Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Катерина Костюк (2000) /
Проза
Чуєш мене?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чуєш мене?
Чуєш мене?
Я заблукала в цьому непрохідному лісі зі своїх думок.
Іноді хочеться кричати, але розумію, що ніхто не почує.
Коли я їздила в село, я часто дивилася на ліс і дуже боялася заблукати там, мене лякали великі дерева, які тонуть у темряві своїх же тіней. Але завжди мені було цікаво, що там, за рікою. Коли ти маленький, все, що тебе оточує, здається тобі великим.
Чуєш мене?
Якось я пішла за ту річку з друзями, але заблукала і втратила їхні сліди, коли пішов дощ. Дивно, але я не злякалась. Тоді я перший раз відчула, наскільки це неймовірно - залишитися наодинці з природою. Я блукала по цьому темному лісі, і він вже не здавався мені таким страшним. Через декілька годин я повернулася до дому. Мокра наскрізь, але щаслива, я хотіла було розповісти все це друзям і мамі, хотіла поділитися своїм відкриттям, але не встигла. На мене почали кричати.
Відтоді я вже знала, що люди, які живуть навколо тебе, зовсім близько, насправді знаходяться неймовірно далеко. Ніхто навіть не хотів мене слухати.
Тепер, вже майже доросла, я заблукала в своєму власному лісі. І він лякає мене більше.
Чуєш мене?
Я не знаю, як вийти звідси, у темряві своїх страхів я не бачу стежку. У мене немає більше світла. Я витрачала його на різних людей: поганих і добрих, показуючи їм дорогу, і нарешті втратила його.
Чуєш мене?
Якщо ти - остання надія, почуй мене! Знайди мене! Виведи мене звідси. Допоможи, я прошу тебе...
Знаєш, це якась дурниця, але... тепер кожен раз я згадую цю історію з дитинства. Хочеться поділитися з кимось своїми страхами й болем, своїми радощами, але відразу згадую і розумію, що я наодинці. Як і завжди.
Виведи мене звідси, звільни, врятуй мене від моїх же думок, врятуй від страждань.
Якщо ти - останній шанс... врятуй мене.
Я сиджу у цьому непрохідному лісі в темряві своїх же думок і кричу. Я кличу тебе. Я чекаю на тебе.
А ти чуєш мене?
(2017р.)
Я заблукала в цьому непрохідному лісі зі своїх думок.
Іноді хочеться кричати, але розумію, що ніхто не почує.
Коли я їздила в село, я часто дивилася на ліс і дуже боялася заблукати там, мене лякали великі дерева, які тонуть у темряві своїх же тіней. Але завжди мені було цікаво, що там, за рікою. Коли ти маленький, все, що тебе оточує, здається тобі великим.
Чуєш мене?
Якось я пішла за ту річку з друзями, але заблукала і втратила їхні сліди, коли пішов дощ. Дивно, але я не злякалась. Тоді я перший раз відчула, наскільки це неймовірно - залишитися наодинці з природою. Я блукала по цьому темному лісі, і він вже не здавався мені таким страшним. Через декілька годин я повернулася до дому. Мокра наскрізь, але щаслива, я хотіла було розповісти все це друзям і мамі, хотіла поділитися своїм відкриттям, але не встигла. На мене почали кричати.
Відтоді я вже знала, що люди, які живуть навколо тебе, зовсім близько, насправді знаходяться неймовірно далеко. Ніхто навіть не хотів мене слухати.
Тепер, вже майже доросла, я заблукала в своєму власному лісі. І він лякає мене більше.
Чуєш мене?
Я не знаю, як вийти звідси, у темряві своїх страхів я не бачу стежку. У мене немає більше світла. Я витрачала його на різних людей: поганих і добрих, показуючи їм дорогу, і нарешті втратила його.
Чуєш мене?
Якщо ти - остання надія, почуй мене! Знайди мене! Виведи мене звідси. Допоможи, я прошу тебе...
Знаєш, це якась дурниця, але... тепер кожен раз я згадую цю історію з дитинства. Хочеться поділитися з кимось своїми страхами й болем, своїми радощами, але відразу згадую і розумію, що я наодинці. Як і завжди.
Виведи мене звідси, звільни, врятуй мене від моїх же думок, врятуй від страждань.
Якщо ти - останній шанс... врятуй мене.
Я сиджу у цьому непрохідному лісі в темряві своїх же думок і кричу. Я кличу тебе. Я чекаю на тебе.
А ти чуєш мене?
(2017р.)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
