
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховає тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у ма
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховає тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у ма
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
2025.07.03
08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
2025.07.03
05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
2025.07.02
21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
2025.07.02
17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
2025.07.02
03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
2025.07.01
23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
2025.07.01
22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
2025.07.01
21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
2025.07.01
21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це - вперед.
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2024.05.20
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ірина Вовк (1973) /
Рецензії
Із сімейних публікацій:Устина-Златоуста Вовк "Марко Проклятий, або Східна легенда"
На кону Театру ім. Л.Курбаса трагічна постать Василя Стуса. Його поезія – це, за задумом режисера Володимира Кучинського, «драматична симфонія». Отож, і театральне дійство, що розгортається перед глядачами, має всі «формальні» ознаки цього складного поліфонічного музичного твору: Overture, Частина перша – Ностальгія (Allegro moderato), Частина друга – Веселий цвинтар (Lento), Частина Третя – Дорога (Аdagio lamentoso), Частина четверта – Постриг (Finale apotheoso) та Coda.
«…Чи не мріяв я повсякчас,
чи не праг, як покути,
щоб заквітнути проміж вас,
як барвінок між рути.
Як то сниться мені земля,
на якій лиш ночую,
як мені небеса болять,
коли їх я не чую.
Як постав ув очах мій край,
ніби стовп осіянний.
Каже – сину, на смерть ставай –
ти для мене коханий.
Тож просторся, душе моя,
на чотири татамі,
і не кулься від нагая,
і не крийся руками».
У «драматичній симфонії» звукописом текстів Василя Стуса виповнюють простір сцени: Марко Проклятий – Олег Стефан, Мамай – Андрій Водичев, Манкурт – Володимир Кучинський і Божевільна Галя – Марія Копитчак. На підлозі – карта символів, що нагадує «циганську дорогу» з української писанки або східне Коло Перевтілень (художник Наталія Шимін). Кожна з перелічених частин – наче «сходження» до вищого рівня свідомості, а східці «сходження» - магічне число «7» (себто, по сім віршів у частинах; останній сьомий вірш четвертої заключної частини становить Коду). Це своєрідний штрих-код режисури, а філософія вистави «Марко Проклятий…» все та ж східна стоїчність у сприйнятті ритмо-динамічної мозаїки Життя, що неминуче переходить у Смерть. Тема Смерті тяжить над Духом вистави, бо Василь Стус майже фізично окреслено відчував Її присутність, Її «білу» і «чорну» сутність, Її містичні категорії Часу - швидкоплинності людського буття та безсмертя Душі.
Не скажу, що ця вистава для пересічного глядача, вона потребує елементарних знань біографії поета і розуміння складного багатопластового світу його творчої майстерні – бо, в цілому, вистава наповнена якоюсь приреченою одержимістю до зустрічі з Темрявою і Самотою. Overture як заспів до вистави націлює нас на це – перелік віршів говорить сама за себе: «Наблизь мене, Боже, і в смерть угорни», «Деперсоналізація душі», «Ждання витратне. Ти – пунктир смертей», «Два вогні горять, з вітром гомонять». Це відчуття наростає, коли між чоловічих звукописів ритмочитань Стусової поезії вклинюється одинока постать Жінки – Божевільної Галі. Дарма, що в Частині Першій – Ностальгії, легкою пастораллю проминають вірші жіночої тематики – «Дівчина, довгошия. мов сарна», «Ти тут, ти тут, вся біла, як свіча», «Тільки тобою білий святиться світ», «Вбери-но білу сукню»… Цей легкий вітерець ностальгії розтане у мряці наступних розділів-тем дійства «Веселий цвинтар», а саме у гіркоті споглядання «погару раю» («Яка нестерпна рідна чужина», «Горить сосна од низу до гори»), рідної і зболеної («Цей біль, як алкоголь агоній») та все ж… «чужини»-України («У цьому полі синьому, як льон»). У наростаючій динаміці зорового і текстового звукопису вимальовується тема ГУЛАГУ – «На схід, на схід, на схід, на схід…» - пластика тіл і ритміка слів дає чіткий орієнтир теми-образу Дороги: вагонні етапи, що везуть в’язнів радянської епохи углиб сибірських поселень, подалі від тепла покинутих дружин із малими дітьми на руках. Тема Дороги рівнозначна образу Неминучої Утрати, до якого неодмінно додається розуміння і прийняття фатумної Долі.
Зрозуміло, чому за концепцією режисури, наступний розділ-образ називається «Постриг»: «Як хочеться вмерти», «І не відтерп, і не розмерзся», «Ніч – хай буде тьмяніша за темну», «О Боже, тиші дай! О Боже, тиші!». (Пригадується одна з поезій Василя Стуса, не задіяна в полотно вистави, але співзвучна йому:
«Віддай мені своєї смерти частку,
візьми од мене часточку життя,
і вдвох уникнем самоти, як пастки,
і не потрібне буде вороття
у проминуле, що майбутнім стало,
в вельможний нескінченний сон степів,
та за тобою небо запалало,
овогнене грозою стожалів».)
У віршосплетіння кожної теми-образу логічно вклинені розспіви, специфічно впізнавані у виконанні акторів Театру ім.Л.Курбаса: «Ой скинув чумак сиву свитку», «Ой на горі є терен», «Щоб я знала, що я скоро умру», «Ой вумру ж бо я, вумру». «Об’ятія Отча (сідален на постриження монахів)» - музичне оформлення Наталки Половинки.
Треба наголосити, що манера «симфонічного» декламування поезії акторами Театру ім. Леся Курбаса, чи то у виставі «Марко Проклятий…», чи у виставі «Формули Екстази» за поезією Богдана-Ігоря Антонича, має на меті торкнутися глядачевого чуття на рівні медитації, де на вищий рівень підіймаються образи-символи підсвідомого сприйняття тексту – їх не стільки можна висловити, скільки співпережити у середовищі всіх складових Театру Поезії – поетичного слова, художнього елемента, співу, пластики тіла, світлових штрихів. Як режисер-постановник Володимир Кучинський наголошував особливо на мистецькій унікальності Стусової поезії: «Стус є одним з небагатьох творців міцних структур мови, міцного, місткого слова. Бо тільки таке слово може передавати глибинний зміст архетипів культури. Для театру, де закоріненість слова, звукосполучення у процеси підсвідомого є особливо відчутна, очевидним є і та непересічна роль, яку відіграватиме поезія Василя Стуса у подальшому становленні української мови». Тут доречно наголосити, чому саме вистава за поезією Василя Стуса (у трактуванні Володимира Кучинського) названа «Марко Проклятий, або Східна легенда» - бо провідною темою поезії Василя Стуса є тема Втраченої Батьківщини і, відповідно, Її люблячого Сина, що поєднує водночас, риси звитяжця і відторгненого (за образним мисленням режисера – і Мамая, і Марка Проклятого, і Манкурта, якого насильно позбавили пам’яті про свій рід).
Не дивлячись на безпросвітньо тужну Коду «Розпросторся, душе моя, на чотири татамі», закінчу роздуми-асоціації над виставою «Марко Проклятий, або Східна легенда» віршем Василя Стуса, в якому звучить фінальний оптимістичний акорд «героїчної симфонії» Духа:
«Ти сам? Напризволяще? Тож існуй.
Збагни, що біди вічності не знають,
вони з тобою разом почезають.
Тож білий світ за це благовістуй
і порадій, що близиться спочин.
Твоїх веселих і сумних годин
прослалася дорога неозора.
І в межиплетиві нових доріг
все, що згубив ти, все, що приберіг,
благословить будучина прозора».
2017 рік
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із сімейних публікацій:Устина-Златоуста Вовк "Марко Проклятий, або Східна легенда"
Василь Стус у драматичному звучанні львівського
Театру ім. Л. Курбаса
(Режисер-постановник Володимир Кучинський. Прем’єра – 2001 рік.
Національна премія України імені Тараса Шевченка,2006)
Улюблені вистави Львова
Коли йдеться про Театр Поезії як складової драматичного мистецтва, то метафори і асоціації поетичного бачення та режисерського прочитання можуть бути найрізноманітніші – бо Поезія, наче море безкрає…На кону Театру ім. Л.Курбаса трагічна постать Василя Стуса. Його поезія – це, за задумом режисера Володимира Кучинського, «драматична симфонія». Отож, і театральне дійство, що розгортається перед глядачами, має всі «формальні» ознаки цього складного поліфонічного музичного твору: Overture, Частина перша – Ностальгія (Allegro moderato), Частина друга – Веселий цвинтар (Lento), Частина Третя – Дорога (Аdagio lamentoso), Частина четверта – Постриг (Finale apotheoso) та Coda.
«…Чи не мріяв я повсякчас,
чи не праг, як покути,
щоб заквітнути проміж вас,
як барвінок між рути.
Як то сниться мені земля,
на якій лиш ночую,
як мені небеса болять,
коли їх я не чую.
Як постав ув очах мій край,
ніби стовп осіянний.
Каже – сину, на смерть ставай –
ти для мене коханий.
Тож просторся, душе моя,
на чотири татамі,
і не кулься від нагая,
і не крийся руками».
У «драматичній симфонії» звукописом текстів Василя Стуса виповнюють простір сцени: Марко Проклятий – Олег Стефан, Мамай – Андрій Водичев, Манкурт – Володимир Кучинський і Божевільна Галя – Марія Копитчак. На підлозі – карта символів, що нагадує «циганську дорогу» з української писанки або східне Коло Перевтілень (художник Наталія Шимін). Кожна з перелічених частин – наче «сходження» до вищого рівня свідомості, а східці «сходження» - магічне число «7» (себто, по сім віршів у частинах; останній сьомий вірш четвертої заключної частини становить Коду). Це своєрідний штрих-код режисури, а філософія вистави «Марко Проклятий…» все та ж східна стоїчність у сприйнятті ритмо-динамічної мозаїки Життя, що неминуче переходить у Смерть. Тема Смерті тяжить над Духом вистави, бо Василь Стус майже фізично окреслено відчував Її присутність, Її «білу» і «чорну» сутність, Її містичні категорії Часу - швидкоплинності людського буття та безсмертя Душі.
Не скажу, що ця вистава для пересічного глядача, вона потребує елементарних знань біографії поета і розуміння складного багатопластового світу його творчої майстерні – бо, в цілому, вистава наповнена якоюсь приреченою одержимістю до зустрічі з Темрявою і Самотою. Overture як заспів до вистави націлює нас на це – перелік віршів говорить сама за себе: «Наблизь мене, Боже, і в смерть угорни», «Деперсоналізація душі», «Ждання витратне. Ти – пунктир смертей», «Два вогні горять, з вітром гомонять». Це відчуття наростає, коли між чоловічих звукописів ритмочитань Стусової поезії вклинюється одинока постать Жінки – Божевільної Галі. Дарма, що в Частині Першій – Ностальгії, легкою пастораллю проминають вірші жіночої тематики – «Дівчина, довгошия. мов сарна», «Ти тут, ти тут, вся біла, як свіча», «Тільки тобою білий святиться світ», «Вбери-но білу сукню»… Цей легкий вітерець ностальгії розтане у мряці наступних розділів-тем дійства «Веселий цвинтар», а саме у гіркоті споглядання «погару раю» («Яка нестерпна рідна чужина», «Горить сосна од низу до гори»), рідної і зболеної («Цей біль, як алкоголь агоній») та все ж… «чужини»-України («У цьому полі синьому, як льон»). У наростаючій динаміці зорового і текстового звукопису вимальовується тема ГУЛАГУ – «На схід, на схід, на схід, на схід…» - пластика тіл і ритміка слів дає чіткий орієнтир теми-образу Дороги: вагонні етапи, що везуть в’язнів радянської епохи углиб сибірських поселень, подалі від тепла покинутих дружин із малими дітьми на руках. Тема Дороги рівнозначна образу Неминучої Утрати, до якого неодмінно додається розуміння і прийняття фатумної Долі.
Зрозуміло, чому за концепцією режисури, наступний розділ-образ називається «Постриг»: «Як хочеться вмерти», «І не відтерп, і не розмерзся», «Ніч – хай буде тьмяніша за темну», «О Боже, тиші дай! О Боже, тиші!». (Пригадується одна з поезій Василя Стуса, не задіяна в полотно вистави, але співзвучна йому:
«Віддай мені своєї смерти частку,
візьми од мене часточку життя,
і вдвох уникнем самоти, як пастки,
і не потрібне буде вороття
у проминуле, що майбутнім стало,
в вельможний нескінченний сон степів,
та за тобою небо запалало,
овогнене грозою стожалів».)
У віршосплетіння кожної теми-образу логічно вклинені розспіви, специфічно впізнавані у виконанні акторів Театру ім.Л.Курбаса: «Ой скинув чумак сиву свитку», «Ой на горі є терен», «Щоб я знала, що я скоро умру», «Ой вумру ж бо я, вумру». «Об’ятія Отча (сідален на постриження монахів)» - музичне оформлення Наталки Половинки.
Треба наголосити, що манера «симфонічного» декламування поезії акторами Театру ім. Леся Курбаса, чи то у виставі «Марко Проклятий…», чи у виставі «Формули Екстази» за поезією Богдана-Ігоря Антонича, має на меті торкнутися глядачевого чуття на рівні медитації, де на вищий рівень підіймаються образи-символи підсвідомого сприйняття тексту – їх не стільки можна висловити, скільки співпережити у середовищі всіх складових Театру Поезії – поетичного слова, художнього елемента, співу, пластики тіла, світлових штрихів. Як режисер-постановник Володимир Кучинський наголошував особливо на мистецькій унікальності Стусової поезії: «Стус є одним з небагатьох творців міцних структур мови, міцного, місткого слова. Бо тільки таке слово може передавати глибинний зміст архетипів культури. Для театру, де закоріненість слова, звукосполучення у процеси підсвідомого є особливо відчутна, очевидним є і та непересічна роль, яку відіграватиме поезія Василя Стуса у подальшому становленні української мови». Тут доречно наголосити, чому саме вистава за поезією Василя Стуса (у трактуванні Володимира Кучинського) названа «Марко Проклятий, або Східна легенда» - бо провідною темою поезії Василя Стуса є тема Втраченої Батьківщини і, відповідно, Її люблячого Сина, що поєднує водночас, риси звитяжця і відторгненого (за образним мисленням режисера – і Мамая, і Марка Проклятого, і Манкурта, якого насильно позбавили пам’яті про свій рід).
Не дивлячись на безпросвітньо тужну Коду «Розпросторся, душе моя, на чотири татамі», закінчу роздуми-асоціації над виставою «Марко Проклятий, або Східна легенда» віршем Василя Стуса, в якому звучить фінальний оптимістичний акорд «героїчної симфонії» Духа:
«Ти сам? Напризволяще? Тож існуй.
Збагни, що біди вічності не знають,
вони з тобою разом почезають.
Тож білий світ за це благовістуй
і порадій, що близиться спочин.
Твоїх веселих і сумних годин
прослалася дорога неозора.
І в межиплетиві нових доріг
все, що згубив ти, все, що приберіг,
благословить будучина прозора».
2017 рік
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію