ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
Неудобно перед классиком
С той минуты, как впервые довелось услышать о Михаиле Кронидовиче Хуски¬вадзе, я только и мечтал: “Буду во Львове и обязательно встречусь с этим поистине легендарным человеком“. Дело в том, что без кисти правой руки, потерянной в годы Великой Отечественной войны, он стал мастером спорта не только по стрельбе из пистолета, что, впрочем, как-то объяснимо, но и одним из первых в советском спорте освоил лук и создал свою школу. Из нее вышла серебряный призер Токийской олимпи¬ады Валентина Ковпан и еще полтора десятка мастеров спорта международного класса.
По опыту я знал, как дорожат тренеры вниманием журналистов. Ведь чаще всего об их работе вспоминают только после блестящего выступления того или другого ученика. Да и то вскользь. И вот впервые на просьбу встретиться услышал:
– Как гость – приходите, но забудьте, что вы – журналист.
Памятуя, что будущий мой собеседник – человек с непростым характером, я не стал расспрашивать, что и почему, а согласился с его требованием.
Принял меня Михаил Кронидович со ставшим уже расхожей фразой грузинским радушием и хлебосольством. Чего только не было на огромном столе!.. Создавалось впечатление, что вот-вот появятся и другие гости. Но в течение всего пиршества за столом я сидел только в компании милых хозяев. И, видимо, к удовольствию Хускивадзе, ни словом не обмолвился о спорте, смутно предчувствуя, что он сам заговорит об этом.
После застолья хозяин предложил прогуляться. Я не спрашивал, куда мы направляемся, но почему-то был уверен, что в конце концов непременно окажемся на стрельбище. Так оно и вышло. И только там Михаил Кронидович раскрыл тайну своего неприятия журналистов. Оказалось, что в очерке о нем ” какой-то писака” приписал ему одного из ведущих стрелков Украины, которого он, Хускивадзе, не тренировал.
– Понимаете, – сетовал Михаил Кронидович, – этот лучник – единственный у моего коллеги. И тот, не спросив меня, как это произошло, где только может, говорит, будто я умышленно обокрал его...
Эту историю из своего журналистского прошлого я вспомнил, когда пришел на чествование лауреатов конкурса поэтов и переводчиков, который проводил Дом наследия Ури Цви Гринберга в Иерусалиме.
Но прежде хотелось бы рассказать, как я попал в число конкурсантов. Иначе как чудом назвать это нельзя. Ведь конкурс был объявлен как русскоязычный. А я и стихи писал, и переводил только на украинский язык. О чем и сообщил организаторам. На что сразу же получил отказ. Дескать, в жюри конкурса никто не владеет украинским. Можно (да, наверное, и нужно) было согласиться, но я решил по-другому.
– Послушайте, – сказал я, – когда Геуле Коэн вручали медаль Жаботинского, я читал свои переводы из Ури Цви Гринберга, и ей они, кажется, понравились...
– Ну, что ж, – донеслось в ответ после короткой паузы, – мы посоветуемся с Геулой.
Через несколько дней я вновь позвонил и получил согласие на участие в конкурсе в обеих номинациях.
И вот сегодня я иду в Дом Ури Цви Гринберга уже как лауреат. Хочется увидеть своими глазами, что напечатали из моих переводов в специальном сборнике. Открываю его – и глазам не верю: мое стихотворение...
Вместо радости – досада. Поди знай, что читатель не воспримет эту ошибку издателей за мое желание погреться в лучах славы классика израильской литературы. И такой понятной стала мне в эту минуту горечь моего львовского знакомого Михаила Кронидовича Хускивадзе.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Неудобно перед классиком
С той минуты, как впервые довелось услышать о Михаиле Кронидовиче Хуски¬вадзе, я только и мечтал: “Буду во Львове и обязательно встречусь с этим поистине легендарным человеком“. Дело в том, что без кисти правой руки, потерянной в годы Великой Отечественной войны, он стал мастером спорта не только по стрельбе из пистолета, что, впрочем, как-то объяснимо, но и одним из первых в советском спорте освоил лук и создал свою школу. Из нее вышла серебряный призер Токийской олимпи¬ады Валентина Ковпан и еще полтора десятка мастеров спорта международного класса.
По опыту я знал, как дорожат тренеры вниманием журналистов. Ведь чаще всего об их работе вспоминают только после блестящего выступления того или другого ученика. Да и то вскользь. И вот впервые на просьбу встретиться услышал:
– Как гость – приходите, но забудьте, что вы – журналист.
Памятуя, что будущий мой собеседник – человек с непростым характером, я не стал расспрашивать, что и почему, а согласился с его требованием.
Принял меня Михаил Кронидович со ставшим уже расхожей фразой грузинским радушием и хлебосольством. Чего только не было на огромном столе!.. Создавалось впечатление, что вот-вот появятся и другие гости. Но в течение всего пиршества за столом я сидел только в компании милых хозяев. И, видимо, к удовольствию Хускивадзе, ни словом не обмолвился о спорте, смутно предчувствуя, что он сам заговорит об этом.
После застолья хозяин предложил прогуляться. Я не спрашивал, куда мы направляемся, но почему-то был уверен, что в конце концов непременно окажемся на стрельбище. Так оно и вышло. И только там Михаил Кронидович раскрыл тайну своего неприятия журналистов. Оказалось, что в очерке о нем ” какой-то писака” приписал ему одного из ведущих стрелков Украины, которого он, Хускивадзе, не тренировал.
– Понимаете, – сетовал Михаил Кронидович, – этот лучник – единственный у моего коллеги. И тот, не спросив меня, как это произошло, где только может, говорит, будто я умышленно обокрал его...
Эту историю из своего журналистского прошлого я вспомнил, когда пришел на чествование лауреатов конкурса поэтов и переводчиков, который проводил Дом наследия Ури Цви Гринберга в Иерусалиме.
Но прежде хотелось бы рассказать, как я попал в число конкурсантов. Иначе как чудом назвать это нельзя. Ведь конкурс был объявлен как русскоязычный. А я и стихи писал, и переводил только на украинский язык. О чем и сообщил организаторам. На что сразу же получил отказ. Дескать, в жюри конкурса никто не владеет украинским. Можно (да, наверное, и нужно) было согласиться, но я решил по-другому.
– Послушайте, – сказал я, – когда Геуле Коэн вручали медаль Жаботинского, я читал свои переводы из Ури Цви Гринберга, и ей они, кажется, понравились...
– Ну, что ж, – донеслось в ответ после короткой паузы, – мы посоветуемся с Геулой.
Через несколько дней я вновь позвонил и получил согласие на участие в конкурсе в обеих номинациях.
И вот сегодня я иду в Дом Ури Цви Гринберга уже как лауреат. Хочется увидеть своими глазами, что напечатали из моих переводов в специальном сборнике. Открываю его – и глазам не верю: мое стихотворение...
Вместо радости – досада. Поди знай, что читатель не воспримет эту ошибку издателей за мое желание погреться в лучах славы классика израильской литературы. И такой понятной стала мне в эту минуту горечь моего львовского знакомого Михаила Кронидовича Хускивадзе.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію