Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Катерина Костюк (2000) /
Проза
Чуєш мене?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чуєш мене?
Чуєш мене?
Я заблукала в цьому непрохідному лісі зі своїх думок.
Іноді хочеться кричати, але розумію, що ніхто не почує.
Коли я їздила в село, я часто дивилася на ліс і дуже боялася заблукати там, мене лякали великі дерева, які тонуть у темряві своїх же тіней. Але завжди мені було цікаво, що там, за рікою. Коли ти маленький, все, що тебе оточує, здається тобі великим.
Чуєш мене?
Якось я пішла за ту річку з друзями, але заблукала і втратила їхні сліди, коли пішов дощ. Дивно, але я не злякалась. Тоді я перший раз відчула, наскільки це неймовірно - залишитися наодинці з природою. Я блукала по цьому темному лісі, і він вже не здавався мені таким страшним. Через декілька годин я повернулася до дому. Мокра наскрізь, але щаслива, я хотіла було розповісти все це друзям і мамі, хотіла поділитися своїм відкриттям, але не встигла. На мене почали кричати.
Відтоді я вже знала, що люди, які живуть навколо тебе, зовсім близько, насправді знаходяться неймовірно далеко. Ніхто навіть не хотів мене слухати.
Тепер, вже майже доросла, я заблукала в своєму власному лісі. І він лякає мене більше.
Чуєш мене?
Я не знаю, як вийти звідси, у темряві своїх страхів я не бачу стежку. У мене немає більше світла. Я витрачала його на різних людей: поганих і добрих, показуючи їм дорогу, і нарешті втратила його.
Чуєш мене?
Якщо ти - остання надія, почуй мене! Знайди мене! Виведи мене звідси. Допоможи, я прошу тебе...
Знаєш, це якась дурниця, але... тепер кожен раз я згадую цю історію з дитинства. Хочеться поділитися з кимось своїми страхами й болем, своїми радощами, але відразу згадую і розумію, що я наодинці. Як і завжди.
Виведи мене звідси, звільни, врятуй мене від моїх же думок, врятуй від страждань.
Якщо ти - останній шанс... врятуй мене.
Я сиджу у цьому непрохідному лісі в темряві своїх же думок і кричу. Я кличу тебе. Я чекаю на тебе.
А ти чуєш мене?
(2017р.)
Я заблукала в цьому непрохідному лісі зі своїх думок.
Іноді хочеться кричати, але розумію, що ніхто не почує.
Коли я їздила в село, я часто дивилася на ліс і дуже боялася заблукати там, мене лякали великі дерева, які тонуть у темряві своїх же тіней. Але завжди мені було цікаво, що там, за рікою. Коли ти маленький, все, що тебе оточує, здається тобі великим.
Чуєш мене?
Якось я пішла за ту річку з друзями, але заблукала і втратила їхні сліди, коли пішов дощ. Дивно, але я не злякалась. Тоді я перший раз відчула, наскільки це неймовірно - залишитися наодинці з природою. Я блукала по цьому темному лісі, і він вже не здавався мені таким страшним. Через декілька годин я повернулася до дому. Мокра наскрізь, але щаслива, я хотіла було розповісти все це друзям і мамі, хотіла поділитися своїм відкриттям, але не встигла. На мене почали кричати.
Відтоді я вже знала, що люди, які живуть навколо тебе, зовсім близько, насправді знаходяться неймовірно далеко. Ніхто навіть не хотів мене слухати.
Тепер, вже майже доросла, я заблукала в своєму власному лісі. І він лякає мене більше.
Чуєш мене?
Я не знаю, як вийти звідси, у темряві своїх страхів я не бачу стежку. У мене немає більше світла. Я витрачала його на різних людей: поганих і добрих, показуючи їм дорогу, і нарешті втратила його.
Чуєш мене?
Якщо ти - остання надія, почуй мене! Знайди мене! Виведи мене звідси. Допоможи, я прошу тебе...
Знаєш, це якась дурниця, але... тепер кожен раз я згадую цю історію з дитинства. Хочеться поділитися з кимось своїми страхами й болем, своїми радощами, але відразу згадую і розумію, що я наодинці. Як і завжди.
Виведи мене звідси, звільни, врятуй мене від моїх же думок, врятуй від страждань.
Якщо ти - останній шанс... врятуй мене.
Я сиджу у цьому непрохідному лісі в темряві своїх же думок і кричу. Я кличу тебе. Я чекаю на тебе.
А ти чуєш мене?
(2017р.)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
