ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Козак Дума
2022.12.08 20:00
Темніє… Знову ніч у гості.
Темніє – зорі в високості.
Темніє, люди по оселях.
Темніє – мла вкриває землю.

Євген Федчук
2022.12.08 16:24
Скажи, Якиме, ти ж козакував? –
Старі діди усілись на осонні
Під хатою. Здавалось, напівсонні.
Розімлілий дехто й очі закривав.
Щоб не заснути часом, то вели
Розмови про діла давно минулі,
Коли вони ще молодими були
Й багато чого різного могли.

Олександр Сушко
2022.12.08 15:55
Кошлате мудромисліє нині стало основою людського розумування про природу, кохання, бога, війни та миру. Тобто усе, що не має практичного застосування у повсякденному житті покрите товстим шаром таємничості і такої заплутаної, що годі знайти здоровий ґл

Ольга Олеандра
2022.12.08 15:24
Ця зима вже ніколи не скінчиться
може бути і так
А, можливо, це все нісенітниця
чи знак
Замуроване сонце все ж вижило
хто зна
Назбираємо дров, буде паливо
смішна

Юрій Гундарєв
2022.12.08 11:53
Есть пять имён в женской поэзии:
Лина, Белла, Марина, Леся и
одно особо, осанно -
Анна.

Автор: Юрий Гундарев
2022 год

Володимир Бойко
2022.12.08 02:02
Останнім часом дедалі частіше звучить зловісно назва російського міста Енгельс. Саме на тамтешньому аеродромі базуються літаки стратегічної авіації, які завдають ракетних ударів по Україні. До початку великої війни переважна більшість українців навіть н

Віктор Кучерук
2022.12.08 00:51
Без амуніції та зброї,
Хоча не в мирному тилу, –
Бідою зроджені герої
Нам не дають упасти в млу.
Робота їхня має риси,
Що потребує теж відзнак,
Бо в час лихий не обійтися
Без комунальників ніяк.

Іван Потьомкін
2022.12.07 17:57
Про що ж він думав? Той, що уславився розбоєм,
Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
***
Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
Хто, як і він, сокирою й хрестом
На дружбу спокушав далекі од

Сергій Губерначук
2022.12.07 14:34
Не витримую ліній…
Папір залишаю вам.
Думки забираю у вирій
до позаземлених мам.
Їх багато…
Повні хати…
І скрізь голуби миру
сотають любов ще щиру

Вікторія Лимар
2022.12.07 13:28
У ложах вселенських складаються плани,
Щоб людство вести до нервового стану.
Перебіг подій це підтверджує знову,
Бо задуми, дійсно, на жаль, нездорові.

Багато вже років живмо в напрузі.
Сусіди давно вороги, а не друзі.
Претензії надто зухвалі, амб

Юрій Гундарєв
2022.12.07 11:58
Когда разбивается ваза,
можно её склеить.
И не заметишь сразу
тонкие швы на стекле.

Когда разбивается дружба,
то закрывается дверца…
Сразу не обнаружишь

Микола Соболь
2022.12.07 06:04
Зледеніле небо. Залізних стерв’ятників злети.
Матінка молиться в укритті над дитям.
Не снігом порошить, летять на країну ракети…
Хтось навіть не встиг, попрощатись із життям.
Упав убитим.

Янголи смерті збирають багаті покоси.
Там вимагають душі бе

Віктор Кучерук
2022.12.07 04:54
Згадались укотре солдату,
Й слізьми затуманили зір, –
Зруйнована батьківська хата,
Засіяний мотлохом двір.
Сліди безпощадної бійні
Там час швидкоплинний не стер, -
Вразливій душі неспокійно
Від видив отих дотепер.

Тетяна Левицька
2022.12.07 00:14
Крутила голови отим,
хто гарбузову кашу любить,
хто вабить перснем золотим,
і ніжністю лоскоче губи.
У кого статки в банку є,
чудовий хист, статура гарна,
кому зозуленька кує
на довгі літа щастя марно...

Софія Цимбалиста
2022.12.06 22:04
Так хочеться відчути знову,
хоч не надовго щось,
крім самоти.
Ще раз, один лиш раз,
аби хоч згадку щастя віднайти.
Не вистачить всіх слів,
щоб описати буревій
забутих почуттів.

Іван Потьомкін
2022.12.06 18:05
Дивитись в очі смерті...
Чекать, хто моргне першим?
Як у безіграшковому дитинстві?..
Ні, смерть не така всесильна,
Як часом здається.
Віч-на-віч був з нею
Хлопчиськом-сиротою по війні.
З холоду й голоду склепив повіки,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Юрій Гундарєв
2022.09.01

Самослав Желіба
2022.05.01

Алекс Чеська
2022.04.12

Чоловіче Жіноче
2022.03.19

Радченко Рудий Гриб Рудольф
2022.03.12

Сібіл Нотт
2022.03.09

Саша Серга
2022.02.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Артур Сіренко (1965) / Проза / Петрогліфи

 Донецькі квіти

«На іншому березі,
За рікою, хмари громадяться
Біля гірського храму...»

(Ііда Дакоцу)

Образ твору Була осінь – тепла і кольорова. Листя клена якраз тільки почали червоніти. Я люблю Донецьк саме цієї пори – він перестає бути легковажним, як весною, чи експресивним і гарячим, як влітку. Золотої осені Донецьк стає на диво сентиментальним, ностальгічним і навіть трохи меланхолійним. І от напередодні Свята Черлених Кленів, яке в Донецьку називають Кюдзіцу Акай Каеде і дуже шанують, я вирішив відвідати свого старого друга – хайдзіна, що пише під псевдонімом Акі-но Кірі (秋の霧) - Осінній туман. Він давно кликав до себе в гості – у свій дім споглядання. Хоча в Донецьку він більш відомий як майстер чайної церемонії – садо, а не як поет, я їхав до нього з метою саме повіршувати і почути його нові хокку. Я вирішив поїхати до його дому на рикші – у Донецьку цей вид транспорту називають дзін-рікі-ша. У Донецьку нині в моду ввійшли кінні запряги – двоколісний візочок, що переміщують в просторі один або пара жеребців – переважно буланих, породи місакі. Але до хайдзіна в гості мусить вести тільки рикша – це традиція. І не тільки донецька. До площі Сайгьо, де збираються донецькі рикші я йшов пішки. Можна було, звісно, перейняти рикшу прямо на вулиці чи викликати слугою, але я вирішив обрати рикшу, а не довіряти випадку. Звісно, їздити на людині багато хто з сучасних «гуманістів» і конфуціанців – цих шукачів «людяності» вважає неприпустимим, але це стара традиція, що вимагає поваги. Крім того, багато хто з рикш просто не хоче міняти свою професію і заробляє на життя саме таким чином. Можете це вважати місцевою екзотикою чи примхою. Чи, навіть, захцянкою туристів. Мені байдуже. Я шанувальник минулого.

У Донецьку велорикші збираються на площі Басьо, а справжні рикші, що обмотують ноги спеціяльними білими пов’язками і біжать дорогами, ніби зависаючи в повітрі і ніби не торкаючись землі, на площі Сайгьо. Слід зазначити, що всі рикші в Донецьку немісцеві. Приїжджають вони переважно з міста Чистякове або з Кадіївки. І то всі без власного візочка. У Донецьку приїжджим рикшам видають напрокат візочки спеціальної конструкції – особливо легкі і збалансовані. Є навіть приказка серед рикш: «Хто ж їде Донецьк зі своїм візочком?» Це майже те саме, що сказати «їхати в Афіни зі своєю совою».

У той день бажаючих покататися на рикшах було мало. Туристів не видно – не сезон, а свято Кюдзіцу Акай Каеде було ще було попереду. Я вибрав уже немолодого і явно досвідченого рикшу, що був вдягнений у чорне кімоно з білим візерунком у вигляді гілок бамбуку. Обличчя в нього мені нагадало обличчя монаха, якесь не від світу сього – його зморшки нагадали мені зорану землю, що надто багато бачила. Здавалося, що він ось-ось скаже: «Я везу Вас своєю дорогою, сенсей!» На ньому була нова каса, точніше такухацуґаса, плетена з рисової соломи, яскраво жовтого кольору. Донецькі рикші носять каса чи кабуріґаса переважно вицвілі, сірі або бамбукові. У нього ж такухацуґаса була просто сонячна. Я сів у візочок і кинув рикші: «Таноші судзумі-но торі! Кайка уме-но є! (На вулицю Веселих горобців! Дім Квітучої Сливи!)» Рикша розуміюче кивнув, і я поїхав-поплив вулицями Донецька, мимо жовтих лип і черлених кленів. Легенький вітерець ніс мимо мене зірвані листя. Я дивився на такухацуґаса рикші і мені здавалось, що це не рикша біжить, а сонце пливе вулицями Донецька.

Я думав у ту мить не про поезію, а про донецький кінематограф. Спочатку згадався чомусь фільм Акіма Курасавського «Сім шахтарів». Фільм про те, як шахта не виконувала план по видобутку на гора кам’яного вугілля. І вирішено було запросити сім шахтарів-ударників. Щоправда, один виявився зовсім не ударником: товариші кепкували з нього «Краще скажи, де ти посвідчення ударника вкрав!» Але його все одно взяли в бригаду. Особливо запам’яталася сцена в шалмані, коли господар забігайлівки показує ударнику миску з рисом: «Дивись, що ти їж! Рис! А що їдять прості шахтарі? Просо! Собаки живуть краще, аніж прості шахтарі…» Зрештою, шахта виконала план, але ударники загинули під завалом породи… Потім згадався фільм-диптих Миколи Осімського «Шахта почуттів», «Шахта пристрасті». Фільм-диптих про ерос та танатос у донецькій культурі, про ці два початки буття, про те, як вони зливають в одне – в якийсь потойбічний ерос-танатос, про вирування пристрасті, про справжню кориду кохання… Згадався епізод, коли головний герой після ночі бурхливого кохання йде по вулиці шахтарського селища, а назустріч йому марширує бригада шахтарів, що йдуть під землю, в забій. Така зустріч еросу і танатосу. Потім згадався фільм Сергія Імамурського «Легенда про терикон» про давній жорстокий шахтарський звичай відносити старих батьків на терикон, де вони гинули. Згадався вітер з того фільму, що прилітав до героя ніби з потойбічного світу. Як і зараз мені – цього осіннього дня.

Їхали недовго – до дому мого старого приятеля було менше двох рі. Я кинув рикші срібну монету в десять єн із зображенням дракона – ці монети називають в Донецьку ще «вадо-кайтін». Рикша засуєтився, щоб дати мені решту – кілька мідних сен, але я посміхнувся, махнув рукою і підійшов до воріт мого друга-хайдзіна, на яких висів фурін і вигравав сумну мелодію осіннього вітру. Мені відкрив слуга – таких людей в Донецьку називають ще «люди в синьому». На ньому справді було просте синє кімоно без візерунку, лише з чорними смугами на рукавах і зачіска дзангірі. Він поклонився і сказав, що господар очікував на моє прибуття, зараз перебуває в саду і просив провести мене до нього в сад як тільки я прибуду. Я йшов стежкою що була викладена велетенськими камінними плитами і була засипана жовтим листям. Біля стежки цвіли хризантеми – квіти осені. Акі-но Кірі-сана я побачив в глибині саду – він сидів на татамі під гілками дерева тога в стані глибокої медитації - мейсо. Я ще подумав, що це дерево – дерево бодхі під яким Будда отримав просвітлення. Поруч було кілка кущів уцугі і зарості саса. Я навіть не знав, чи помічав сенсей мою присутність. На ньому було жовте кімоно з чорним візерунком в вигляді драконів. Я поклонився йому і помітив, що він вийшов зі стану медитації. «Десять тисяч років довгої весни, сенсею!» - промовив я. У відповідь він посміхнувся, і зовсім не дотримуючись ритуалу промовив: «Радий, що Ви відвідали мій скромний сад восени, коли він особливо сумний! Давайте почнем цю дружню зустріч з чайної церемонії!» Тільки тут я помітив, що ця частина саду являє собою тяніва. Біля старезних сосон і кленів, що ховали чайний будиночок – тясіцу лежали величезні кам’яні брили, біля яких ріс бамбук і кипариси, між ними звивалася родзі. І потім я взяв участь у чайній церемонії, які влаштував справжній майстер чаю! Посуд був вишуканий: тябако та тецубін були старовинними – часів Сітоку. Тяван та тясяку були з тонким візерунком – судячи по всьому зроблені майстром Курой Іші в часи Огіматі. Випивши запашного напою сорту «Сто драконів», ми обговорили посуд і трохи почитали віршів – але не своїх – цитували переважно Йоса Бусона та Оно-но Коматі. Мені ще згадалось тоді таке танка Коматі, яке я процитував неточно:

Ось і фарби квітів
Зблякли, поки в цьому світі
Жили безтурботно,
Споглядаючи довгі дощі,
Забувши про старість таку неминучу…

Після чайної церемонії господар запросив мене в свій дім. При вході я помітив гета з червоними шнурівками. Мені одразу згадалося хокку Ісікава Такубоку:

Просила: купи мені гета
З червоними шнурівками.
О, дитинко!

У домі нас зустріла господиня – дружина господаря. Я зніяковів – для мене це було трохи незвично. Акі-но Кірі-сан побачивши, що я зашарівся, представив: «Це моя гірська колючка. Пише хайку та танка під іменем Хару-но Хана. Вона служить мені з віником і шуфелькою». Дружина у нього була з таких дружин, що в донецьку називають «вайфу». До одруження вона була «модан гару» чи як їх там називають. Вони дотримуються в сімейному житті сучасних звичаїв, але знаючи мої консервативні погляди дружина господаря сховалася за напівпрозору ширму, яка завбачливо була розміщена у вітальні, і вела подальшу розмову з нами з-за ширми. Взагалі, донецькі святенники наполягають, щоб дружина розмовляла з гостями з-за непрозорої ширми. Я до цих святенників ставлюся скептично, знаючи, що вони часом запрошують гейш на чайну церемонію в той час, коли дружина знаходиться на жіночій половині дому. Акі-но Кірі-сан промовив: «Моя гірська колючка іноді вправляється в грі на кото. Майстерності вона не досягла, талантів у неї немає ніяких. Звісно, не можна навіть порівнювати її гру з грою на кото столичних гейш. Я дуже боявся образити Ваш слух такою грубою музикою, але все таки насмілюсь запропонувати Вам послухати у її виконанні мелодію «Холодний осінній вітер».

І полилася солодка і водночас тужлива музика… Це була казка – осінь втілена в музиці. Я навіть не очікував, що музика може досягти такою витонченої досконалості.

Я подякував господині і висловив своє захоплення. Після цього слуга приніс обід: сусі з кальміуської форелі, йомогімоті, рис з місо, сембей, хамагурі та саке. Після трапези ми нарешті почали віршувати. Господар запропонував створити ренга – якраз було троє хайдзінів. Точніше два хайдзіни і одна хаййорушідзін. Віршували більше двох годин. Під час віршування я милувався токо-на ма, де висіла картина «Будда і лотоси» з каліграфічним написом, і стояв бонсай старезної сосни. З того ренга я запам’ятав такий уривок (тут я під псевдонімом Кенші):

* * *
Жовте листя
Падає між життям і смертю.
Осінь сліпа.
(Акі-но Кірі)

Вітер шепоче мені
Про таємницю мовчання.
(Кенші)

Останні пелюстки
Старої сакури обривають пориви.
Помирає весна.
(Хару-но Хана)

Зустрічаю епоху дощів.
Забуваю про Сонце.
(Акі-но Кірі)

Зозуля мовчить –
Єдина втіха поета
Вечорів літніх.
(Кенші)

Птаха «гірських стежок».
Коли цей крик я забуду?
(Хару-но Хана)

Старий самурай
Споглядає заграву
Біля руїн замку.
(Акі-но Кірі)

Холодна і зла зима
Землю фарбує в біле.
(Кенші)

Падає сніг лапатий.
Світанок нового року
Нагадує білий листок паперу.
(Хару-но Хана)

Після віршування господар дому зіграв нам на бамбуковій флейті сакухаті мелодію «Осінні сутінки». Якраз доречно, бо на землю і дерева справді впали сутінки. А потім і зовсім стемніло – осінь все таки, доба коротких днів, осінній вечір. Я озирнувся і побачив, що біля входу в дім господар поклав листок паперу, пензлик і туш. Помітивши моє здивування Акі-но Кірі-сан сказав почекати і спостерігати в щілину не до кінця зачинених сьодзі. Я з цікавістю затамував подих і чекав. Раптом почув за дверима якісь тихі кроки, човгання і сопіння. Потім побачив борсука, що підійшов до дверей. У Донецьку нині розвелось дуже багато борсуків, їх сприймають нині мало не як домашніх тварин. Людей вони перестали боятись, їх часто можна побачити у садах, особливо заміських. На моє велике здивування борсук взяв до рук пензель, занурив його в туш, а потім почав писати на листку ієрогліфи. Коли він закінчив писати, він спочатку став на задні лапи, понюхав осіннє повітря і пошкандибав у темряву саду. Господар дому зітхнув і пояснив мені, що цей борсук давно приходить вечорами до нього в гості ночами і пише вірші. Спочатку борсук для цього таємно забирався в дім і брав без дозволу папір і пензель, але потім Акі-но Кірі-сан почав навмисно виставляти борсуку все необхідне під двері. Я взяв цей листок і прочитав кілька хокку нашкрябаних невмілою рукою. На моє здивування деякі борсукові хайку були варті уваги. Запам’яталось мені оце:

Старість відчув.
Завітала до мене
Перед зимовою сплячкою…

Але цей день закарбувався у мене в пам’яті не цим. Коли згадую цей візит, то згадується не борсук-поет, не звуки кото чи флейти, не смак терпкого чаю чи гіркого саке – згадуються хризантеми – сумні осінні квіти, які дарували аромат холодному осінньому вітру…




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-01-16 19:06:59
Переглядів сторінки твору 630
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.452 / 5.02)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.380 / 5.31)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.784
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЕССЕ
Автор востаннє на сайті 2022.12.06 03:55
Автор у цю хвилину відсутній