Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.06
20:14
Лунная поляна
светит серебром,
там, где сердца рана –
родина и дом.
Там же пелась песня
и родных тепло...
Боже, дай воскреснуть
с тем, когда светло.
светит серебром,
там, где сердца рана –
родина и дом.
Там же пелась песня
и родных тепло...
Боже, дай воскреснуть
с тем, когда светло.
2026.08.06
17:39
Вже давно у лісах Амазонії
Не лунають чарівні симфонії.
Щонайкращих співців
Алігатор поїв
І печально в лісах Амазонії.
На великий банкет у Ракошино
Поз’їжджалися гості запрошені.
Не лунають чарівні симфонії.
Щонайкращих співців
Алігатор поїв
І печально в лісах Амазонії.
На великий банкет у Ракошино
Поз’їжджалися гості запрошені.
2026.08.06
15:33
Дід у вицвілій мазепинці на клас подивився.
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те
2026.08.06
15:09
У липневому номері "Української Літературної Газети" надруковано магістральний вінок із моєї корони сонетів "Смарагдова тиша". Це для мене, дійсно, подія. Пригадуються слова та погрози деяких авторів Поетичних Майстерень, наших провідних новаторів-про
2026.08.06
14:28
Острів Епштейна в далекому морі.
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.
Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.
Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,
2026.08.06
14:27
Лускаті хмари - окуні рожеві.
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера
Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера
Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,
2026.08.06
12:01
Суд історії на балконі палацу
Клеопатра увірвалася на відкриту терасу палацу, де Цезар спостерігав за пожежею. Її сукня з найтоншого китайського шовку тріпотіла на вітрі, а важке золоте намисто-пектораль із зображенням крилатої Ісіди тремтіло від част
2026.08.06
11:52
для чого епатаж
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні
2026.08.06
07:59
Коли ми розумом своїм
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
2026.08.06
07:21
Вітер розвіяв туман над покосами,
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
2026.08.05
23:07
І був народ близьким до краху –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
2026.08.05
22:02
Сіре місто це
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
2026.08.05
21:37
Ешелон довжелезний. «Телячі» вагони.
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
2026.08.05
16:32
Притулюся тобі до плеча, у смиренні притихну,
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
2026.08.05
13:59
Так цілий світ для тебе замалий.
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
2026.08.05
12:51
Ця оповідь – спроба зазирнути за завісу сухої історичної хроніки. Мені хотілося показати стародавню Александрію 48 року до н.е. періоду цариці Клеопатри та римського імператора Юлія Цезаря як живий організм: з її шумом порту, запахами нільського мулу, роз
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Літо
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Літо
Теща спала. Від богатирського хропіння дрижали шибки. Покрутившись ще трохи під боком у жінки я чмихнув і встав. Спати геть не хотілося. Чулося натужне харчання, схлипи. Час від часу жінка схропувала і на хвилинку все стихало. А за мить чулося свистіння з носа, спочатку тихеньке, а потім носоглотковий концерт набирав децибелів і будив сонних мух. Встромляти нічній артистці оригінального жанру соломинку в носа було якось несолідно, тому я вийшов на подвір’я.
Тепла глупа ніч дихала вологою та лісом. Зоряне небо підморгувало згори, немов казало : «Чого паришся? Хапай вудки і бігом на річку!».
І справді! Черв’яки ще звечора стояли в холодильнику в банці. Є макуха, одварений горох. Хутко повкидував причандалля в торбу, витягнув вудки, велосипеда і гайда на луг. На північному сході з’явилася ледь рожева заграва, отже скоро буде ранок.
Село знаходиться трішки вище заливних луків, тому за туманом їх не видно. Але з’їхавши донизу пасма туману опиняються над головою, пливуть чудернацькими полосами, заплітаються у бурунці, аби незабаром розчинитися під першими променями сонця.
Дійшовши до річки зупинився аби роздягнутися. Очерет, мишій, огірочник та кропива були вище людського зросту: три кроки і весь одяг буде мокрий. А прочикиряти півкілометра росяною травою голяком навіть корисно. Повернув ліворуч і пішов проти течії. Кілька особливо нахабних комарів попили трохи крівці, але то пусте. Придибавши до свого звичного місця спочатку пірнув у річку аби нагрітися. Від вранішньої роси з’явилися дрижаки і позаходили зашпори в п’ятки. Виліз на берег і хутко одягнувся.
Вудки закинуто. Донку на сома облаштував трохи далі. Бухнув попід берегом піввідра приманки і вкляк. Люблю цей стан невагомості, чую як б’ється власне серце.
Заквакала жаба, але зрозумівши, що зарано одразу вмовкла. Під ногами заворушилися полівки. Їхні носи нанюхали крихти макухи та гороху які я зронив під ноги і невдоволено пищали, боялися мене, ворушилися навколо. Я завмер, і за хвилину добрий десяток гризунів уже порядкував біля ніг. Не сумнівався: як тільки піду – всі крихти зникнуть в їхніх животах.
До вуха долинув сильний сплеск води, а за хвилину поруч з поплавками проплив бобер Вася. Як і завжди, він допливе до зарослів молодого верболозу і буде обгризати молоде гілля та листя. Повернеться десь за годину.
Після бобра обходить свою територію видра. Не люблю її. Як і вона мене. Часто бовтьохається поруч, гнівно шкабарчить, колошкає рибу. Такої нахаби ще пошукати. Тихо вилазить з води, обходить з тилу і сидить у траві, чигає доки я зловлю рибу та викину її на берег. Одного разу озирнувся і побачив що мій улов як мінімум переполовинено.
А ось почалися ігрища норок. На тому березі самець ганяє по чагарях самичку, ґвалт чути і в сусідньому селі. Небо посвітлішало, прокинулися чаплі та журавлі. Поруч знаходяться сім величезних ставків рибгоспу – їхнє постійне місце харчування. Над головою пропливають невеличкі ключі пернатих, кожен хоче якнайскоріше напхати воло і повернутися до гнізда з пташатами.
На тому березі із чагарів вигулькнула єнотовидна собака, піідійшла до берега, понюхала сліди норок і рушила за ними вниз за течією. Брильянтовими краплинами світла над водою шугнули зимородки. І одразу клюнуло: в’язь! Гарний, до кіла. Тільки зняв з гачка – задрижав спінінг. Витягую сома. На півтора, не менше. Ще один в’язь! Карась, короп, карась, лящ!
Бухнув ще піввідра макухи під берег. Вода забурлила від верховодок. Витягнув ще два дебелих карасі. І одразу як одрізало. Повернулася видра, висунула з води нахабного писка і невдоволено запищала. Гаразд, йду вже. Мені досить.
Тим самим шляхом повертаюся у село. Нарешті виліз із мокрого верболозу, вдягнувся та вийшов на лугову дорогу. І одразу зійшло сонце.
11.01.2018р.
Тепла глупа ніч дихала вологою та лісом. Зоряне небо підморгувало згори, немов казало : «Чого паришся? Хапай вудки і бігом на річку!».
І справді! Черв’яки ще звечора стояли в холодильнику в банці. Є макуха, одварений горох. Хутко повкидував причандалля в торбу, витягнув вудки, велосипеда і гайда на луг. На північному сході з’явилася ледь рожева заграва, отже скоро буде ранок.
Село знаходиться трішки вище заливних луків, тому за туманом їх не видно. Але з’їхавши донизу пасма туману опиняються над головою, пливуть чудернацькими полосами, заплітаються у бурунці, аби незабаром розчинитися під першими променями сонця.
Дійшовши до річки зупинився аби роздягнутися. Очерет, мишій, огірочник та кропива були вище людського зросту: три кроки і весь одяг буде мокрий. А прочикиряти півкілометра росяною травою голяком навіть корисно. Повернув ліворуч і пішов проти течії. Кілька особливо нахабних комарів попили трохи крівці, але то пусте. Придибавши до свого звичного місця спочатку пірнув у річку аби нагрітися. Від вранішньої роси з’явилися дрижаки і позаходили зашпори в п’ятки. Виліз на берег і хутко одягнувся.
Вудки закинуто. Донку на сома облаштував трохи далі. Бухнув попід берегом піввідра приманки і вкляк. Люблю цей стан невагомості, чую як б’ється власне серце.
Заквакала жаба, але зрозумівши, що зарано одразу вмовкла. Під ногами заворушилися полівки. Їхні носи нанюхали крихти макухи та гороху які я зронив під ноги і невдоволено пищали, боялися мене, ворушилися навколо. Я завмер, і за хвилину добрий десяток гризунів уже порядкував біля ніг. Не сумнівався: як тільки піду – всі крихти зникнуть в їхніх животах.
До вуха долинув сильний сплеск води, а за хвилину поруч з поплавками проплив бобер Вася. Як і завжди, він допливе до зарослів молодого верболозу і буде обгризати молоде гілля та листя. Повернеться десь за годину.
Після бобра обходить свою територію видра. Не люблю її. Як і вона мене. Часто бовтьохається поруч, гнівно шкабарчить, колошкає рибу. Такої нахаби ще пошукати. Тихо вилазить з води, обходить з тилу і сидить у траві, чигає доки я зловлю рибу та викину її на берег. Одного разу озирнувся і побачив що мій улов як мінімум переполовинено.
А ось почалися ігрища норок. На тому березі самець ганяє по чагарях самичку, ґвалт чути і в сусідньому селі. Небо посвітлішало, прокинулися чаплі та журавлі. Поруч знаходяться сім величезних ставків рибгоспу – їхнє постійне місце харчування. Над головою пропливають невеличкі ключі пернатих, кожен хоче якнайскоріше напхати воло і повернутися до гнізда з пташатами.
На тому березі із чагарів вигулькнула єнотовидна собака, піідійшла до берега, понюхала сліди норок і рушила за ними вниз за течією. Брильянтовими краплинами світла над водою шугнули зимородки. І одразу клюнуло: в’язь! Гарний, до кіла. Тільки зняв з гачка – задрижав спінінг. Витягую сома. На півтора, не менше. Ще один в’язь! Карась, короп, карась, лящ!
Бухнув ще піввідра макухи під берег. Вода забурлила від верховодок. Витягнув ще два дебелих карасі. І одразу як одрізало. Повернулася видра, висунула з води нахабного писка і невдоволено запищала. Гаразд, йду вже. Мені досить.
Тим самим шляхом повертаюся у село. Нарешті виліз із мокрого верболозу, вдягнувся та вийшов на лугову дорогу. І одразу зійшло сонце.
11.01.2018р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
