ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2018.07.17
12:42
Дюни на Марсі
точить піщана буря.
Чутно сигнали.
Наче кує зозуля.
Це маячок
працює на всюдиході
у каламутній
і вохряній безодні.
точить піщана буря.
Чутно сигнали.
Наче кує зозуля.
Це маячок
працює на всюдиході
у каламутній
і вохряній безодні.
2018.07.17
09:51
Слова самі поети! І не тільки ті,
які лоскочуть пестощами серце хтиве.
Бо є й такі, що гірко ранять і звабливо
ведуть у морок пекла душі кам"яні.
Немилозвучні, горді, грішні та святі,
банальні, вкрадливі, що лагідно дзюркочуть,
скупі та вимучені
які лоскочуть пестощами серце хтиве.
Бо є й такі, що гірко ранять і звабливо
ведуть у морок пекла душі кам"яні.
Немилозвучні, горді, грішні та святі,
банальні, вкрадливі, що лагідно дзюркочуть,
скупі та вимучені
2018.07.17
09:09
В кишені пусто. Гривня лізе вверх.
Сарай забув, як пахнуть поросята.
У депутата відсьогодні свято!
Метро по вісім. Люд очима змерх.
Хизується «здобутками» – Кличко:
«Ми в змозі всі проблеми подолати…»,
А батькові нема чого до хати
Сарай забув, як пахнуть поросята.
У депутата відсьогодні свято!
Метро по вісім. Люд очима змерх.
Хизується «здобутками» – Кличко:
«Ми в змозі всі проблеми подолати…»,
А батькові нема чого до хати
2018.07.17
09:01
В лісах Зімбабве рижики доспіли,
Боровички вгорнулися в туман.
Там люди моцні, наче ті горили,
А в нас богатирів уже нема.
Напружилися зранку долі лобні,
Перед сніданком мало не зомлів.
Ув Африці гриби, неначе довбні,
Боровички вгорнулися в туман.
Там люди моцні, наче ті горили,
А в нас богатирів уже нема.
Напружилися зранку долі лобні,
Перед сніданком мало не зомлів.
Ув Африці гриби, неначе довбні,
2018.07.17
07:33
Коли її чекаю, оживаю
і серце б’ється, і пульсує кров,
і лірою душа моя співає,
і сила духу оживає знов.
І сумно аж за край, коли немає,
неначе я за іншою пішов
стежиною утраченого раю,
і серце б’ється, і пульсує кров,
і лірою душа моя співає,
і сила духу оживає знов.
І сумно аж за край, коли немає,
неначе я за іншою пішов
стежиною утраченого раю,
2018.07.16
23:57
Я & мій автір
Знову на варті
У цирку фріків
Стіни розкриті
Далі у силі
Конвенції звиклі
Звісно в програмі
Дощ~ оріґамі
Знову на варті
У цирку фріків
Стіни розкриті
Далі у силі
Конвенції звиклі
Звісно в програмі
Дощ~ оріґамі
2018.07.16
21:41
Люблю остроумных людей. Их моментальная реакция на высказывание собеседника своей краткостью просто поражает. Вот хотя бы ответ Уинстона Черчилля на реплику знатной, но заносчивой дамы: «Будь вашей женой, я бы подсыпала в ваш стакан яд». На что Черчилль,
2018.07.16
16:54
Похмуро та сіро.
Виникає ціла низка питань:
про сенс існування;
ймовірність народних повстань;
чи прогодує
землІ
успадкований клаптик…
Миряни!
Виникає ціла низка питань:
про сенс існування;
ймовірність народних повстань;
чи прогодує
землІ
успадкований клаптик…
Миряни!
2018.07.16
16:07
У моїй переповненій валізі
Свіжі лимони магніти олії
Масло какао печиво спеції
Коли її відкриваю
Вона морем дихає
Бризкає хвилями
Теплим вітром
Відносить мене
Свіжі лимони магніти олії
Масло какао печиво спеції
Коли її відкриваю
Вона морем дихає
Бризкає хвилями
Теплим вітром
Відносить мене
2018.07.16
13:05
Знову я прийшов до тебе, гаю,
Щоб красою душу напоїть.
Хай Боги тебе оберігають –
Тчи між нами сокровенну нить.
Хай твій дух живе отут - навколо –
Живить душу зранену мою.
Сонячне Богів чарівне коло,
Щоб красою душу напоїть.
Хай Боги тебе оберігають –
Тчи між нами сокровенну нить.
Хай твій дух живе отут - навколо –
Живить душу зранену мою.
Сонячне Богів чарівне коло,
2018.07.16
11:41
Жінки в перуках. Липень. Спітнілі дідугани...
Сиджу на лаві скраю, а музика гримить.
І настрій - помаранч, розсіялись догани.
Кумарить пса рудого, дзуміє кожна мить...
Десь рими у траві, наквецяє хтось оду.
А пари кружеляють... Піти й мені б у круг
Сиджу на лаві скраю, а музика гримить.
І настрій - помаранч, розсіялись догани.
Кумарить пса рудого, дзуміє кожна мить...
Десь рими у траві, наквецяє хтось оду.
А пари кружеляють... Піти й мені б у круг
2018.07.16
07:22
Поклявся чорт у дружбі на віки,
Натомість висисає з нас живицю.
Щодня мій рід кладе під горбаки
І я безсилий зупинити крівцю!
Мій брат упав у степовий курай,
Святий юнак! А я - живий і грішний.
А квіти пахнуть кров"ю - тут не рай -
Натомість висисає з нас живицю.
Щодня мій рід кладе під горбаки
І я безсилий зупинити крівцю!
Мій брат упав у степовий курай,
Святий юнак! А я - живий і грішний.
А квіти пахнуть кров"ю - тут не рай -
2018.07.15
23:51
Ти просто будь. Бо все біжить по колу –
Твоя печаль і мій гранітний спокій.
Бо зупинитись важко на півслові.
Бо наша річка вільна і глибока.
Бо віра в диво досі незворушна.
Ще так багато нам готує доля.
Ти просто будь.
Ти спробуй відчайдушно
Твоя печаль і мій гранітний спокій.
Бо зупинитись важко на півслові.
Бо наша річка вільна і глибока.
Бо віра в диво досі незворушна.
Ще так багато нам готує доля.
Ти просто будь.
Ти спробуй відчайдушно
2018.07.15
22:52
В житті не буває однаково всім :
Це знати ми маємо передусім.
Життя – пізнання, боротьба, виживання.
Буває, що в колі тримає страждання
Так довго, що відлік іде на роки…
Здається, немає вже сили, поки
Пізнаємо зцілення якось нарешті,
Це знати ми маємо передусім.
Життя – пізнання, боротьба, виживання.
Буває, що в колі тримає страждання
Так довго, що відлік іде на роки…
Здається, немає вже сили, поки
Пізнаємо зцілення якось нарешті,
2018.07.15
22:46
Буяли маки, квітла материнка.
У полі ні стежини, ні межі.
А поруч мене дівчинка ...і жінка,
услід якої зиркають мужі.
А нам не залишилося і сліду.
Хіба що за межею догори.
Бо що іще бабусі або діду
У полі ні стежини, ні межі.
А поруч мене дівчинка ...і жінка,
услід якої зиркають мужі.
А нам не залишилося і сліду.
Хіба що за межею догори.
Бо що іще бабусі або діду
2018.07.15
22:00
глядачі виглядаючі ню
одинокі пуантилісти
парасолька пивна & пристань
трохи знаючі про війну
німі безвідмовні статисти
відтінюючи пляжну блаж
ейфорію без ностальгії
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...одинокі пуантилісти
парасолька пивна & пристань
трохи знаючі про війну
німі безвідмовні статисти
відтінюючи пляжну блаж
ейфорію без ностальгії
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2018.06.04
2017.11.11
2017.09.17
2017.06.14
2017.06.10
2017.04.20
2017.01.25
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Поеми
Світло кохання (корона сонетів ХV - магістральний вінок)*
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Світло кохання (корона сонетів ХV - магістральний вінок)*
І-й Магістрал
Світи мені, любове осяйна,
О, кожна мить наповнена тобою,
Як небо, сонцем вигріте до дна,
Габою оповите голубою.
Натхнення нескінченна дивина –
Впиваюся поезії водою,
Мов келихом іскристого вина
І вродою твоєю молодою.
Затемнення світило зачорнить –
Ростить розлука біля скронь сивИни,
Бо обірветься променева нить…
Але моє кохання не загине,
А піснею, зміцніле, задзвенить –
Весну життя даруй душі, Богине!
ІІ-й Магістрал
Весну життя даруй, душі Богине…
Помрію тут, у райському саду –
Мов тане твого серденька крижина,
З тобою поруч стежкою іду…
Нам стелиться під ноги шовк осінній,
Хмарин жене рожевих череду
Вітрець легенький - чарівливо-плинно,
Жагу єднання будить молоду.
А ти пручаєшся несамовито:
- Я не твоя, - кричиш мені – жона,
Комусь – харита й ніжна Афродіта!
Чи може втілився в них Сатана?!
О як твоє кохання пробудити,
І музику, де плаче глибина?!
ІІІ-й Магістрал
І музику, де плаче глибина,
Здіймається мов хвилями бурхливо,
Акордами в душі моїй зрина,
Спадає звуками, неначе злива.
Так трепетом пронизує вона,
Щемить, тече, тривожиться сміливо,
Хвилююча, лірично-чарівна,
Закоханого серця вічне диво.
Невже не бачиш – всесвіт весь – це ти?!
Краса небес та чорнота низинна…
До тебе все життя мені іти…
Мелодією ніжності полину,
Відновлюючи спалені мости,
Тонкого болю ронячи перлини.
ІV-й Магістрал
Тонкого болю ронячи перлини,
Сонети у гаях збираю десь,
Нанизую, неначе намистини,
(Співець кохання – в цьому я увесь!)
Вони сердечних ран моїх кровини,
Лілей корони між озерних плес,
Ти сяйво їх, цю стрункість тополину
Своїм легким промінням очудесь.
Невже мені наснилося, здалося,
Що прийде ще до нас обох весна?
До щік тулитиму хмільне волосся,
Розквітне знову посмішка ясна
Краса небес – твоє дзвінкоголосся –
Люблю тебе, небесная й земна!
V-й Магістрал
Люблю тебе, небесная й земна,
Твою любов до себе знову кличу –
В уяві, наяву, і диво-снах,
Поезії, як Данте – Беатріче.
О! зустріч уявляється хмільна –
Палкі обійми, щастя на обличчях…
На небесах моїх - лиш ти одна -
Богиня світла, сяєвом велична.
…Зажура осені - життя моє,
Як відпливає літо швидкоплинно!
Сумна пора кохання настає…
Його ж вогонь палає щохвилини,
Ним зігріваю серденько своє
У пречудову та похмуру днину.
VІ-й Магістрал
У пречудову та похмуру днину
Мені, кохана, піснею дзвени,
Небесним щебетанням солов`їним,
Весною, влітку, взимку, восени.
Моя сирено, хочу безупину
Твій голос чути, звук його ясний
Хай чарами проміниться, полине,
Мов райська музика із далини.
Як Одіссей, між хвиль сумних мінору,
Куди мій слух по вінця порина,
До тебе рвуся в голубінь простору…
Та розумію, то – лише мана,
Де - чи на радість, а бува й і горе
Леліє сни чарівні таїна.
VІІ-й Магістрал
Леліє сни чарівні таїна,
Немов нектар Богів, п`ємо світанок…
А течія життя несе човна,
Де поруч – я і ти, моя кохана.
Вгорнула нас рожева пелена,
Птахи співають нам безперестану,
Іскриться сонцем осінь запашна,
Бентежно у п`янких обіймах танем.
О дійсносте, благаю, ще зажди!
Не розбивай ці мрії безневинні
Об навісних реалій холоди…
Обрядодій, твори, ясна волхвине,
Зусиль твоїх дозріють хай плоди,
Умлівши в горизонту ясній сині.
VІІІ-й Магістрал
Умлівши в горизонту ясній сині,
Пливе собі печальний журавель,
Забувши про кохану батьківщину,
Комфорт і тихий затишок осель.
Немов Ікар, до твого сонця лине,
Тремтить, як струнами – віолончель,
Бо вірить у крило неопалиме,
Мов силі чар музичних – менестрель.
Наївносте дитяча, ну коли ти
Завважиш підступи, що чинить біс
Й не схочеш більш сама себе дурити?!
Цірцеї хлів – туди несе той віз?!
Поглянь, ізнов полудою сповите
Це наслання з диявольських куліс.
ІХ-й Магістрал
Це наслання з диявольських куліс
Сотає кров із ніжності моєї,
Ізнову Чорнобог мене заніс
В омріяні захмарні емпіреї.
Як солодко. Щасливий, мов Паріс,
Уявою плекаю цю ідею,
Живу у світі, де немає сліз,
Тривай іще, кохання епопеє.
Не хочеться і правди вже мені,
Я так тихенько, пошепки благаю -
Минуть нехай навіки дні сумні –
Все тішуся оцим несправжнім раєм,
Обіймами підступної брехні,
Коли полуда очі закриває.
Х-й Магістрал
Коли полуда очі закриває,
Нічого ти не бачиш, лиш її
В тім ореолі світлого розмаю,
Де радістю дзюркочуть ручаї
У сонцем коронованому гаю…
Зникають раптом прикрощі твої,
Вона омріяна – мов зустрічає,
І щастя гімн співають солов`ї.
А чи душа реалій потребує,
Де запаху немає любих кіс?!
І порожнеча, все життя це – всує,
Що котиться помалу під укіс…
Фантазії наркотик тут рятує,
Омани серця непролазний ліс.
ХІ-й Магістрал
Омани серця непролазний ліс –
Чого тут тільки не буває в ньому!
Куди уяви птах мене заніс? –
У замку заховався потайному.
Він маревом повітряним завис,
Десь там Орфей співає без утоми,
Гойдає муз на гіллі верболіз,
Літають ельфи ще й танцюють гноми.
Як раптом головою ти стріпнеш –
Ураз чарівне видиво зникає -
Мов тануть обриси високих веж…
Лише між див омріяного раю
Щасливий і наснажений живеш,
Веди вперед, за межі небокраю!
ХІІ-й Магістрал
Веди вперед, за межі небокраю
Білесенькою хмаркою неси…
Уже веселка барви розгортає –
Сувої дивовижної краси.
Де все недобре і погане – скраю
Лиш плавиться, стікаючи в ліси.
Там зло у душах людських помирає -
Народжується сонце з небеси.
Чом на землі холодний вітер віє
Одвічний сум так болем груди стис?
Мерзота сповиває серце змієм…
Та мрії ласка очищає вись,
Вона промінням теплим тьму розсіє,
Імлу прониже ніжний сонця спис.
ХІІІ-й Магістрал
Імлу прониже ніжний сонця спис -
Явися світові, любові сило.
Ось Лель обох над хмари вже возніс,
Він розгорнув свої могутні крила.
Як обшир почуття твойого зріс –
Ти у собі образу задушила…
І щастя зазвучав нам вокаліз -
Знов пригорнулася до мене мила.
Ні, то не мрія, де зникає зло,
Тут віще справді бачу відчуття є!
Бо відступає ницого полон,
Приходить час краси, весни розмаю…
Чому ж те сяйво тьму перемогло?
Його кохання світло окриляє.
ХІV-й Магістрал
Його кохання світло окриляє,
Подай же руку, королево снів.
Корони дивовижним зореграєм
БілопромІнь в іскристім убранні.
Хай почуття велике, неокрає
Скрізь еманує із височини
Цей світ красою, щастям огортає
І нас теплом зігріє навесні.
Бувало, так здавалось, ми - не пара,
Що це усе – химера навісна,
Яку я тут сонетами намарив…
Але Богами ти мені дана.
Прошу тебе: безмежжям свого чару
Світи мені, любове осяйна.
МАГІСТРАЛ МАГІСТРАЛІВ
ХV-й
Світи мені, любове осяйна,
Весну життя даруй душі, Богине,
І музику, де плаче глибина,
Тонкого болю ронячи перлини.
Люблю тебе, небесная й земна,
У пречудову та похмуру днину,
Леліє сни чарівні таїна,
Умлівши в горизонту ясній сині!
Це – наслання з диявольських куліс,
Коли полуда очі закриває,
Омани серця непролазний ліс?..)
Веди вперед, за межі небокраю,
Імлу прониже ніжний сонця спис –
Його кохання світло окриляє.
27.08. 7522 р. (Від Трипілля) (2014) – 5.06.7524 р. (2016).
Конча Озерна, Київщина – Київ.
Світи мені, любове осяйна,
О, кожна мить наповнена тобою,
Як небо, сонцем вигріте до дна,
Габою оповите голубою.
Натхнення нескінченна дивина –
Впиваюся поезії водою,
Мов келихом іскристого вина
І вродою твоєю молодою.
Затемнення світило зачорнить –
Ростить розлука біля скронь сивИни,
Бо обірветься променева нить…
Але моє кохання не загине,
А піснею, зміцніле, задзвенить –
Весну життя даруй душі, Богине!
ІІ-й Магістрал
Весну життя даруй, душі Богине…
Помрію тут, у райському саду –
Мов тане твого серденька крижина,
З тобою поруч стежкою іду…
Нам стелиться під ноги шовк осінній,
Хмарин жене рожевих череду
Вітрець легенький - чарівливо-плинно,
Жагу єднання будить молоду.
А ти пручаєшся несамовито:
- Я не твоя, - кричиш мені – жона,
Комусь – харита й ніжна Афродіта!
Чи може втілився в них Сатана?!
О як твоє кохання пробудити,
І музику, де плаче глибина?!
ІІІ-й Магістрал
І музику, де плаче глибина,
Здіймається мов хвилями бурхливо,
Акордами в душі моїй зрина,
Спадає звуками, неначе злива.
Так трепетом пронизує вона,
Щемить, тече, тривожиться сміливо,
Хвилююча, лірично-чарівна,
Закоханого серця вічне диво.
Невже не бачиш – всесвіт весь – це ти?!
Краса небес та чорнота низинна…
До тебе все життя мені іти…
Мелодією ніжності полину,
Відновлюючи спалені мости,
Тонкого болю ронячи перлини.
ІV-й Магістрал
Тонкого болю ронячи перлини,
Сонети у гаях збираю десь,
Нанизую, неначе намистини,
(Співець кохання – в цьому я увесь!)
Вони сердечних ран моїх кровини,
Лілей корони між озерних плес,
Ти сяйво їх, цю стрункість тополину
Своїм легким промінням очудесь.
Невже мені наснилося, здалося,
Що прийде ще до нас обох весна?
До щік тулитиму хмільне волосся,
Розквітне знову посмішка ясна
Краса небес – твоє дзвінкоголосся –
Люблю тебе, небесная й земна!
V-й Магістрал
Люблю тебе, небесная й земна,
Твою любов до себе знову кличу –
В уяві, наяву, і диво-снах,
Поезії, як Данте – Беатріче.
О! зустріч уявляється хмільна –
Палкі обійми, щастя на обличчях…
На небесах моїх - лиш ти одна -
Богиня світла, сяєвом велична.
…Зажура осені - життя моє,
Як відпливає літо швидкоплинно!
Сумна пора кохання настає…
Його ж вогонь палає щохвилини,
Ним зігріваю серденько своє
У пречудову та похмуру днину.
VІ-й Магістрал
У пречудову та похмуру днину
Мені, кохана, піснею дзвени,
Небесним щебетанням солов`їним,
Весною, влітку, взимку, восени.
Моя сирено, хочу безупину
Твій голос чути, звук його ясний
Хай чарами проміниться, полине,
Мов райська музика із далини.
Як Одіссей, між хвиль сумних мінору,
Куди мій слух по вінця порина,
До тебе рвуся в голубінь простору…
Та розумію, то – лише мана,
Де - чи на радість, а бува й і горе
Леліє сни чарівні таїна.
VІІ-й Магістрал
Леліє сни чарівні таїна,
Немов нектар Богів, п`ємо світанок…
А течія життя несе човна,
Де поруч – я і ти, моя кохана.
Вгорнула нас рожева пелена,
Птахи співають нам безперестану,
Іскриться сонцем осінь запашна,
Бентежно у п`янких обіймах танем.
О дійсносте, благаю, ще зажди!
Не розбивай ці мрії безневинні
Об навісних реалій холоди…
Обрядодій, твори, ясна волхвине,
Зусиль твоїх дозріють хай плоди,
Умлівши в горизонту ясній сині.
VІІІ-й Магістрал
Умлівши в горизонту ясній сині,
Пливе собі печальний журавель,
Забувши про кохану батьківщину,
Комфорт і тихий затишок осель.
Немов Ікар, до твого сонця лине,
Тремтить, як струнами – віолончель,
Бо вірить у крило неопалиме,
Мов силі чар музичних – менестрель.
Наївносте дитяча, ну коли ти
Завважиш підступи, що чинить біс
Й не схочеш більш сама себе дурити?!
Цірцеї хлів – туди несе той віз?!
Поглянь, ізнов полудою сповите
Це наслання з диявольських куліс.
ІХ-й Магістрал
Це наслання з диявольських куліс
Сотає кров із ніжності моєї,
Ізнову Чорнобог мене заніс
В омріяні захмарні емпіреї.
Як солодко. Щасливий, мов Паріс,
Уявою плекаю цю ідею,
Живу у світі, де немає сліз,
Тривай іще, кохання епопеє.
Не хочеться і правди вже мені,
Я так тихенько, пошепки благаю -
Минуть нехай навіки дні сумні –
Все тішуся оцим несправжнім раєм,
Обіймами підступної брехні,
Коли полуда очі закриває.
Х-й Магістрал
Коли полуда очі закриває,
Нічого ти не бачиш, лиш її
В тім ореолі світлого розмаю,
Де радістю дзюркочуть ручаї
У сонцем коронованому гаю…
Зникають раптом прикрощі твої,
Вона омріяна – мов зустрічає,
І щастя гімн співають солов`ї.
А чи душа реалій потребує,
Де запаху немає любих кіс?!
І порожнеча, все життя це – всує,
Що котиться помалу під укіс…
Фантазії наркотик тут рятує,
Омани серця непролазний ліс.
ХІ-й Магістрал
Омани серця непролазний ліс –
Чого тут тільки не буває в ньому!
Куди уяви птах мене заніс? –
У замку заховався потайному.
Він маревом повітряним завис,
Десь там Орфей співає без утоми,
Гойдає муз на гіллі верболіз,
Літають ельфи ще й танцюють гноми.
Як раптом головою ти стріпнеш –
Ураз чарівне видиво зникає -
Мов тануть обриси високих веж…
Лише між див омріяного раю
Щасливий і наснажений живеш,
Веди вперед, за межі небокраю!
ХІІ-й Магістрал
Веди вперед, за межі небокраю
Білесенькою хмаркою неси…
Уже веселка барви розгортає –
Сувої дивовижної краси.
Де все недобре і погане – скраю
Лиш плавиться, стікаючи в ліси.
Там зло у душах людських помирає -
Народжується сонце з небеси.
Чом на землі холодний вітер віє
Одвічний сум так болем груди стис?
Мерзота сповиває серце змієм…
Та мрії ласка очищає вись,
Вона промінням теплим тьму розсіє,
Імлу прониже ніжний сонця спис.
ХІІІ-й Магістрал
Імлу прониже ніжний сонця спис -
Явися світові, любові сило.
Ось Лель обох над хмари вже возніс,
Він розгорнув свої могутні крила.
Як обшир почуття твойого зріс –
Ти у собі образу задушила…
І щастя зазвучав нам вокаліз -
Знов пригорнулася до мене мила.
Ні, то не мрія, де зникає зло,
Тут віще справді бачу відчуття є!
Бо відступає ницого полон,
Приходить час краси, весни розмаю…
Чому ж те сяйво тьму перемогло?
Його кохання світло окриляє.
ХІV-й Магістрал
Його кохання світло окриляє,
Подай же руку, королево снів.
Корони дивовижним зореграєм
БілопромІнь в іскристім убранні.
Хай почуття велике, неокрає
Скрізь еманує із височини
Цей світ красою, щастям огортає
І нас теплом зігріє навесні.
Бувало, так здавалось, ми - не пара,
Що це усе – химера навісна,
Яку я тут сонетами намарив…
Але Богами ти мені дана.
Прошу тебе: безмежжям свого чару
Світи мені, любове осяйна.
МАГІСТРАЛ МАГІСТРАЛІВ
ХV-й
Світи мені, любове осяйна,
Весну життя даруй душі, Богине,
І музику, де плаче глибина,
Тонкого болю ронячи перлини.
Люблю тебе, небесная й земна,
У пречудову та похмуру днину,
Леліє сни чарівні таїна,
Умлівши в горизонту ясній сині!
Це – наслання з диявольських куліс,
Коли полуда очі закриває,
Омани серця непролазний ліс?..)
Веди вперед, за межі небокраю,
Імлу прониже ніжний сонця спис –
Його кохання світло окриляє.
27.08. 7522 р. (Від Трипілля) (2014) – 5.06.7524 р. (2016).
Конча Озерна, Київщина – Київ.
*Закінчення корони. Попередні вінки можна прочитати ось тут:
*Попередні вінки корони сонетів "Світло кохання" можна прочитати ось тут:
http://maysterni.com/publication.php?id=130971
http://maysterni.com/publication.php?id=131004
http://maysterni.com/publication.php?id=131046
http://maysterni.com/publication.php?id=131066
http://maysterni.com/publication.php?id=131101
http://maysterni.com/publication.php?id=131169
http://maysterni.com/publication.php?id=131204
http://maysterni.com/editpublication.php?id=131258
http://maysterni.com/publication.php?id=131258
http://maysterni.com/publication.php?id=131296
http://maysterni.com/publication.php?id=131346
http://maysterni.com/publication.php?id=131369
http://maysterni.com/publication.php?id=131417
http://maysterni.com/publication.php?id=131460
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ | Підтримка сайту "Altopix"
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1074 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1074 seconds