
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2021.01.20
08:02
Море і мрія.
Зима і мороз.
Сльози на віях.
Розлука й серйоз.
З кров’ю на лезах
долають глибінь
кілька поезій
Зима і мороз.
Сльози на віях.
Розлука й серйоз.
З кров’ю на лезах
долають глибінь
кілька поезій
2021.01.20
04:41
О, Боже!
Даруй нам не понти, а розум
свою гординю побороти.
Дай возлюбити, хто напроти
й життєві пережити грози…
Бездушність нас зростила в світі.
Ми байстрюки соціалізму
через його криваву призму
Даруй нам не понти, а розум
свою гординю побороти.
Дай возлюбити, хто напроти
й життєві пережити грози…
Бездушність нас зростила в світі.
Ми байстрюки соціалізму
через його криваву призму
2021.01.19
20:51
Я питаю ввесь час
Який сенс у твого життя,
Вередую, гупаю ногами,
Аби не чути правдиву відповідь про те,
Що єдиний твій сенс це я.
Я слухаю ночами, як стукотить вода у крані
Я думаю, що в цьому є щось символічне:
Який сенс у твого життя,
Вередую, гупаю ногами,
Аби не чути правдиву відповідь про те,
Що єдиний твій сенс це я.
Я слухаю ночами, як стукотить вода у крані
Я думаю, що в цьому є щось символічне:
2021.01.19
20:09
Які хороші канули часи
до епідемій, і до карантину....
Якщо Ти, справді, Господи, єси,
скупай усіх у купелі роси
і відведи каральну гільйотину.
***
Воюємо. Я знаю, що залізно
до епідемій, і до карантину....
Якщо Ти, справді, Господи, єси,
скупай усіх у купелі роси
і відведи каральну гільйотину.
***
Воюємо. Я знаю, що залізно
2021.01.19
20:00
І за цикли, й за сонети
не чекай, – віват!
Неоцінені акценти...
приморожені поети...
осовілий сайт...
***
Караюся, але не каюсь
не чекай, – віват!
Неоцінені акценти...
приморожені поети...
осовілий сайт...
***
Караюся, але не каюсь
2021.01.19
19:38
Якось бігла по сніжку
Мишка-сіроспинка,
В полотняному мішку
Несла під ялинку
Десять макових зернят
І шматочок сала,
Для маленьких мишенят
Матінка поклала.
Мишка-сіроспинка,
В полотняному мішку
Несла під ялинку
Десять макових зернят
І шматочок сала,
Для маленьких мишенят
Матінка поклала.
2021.01.19
19:05
Віддавна в світі повелось,
Якщо ти лицар, а не лось,
Якщо не земляний хробак -
Чини ось так, а не інак.
Вирішуй, хто ти - троль, чи гном,
І на чиєму боці?
Добро залишиться добром,
Лайно залишиться лайном
Якщо ти лицар, а не лось,
Якщо не земляний хробак -
Чини ось так, а не інак.
Вирішуй, хто ти - троль, чи гном,
І на чиєму боці?
Добро залишиться добром,
Лайно залишиться лайном
2021.01.19
18:28
Втекли хвилини із мого життя,
Зібрались в купу, стали з них години.
В минуле відійшли, у забуття,
Не вернуться, накрила час лавина.
Оте, чим я усі роки жила,
Сплило кудись, втекло у різні боки…
А почалось давно з мого села,
Зібрались в купу, стали з них години.
В минуле відійшли, у забуття,
Не вернуться, накрила час лавина.
Оте, чим я усі роки жила,
Сплило кудись, втекло у різні боки…
А почалось давно з мого села,
2021.01.19
18:25
Цю втрату душ розпочали не ми,
А ті, хто підло вліз у владні кола.
Топтали нашу мову чобітьми
Кремлівські зайди, правнуки монгола.
Щоб розділити вже навіки нас,
І віру в правду між людей убити,
Вони зробили все, аби Донбас
А ті, хто підло вліз у владні кола.
Топтали нашу мову чобітьми
Кремлівські зайди, правнуки монгола.
Щоб розділити вже навіки нас,
І віру в правду між людей убити,
Вони зробили все, аби Донбас
2021.01.19
18:21
Нарешті сніг за синіми вітрами
Засипав землю, впав у ручаї.
І звідусіль ці хуртовинні гами
Об вікна б’ються і летять в гаї.
На вулицях великі кучугури,
І діти вже давно чекають їх.
А небо над землею висне хмуро,
Засипав землю, впав у ручаї.
І звідусіль ці хуртовинні гами
Об вікна б’ються і летять в гаї.
На вулицях великі кучугури,
І діти вже давно чекають їх.
А небо над землею висне хмуро,
2021.01.19
17:12
В Новий рік рушай, Плането,
без боргів і без печалі!
Хай прозаїків, поетів,
небеса благословляють!
Тих, хто бореться за правду
на війні за - Україну!
За Софію і за Лавру,
без боргів і без печалі!
Хай прозаїків, поетів,
небеса благословляють!
Тих, хто бореться за правду
на війні за - Україну!
За Софію і за Лавру,
2021.01.19
16:37
Злись на себе, лиш на себе, мила –
я своє терпіння змарнував.
Боже, дати відповідь несила
на питань твоїх шалений сплав…
Ти за рік не витримала й тижня,
щоб не накрутити бігуді…
Чим ти краща, люба, за колишню?!
я своє терпіння змарнував.
Боже, дати відповідь несила
на питань твоїх шалений сплав…
Ти за рік не витримала й тижня,
щоб не накрутити бігуді…
Чим ти краща, люба, за колишню?!
2021.01.19
11:00
Водохреща. Споліскую гріхи.
Вода - аж чорна. Бульбашки від бруду.
Із осені не мився. Вороги
Платіжки надіслали (ох і люті!).
Вода гаряча коштує як ром,
Побачив суму - запекло у грудях.
Аби сплатити - мушу рік кайлом
Вода - аж чорна. Бульбашки від бруду.
Із осені не мився. Вороги
Платіжки надіслали (ох і люті!).
Вода гаряча коштує як ром,
Побачив суму - запекло у грудях.
Аби сплатити - мушу рік кайлом
2021.01.19
09:52
Коли вітер вщухає і грициків сім’ядолі
ще у сумках, і, лопочучи, по інерції ряст
безтурботний ще – суто в манері зелені –
і зір зосереджується на узорі
шпалеру, на цифрі календаря,
на облігації, траченій колізеями
нуликів, ти – що явився у світ
під
ще у сумках, і, лопочучи, по інерції ряст
безтурботний ще – суто в манері зелені –
і зір зосереджується на узорі
шпалеру, на цифрі календаря,
на облігації, траченій колізеями
нуликів, ти – що явився у світ
під
2021.01.19
08:52
Не гніти мені душу,
замовкни, та й годі…
Дай домарити мрію про інше життя!
Я міняю цю стужу,
ці гори в погорді –
на небесну любов без знаття й вороття!
Я продам білий світ –
замовкни, та й годі…
Дай домарити мрію про інше життя!
Я міняю цю стужу,
ці гори в погорді –
на небесну любов без знаття й вороття!
Я продам білий світ –
2021.01.19
08:33
А навіщо писати сонети
про якісь небилиці, коли
вишивають поети
пейзажні сюжети,
аби їх ремиґали воли.
***
А в небі все написано прозоро,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...про якісь небилиці, коли
вишивають поети
пейзажні сюжети,
аби їх ремиґали воли.
***
А в небі все написано прозоро,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.01.05
2020.12.03
2020.10.11
2020.08.13
2020.07.28
2020.07.02
2020.06.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Світлана Ковальчук (1967) /
Проза
Яблука
Яблука вже не падали. Лежали всі на землі. І не яблука, а великі кулі чи навіть поважні планети, поборені земним тяжінням. Це був просто один із етапів переходу – з однієї форми матерії в іншу, з яблука – у грунт, потім – знову в яблуко.
Вони ще зберігали в собі тужавість і блиск, ще внутрішньо продовжували вигойдуватися, як ото на гіллі, але всемогутній час брав своє: он те сокоточить надбитим боком, а те взялося плямами. Їх час від часу торкала трава, лоскотала пучками пальців.
Осеніло. Жовтогарячим полум’ям красувалися чорнобривці. Понад усім, понад усе. Від їхнього життєрадісного вогню ставало тепло і радісно на душі. Осеніло. Повільно, непомітно, але невпинно і наполегливо.
Маленька дівчинка бавилась яблуками. Спочатку по-діловому плескала по чубку. Ану ж: що ти таке? Потім брала в руки і піднімала догори. Одне велике яблуко – якраз на дві дитячі долоньки. Воно потрапляло саме в сніп сонячних променів і справді мало вигляд великої незвіданої планети. Врешті всі планети-яблучка одна за другою поперекочувались у траву і продовжили свою справу – переходити з однієї форми матерії в іншу.
Сонце було пообіднє, навіть підвечірнє. У саду дійсно можна було побачити діагоналі його променів, що перетинали поріділе листя, помилуватися його грою на віконному склі чи просто потішитися лагідним теплом «бабиного літа». І баба, хм…прабаба, тішилася. І теплом, і внучкою, і дарованим Богом днем. Дякувати Богові й до прабаби дожилася. Чула в собі великий світ любові до оцього дитяти, чула, як саме він тримав ще її при житті, як розливався по грудях дивинною благодаттю. Тішилася цвітом чорнобривців. А в квітів це як? Теж правнуки? Пам’ятає, як ще її мама (царство їм небесне) насипали в жменю насіння: «Посій, доню, біля хати». І сіяла, і садила яблуні разом з чоловіком (нехай з Богом спочиває), і плекала-доглядала оцей сад. Пучок сонячних променів упав на її руки. «Ну, погладь хоч ти, сонєчку, погрій, бо он бачиш, уже ж такі, як те ябко, скоцюрблене, у траві».
На поріг вибігла мама дитини. Усміхнулася малятку, бабі, сонечку, та й, заклопотана, шусть – у хату. Дитя здійняло ручки й намірилося заплакати. Аж тут, де не візьмись, – подмух вітру. І на дитячі долоньки плавно, неначе який чарівний човник, опустився листочок. Він і справді був схожий на човника: краї закручені, гострий ніс догори. Дитина забула про плач, бо ж – таке диво. Човник був невагомим, він ледь торкався дитячих пальчиків і був готовий знову злетіти. І ось з нього випурхнули маленькі… «лялі»?, такі, як у дитячій книжечці, гарні дівчатка й хлопчики із прозорими крильцями. Вони, тримаючись за руки, кружком, здійнялися над головою маляти, зісипали якогось невидимого сяєва, перелетіли на руки старої жінки, від чого ті зробилися аж якимись легшими, і шкіра розгладилась, і за мить чарівні істоти розтанули в пучку вечірнього осіннього сонця.
На руках у дитини ще гойдався листочок.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Яблука
Яблука вже не падали. Лежали всі на землі. І не яблука, а великі кулі чи навіть поважні планети, поборені земним тяжінням. Це був просто один із етапів переходу – з однієї форми матерії в іншу, з яблука – у грунт, потім – знову в яблуко.
Вони ще зберігали в собі тужавість і блиск, ще внутрішньо продовжували вигойдуватися, як ото на гіллі, але всемогутній час брав своє: он те сокоточить надбитим боком, а те взялося плямами. Їх час від часу торкала трава, лоскотала пучками пальців.
Осеніло. Жовтогарячим полум’ям красувалися чорнобривці. Понад усім, понад усе. Від їхнього життєрадісного вогню ставало тепло і радісно на душі. Осеніло. Повільно, непомітно, але невпинно і наполегливо.
Маленька дівчинка бавилась яблуками. Спочатку по-діловому плескала по чубку. Ану ж: що ти таке? Потім брала в руки і піднімала догори. Одне велике яблуко – якраз на дві дитячі долоньки. Воно потрапляло саме в сніп сонячних променів і справді мало вигляд великої незвіданої планети. Врешті всі планети-яблучка одна за другою поперекочувались у траву і продовжили свою справу – переходити з однієї форми матерії в іншу.
Сонце було пообіднє, навіть підвечірнє. У саду дійсно можна було побачити діагоналі його променів, що перетинали поріділе листя, помилуватися його грою на віконному склі чи просто потішитися лагідним теплом «бабиного літа». І баба, хм…прабаба, тішилася. І теплом, і внучкою, і дарованим Богом днем. Дякувати Богові й до прабаби дожилася. Чула в собі великий світ любові до оцього дитяти, чула, як саме він тримав ще її при житті, як розливався по грудях дивинною благодаттю. Тішилася цвітом чорнобривців. А в квітів це як? Теж правнуки? Пам’ятає, як ще її мама (царство їм небесне) насипали в жменю насіння: «Посій, доню, біля хати». І сіяла, і садила яблуні разом з чоловіком (нехай з Богом спочиває), і плекала-доглядала оцей сад. Пучок сонячних променів упав на її руки. «Ну, погладь хоч ти, сонєчку, погрій, бо он бачиш, уже ж такі, як те ябко, скоцюрблене, у траві».
На поріг вибігла мама дитини. Усміхнулася малятку, бабі, сонечку, та й, заклопотана, шусть – у хату. Дитя здійняло ручки й намірилося заплакати. Аж тут, де не візьмись, – подмух вітру. І на дитячі долоньки плавно, неначе який чарівний човник, опустився листочок. Він і справді був схожий на човника: краї закручені, гострий ніс догори. Дитина забула про плач, бо ж – таке диво. Човник був невагомим, він ледь торкався дитячих пальчиків і був готовий знову злетіти. І ось з нього випурхнули маленькі… «лялі»?, такі, як у дитячій книжечці, гарні дівчатка й хлопчики із прозорими крильцями. Вони, тримаючись за руки, кружком, здійнялися над головою маляти, зісипали якогось невидимого сяєва, перелетіли на руки старої жінки, від чого ті зробилися аж якимись легшими, і шкіра розгладилась, і за мить чарівні істоти розтанули в пучку вечірнього осіннього сонця.
На руках у дитини ще гойдався листочок.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію