ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Світлана Майя Залізняк
2018.07.21 13:20
Я розглядаю сукню "Манола"...
Муза у дощ розманіжена, гола.
Котики ліверку нюхали, вмовкли.
В дах угрузають "гостинці" Дамокла.

Пишеться-вариться...
Де ж те епічне?
Ми - це Європа: Безлюдівка, Ічня...

Володимир Бойко
2018.07.21 11:28
А, можливо, тобі заманулося грошей і слави,
А, можливо, тебе вже чекає високий політ,
А, можливо, і я – тільки витвір твоєї уяви,
А, можливо, нам двом паралельний відчиниться світ.

А, можливо, й не двом, бо у всесвіті ми незалежні
Від обставин, від

Микола Дудар
2018.07.21 10:58
Нудьгую за стернею… за соломою
і за жнивами, сіном - косовицею…
і неймовірною від щастя втомою
солодкою від втоми медовицею
де на рахунок три, вже засинаючи
обмурзані, невмиті і обвітрені
ми посмішку свою дитячу-заячу
у небеса ховали до освітлення

Олександр Сушко
2018.07.21 08:45
Літали із гаргарою під хмари,
Пегас - у мене, в неї - помело.
Приліг спочити. А дружок-лошара
Мою коняку цупить під сідло!

Сонети пише, наче. Про природу.
Пейзаж шалений: озеро та ліс.
Та щось не те останній раз набовтав:

Микола Соболь
2018.07.21 07:36
Невпевнений у завтрашньому дні?
Згадай-но, казку (це було давно) –
«Не крали руки…» ці слова чудні
Нам показали, що насправді – дно
Не коломийки діда Василя,
Не «баєчки зі склепу», зовсім ні.
І тільки вилітає: «Voi la!»*
Чи дивні ми, чи йолопи дурн

Ігор Деркач
2018.07.21 07:08
І на душі – тепло,
і в серці гармонійно.
Пішли дощі. Зело
іде на урожай.
Сьогодні повезло.
Не дістає зараза
і фурія назло
у тім'я не довбе.

Сонце Місяць
2018.07.21 05:00
наче усі померли й
оті ґрандіозні слова
сяйливоокі перли
твоє дієве ноцебо
платівкова стерта різьба
імлисті опалесценти ~

заручники мрійного менту

Володимир Бойко
2018.07.20 22:19
Думки минають голови транзитом,
Не маючи пристанку в порожнечі,
Бо нині модно голови носити
На те, аби увінчувати плечі.

Микола Дудар
2018.07.20 14:55
Ми їли з одної миски...
Ми пили з одної кварти...
І бігли на наверх із писком
З нори на будь-яку варту
Мокали себе у колір…
Найкращий - жовтоблакитний
Заради дітей і волі
Готові себе убити

Богдан Манюк
2018.07.20 14:53
Лялька-мотанка час вибирає і руки
для появи своєї. Утішся, майстрине,
що магічне до тебе раптово прилине.
Доторкнися до нього й нікому – ні звуку.
У мовчанні – сходини. А вниз чи угору –
вибирати тобі. Не спіши. Не барися,
як оті на горі причепуре

Світлана Майя Залізняк
2018.07.20 10:17
а щастя - відсутність горя.
Біжи... виринай на біс.
Життя і пере, і поре,
міняє фасон куліс.

Жадаєш світопорядку.
Знов чубляться злі брати,
дружбанчик центрує грядку,

Олександр Сушко
2018.07.20 08:42
Надійшла із тьми хвилина зла,
Крок - і провалився в темну прірву.
Важко полетіти без крила.
Я ж - літаю. Думав - неможливо.

На хвилинку, втомлений, приліг -
Увігнали ніж по саму гарду.
Вогнептаха гномик переміг,

Ігор Шоха
2018.07.20 08:21
Творець одвічно експериментує
на неосяжнім поприщі своїм –
об'єднує, роз'єднує, парує
усе, що на землі Його існує
на грані між розумним і дурним.

Була цивілізація і буде,
тасуються народи, племена...

Галина Михайлик
2018.07.20 06:44
Я – фонтан! Феєрверк! Вибухаюча магма!
Наднового чуття галактичний вулкан!
Я – криниця (зі мною не знатимеш спраги)
і простий подорожник, цілющий бальзам,

пломінке па-де-де у стрімкім падолисті,
легендарно-манливе злотаве руно…
Я – найкращий сцен

Сонце Місяць
2018.07.20 03:56
а долі зникають як вірші
& зорі небесні
бо тим що не знали і вчора
не відати днесь

& ти залишаєшся десь там
у щирому квесті
із часом не граючи в карти

Олена Балера
2018.07.19 20:43
Красуня, незворушна й чарівна,
Жене від себе на шляхи земні,
Та Неба скаламученого знак
Велить для неї проживати дні.
Кому тепер скоритися мені,
Найкраще знають тільки Небеса,
Та нижче небо вивергає гнів,
Коли моя покора їй згаса.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Садовнікова Катя
2017.06.30

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Єва Вінтер
2016.07.15

Наталя Сидорова
2016.03.20

Меркулов Максим
2016.03.02

Лариса Пугачук
2016.03.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Вовк (1973) / Критика | Аналітика

 "Другий Святвечір", або "Голодна Кутя".Водохреща
Напередодні Водохрестя святкує Господиня-Україна «Голодну Кутю», так як і на Святвечір удень українська спільнота нічого не їсть – постить.
Сяде за «другу Свят- Вечерю» лише тоді, коли засяє вечірня зоря. Подасть на стіл пісні страви – смажену рибу, вареники з картоплею чи капустою, гречаники на олії, кутю та узвар.
По вечері діти проганятимуть Кутю: вибігатимуть з хати і паліччям битимуть знадвору в причільний кут –

«Тікай,кутя,із покуття, а узвар – іди на базар,
Паляниці, лишайтесь на полиці,
А Дідух – на теплий дух, щоб покинути кожух»!

Уже геть увечері, як стемніє, Господарі виносять з хати дідуха і палять, пускають «на теплий дух». Горить дідух, а з ним втрачає сили люта Зима…
На Голодну Куту біля церкви святять воду. Глечики з водою квітчають сухими васильками, аби «Бог милував від злої напасті». Вода, освячена в надвечір’ї Богоявлення – «вечірня вода» за народним повір’ям «згідлива на всяке лихо».
Після вечері сім’я кладе свої ложки в одну миску, а зверху – хлібину («най хліб ся родить»). А чия ложка вночі «сама перевернеться», той помре.
Дівчата на Голодну Кутю ворожать: збирають зі столу ложки після вечері і йдуть на поріг тарабанити ними, «де пес забреше, туди заміж піду»!
Господиня-Україна в цей вечір щедрує:

«- Пане господарю, чи спите, чи чуєте,
Чи дома ночуєте?
Чи скажете щедрувати, свій дім звеселяти?
*

«Ой на леді, на Йордані
Святять воду три янголи.
Йордан воду розливає.
Ворон – коні напуває.
Там орися біль білила,
Рум’янеє личко мила,
До місяця говорила:

- Ой місяцю, місяченьку,
Освіти ми криниченьку,
Ой нема ким дати знати
Їдь, батеньку, біль збирати.
Батенько ся відмовляє:
«Я не піду, не поїду,
В мене сани не складані,
Ворон-коні не ковані».

- Ой, місяцю, місяченьку,
Освіти ми криниченьку,
Ой нема ким дати знати
Їдь, братічку, біль збирати.
Братічок ся відмовляє:
«Я не піду, не поїду,
В мене сани не складані,
Ворон-коні не ковані».

- Ой, місяцю, місяченьку,
Освіти ми криниченьку,
Ой нема ким дати знати
Їдь, миленький, біль збирати.
Милий ся не відмовляє:
«А я піду, я поїду,
В мене сани поскладані,
Ворон-коні поковані –
Буде Христа на Йордані»!

Ще за тиждень перед Водохрестям парубоча громада прорубувала на річці ополонку, випилювала з льоду великий хрест, ставила його над ополонкою і обливала буряковим квасом, аби був червоним. Біля хреста будувала льодяний престол, оздоблювала аркою ялинкових та соснових гілок «царські врата».
«Опівночі з 18 на 19 січня вода в ріках хвилюється, то за повір’ям «нечиста сила» проти «чистої» бунтує, а заправляє тою «нечистою» сам Водяник, «бісів батько», що зимує під льодом, тоді як всякій добрій людині відомо, що звичайні собі чорти, ось ті, що повсюди ведуться у хрещеного люду, морозу бояться і на зиму з рік вибираються… А щоб вигнати Водяника треба найняти молебень і відслужити над ополонкою водосвятіє».*
Ранком - «на Йордан» (за християнським календарем «на Богоявлення Господнє») - у церкві - богослуження. По службі Божій весь народ іде на річку до хреста. Попереду дерев’яний церковний хрест несуть і хоругви, хор співає «Голос Господній…», за хором – священик прикладає золотий хрест до чола.
«Після недовгої відправи священик занурює в ополонку хрест, а хор в цей час гримить «Во Йордані крещающуяся Тобі, Господи…». Хрест у воді – для «нечистої сили» погибель, тому всі чорти вистрибують з річки, а з ними і сам Водяник, і перебувають на землі до того часу, аж поки котра з жінок не прийде до ополонки білизну прати. Коли брудна білизна опуститься у воду, то разом з нею попірнають і всі чорти, що на землі мерзли. Тому бабусі колись не дозволяли своїм невісткам прати білизну ще цілий тиждень по Йордані, щоб більше вигибло нечистої сили від водосвятських морозів».*
Коли вже воду освячено, люди, що оточили річку барвистим колом розступаються, підходять до ополонки і черпають глечиками воду. «Водицю-Йорданицю» бережуть через увесь рік, бо то жива вода, а п’ють її, «аби хвороби не боятися і міцнішими бути».
Хлопці-молодці купаються в ополонці, а дівчата щедрують:

«Йордан, Йордан, Йорданиця,
Там Пречиста воду брала,
Своє дитя напувала».

Дівчата вмиваються в «йорданській» водиці, «щоб були рум’яні лиця». Господиня-Україна веде українських дівчат до ополонки, «аби сі умили та красно налили».
Після обряду водосвяття та пов’язаних з «йорданською» водою ритуалів, люди вертають до своїх осель. Священик ходить по селу і кропить святою «водицею-йорданицею» кожну оселю, «щоб до людей у двір приходило тільки щастя, щоб обминали їх нечисті сили зла».**

Вертаючи до хати, ворожать на погоду: якщо на Водохрестя день ясний, сонячний, то хліба на цей рік будуть чисті. Коли ж понурий, або небо плаче хмарами – у хлібі буде багато «сажки» («зони»). Якщо на Водохрестя дерева покриті памороззю, то навесні у відповідний день тижня треба сіяти ярину: «вродить, як гай»!
Ладнається святочний обід. Перед обідом п’ють свячену воду. Між людей ходить таке повір’я, що в день Водохрещ вода перетворюється на вино:

«Зажурилися буйнії гори,
Що не зродили жито, пшеницю,
Але зродили зелене вино.

Гречная панна його стерегла,
Та, стережучи, спати лягла.
Гей, десь узялися дрібні пташеньки,
Та й обдзьоба́ли зелене вино.

- Ей, гиля-гиля білі пташеньки,
Не обдзьобуйте зелене вино,
Бо мені треба вина багато.

Маю сестрицю – на відданицю,
Маю братічка – на оженічку.
Сама молодая, зарученая,
Аж до Галичі, за поповичі».

А Господиня, галицька Україна, несе обід Господарю і своїм діточкам, і прощається з зимовими святами під величальні пісні останніх щедрувальників:

«Гей, ти, пане-господарю,
Щасти, Боже, із Йорданом,
Із водицев, із царицев,
З усім домом, з усім добром,
І з твоєю дружиною,
І з твоєю челядою,
І з синами-соколами,
Та й із чічками-дочками…
Господарю, наш владарю,
Щасти, Боже, із святами –
І з роями, і з ланами,
І з сусідами-панами…
І з Господом, Христом Богом,
На здоров’я, на літ много!

Христос ся хрещає!
В ріці Йордані!

Що ми казали, аби так і сталось і вам, і нам, і сему щасливому двору, і всему божому миру посполу. Най вам святиться, веселиться свята Йорданська водиця, як нині, і в рік, і від року в рік, і на цілий вік!

-Дай, Боже!»

Тут і надалі * позначені цитати з «Різдвяних святок» Матвія Номиса.

**Зі збірки Д.Павличка «Ой радуйся,земле!» - К. : «Веселка»,1990.

Автентичні фольклорні тексти узяті з видання Михайла Москаленка «Золотослов. Поетичний космос Давньої Русі». – К.: «Дніпро»,1988.







Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-01-18 14:23:29
Переглядів сторінки твору 234
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.932 / 5.54)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.893 / 5.75)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.801
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Соціум
Наша міфологія, аналітика
Автор востаннє на сайті 2018.07.06 12:34
Автор у цю хвилину відсутній