ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2019.09.18 21:17
Здрастуй, осене! Втішливо бачити знов
Твій шикарний наряд. І минулий урізався в пам'ять...
Отже, знову дощить, я для мрій прочиняю вікно -
Хай сідають на плечі та зоряну пісню співають.

Ні, не марно тебе цілий рік, наче дива жадав,
Бо тебе лиш люб

Ігор Деркач
2019.09.18 20:56
То не біда, коли поезій – вал,
з якого неотеса виринає.
Біда, коли шукають кримінал,
якого і у себе вистачає.

***
І двійники являються таки,
аби чужу охаяти сторінку.

Петро Скоропис
2019.09.18 19:14
Мій Телемаку, прі за Трою край
покладено. Хто переміг – забув я.
Гадаю, греки: стільки тіл своїх
полеглих покидають тільки греки.
І все-таки уздовжки нині шлях
додому видається непомірним,
неначе Посейдон, поки ми там
час гаяли, тягнув щомога про

Олена Багрянцева
2019.09.18 11:53
Він хотів стати сонцем для неї – і гріти вічно.
Грозові розганяти хмари, стирати смуток.
Заховати усі тривоги в рахманний жмуток.
Малювати добро на полотнах своїх неспішно.

Тільки двері вона зачиняла від нього міцно.
На ясні почуття не звертала ува

Віктор Кучерук
2019.09.18 09:05
Г. С...
Напевно, снив тобою знову,
Якщо у пам'яті зберіг
Я течію швидку розмови,
А на питань порогах - сміх.
Ним просто подих забивало
І клало подив на лице, -
Аж поки сонце не злякало

Олександр Сушко
2019.09.18 07:12
Створив адамам Бог тендітних єв,
Тож не бурчи. Люби свою і крапка.
Для жінки неважливо хто ти є -
Поет, монах чи в орденах вояка.

Буває, доля скине у кювет,
Від негараздів, наче пес побитий.
Замало грошей? Видом не атлет?

Володимир Бойко
2019.09.17 21:13
Упала зірка з небосхилу –
Чи від розпуки, чи з нудьги,
Чи лет її перепинили
Підступні друзі-вороги.

Упала зірка, та й по всьому...
Лиш вітерець прошелестів.
Вона не вернеться додому,

Ігор Федів
2019.09.17 19:16
Чому муляє у душі
І серце неспокійно б'ється?
Немає долі на землі,
Омана за ногами в'ється.
Що заховали у слова,
Якої думки там немає?
Їх не приймає голова,
У гаслах мозок помирає.

Сергій Губерначук
2019.09.17 17:54
Я зараз пишу на осінній воді,
в якій перед бурею літо втопилось,
на листі каштану, яке у листі
знайдеш і загубиш, як ти загубилась.

Мов стіни собору, цей день розпишу
фраґментами давніх повчальних історій.
Себе запечалю, тебе розсмішу,

Ніна Виноградська
2019.09.17 14:49
Прошу безсоння у небес
Отак, як сну колись просила.
Твого мовчання добрий пес
Мене не вкусить. Я б вкусила.

Хоча б відчути, що жива,
І кров ще струменить у жилах.
Але до ранку всі слова

Тетяна Левицька
2019.09.17 13:32
Як гуляв, аж гай гудів від хиті,
а співав, то мліли солов'ї.
Очі голубі - волошки в житі,
вистачало їх на дві сім'ї.
Щедро дарував любов, усмішку,
кошти не жалів на Божий храм,
міг пригріти безпритульну кішку,
випити із другом по сто грам.

Віта Парфенович
2019.09.17 11:16
Не надто гостинно стріла столиця подорожніх. На кожному кроці перевірка документів. Багато магазинів лишень для жителів Києва і області. Нехитрі пожитки з собою. Микола жив неподалік Яготина, рідні радо зустрічали його і гостя Віктора. Але Вікторові не

Олександр Сушко
2019.09.17 10:44
Був колись я, братику, дискант,
Згодом тенор, пам'ятаєш виступ?
Осінь у душі наводить лад,
Шерехтить багряним падолистом.

Бо весною ще відцвів тюльпан,
В літні дні - ромашка буйногрива.
Думав, що митець в мені пропав.

Микола Соболь
2019.09.17 06:58
А далі буде тьма (на триста літ).

І згарище книжок про самостійність.
У гніті проросте духовна бідність,

А з неї неминучий рабства плід.

Керує мла всесвітнього потоку.

Ярослав Чорногуз
2019.09.17 05:55
Не відсохне в тебе пучка,
Сієш брехні позаяк?
Вєрко ти пихосмедючко,
Доносучко Шапокляк?!

Вже від сорому Полтава
Ледь не падає навзнак.
Бо ганьбить її лукава

Серго Сокольник
2019.09.16 23:12
андеграунд, новословоутворення, "перелив теми" (авторське ноу-хау, як у ряді інших моїх творів. Трохи експериментую)))

Осінь літо бере, як Отелло
Дездемону... Собі в па-де-де
Танцівниці шукає метелик,
Мов нектар випиваючи день,
Цей дурману наповн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Лариса Пугачук
2016.03.01

Богдан Завідняк
2016.02.29

Вадим Василенко
2015.05.16

Іолана Тимочко
2015.03.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Вовк (1973) / Рецензії

 Із сімейних публікацій:Устина-Златоуста Вовк "Марко Проклятий, або Східна легенда"

Василь Стус у драматичному звучанні львівського
Театру ім. Л. Курбаса
(Режисер-постановник Володимир Кучинський. Прем’єра – 2001 рік.
Національна премія України імені Тараса Шевченка,2006)

Улюблені вистави Львова

Коли йдеться про Театр Поезії як складової драматичного мистецтва, то метафори і асоціації поетичного бачення та режисерського прочитання можуть бути найрізноманітніші – бо Поезія, наче море безкрає…
На кону Театру ім. Л.Курбаса трагічна постать Василя Стуса. Його поезія – це, за задумом режисера Володимира Кучинського, «драматична симфонія». Отож, і театральне дійство, що розгортається перед глядачами, має всі «формальні» ознаки цього складного поліфонічного музичного твору: Overture, Частина перша – Ностальгія (Allegro moderato), Частина друга – Веселий цвинтар (Lento), Частина Третя – Дорога (Аdagio lamentoso), Частина четверта – Постриг (Finale apotheoso) та Coda.

«…Чи не мріяв я повсякчас,
чи не праг, як покути,
щоб заквітнути проміж вас,
як барвінок між рути.
Як то сниться мені земля,
на якій лиш ночую,
як мені небеса болять,
коли їх я не чую.
Як постав ув очах мій край,
ніби стовп осіянний.
Каже – сину, на смерть ставай –
ти для мене коханий.
Тож просторся, душе моя,
на чотири татамі,
і не кулься від нагая,
і не крийся руками».

У «драматичній симфонії» звукописом текстів Василя Стуса виповнюють простір сцени: Марко Проклятий – Олег Стефан, Мамай – Андрій Водичев, Манкурт – Володимир Кучинський і Божевільна Галя – Марія Копитчак. На підлозі – карта символів, що нагадує «циганську дорогу» з української писанки або східне Коло Перевтілень (художник Наталія Шимін). Кожна з перелічених частин – наче «сходження» до вищого рівня свідомості, а східці «сходження» - магічне число «7» (себто, по сім віршів у частинах; останній сьомий вірш четвертої заключної частини становить Коду). Це своєрідний штрих-код режисури, а філософія вистави «Марко Проклятий…» все та ж східна стоїчність у сприйнятті ритмо-динамічної мозаїки Життя, що неминуче переходить у Смерть. Тема Смерті тяжить над Духом вистави, бо Василь Стус майже фізично окреслено відчував Її присутність, Її «білу» і «чорну» сутність, Її містичні категорії Часу - швидкоплинності людського буття та безсмертя Душі.
Не скажу, що ця вистава для пересічного глядача, вона потребує елементарних знань біографії поета і розуміння складного багатопластового світу його творчої майстерні – бо, в цілому, вистава наповнена якоюсь приреченою одержимістю до зустрічі з Темрявою і Самотою. Overture як заспів до вистави націлює нас на це – перелік віршів говорить сама за себе: «Наблизь мене, Боже, і в смерть угорни», «Деперсоналізація душі», «Ждання витратне. Ти – пунктир смертей», «Два вогні горять, з вітром гомонять». Це відчуття наростає, коли між чоловічих звукописів ритмочитань Стусової поезії вклинюється одинока постать Жінки – Божевільної Галі. Дарма, що в Частині Першій – Ностальгії, легкою пастораллю проминають вірші жіночої тематики – «Дівчина, довгошия. мов сарна», «Ти тут, ти тут, вся біла, як свіча», «Тільки тобою білий святиться світ», «Вбери-но білу сукню»… Цей легкий вітерець ностальгії розтане у мряці наступних розділів-тем дійства «Веселий цвинтар», а саме у гіркоті споглядання «погару раю» («Яка нестерпна рідна чужина», «Горить сосна од низу до гори»), рідної і зболеної («Цей біль, як алкоголь агоній») та все ж… «чужини»-України («У цьому полі синьому, як льон»). У наростаючій динаміці зорового і текстового звукопису вимальовується тема ГУЛАГУ – «На схід, на схід, на схід, на схід…» - пластика тіл і ритміка слів дає чіткий орієнтир теми-образу Дороги: вагонні етапи, що везуть в’язнів радянської епохи углиб сибірських поселень, подалі від тепла покинутих дружин із малими дітьми на руках. Тема Дороги рівнозначна образу Неминучої Утрати, до якого неодмінно додається розуміння і прийняття фатумної Долі.
Зрозуміло, чому за концепцією режисури, наступний розділ-образ називається «Постриг»: «Як хочеться вмерти», «І не відтерп, і не розмерзся», «Ніч – хай буде тьмяніша за темну», «О Боже, тиші дай! О Боже, тиші!». (Пригадується одна з поезій Василя Стуса, не задіяна в полотно вистави, але співзвучна йому:

«Віддай мені своєї смерти частку,
візьми од мене часточку життя,
і вдвох уникнем самоти, як пастки,
і не потрібне буде вороття
у проминуле, що майбутнім стало,
в вельможний нескінченний сон степів,
та за тобою небо запалало,
овогнене грозою стожалів».)

У віршосплетіння кожної теми-образу логічно вклинені розспіви, специфічно впізнавані у виконанні акторів Театру ім.Л.Курбаса: «Ой скинув чумак сиву свитку», «Ой на горі є терен», «Щоб я знала, що я скоро умру», «Ой вумру ж бо я, вумру». «Об’ятія Отча (сідален на постриження монахів)» - музичне оформлення Наталки Половинки.
Треба наголосити, що манера «симфонічного» декламування поезії акторами Театру ім. Леся Курбаса, чи то у виставі «Марко Проклятий…», чи у виставі «Формули Екстази» за поезією Богдана-Ігоря Антонича, має на меті торкнутися глядачевого чуття на рівні медитації, де на вищий рівень підіймаються образи-символи підсвідомого сприйняття тексту – їх не стільки можна висловити, скільки співпережити у середовищі всіх складових Театру Поезії – поетичного слова, художнього елемента, співу, пластики тіла, світлових штрихів. Як режисер-постановник Володимир Кучинський наголошував особливо на мистецькій унікальності Стусової поезії: «Стус є одним з небагатьох творців міцних структур мови, міцного, місткого слова. Бо тільки таке слово може передавати глибинний зміст архетипів культури. Для театру, де закоріненість слова, звукосполучення у процеси підсвідомого є особливо відчутна, очевидним є і та непересічна роль, яку відіграватиме поезія Василя Стуса у подальшому становленні української мови». Тут доречно наголосити, чому саме вистава за поезією Василя Стуса (у трактуванні Володимира Кучинського) названа «Марко Проклятий, або Східна легенда» - бо провідною темою поезії Василя Стуса є тема Втраченої Батьківщини і, відповідно, Її люблячого Сина, що поєднує водночас, риси звитяжця і відторгненого (за образним мисленням режисера – і Мамая, і Марка Проклятого, і Манкурта, якого насильно позбавили пам’яті про свій рід).
Не дивлячись на безпросвітньо тужну Коду «Розпросторся, душе моя, на чотири татамі», закінчу роздуми-асоціації над виставою «Марко Проклятий, або Східна легенда» віршем Василя Стуса, в якому звучить фінальний оптимістичний акорд «героїчної симфонії» Духа:

«Ти сам? Напризволяще? Тож існуй.
Збагни, що біди вічності не знають,
вони з тобою разом почезають.
Тож білий світ за це благовістуй
і порадій, що близиться спочин.
Твоїх веселих і сумних годин
прослалася дорога неозора.
І в межиплетиві нових доріг
все, що згубив ти, все, що приберіг,
благословить будучина прозора».

2017 рік






Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-02-23 13:12:09
Переглядів сторінки твору 812
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.930 / 5.66)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.945 / 5.78)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.777
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми АВТОРИ
Автор востаннє на сайті 2019.09.06 08:28
Автор у цю хвилину відсутній