Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.15
16:52
ліжко те ж, і оцей лазарет
кажи, сестро морфін, що я дочікуюся тебе
бо я не певний, чи дотягну знов
о, пробач, я слабий, давно
і крики сирени усе лунають межи скронь
кажи, сестро морфін, коли почався цей полон
як же я потрапив до цих місць
кажи, сестро морфін, що я дочікуюся тебе
бо я не певний, чи дотягну знов
о, пробач, я слабий, давно
і крики сирени усе лунають межи скронь
кажи, сестро морфін, коли почався цей полон
як же я потрапив до цих місць
2026.07.15
13:15
шерехи шашелю чує горище крізь сон
білого павутиння гойдалки в просвіт сонця
труситься потерттю висхлий тютюн над склом
листя його почорніле наче ложа масонська
дах що над головою як піраміда де
є ще можливість стати ступою чи косою
мотлох забут
білого павутиння гойдалки в просвіт сонця
труситься потерттю висхлий тютюн над склом
листя його почорніле наче ложа масонська
дах що над головою як піраміда де
є ще можливість стати ступою чи косою
мотлох забут
2026.07.15
12:58
Хай ліпше я не висплюсь і змарнілий
Прокинуся у променях зорі.
Цей світ, такий такий побитий, зубожілий,
Всміхнеться у пробудженій порі.
Такий напівсліпий, заціпенілий
Відтоді, як злетіли журавлі.
Прокинусь я розбитий, занімілий
В пустелі серця н
Прокинуся у променях зорі.
Цей світ, такий такий побитий, зубожілий,
Всміхнеться у пробудженій порі.
Такий напівсліпий, заціпенілий
Відтоді, як злетіли журавлі.
Прокинусь я розбитий, занімілий
В пустелі серця н
2026.07.15
12:58
Сідає сонце і у полі тоне,
У житі молодому, що цвіте:
Стебла тонкого не зігнула втома,
Пилку стоїть сіяння золоте.
А стежку мітять де-не-де блавати -
Небесні бризки із високих хмар.
Як дав Ти, Боже, день цей відчувати,
У житі молодому, що цвіте:
Стебла тонкого не зігнула втома,
Пилку стоїть сіяння золоте.
А стежку мітять де-не-де блавати -
Небесні бризки із високих хмар.
Як дав Ти, Боже, день цей відчувати,
2026.07.15
12:40
найбільш морочить саме те
чого немає поки
й чи буде невідомо теж
й наскільки все це пофіг
у дзеркалі чи просто склі
відбите щось минуле
за чим жалітимеш собі
а всі давно забули
чого немає поки
й чи буде невідомо теж
й наскільки все це пофіг
у дзеркалі чи просто склі
відбите щось минуле
за чим жалітимеш собі
а всі давно забули
2026.07.15
12:06
Як поєднали їх в один святковий день?
Не були ж друзями вони.
Ба! Найчастіше – сперечались.
Хоча б і тоді, як Павло загостював
В Петра на два тижні в Єрусалимі.
Тай лінію Ісусову врізнобіч повели.
Як і Вчитель, Петро хоч і спокушав
Всевишнього обра
Не були ж друзями вони.
Ба! Найчастіше – сперечались.
Хоча б і тоді, як Павло загостював
В Петра на два тижні в Єрусалимі.
Тай лінію Ісусову врізнобіч повели.
Як і Вчитель, Петро хоч і спокушав
Всевишнього обра
2026.07.15
11:12
Це ще не все, мій милосердний?
У дзиґарі крихкому — час
На те, щоб вийняти з осердя
Душі: скалки, голки образ?
Здійснити мрії кольорові,
У вірші розчинити сум,
Допоки в пелюстках любові
Я не відчую серця струм.
У дзиґарі крихкому — час
На те, щоб вийняти з осердя
Душі: скалки, голки образ?
Здійснити мрії кольорові,
У вірші розчинити сум,
Допоки в пелюстках любові
Я не відчую серця струм.
2026.07.15
07:17
Дивуюся, а може й не дивуюсь,
що є між гару бомбових жахів
сессерівські, потріскані статуї,
що з них ще кракелюр не облетів.
Що межи тих - війни - страшних розіскрень
іще їх видратовує просте -
калинове осердя українське,
що є між гару бомбових жахів
сессерівські, потріскані статуї,
що з них ще кракелюр не облетів.
Що межи тих - війни - страшних розіскрень
іще їх видратовує просте -
калинове осердя українське,
2026.07.15
06:49
Хоч малорухомий
І втомлює в'ялість -
Ні думки про втому,
Ні скарги на старість.
Ні слова про хворість,
Ні зойку від болю,
Хоча про бадьорість
До Бога вже молиш...
І втомлює в'ялість -
Ні думки про втому,
Ні скарги на старість.
Ні слова про хворість,
Ні зойку від болю,
Хоча про бадьорість
До Бога вже молиш...
2026.07.15
05:49
СПАЛАХ П’ЯТИЙ. ПОВЕРНЕННЯ ЛАСТІВКИ
За вікном-бійницею завірюха раптом почала вщухати. Дике завивання вітру змінилося на глибоку, заворожуючу тишу різдвяних зимових Альп. Останні зерна піску в годиннику її життя стрімко падали донизу.
Боян підвівся з
2026.07.14
21:46
Громаддя
гнівне
грозить
громами!
Горить грімниці блиск – палючий жар!
Здається, мить, і встояти ніщо не зможе!
Здається, мить, і все на світі переможе
сліпа озлоба піднебесних кар!
гнівне
грозить
громами!
Горить грімниці блиск – палючий жар!
Здається, мить, і встояти ніщо не зможе!
Здається, мить, і все на світі переможе
сліпа озлоба піднебесних кар!
2026.07.14
15:09
Осердна Суть моя - не вперше в тілі -
не вдруге одягаю плоті бран.
Струмую руслом Лади і Сивілли,
непоцуравшись тихого добра.
Земне моє й високе гостювання
між цих людей - межи стрімких дерев -
долиє сили небу, вчине ставні,
не вдруге одягаю плоті бран.
Струмую руслом Лади і Сивілли,
непоцуравшись тихого добра.
Земне моє й високе гостювання
між цих людей - межи стрімких дерев -
долиє сили небу, вчине ставні,
2026.07.14
13:19
Прибрали ялинку з центральної площі.
Так смисл оголився безглуздих понять.
Прибрали ялинку, як висохлі мощі,
Як відгомін грізних, запеклих заклять.
Прибрали ялинку... Усе проминає
В потоці ненатлих і згорблених днів.
Я хочу напитись води із Дунаю
Так смисл оголився безглуздих понять.
Прибрали ялинку, як висохлі мощі,
Як відгомін грізних, запеклих заклять.
Прибрали ялинку... Усе проминає
В потоці ненатлих і згорблених днів.
Я хочу напитись води із Дунаю
2026.07.14
13:08
По ограді плющ плететься,
Свічка ладаном чадить.
Стугонить розбите серце,
Не спиняється на мить.
Скрапує сльота рахманно
На скорботний обеліск.
Хрест залізний невблаганно
По коліна в землю вріс.
Свічка ладаном чадить.
Стугонить розбите серце,
Не спиняється на мить.
Скрапує сльота рахманно
На скорботний обеліск.
Хрест залізний невблаганно
По коліна в землю вріс.
2026.07.14
11:10
СПАЛАХ ЧЕТВЕРТИЙ. КОРОНА З ПОПЕЛУ. ПРОКЛЯТТЯ.
Голос Бояна впав до ледве чутного, тремтливого шепоту. Старий заплющив очі, наче намагався закритися від картини, яка досі палила його душу вогнем.
***
– Ти підн
2026.07.14
10:52
видихнутий цигарковий дим
який розчиняється у повітрі
мовби пучка солі вкинута до окропу
негода імла яка загортає місто
дедалі ретельніше ген
поетичне натхення котре на хвилину
просотує день безнадійно прозовий
що із цього вам чуття на порозі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...який розчиняється у повітрі
мовби пучка солі вкинута до окропу
негода імла яка загортає місто
дедалі ретельніше ген
поетичне натхення котре на хвилину
просотує день безнадійно прозовий
що із цього вам чуття на порозі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Інеса Завялова (1999) /
Проза
Про борсучка Лимка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про борсучка Лимка
Казка.
Коло одного великого будинку, на окраїні села, коло невеличкого ставка, жив маленький борсучок. Він був хороший хазяїн. Багато працював, мав гарну домівку, запасів харчових підготував влітку на всю зиму. Про все це дізнався борсучок-ледацюга.
Одного дня борсучок-ледацюга, його звали Тимко, прийшов до нори борсучка Лимка та й каже:
-От сидиш ти тут щодня, працюєш, світа божого не бачиш, для чого це тобі? Ця хазяйновитість, цей порядок, для чого він тобі? От у мене життя так життя! Я багато всього бачу, подорожую, сплю… де хочу, їм… де хочу! Я щасливіший за тебе!
-То, може, й так, але мені в праці весело і хороше.
-Та кому потрібні ці твої порядки, кому потрібно так надриватися? Пішли зі мною, погуляєм!
- З тобою, а для чого?- засумнівався борсучок Лимко.
-Як для чого? Я тобі покажу красиві поля, дивні пахучі квіти. Поїмо всього, чого ти тільки захочеш, в лісі є все!
-Та ні, не піду, мені вдома хороше!
-То ти ще й трусливий, Лимко. А я думав ти сміливий, сміливіший за мене, тому й прийшов тебе кликати, щоб подивитися на красиві поля та гарні галявини.
Задумався борсучок Лимко та й міркує:
- Ну, дійсно, що тут такого? Піти трохи розвіятись не гріх! Прогулятись, красоту доріг побачити, що в цьому поганого?
Переодягнувся в гарне чисте вбрання, взяв з собою теплий светрик на всяк випадок; радіє, що Тимко його з собою кличе.
Йшли вони довго.
Аж враз… за великим деревом, коло лісочка, лис притаївся.
Борсучок Тимко знав, що лис полює на здобич, але про таку пастку Тимко не сказав нічого своєму новому товаришу Лимку.
-Он бачиш дерево, бачиш, Лимку, яке воно гарне! Іди до нього, а далі… квіти гарні, ти таких ніде не бачив, грибів на галявині лісній теж багато! А я зараз, я миттю метнусь, ще когось із друзів приведу, не переживай, тут нікого немає, я… та ти! Щоб веселіше було… ще когось покличу!
Не встиг Лимко у відповідь Тимкові і слово мовити, як залишився сам на лісній галявині, Тимко зник, а на Лимка враз напав лис та з’їв його.
Радіє борсучок Тимко, що Лимка лис з’їв, не переживає за нового товариша, а скоріш мчить до нори Лимка, забіг до його хатинки та хазяйнує. Не нарадується, що добро чуже, йому так легко дісталося.
Та не все так сталося, як хотів Тимко. Лис який проковтнув Лимка, почав так кашляти, дихнути не може. Не знав лис, що Лимко чесний та трудолюбивий, а таких з’їсти не просто. Ще разок кашлянув лис та й врешті-решт виплюнув борсучка Лимка. Налякався лис такої чесності та втік в гущу хащі.
Сидить Лимко самітній на лісній дорозі, стряхує з себе неприємні запахи, мало не плаче, бо ще мить, то міг і не зостатися цілим та здоровим. Озирається Лимко навколо, але Тимка ніде не бачить.
Аж от… повзе їжачок Фрол до нього з лісу.
-А що це ти такий липкий і скуйовджений, борсучок ти малий, чи хто ти?
-Та лихо мене спіткало, лис мене зїв, а потім виплюнув. Я мало в його животі не застряг назавжди, ледь-ледь не пропав. Організм лиса мене не сприйняв.
-То живий залишився, і то хвали бога, за таке диво!
-То так і є! – каже, тремтячи, Лимко, бо нанервувався дуже.
-Пішли вже, небіжнику, допоможу тобі до дому прийти.
Йдуть ці двоє не спішачи, прийшли до домівки Лимка, а там вже Тимко хазяйнує.
Їжак дуже розсердився на таку справу, бо про все, що сталося йому борсучок Лимко розказав.
Іжак зашипів, гострі голки підняв...
Як побачив таке Тимко, давай геть з чужого дому тікати, біг так…, навіть не оглядувався.
-Дякую тобі, друже! Їжаче, Фроле, ти справжній! Ти мене до дому довів та ще з мого дому брехуна та злочинця вигнав. Зоставайся тут коло мене жити, будемо вдвох хазяйнувати.
-А чому не залишитися, залишусь.
Так їжак та борсучок подружилися, хазяйнували довго та чесно. Ловили мишей, комах надоїдливих відганяли, та за садом хозяйским, де люди живуть, довго та справно приглядували.
Коло одного великого будинку, на окраїні села, коло невеличкого ставка, жив маленький борсучок. Він був хороший хазяїн. Багато працював, мав гарну домівку, запасів харчових підготував влітку на всю зиму. Про все це дізнався борсучок-ледацюга.
Одного дня борсучок-ледацюга, його звали Тимко, прийшов до нори борсучка Лимка та й каже:
-От сидиш ти тут щодня, працюєш, світа божого не бачиш, для чого це тобі? Ця хазяйновитість, цей порядок, для чого він тобі? От у мене життя так життя! Я багато всього бачу, подорожую, сплю… де хочу, їм… де хочу! Я щасливіший за тебе!
-То, може, й так, але мені в праці весело і хороше.
-Та кому потрібні ці твої порядки, кому потрібно так надриватися? Пішли зі мною, погуляєм!
- З тобою, а для чого?- засумнівався борсучок Лимко.
-Як для чого? Я тобі покажу красиві поля, дивні пахучі квіти. Поїмо всього, чого ти тільки захочеш, в лісі є все!
-Та ні, не піду, мені вдома хороше!
-То ти ще й трусливий, Лимко. А я думав ти сміливий, сміливіший за мене, тому й прийшов тебе кликати, щоб подивитися на красиві поля та гарні галявини.
Задумався борсучок Лимко та й міркує:
- Ну, дійсно, що тут такого? Піти трохи розвіятись не гріх! Прогулятись, красоту доріг побачити, що в цьому поганого?
Переодягнувся в гарне чисте вбрання, взяв з собою теплий светрик на всяк випадок; радіє, що Тимко його з собою кличе.
Йшли вони довго.
Аж враз… за великим деревом, коло лісочка, лис притаївся.
Борсучок Тимко знав, що лис полює на здобич, але про таку пастку Тимко не сказав нічого своєму новому товаришу Лимку.
-Он бачиш дерево, бачиш, Лимку, яке воно гарне! Іди до нього, а далі… квіти гарні, ти таких ніде не бачив, грибів на галявині лісній теж багато! А я зараз, я миттю метнусь, ще когось із друзів приведу, не переживай, тут нікого немає, я… та ти! Щоб веселіше було… ще когось покличу!
Не встиг Лимко у відповідь Тимкові і слово мовити, як залишився сам на лісній галявині, Тимко зник, а на Лимка враз напав лис та з’їв його.
Радіє борсучок Тимко, що Лимка лис з’їв, не переживає за нового товариша, а скоріш мчить до нори Лимка, забіг до його хатинки та хазяйнує. Не нарадується, що добро чуже, йому так легко дісталося.
Та не все так сталося, як хотів Тимко. Лис який проковтнув Лимка, почав так кашляти, дихнути не може. Не знав лис, що Лимко чесний та трудолюбивий, а таких з’їсти не просто. Ще разок кашлянув лис та й врешті-решт виплюнув борсучка Лимка. Налякався лис такої чесності та втік в гущу хащі.
Сидить Лимко самітній на лісній дорозі, стряхує з себе неприємні запахи, мало не плаче, бо ще мить, то міг і не зостатися цілим та здоровим. Озирається Лимко навколо, але Тимка ніде не бачить.
Аж от… повзе їжачок Фрол до нього з лісу.
-А що це ти такий липкий і скуйовджений, борсучок ти малий, чи хто ти?
-Та лихо мене спіткало, лис мене зїв, а потім виплюнув. Я мало в його животі не застряг назавжди, ледь-ледь не пропав. Організм лиса мене не сприйняв.
-То живий залишився, і то хвали бога, за таке диво!
-То так і є! – каже, тремтячи, Лимко, бо нанервувався дуже.
-Пішли вже, небіжнику, допоможу тобі до дому прийти.
Йдуть ці двоє не спішачи, прийшли до домівки Лимка, а там вже Тимко хазяйнує.
Їжак дуже розсердився на таку справу, бо про все, що сталося йому борсучок Лимко розказав.
Іжак зашипів, гострі голки підняв...
Як побачив таке Тимко, давай геть з чужого дому тікати, біг так…, навіть не оглядувався.
-Дякую тобі, друже! Їжаче, Фроле, ти справжній! Ти мене до дому довів та ще з мого дому брехуна та злочинця вигнав. Зоставайся тут коло мене жити, будемо вдвох хазяйнувати.
-А чому не залишитися, залишусь.
Так їжак та борсучок подружилися, хазяйнували довго та чесно. Ловили мишей, комах надоїдливих відганяли, та за садом хозяйским, де люди живуть, довго та справно приглядували.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
