ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Серго Сокольник
2018.05.28 03:32
Сонце у небі запалить світанок ясний.
Нібито все як і треба. Немає війни.
Вдови не плачуть... Не квилить країна від ран.
Плаває кача тисиною. Рання пора...

Десь у травневих гаях дзеленчать солов"ї.
Та у далеких краях не вщухають бої.
Понад горою

Ярослав Чорногуз
2018.05.27 20:25
В кімнаті розливає запах м`ята,
Не килим на долівці - очерет,
На стінах осока - ще не прим"ята,
Вже хата вся - зелений мов намет.

Дажбоже мій, ти - чарівник, естет,
Уявою душа твоя багата,
Зеленого вогню створив бо злет -

Володимир Бойко
2018.05.27 19:36
Дрімав ставок, укритий жабуринням,
Пливли хмарки легенькі угорі,
В ставку, зігріті сонячним промінням,
Вигулькували жаби й жабурі.

Прекрасно все. Ідилія, та й годі.
Аж раптом чути войовничий клич –
Із-за ліска, на лихо всій природі,

Ночі Вітер
2018.05.27 09:39
   Она засыпала, как в детстве, свернувшись калачиком. Нижняя губа несколько вздрагивала, руки прятались между колен, и только куклы или плюшевого мишки недоставало этой маленькой девочке, решившей, что всё будет так, как рассказывала давным-давно бабушка

Олександр Сушко
2018.05.27 07:09
Оце так сон! Мій куме, щоб ти скис!
От нащо стільки випили учора?
У клітці...Путін! Посинілий ніс
Від сопляків втирає триколором.

В письменниці поцупив олівці
(сльоза бринить од відчаю у дівки).
Писала нам щодня про янь і цінь,

Володимир Бойко
2018.05.27 00:35
Що мені навієш, вітровію,
Що тобі повідаю без слів?
Я брехати, братику, не вмію,
А відкрити правди не зумів.

Правди, що гірка, мов оковита,
Без фальшивослів’ я та олжі,
Аби остаточно зрозуміти,

Вікторія Лимарівна
2018.05.27 00:31
Спокусливий потяг писати щоночі.
І маю я швидко здолати його.
Від втоми болять, закриваються очі.
Сон кличе, стискаюсь від впливу того.

Та тільки окремі слова у рядочки
Нестримно спішать та ще й риму плетуть.
Не хочуть стояти покірно в куточку.

Марта Январская
2018.05.26 23:27
На речных порогах камни-валуны.
Бугу камни Богом неспроста даны.
Голос высекают камни из реки.
Полируют камни волны-языки.

Так и человеку Богом дан заслон,
Чтобы сердцем в голос распевался он.
Сердце на преградах только и слыхать.

Олександр Сушко
2018.05.26 14:23
Ой, жіноцтво! Тяжко нам, біда!
Стало складно підчепити мужа.
Я ж красива, моцна, молода,
Ще ніхто у ліжку не подужав.

Хлопче! Нащо вирячив баньки?
Шаснути бажаєш під сорочку?
Для початку грошенят підкинь

Іван Потьомкін
2018.05.26 12:04
Не знаю, как у кого, у меня сюжет рассказа чаще всего связан с каким-то событием. Так было и на этот раз. Накануне мне сделали операцию катаракты, а сегодня, когда сняли повязку, нужно было закапывать левый глаз. Супруга ушла на работу и попросила сос

Ігор Деркач
2018.05.26 06:31
Я на пароплаві «Фрідріх Енгельс».
І снує думок суцільна єресь, -
хто кого із палуби жене...
Я не розумію, що ся стало, -
з болем і надривом щось кричало:
«Громадяни, слухайте мене…»

Палуба хитається та стогне.

Галина Михайлик
2018.05.26 01:41
А серце обливалося керваво,
коли благословляла на війну.
Чи знало, чи напевне відчувало
рвучких обіймів поминальний сум.

А потім – світ перевернувся вдруге,
утратив колір, запахи і звук.
У відчаї – рятунок від наруги

Гренуіль де Маре
2018.05.25 21:24
Ти варила з троянди варення,
А думки сновигали по хаті:
Від «якби вже скоріше померти»
До «ще лампу ось розмалювати б».

Ти укотре хапалася неба –
Небо знов прикидалось фантомом
І цідилось байдуже крізь тебе,

Іван Потьомкін
2018.05.25 18:16
Не кожному, хто просить, подаю.
З часом навчився розрізнять професію й нужду…
…Попервах, як із найщасливіших країв
Мене фактично відпустили голим,
В центрі Єрусалима стрівсь мені прохач.
Хоча тої пори самому годилося б простягувати руку,
Не спиняюч

Микола Соболь
2018.05.25 15:49
Гортаю неминучу прохолоду
(До спогадів не тулиться тепло).
Художник день нове готує тло –
Пасьянсову перемішав колоду…
Та прийде час коли вже все одно.

Митарство словоблудне та спокуси –
Минули. У дорогу вируша,

Олександр Сушко
2018.05.25 14:05
Убережу невдаху-чоловіка
Од вибору ледачої жони:
У руки мавці устромляй мотику
І хай на грядці поле бур'яни.

У трудівниці видно лиш огузок,
А у валяки - завжди сонний час
Якщо від праці зменшується пузо -
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11

Сергій Булат
2017.09.17

Роман Сливка
2017.06.14

Ірина Вовк
2017.06.10

Гористеп Іван Кирчей
2017.04.20

Микола Соболь
2017.01.25

Яна Правобережная
2016.05.02






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ярослав Чорногуз (1963) / Поеми

 Світло кохання (корона сонетів (ХІV-й вінок )*
Образ твору І (ХІV)

Його кохання світло окриляє,
Вись обіймає летом, наче птах.
Осіння хмар завіса димовая
В сяйливих розчинилась міражах.

Проміння дивовижне – надзвичайно –
Любові золото - нас гріє – ах!
Жагучих поцілунків урожаї
Вирощує у ніжних небесах.

Якщо ж нудьга неждано підкрадеться,
Наповнить сірістю всі ночі, дні,
Вогнем дихне повітряна фортеця –

Ураз розвіє видива сумні.
Хай полум`я сердечне усміхнеться –
Подай же руку, королево снів.

ІІ (ХІV)

Подай же руку, королево снів,
Ходімо, поведу тебе до трону.
Поглянь, цей світ навколо заяснів,
Аж у дерев зазолотіли крони,

Коли ти усміхалася мені -
Сумне небесне озеро бездонне
Легкі укрили блискітки сяйні,
Неначе сонце – сльози щастя ронить.

А ніч нежданих сповнена химер –
І тіні й стогони в одне сплітає.
Від тої насолоди я б помер…

Як музика космічна неземная
Лягає відсвітом із вишніх сфер,
Корони дивовижним зореграєм.

ІІІ (ХІV)

Корони дивовижним зореграєм
З твоїх зіниць мов – золотистий жар.
Ось на озернім плесі витинає
Сяйливий танець. Хвилечки біжать

Безмовно, легко жебонять ручайно
У чарівних вогнистих вітражах.
Душа коханням тихо запалає,
Допоки їй ніхто не заважав.

Це так удень. Як сутінь вечорова -
Світись уся - небесній таїні
Отам, де розсипи перлинні, знову.

Щоб голос ніжний ласкою бринів,
Доповнив щастя видиво чудове -
БілопромІнь в іскристім убранні.

ІV (ХІV)

БілопромІнь в іскристім убранні
Окремішність мою ту невигойну
Не віддавай цілком самотині -
Зціли мене любовію достойно,

Розради дай, бо все навколо: ні! –
Звучить, як осуд – отаке накоїв?!
Ну хоч бери й топися у вині
Чи сам себе веди на людобойню.

Криваві рани ти життя мого
Бальзамом поливай, немов ручаєм.
Добра здіймається ліс корогов

І слабшає враз те, що серце крає.
Загасить злоби чорної вогонь
Хай почуття велике, неокрає.

V (ХІV)

Хай почуття велике, неокрає
Обох нас, мила, по життю веде.
І щастя дарувати зазвичаєм
Навчить весняне сонце молоде.

В душі незримий опір визріває
Не потакати ницому ніде.
Нарешті воду п`ю з того ручаю,
Що живить так родинний наш едем.

- Чому ж піддався клятому дурману? –
Тихенько гай мені прогомонів.
- Затемнення свідомості туманне,

Багато можуть сили навісні.
Та все минає. Ось любов, як манна,
Скрізь еманує із височини.

VІ (ХІV)

Скрізь еманує із височини
Те сокровенне, справжнє, несказанне,
Що нам приходить у найкращі сни…
Йому, як Божеству, сердець осанна.

О розуме, ту силу осягни,
Десь непомітно та багатогранно
Її потоки йдуть на все – вони
Вогнями в душах люблячих постануть.

Сам Бог пітьми не владен загасить
Зір сяєво. Воно ряхтить, палає,
Хоч божеволіє вже ненасить

Між хмар чорнющих, доля їх – сумная -
Кохання промінь розрізає вмить,
Цей світ красою, щастям огортає.

VІІ (ХІV)

Цей світ красою, щастям огортає,
Рум`янцями багряної краси.
Доспілих яблук врода наливная –
Як поцілунки сонця з небеси.

Озоном веселковим життєдайно
Змілілі душі тихо оросить.
Хай зазвучать, мов кобза Вересая,
У них пророчі Божі голоси.

А хто запрограмований на нице,
Геть від цинізму дикого заскнів –
Любовію хоч трохи просвітлиться.

Вона шле струмені ті чарівні,
Що мимоволі всі ясніють лиця…
І нас теплом зігріє навесні.

VІІІ (ХІV)

І нас теплом зігріє навесні.
А доти все журбою оповите.
Аж гай увесь обличчям спохмурнів,
Хоч вересень із проблисками літа

Дарує іноді спекотні дні.
З вогню цього лишився жар. Він тліти
Спроможний тільки в сивій маячні
Старого попелища сумовито.

Чом вітер стишив хвилі верховіть?
Згадався час, палали навіть хмари
Од пристрасті, що полум`ям кипить.

Тож хай горить любов у серці гарно.
Коли ж бо пригасала десь на мить -
Бувало, так здавалось, ми - не пара.

ІХ (ХІV)

Бувало, так здавалось, ми - не пара,
Мов хтось об небо вимастив смолу.
І ясен світ увесь мені потьмарив,
Навіявши, як сон, почвару злу

У образі божественому яро,
Віддавши раптом чорному крилу,
Накинувши із темного муару
На душу сіть – пекельну кабалу.

Та гетьте к бісу, чари невеселі!
Хай сонця меч вас лезом розтина.
В коханні є свої Макіавеллі*.

Облесливості хтива гнилизна –
Ознака їх. Говорить голос Лелі,
Що це усе – химера навісна.

*Макіавеллі – Від імені Н. Макіавеллі, — тип політичного діяча, який керується принципом "мета виправдовує засоби" й використовує для досягнення поставленої мети віроломність, нехтування законів моралі і права.

Х (ХІV)

Що це усе – химера навісна,
Уже вона розвіялась неначе.
Чому ж іще уяву пелена
Ця непоступливість її осляча?!

Життєвій темряві то – данина,
Котру ти болем, розпачами сплачуй.
Коли душа гріхами нерясна –
Із горем досить матиме побачень.

Та відгортаю тьми сумну вуаль
І полум`я роздмухую із жару
Незгаслого – Марі страшній – на жаль,

Бо розгориться щастям незабаром,
Геть спопеливши видиво-печаль,
Яку я тут сонетами намарив.

ХІ (ХІV)

Яку я тут сонетами намарив,
Здається - сам собі нагнав журбу.
Неначе сумнівів свічадо хмарне
Укрило вись безмежно-голубу.

Овець небесних припливли отари
І огорнули вовною вербу
Плакучу. – Не сумуй же марно –
Прошепотіли, мов зняли табу

На радощі пестливі, поцілунки
(Бо поміж них жалі – це зайвина!)
У всесвіті дзвенять вони хай лунко!

Хоч всоте там печаль оця нудна
Потьмарить хоче нам красу стосунків,
Але Богами ти мені дана.

ХІІ (ХІV)

Але Богами ти мені дана
Я можу тільки щиро дивуватись
Як нечисть не здолала та чумна,
Що маю волі і любові свято.

Щодня життєва ця драговина
Нагадує про себе підлувато.
Он бісики красуня показна
З очей пускає, ницістю багата.

Проте, немов невидимий ковпак
Оберігає від таких ударів –
Підступні стріли всі летять навспак.

Тож відкривай свої зіниці карі,
Вгорни всього - то віщий долі знак -
Прошу тебе: безмежжям свого чару.

ХІІІ (ХІV)

Прошу тебе: безмежжям свого чару
Тримай аж доти, поки я живий.
Спокус потуги всі минуться дарма.
Як оберіг – коханням оповий.

Немов Ронсар* на берегах Луари**
Натхнення подих щоб ловив новий,
Даруй жагу – Богів напій нектарний
І солод від амброзії й халви.

Аби користуватися у міру
Тим щастям нашим, хай ця слабина
Обов`язком нудним, щоденним, сірим

Не стане, новизну завжди пізна.
Офірою мою наснажуй віру –
Світи мені, любове осяйна.

*Ронсар П`єр (1524-1585) – французький поет, засновник Плеяди.

**Луара – річка у Франції.

ХІV (ХІV)

Світи мені, любове осяйна -
Вогонь незримий всесвіту огрому.
У полум`ї малого волокна
Таїться вчинків сила невідома.

Бажання це спонука керівна
Трудитися, не знаючи утоми,
Аж небеса веселкою згина,
Зробити здатна велетня із гнома.

Вона є помсти праведної тло –
Як Трою – царства знищує, стирає
І почуття, що райський сад звело;

Таку створить корону величайну
Поетове наснажує стило –
Його кохання світло окриляє.

ХІV-й Магістрал

Його кохання світло окриляє,
Подай же руку, королево снів.
Корони дивовижним зореграєм
БілопромІнь в іскристім убранні.

Хай почуття велике, неокрає
Скрізь еманує із височини
Цей світ красою, щастям огортає
І нас теплом зігріє навесні.

Бувало, так здавалось, ми - не пара,
Що це усе – химера навісна,
Яку я тут сонетами намарив…

Але Богами ти мені дана.
Прошу тебе: безмежжям свого чару
Світи мені, любове осяйна.


*Попередні вінки корони сонетів "Світло кохання" можна прочитати ось тут:

http://maysterni.com/publication.php?id=130971

http://maysterni.com/publication.php?id=131004

http://maysterni.com/publication.php?id=131046

http://maysterni.com/publication.php?id=131066

http://maysterni.com/publication.php?id=131101

http://maysterni.com/publication.php?id=131169

http://maysterni.com/publication.php?id=131204

http://maysterni.com/editpublication.php?id=131258

http://maysterni.com/publication.php?id=131258

http://maysterni.com/publication.php?id=131296

http://maysterni.com/publication.php?id=131346

http://maysterni.com/publication.php?id=131369

http://maysterni.com/publication.php?id=131417






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-02-26 23:24:49
Переглядів сторінки твору 518
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.074 / 5.62)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.151 / 5.78)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.772
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми РОМАН У ВІРШАХ
Автор востаннє на сайті 2018.05.28 04:11
Автор у цю хвилину присутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сонце Місяць (Л.П./М.К.) [ 2018-02-27 03:20:49 ]
досить трансцендентно, Ярославе

я трохи сподівався ще може на якусь Вальпургієву ніч, але
звісно, Ваше право йти своїми ще ніким не пройденими шляхами.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2018-02-27 21:02:08 ]
Як уже є, шановний СонцеМісяцю. Щось подібне до Вальпургієвої ночі у моїй короні є у ХІУ сонеті ІХ вінка, коли мій ЛГ прозрівав. А коли прозрів, то вибрав світло родинного кохання. Така моя версія. А Ви - творіть свою, натхнення!)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Світлий (Л.П./М.К.) [ 2018-02-27 21:21:35 ]
Кажуть, що за свій короткий вік кожен чоловік має поспіти зробити три речі: посадити дерево, збудувати хату, продовжити рід і …, коли йому пощастить, є ще четверте, необов’язкове, але таке важливе - написати книгу. І це ремесло по своїй складності, мабуть, прирівнюється до трьох попередніх разом узятих.

Але у Вас, Ярославе, не просто книга - корона сонетів. Це неабияка праця, яку нашим сучасникам, напевно, не під силу оцінити. Великий вклад в поетичне слово, і це без перебільшення.

Нехай "світи мені, любове осяйна" супроводжує Вас на усіх творчих стежинах, а її далеке-близьке світіння допомагає пройти через усі життєві негаразди і випробування .


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2018-02-27 23:09:12 ]
Спасибі величезне, дорогий пане Василю! Варто жити, щоб почути чи прочитати такі слова. І після них - не страшно і вмерти, знаєш, що недарма житття прожив, щось доброго залишив після себе людям. Дякую за гарні слова у нелегкі хвилини життя. Од них виростають крила!)))