(Львівський Театр ім. Л.Курбаса,
режисер - Володимир Кучинський)

Улюблені вистави Львова

Львів – місто Антонича, хто заперечить?! Не знаєш поезії Антонича, нічого не знаєш про українську модерну поезію. Поезія Антонича – складна, багатовимірна, поліфонічна; у ній, наче у симфонії, звучить багатоголосся слів, барв, ліній і форм. Кожен голос – веде свою партію, кожна лінія – малює свій космічний світ. Спробуй скерувати цей вибудуваний творчий світ у звичну логічну «пряму» – розпадеться на безліч крихітних тліючих жаринок. Отож, аби спалахнуло багаття уяви – треба, аби звучало усе і відразу (і в середині театрального простору, і назовні… і в акторах, і в глядачах, водночас – треба творчого «деміурга», диригента всього оркестру Духа, у цій поетичній інсталяції він має образ «оператора структури співіснування», і це – режисер Володимир Кучинський. Сам він у виставі з’являється за 10 хвилин до закінчення і озвучує квінтесенцію поетичної філософії Антонича. А вона у відчутті Гармонії зі світом, у якому ти існуєш, а призначення будь-якої творчої особистості на землі - «у божій винниці збирати виноград».
Львівська поетична майстерня і акторське середовище тісно переплітаються між собою і в Часі, і в Просторі. Багато поетів-львів’ян мріяли про те, щоб у Львові був створений Театр Поезії, ця мрія стає реальністю, коли стаєш співучасником дійства, створеного виконавцями «Формул Екстази». Поетична інсталяція за поезіями Богдана Ігоря Антонича створена ще наприкінці першого десятиліття третього тисячоліття, себто у 2009 році, але такі вистави «не старіють», як і не перестає пульсувати серце автора у кожному з окремих «жаринок» цього поетичного вогню.
Тут до ладу все – всі учасники ансамблевого дійства діють як світло-тіні – коли згасає світло над одною постаттю, з темряви виринає друга. Аж наприкінці, коли вистава по напруженню і змісту форми дійде до кульмінації прозвучить репліка: «Доста. Світло!» І тоді з’явиться на очі публіки поміж інших читаючий Антонича – Володимир Кучинський.
Чи варто повторюватись, що всі актори в Курбасі – співаючі, пластичні, граючі на інструментах – серед інших у виставі звучить гітара, гобой, акордеон, ударник та фортеп’яно (від п’яніссімо – до форте, тут виринає у силуетах тіней віртуозна Мирослава Рачинська), перемежовують поетичний звукопис голосів традиційні лемківські пісні і львівські міські романси, серед них і романс на текст Миколи Петренка «Намалюй мені ніч». Це ніби продовження поетичної майстерні довоєнного і повоєнного Львова, минулого і теперішнього поколінь творців «формул екстази».
Не можна обійти увагою і сценографію вистави - розписані «формулами» стіни театрального простору, чорно-білі поєднання в костюмах чоловіків і театральний декор – весь буденно-побутовий і заодно, якийсь декоровано-фантасмагоричний. Ванна, дзеркало стають елементами поетичного світу, світу в якому звичні речі набувають загадкових, містичних форм і значень. Геометрію зображень та лінії силуету творили у цій поетичній візії Олексій та Оксана Хорошко.
Ще хочу наголосити, що задовго до подій Майдану і того трагічного смислового звучання, в якому наше сьогодення почуло пісню «Пливе кача», курбасівці виокремили її в поетичному контексті читання Богдана-Ігоря Антонича. (Пісня «Пливе кача» звучить і в інших виставах Театру ім. Леся Курбаса, скажімо, в «Зимовій казці» за Шекспіром)…
Поетичну інсталяцію «Формули Екстази» за поезією Богдана-Ігоря Антонича ансамблево творили: Микола Береза, Марія Копитчак, Володимир Кучинський, Олег Онещак, Мирослава Рачинська, Наталія Рибка-Пархоменко, Олег Стефан. Всі самобутні із своїм почерком декламації і все ж – всі об’єднані спільною «структурою співіснування».
Що може бути кращого – як смакувати «з винниць божих» дозрілий плід Творчої Праці!

2017 р.

Стаття опублікована у журналі "Кіно-Театр", №6,2017.

http://www.ktm.ukma.edu.ua/show_content.php?id=2090