ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2019.11.15
15:59
Вибачайте, жодних передмов!
Творчість – це суцільна таємниця.
На ніч я завішую трюмо.
А чому? Та вам – яка різниця?
Кожну ніч завішую трюмо…
До світанку – лівою пишу,
сходить сонце – я стаю правшею.
Творчість – це суцільна таємниця.
На ніч я завішую трюмо.
А чому? Та вам – яка різниця?
Кожну ніч завішую трюмо…
До світанку – лівою пишу,
сходить сонце – я стаю правшею.
2019.11.15
10:50
Пливе кача по Тисині".
Котрий рік пливе...
Відчай, горе в Україні
Мороком живе.
Пливе кача по Тисині.
Множить ріки сліз.
Син вернуся в домовині
Котрий рік пливе...
Відчай, горе в Україні
Мороком живе.
Пливе кача по Тисині.
Множить ріки сліз.
Син вернуся в домовині
2019.11.15
10:48
Лиш грабувать і нічим не гребувать.
Усе тільки тепер і ні крихти на потім.
Байдуже , що добуте усе те
Чужою думкою і потом…
…На пустку, мов знову прокотилася орда монголів,
Перетворилась омріяна і вистраждана воля.
Усе тільки тепер і ні крихти на потім.
Байдуже , що добуте усе те
Чужою думкою і потом…
…На пустку, мов знову прокотилася орда монголів,
Перетворилась омріяна і вистраждана воля.
2019.11.15
09:42
І навіщо людям пекло,
коли поряд рай земний.
За вікном, так швидко смеркло,
провалився в чорторий
день пустун, як не бувало.
Був і щезнув у пітьмі,
що йому не вистачало?
Я ж босоніж по стерні,
коли поряд рай земний.
За вікном, так швидко смеркло,
провалився в чорторий
день пустун, як не бувало.
Був і щезнув у пітьмі,
що йому не вистачало?
Я ж босоніж по стерні,
2019.11.15
05:14
Хто хвалою маже - той розпусник,
Марно піднімає в неті шум.
Скажеш: "Ти - мудрець!" - по носі лусну!
Бовкнеш: "Геній!" - в гузно укушу.
Хоч у голові в поета пусто
Й шапка Мономаха вже мала -
Хвальковитих потруїв би дустом
Марно піднімає в неті шум.
Скажеш: "Ти - мудрець!" - по носі лусну!
Бовкнеш: "Геній!" - в гузно укушу.
Хоч у голові в поета пусто
Й шапка Мономаха вже мала -
Хвальковитих потруїв би дустом
2019.11.15
04:53
Була земля своя і хата,
І хліб із печі на столі
Свіча горіла у імлі.
До неї линули внучата
Уже дорослі, ще малі.
Перемішалось у золі.
Того немає більше свята
Лишилися борги старі
І хліб із печі на столі
Свіча горіла у імлі.
До неї линули внучата
Уже дорослі, ще малі.
Перемішалось у золі.
Того немає більше свята
Лишилися борги старі
2019.11.15
04:34
Хоч я боюся порожнин краси
І не люблю безбарвності ніколи, -
Вже листопад оголює ліси
І покриває чорнотою доли.
Мене гнітить сполучення сльоти
Із чередою довгою туманів,
Коли ані турбот, ні суєти
Нема й не видно в невідступній хлані.
І не люблю безбарвності ніколи, -
Вже листопад оголює ліси
І покриває чорнотою доли.
Мене гнітить сполучення сльоти
Із чередою довгою туманів,
Коли ані турбот, ні суєти
Нема й не видно в невідступній хлані.
2019.11.15
01:31
Палають пристрастю вуста,
Спадають почуття, як злива,
Моя любове золота,
Моє кохання чарівливе.
Сердечна щедрість, доброта,
Розмова тепла, жартівлива…
Це – ти, любове золота,
Спадають почуття, як злива,
Моя любове золота,
Моє кохання чарівливе.
Сердечна щедрість, доброта,
Розмова тепла, жартівлива…
Це – ти, любове золота,
2019.11.14
21:43
Закличе осінь зиму зимувати,
Погамувавши згірдний кривосміх.
Нехай взаємних кривд – ой як багато,
Та буревій над краєм ще не стих.
А вітруган зриває застороги,
Перевертає викривлений світ.
Немає нищівнішого нічого,
Погамувавши згірдний кривосміх.
Нехай взаємних кривд – ой як багато,
Та буревій над краєм ще не стих.
А вітруган зриває застороги,
Перевертає викривлений світ.
Немає нищівнішого нічого,
2019.11.14
21:35
Ми грали блюз чомусь на самоті
Свої закони судді і підсудні
Ось ординат… ну, сакс… ретрокрутій
А квітнув-розквітав лише у дуді…
Усе давно розвідав він… сім нот
Якихось сім, окраса лиш космічна
Зіграти блюз - все рівно що на дот
Свої закони судді і підсудні
Ось ординат… ну, сакс… ретрокрутій
А квітнув-розквітав лише у дуді…
Усе давно розвідав він… сім нот
Якихось сім, окраса лиш космічна
Зіграти блюз - все рівно що на дот
2019.11.14
17:51
Володимир Висоцький. «Аліса»
Це море Сльозовське простерлося скрізь,
і слізно-морську вже приймаю я ванну.
Із хвиль власноочно наплаканих сліз -
привіт Сльозовитому шлю океану!
Спантеличишся враз поневолі:
Це море Сльозовське простерлося скрізь,
і слізно-морську вже приймаю я ванну.
Із хвиль власноочно наплаканих сліз -
привіт Сльозовитому шлю океану!
Спантеличишся враз поневолі:
2019.11.14
15:59
Уздовж якдовших ґалерей
із тисячів картин
проходив завжди сон один,
старенький, мов хорей.
Опісля сну вдаряла яв,
мов блискавичний грім!
Знов промінь дня, мов піліґрім,
із тисячів картин
проходив завжди сон один,
старенький, мов хорей.
Опісля сну вдаряла яв,
мов блискавичний грім!
Знов промінь дня, мов піліґрім,
2019.11.14
15:15
Сідає сонце. Мов ченці, дерева
До неба голі руки простягли.
І жовті хмари, як загривок лева,
Над обрієм низенько прилягли.
Минулий день втікає від спокуси
Принад земних - пірнув за горизонт...
Луг вкритий оксамитовим обрусом.
До неба голі руки простягли.
І жовті хмари, як загривок лева,
Над обрієм низенько прилягли.
Минулий день втікає від спокуси
Принад земних - пірнув за горизонт...
Луг вкритий оксамитовим обрусом.
2019.11.14
12:45
Змінності не збороти.
Згаснуть у заметілі
Осені катафоти -
Жовті, червоні, білі.
Скриються "габарити",
Блимавки-спецсигнали.
Марно себе корити:
Згаснуть у заметілі
Осені катафоти -
Жовті, червоні, білі.
Скриються "габарити",
Блимавки-спецсигнали.
Марно себе корити:
2019.11.14
06:18
Хоч у венах голки - обманув таки я лікарів,
Полетів на могили святих крізь прочинену браму.
Запечалені спогади в льолях утрачених мрій,-
Там немає ні доні, ні батька, ні сивої мами.
Є глуха самота і пелюстя поламаних рож,
Горепад проминув. Скоро че
Полетів на могили святих крізь прочинену браму.
Запечалені спогади в льолях утрачених мрій,-
Там немає ні доні, ні батька, ні сивої мами.
Є глуха самота і пелюстя поламаних рож,
Горепад проминув. Скоро че
2019.11.14
05:52
Г. С...
Ти мене стражденного не любиш,
Хоч до тебе жадібно приник,
Бо зімкнула невситимі губи
І відводиш погляд зримо вбік.
Стримано й вимогливо долоні
Упираєш у мої вуста,
Мов будуєш поміж нас заслони
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ти мене стражденного не любиш,
Хоч до тебе жадібно приник,
Бо зімкнула невситимі губи
І відводиш погляд зримо вбік.
Стримано й вимогливо долоні
Упираєш у мої вуста,
Мов будуєш поміж нас заслони
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2019.11.07
2019.07.12
2019.07.07
2019.04.04
2018.09.05
2018.06.04
2017.11.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Поеми
Світло кохання (корона сонетів ХV - магістральний вінок)*
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Світло кохання (корона сонетів ХV - магістральний вінок)*
І-й Магістрал
Світи мені, любове осяйна,
О, кожна мить наповнена тобою,
Як небо, сонцем вигріте до дна,
Габою оповите голубою.
Натхнення нескінченна дивина –
Впиваюся поезії водою,
Мов келихом іскристого вина
І вродою твоєю молодою.
Затемнення світило зачорнить –
Ростить розлука біля скронь сивИни,
Бо обірветься променева нить…
Але моє кохання не загине,
А піснею, зміцніле, задзвенить –
Весну життя даруй душі, Богине!
ІІ-й Магістрал
Весну життя даруй, душі Богине…
Помрію тут, у райському саду –
Мов тане твого серденька крижина,
З тобою поруч стежкою іду…
Нам стелиться під ноги шовк осінній,
Хмарин жене рожевих череду
Вітрець легенький - чарівливо-плинно,
Жагу єднання будить молоду.
А ти пручаєшся несамовито:
- Я не твоя, - кричиш мені – жона,
Комусь – харита й ніжна Афродіта!
Чи може втілився в них Сатана?!
О як твоє кохання пробудити,
І музику, де плаче глибина?!
ІІІ-й Магістрал
І музику, де плаче глибина,
Здіймається мов хвилями бурхливо,
Акордами в душі моїй зрина,
Спадає звуками, неначе злива.
Так трепетом пронизує вона,
Щемить, тече, тривожиться сміливо,
Хвилююча, лірично-чарівна,
Закоханого серця вічне диво.
Невже не бачиш – всесвіт весь – це ти?!
Краса небес та чорнота низинна…
До тебе все життя мені іти…
Мелодією ніжності полину,
Відновлюючи спалені мости,
Тонкого болю ронячи перлини.
ІV-й Магістрал
Тонкого болю ронячи перлини,
Сонети у гаях збираю десь,
Нанизую, неначе намистини,
(Співець кохання – в цьому я увесь!)
Вони сердечних ран моїх кровини,
Лілей корони між озерних плес,
Ти сяйво їх, цю стрункість тополину
Своїм легким промінням очудесь.
Невже мені наснилося, здалося,
Що прийде ще до нас обох весна?
До щік тулитиму хмільне волосся,
Розквітне знову посмішка ясна
Краса небес – твоє дзвінкоголосся –
Люблю тебе, небесная й земна!
V-й Магістрал
Люблю тебе, небесная й земна,
Твою любов до себе знову кличу –
В уяві, наяву, і диво-снах,
Поезії, як Данте – Беатріче.
О! зустріч уявляється хмільна –
Палкі обійми, щастя на обличчях…
На небесах моїх - лиш ти одна -
Богиня світла, сяєвом велична.
…Зажура осені - життя моє,
Як відпливає літо швидкоплинно!
Сумна пора кохання настає…
Його ж вогонь палає щохвилини,
Ним зігріваю серденько своє
У пречудову та похмуру днину.
VІ-й Магістрал
У пречудову та похмуру днину
Мені, кохана, піснею дзвени,
Небесним щебетанням солов`їним,
Весною, влітку, взимку, восени.
Моя сирено, хочу безупину
Твій голос чути, звук його ясний
Хай чарами проміниться, полине,
Мов райська музика із далини.
Як Одіссей, між хвиль сумних мінору,
Куди мій слух по вінця порина,
До тебе рвуся в голубінь простору…
Та розумію, то – лише мана,
Де - чи на радість, а бува й і горе
Леліє сни чарівні таїна.
VІІ-й Магістрал
Леліє сни чарівні таїна,
Немов нектар Богів, п`ємо світанок…
А течія життя несе човна,
Де поруч – я і ти, моя кохана.
Вгорнула нас рожева пелена,
Птахи співають нам безперестану,
Іскриться сонцем осінь запашна,
Бентежно у п`янких обіймах танем.
О дійсносте, благаю, ще зажди!
Не розбивай ці мрії безневинні
Об навісних реалій холоди…
Обрядодій, твори, ясна волхвине,
Зусиль твоїх дозріють хай плоди,
Умлівши в горизонту ясній сині.
VІІІ-й Магістрал
Умлівши в горизонту ясній сині,
Пливе собі печальний журавель,
Забувши про кохану батьківщину,
Комфорт і тихий затишок осель.
Немов Ікар, до твого сонця лине,
Тремтить, як струнами – віолончель,
Бо вірить у крило неопалиме,
Мов силі чар музичних – менестрель.
Наївносте дитяча, ну коли ти
Завважиш підступи, що чинить біс
Й не схочеш більш сама себе дурити?!
Цірцеї хлів – туди несе той віз?!
Поглянь, ізнов полудою сповите
Це наслання з диявольських куліс.
ІХ-й Магістрал
Це наслання з диявольських куліс
Сотає кров із ніжності моєї,
Ізнову Чорнобог мене заніс
В омріяні захмарні емпіреї.
Як солодко. Щасливий, мов Паріс,
Уявою плекаю цю ідею,
Живу у світі, де немає сліз,
Тривай іще, кохання епопеє.
Не хочеться і правди вже мені,
Я так тихенько, пошепки благаю -
Минуть нехай навіки дні сумні –
Все тішуся оцим несправжнім раєм,
Обіймами підступної брехні,
Коли полуда очі закриває.
Х-й Магістрал
Коли полуда очі закриває,
Нічого ти не бачиш, лиш її
В тім ореолі світлого розмаю,
Де радістю дзюркочуть ручаї
У сонцем коронованому гаю…
Зникають раптом прикрощі твої,
Вона омріяна – мов зустрічає,
І щастя гімн співають солов`ї.
А чи душа реалій потребує,
Де запаху немає любих кіс?!
І порожнеча, все життя це – всує,
Що котиться помалу під укіс…
Фантазії наркотик тут рятує,
Омани серця непролазний ліс.
ХІ-й Магістрал
Омани серця непролазний ліс –
Чого тут тільки не буває в ньому!
Куди уяви птах мене заніс? –
У замку заховався потайному.
Він маревом повітряним завис,
Десь там Орфей співає без утоми,
Гойдає муз на гіллі верболіз,
Літають ельфи ще й танцюють гноми.
Як раптом головою ти стріпнеш –
Ураз чарівне видиво зникає -
Мов тануть обриси високих веж…
Лише між див омріяного раю
Щасливий і наснажений живеш,
Веди вперед, за межі небокраю!
ХІІ-й Магістрал
Веди вперед, за межі небокраю
Білесенькою хмаркою неси…
Уже веселка барви розгортає –
Сувої дивовижної краси.
Де все недобре і погане – скраю
Лиш плавиться, стікаючи в ліси.
Там зло у душах людських помирає -
Народжується сонце з небеси.
Чом на землі холодний вітер віє
Одвічний сум так болем груди стис?
Мерзота сповиває серце змієм…
Та мрії ласка очищає вись,
Вона промінням теплим тьму розсіє,
Імлу прониже ніжний сонця спис.
ХІІІ-й Магістрал
Імлу прониже ніжний сонця спис -
Явися світові, любові сило.
Ось Лель обох над хмари вже возніс,
Він розгорнув свої могутні крила.
Як обшир почуття твойого зріс –
Ти у собі образу задушила…
І щастя зазвучав нам вокаліз -
Знов пригорнулася до мене мила.
Ні, то не мрія, де зникає зло,
Тут віще справді бачу відчуття є!
Бо відступає ницого полон,
Приходить час краси, весни розмаю…
Чому ж те сяйво тьму перемогло?
Його кохання світло окриляє.
ХІV-й Магістрал
Його кохання світло окриляє,
Подай же руку, королево снів.
Корони дивовижним зореграєм
БілопромІнь в іскристім убранні.
Хай почуття велике, неокрає
Скрізь еманує із височини
Цей світ красою, щастям огортає
І нас теплом зігріє навесні.
Бувало, так здавалось, ми - не пара,
Що це усе – химера навісна,
Яку я тут сонетами намарив…
Але Богами ти мені дана.
Прошу тебе: безмежжям свого чару
Світи мені, любове осяйна.
МАГІСТРАЛ МАГІСТРАЛІВ
ХV-й
Світи мені, любове осяйна,
Весну життя даруй душі, Богине,
І музику, де плаче глибина,
Тонкого болю ронячи перлини.
Люблю тебе, небесная й земна,
У пречудову та похмуру днину,
Леліє сни чарівні таїна,
Умлівши в горизонту ясній сині!
Це – наслання з диявольських куліс,
Коли полуда очі закриває,
Омани серця непролазний ліс?..)
Веди вперед, за межі небокраю,
Імлу прониже ніжний сонця спис –
Його кохання світло окриляє.
27.08. 7522 р. (Від Трипілля) (2014) – 5.06.7524 р. (2016).
Конча Озерна, Київщина – Київ.
Світи мені, любове осяйна,
О, кожна мить наповнена тобою,
Як небо, сонцем вигріте до дна,
Габою оповите голубою.
Натхнення нескінченна дивина –
Впиваюся поезії водою,
Мов келихом іскристого вина
І вродою твоєю молодою.
Затемнення світило зачорнить –
Ростить розлука біля скронь сивИни,
Бо обірветься променева нить…
Але моє кохання не загине,
А піснею, зміцніле, задзвенить –
Весну життя даруй душі, Богине!
ІІ-й Магістрал
Весну життя даруй, душі Богине…
Помрію тут, у райському саду –
Мов тане твого серденька крижина,
З тобою поруч стежкою іду…
Нам стелиться під ноги шовк осінній,
Хмарин жене рожевих череду
Вітрець легенький - чарівливо-плинно,
Жагу єднання будить молоду.
А ти пручаєшся несамовито:
- Я не твоя, - кричиш мені – жона,
Комусь – харита й ніжна Афродіта!
Чи може втілився в них Сатана?!
О як твоє кохання пробудити,
І музику, де плаче глибина?!
ІІІ-й Магістрал
І музику, де плаче глибина,
Здіймається мов хвилями бурхливо,
Акордами в душі моїй зрина,
Спадає звуками, неначе злива.
Так трепетом пронизує вона,
Щемить, тече, тривожиться сміливо,
Хвилююча, лірично-чарівна,
Закоханого серця вічне диво.
Невже не бачиш – всесвіт весь – це ти?!
Краса небес та чорнота низинна…
До тебе все життя мені іти…
Мелодією ніжності полину,
Відновлюючи спалені мости,
Тонкого болю ронячи перлини.
ІV-й Магістрал
Тонкого болю ронячи перлини,
Сонети у гаях збираю десь,
Нанизую, неначе намистини,
(Співець кохання – в цьому я увесь!)
Вони сердечних ран моїх кровини,
Лілей корони між озерних плес,
Ти сяйво їх, цю стрункість тополину
Своїм легким промінням очудесь.
Невже мені наснилося, здалося,
Що прийде ще до нас обох весна?
До щік тулитиму хмільне волосся,
Розквітне знову посмішка ясна
Краса небес – твоє дзвінкоголосся –
Люблю тебе, небесная й земна!
V-й Магістрал
Люблю тебе, небесная й земна,
Твою любов до себе знову кличу –
В уяві, наяву, і диво-снах,
Поезії, як Данте – Беатріче.
О! зустріч уявляється хмільна –
Палкі обійми, щастя на обличчях…
На небесах моїх - лиш ти одна -
Богиня світла, сяєвом велична.
…Зажура осені - життя моє,
Як відпливає літо швидкоплинно!
Сумна пора кохання настає…
Його ж вогонь палає щохвилини,
Ним зігріваю серденько своє
У пречудову та похмуру днину.
VІ-й Магістрал
У пречудову та похмуру днину
Мені, кохана, піснею дзвени,
Небесним щебетанням солов`їним,
Весною, влітку, взимку, восени.
Моя сирено, хочу безупину
Твій голос чути, звук його ясний
Хай чарами проміниться, полине,
Мов райська музика із далини.
Як Одіссей, між хвиль сумних мінору,
Куди мій слух по вінця порина,
До тебе рвуся в голубінь простору…
Та розумію, то – лише мана,
Де - чи на радість, а бува й і горе
Леліє сни чарівні таїна.
VІІ-й Магістрал
Леліє сни чарівні таїна,
Немов нектар Богів, п`ємо світанок…
А течія життя несе човна,
Де поруч – я і ти, моя кохана.
Вгорнула нас рожева пелена,
Птахи співають нам безперестану,
Іскриться сонцем осінь запашна,
Бентежно у п`янких обіймах танем.
О дійсносте, благаю, ще зажди!
Не розбивай ці мрії безневинні
Об навісних реалій холоди…
Обрядодій, твори, ясна волхвине,
Зусиль твоїх дозріють хай плоди,
Умлівши в горизонту ясній сині.
VІІІ-й Магістрал
Умлівши в горизонту ясній сині,
Пливе собі печальний журавель,
Забувши про кохану батьківщину,
Комфорт і тихий затишок осель.
Немов Ікар, до твого сонця лине,
Тремтить, як струнами – віолончель,
Бо вірить у крило неопалиме,
Мов силі чар музичних – менестрель.
Наївносте дитяча, ну коли ти
Завважиш підступи, що чинить біс
Й не схочеш більш сама себе дурити?!
Цірцеї хлів – туди несе той віз?!
Поглянь, ізнов полудою сповите
Це наслання з диявольських куліс.
ІХ-й Магістрал
Це наслання з диявольських куліс
Сотає кров із ніжності моєї,
Ізнову Чорнобог мене заніс
В омріяні захмарні емпіреї.
Як солодко. Щасливий, мов Паріс,
Уявою плекаю цю ідею,
Живу у світі, де немає сліз,
Тривай іще, кохання епопеє.
Не хочеться і правди вже мені,
Я так тихенько, пошепки благаю -
Минуть нехай навіки дні сумні –
Все тішуся оцим несправжнім раєм,
Обіймами підступної брехні,
Коли полуда очі закриває.
Х-й Магістрал
Коли полуда очі закриває,
Нічого ти не бачиш, лиш її
В тім ореолі світлого розмаю,
Де радістю дзюркочуть ручаї
У сонцем коронованому гаю…
Зникають раптом прикрощі твої,
Вона омріяна – мов зустрічає,
І щастя гімн співають солов`ї.
А чи душа реалій потребує,
Де запаху немає любих кіс?!
І порожнеча, все життя це – всує,
Що котиться помалу під укіс…
Фантазії наркотик тут рятує,
Омани серця непролазний ліс.
ХІ-й Магістрал
Омани серця непролазний ліс –
Чого тут тільки не буває в ньому!
Куди уяви птах мене заніс? –
У замку заховався потайному.
Він маревом повітряним завис,
Десь там Орфей співає без утоми,
Гойдає муз на гіллі верболіз,
Літають ельфи ще й танцюють гноми.
Як раптом головою ти стріпнеш –
Ураз чарівне видиво зникає -
Мов тануть обриси високих веж…
Лише між див омріяного раю
Щасливий і наснажений живеш,
Веди вперед, за межі небокраю!
ХІІ-й Магістрал
Веди вперед, за межі небокраю
Білесенькою хмаркою неси…
Уже веселка барви розгортає –
Сувої дивовижної краси.
Де все недобре і погане – скраю
Лиш плавиться, стікаючи в ліси.
Там зло у душах людських помирає -
Народжується сонце з небеси.
Чом на землі холодний вітер віє
Одвічний сум так болем груди стис?
Мерзота сповиває серце змієм…
Та мрії ласка очищає вись,
Вона промінням теплим тьму розсіє,
Імлу прониже ніжний сонця спис.
ХІІІ-й Магістрал
Імлу прониже ніжний сонця спис -
Явися світові, любові сило.
Ось Лель обох над хмари вже возніс,
Він розгорнув свої могутні крила.
Як обшир почуття твойого зріс –
Ти у собі образу задушила…
І щастя зазвучав нам вокаліз -
Знов пригорнулася до мене мила.
Ні, то не мрія, де зникає зло,
Тут віще справді бачу відчуття є!
Бо відступає ницого полон,
Приходить час краси, весни розмаю…
Чому ж те сяйво тьму перемогло?
Його кохання світло окриляє.
ХІV-й Магістрал
Його кохання світло окриляє,
Подай же руку, королево снів.
Корони дивовижним зореграєм
БілопромІнь в іскристім убранні.
Хай почуття велике, неокрає
Скрізь еманує із височини
Цей світ красою, щастям огортає
І нас теплом зігріє навесні.
Бувало, так здавалось, ми - не пара,
Що це усе – химера навісна,
Яку я тут сонетами намарив…
Але Богами ти мені дана.
Прошу тебе: безмежжям свого чару
Світи мені, любове осяйна.
МАГІСТРАЛ МАГІСТРАЛІВ
ХV-й
Світи мені, любове осяйна,
Весну життя даруй душі, Богине,
І музику, де плаче глибина,
Тонкого болю ронячи перлини.
Люблю тебе, небесная й земна,
У пречудову та похмуру днину,
Леліє сни чарівні таїна,
Умлівши в горизонту ясній сині!
Це – наслання з диявольських куліс,
Коли полуда очі закриває,
Омани серця непролазний ліс?..)
Веди вперед, за межі небокраю,
Імлу прониже ніжний сонця спис –
Його кохання світло окриляє.
27.08. 7522 р. (Від Трипілля) (2014) – 5.06.7524 р. (2016).
Конча Озерна, Київщина – Київ.
*Закінчення корони. Попередні вінки можна прочитати ось тут:
*Попередні вінки корони сонетів "Світло кохання" можна прочитати ось тут:
http://maysterni.com/publication.php?id=130971
http://maysterni.com/publication.php?id=131004
http://maysterni.com/publication.php?id=131046
http://maysterni.com/publication.php?id=131066
http://maysterni.com/publication.php?id=131101
http://maysterni.com/publication.php?id=131169
http://maysterni.com/publication.php?id=131204
http://maysterni.com/editpublication.php?id=131258
http://maysterni.com/publication.php?id=131258
http://maysterni.com/publication.php?id=131296
http://maysterni.com/publication.php?id=131346
http://maysterni.com/publication.php?id=131369
http://maysterni.com/publication.php?id=131417
http://maysterni.com/publication.php?id=131460
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0899 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0899 seconds