Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.29
23:32
музика пробивається
через усякі синоніми перепон
зринає і пробирає
у місцях несподіваних
мовби світло що
переливається через тріщини
в оболонках
рухомих і нерухомих
через усякі синоніми перепон
зринає і пробирає
у місцях несподіваних
мовби світло що
переливається через тріщини
в оболонках
рухомих і нерухомих
2026.10.29
20:46
Онук у дідуся спитав,
Що на осонні вигрівався,
Якимсь думкам своїм всміхався,
Прикривши очі, наче спав:
- Дідусю, як же так воно
У нашім краї відбулося,
Що під Литвою довелося
Нам нині бути? Чи ж давно
Що на осонні вигрівався,
Якимсь думкам своїм всміхався,
Прикривши очі, наче спав:
- Дідусю, як же так воно
У нашім краї відбулося,
Що під Литвою довелося
Нам нині бути? Чи ж давно
2026.10.29
20:09
Я не хочу писати вже вірші.
Я порину у край німоти,
У країну мовчання, що гірше,
Ніж відсутність чіткої мети.
Я полину у поле розлуки,
У степи розставань і страждань,
У ліси невимовної муки,
Я порину у край німоти,
У країну мовчання, що гірше,
Ніж відсутність чіткої мети.
Я полину у поле розлуки,
У степи розставань і страждань,
У ліси невимовної муки,
2026.10.29
17:55
Ще донедавная їх не помічав,навіть вряди-годи
Перескакував і підіймався без будь яких зусиль .
Тільки тепер, як стала ковінька продовженням руки,
Не те що помічаю, а ворогую щоденно з ними.
Заздрю тим, у кого їх нема чи ,може, тимчасово й обмаль,
А в
Перескакував і підіймався без будь яких зусиль .
Тільки тепер, як стала ковінька продовженням руки,
Не те що помічаю, а ворогую щоденно з ними.
Заздрю тим, у кого їх нема чи ,може, тимчасово й обмаль,
А в
2026.10.29
15:26
До душі припали чорнобривці,
Квіти із далекого дитинства,
Що росли в садку і попідтинню.
Майже до зими цвіли жаринки.
Пестили їх сонця ніжні бризки.
Звісно, поки гомін дня не стихне.
До душі припали чорнобривці,
Квіти із далекого дитинства,
Що росли в садку і попідтинню.
Майже до зими цвіли жаринки.
Пестили їх сонця ніжні бризки.
Звісно, поки гомін дня не стихне.
До душі припали чорнобривці,
2026.10.29
11:18
Нині кобзи, знову гучно, —
Не брешу, бо сплю вночі!
Шерех вітру, дні поштучно,
Ворон скаче на плечі.
Гуркіт ранку вартового —
Знову гамір, знову лють.
Око світу кольорове
Не брешу, бо сплю вночі!
Шерех вітру, дні поштучно,
Ворон скаче на плечі.
Гуркіт ранку вартового —
Знову гамір, знову лють.
Око світу кольорове
2026.10.29
07:30
Змалечку любов'ю оповитий
Жінки найріднішої на світі,
Маминою ніжністю зігрітий,
Почуваюсь восени, як літом.
Сонечко сіяє яскравіше,
Бо про мене думає найбільше,
Клопотами втомлена матуся, -
Я за це їй низько уклонюся,
Жінки найріднішої на світі,
Маминою ніжністю зігрітий,
Почуваюсь восени, як літом.
Сонечко сіяє яскравіше,
Бо про мене думає найбільше,
Клопотами втомлена матуся, -
Я за це їй низько уклонюся,
2026.10.28
23:27
когось тобі нагадує сей труд
усе можливо і не суть важливо
іде процесія чогось несуть
періщить у серйозні очі злива
розмова заганяється у кут
інверсія сухотна й дратівлива
а ти вчепивсь у вибраний абсурд
що із-під ніг висковзуюча линва
усе можливо і не суть важливо
іде процесія чогось несуть
періщить у серйозні очі злива
розмова заганяється у кут
інверсія сухотна й дратівлива
а ти вчепивсь у вибраний абсурд
що із-під ніг висковзуюча линва
2026.10.28
19:37
Круг*, рампа, зал,
штанкет софіта,
дзеркал портал,
туман залито.
За планом план,
своя куліса,
планшет, карман,
штанкет софіта,
дзеркал портал,
туман залито.
За планом план,
своя куліса,
планшет, карман,
2026.10.28
17:20
Колись перегорнуть останню сторінку
Великої творчості, гулу життя,
Фатальної флейти чумного століття,
Яка уповільнює серцебиття.
Великі події і твори великі
Злились в цьому місці, немов контрапункт.
Зібрались актори і блазні столикі
На площі, щоб з
Великої творчості, гулу життя,
Фатальної флейти чумного століття,
Яка уповільнює серцебиття.
Великі події і твори великі
Злились в цьому місці, немов контрапункт.
Зібрались актори і блазні столикі
На площі, щоб з
2026.10.28
15:15
БЕЗ ТЕБЕ (глоса)
Як порожньо та сумно восени!
Ані душі навколо. Тільки листя
З журбою повінчалося у місті...
На хвилях нескінченної війни,
Коли від долі - біль та стусани,
А від людей - лихі моря підлоти,
Як порожньо та сумно восени!
Ані душі навколо. Тільки листя
З журбою повінчалося у місті...
На хвилях нескінченної війни,
Коли від долі - біль та стусани,
А від людей - лихі моря підлоти,
2026.10.28
13:56
Ламає розум полум’яний
Звитяжний погляд пломінкий,
В червоне листя між туманів
Ховає вогкість чорних вій.
В кутах сандалових, у грозах,
Від’ємних від сльози дощів,
У ластовинні верболозу,
Звитяжний погляд пломінкий,
В червоне листя між туманів
Ховає вогкість чорних вій.
В кутах сандалових, у грозах,
Від’ємних від сльози дощів,
У ластовинні верболозу,
2026.10.28
11:55
Московитам нічого втрачати окрім кайданів, наготованих на інших.
Хтось ділить останню скибку хліба, а хтось ділить світ.
Людяними можуть бути і люди з невисоким інтелектом і, на жаль, навпаки.
Із ворогами розстатися важче, ніж із друзями.
«Де
2026.10.28
11:54
Сьогодні, 28 жовтня, у Михайлівському соборі в Києві відспівали українського воїна.
Десять днів тому під час виконання бойового завдання в районі Авдіївки загинув 21-річний студент КНЕУ імені Вадима Гетьмана та військовий Олександр Чижов на позивний "
Десять днів тому під час виконання бойового завдання в районі Авдіївки загинув 21-річний студент КНЕУ імені Вадима Гетьмана та військовий Олександр Чижов на позивний "
2026.10.28
07:07
За гроші ніколи не змушуй
Поета зректися лиця, -
Поет обслуговує душі,
Словами лікує серця.
Поету потрібно літати
І віршами зцілювать світ,
А слово за статки чи плату
Помре, не залишивши слід.
Поета зректися лиця, -
Поет обслуговує душі,
Словами лікує серця.
Поету потрібно літати
І віршами зцілювать світ,
А слово за статки чи плату
Помре, не залишивши слід.
2026.10.27
23:18
про що було воно тоді
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Булат (1980) /
Поеми
П'ятірко ведмежат
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
П'ятірко ведмежат
Родились у далекім краї,
П'ятірко гарних ведмежат.
Жили вони в зеленім гаї,
До нього стежки лежать.
Була у них сім'я велика
І батьки, діди і тітки.
Любили їх як сонця лика,
Найменші ж бо були ті дітки.
Зайняті всі, тож більше часу
Проводив з ними дід Дмитро.
Серйозний був, не любив галасу
Порядок також, щоб не хитро.
Виховував в них любов й повагу
До світу, ближнього й батьків.
Давати старшим перевагу,
Пустих не нести балачків.
П'ятірка виросла розумна,
До школи час вже віддавать.
Де вчитись треба й доля думна,
Щоб більше всіх у світі знать.
З'явились в них у школі друзі,
Великий клас уперше йшов.
Всі звірі, що жили в окрузі,
Малят привели до основ.
Були тут і вовки й кози,
Барани, лиси, олені.
Ішли сюди крізь сніг і грози,
Шукали знання у щоденні.
П'ятірка зразу ж відрізнялась,
Тим чим її дід Дмитро вчив.
Вчителів слухалась, звинялась,
Якщо із них щось не так робив.
Було це чемно і весело
Та клас по іншому все ж жив.
Слабким тут було невесело,
Кожен плакав і тужив.
П'ятірка думала багато
І до свого діда знов прийшла.
Сказала так щоб чув і тато,
Думка важлива хоч мала.
Ми ніби ввічливі, а інші
Живуть собі, як диваки.
До поки вчитель пише вірші
Б'ють один одного взнаки.
Те саме роблять й на перервах,
Коли є хвилька для думок,
Слабших б'ють і всі на нервах
Коли починається урок.
Ми ніби самі та нас багато,
Ніхто нас з лиха не чіпа,
Дивитися треба на це свято,
Та наша воля не сліпа.
Ну що ж ми дітки, вам та й скажем, -
Дід Дмитро гордо почав, -
Правильні принципи, розвяжем,
Вивчили вірно, що навчав.
Слабких вам треба боронити,
І забіяк також тре так спинять,
Себе і інших захистити
Правди віконце відчинять.
Коли ви разом то є сила.
Чим більше друзів, сильні ви.
Як би і грубість й не крутила
Тримайтесь своїх прав канви.
Самі не бийте, захищайтесь.
Скажіть в потребі вчителям.
Добрими й хоробрими лишайтесь,
Не підкоряйтесь злодіям.
Прийшла п'ятірка знов до школи,
Зібрала всіх хто там страждав.
Сказала те, щоб вже ніколи
І клятву собі кожен дав.
Слабкі окремо, сильні разом
Один із одним дружим ми.
Не обертаємся ми задом,
Коли в образі сильними.
Із того часу в школі диво -
Родилась дружба і брати,
Слабких образить неможливо,
Не треба горе збирати.
Світ навколо став мінятись,
Через пятірко ведмежат.
І через тебе добру тут взятись,
Ти добрих справ теж адвокат.
Травень 2018
П'ятірко гарних ведмежат.
Жили вони в зеленім гаї,
До нього стежки лежать.
Була у них сім'я велика
І батьки, діди і тітки.
Любили їх як сонця лика,
Найменші ж бо були ті дітки.
Зайняті всі, тож більше часу
Проводив з ними дід Дмитро.
Серйозний був, не любив галасу
Порядок також, щоб не хитро.
Виховував в них любов й повагу
До світу, ближнього й батьків.
Давати старшим перевагу,
Пустих не нести балачків.
П'ятірка виросла розумна,
До школи час вже віддавать.
Де вчитись треба й доля думна,
Щоб більше всіх у світі знать.
З'явились в них у школі друзі,
Великий клас уперше йшов.
Всі звірі, що жили в окрузі,
Малят привели до основ.
Були тут і вовки й кози,
Барани, лиси, олені.
Ішли сюди крізь сніг і грози,
Шукали знання у щоденні.
П'ятірка зразу ж відрізнялась,
Тим чим її дід Дмитро вчив.
Вчителів слухалась, звинялась,
Якщо із них щось не так робив.
Було це чемно і весело
Та клас по іншому все ж жив.
Слабким тут було невесело,
Кожен плакав і тужив.
П'ятірка думала багато
І до свого діда знов прийшла.
Сказала так щоб чув і тато,
Думка важлива хоч мала.
Ми ніби ввічливі, а інші
Живуть собі, як диваки.
До поки вчитель пише вірші
Б'ють один одного взнаки.
Те саме роблять й на перервах,
Коли є хвилька для думок,
Слабших б'ють і всі на нервах
Коли починається урок.
Ми ніби самі та нас багато,
Ніхто нас з лиха не чіпа,
Дивитися треба на це свято,
Та наша воля не сліпа.
Ну що ж ми дітки, вам та й скажем, -
Дід Дмитро гордо почав, -
Правильні принципи, розвяжем,
Вивчили вірно, що навчав.
Слабких вам треба боронити,
І забіяк також тре так спинять,
Себе і інших захистити
Правди віконце відчинять.
Коли ви разом то є сила.
Чим більше друзів, сильні ви.
Як би і грубість й не крутила
Тримайтесь своїх прав канви.
Самі не бийте, захищайтесь.
Скажіть в потребі вчителям.
Добрими й хоробрими лишайтесь,
Не підкоряйтесь злодіям.
Прийшла п'ятірка знов до школи,
Зібрала всіх хто там страждав.
Сказала те, щоб вже ніколи
І клятву собі кожен дав.
Слабкі окремо, сильні разом
Один із одним дружим ми.
Не обертаємся ми задом,
Коли в образі сильними.
Із того часу в школі диво -
Родилась дружба і брати,
Слабких образить неможливо,
Не треба горе збирати.
Світ навколо став мінятись,
Через пятірко ведмежат.
І через тебе добру тут взятись,
Ти добрих справ теж адвокат.
Травень 2018
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
