ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сергій Губерначук
2019.11.15 15:59
Вибачайте, жодних передмов!
Творчість – це суцільна таємниця.
На ніч я завішую трюмо.
А чому? Та вам – яка різниця?
Кожну ніч завішую трюмо…

До світанку – лівою пишу,
сходить сонце – я стаю правшею.

Тамара Шкіндер
2019.11.15 10:50
Пливе кача по Тисині".
Котрий рік пливе...
Відчай, горе в Україні
Мороком живе.

Пливе кача по Тисині.
Множить ріки сліз.
Син вернуся в домовині

Іван Потьомкін
2019.11.15 10:48
Лиш грабувать і нічим не гребувать.
Усе тільки тепер і ні крихти на потім.
Байдуже , що добуте усе те
Чужою думкою і потом…
…На пустку, мов знову прокотилася орда монголів,
Перетворилась омріяна і вистраждана воля.

Тетяна Левицька
2019.11.15 09:42
І навіщо людям пекло,
коли поряд рай земний.
За вікном, так швидко смеркло,
провалився в чорторий
день пустун, як не бувало.
Був і щезнув у пітьмі,
що йому не вистачало?
Я ж босоніж по стерні,

Олександр Сушко
2019.11.15 05:14
Хто хвалою маже - той розпусник,
Марно піднімає в неті шум.
Скажеш: "Ти - мудрець!" - по носі лусну!
Бовкнеш: "Геній!" - в гузно укушу.

Хоч у голові в поета пусто
Й шапка Мономаха вже мала -
Хвальковитих потруїв би дустом

Микола Соболь
2019.11.15 04:53
Була земля своя і хата,
І хліб із печі на столі
Свіча горіла у імлі.
До неї линули внучата
Уже дорослі, ще малі.
Перемішалось у золі.
Того немає більше свята
Лишилися борги старі

Віктор Кучерук
2019.11.15 04:34
Хоч я боюся порожнин краси
І не люблю безбарвності ніколи, -
Вже листопад оголює ліси
І покриває чорнотою доли.
Мене гнітить сполучення сльоти
Із чередою довгою туманів,
Коли ані турбот, ні суєти
Нема й не видно в невідступній хлані.

Ярослав Чорногуз
2019.11.15 01:31
Палають пристрастю вуста,
Спадають почуття, як злива,
Моя любове золота,
Моє кохання чарівливе.

Сердечна щедрість, доброта,
Розмова тепла, жартівлива…
Це – ти, любове золота,

Володимир Бойко
2019.11.14 21:43
Закличе осінь зиму зимувати,
Погамувавши згірдний кривосміх.
Нехай взаємних кривд – ой як багато,
Та буревій над краєм ще не стих.

А вітруган зриває застороги,
Перевертає викривлений світ.
Немає нищівнішого нічого,

Микола Дудар
2019.11.14 21:35
Ми грали блюз чомусь на самоті
Свої закони судді і підсудні
Ось ординат… ну, сакс… ретрокрутій
А квітнув-розквітав лише у дуді…

Усе давно розвідав він… сім нот
Якихось сім, окраса лиш космічна
Зіграти блюз - все рівно що на дот

Олена Побийголод
2019.11.14 17:51
Володимир Висоцький. «Аліса»

Це море Сльозовське простерлося скрізь,
і слізно-морську вже приймаю я ванну.
Із хвиль власноочно наплаканих сліз -
привіт Сльозовитому шлю океану!

Спантеличишся враз поневолі:

Сергій Губерначук
2019.11.14 15:59
Уздовж якдовших ґалерей
із тисячів картин
проходив завжди сон один,
старенький, мов хорей.

Опісля сну вдаряла яв,
мов блискавичний грім!
Знов промінь дня, мов піліґрім,

Тамара Шкіндер
2019.11.14 15:15
Сідає сонце. Мов ченці, дерева
До неба голі руки простягли.
І жовті хмари, як загривок лева,
Над обрієм низенько прилягли.

Минулий день втікає від спокуси
Принад земних - пірнув за горизонт...
Луг вкритий оксамитовим обрусом.

Юрій Сидорів
2019.11.14 12:45
Змінності не збороти.
Згаснуть у заметілі
Осені катафоти -
Жовті, червоні, білі.

Скриються "габарити",
Блимавки-спецсигнали.
Марно себе корити:

Олександр Сушко
2019.11.14 06:18
Хоч у венах голки - обманув таки я лікарів,
Полетів на могили святих крізь прочинену браму.
Запечалені спогади в льолях утрачених мрій,-
Там немає ні доні, ні батька, ні сивої мами.

Є глуха самота і пелюстя поламаних рож,
Горепад проминув. Скоро че

Віктор Кучерук
2019.11.14 05:52
Г. С...
Ти мене стражденного не любиш,
Хоч до тебе жадібно приник,
Бо зімкнула невситимі губи
І відводиш погляд зримо вбік.
Стримано й вимогливо долоні
Упираєш у мої вуста,
Мов будуєш поміж нас заслони
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Писака Писав
2019.11.07

Ігор Якименко
2019.07.12

Сергій Губерначук
2019.07.07

Зоя Войтович
2019.04.04

Костянтин Головко
2018.09.05

Томаш Кучерук
2018.06.04

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ярослав Чорногуз (1963) / Поеми

 Світло кохання (корона сонетів ХV - магістральний вінок)*
І-й Магістрал

Світи мені, любове осяйна,
О, кожна мить наповнена тобою,
Як небо, сонцем вигріте до дна,
Габою оповите голубою.

Натхнення нескінченна дивина –
Впиваюся поезії водою,
Мов келихом іскристого вина
І вродою твоєю молодою.

Затемнення світило зачорнить –
Ростить розлука біля скронь сивИни,
Бо обірветься променева нить…

Але моє кохання не загине,
А піснею, зміцніле, задзвенить –
Весну життя даруй душі, Богине!

ІІ-й Магістрал

Весну життя даруй, душі Богине…
Помрію тут, у райському саду –
Мов тане твого серденька крижина,
З тобою поруч стежкою іду…

Нам стелиться під ноги шовк осінній,
Хмарин жене рожевих череду
Вітрець легенький - чарівливо-плинно,
Жагу єднання будить молоду.

А ти пручаєшся несамовито:
- Я не твоя, - кричиш мені – жона,
Комусь – харита й ніжна Афродіта!

Чи може втілився в них Сатана?!
О як твоє кохання пробудити,
І музику, де плаче глибина?!

ІІІ-й Магістрал

І музику, де плаче глибина,
Здіймається мов хвилями бурхливо,
Акордами в душі моїй зрина,
Спадає звуками, неначе злива.

Так трепетом пронизує вона,
Щемить, тече, тривожиться сміливо,
Хвилююча, лірично-чарівна,
Закоханого серця вічне диво.

Невже не бачиш – всесвіт весь – це ти?!
Краса небес та чорнота низинна…
До тебе все життя мені іти…

Мелодією ніжності полину,
Відновлюючи спалені мости,
Тонкого болю ронячи перлини.

ІV-й Магістрал

Тонкого болю ронячи перлини,
Сонети у гаях збираю десь,
Нанизую, неначе намистини,
(Співець кохання – в цьому я увесь!)

Вони сердечних ран моїх кровини,
Лілей корони між озерних плес,
Ти сяйво їх, цю стрункість тополину
Своїм легким промінням очудесь.

Невже мені наснилося, здалося,
Що прийде ще до нас обох весна?
До щік тулитиму хмільне волосся,

Розквітне знову посмішка ясна
Краса небес – твоє дзвінкоголосся –
Люблю тебе, небесная й земна!

V-й Магістрал

Люблю тебе, небесная й земна,
Твою любов до себе знову кличу –
В уяві, наяву, і диво-снах,
Поезії, як Данте – Беатріче.

О! зустріч уявляється хмільна –
Палкі обійми, щастя на обличчях…
На небесах моїх - лиш ти одна -
Богиня світла, сяєвом велична.

…Зажура осені - життя моє,
Як відпливає літо швидкоплинно!
Сумна пора кохання настає…

Його ж вогонь палає щохвилини,
Ним зігріваю серденько своє
У пречудову та похмуру днину.

VІ-й Магістрал

У пречудову та похмуру днину
Мені, кохана, піснею дзвени,
Небесним щебетанням солов`їним,
Весною, влітку, взимку, восени.

Моя сирено, хочу безупину
Твій голос чути, звук його ясний
Хай чарами проміниться, полине,
Мов райська музика із далини.

Як Одіссей, між хвиль сумних мінору,
Куди мій слух по вінця порина,
До тебе рвуся в голубінь простору…

Та розумію, то – лише мана,
Де - чи на радість, а бува й і горе
Леліє сни чарівні таїна.

VІІ-й Магістрал

Леліє сни чарівні таїна,
Немов нектар Богів, п`ємо світанок…
А течія життя несе човна,
Де поруч – я і ти, моя кохана.

Вгорнула нас рожева пелена,
Птахи співають нам безперестану,
Іскриться сонцем осінь запашна,
Бентежно у п`янких обіймах танем.

О дійсносте, благаю, ще зажди!
Не розбивай ці мрії безневинні
Об навісних реалій холоди…

Обрядодій, твори, ясна волхвине,
Зусиль твоїх дозріють хай плоди,
Умлівши в горизонту ясній сині.

VІІІ-й Магістрал

Умлівши в горизонту ясній сині,
Пливе собі печальний журавель,
Забувши про кохану батьківщину,
Комфорт і тихий затишок осель.

Немов Ікар, до твого сонця лине,
Тремтить, як струнами – віолончель,
Бо вірить у крило неопалиме,
Мов силі чар музичних – менестрель.

Наївносте дитяча, ну коли ти
Завважиш підступи, що чинить біс
Й не схочеш більш сама себе дурити?!

Цірцеї хлів – туди несе той віз?!
Поглянь, ізнов полудою сповите
Це наслання з диявольських куліс.

ІХ-й Магістрал

Це наслання з диявольських куліс
Сотає кров із ніжності моєї,
Ізнову Чорнобог мене заніс
В омріяні захмарні емпіреї.

Як солодко. Щасливий, мов Паріс,
Уявою плекаю цю ідею,
Живу у світі, де немає сліз,
Тривай іще, кохання епопеє.

Не хочеться і правди вже мені,
Я так тихенько, пошепки благаю -
Минуть нехай навіки дні сумні –

Все тішуся оцим несправжнім раєм,
Обіймами підступної брехні,
Коли полуда очі закриває.

Х-й Магістрал

Коли полуда очі закриває,
Нічого ти не бачиш, лиш її
В тім ореолі світлого розмаю,
Де радістю дзюркочуть ручаї

У сонцем коронованому гаю…
Зникають раптом прикрощі твої,
Вона омріяна – мов зустрічає,
І щастя гімн співають солов`ї.

А чи душа реалій потребує,
Де запаху немає любих кіс?!
І порожнеча, все життя це – всує,

Що котиться помалу під укіс…
Фантазії наркотик тут рятує,
Омани серця непролазний ліс.

ХІ-й Магістрал

Омани серця непролазний ліс –
Чого тут тільки не буває в ньому!
Куди уяви птах мене заніс? –
У замку заховався потайному.

Він маревом повітряним завис,
Десь там Орфей співає без утоми,
Гойдає муз на гіллі верболіз,
Літають ельфи ще й танцюють гноми.

Як раптом головою ти стріпнеш –
Ураз чарівне видиво зникає -
Мов тануть обриси високих веж…

Лише між див омріяного раю
Щасливий і наснажений живеш,
Веди вперед, за межі небокраю!

ХІІ-й Магістрал

Веди вперед, за межі небокраю
Білесенькою хмаркою неси…
Уже веселка барви розгортає –
Сувої дивовижної краси.

Де все недобре і погане – скраю
Лиш плавиться, стікаючи в ліси.
Там зло у душах людських помирає -
Народжується сонце з небеси.

Чом на землі холодний вітер віє
Одвічний сум так болем груди стис?
Мерзота сповиває серце змієм…

Та мрії ласка очищає вись,
Вона промінням теплим тьму розсіє,
Імлу прониже ніжний сонця спис.

ХІІІ-й Магістрал

Імлу прониже ніжний сонця спис -
Явися світові, любові сило.
Ось Лель обох над хмари вже возніс,
Він розгорнув свої могутні крила.

Як обшир почуття твойого зріс –
Ти у собі образу задушила…
І щастя зазвучав нам вокаліз -
Знов пригорнулася до мене мила.

Ні, то не мрія, де зникає зло,
Тут віще справді бачу відчуття є!
Бо відступає ницого полон,

Приходить час краси, весни розмаю…
Чому ж те сяйво тьму перемогло?
Його кохання світло окриляє.

ХІV-й Магістрал

Його кохання світло окриляє,
Подай же руку, королево снів.
Корони дивовижним зореграєм
БілопромІнь в іскристім убранні.

Хай почуття велике, неокрає
Скрізь еманує із височини
Цей світ красою, щастям огортає
І нас теплом зігріє навесні.

Бувало, так здавалось, ми - не пара,
Що це усе – химера навісна,
Яку я тут сонетами намарив…

Але Богами ти мені дана.
Прошу тебе: безмежжям свого чару
Світи мені, любове осяйна.

МАГІСТРАЛ МАГІСТРАЛІВ

ХV-й

Світи мені, любове осяйна,
Весну життя даруй душі, Богине,
І музику, де плаче глибина,
Тонкого болю ронячи перлини.

Люблю тебе, небесная й земна,
У пречудову та похмуру днину,
Леліє сни чарівні таїна,
Умлівши в горизонту ясній сині!

Це – наслання з диявольських куліс,
Коли полуда очі закриває,
Омани серця непролазний ліс?..)

Веди вперед, за межі небокраю,
Імлу прониже ніжний сонця спис –
Його кохання світло окриляє.

27.08. 7522 р. (Від Трипілля) (2014) – 5.06.7524 р. (2016).
Конча Озерна, Київщина – Київ.

*Закінчення корони. Попередні вінки можна прочитати ось тут:

*Попередні вінки корони сонетів "Світло кохання" можна прочитати ось тут:

http://maysterni.com/publication.php?id=130971

http://maysterni.com/publication.php?id=131004

http://maysterni.com/publication.php?id=131046

http://maysterni.com/publication.php?id=131066

http://maysterni.com/publication.php?id=131101

http://maysterni.com/publication.php?id=131169

http://maysterni.com/publication.php?id=131204

http://maysterni.com/editpublication.php?id=131258

http://maysterni.com/publication.php?id=131258

http://maysterni.com/publication.php?id=131296

http://maysterni.com/publication.php?id=131346

http://maysterni.com/publication.php?id=131369

http://maysterni.com/publication.php?id=131417

http://maysterni.com/publication.php?id=131460






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-02-28 07:59:05
Переглядів сторінки твору 1156
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.126 / 5.67)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.290 / 5.89)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.781
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми РОМАН У ВІРШАХ
Автор востаннє на сайті 2019.11.15 13:13
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2018-03-03 14:26:10 ]
На мою скромну думку, дуже важливим є особливий кут зору на творчість Ярослава Чорногуза саме окрізь глибше розуміння притаманного йому ( як на мене - в більшості творів) стилю. І тут вже просто читачі не годяться, вони будуть як сільські рибалки на поверхні океану. Для них риби тут не буде, бо для них риба - це те, що саме в їхньому маленькому кошику. Тобто, я про стилістичний океан "маньєризму". Хто не в курсі, той легше сприйме порівняння "маньєризму" як "статичний" чи "динамічний" жест, форма (для заповнення і самими читачами), акорд - різних рівнів і способів існування.
Взагалі, вважається, що будь-який вислів завершується "жестом" чи ж бо акордом відчуттів ).
Нмсд, Ярослав Чорногуз природжений маньєрист, і сприймати його творчість інакше, це втрачати 99 відсотків із написаного. Фактично, по суті, автор пише "жестами", формами жестів, акордами, які чудово роззіповуються в зворотну сторону - до будь-якої складності сцен, характерів, описів, послідовностей. Переконаний, що це, в основному, робиться музично-підсвідомо, а як таке інакше робити? Суто інтелект не годиться.
Тож для мене і є неймовірною розкішшю в стосунках із творами автора - саме сприйняття пластики маньєризму, і заповнення цієї пластики саме моєю читацькою особистістю.
Чи всі здатні до глибшого, аніж на поверхні "декоративного сюжету", сприйняття? Ні. Тому не думаю, що саме в такому ключі ця "корона" буде кимсь написана. Шліфуємо і радіємо, що в нас таке є )


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2018-03-03 15:12:58 ]
Щиро дякую, дорога Редакціє, дорогий Володимире! принагідно вітаю із ювілеєм - 55-річчям! У Вас особливе сприйняття моєї творчості, ні на кого не схоже, але воно мені близьке, бо в цьому сприйнятті, я переконаний, після 9-річного майже спілкування на сайті, є щось від глибинного аристократизму духу, шляхетності почуттів, в кому переплітається святе і грішне, але є тяжіння до краси, до світлого боку життя, є романтизм і домінування класики... Сонет - найскладніша форма у поезії, а відповідно вінок сонетів і корона сонетів збільшують цю складність багатократно. І тільки величезне почуття кохання допомогло подолати цю складність. Це сайт, де, як ніде, можливо, шліфується поетична майстерність, тому моїй короні - виписаній суто канонічно - місце саме тут, під крилом Володимира Ляшкевича, тієї атмосфери шляхетної любові, яку він створив і яка є нашою рідною стихією і повсякчас наснажує. Тому своє найвище на даний час досягнення поетичне присвячую рідним "Майстерням", бо без них цієї корони тут би не було. Ще раз дякую і Люді Таран, яка колись відкрила мені сюди шлях!
З роси та з води, Володимире! Натхнення, здоров"я, щастя, любові, добра, здійснення усіх задумів і мрій і процвітання "ПМ" ще на довгі роки!))))))