ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Федів
2019.07.19 16:19
Що я шукаю у небі вночі? Вогні…
Це сіяють його діаманти,
Аби шлях не губити у повній імлі
Не забути за свої таланти.
Я у небі чекаю єдину зорю,
Що палатиме тільки для мене,
Перемогу дарує у чеснім бою,
Піднімає на крила у небо.

Сергій Губерначук
2019.07.19 15:10
Червоне стигле сорту Айдаред
зимове пізнє долежить до травня
це яблуко, в якому наш секрет,
з якого ґенне дерево прадавнє.

Спасибі, ти даєш мені його,
зірвавши з порцелянової гілки,
щоб я вкусив те, як зима кругом

Світлана Майя Залізняк
2019.07.19 12:06
Знову палити крила
вийшли шереги зла.
Пахне дешеве мило.
Танці диких... ла...ла.

Скаче цапок зелений.
Гном мухомори - в чай.
Топче бичок Єлену.

Олександр Сушко
2019.07.19 11:28
https://www.facebook.com/100002932615183/videos/2465856030188793/?permPage=1

Ігор Деркач
2019.07.19 10:42
Ще ідемо Союзом у нікуди.
І вибір є, а доля не така.
Сосо подох, але його талмуди
і досі на озброєнні совка.

***
Усі – за Вову! Маємо надію,
що завоює Чудь Наполеон...

Тетяна Левицька
2019.07.19 08:53
Сіяла маки, а виросла гичка.
З дому тікала в небесну блакить.
Бризнула з губ соковита суничка -
сукня зіпсована, серце щемить!
Біла-білюсінька із крепдешину
атласна шлярочка за пояском.
В лісі збирала солодку малину,
а заблукала в полях за селом.

Микола Соболь
2019.07.19 08:40
Бачите смужку? – єднання небес із землею
Там сонце велике світанку тихенько радіє.
Вроду ранкову і тишу сповиту зорею
Зродить ілюзія космосу в чисту надію.
Розгойдує вітер Аврори нечесані коси
І божа корівка спиває з листочка росу…
О, скільки поезії

Олена Побийголод
2019.07.19 06:49
Із Костянтина Бальмонта

Зграї птаства. Шляху стрічка.
Тин, розхристаний упень.
Сіється з-під неба мжичка
на сумний та тьмяний день.

Придорожній стовп, навпроти -

Козак Дума
2019.07.19 06:29
Прожили п’ятнадцять років
з Василем Наталка –
примелькались, але ж діти…
Розлучатись жалко!
До психолога звернулись,
закінчивши з ринком.
Той сказав, – Вивчать анамнез
розпочнемо з жінки.

Вікторія Торон
2019.07.19 03:39
Нема з ким вести діалог,
мінятись скарбом із кишень,
локомотивами тривог
гриміти в парі кожен день
і чути – легшає вантаж,
просвітки- спалахи – між ним,
і десь з’являється кураж
перед майбутнім грозовим.

Ярослав Чорногуз
2019.07.19 02:44
Сховався день у сутінках сумних,
Довкілля огорнула темна змора.
Прошелестів у гіллі тихий сміх…
То легіт із березою говорить.

Грайливець! Огорта її навкруг
І пестить так легесенько й уміло…
Аж усміхнувся в темні вуса луг!

Олександр Сушко
2019.07.18 21:33
Обізвався на ясені
Сич старий: - Будь біді!
Ой, сини мої, красені,-
Ви ж такі молоді!

У руках фотокарточка,
Кожен хлопець - козак.
Запечалився батечко,

Ігор Деркач
2019.07.18 18:53
Існує все і водночас.
Буває,
що і така ідея нас
єднає.

І помічаємо у мить
єдину
і те, що радує і злить

Світлана Майя Залізняк
2019.07.18 17:16
Я сипала мак із голівки сухої...
Долоня дитяча і трішки спітніла.
Узбіччя... безлюддя...
кололася хвоя...
А сонце сідало... плескалися віли...

Одна підпливла... "Чи не хочеш у коло?
Люляєм-лоскочем... пірнаємо... нумо...".

Сергій Губерначук
2019.07.18 15:08
Цвіте під деревом мільйонолітнім
мільйонолітнім синім цвітом
мільйонолітня квітка.

Повзе змія мільйонолітня,
студена кров мільйонолітня,
мільйонолітня мудрість
між квіток.

Лариса Братко
2019.07.18 09:51
Я знаю,
Ты меня там встретишь.
Возьмешь за руку,
Поведешь туда,
Где не бывает злобы и насилья,
Где не начавшись кончилась война,
Где разлюбившие не мстят друг другу,
Где эгоизм не разрушает дом,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Сергій Губерначук
2019.07.07

Ярослав Філософ
2019.07.03

Віктор Сурженко
2019.06.19

Юлія Савіцька
2019.04.01

Надія Тарасюк
2019.02.03

Казки Старої Ґадзюби
2019.01.29

Вікторія Їхова
2019.01.26






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Максим Тарасівський (1975) / Проза

 Штуцер
Книга – скарб, а рідкісна книга – двічі скарб. Її здобуваєш у пошуках, очікуваннях і сумнівах; часом п’янієш від запаморочливого аромату типографської фарби, інколи чхаєш від ядучого книжкового пилу; вдаєшся до хитрощів, поширених серед мисливців на скарби, іноді – до злочинів.

Колись - не так вже й давно, між іншим, – книгарень у містах наших і селах було чимало, видавництва друкували фантастичні наклади, а книжок бракувало. Класі, мабуть, у сьомому, я це відчув гостро; це дивним чином збіглося з переміною в моїх тодішніх інтересах і звичках. Дорогою зі школи додому - це 10 хвилин у зворотному напрямі – я вже не блукав години зо дві заплавою Веревчини, а прямував до місцевої книгарні. Там я й стирчав досхочу, досліджував полиці, чекав, чатував на скарб доти, доки той скарб не знаходив, або до тих пір, коли продавчиня починала підозрювати в мені крадія та роздратовано зиркати в мій бік.

Отак я здобув тоненьку книжечку казок Беатріс Поттер з її власними малюнками, тоді – «Сто років самотності» Маркеса, колись ще грубезний том Булгакова... - Зараз вже назв усіх не пригадаю, але їх було не так вже й багато, беручи до уваги, скільки років я навідувався в ту крамничку – з вересня до травня за розкладом школи, а з червня до серпня – довільно, як заманеться. До всіх тих здобутків, за винятком Поттер, яка виявилася затонкою для такого фокусу, додавався «примусовий асортимент» – його заборонили набагато пізніше. До речі, один з моїх книжкових скарбів, обтяжений літнеліквідом, виявився двошаровим: до відвертого бестселеру причепом йшла книжечка Юрія Козлова, кілька повістей про дитинство - таке ж безжурно-щасливе, як і моє власне. Щастя! - так, а з іншого боку, загадка, таїна: хто вона була, та невідома рука, що підклала мені ті повісті? - Недбале, темне нечитайло або, навпаки, читайло просвітлене, дбале, з вишуканим смаком і почуттям гумору та зі схильністю до маленьких див, така собі Амелі Шуменського мікрорайону, фея-хрещена... – не знаю. Либонь, не всі таємниці потребують розгадок і лишаються прекрасними такими, як є – без відповіді.

Звісно, книжки я читав і до сьомого класу; я був читач зі стажем і залежністю, страждав на регулярні «зачити». Блукати долиною нині майже зниклої річки замість бігти в книгарню або бібліотеку тягнули мене саме вони – книжки. Розбурхана ними фантазія переносила мене разом із Веревчиною в такі дивовижні місцини та обставини, що годі було чекати нашого повернення звідти раніше за настання сутінок, та й то, не через моє боягузтво: читання вимагає жертв, і я йому пожертвував свій зір.

Одним зі світів, які ми спільно з книжками створили на березі Веревчини, був світ пригод Томека Вільмовського. Власне, цей світ постав з небуття дещо раніше, ніж у ньому з’явився той малий поляк; одного щасливого дня я потрапив у справжнісіньку печеру Аладіна. Простора квартира в центрі Херсону була від підлоги до захмарної стелі напхана книжками – саме тими, яких бракувало по крамницях і бібліотеках. На щастя, не сорок розбійників, а присадкувата огрядна жіночка завідувала тією печерою скарбів; вивчивши мене крізь товстелезні скельця окулярів, вона коротко майнула правицею: заходь. І я зайшов і пропав; принаймні, рідні могли би вирішити, що я зник і мене треба розшукувати з собаками. Та я вчасно знайшовся – господарка печери збагнула, що відвідувач сам не піде, то ж вона виставила мене за поріг і нагадала, що за дверима навпроти мешкала моя бабуся. Отже, до бабусі я повернувся з першим томом епопеї – «Томек у країні кенгуру» – і знову пропав, цього разу, зрозуміло, в Австралії.

Епопею перечитав я двічі або й тричі, хоча зараз майже нічого не пам’ятаю, за винятком одної деталі. Але ця деталь фантастичним чином проникла в реальний світ і міцно пов’язала його з тим уявним світом, в якому я тоді чи не постійно перебував.

Штуцер! – Томек мало не на першій сторінці отримав від батька справжню зброю, разом із обов’язком постачати експедиції свіжину. Ну хто, скажіть мені, хто з хлопців не мріяв володіти неіграшковою зброєю? Хоч я сам, хоч усі мої однолітки, хоч книжкові діти – всі жадали «монтекрісто». А штуцер був не якимось там пневматом з тиру, а вогнепальною рушницею, яку довірили школяру. В першому ж порту, куди завітав пароплав «Алігатор» з Томеком на борту, у Порт-Саїді, арабський ворожбит напророкував (або наврочив) про ту рушницю – і все справдилося. А надалі Томек зі своїм штуцером (або й сам штуцер, хтозна) рятували себе та інших з відверто безнадійних становищ.

Отже, весь мій арсенал рушниць було перехрещено на «штуцер» - щоправда, нічого в моїй зброярні не виявилося такого, що я міг би з упевненістю назвати цим загадковим ім’ям (ані Інтернету в світі, ані ілюстрацій в тій книжці не було). Тобто коли я полював на хижаків, боронився від ворожих тубільців і зухвалих каторжників, я намагався не дивитися на ту зброю, яку подумки називав штуцером; то було першокласне ніяковіння!

Та одного дня мама висмикнула мене просто з нетрів Амазонки та відправила виносити сміття. Я підхопив відро, підтюпцем побіг до сміттєпроводу, смикнув на себе важезну закривку, поспіхом вивалив вміст відра у смердючу темряву та остовпів. Ліворуч від сміттєпроводу стояв штуцер.

Зручна, наче для мене зроблена, рушниця лягала до рук, як рідна, коротко обпікала холодом, ніби нагадуючи про свій дійсний норов, а тоді миттю переймала тепло моєї руки так, що робилася її продовженням. Майстерно випиляна з деревини, рушниця була надзвичайно акуратно, просто ювелірно оббита жерстю, навіть не оббита, а ніби обтягнута нею, наче шкірою, так що подряпатися було ніяк, зате вона виглядала як сталева. Затвор, зрозуміло, був зроблений зі шпінгалета – традиційне, але дуже переконливе рішення, мабуть, тому що той шпінгалет був якийсь старовинний – тьмяний, масивний, він рухався м’яко, пружно, з виваженим супротивом, коли я «пересмикував затвор». Поза сумнівами, то був штуцер.

Де він узявся, хто його зробив, хто сховав у моєму під’їзді – невідомо. Можливо, справжній його власник завітав у гості, куди зі зброєю ходити було не прийнято; може, хтось чистив сміттєзвалище на балконі та не наважився вкинути рушницю в сміттєпровід, тому що штуцер був такий прекрасний або тому, що зброя могла заблокувати цей тонкий комунальний пристрій. Але коли бачиш таку річ – або рідкісну книжку – міркування такого роду якось не спадають на думку; хапай і тікай – ось і все. Так чи інакше, ні в кого з однолітків я штуцера того раніше не бачив, то ж я не вагався, схопив і втік.

Кілька років штуцер був моїм постійний супутником та улюбленою зброєю, а ще – тим, що арабський ворожбит пообіцяв Томеку: «найвірніший друг, який ніколи не промовить до тебе слова». І я досі до найменших дрібниць пам’ятаю, як здобув ту зброю, в яких пригодах ми з нею побували, з яких негараздів врятувалися; я фізично відчуваю пучками її гладеньку поверхню – короткий опік холодом, а потім затишне надійне тепло.

А от куди штуцер подівся – жодної згадки, лишень дрібка непевних припущень, що не варті паперу. Але розум – непосидюча сутність, і за десятиліття він таки напрацював власну гіпотезу. Я особисто вважаю її доведеною, мабуть, саме через брак доказів; мені не заважає навіть те, що штуцер – зброя дульнозарядна, отже, не має ніяких затворів-шпінгалетів. Гадаю, він повернувся туди, звідки виринув, – у світи, якими й донині подорожує Томек, а ще – діти капітана Гранта, брати і сестри Певенсі та всі інші тореадори з Васюківки.

Саме ті світи, до яких я сам повернутися вже напевно не можу, але якими, на щастя, досхочу наблукався в дитинстві.

2018





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2018-02-24 08:41:34
Переглядів сторінки твору 361
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.287 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.924 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.755
Потреба в критиці найстрогішій
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми РОМАНТИЧНА ПРОЗА
Денники
Автор востаннє на сайті 2019.06.20 07:12
Автор у цю хвилину відсутній