Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.23
17:23
Із очима як пусті вокзали,
Наше місто ожива.
Світлом дихають благі квартали,
Пісня рветься на слова.
Приспів:
У мелодіях давно забутих,
Нам хотілося усе збагнути,
Наше місто ожива.
Світлом дихають благі квартали,
Пісня рветься на слова.
Приспів:
У мелодіях давно забутих,
Нам хотілося усе збагнути,
2026.10.23
17:21
З березня до вересня не узріли літа ми,
ось і жовтень хмарою лине в далину.
Синій день за вікнами прикрашає квітами
путь останню осені ранню і сумну.
А ми лише напередодні
зими лихої до весни
помітили, що на сьогодні
ось і жовтень хмарою лине в далину.
Синій день за вікнами прикрашає квітами
путь останню осені ранню і сумну.
А ми лише напередодні
зими лихої до весни
помітили, що на сьогодні
2026.10.23
14:20
Мілини мліли,
Піском білили.
У тінях сосен
Граки ходили.
Ховався лебідь —
Самотній, босий —
Біліший лілей
У тінях сосен.
Піском білили.
У тінях сосен
Граки ходили.
Ховався лебідь —
Самотній, босий —
Біліший лілей
У тінях сосен.
2026.10.23
12:22
Переломи епох так лякають людей,
Залишаючи шрами болючі.
Тектонічні розлами, розриви сітей.
Голос неба ніхто не озвучив.
Розповзаються тріщини в душах, і страх
Запускає глибоке коріння.
Розбивається амфора. Здавнений крах
Розпускає потворні пагіння
Залишаючи шрами болючі.
Тектонічні розлами, розриви сітей.
Голос неба ніхто не озвучив.
Розповзаються тріщини в душах, і страх
Запускає глибоке коріння.
Розбивається амфора. Здавнений крах
Розпускає потворні пагіння
2026.10.23
11:29
Корінь слова «гуманізм» - «людяний».
Але у деяких політиків дивне уявлення про це поняття…
Гуманізм - це що означає?
Це загиблі вагітні жінки,
це мости і лікарні розчавлені,
це зруйновані вщент дитсадки…
Але у деяких політиків дивне уявлення про це поняття…
Гуманізм - це що означає?
Це загиблі вагітні жінки,
це мости і лікарні розчавлені,
це зруйновані вщент дитсадки…
2026.10.23
11:02
Буденність відходить
Наче покірна валіза,
Яку несуть в руках
Подорожні вічного шляху,
Затискаючи пальці до щему,
До синяви під нігтями,
Які шкрябали в двері самотності
Дому, що стоїть на вулиці Сліз
Наче покірна валіза,
Яку несуть в руках
Подорожні вічного шляху,
Затискаючи пальці до щему,
До синяви під нігтями,
Які шкрябали в двері самотності
Дому, що стоїть на вулиці Сліз
2026.10.23
05:36
А дощ іде і обмиває вікна,
Змиває пил і спогади старі, -
Ніяк лише з душі печаль не зникне,
Ніщо її не звільнить від жури.
Стікають краплі, наче дні за днями,
Холоне у горнятку теплий чай, -
Утомлений нудьгою і думками,
Боюся нині впасти у відчай.
Змиває пил і спогади старі, -
Ніяк лише з душі печаль не зникне,
Ніщо її не звільнить від жури.
Стікають краплі, наче дні за днями,
Холоне у горнятку теплий чай, -
Утомлений нудьгою і думками,
Боюся нині впасти у відчай.
2026.10.22
23:06
Оманні сумніви, коли лювов
Свободу втратити зродила страх.
Двох душ єднання навзамін свобод —
Чарівні узи, де ніхто не раб.
Кохання справжнє — в путах не скара,
Воно довік не принесе біди:
Тендітній пташці й клітка — не жура,
Бо спів її солодкий —
Свободу втратити зродила страх.
Двох душ єднання навзамін свобод —
Чарівні узи, де ніхто не раб.
Кохання справжнє — в путах не скара,
Воно довік не принесе біди:
Тендітній пташці й клітка — не жура,
Бо спів її солодкий —
2026.10.22
21:16
Квартонель
Холодами гартована босими,
Зацілована райдужно кольором,
Після Літечка - Осені з грозами,
Хризантема хизується гонором.
Холодами гартована босими,
Зацілована райдужно кольором,
Після Літечка - Осені з грозами,
Хризантема хизується гонором.
2026.10.22
21:12
Щоб вирватись із лещат бідноти, пішов у гладіатори Шимон бен Лакіш.
На розвагу імператору й вельможам із криком «Аve Caesar! morituri te salutant!» не раз ходив юдей і сам на смерть, завдавши смерть товаришу.
Зрештою, набридло юнакові це ремесло І б
2026.10.22
20:59
Є край, що зовуть Україна,
а так це і є Свята Русь,
по світу подіями лине –
коли ще сюди повернусь?
Мав кожен будинок чи хату
і рідні міста чи село,
раділи йому батько й мати
а так це і є Свята Русь,
по світу подіями лине –
коли ще сюди повернусь?
Мав кожен будинок чи хату
і рідні міста чи село,
раділи йому батько й мати
2026.10.22
20:18
У пітьмі
Де лихоманковий цвіт
А чи під водою
Де катран булькотить
Або вранці
Біля радіо
Стіни сходяться щоби задушити
І друзів катма
Де лихоманковий цвіт
А чи під водою
Де катран булькотить
Або вранці
Біля радіо
Стіни сходяться щоби задушити
І друзів катма
2026.10.22
18:31
В інституті алкогольнім,
У лікеро-горілчанім,
Завершився монотонно
Семестр денного навчання.
Ось прийшов спудей на іспит,
Викладач повідомляє: -
Будем визначати вмісти
У лікеро-горілчанім,
Завершився монотонно
Семестр денного навчання.
Ось прийшов спудей на іспит,
Викладач повідомляє: -
Будем визначати вмісти
2026.10.22
16:44
Старий дідусь сидів переді мною,
Борідку сиву нетерпляче м‘яв,
Немов слова потрібні підбирав
Й не міг знайти. І паузою тою
Мене все більш і більш інтригував:
Що ж саме хоче мені розказати,
Чого би я іще не можу знати?
А я ж був певен, що багато зна
Борідку сиву нетерпляче м‘яв,
Немов слова потрібні підбирав
Й не міг знайти. І паузою тою
Мене все більш і більш інтригував:
Що ж саме хоче мені розказати,
Чого би я іще не можу знати?
А я ж був певен, що багато зна
2026.10.22
15:35
Поки ще летять літа мої,
мрію наші витоки вернути,
де течуть цілющі ручаї
та джерела у чужі краї
і колись проявлене й забуте
повертає на круги свої.
ІІ
мрію наші витоки вернути,
де течуть цілющі ручаї
та джерела у чужі краї
і колись проявлене й забуте
повертає на круги свої.
ІІ
2026.10.22
13:21
до чого розмовляли ми
душевно та сердечно
в сарайчику покривленім
із мордами овечими
про що розказували ми
розпачливо неґречно
що зиму пережити би
а там безпечна втеча
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...душевно та сердечно
в сарайчику покривленім
із мордами овечими
про що розказували ми
розпачливо неґречно
що зиму пережити би
а там безпечна втеча
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Світлана Ковальчук (1967) /
Проза
Яблука
Яблука вже не падали. Лежали всі на землі. І не яблука, а великі кулі чи навіть поважні планети, поборені земним тяжінням. Це був просто один із етапів переходу – з однієї форми матерії в іншу, з яблука – у грунт, потім – знову в яблуко.
Вони ще зберігали в собі тужавість і блиск, ще внутрішньо продовжували вигойдуватися, як ото на гіллі, але всемогутній час брав своє: он те сокоточить надбитим боком, а те взялося плямами. Їх час від часу торкала трава, лоскотала пучками пальців.
Осеніло. Жовтогарячим полум’ям красувалися чорнобривці. Понад усім, понад усе. Від їхнього життєрадісного вогню ставало тепло і радісно на душі. Осеніло. Повільно, непомітно, але невпинно і наполегливо.
Маленька дівчинка бавилась яблуками. Спочатку по-діловому плескала по чубку. Ану ж: що ти таке? Потім брала в руки і піднімала догори. Одне велике яблуко – якраз на дві дитячі долоньки. Воно потрапляло саме в сніп сонячних променів і справді мало вигляд великої незвіданої планети. Врешті всі планети-яблучка одна за другою поперекочувались у траву і продовжили свою справу – переходити з однієї форми матерії в іншу.
Сонце було пообіднє, навіть підвечірнє. У саду дійсно можна було побачити діагоналі його променів, що перетинали поріділе листя, помилуватися його грою на віконному склі чи просто потішитися лагідним теплом «бабиного літа». І баба, хм…прабаба, тішилася. І теплом, і внучкою, і дарованим Богом днем. Дякувати Богові й до прабаби дожилася. Чула в собі великий світ любові до оцього дитяти, чула, як саме він тримав ще її при житті, як розливався по грудях дивинною благодаттю. Тішилася цвітом чорнобривців. А в квітів це як? Теж правнуки? Пам’ятає, як ще її мама (царство їм небесне) насипали в жменю насіння: «Посій, доню, біля хати». І сіяла, і садила яблуні разом з чоловіком (нехай з Богом спочиває), і плекала-доглядала оцей сад. Пучок сонячних променів упав на її руки. «Ну, погладь хоч ти, сонєчку, погрій, бо он бачиш, уже ж такі, як те ябко, скоцюрблене, у траві».
На поріг вибігла мама дитини. Усміхнулася малятку, бабі, сонечку, та й, заклопотана, шусть – у хату. Дитя здійняло ручки й намірилося заплакати. Аж тут, де не візьмись, – подмух вітру. І на дитячі долоньки плавно, неначе який чарівний човник, опустився листочок. Він і справді був схожий на човника: краї закручені, гострий ніс догори. Дитина забула про плач, бо ж – таке диво. Човник був невагомим, він ледь торкався дитячих пальчиків і був готовий знову злетіти. І ось з нього випурхнули маленькі… «лялі»?, такі, як у дитячій книжечці, гарні дівчатка й хлопчики із прозорими крильцями. Вони, тримаючись за руки, кружком, здійнялися над головою маляти, зісипали якогось невидимого сяєва, перелетіли на руки старої жінки, від чого ті зробилися аж якимись легшими, і шкіра розгладилась, і за мить чарівні істоти розтанули в пучку вечірнього осіннього сонця.
На руках у дитини ще гойдався листочок.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Яблука
Яблука вже не падали. Лежали всі на землі. І не яблука, а великі кулі чи навіть поважні планети, поборені земним тяжінням. Це був просто один із етапів переходу – з однієї форми матерії в іншу, з яблука – у грунт, потім – знову в яблуко.
Вони ще зберігали в собі тужавість і блиск, ще внутрішньо продовжували вигойдуватися, як ото на гіллі, але всемогутній час брав своє: он те сокоточить надбитим боком, а те взялося плямами. Їх час від часу торкала трава, лоскотала пучками пальців.
Осеніло. Жовтогарячим полум’ям красувалися чорнобривці. Понад усім, понад усе. Від їхнього життєрадісного вогню ставало тепло і радісно на душі. Осеніло. Повільно, непомітно, але невпинно і наполегливо.
Маленька дівчинка бавилась яблуками. Спочатку по-діловому плескала по чубку. Ану ж: що ти таке? Потім брала в руки і піднімала догори. Одне велике яблуко – якраз на дві дитячі долоньки. Воно потрапляло саме в сніп сонячних променів і справді мало вигляд великої незвіданої планети. Врешті всі планети-яблучка одна за другою поперекочувались у траву і продовжили свою справу – переходити з однієї форми матерії в іншу.
Сонце було пообіднє, навіть підвечірнє. У саду дійсно можна було побачити діагоналі його променів, що перетинали поріділе листя, помилуватися його грою на віконному склі чи просто потішитися лагідним теплом «бабиного літа». І баба, хм…прабаба, тішилася. І теплом, і внучкою, і дарованим Богом днем. Дякувати Богові й до прабаби дожилася. Чула в собі великий світ любові до оцього дитяти, чула, як саме він тримав ще її при житті, як розливався по грудях дивинною благодаттю. Тішилася цвітом чорнобривців. А в квітів це як? Теж правнуки? Пам’ятає, як ще її мама (царство їм небесне) насипали в жменю насіння: «Посій, доню, біля хати». І сіяла, і садила яблуні разом з чоловіком (нехай з Богом спочиває), і плекала-доглядала оцей сад. Пучок сонячних променів упав на її руки. «Ну, погладь хоч ти, сонєчку, погрій, бо он бачиш, уже ж такі, як те ябко, скоцюрблене, у траві».
На поріг вибігла мама дитини. Усміхнулася малятку, бабі, сонечку, та й, заклопотана, шусть – у хату. Дитя здійняло ручки й намірилося заплакати. Аж тут, де не візьмись, – подмух вітру. І на дитячі долоньки плавно, неначе який чарівний човник, опустився листочок. Він і справді був схожий на човника: краї закручені, гострий ніс догори. Дитина забула про плач, бо ж – таке диво. Човник був невагомим, він ледь торкався дитячих пальчиків і був готовий знову злетіти. І ось з нього випурхнули маленькі… «лялі»?, такі, як у дитячій книжечці, гарні дівчатка й хлопчики із прозорими крильцями. Вони, тримаючись за руки, кружком, здійнялися над головою маляти, зісипали якогось невидимого сяєва, перелетіли на руки старої жінки, від чого ті зробилися аж якимись легшими, і шкіра розгладилась, і за мить чарівні істоти розтанули в пучку вечірнього осіннього сонця.
На руках у дитини ще гойдався листочок.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
