Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.27
19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
2026.04.27
16:08
Кораблі нашого жеребу
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
2026.04.27
11:45
Час іде скрадливо і неспішно
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
2026.04.27
10:59
Хто постіль розстеляє?
Хміль чи боги?
Вівчар блаженний ?
Мармуру жарина?
Бажання, сенс,
Питоме животіння,
Маяк в молитві
Хміль чи боги?
Вівчар блаженний ?
Мармуру жарина?
Бажання, сенс,
Питоме животіння,
Маяк в молитві
2026.04.27
10:34
Знайди розраду, де її нема в помині.
В минуле стежка лопухами заросла.
На роздоріжжі рип'яхи і конюшина,
А на бруківці - кропива і ковила.
Ковтають сиві небеса хмарини спілі,
Немов колись зефір місцеві дітлахи.
Покинутих приміщень сходи задубілі
В минуле стежка лопухами заросла.
На роздоріжжі рип'яхи і конюшина,
А на бруківці - кропива і ковила.
Ковтають сиві небеса хмарини спілі,
Немов колись зефір місцеві дітлахи.
Покинутих приміщень сходи задубілі
2026.04.27
06:34
гуляти із батьками в парк роззиратися на каруселі на інших людей із дітьми скриньки із морозивом а ще там сухий лід · оркестр із репродукторів виконує щось життєстверджувальне чим не едем але морозива ніколи не досить · роззиратися на газетний автомат 60х
2026.04.27
05:51
Там немає ні вікон, ні стін,
Ні упертої в небо покрівлі, -
Тільки плач господині, як дзвін,
Б'ється навкруг руїни будівлі.
Там немає нічого уже,
Крім побитої цегли і тиньки,
Які сумно щодня стереже
Від біди збожеволіла жінка...
Ні упертої в небо покрівлі, -
Тільки плач господині, як дзвін,
Б'ється навкруг руїни будівлі.
Там немає нічого уже,
Крім побитої цегли і тиньки,
Які сумно щодня стереже
Від біди збожеволіла жінка...
2026.04.26
23:37
На свято життя абонемент не купиш.
Старечий маразм правителів успішно пережив часи СРСР і досі в світовому тренді.
Кремлівський медвежатник міняє пуйло на бухло.
Заполоханий диктатор міняє клаустрофобію на бункерофілію.
Хто панічно боїться ни
2026.04.26
20:41
І
Повільно не вмирає Україна
і поки ще воює, то жива,
та марно не міняємо слова
позиченого у поляків гімну,
аби не в’яла слава бойова.
Коли усе покладено на карту,
цей засіб оправдовує мету.
Повільно не вмирає Україна
і поки ще воює, то жива,
та марно не міняємо слова
позиченого у поляків гімну,
аби не в’яла слава бойова.
Коли усе покладено на карту,
цей засіб оправдовує мету.
2026.04.26
17:26
хотів би обійняти друзів
яких все менше рік у рік
щось відкладав усе не встиг
сказати
наче би не мусив
повіщо врочити
загин загуба згин
усякий в космосі своїм
яких все менше рік у рік
щось відкладав усе не встиг
сказати
наче би не мусив
повіщо врочити
загин загуба згин
усякий в космосі своїм
2026.04.26
17:11
Коли на нас напали москалі,
То багатьом то дивним видавалось.
Вони ж своїми, начебто здавались,
Мов рідні діти одної землі.
Звідкіль у них жорстокість та взялась?
Тож на монголів, іго їх звертали,
Мовляв, від них їх предки нахапали.
Вони ж слов‘яни
То багатьом то дивним видавалось.
Вони ж своїми, начебто здавались,
Мов рідні діти одної землі.
Звідкіль у них жорстокість та взялась?
Тож на монголів, іго їх звертали,
Мовляв, від них їх предки нахапали.
Вони ж слов‘яни
2026.04.26
17:08
ти знову бігаєш по колу
і бачиш спалах у вікні
який збігає по стіні
в кімнату тиху , захололу
де вже шукає валідолу
рука для серця у борні,
щоб стати враз котигорошком -
і бачиш спалах у вікні
який збігає по стіні
в кімнату тиху , захололу
де вже шукає валідолу
рука для серця у борні,
щоб стати враз котигорошком -
2026.04.26
13:52
Коли впаду осіннім листям
У суєту, у сонми снів,
Коли нудьга моторним лисом
Увірветься у магму днів,
Коли проб'є жорстоким списом
Прозріння серце у вогні,
Тоді прийди у ці простори
У суєту, у сонми снів,
Коли нудьга моторним лисом
Увірветься у магму днів,
Коли проб'є жорстоким списом
Прозріння серце у вогні,
Тоді прийди у ці простори
2026.04.26
11:19
Ще тримається
ця дивна звичка
думати про втрачене,
обминаючи себе.
А воно чекає на всіх
зі знахідками
у печерах наших помилок,
ні – не зі скелетами
ця дивна звичка
думати про втрачене,
обминаючи себе.
А воно чекає на всіх
зі знахідками
у печерах наших помилок,
ні – не зі скелетами
2026.04.26
10:31
Весляр потребує репостів,
Крізь поклик землі забобонів,
Пройдисвіти точного зросту
Йому тут плетуть котильйони.
На юті рожевім – наяди,
Легкі зрозумілі, як полька,
Йому віднайдуть тут розраду
Крізь поклик землі забобонів,
Пройдисвіти точного зросту
Йому тут плетуть котильйони.
На юті рожевім – наяди,
Легкі зрозумілі, як полька,
Йому віднайдуть тут розраду
2026.04.26
09:45
Не стримать років цибатих,
хоч долю скартай саму...
Я знову у цих пенатах,
як декілька літ тому.
Ні смутку, ні сліз, ні горя
і нібито входжу в раж...
Грайливо іду вздовж моря,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...хоч долю скартай саму...
Я знову у цих пенатах,
як декілька літ тому.
Ні смутку, ні сліз, ні горя
і нібито входжу в раж...
Грайливо іду вздовж моря,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Катерина Костюк (2000) /
Проза
Чуєш мене?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чуєш мене?
Чуєш мене?
Я заблукала в цьому непрохідному лісі зі своїх думок.
Іноді хочеться кричати, але розумію, що ніхто не почує.
Коли я їздила в село, я часто дивилася на ліс і дуже боялася заблукати там, мене лякали великі дерева, які тонуть у темряві своїх же тіней. Але завжди мені було цікаво, що там, за рікою. Коли ти маленький, все, що тебе оточує, здається тобі великим.
Чуєш мене?
Якось я пішла за ту річку з друзями, але заблукала і втратила їхні сліди, коли пішов дощ. Дивно, але я не злякалась. Тоді я перший раз відчула, наскільки це неймовірно - залишитися наодинці з природою. Я блукала по цьому темному лісі, і він вже не здавався мені таким страшним. Через декілька годин я повернулася до дому. Мокра наскрізь, але щаслива, я хотіла було розповісти все це друзям і мамі, хотіла поділитися своїм відкриттям, але не встигла. На мене почали кричати.
Відтоді я вже знала, що люди, які живуть навколо тебе, зовсім близько, насправді знаходяться неймовірно далеко. Ніхто навіть не хотів мене слухати.
Тепер, вже майже доросла, я заблукала в своєму власному лісі. І він лякає мене більше.
Чуєш мене?
Я не знаю, як вийти звідси, у темряві своїх страхів я не бачу стежку. У мене немає більше світла. Я витрачала його на різних людей: поганих і добрих, показуючи їм дорогу, і нарешті втратила його.
Чуєш мене?
Якщо ти - остання надія, почуй мене! Знайди мене! Виведи мене звідси. Допоможи, я прошу тебе...
Знаєш, це якась дурниця, але... тепер кожен раз я згадую цю історію з дитинства. Хочеться поділитися з кимось своїми страхами й болем, своїми радощами, але відразу згадую і розумію, що я наодинці. Як і завжди.
Виведи мене звідси, звільни, врятуй мене від моїх же думок, врятуй від страждань.
Якщо ти - останній шанс... врятуй мене.
Я сиджу у цьому непрохідному лісі в темряві своїх же думок і кричу. Я кличу тебе. Я чекаю на тебе.
А ти чуєш мене?
(2017р.)
Я заблукала в цьому непрохідному лісі зі своїх думок.
Іноді хочеться кричати, але розумію, що ніхто не почує.
Коли я їздила в село, я часто дивилася на ліс і дуже боялася заблукати там, мене лякали великі дерева, які тонуть у темряві своїх же тіней. Але завжди мені було цікаво, що там, за рікою. Коли ти маленький, все, що тебе оточує, здається тобі великим.
Чуєш мене?
Якось я пішла за ту річку з друзями, але заблукала і втратила їхні сліди, коли пішов дощ. Дивно, але я не злякалась. Тоді я перший раз відчула, наскільки це неймовірно - залишитися наодинці з природою. Я блукала по цьому темному лісі, і він вже не здавався мені таким страшним. Через декілька годин я повернулася до дому. Мокра наскрізь, але щаслива, я хотіла було розповісти все це друзям і мамі, хотіла поділитися своїм відкриттям, але не встигла. На мене почали кричати.
Відтоді я вже знала, що люди, які живуть навколо тебе, зовсім близько, насправді знаходяться неймовірно далеко. Ніхто навіть не хотів мене слухати.
Тепер, вже майже доросла, я заблукала в своєму власному лісі. І він лякає мене більше.
Чуєш мене?
Я не знаю, як вийти звідси, у темряві своїх страхів я не бачу стежку. У мене немає більше світла. Я витрачала його на різних людей: поганих і добрих, показуючи їм дорогу, і нарешті втратила його.
Чуєш мене?
Якщо ти - остання надія, почуй мене! Знайди мене! Виведи мене звідси. Допоможи, я прошу тебе...
Знаєш, це якась дурниця, але... тепер кожен раз я згадую цю історію з дитинства. Хочеться поділитися з кимось своїми страхами й болем, своїми радощами, але відразу згадую і розумію, що я наодинці. Як і завжди.
Виведи мене звідси, звільни, врятуй мене від моїх же думок, врятуй від страждань.
Якщо ти - останній шанс... врятуй мене.
Я сиджу у цьому непрохідному лісі в темряві своїх же думок і кричу. Я кличу тебе. Я чекаю на тебе.
А ти чуєш мене?
(2017р.)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
