ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юрій Сидорів
2019.02.19 16:51
В мистецтві справжнє місце для пера -
Це не меморіал на кладовищі,
Не п'єдестал чи будь-яка гора -
Нехай вони і незрівнянно вищі.

Так само є у кожного різця,
Багра, кувалди, лома чи сокири,
Призначенням окреслені місця.

Лариса Пугачук
2019.02.19 12:14
рік. Бєлгород. Марину знаю вже з півтора року. Кілька років тому вона з 23-ти річною донькою перебралася в Бєлгород з Луганської області. Наодинці розмовляє зі мною українською мовою. З почутого від Марини: «В мене в Бєлгороді тітка рідна живе, одинока

Дмитро Куренівець
2019.02.19 11:11
Ця печаль є невимовна,
Біль пекучий не мина.
При столах – стільці порожні:
Моїх друзів вже нема.

Тут від їхніх слів зайнявся
Революції пролог.
Тут співалось їм про «завтра» –

Олександр Сушко
2019.02.19 10:12
Я сьогодні іду. Над душею стояти не буду,
Ще в обіймах твоїх, а думками давно вже не тут.
Для розлуки найліпше пасує зима, місяць лютий,
А кохання здихати тихесенько загнано в кут.

Хоч повага і приязнь до жінки закладені в генах,
А сім'я - це

Віктор Кучерук
2019.02.19 06:31
Коли в шумливі вишиванки
Причепуряться ясени, –
Приходь безбоязно до ранку
В небачені ще мною сни.
Приходь щоніч з-за виднокраю,
Немов зоря, – звіддалеки, –
Куди щоразу посилаю
Я обнадійливі думки.

Сонце Місяць
2019.02.19 03:53
Ця самота є дощовою.
Від моря, над відтінки вечорові,
понад рівнини дальні й ген за овид,
здійметься в небо, що близьке їй, та
впаде із неба врешті на міста.

Дощить кругом у нечіткі години,
де всі провулки досвіту чекають,

Ярослав Чорногуз
2019.02.19 02:16
Небо потемніле над землею
Тугою усе заволокло.
До душі шляхетної твоєї
Дай мені торкнутися крилом.

А моя собі шукає спокій
Чи знайде - неначе уві сні –
Затишок в очах твоїх глибоких,

Вероніка Новікова
2019.02.19 01:18
Вже зима минає, а ти й не знав,
ритуально п'яний або тверезий.
Світ тобі ні мати, ані Тереза.
А війна, мій хлопчику, й не війна.

За недобрий ранок і добру путь,
за червоний сніг, що зійде за місяць.
Безпорадні спогади часом бісять:

Анастасія Поліщук
2019.02.18 16:14
Моє волосся трохи розпатлане, як і мозок
Десь на четвірку за шкалою від
Один – прокинулась без пам’яті в реп’яхах
До десяти – ідеально розчесане
Локон постійно
Тулиться до підборіддя
Мій погляд застряг
Десь між одинадцятою ранку цієї безмежної до

Олександр Сушко
2019.02.18 14:55
Музи заслабли, хворіє крилатий мій кінь,
Критик сказав, що віршую я дуже погано.
В пущу іду викорчовувати штурпаки,
А на Парнас хай стежину торують титани.

Збився приціл, а на рими утратився нюх,
Грона сонетів подібні, неначе сосиски.
Досить у

Юрій Сидорів
2019.02.18 12:13
Наївся - і спить під зимовим наркозом
Ведмідь, завалившись у власний барліг.
Щоб тіло спочило і втомлений розум,
Зими дочекавшись, і я би заліг.

Не буде вертепів, курантів, колядок,
Прикрашених сосен, ялин і смерек -
У сплячці надійний душевний по

Вікторія Торон
2019.02.18 12:02
Якби я не бачила їх, я б жила в «сьогодні», і тільки.
якби я не бачила їх, так начебто їх не було...
Та нагло сяйнув об’єктив -- і хтось запишався з утіхи,
хтось горе своє поволік -- і очі воно обпекло.

На дні міліонів умів, між коренів душ зціпеніл

Анонім Я Саландяк
2019.02.18 11:42
ЩОДО ПРИМІТИВІЗМУ – ПРО ФОТОШОПИС... ... а от вам про мій інтерес до простого-примітивного (в зображенні загалом)... що актуально у “нинішньому комп’ютер-інтернет-facebook ” - такий, наприклад, діалог: - Ярослав Саландяк: ... то ж... у фотошопі!!! - Л

Лариса Пугачук
2019.02.18 09:21
Бєлгород. 2015 рік. В інтернеті наткнулась на переписку волонтерів, що допомагають біженцям з Донбасу. Вигулькнула стрічка: «Требуется перевезти семью беженцев. Просьба откликнуться, у кого есть машина». Телефоную знайомому, він погоджується допомогти.

Тетяна Левицька
2019.02.18 07:32
Зими набридло помело,
але наснилося село,
стежина біла.
В цукровій пудрі хвойний ліс,
на соснах, тертий сир, кумис -
миттєво з'їла б.
В креманці неба - хмар вершки,
як дотягнутись? Не з руки,

Віктор Кучерук
2019.02.18 06:32
Осяяні місяцем стигнуть сніги,
Пружніють овіяні вітром дерева, –
А я помираю між них від нудьги,
Немов незабруднений лист аркушевий.
Сьогодні немає зігріти кого,
Хитання жіночі повсюди відсутні, –
Розпачливо й тужно гукаю: “Агов!..”,
Та чується вс
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Костянтин Головко
2018.09.05

Томаш Кучерук
2018.06.04

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11

Сергій Булат
2017.09.17

Роман Сливка
2017.06.14

Ірина Вовк
2017.06.10

Гористеп Іван Кирчей
2017.04.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ярослав Чорногуз (1963) / Поеми

 Світло кохання (корона сонетів (І-й вінок )*

Моїй коханій дружині Раїсі присвячую

… Дивіться, гляньте, мій то голос Ваш,
Як світиться він ніжно на світанні.
Я Вас люблю, як сіль свою – Сиваш,
Як ліс у грудні свій листок останній.
Микола Вінграновський
«Но над тобой, любовь, бессильно даже время:
Как факел пламенный, ты светишь сквозь туман,
Мы в старости твое благословляем бремя
И часто в юности твоих страшимся ран»
Віктор Гюго



ЧАСТИНА І
ОМАНА КОХАННЯ

…Я співаю про кохання,—
І всміхаються мені
Ваші очі чарівні...
О, хвилини раювання!
Я співаю про кохання...

Ось насунулись примари:
Фея добра, фея зла...
Фея зла перемогла?
Не до пари, не до пари!..
Ось насунулись примари...

Микола Вороний Фата Моргана

Образ твору І (І)

Світи мені, любове осяйна,
У мирний час чи дні гіркі сваволі,
Бо Україну рідну рве війна,
Стоять од вибухів будинки голі.

Вогонь лама залізо, вигина,
Найкращі вої падають на полі.
Й коли усе закінчиться – хто-зна,
Пораненим пісні гамують болі.

Живи мій дух, надіє золота,
Як доведеться взятися за зброю -
В щасливі дні хай пам`ять поверта…

Так будемо боротися з журбою –
Коханням жити, хоч і смерть вита!
О, кожна мить наповнена тобою.




ІІ (І)

О, кожна мить наповнена тобою –
Любові чар усе єство обліг,
Бурштинною вгорнувши пеленою
І душу й тіло – з голови до ніг.

Мов золотої осені порою
Нам на роялі грав казково Гріг –
Манив у сни печерою гірською,
В тумані розчинитись допоміг.

Печаллю вечір насуває знову,
Вже сяєво втрачає жовтизна,
Зникають дива кольори медові…

Лиш голубінь озерна, весняна
Мій спогад пестить маревом чудовим,
Як небо, сонцем вигріте до дна.




ІІІ (І)

Як небо, сонцем вигріте до дна
Моя душа закохана розквітла.
Снагу дає їй Божа яснина –
Криниця невичерпна твого світла.

Мов квітка, що від темряви сумна,
Стояла вже похила і поблідла,
Стебло своє поволі розгина –
Враз ожила – розвеснено-привітна.

О де ж воно – тепло твоїх долонь?!–
Я спогадами тихо рани гою –
Жорстокий болю, стишся, охолонь –

П`ю трави із цілющого настою –
Те царство мрій з підніжжя аж до скронь -
Габою оповите голубою.




ІV (І)

Габою оповите голубою
Все небо, тільки біла смуга хмар,
Мов шлях до раю стежкою тонкою
Ген простелилась, дзеркало мов чар

Краси твоєї. Серед супокою,
Де сонця п`є пожадливо нектар
Цей листопад засмучений, рікою
Течуть пресвітлі кучері примар.

За ними все женуся. І навіщо?
Хіба верну утрачене сповна?
Услід мені глумливо вітер свище.

Ні, хай душа у мрії порина.
Бо щастя це для творчості найвище,
Натхнення нескінченна дивина.




V (І)

Натхнення нескінченна дивина
В тобі таїться, наче у природі,
Брунькується, як парость весняна
І розквітає словом на свободі.

Вона – весела, іноді – сумна,
Й іще мені не говорила: «годі!»
Тече, мов зачарована Десна,
Красою молодою душу поїть.

Молю Богів цю річку зберегти,
Від дум брудних, що повні гнилизною,
Хоч протилежні боряться світи…

Одвічні сплески їхнього двобою…
Так хочеться печалі, чистоти –
Впиваюся поезії водою.




VІ (І)

Впиваюся поезії водою,
Вона – ясне життя мого живло,
Тече по венах кровію гінкою,
Аби єство наснагою жило.

Ми, силі цій скоряючись обоє,
Заскочивши в Пегасове сідло,
Вже летимо над сивою горою
Натхнення і кохання щоб було.

Пірнаємо у пестощі туману…
А ти ізнов: «Та це усе – мана,
Яка за мить від подиху розтане»…

Навіщо дум прозора яснина,
Як видивом хмеліємо нежданим,
Мов келихом іскристого вина?




VІІ (І)

Мов келихом іскристого вина
Аби послабити чи знять напругу,
Душа моя у спогад порина,
Хмеліючи між заводями лугу.

Ми тут ходили. Це – вже давнина,
Та досі тайкома тамую тугу
За вечором липневим. ДолинА
Твій голос теплий лагідного друга.

А нині ми – неначе вороги,
Стріляємо словами, мов ковбої,
Що в фільмах сиплять кулі навкруги…

Коли ж зима вже зміниться весною?..
Хай квітами натішаться луги,
І вродою твоєю молодою.




VІІІ (І)

І вродою твоєю молодою
(Яка ж вона розвеснено-п`янка!)
Я милувавсь, мов діамантів грою,
Коли тоді зійшла ти з літака

Ходою ніжно-трепетно-легкою,
Неначе із Олімпу. Та рука
Оповила мене, немов габою –
Так дивовижно лагідна й тонка.

Пресвітлим сном це видиво минуло,
Полудою печаль в очах стоїть -
Важкий тягар болотного намулу.

Нам безкінечною здалася мить,
Як сяйво сонця мороком вгорнуло –
Затемнення світило зачорнить.




ІХ (І)

Затемнення світило зачорнить
Куди мені сховатися від горя?
І як переплисти стосунків гидь?!
Вже світ навколо – наче мертве море.

Ледь стримуюсь, щоб вовком не завить,
Регоче вороння глузливо хором.
Пливу за течією мимохіть,
В кайданах муки б`ється серце хворе.

А у гаю так забіліло скрізь,
Аж усміхнулася похмура днина…
Чолом до снігу свіжого торкнись –

Він сиплеться, мов борошно, невинно…
Кохання саван кинула нам вись –
Ростить розлука біля скронь сивИни.




Х (І)
«…Искать в лесной глуши сочуствия природы
Приюта для любви, таящейся от глаз»
Віктор Гюго

Ростить розлука біля скронь сивИни
Усю укрила голову зима.
На гай туман спускається рівнинно,
Всі мрії золоті життя лама.

Вже щире й те здається сміховинним,
Усе, у що так вірилось – дарма –
Осквернені руйнуються святині,
Кохання – це нещастя і чума.

А сніг неначе забілив обрАзи,
Немов промовив: «Може досить нить?» -
Поздоровішала душа одразу…

Природа лік дає несамохіть,
Знаходжу я розраду тут, оазу,
Бо обірветься променева нить.


ХІ (І)

Бо обірветься променева нить…
Тоді мене рятує лиш натхнення.
В собі його не владен зупинить.
Уяви поривання дерзновенні

Несуть увись над попелом століть
І вибухами воєн сьогодення
Щоб сяєво любові оживить
У паросткові сонячно-вогненнім.

- Навіщо все це? – я питав себе, -
Живу, немов спокутую провину,
А чи не час уже забуть тебе?! –

Топчу вогонь, обурений дитинно,
Й хоч ніби гасне полум`я слабе,
Але моє кохання не загине.





ХІІ (І)

Але моє кохання не загине –
Від тебе даленію. Дивна річ,
Бо чим сильніш, о люба ворогине,
Тим більш ясніше чую я твій клич.

Ти сни мої тривожиш безневинні:
Ми спершу сваримося віч-на-віч,
Тоді на іншу ложа половину
Лягаєш, пригорнувшися до пліч.

Набридли ночі клятої ці глузи…
Їх час уже нарешті припинить!
- Та чи розірвеш доленосні узи? –

Лунає голос віщий з верховіть –
Як мрія - почуття в тобі й у музі,
А піснею, зміцніле, задзвенить.




ХІІІ (І)

А піснею, зміцніле, задзвенить –
Від первістка до цілого альбому.
Твоїх непереможних чарів сіть
Наловить перлів з музики огрому.

Аж у очах од них замерехтить,
Красою звабить серце не одному,
Хто між Пегасових бував угідь,
І в небеса полинув невагомо.

Бува огидне каркання ворон
Із гаю, дисонуючи, долине,
Пилятиме повітря поміж крон…

Та як без бою досягти вершини?
Здолай же чорні хмари перепон,
Весну життя даруй душі, Богине.




ХІV (І)

Весну життя даруй душі, Богине,
Удвох на яхті в океані - ми.
А за бортом іскряться білопінно
Доріжки дві, мов змахують крильми.

Над хвилями, у леті соколинім
Здіймаємося між вітрів семи,
Зливаємось цілунком воєдино –
Міцніш мене, кохана, обійми.

І знов ці мрії. Може вже ніколи
Не вернеться пора ота краснА…
Все крутяться снотворних марень кола!

Зате врожай уява пожина…
Тоді мені яснішає довкола –
Світи мені, любове осяйна!




І-й Магістрал

Світи мені, любове осяйна,
О, кожна мить наповнена тобою,
Як небо, сонцем вигріте до дна,
Габою оповите голубою.

Натхнення нескінченна дивина –
Впиваюся поезії водою,
Мов келихом іскристого вина
І вродою твоєю молодою.

Затемнення світило зачорнить –
Ростить розлука біля скронь сивИни,
Бо обірветься променева нить…

Але моє кохання не загине,
А піснею, зміцніле, задзвенить –
Весну життя даруй душі, Богине!

(далі буде)

*Корона сонетів "Світло кохання" містить 225 сонетів, 15 вінків сонетів, сплетених в одну систему. Друкую корону по одному вінкові. Зараз іде перший.






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-02-07 00:16:51
Переглядів сторінки твору 754
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.113 / 5.66)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.262 / 5.87)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.802
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми РОМАН У ВІРШАХ
Автор востаннє на сайті 2019.02.19 06:54
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Балера (М.К./М.К.) [ 2018-02-07 11:32:04 ]
Дякую, Ярославе, за естетичну насолоду! Дуже люблю вінки сонетів, колись теж їх писала, а зараз вже чомусь не хочеться.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2018-02-07 23:15:13 ]
Щиро дякую, дорога Олено! Не така легка ця справа - писати вінки сонетів, а ще - цілу корону плести із 15-ти вінківі 225-ти сонетів - цілий роман у віршах. Треба мати шалене кохання і натхнення, як у мене було. Тоді це - за іграшки. А так - не легко!)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ночі Вітер (Л.П./М.К.) [ 2018-02-07 17:48:40 ]
Вінок достойний голови коханої жінки...)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2018-02-07 23:16:48 ]
Дякую, любий друже, Вітре! Хто б ще оцінив, як не ти? Абсент наливаю. Підставляй келих!)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
(Л.П./Л.П.) [ 2018-02-07 19:43:57 ]
О як потужно і сильно за обсягом! До змісту треба звикати, щоб його зрозуміти. Можливо, саме тому Ярослава Чорногуза дехто тут не любить. Заздрість? Час покаже!

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2018-02-07 23:19:13 ]
Самі бачите, новий чи приховано давній колего! От і аналізуйте все прочитане! Дякую, що завітали і за гарні слова!)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
(Л.П./Л.П.) [ 2018-02-08 14:39:58 ]
Ярославе, а якщо по-людська: чи потрібна Вам оця сонетна корона? Чому б не просто писати сонети? Для чого корона? Це Вас певним чином стимулювало у творчості?

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2018-02-09 00:19:51 ]
Звичайно! Про корону сонетів в українській літературі мріяли цілі покоління поетів, зокрема Андрій Малишко. а мені з дитинства давалося легко римування. Простими сонетами я швидко оволодів, потім пішли вінки сонетів, і ось - корона - це суперскладна форма і канонічна. Мені хотілося подолати складність форми і написати корону так легко і невимушено, щоб уся та страшна складність не помічалася. Про сонетну "кухню" читайте у моїй передмові до корони. Ось тут: http://maysterni.com/publication.php?id=130854