ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Пекун Олексій
2025.04.24

Лайоль Босота
2024.04.15

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Геннадій Дегтярьов
2024.03.02

Артур Курдіновський
2023.12.07

Теді Ем
2023.02.18

Зоя Бідило
2023.02.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Вовк (1973) / Критика | Аналітика

 "Другий Святвечір", або "Голодна Кутя".Водохреща
Напередодні Водохрестя святкує Господиня-Україна «Голодну Кутю», так як і на Святвечір удень українська спільнота нічого не їсть – постить.
Сяде за «другу Свят- Вечерю» лише тоді, коли засяє вечірня зоря. Подасть на стіл пісні страви – смажену рибу, вареники з картоплею чи капустою, гречаники на олії, кутю та узвар.
По вечері діти проганятимуть Кутю: вибігатимуть з хати і паліччям битимуть знадвору в причільний кут –

«Тікай,кутя,із покуття, а узвар – іди на базар,
Паляниці, лишайтесь на полиці,
А Дідух – на теплий дух, щоб покинути кожух»!

Уже геть увечері, як стемніє, Господарі виносять з хати дідуха і палять, пускають «на теплий дух». Горить дідух, а з ним втрачає сили люта Зима…
На Голодну Куту біля церкви святять воду. Глечики з водою квітчають сухими васильками, аби «Бог милував від злої напасті». Вода, освячена в надвечір’ї Богоявлення – «вечірня вода» за народним повір’ям «згідлива на всяке лихо».
Після вечері сім’я кладе свої ложки в одну миску, а зверху – хлібину («най хліб ся родить»). А чия ложка вночі «сама перевернеться», той помре.
Дівчата на Голодну Кутю ворожать: збирають зі столу ложки після вечері і йдуть на поріг тарабанити ними, «де пес забреше, туди заміж піду»!
Господиня-Україна в цей вечір щедрує:

«- Пане господарю, чи спите, чи чуєте,
Чи дома ночуєте?
Чи скажете щедрувати, свій дім звеселяти?
*

«Ой на леді, на Йордані
Святять воду три янголи.
Йордан воду розливає.
Ворон – коні напуває.
Там орися біль білила,
Рум’янеє личко мила,
До місяця говорила:

- Ой місяцю, місяченьку,
Освіти ми криниченьку,
Ой нема ким дати знати
Їдь, батеньку, біль збирати.
Батенько ся відмовляє:
«Я не піду, не поїду,
В мене сани не складані,
Ворон-коні не ковані».

- Ой, місяцю, місяченьку,
Освіти ми криниченьку,
Ой нема ким дати знати
Їдь, братічку, біль збирати.
Братічок ся відмовляє:
«Я не піду, не поїду,
В мене сани не складані,
Ворон-коні не ковані».

- Ой, місяцю, місяченьку,
Освіти ми криниченьку,
Ой нема ким дати знати
Їдь, миленький, біль збирати.
Милий ся не відмовляє:
«А я піду, я поїду,
В мене сани поскладані,
Ворон-коні поковані –
Буде Христа на Йордані»!

Ще за тиждень перед Водохрестям парубоча громада прорубувала на річці ополонку, випилювала з льоду великий хрест, ставила його над ополонкою і обливала буряковим квасом, аби був червоним. Біля хреста будувала льодяний престол, оздоблювала аркою ялинкових та соснових гілок «царські врата».
«Опівночі з 18 на 19 січня вода в ріках хвилюється, то за повір’ям «нечиста сила» проти «чистої» бунтує, а заправляє тою «нечистою» сам Водяник, «бісів батько», що зимує під льодом, тоді як всякій добрій людині відомо, що звичайні собі чорти, ось ті, що повсюди ведуться у хрещеного люду, морозу бояться і на зиму з рік вибираються… А щоб вигнати Водяника треба найняти молебень і відслужити над ополонкою водосвятіє».*
Ранком - «на Йордан» (за християнським календарем «на Богоявлення Господнє») - у церкві - богослуження. По службі Божій весь народ іде на річку до хреста. Попереду дерев’яний церковний хрест несуть і хоругви, хор співає «Голос Господній…», за хором – священик прикладає золотий хрест до чола.
«Після недовгої відправи священик занурює в ополонку хрест, а хор в цей час гримить «Во Йордані крещающуяся Тобі, Господи…». Хрест у воді – для «нечистої сили» погибель, тому всі чорти вистрибують з річки, а з ними і сам Водяник, і перебувають на землі до того часу, аж поки котра з жінок не прийде до ополонки білизну прати. Коли брудна білизна опуститься у воду, то разом з нею попірнають і всі чорти, що на землі мерзли. Тому бабусі колись не дозволяли своїм невісткам прати білизну ще цілий тиждень по Йордані, щоб більше вигибло нечистої сили від водосвятських морозів».*
Коли вже воду освячено, люди, що оточили річку барвистим колом розступаються, підходять до ополонки і черпають глечиками воду. «Водицю-Йорданицю» бережуть через увесь рік, бо то жива вода, а п’ють її, «аби хвороби не боятися і міцнішими бути».
Хлопці-молодці купаються в ополонці, а дівчата щедрують:

«Йордан, Йордан, Йорданиця,
Там Пречиста воду брала,
Своє дитя напувала».

Дівчата вмиваються в «йорданській» водиці, «щоб були рум’яні лиця». Господиня-Україна веде українських дівчат до ополонки, «аби сі умили та красно налили».
Після обряду водосвяття та пов’язаних з «йорданською» водою ритуалів, люди вертають до своїх осель. Священик ходить по селу і кропить святою «водицею-йорданицею» кожну оселю, «щоб до людей у двір приходило тільки щастя, щоб обминали їх нечисті сили зла».**

Вертаючи до хати, ворожать на погоду: якщо на Водохрестя день ясний, сонячний, то хліба на цей рік будуть чисті. Коли ж понурий, або небо плаче хмарами – у хлібі буде багато «сажки» («зони»). Якщо на Водохрестя дерева покриті памороззю, то навесні у відповідний день тижня треба сіяти ярину: «вродить, як гай»!
Ладнається святочний обід. Перед обідом п’ють свячену воду. Між людей ходить таке повір’я, що в день Водохрещ вода перетворюється на вино:

«Зажурилися буйнії гори,
Що не зродили жито, пшеницю,
Але зродили зелене вино.

Гречная панна його стерегла,
Та, стережучи, спати лягла.
Гей, десь узялися дрібні пташеньки,
Та й обдзьоба́ли зелене вино.

- Ей, гиля-гиля білі пташеньки,
Не обдзьобуйте зелене вино,
Бо мені треба вина багато.

Маю сестрицю – на відданицю,
Маю братічка – на оженічку.
Сама молодая, зарученая,
Аж до Галичі, за поповичі».

А Господиня, галицька Україна, несе обід Господарю і своїм діточкам, і прощається з зимовими святами під величальні пісні останніх щедрувальників:

«Гей, ти, пане-господарю,
Щасти, Боже, із Йорданом,
Із водицев, із царицев,
З усім домом, з усім добром,
І з твоєю дружиною,
І з твоєю челядою,
І з синами-соколами,
Та й із чічками-дочками…
Господарю, наш владарю,
Щасти, Боже, із святами –
І з роями, і з ланами,
І з сусідами-панами…
І з Господом, Христом Богом,
На здоров’я, на літ много!

Христос ся хрещає!
В ріці Йордані!

Що ми казали, аби так і сталось і вам, і нам, і сему щасливому двору, і всему божому миру посполу. Най вам святиться, веселиться свята Йорданська водиця, як нині, і в рік, і від року в рік, і на цілий вік!

-Дай, Боже!»

Тут і надалі * позначені цитати з «Різдвяних святок» Матвія Номиса.

**Зі збірки Д.Павличка «Ой радуйся,земле!» - К. : «Веселка»,1990.

Автентичні фольклорні тексти узяті з видання Михайла Москаленка «Золотослов. Поетичний космос Давньої Русі». – К.: «Дніпро»,1988.






    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-01-18 14:23:29
Переглядів сторінки твору 1633
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.965 / 5.66)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.994 / 5.8)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.801
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Соціум
Наша міфологія, аналітика
Автор востаннє на сайті 2026.11.18 14:18
Автор у цю хвилину відсутній