ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2018.02.23 12:33
Каже - птах. Насправді хвора шкапа.
По багну і ніч, і день чалапа.
В нього черваки на кожній гілці,
А у мене феї та жар-птиці.

Олександр Сушко
2018.02.23 10:37
Бабця ще нівроку, молода,
Має кабанця, хазяйновита.
Я б узяв, та є одна біда -
Любить вірші, а не оковиту.

Зранку вже літає в небесах,
Плаче, мабуть пише щось дівоче.
Майталає над столом коса,

Ольга Паучек
2018.02.23 08:51
Замело, завіяло, засніжило,
Заховалось сонечко між хмар,
Захрумтіло інію мереживо,
Заглядає вітер у димар.

Мружаться дерева, позіхаючи,
Загорнувшись у солодкий сон,
Завірюха сіє, ніби граючись,

Ярослав Чорногуз
2018.02.23 00:39
І (ХІІ)

Веди вперед, за межі небокраю
Душа – об`ємна вдалеч і ушир
Усесвіт неохопний обіймає,
Лише уяву їй розворуши.

У ній – печаль, розпука світовая

Сергій Гупало
2018.02.22 21:13
Поетичні друзі, поетичні хвилі
І думки високі, і відверті струни
Біля мене завжди та для серця милі,
Прийдуть і освітять,і сповиють сумом.

Відібрали тихо знаки рівноваги.
Я не нарікаю. Значить, Богу треба.
Оберіг мене він від поетомагій,

Ярослав Чорногуз
2018.02.22 21:09
Хто плює душком на тінь лелеки,
Той, либонь, на розум недалекий.
Бо ляга на того тінь невдахи,
Хто глумився зі святого птаха!

22.02.7525 р. (Від Трипілля) (2018)

Микола Дудар
2018.02.22 20:24
Британія не за горами -
Велика - зі слів примар,
Махає мені руками:
Не вам цей від Бога дар…
Ну що ж, заб’юся в куточок
Курчам, а краще як лис.
І вириватиму з мочок
Свою волохатість - брись!

Микола Дудар
2018.02.22 20:22
Ех жаль, не зустрічав я Вангу
Я би присів і запитав…

Самотній страх все грає танго
За кожним тактом - «зап’ята»…

Звиняйте, кома - крапка й хвостик
Це ж задля рими, куражу

Гренуіль де Маре
2018.02.22 20:15
Сніги старались як могли,
Та їх було занадто мало -
І сірість, посестра імли,
Розкошувала й панувала.

Дахи сіріли і дими,
Вже й сажі марилось про біле…
Такої сірої зими

Іван Потьомкін
2018.02.22 18:58
– Ну как? – спросил я своего знакомого об очередном туре на первенство Иерусалима. – Проигрыш, – ответил Игорь, но как-то без досады, что случалось ранее. Он прикрыл ладонями глаза и где-то с полминуты молчал. – Такого у меня еще не было... – Покажи

Ярослав Чорногуз
2018.02.22 17:27
Краями у цього трищастя -
дві площі, а в центрі - Майдан:
з пришестям мільйонів, з причастям,
Простим прикладанням до ран.
Як цілили в нас відморозки,
чий погляд з-під масок склянів,
ти знав: ми лише відголоски
нестомлених Стусових слів.

Василь Світлий
2018.02.22 16:01
Колись тут був садок і вишні,
Витав над ними дух всевишній,
Співали німфи і птахи:
Живи, Поезіє ! Живи !
Яка, скажи, була капела!
Краси небесної озера.
І тут творилися дива,
І тут Поезія цвіла.

Анонім Я Саландяк
2018.02.22 13:13
дай то Бог – щоб нісенітне)

“...тече довга – довга червона ріка.
Та...”* завжди робилося буденним
переступати мертвих і іти... та ні! ще
немає права на червоне інше -
по берегах тої ріки... ще рано
сіяти червоні буряки

Олександр Сушко
2018.02.22 13:00
У трупа раптом відновився пульс,
Букетами себе назвали мітли:
- Тепер я дятел, а не чорногуз!
Довбати хочу! Жабки остогидли!

Чимало є у живності хвороб,
Та лікувати глупство неможливо:
Застряг в сусідськім тині довгий дзьоб,

Андрій Грановський
2018.02.22 11:30
Пронзительный ветер вдоль набережной кружил,
Пролетая прибрежье столицы до самого Южного моста,
В этот край из мест жлобских многоэтажных жил
Шла фигура в плаще и очках не зная куда.

Фигура имеет прямую осанку, прямой подбородок, и прямолинейность

Юрій Лях
2018.02.22 11:02
По кому подзвін? Чия то міна?
Прошелестіла, розірвалась.
Ні. Не моя. Загусла слина.
Секунда. Друга. Яка тривалість…

У бліндажі, у два «накати»,
Життя рятуєм, така ось штука.
Накрила тілом родюча мати,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Єва Вінтер
2016.07.15

Наталя Сидорова
2016.03.20

Меркулов Максим
2016.03.02

Лариса Пугачук
2016.03.01

Ірина Ваврик
2016.02.28






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Вовк (1973) / Критика | Аналітика

 "Другий Святвечір", або "Голодна Кутя".Водохреща
Напередодні Водохрестя святкує Господиня-Україна «Голодну Кутю», так як і на Святвечір удень українська спільнота нічого не їсть – постить.
Сяде за «другу Свят- Вечерю» лише тоді, коли засяє вечірня зоря. Подасть на стіл пісні страви – смажену рибу, вареники з картоплею чи капустою, гречаники на олії, кутю та узвар.
По вечері діти проганятимуть Кутю: вибігатимуть з хати і паліччям битимуть знадвору в причільний кут –

«Тікай,кутя,із покуття, а узвар – іди на базар,
Паляниці, лишайтесь на полиці,
А Дідух – на теплий дух, щоб покинути кожух»!

Уже геть увечері, як стемніє, Господарі виносять з хати дідуха і палять, пускають «на теплий дух». Горить дідух, а з ним втрачає сили люта Зима…
На Голодну Куту біля церкви святять воду. Глечики з водою квітчають сухими васильками, аби «Бог милував від злої напасті». Вода, освячена в надвечір’ї Богоявлення – «вечірня вода» за народним повір’ям «згідлива на всяке лихо».
Після вечері сім’я кладе свої ложки в одну миску, а зверху – хлібину («най хліб ся родить»). А чия ложка вночі «сама перевернеться», той помре.
Дівчата на Голодну Кутю ворожать: збирають зі столу ложки після вечері і йдуть на поріг тарабанити ними, «де пес забреше, туди заміж піду»!
Господиня-Україна в цей вечір щедрує:

«- Пане господарю, чи спите, чи чуєте,
Чи дома ночуєте?
Чи скажете щедрувати, свій дім звеселяти?
*

«Ой на леді, на Йордані
Святять воду три янголи.
Йордан воду розливає.
Ворон – коні напуває.
Там орися біль білила,
Рум’янеє личко мила,
До місяця говорила:

- Ой місяцю, місяченьку,
Освіти ми криниченьку,
Ой нема ким дати знати
Їдь, батеньку, біль збирати.
Батенько ся відмовляє:
«Я не піду, не поїду,
В мене сани не складані,
Ворон-коні не ковані».

- Ой, місяцю, місяченьку,
Освіти ми криниченьку,
Ой нема ким дати знати
Їдь, братічку, біль збирати.
Братічок ся відмовляє:
«Я не піду, не поїду,
В мене сани не складані,
Ворон-коні не ковані».

- Ой, місяцю, місяченьку,
Освіти ми криниченьку,
Ой нема ким дати знати
Їдь, миленький, біль збирати.
Милий ся не відмовляє:
«А я піду, я поїду,
В мене сани поскладані,
Ворон-коні поковані –
Буде Христа на Йордані»!

Ще за тиждень перед Водохрестям парубоча громада прорубувала на річці ополонку, випилювала з льоду великий хрест, ставила його над ополонкою і обливала буряковим квасом, аби був червоним. Біля хреста будувала льодяний престол, оздоблювала аркою ялинкових та соснових гілок «царські врата».
«Опівночі з 18 на 19 січня вода в ріках хвилюється, то за повір’ям «нечиста сила» проти «чистої» бунтує, а заправляє тою «нечистою» сам Водяник, «бісів батько», що зимує під льодом, тоді як всякій добрій людині відомо, що звичайні собі чорти, ось ті, що повсюди ведуться у хрещеного люду, морозу бояться і на зиму з рік вибираються… А щоб вигнати Водяника треба найняти молебень і відслужити над ополонкою водосвятіє».*
Ранком - «на Йордан» (за християнським календарем «на Богоявлення Господнє») - у церкві - богослуження. По службі Божій весь народ іде на річку до хреста. Попереду дерев’яний церковний хрест несуть і хоругви, хор співає «Голос Господній…», за хором – священик прикладає золотий хрест до чола.
«Після недовгої відправи священик занурює в ополонку хрест, а хор в цей час гримить «Во Йордані крещающуяся Тобі, Господи…». Хрест у воді – для «нечистої сили» погибель, тому всі чорти вистрибують з річки, а з ними і сам Водяник, і перебувають на землі до того часу, аж поки котра з жінок не прийде до ополонки білизну прати. Коли брудна білизна опуститься у воду, то разом з нею попірнають і всі чорти, що на землі мерзли. Тому бабусі колись не дозволяли своїм невісткам прати білизну ще цілий тиждень по Йордані, щоб більше вигибло нечистої сили від водосвятських морозів».*
Коли вже воду освячено, люди, що оточили річку барвистим колом розступаються, підходять до ополонки і черпають глечиками воду. «Водицю-Йорданицю» бережуть через увесь рік, бо то жива вода, а п’ють її, «аби хвороби не боятися і міцнішими бути».
Хлопці-молодці купаються в ополонці, а дівчата щедрують:

«Йордан, Йордан, Йорданиця,
Там Пречиста воду брала,
Своє дитя напувала».

Дівчата вмиваються в «йорданській» водиці, «щоб були рум’яні лиця». Господиня-Україна веде українських дівчат до ополонки, «аби сі умили та красно налили».
Після обряду водосвяття та пов’язаних з «йорданською» водою ритуалів, люди вертають до своїх осель. Священик ходить по селу і кропить святою «водицею-йорданицею» кожну оселю, «щоб до людей у двір приходило тільки щастя, щоб обминали їх нечисті сили зла».**

Вертаючи до хати, ворожать на погоду: якщо на Водохрестя день ясний, сонячний, то хліба на цей рік будуть чисті. Коли ж понурий, або небо плаче хмарами – у хлібі буде багато «сажки» («зони»). Якщо на Водохрестя дерева покриті памороззю, то навесні у відповідний день тижня треба сіяти ярину: «вродить, як гай»!
Ладнається святочний обід. Перед обідом п’ють свячену воду. Між людей ходить таке повір’я, що в день Водохрещ вода перетворюється на вино:

«Зажурилися буйнії гори,
Що не зродили жито, пшеницю,
Але зродили зелене вино.

Гречная панна його стерегла,
Та, стережучи, спати лягла.
Гей, десь узялися дрібні пташеньки,
Та й обдзьоба́ли зелене вино.

- Ей, гиля-гиля білі пташеньки,
Не обдзьобуйте зелене вино,
Бо мені треба вина багато.

Маю сестрицю – на відданицю,
Маю братічка – на оженічку.
Сама молодая, зарученая,
Аж до Галичі, за поповичі».

А Господиня, галицька Україна, несе обід Господарю і своїм діточкам, і прощається з зимовими святами під величальні пісні останніх щедрувальників:

«Гей, ти, пане-господарю,
Щасти, Боже, із Йорданом,
Із водицев, із царицев,
З усім домом, з усім добром,
І з твоєю дружиною,
І з твоєю челядою,
І з синами-соколами,
Та й із чічками-дочками…
Господарю, наш владарю,
Щасти, Боже, із святами –
І з роями, і з ланами,
І з сусідами-панами…
І з Господом, Христом Богом,
На здоров’я, на літ много!

Христос ся хрещає!
В ріці Йордані!

Що ми казали, аби так і сталось і вам, і нам, і сему щасливому двору, і всему божому миру посполу. Най вам святиться, веселиться свята Йорданська водиця, як нині, і в рік, і від року в рік, і на цілий вік!

-Дай, Боже!»

Тут і надалі * позначені цитати з «Різдвяних святок» Матвія Номиса.

**Зі збірки Д.Павличка «Ой радуйся,земле!» - К. : «Веселка»,1990.

Автентичні фольклорні тексти узяті з видання Михайла Москаленка «Золотослов. Поетичний космос Давньої Русі». – К.: «Дніпро»,1988.







Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-01-18 14:23:29
Переглядів сторінки твору 105
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.920 / 5.54)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.821 / 5.71)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.801
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Соціум
Наша міфологія, аналітика
Автор востаннє на сайті 2018.02.19 19:06
Автор у цю хвилину відсутній