З циклу авторських програм на радіо "Воскресіння",записаних у рік 200-ліття Кобзаря і об'єднаних назвою "Стежками "Живописної України" Тараса Шевченка".

Стежками Шевченкової "Живописної України"

У другій половині травня 1843 року , під час першої подорожі по Україні, Тарас Шевченко вирушив із Петербурга через Москву разом із своїм другом та літературним побратимом Євгеном Гребінкою, а під кінець того ж місяця зупинився в Качанівці, в маєтку Григорія Тарновського (1788-1853). Побував у навколишніх селах, ознайомився із життям місцевих селян, а звідти поїхав до Києва. На початку червня Шевченко вже був у місті, зустрічався з київськими діячами —своїм другом, письменником Пантелеймоном Кулішем, ученим Михайлом Максимовичем, редактором журналу «Основа» Василем Білозерським і іншими молодими людьми.
Крім поїздок у різні місцевості Шевченко у свій вільний час виконав ескіз Видубицького монастиря в Києві, що розкинувся в урочищі Видубичі, збудований сином Ярослава Мудрого князем Всеволодом у другій половині ХІ століття.

13 червня 1843 року, перебуваючи в околицях колишнього села Міжгір’я Київського повіту Київської губернії (нині мальовнича місцевість Києво-Святошинського району Київської області), що знаходиться приблизно за 20 км на північ від Києва, поблизу міста Вишгорода, на березі Дніпра, Тарас Шевченко відвідує також разом із друзями Межигірський Спасо-Преображенський монастир, одну з найдавніших давньоруських пам’яток. Обидва рисунки Тарас Шевченко зробив олівцем, та коли в художника виник задум видати альбом «Живописна Україна» в кількох періодичних виданнях, він створив офортний твір. Таким чином рисунок Видубицького монастиря потрапив до першого випуску згаданого альбому в 1844 році. В офорті «Видубицький монастир» маляр зобразив чітким силуетом монастирську Михайлівську восьмистовпову церкву, що височіє над мальовничими лісистими горами та Дніпром. На передньому плані розбірливо видно пастуха з коровами та човни, якими перевозять людей з одного берега широко розлитої ріки до іншого. Передавши своєрідні особливості храму, його неподільний зв’язок із навколишнім пейзажем, маляр створив сповнену поезії картину рідної природи.

На другому малюнку Тарас Шевченко зображує архітектурний комплекс Межигірського Спасо-Преображенського монастиря, одного з найдавніших в Україні, заснованого ще 988 року, одночасно із введенням християнства в Київській Русі. У центрі композиції – за брамою – п’ятибанева церква Преображення Господнього (1676-1690), праворуч – Петропавловська церква з дзвіницею. Перед огорожею – одноповерховий дерев’яний будиночок.
У ХІІ-ХІІІ ст. Межигірський монастир став релігійним центром Запорозької Січі, одним з осередків антиуніатської боротьби в Україні та місцем останнього притулку запорожців. Саме там, за переказами, деякий час був послушником ватажок Коліївщини Максим Залізняк. Старі козаки йшли до монастиря доживати віку, спокутуючи свої гріхи. На їхнє утримання Запорозька Січ виділяла кошти і наділи землі. У Межигірському монастирі був похований Семен Палій, оспіваний Шевченком у поемі «Чернець». Після пожежі 1764 року за допомогою самих запорожців (під керівництвом отамана Петра Калнишевського) споруди монастиря були зведені наново впродовж 1772-1774 років. Монастир припинив своє існування після пожежі 1787 року і не діяв аж до 1860 року. А у 1860-му монастир був знову відновлений і підпорядкований Києво-Печерській Лаврі (за книгою Закревській Н. Опісание Києва. – М., 1868. – Т. ІІ, с. 499). Очевидно, саме з того часу він і почав називатися «Києво-Межигірський монастир». Тарас Шевченко у поемах «Сліпий», «Чернець», у вірші «Заступила чорна хмара», у повісті «Близнюки», в листі до Я. Кухаренка від 26 листопада 1844 року та у «Щоденнику» згадує Межигірський монастир. До слова, у той час, коли його малював Шевченко, монастир не діяв.

Відомо, що 13 червня 1843 року Шевченко разом із П.О. Кулішем та О.Ф. Сенчилом-Стефановським побував у Межигір’ї, що під Києвом, і відвідав Межигірський монастир. Тоді ж до альбому Шевченка рукою Пантелеймона Куліша були записані народні пісні про Палія. Вгорі альбомного аркуша – кінець запису народної пісні «Да все луги, все береги..!». Нижче ліворуч – ескіз рисунка «Судня рада», праворуч від якого рукою того ж таки Куліша зроблений напис: «1843, іюня 13,въночи на плыту, на Днепре противъ Межигорского монастиря».

"Да все луги, все береги, ніде води да напитися,
Все чужина, роду нема – ні до кого прихилитися.

Да зійду ж я на горочку, да гляну я у долиночку,
Ой там козак коня пасе, все кволиться на голівочку:
Ходи к мені, дівча моє, ох мій невінчаний друже!
Зв’яжи мені головочку, нехай вона не болить дуже.

Ох у степу круті гори, ой, не дійти, не докинути,
Проси, серце, за мне Бога, щоб у війську не загинути.

Нехай гинуть, нехай гинуть все старії, бородаті,
Ви вертайтесь, козаченьки, молодії, нежонаті.
Да брязнули ключі двічі, поуз мої ворота йдучи,
Виплакала дівка очі, козаченька виглядаючи.

Ой летіло дві галочки, а третяя да попереду,
Виходила кумпанія з сего села да й у середу.
Чом ти мене, моя мати, рано не будила,
Ой як тая кумпанія з села виїздила?

Тим я тебе, моя доню, рано не будила,
Що твій милий попереду, щоб ти за ним не тужила.

Ой ти кажеш, моя мати, що я не журюся,
Ой як вийду за ворота, од вітру валюся.

Чи всі тії сади цвітуть, що весною розвиваються,
Одна пара да й вінчається, а другая розлучається".

Тарас Шевченко у своїх поетичних творах, в листах та у «Щоденнику» Межигірський монастир постійно називає «Межигорським Спасом». Так, в листі до Я. Г. Кухаренка від 26 листопада 1844 року він пише із Санкт-Петербурга:
«Був я уторік на Україні – був у Межигорського Спаса»*2.
У поемі «Сліпий» (жовтень 1845 р.) Шевченко-поет декілька разів згадує про нього:
«…У Межигорського Спаса
Тричі причащалась»;

«…І Межигірського Спаса
Вночі запалила»;

«…Ой Спасе наш чудотворний,
Межигорський Спасе!» *3

У поемі «Чернець» (1847рік, Орська фортеця) Шевченко пише:
«Аж до Межигорського Спаса
Потанцював сивий.
А за ним і товариство,
І ввесь святий Київ.
Крикнув: «Пугу! пугу!
Привітайте, святі ченці,
Товариша з Лугу!»
Свята брама одчинилась,
Козака впустили,
І знов брама зачинилась,
Навік зачинилась
Козакові. Хто ж сей сивий
Попрощався з світом?
Семен Палій, запорожець,
Лихом недобитий.

Ой високо сонце сходить,
Низенько заходить.
В довгій рясі по келії
Старий чернець ходить.
Іде чернець у Вишгород
На Київ дивитись,
Та посидіть на пригорі,
Та хоч пожуритись.
Іде чернець дзвонковую
У яр воду пити
Та згадує, як то тяжко
Було в світі жити.
Іде чернець у келію
Меж стіни німії
Та згадує літа свої,
Літа молодії.
Бере письмо святе в руки,
Голосно читає…
А думкою чернець старий
Далеко літає.

І тихнуть Божії слова
І в келії, неначе в Січі,
Братерство славне ожива.
А сивий гетьман, мов сова,
Ченцеві зазирає в вічі».*4

У вірші «Заступила чорна хмара» (1848, Кос-Арал) знаходимо:
«А я, брати-запорожці,
Возьму собі рясу
Та піду поклони бити
В Межигор до Спаса»*5

У «Щоденнику» поета за 18 червня 1857 року є такий запис: «Видел во сне Межигорского Спаса, Дзвонковую Криныцю и потом Выдубецкий монастырь»*6. З огляду на це, можливо, варто було б назвати рисунок Тараса Шевченка «Межигорський Спас», повернувши йому ту назву, яку надав своєму мистецькому твору багато років тому сам автор.

«До утрені завив з дзвіниці
Великий дзвін. Чернець мій встав,
Надів клобук, взяв патерицю,
Перехрестився, чотки взяв…
І за Україну молитись
Старий чернець пошкандибав».
[З поеми «Чернець».Друга половина 1847,
Орська кріпость>.


На фото:Рисунок Тараса Шевченка "Межигорський Спас",1843.

Література
1. Судак В.О. В класах Академії мистецтв. // З досліджень про Т.Г.Шевченка. — К., 1968. — С.17.
2. Резвый М.Д. ВыставкаСанктпетербугскойАкадемиихудожеств в 1839 году.
// Отечественные записки. — 1839. — 11. — С.51
3. Владич Л. Шевченко і вітчизняна книжкова графіка 40-х рр. ХІХ ст. // Збірник праць 15-ї наукової шевченківської конференції. — К., 1968. — С.201
4. Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — К., 1982. — С.78, №172
5. Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С.164, №308, прим.1
6. Антонович Д. Т. Шевченко як маляр. // Шевченко Тарас. Повне вид. творів: У 16 т. — Варшава-Львів, 1937. — Т.12;
7.Бурачек М.Г. Великий народний художник. — Х., 1939.
8. Степовик Д.В. Українське мистецтво першої половини ХІХ століття. — К., 1982.
9. Петро Жур. Труди і дні Кобзаря. – К., 2003. – С. 115-127.

*1 Шевченко Т. Повне зібр. Творів: У 10 т. – Київ, 1961. – Т.7, кн. 2, № 292.
*2 Шевченко Т. Повне зібр. Творів: У 12 т. – Київ, 2003. – Т. 6, с. 31.
*3 Шевченко Т. Повне зібр. Творів: У 12 т. – Київ, 2001. – Т. 5, с. 297, 562, 723.
*4Шевченко Т. Повне зібр. Творів: У 12 т. – Київ, 2001. – Т.2, с. 49, 402, 583.
*5Шевченко Т. Повне зібр. Творів: У 12 т. – Київ, 2001. – Т.2. – С. 165, 449, 658.
*6Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 12 т. – Київ, 2003. – Т.5. – С.18.