Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
"Радій, Невінчана Царице..." (Невідома українська Марійська поезія)
З рукопису авторського антології "ЛИКУЙ, КНЯГИНЕ!"
(Відома та невідома Марійська поезія України та українського закордоння)
Працюючи понад 30 років у Львівському музеї історії релігії, зокрема в Інституті релігієзнавства, маю змогу вкладати авторську антологію поезії, присвяченій Богородиці, яка дістала назву "Марійська поезія" - на основі заборонених радянською владою релігійних видань та календарів 20-70-их років минулого століття, що знаходяться у Фондах нашого музею.
Робота вже майже завершена, готуються відомості про авторів перед макетуванням книжки. Ця робота триває уже третій рік - і дала не тільки творчу насолоду від високопрофесійної Богородичної поезії, а й великий імпульс для пошуків і джерело для власних письменницьких проектів.
Антологія має 6 розділів, перший із них "ЄДИНОЧИСТА І БЛАГОСЛОВЕННА..." друкувати не буду, бо це розділ хрестоматійних, себто відомих українських авторів.
Отож, почну з розділу ІІ "РАДІЙ, НЕВІНЧАНА ЦАРИЦЕ...", де вміщені невідомі українські автори.
антологія "ЛИКУЙ, КНЯГИНЕ!" (в рукописі)
Олег Стюарт*Ликуй, Княгине!
Ликуй, Княгине світлих зір,
Земель і вод, життя і мріє!
До Тебе свій підносим зір
І кличем: Радуйся, Маріє!
Поглянь, Пречиста, із висот
На український свій народ!
На наших землях кров і мста,
Ірод засів в Твоїй столиці,
І знов Пилат розп’яв Христа,
І сповнив учнями в’язниці.
І з тюрем кличуть голоси:
Спаси, Маріє, нас спаси!
Почуй слова тривожних уст,
Що шлють сини Тобі і доні,
Щоб сяли Київ, Львів і Хуст,
Як перли на твоїй короні.
Поглянь, Маріє, на наш край
І Україні волю дай!
*Олег Стюарт – одне з творчих псевдо Теодора Курпіти
«Калєндар української Родини»1950, ст. 59.
Теодор Курпіта
Ave!
У розцвіті рожевім трави
І синя флейта – небеса.
Немов чернець стою я сам
Із піснею на серці: Ave!
За мною полум’ям заграви
Вечірні блимають вогні
І в фіолетній тишині
Несеться дзвона срібне: Ave!
Прийми із серцем нелукавим
Мене, Маріє, під покров.
Тобі жертвую душу, кров
І серця свого тихе: Ave!
Дозволь в Твої ступити лави
Відважних, смілих, чесних слуг
І в час незгоди і наруг
Тобі співати вічно: Ave!
«Дзвони», Львів 1937, ч.5. с.171
Ольга Сиротинська
В день Успення Пречистої Діви Марії
На золотих крилах ангелів ясних
Між срібні зорі, в край неба красний
З цього провалля смутку, сліз і болів,
Та, що була нам всім провід-зорею,
Взнеслась на віки тілом і душею
В край вічний щастя, радости і волі.
Засумували води Йордану,
Імлою смутку вкрився ліс Ливану;
Прибравсь в жалоби паполоми чорні.
Ллють сльози горя вірнії синове,
Бо хто ж то нині під крилом любови
Так, як Пречиста їх усіх пригорне?
А часи люті; ворог так шаліє;
В серцях згасає віра і надія…
І холод тиснеться повільним ходом…
Не опускай нас, о Мати Пречиста!
Крізь життя темні дороги імлисті
Будь нашим сонцем і нашим проводом!
Бо нам так важко, бо нам так сумно;
Життя на світі наче чорна трумна,
Гробова студінь, здається, кругом віє…
Як на нас вдарять лютії морози,
Як спадуть тучі й горя-болю сльози,
Не опускай нас, о Мати Маріє!
Не бійтесь, діти, хоч я між зорями
Царюю нині, то завжди я з вами
І помагати буду вам невпинно,
Чи в щастю-долі, чи в смуткуі горю,
Для вас повік я – та Провідна Зоря,
Лиш дайте серце ви мені невинне!
«Наш Приятель», Львів 1924, число 8, ст..106.
М.-ч.
Чистая Діво!
Чистая Діво, Царице Мая,
Роже цвітуча, перло святая,
Тобі на честь ми пісню співаєм,
З всіми святими враз величаєм.
Діво Пречиста,Мати Ласкава,
Що володієш в блиску і славі,
До Тебе просьби наші підносим,
Для Підкарпаття доленьки просим.
Ми – руські діти, Ти – наша Мати,
Не дай нам духом підупадати,
Захорони нас від злої долі.
Не дай попасти в ярмо неволі.
Діво Маріє, Тобі з поклоном
Пісню співаєм сердечним тоном;
Благослови нас, встався за нами
В Того, що править всіма віками.
«Благовістник», Ужгород 1937, число 5, ст.17.
Марія Я.Мятка
Маївка
Пречиста Діво,радій, радій:
ввесь світ хвалу шле
красі Твоїй!
Ось в кожен теплий травневий день
гуде молебень
з-поміж вишень!
Гудуть, співають в яснім теплі
хрущі, - і діти, -
й бджілки малі.
І гомонить скрізь пташиний спів
з гаїв зелених,
з шумких степів.
А в кожен вечір лунає дзвін –
і в храм твій люди
йдуть на поклін.
І зорі сяють красі Твоїй…
Пречиста Діво,
радій, радій!
«Християнський голос» 1952, число 21, ст.3.
Ю. Паломник
Гимн Марії
Освяти, о Пречиста, мій дім
і всіх тих, що живуть у цім домі:
тих, що пориви в них молоді,
тих, що в старості чають на поміч.
І кімнату мою освяти:
і ці вікна, і стіни, і двері,
і той стіл, на якому застиг
недокінчений гімн на папері…
І мене освяти за столом
у найбільшім, найтяжчім зусиллі:
серце грає Тобі, о Маріє, псалом,
я ж у вірш його вкласти не в силі…
«Поступ» 1969, число 22, ст.7.
Олена Печеніг
Мати Божая…
Мати Божа йшла та долинами
Широчезними та з тернинами.
«Земле, земленько многогрішная!
Сестро, сестронько неутішная!
Я печалі твої рукавом ізітру, -
Квіт-пахуч, зілля-сад ізсаджу між журу.
В табуни, у бистрі, ой зберіться, вітри,
Покотіться сюди із крутої гори!
Рознесіть., розсадіть молоді паростки –
Хай зів’яне печаль, де зростуть ці квітки.
Хай росою сльоза зсохне з променем дня;
Хай же плаче Душа лиш одна, лиш Моя…».
Мати Божа йшла та долинами
Широчезними та з тернинами.
Мати Божая – Радість соняшна,
Охороннице наша горішня!
«Дзвони» 1932, число 2, ст.81.
Ірка Трусь
Марія
В смарагдовій, довгій сукні,
Густо тканій звіздочками –
Йшла Марія полем, лісом,
Йшла дібровами, гаями.
Ліс шумить ніжну молитву,
Шепчуть тихо щось діброви:
- Пригорни нас всіх. Маріє,
Хорони нас під покрови.
Пісню матінці співають
Пташенята всі і квіти –
Так солодко, милозвучно,
Ось послухайте лиш, діти!, -
Треба серденька вам мати,
Як лелії сніжні, чисті,
А тоді і ваша пісня
Мила буде теж Пречистій.
«Наш Приятель» 1934, число 11-12, ст.12.
П.Штокалко
Діти Марії
(з уст народа)
По райських стежечках іде
Марія Божа Мати,
Гурток дітей малих веде
В садочку забавляти.
У них одежа мов би сніг, -
Її Марія шила, -
Несесь дівочий тупіт ніг,
Мигтять ангельські крила.
Розкішний довкруги садок,
У стіп пахучі цвіти,
Ягідки клоняться з гілок,
Їх рвати хочуть діти.
Пречиста Діва все спішить,
Гіллячки пригинає,
Ягідки рве і в тую ж мить
Ягідки кожен має.
Лящить дітвори срібний сміх
Йде гомін від забави,
Глядить на діточок усіх
Марії зір ласкавий.
«Наш Приятель» 1924, ч.5, с.73.
Євгенія К-івна
Поклін
Склонило Сонце русу головку
В поклін найнижчий аж до землі
Та в перлоцвіти, срібні намиста
Прибрало землю в привіт Її.
Склонилось Сонце в поклін найнижчий
Молиться тихо природа вся:
- Радуйся Діво благословенна,
О Непорочно За-ча-та-я!..
«Місіонар», Жовква 1935, ч.12, с.273.
І. Сендецький
Розбитий човен
На синім морі човен розбитий…
Сном оповитий пливу в човні…
Хвилі вдаряють і заливають,
в шалі-розпалі човном хитають.
Горе мені!
Але ось руку хтось простягає,
мене спасає. Дивлюся я:
Пречиста Мати, Скарб благодати
подала руку, щоб рятувати
своє дитя.
І сльози кануть. Сила любови
здійма окови з серця в огні.
А Божа Мати зайшла в палати,
щоб своїм словом в Сина благати
щастя мені!
«Календар Доброго Пастиря» 1950, ст.53.
М.Щ.
Мати Милосердя
Вона полями йшла
В рожевій ранку млі,
Вкраїнських рук діла
Оглянуть на землі.
Схилив головку цвіт,
Колосся пало ниць
Дивіть, дивіть, дивіть! –
Роздався голос птиць.
Схилив головку цвіт,
Дорогу Їй стелив.
Дивіть, дивіть, дивіть! –
Привіт ланами плив.
Вона так тихо йшла,
Так плиламоветер…
Аж щось ось там найшла,
Де видний лан тепер…
Схилилась як лоза,
Що з вітромйде у бій;
І канула сльоза
Її гаряча з вій.
І тихий плач без слів
Озвався… ріс і ріс;
В нім жаль і біль рабів
До неба вітер ніс.
Замовкли голоси,
Замовк ланів привіт:
Між каплями роси
Багрів кровавий піт…
Вона зібрала кров
Як дорогий алмаз,
А сльози лились знов
З очей Їй раз-у-раз.
І скоро вже ішла
Полями в ранку млі.
Бо скарб вона знайшла
Великий на землі.
«Наш приятель» 1922, ч. 2., ст.27.
Автор невідомий
А як прийде той місяць май
А як прийде розкішний май,
Цвітучий май чудовий,
Вбереться в цвіт діброва, гай,
В килими луг шовковий;
Як соловій струмом пісень
Затьохкає й принишкне,
І як теплом на сад вишень
Легенький вітер дихне;
Як в тихім сні листки беріз
До долу схилять віти,
Як серед рос, дрібоньких сліз,
Заснуть пахучі цвіти;
І як обгорне душу жаль
За ясним днем, красою,
Навіє сум важку печаль
І грози неспокою;
То я тоді у хвилю ту,
Забувши земське горе,
З мольбами тихими піду
До Тебе, ясна Зоре!
«Місіонар», Жовква 1908, с.141.
Автор невідомий
Не дай, Маріє…
…А як звалить мене, знеможе
Тягар житейських мук, терпінь,
Скує мене в ярмо вороже
Нетями сонна, чорна тінь:
Не дай в безсилля впасти плінь…
Не дай знеможеному в бою
Соромно впасти на шляху,
Бо я, Маріє, все з Тобою
Надії віри повен йду,
В побіди силу йду до бою.
«Калєндар Місіонаря», Жовква 1926, с.128.
Дмитро Николишин
Божий мир.
Ти добру частку вибрала, Маріє:
вогнем буття захоплення німе;
воно в жарі кохання не зотліє,
ні буревій холодний не розвіє,
ні хитрий друг його не відніме.
Воно в душі зростить і скріпить віру
в могутній світ краси живих ідей;
із серця струн дзвінку збудує ліру
й сотати буде з неї пісню щиру
про сон життя, невгадну для людей.
Воно самотній шлях устелить квіттям,
освітить сяйвом кременисту часть,
жар соняшний відхилить верховіттям
рясних алей і снам – химерним дітям
уяви – творчий зміст і тривок дасть.
Воно тобі у дні борні поможе
переплисти зрадливий світа вир;
сичання заздре заглушить вороже,
пахучий щастя цвіт у серце вложить, -
воно віллє у душу Божий мир!
16. ІV. 36
«Калєндар родини», Львів 1936., с.3.
з рукопису антології Марійської поезії "ЛИКУЙ, КНЯГИНЕ!",2018.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Замовлянка "На добраніч" (дитяче)"