До місяця, до ясного
Прийшла в гості зоря.
Без тебе, без прекрасного
Життя нема, й згоря.

У небі нас мільйони,
А ти такий один -
Холодний і без жони
Серед нічних годин.

Люблю я милуватися
Тобою вдалині,
Як тільки укриваються
Десь сутінки нічні.

Але додолу тягне
І в сон глухий несе,
Ніч ковпака одягне
І в сні потоне все.

Я зранку знову схожу
І в повний зріст встаю.
Побачити не можу
Я вроду вже твою.

Куди світить не знаю,
І як тебе знайти.
Десь в далині шукаю,
Півнеба перейти.

То маревом ти з’явишся,
У небі серед дня.
То в хмарах заховаєшся,
Робоча метушня.

Чому ти все втікаєш?
Чому завжди один?
Любові ти не знаєш,
У небі між вершин?

Я в жарі народився,
Біля Землі свої.
І з нею одружився,
Пройшли віків строї.

Був жар і клекотало,
І в мене і в неї.
Але з роками стало,
Пішло по колії.

Вона цвіте і родить,
Я сон їй стережу -
Чого за дня не зробить,
Я в ніч допоможу.

Нехай вона не гріє,
І тільки вод блакить,
Від неї серце мліє,
Нічим не заполонить.

Зірки горять згорають,
А Місяць не один -
З Землею любо глянуть
Не лічать час годин.
Грудень 2017