Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.24
11:26
Він вибухнув,..
пустивши білу кров
по тілу двадцять першого століття.
4 квітня 1989 р., Київ
пустивши білу кров
по тілу двадцять першого століття.
4 квітня 1989 р., Київ
2026.04.24
10:46
Не жаліла себе ніколи,
піклувалась завжди про інших.
А тепер, не збагну відколи,
я розраду знайшла у віршах.
Та мені не достаюньо цього,
щоб щасливою почуватись.
Сонце соняхом за порогом
зазирає в мою кімнату.
піклувалась завжди про інших.
А тепер, не збагну відколи,
я розраду знайшла у віршах.
Та мені не достаюньо цього,
щоб щасливою почуватись.
Сонце соняхом за порогом
зазирає в мою кімнату.
2026.04.24
09:44
Звичайно, такий відгук свідчить про щире бажання його автора знайти ключик від серця того чи тієї, хто може допомогти стати членом якоїсь творчої спілки, видати власну збірку за рахунок видавництва, зрештою, стати лавреатом… А якщо не зможе, ось тоді можн
2026.04.24
08:16
А є ж і без слів пісні...
Слова їх заблудилися в дорозі
і бозна, чи до голосу дійдуть.
...А є ж і суцвіття слів,
котрі несуть в собі мелодію.
І з-поміж бідних той найбідніший,
в чиєму серці не звучить вона,
аби розрадить в мить найгіршу.
Слова їх заблудилися в дорозі
і бозна, чи до голосу дійдуть.
...А є ж і суцвіття слів,
котрі несуть в собі мелодію.
І з-поміж бідних той найбідніший,
в чиєму серці не звучить вона,
аби розрадить в мить найгіршу.
2026.04.24
05:50
Знову в грудях б'ються хвилі
Потаємних почуттів, -
Знову в серці дух і сила
Вічних мрій і кращих слів.
Знов, закоханий по вуха,
Вірю в сяючу зорю
І вином не повню кухоль,
І знедавна не курю.
Потаємних почуттів, -
Знову в серці дух і сила
Вічних мрій і кращих слів.
Знов, закоханий по вуха,
Вірю в сяючу зорю
І вином не повню кухоль,
І знедавна не курю.
2026.04.23
22:07
Крізь версти юності - до зрілості й сивин,
Буває, йду собі, як нелюдим,
Долаючи життя природний плин,
І не ловлю нічого і ні з ким.
Коханням ділячись, його я не ділив,
А щиро поділяв - і вистачало.
І стільки розливав, що мій полив
Буває, йду собі, як нелюдим,
Долаючи життя природний плин,
І не ловлю нічого і ні з ким.
Коханням ділячись, його я не ділив,
А щиро поділяв - і вистачало.
І стільки розливав, що мій полив
2026.04.23
21:42
Ти не прийшла...
А я чекав тебе.
Я стільки усього хотів сказати...
Стьмяніло швидко небо голубе
і дощ почав холодний накрапати.
Та я чекав.
Вслухався в голоси,
А я чекав тебе.
Я стільки усього хотів сказати...
Стьмяніло швидко небо голубе
і дощ почав холодний накрапати.
Та я чекав.
Вслухався в голоси,
2026.04.23
21:20
вивчав місцеву фауну і флору
захоплювався краєвидами
хотів
закохувався ще у неповторне
і просльозився декілька разів
о донно анна
потяг порух промах
що вірші незатійливі мої
захоплювався краєвидами
хотів
закохувався ще у неповторне
і просльозився декілька разів
о донно анна
потяг порух промах
що вірші незатійливі мої
2026.04.23
21:13
Волоколамський Йосиф вивів строго
Про царство колись бачення своє:
«Понєже влада царська є від Бога,
То й цар тому богоподібний є».
Тож, що хотів, той цар - те міг робити.
Йому не було суду на землі:
Міг мордувати або просто вбити.
То з легкістю с
Про царство колись бачення своє:
«Понєже влада царська є від Бога,
То й цар тому богоподібний є».
Тож, що хотів, той цар - те міг робити.
Йому не було суду на землі:
Міг мордувати або просто вбити.
То з легкістю с
2026.04.23
19:09
Я й замолоду не відзначавсь красою.
Тож і на старості не скаржусь на літа:
Не так вони погарцювали на моїм обличчі.
А от як бачу тих, з ким і стоять колись не личило,
Туга такою млостю серце огорта,
Немовби хтось знічев’я замахнувсь косою.
Крізь зем
Тож і на старості не скаржусь на літа:
Не так вони погарцювали на моїм обличчі.
А от як бачу тих, з ким і стоять колись не личило,
Туга такою млостю серце огорта,
Немовби хтось знічев’я замахнувсь косою.
Крізь зем
2026.04.23
18:48
Мовчазні твої губи до біса приємні та трохи вологі,
А сьогодні всю ніч виявляються кволі і як неживі.
Подивися, дукач, мов останні години нам очі мозолить.
Подивися, вже моститься вітер бешкетний до крони тополі.
І крізь темінь світанок пускає на не
А сьогодні всю ніч виявляються кволі і як неживі.
Подивися, дукач, мов останні години нам очі мозолить.
Подивися, вже моститься вітер бешкетний до крони тополі.
І крізь темінь світанок пускає на не
2026.04.23
17:39
І
Як за весною прийде літо,
так за війною буде мир.
Який не є орієнтир,
навіщо зайве ворожити,
чи то відкине кінь копита,
чи ноги простягне емір.
Гадай на гущу і на карти,
Як за весною прийде літо,
так за війною буде мир.
Який не є орієнтир,
навіщо зайве ворожити,
чи то відкине кінь копита,
чи ноги простягне емір.
Гадай на гущу і на карти,
2026.04.23
13:00
І поки любов уві всіх почиває
Моя гітаро, плач собі
І поки підлога метіння чекає
Поплач, гітаро, собі
Чом не підкажуть вам спосіб жоден
Свою відкрити любов
Чом інші вами керують знову
Моя гітаро, плач собі
І поки підлога метіння чекає
Поплач, гітаро, собі
Чом не підкажуть вам спосіб жоден
Свою відкрити любов
Чом інші вами керують знову
2026.04.23
12:49
Впадаєш в сон, як у нову затоку
І виринаєш неводом без риб,
Бажаючи поринути углиб
Й довіритись вселенському потоку.
На мілину тривожну і безплідну
Ти напливаєш у старім човні.
І тільки на жаданій глибині
І виринаєш неводом без риб,
Бажаючи поринути углиб
Й довіритись вселенському потоку.
На мілину тривожну і безплідну
Ти напливаєш у старім човні.
І тільки на жаданій глибині
2026.04.23
10:35
Дорогі коліжанки, не тіште мене,
не сушіть мої сльози жагучі.
І любов, і зажура колись промайне,
кане каменем в урвищі кручі.
Я не знаю, коли ті печалі пройдуть —
сильна жінка теж інколи плаче.
На порозі моїм розплескалася ртуть —
не сушіть мої сльози жагучі.
І любов, і зажура колись промайне,
кане каменем в урвищі кручі.
Я не знаю, коли ті печалі пройдуть —
сильна жінка теж інколи плаче.
На порозі моїм розплескалася ртуть —
2026.04.23
09:24
Позивний «Сімба". Надзвичайно вродлива, завжди зі стильною зачіскою… Родом із Челябінська. Загинула за свободу України. Їй було 34 роки.
Оля стала першим контрактником Збройних Сил – іноземкою, яка отримала паспорт громадянки України під час служби в ар
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Оля стала першим контрактником Збройних Сил – іноземкою, яка отримала паспорт громадянки України під час служби в ар
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Концерт
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Концерт
Цього разу концерт вийшов оригінальним. Перед виступом нас повели спочатку в сауну. Думав, нашвидку змиємо дорожню пилюку з вогких тілес, але помилився: у бані на нас чигало трійко дівчаток, молодюсіньких, і голячком. Чистенькі, розпашілі, усміхнені. Так би мовити – презент від організаторів туру.
Не знали гостинні господарі нашого рейдеру, не відали, що ми затяті цнотливці. Дівчатка веселою зграйкою обліпили спочатку брата. Той чмокнув з розгону найближчу щічку, ляснув по сідниці і доброзичливо мовив:
- Дядя хворий. Можуть носи відпасти.
Розпашілі красуні сахнулися і хутко перебралися на мою полицю.
Наші діди і прадіди ходили у баню спільно з бабами. У Києві теж мода на таку старовину. Пару раз сходив – і вже звикнув. Але очам-намистинам хотілося далеко не бані. А за годину виступ. А вдома жінка. І совість, чомусь, прокинулася.
Спонсори та господарі заходів інколи чудять без баяна. Ну, гаразд, бодню меду подарують чи ящик коньяку. Було, подарували породисту собаку: увіпхнули в купе, кинули ошийник та документи на стіл, всунули до рук пачку «Чапі» і хутко втекли. Згодом довідалися – пес невиліковно хворий і потребує примусової евтаназії. А от молодими кралями ще не віддячували. Це щось новеньке.
А дівчатка вже беруть в оборот: одне сіло на коліна, інше прилаштувалося ззаду і легенько почісує за вушком. Ну, а третє - воістину ангельське створіння …
Беру до рук мокрого віника і з розмаху ляпаю по мавчиних сідницях.
- Ой, боляче! – зойкнула красуня і одплигнула на безпечну відстань. Ви чого?
- Ластівко! Не буду я літати з тобою.
- Чому?
- Теж заразний. І вже не вилікуюся. Тож годі мене…чесати, бережіть здоров’я.
Дівчата миттю щезли, а брат дико розреготався, а згодом каже:
- Біжимо хутко з цієї бані, а то знову попадемо в халепу.
Брат у мене мудрий, пише музику давно, виступати почав ще в кафе «Елліон», коли там йшла київська передача «П’ять хвилин на роздуми” – аналог московської «Что? Где? Когда?». Знає, що скоро буде продовження.
За кілька хвилин двері сауни відчиняються і в приміщення забігає з десяток журналістів. Фотокамери «клац-клац», спалахи сліплять очі, дехто рвонув в парилку, але опуклих дів там вже не було.
- А гдє «мочалкі»? - запитує найбільш сміливий.
- Поїхали з Януковичем,- одказує брат.
Журналюги перезирнулися і рушили геть. «Опять опоздалі» - почувся з-за дверей бас.
Заїхали до Варвари Андріївни – мами майбутнього Президента України.
- Ой, дітки, ви ж голодні з дороги! Давайте Вас нагодую,- заметушилася жінка. Нарізала сальця, витрусила з холодильника огірочків, крапнула в чарки місцевого бальзаму.
Брат закотив очі, бо сулія була чималою, літрів на десять, а до виступу залишалося півгодини.
- Оцю пляшечку беріть додому, почастуєте друзів у столиці.
У кутку хати стояло кілька одкритих лантухів у яких виднілися листи.
- Син не встигає відповідати людям, - каже Варвара Андріївна. - От я за нього це й роблю. І онук допомагає, у нього кращі очі, - мовила стара жінка.
Нашвидку перекусили, сіли в авто і поїхали до будинку культури.
Навколо нього темінь. Нікого немає, на дверях навісний замок, а під ними кудлатий пес люто вичісує бліх. І кількасот люду навколо мертвої будівлі. Прибіг місцевий опозиційний депутат, розвів руками і каже:
- Концерту не буде. Усі поїхали до Сум. Начальство викликало.
- А можна було про це сказати хоча б учора? Ми б з Києва не їхали.
- Ну, ви ж розумієте, політика…
- Егеж, розуміємо. – каже брат.
Селяни уперто тупцяють на холоді, чекають коли відчинять двері. Раптом з’явилося світло – запалали лампочки на фонарних стовпах. Брат розчохлив гітару, підлаштувався, а я витягнув маракаса.
- Ну то що, людоньки! Ходіть поближче, буде вам концерт,- мовив брат і вдарив по струнах.
Починалися вибори.
12.01.2018р.
Не знали гостинні господарі нашого рейдеру, не відали, що ми затяті цнотливці. Дівчатка веселою зграйкою обліпили спочатку брата. Той чмокнув з розгону найближчу щічку, ляснув по сідниці і доброзичливо мовив:
- Дядя хворий. Можуть носи відпасти.
Розпашілі красуні сахнулися і хутко перебралися на мою полицю.
Наші діди і прадіди ходили у баню спільно з бабами. У Києві теж мода на таку старовину. Пару раз сходив – і вже звикнув. Але очам-намистинам хотілося далеко не бані. А за годину виступ. А вдома жінка. І совість, чомусь, прокинулася.
Спонсори та господарі заходів інколи чудять без баяна. Ну, гаразд, бодню меду подарують чи ящик коньяку. Було, подарували породисту собаку: увіпхнули в купе, кинули ошийник та документи на стіл, всунули до рук пачку «Чапі» і хутко втекли. Згодом довідалися – пес невиліковно хворий і потребує примусової евтаназії. А от молодими кралями ще не віддячували. Це щось новеньке.
А дівчатка вже беруть в оборот: одне сіло на коліна, інше прилаштувалося ззаду і легенько почісує за вушком. Ну, а третє - воістину ангельське створіння …
Беру до рук мокрого віника і з розмаху ляпаю по мавчиних сідницях.
- Ой, боляче! – зойкнула красуня і одплигнула на безпечну відстань. Ви чого?
- Ластівко! Не буду я літати з тобою.
- Чому?
- Теж заразний. І вже не вилікуюся. Тож годі мене…чесати, бережіть здоров’я.
Дівчата миттю щезли, а брат дико розреготався, а згодом каже:
- Біжимо хутко з цієї бані, а то знову попадемо в халепу.
Брат у мене мудрий, пише музику давно, виступати почав ще в кафе «Елліон», коли там йшла київська передача «П’ять хвилин на роздуми” – аналог московської «Что? Где? Когда?». Знає, що скоро буде продовження.
За кілька хвилин двері сауни відчиняються і в приміщення забігає з десяток журналістів. Фотокамери «клац-клац», спалахи сліплять очі, дехто рвонув в парилку, але опуклих дів там вже не було.
- А гдє «мочалкі»? - запитує найбільш сміливий.
- Поїхали з Януковичем,- одказує брат.
Журналюги перезирнулися і рушили геть. «Опять опоздалі» - почувся з-за дверей бас.
Заїхали до Варвари Андріївни – мами майбутнього Президента України.
- Ой, дітки, ви ж голодні з дороги! Давайте Вас нагодую,- заметушилася жінка. Нарізала сальця, витрусила з холодильника огірочків, крапнула в чарки місцевого бальзаму.
Брат закотив очі, бо сулія була чималою, літрів на десять, а до виступу залишалося півгодини.
- Оцю пляшечку беріть додому, почастуєте друзів у столиці.
У кутку хати стояло кілька одкритих лантухів у яких виднілися листи.
- Син не встигає відповідати людям, - каже Варвара Андріївна. - От я за нього це й роблю. І онук допомагає, у нього кращі очі, - мовила стара жінка.
Нашвидку перекусили, сіли в авто і поїхали до будинку культури.
Навколо нього темінь. Нікого немає, на дверях навісний замок, а під ними кудлатий пес люто вичісує бліх. І кількасот люду навколо мертвої будівлі. Прибіг місцевий опозиційний депутат, розвів руками і каже:
- Концерту не буде. Усі поїхали до Сум. Начальство викликало.
- А можна було про це сказати хоча б учора? Ми б з Києва не їхали.
- Ну, ви ж розумієте, політика…
- Егеж, розуміємо. – каже брат.
Селяни уперто тупцяють на холоді, чекають коли відчинять двері. Раптом з’явилося світло – запалали лампочки на фонарних стовпах. Брат розчохлив гітару, підлаштувався, а я витягнув маракаса.
- Ну то що, людоньки! Ходіть поближче, буде вам концерт,- мовив брат і вдарив по струнах.
Починалися вибори.
12.01.2018р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
