Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.27
22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
2026.04.27
21:12
Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
2026.04.27
19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
2026.04.27
16:08
Кораблі нашого жеребу
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
2026.04.27
11:45
Час іде скрадливо і неспішно
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
2026.04.27
10:59
Хто постіль розстеляє?
Хміль чи боги?
Вівчар блаженний ?
Мармуру жарина?
Бажання, сенс,
Питоме животіння,
Маяк в молитві
Хміль чи боги?
Вівчар блаженний ?
Мармуру жарина?
Бажання, сенс,
Питоме животіння,
Маяк в молитві
2026.04.27
10:34
Знайди розраду, де її нема в помині.
В минуле стежка лопухами заросла.
На роздоріжжі рип'яхи і конюшина,
А на бруківці - кропива і ковила.
Ковтають сиві небеса хмарини спілі,
Немов колись зефір місцеві дітлахи.
Покинутих приміщень сходи задубілі
В минуле стежка лопухами заросла.
На роздоріжжі рип'яхи і конюшина,
А на бруківці - кропива і ковила.
Ковтають сиві небеса хмарини спілі,
Немов колись зефір місцеві дітлахи.
Покинутих приміщень сходи задубілі
2026.04.27
06:34
гуляти із батьками в парк роззиратися на каруселі на інших людей із дітьми скриньки із морозивом а ще там сухий лід · оркестр із репродукторів виконує щось життєстверджувальне чим не едем але морозива ніколи не досить · роззиратися на газетний автомат 60х
2026.04.27
05:51
Там немає ні вікон, ні стін,
Ні упертої в небо покрівлі, -
Тільки плач господині, як дзвін,
Б'ється навкруг руїни будівлі.
Там немає нічого уже,
Крім побитої цегли і тиньки,
Які сумно щодня стереже
Від біди збожеволіла жінка...
Ні упертої в небо покрівлі, -
Тільки плач господині, як дзвін,
Б'ється навкруг руїни будівлі.
Там немає нічого уже,
Крім побитої цегли і тиньки,
Які сумно щодня стереже
Від біди збожеволіла жінка...
2026.04.26
23:37
На свято життя абонемент не купиш.
Старечий маразм правителів успішно пережив часи СРСР і досі в світовому тренді.
Кремлівський медвежатник міняє пуйло на бухло.
Заполоханий диктатор міняє клаустрофобію на бункерофілію.
Хто панічно боїться ни
2026.04.26
20:41
І
Повільно не вмирає Україна
і поки ще воює, то жива,
та марно не міняємо слова
позиченого у поляків гімну,
аби не в’яла слава бойова.
Коли усе покладено на карту,
цей засіб оправдовує мету.
Повільно не вмирає Україна
і поки ще воює, то жива,
та марно не міняємо слова
позиченого у поляків гімну,
аби не в’яла слава бойова.
Коли усе покладено на карту,
цей засіб оправдовує мету.
2026.04.26
17:26
хотів би обійняти друзів
яких все менше рік у рік
щось відкладав усе не встиг
сказати
наче би не мусив
повіщо врочити
загин загуба згин
усякий в космосі своїм
яких все менше рік у рік
щось відкладав усе не встиг
сказати
наче би не мусив
повіщо врочити
загин загуба згин
усякий в космосі своїм
2026.04.26
17:11
Коли на нас напали москалі,
То багатьом то дивним видавалось.
Вони ж своїми, начебто здавались,
Мов рідні діти одної землі.
Звідкіль у них жорстокість та взялась?
Тож на монголів, іго їх звертали,
Мовляв, від них їх предки нахапали.
Вони ж слов‘яни
То багатьом то дивним видавалось.
Вони ж своїми, начебто здавались,
Мов рідні діти одної землі.
Звідкіль у них жорстокість та взялась?
Тож на монголів, іго їх звертали,
Мовляв, від них їх предки нахапали.
Вони ж слов‘яни
2026.04.26
17:08
ти знову бігаєш по колу
і бачиш спалах у вікні
який збігає по стіні
в кімнату тиху , захололу
де вже шукає валідолу
рука для серця у борні,
щоб стати враз котигорошком -
і бачиш спалах у вікні
який збігає по стіні
в кімнату тиху , захололу
де вже шукає валідолу
рука для серця у борні,
щоб стати враз котигорошком -
2026.04.26
13:52
Коли впаду осіннім листям
У суєту, у сонми снів,
Коли нудьга моторним лисом
Увірветься у магму днів,
Коли проб'є жорстоким списом
Прозріння серце у вогні,
Тоді прийди у ці простори
У суєту, у сонми снів,
Коли нудьга моторним лисом
Увірветься у магму днів,
Коли проб'є жорстоким списом
Прозріння серце у вогні,
Тоді прийди у ці простори
2026.04.26
11:19
Ще тримається
ця дивна звичка
думати про втрачене,
обминаючи себе.
А воно чекає на всіх
зі знахідками
у печерах наших помилок,
ні – не зі скелетами
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...ця дивна звичка
думати про втрачене,
обминаючи себе.
А воно чекає на всіх
зі знахідками
у печерах наших помилок,
ні – не зі скелетами
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Літо
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Літо
Теща спала. Від богатирського хропіння дрижали шибки. Покрутившись ще трохи під боком у жінки я чмихнув і встав. Спати геть не хотілося. Чулося натужне харчання, схлипи. Час від часу жінка схропувала і на хвилинку все стихало. А за мить чулося свистіння з носа, спочатку тихеньке, а потім носоглотковий концерт набирав децибелів і будив сонних мух. Встромляти нічній артистці оригінального жанру соломинку в носа було якось несолідно, тому я вийшов на подвір’я.
Тепла глупа ніч дихала вологою та лісом. Зоряне небо підморгувало згори, немов казало : «Чого паришся? Хапай вудки і бігом на річку!».
І справді! Черв’яки ще звечора стояли в холодильнику в банці. Є макуха, одварений горох. Хутко повкидував причандалля в торбу, витягнув вудки, велосипеда і гайда на луг. На північному сході з’явилася ледь рожева заграва, отже скоро буде ранок.
Село знаходиться трішки вище заливних луків, тому за туманом їх не видно. Але з’їхавши донизу пасма туману опиняються над головою, пливуть чудернацькими полосами, заплітаються у бурунці, аби незабаром розчинитися під першими променями сонця.
Дійшовши до річки зупинився аби роздягнутися. Очерет, мишій, огірочник та кропива були вище людського зросту: три кроки і весь одяг буде мокрий. А прочикиряти півкілометра росяною травою голяком навіть корисно. Повернув ліворуч і пішов проти течії. Кілька особливо нахабних комарів попили трохи крівці, але то пусте. Придибавши до свого звичного місця спочатку пірнув у річку аби нагрітися. Від вранішньої роси з’явилися дрижаки і позаходили зашпори в п’ятки. Виліз на берег і хутко одягнувся.
Вудки закинуто. Донку на сома облаштував трохи далі. Бухнув попід берегом піввідра приманки і вкляк. Люблю цей стан невагомості, чую як б’ється власне серце.
Заквакала жаба, але зрозумівши, що зарано одразу вмовкла. Під ногами заворушилися полівки. Їхні носи нанюхали крихти макухи та гороху які я зронив під ноги і невдоволено пищали, боялися мене, ворушилися навколо. Я завмер, і за хвилину добрий десяток гризунів уже порядкував біля ніг. Не сумнівався: як тільки піду – всі крихти зникнуть в їхніх животах.
До вуха долинув сильний сплеск води, а за хвилину поруч з поплавками проплив бобер Вася. Як і завжди, він допливе до зарослів молодого верболозу і буде обгризати молоде гілля та листя. Повернеться десь за годину.
Після бобра обходить свою територію видра. Не люблю її. Як і вона мене. Часто бовтьохається поруч, гнівно шкабарчить, колошкає рибу. Такої нахаби ще пошукати. Тихо вилазить з води, обходить з тилу і сидить у траві, чигає доки я зловлю рибу та викину її на берег. Одного разу озирнувся і побачив що мій улов як мінімум переполовинено.
А ось почалися ігрища норок. На тому березі самець ганяє по чагарях самичку, ґвалт чути і в сусідньому селі. Небо посвітлішало, прокинулися чаплі та журавлі. Поруч знаходяться сім величезних ставків рибгоспу – їхнє постійне місце харчування. Над головою пропливають невеличкі ключі пернатих, кожен хоче якнайскоріше напхати воло і повернутися до гнізда з пташатами.
На тому березі із чагарів вигулькнула єнотовидна собака, піідійшла до берега, понюхала сліди норок і рушила за ними вниз за течією. Брильянтовими краплинами світла над водою шугнули зимородки. І одразу клюнуло: в’язь! Гарний, до кіла. Тільки зняв з гачка – задрижав спінінг. Витягую сома. На півтора, не менше. Ще один в’язь! Карась, короп, карась, лящ!
Бухнув ще піввідра макухи під берег. Вода забурлила від верховодок. Витягнув ще два дебелих карасі. І одразу як одрізало. Повернулася видра, висунула з води нахабного писка і невдоволено запищала. Гаразд, йду вже. Мені досить.
Тим самим шляхом повертаюся у село. Нарешті виліз із мокрого верболозу, вдягнувся та вийшов на лугову дорогу. І одразу зійшло сонце.
11.01.2018р.
Тепла глупа ніч дихала вологою та лісом. Зоряне небо підморгувало згори, немов казало : «Чого паришся? Хапай вудки і бігом на річку!».
І справді! Черв’яки ще звечора стояли в холодильнику в банці. Є макуха, одварений горох. Хутко повкидував причандалля в торбу, витягнув вудки, велосипеда і гайда на луг. На північному сході з’явилася ледь рожева заграва, отже скоро буде ранок.
Село знаходиться трішки вище заливних луків, тому за туманом їх не видно. Але з’їхавши донизу пасма туману опиняються над головою, пливуть чудернацькими полосами, заплітаються у бурунці, аби незабаром розчинитися під першими променями сонця.
Дійшовши до річки зупинився аби роздягнутися. Очерет, мишій, огірочник та кропива були вище людського зросту: три кроки і весь одяг буде мокрий. А прочикиряти півкілометра росяною травою голяком навіть корисно. Повернув ліворуч і пішов проти течії. Кілька особливо нахабних комарів попили трохи крівці, але то пусте. Придибавши до свого звичного місця спочатку пірнув у річку аби нагрітися. Від вранішньої роси з’явилися дрижаки і позаходили зашпори в п’ятки. Виліз на берег і хутко одягнувся.
Вудки закинуто. Донку на сома облаштував трохи далі. Бухнув попід берегом піввідра приманки і вкляк. Люблю цей стан невагомості, чую як б’ється власне серце.
Заквакала жаба, але зрозумівши, що зарано одразу вмовкла. Під ногами заворушилися полівки. Їхні носи нанюхали крихти макухи та гороху які я зронив під ноги і невдоволено пищали, боялися мене, ворушилися навколо. Я завмер, і за хвилину добрий десяток гризунів уже порядкував біля ніг. Не сумнівався: як тільки піду – всі крихти зникнуть в їхніх животах.
До вуха долинув сильний сплеск води, а за хвилину поруч з поплавками проплив бобер Вася. Як і завжди, він допливе до зарослів молодого верболозу і буде обгризати молоде гілля та листя. Повернеться десь за годину.
Після бобра обходить свою територію видра. Не люблю її. Як і вона мене. Часто бовтьохається поруч, гнівно шкабарчить, колошкає рибу. Такої нахаби ще пошукати. Тихо вилазить з води, обходить з тилу і сидить у траві, чигає доки я зловлю рибу та викину її на берег. Одного разу озирнувся і побачив що мій улов як мінімум переполовинено.
А ось почалися ігрища норок. На тому березі самець ганяє по чагарях самичку, ґвалт чути і в сусідньому селі. Небо посвітлішало, прокинулися чаплі та журавлі. Поруч знаходяться сім величезних ставків рибгоспу – їхнє постійне місце харчування. Над головою пропливають невеличкі ключі пернатих, кожен хоче якнайскоріше напхати воло і повернутися до гнізда з пташатами.
На тому березі із чагарів вигулькнула єнотовидна собака, піідійшла до берега, понюхала сліди норок і рушила за ними вниз за течією. Брильянтовими краплинами світла над водою шугнули зимородки. І одразу клюнуло: в’язь! Гарний, до кіла. Тільки зняв з гачка – задрижав спінінг. Витягую сома. На півтора, не менше. Ще один в’язь! Карась, короп, карась, лящ!
Бухнув ще піввідра макухи під берег. Вода забурлила від верховодок. Витягнув ще два дебелих карасі. І одразу як одрізало. Повернулася видра, висунула з води нахабного писка і невдоволено запищала. Гаразд, йду вже. Мені досить.
Тим самим шляхом повертаюся у село. Нарешті виліз із мокрого верболозу, вдягнувся та вийшов на лугову дорогу. І одразу зійшло сонце.
11.01.2018р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
