
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2022.05.25
15:15
Міняю свою трикімнатну труну
У центрі міста –
На три однокімнатні
По спальних районах
З доплатою!
Відтак, у всесвітній потік упірну,
Як Монте-Крісто!
У центрі міста –
На три однокімнатні
По спальних районах
З доплатою!
Відтак, у всесвітній потік упірну,
Як Монте-Крісто!
2022.05.25
10:09
ДуРАШКА
ЗамаРАШКА
ПаРАШКА
ПобиРАШКА
ШаРАШКА
КондРАШКА
МандРАШКА
МеблиРАШКА
ЧебуРАШКА
ВертопРАШКА
2022.05.25
05:44
Хоча вже іншою побачу
Тебе, чим ту, яку любив, –
Я жду на зустріч нетерпляче,
Як і раніше, щодоби.
Я упізнаю легко й швидко
Тебе по стишеній ході, –
І по очах, що досі, видко,
Такі ж глибокі й молоді.
Тебе, чим ту, яку любив, –
Я жду на зустріч нетерпляче,
Як і раніше, щодоби.
Я упізнаю легко й швидко
Тебе по стишеній ході, –
І по очах, що досі, видко,
Такі ж глибокі й молоді.
2022.05.25
05:36
Іграшки сумують вдома:
«Де ти наше янголятко?
Коли будеш? Невідомо?» –
запитало слоненятко.
Мавпочка прикрила очі
та рахує, аж до втоми.
Вона просто дуже хоче
здріти усмішку знайому.
«Де ти наше янголятко?
Коли будеш? Невідомо?» –
запитало слоненятко.
Мавпочка прикрила очі
та рахує, аж до втоми.
Вона просто дуже хоче
здріти усмішку знайому.
2022.05.25
02:18
Хоч ворог смертоньки бажає
Мені — своєму візаві,
Та я люблю його без краю --
Всі будьмо сильні і живі.
Бо нам разом іще стояти
Супроти інтернетозла,
Що нині розпускає вата --
Мені — своєму візаві,
Та я люблю його без краю --
Всі будьмо сильні і живі.
Бо нам разом іще стояти
Супроти інтернетозла,
Що нині розпускає вата --
2022.05.25
01:10
Так ворогів ненавидить невміло,
І почуття це сіє дотепер.
Хуйло живий, а бідний Шохуїло
Він як поет, ще за життя - умер.
А хто з любов’ю пише йти до бою,
Той для жінок — неначе Мрія мрій.
Йому співають славу, як Герою,
І почуття це сіє дотепер.
Хуйло живий, а бідний Шохуїло
Він як поет, ще за життя - умер.
А хто з любов’ю пише йти до бою,
Той для жінок — неначе Мрія мрій.
Йому співають славу, як Герою,
2022.05.24
21:38
Перебирає клавіші липневий дощ,
переливає шейкером* сипучі звуки,
Усотує вологу трав'янистий хвощ,
в розлийводі стрімкій купаються прилуки.
А на плакучих вербах гулко цокотять
паєтки росяні із бісеру, кришталю.
Русява дівчинка, десь років, пе
переливає шейкером* сипучі звуки,
Усотує вологу трав'янистий хвощ,
в розлийводі стрімкій купаються прилуки.
А на плакучих вербах гулко цокотять
паєтки росяні із бісеру, кришталю.
Русява дівчинка, десь років, пе
2022.05.24
20:25
Ходить вітер по дорозі,
намочивши ноги босі,
і колише мокрі ставні на вікні.
Це красиво, ой, красиво!
Тільки знов зимова злива
прокотилась по тобі і по мені.
намочивши ноги босі,
і колише мокрі ставні на вікні.
Це красиво, ой, красиво!
Тільки знов зимова злива
прокотилась по тобі і по мені.
2022.05.24
12:59
ІНе радують мене ворожі трупи,
засмучує героїка війни...
а хочеться із рідними укупі
ще раз біля вцілілої халупи
послухати мелодії весни.
Аби туди не падали ракети,
аби пізнати тиші іншу суть...
засмучує героїка війни...
а хочеться із рідними укупі
ще раз біля вцілілої халупи
послухати мелодії весни.
Аби туди не падали ракети,
аби пізнати тиші іншу суть...
2022.05.24
05:55
Прокинься, друже, і мерщій
Біжи на звуки таємничі, –
Уже в гущавину кущів
Тебе пташині співи кличуть.
Згубися в тім чагарнику,
Де неможливо приховати
Рожеві полиски бузку
І цвіту ніжні аромати.
Біжи на звуки таємничі, –
Уже в гущавину кущів
Тебе пташині співи кличуть.
Згубися в тім чагарнику,
Де неможливо приховати
Рожеві полиски бузку
І цвіту ніжні аромати.
2022.05.24
00:14
Z – остання буква в алфавіті.
Колись Росія прорубала вікно в Європу,нині його замуровує.
Українська земля – не для москаля.
Сомалійський пірат рашисту брат.
Соцконцлагерь – розбігся, совконцлагерь – розбігся, росконцлагерь – на вихід.
Загад
2022.05.23
17:03
Стояла люлька на хмарці, а всередині неї лежав та посміхався рум’янощокий малюк. Очі в нього були кольору неба у безхмарний день літечка, на щічках красувались веснянки – по одній на кожен цілунок, яким його зранку вітало ласкаве сонце.
З малюком грав
2022.05.23
14:58
Уперше жабенята
Побачили вола на лузі
І пострибали батькові сказати
Про диво дивне в їх окрузі.
«Ти не стрічав такого звіра -
З рогами і хвостом гора!..»
«Які ви, дітки, ще наївні,
Щоб отаке казати про вола.
Побачили вола на лузі
І пострибали батькові сказати
Про диво дивне в їх окрузі.
«Ти не стрічав такого звіра -
З рогами і хвостом гора!..»
«Які ви, дітки, ще наївні,
Щоб отаке казати про вола.
2022.05.23
11:32
Зараз кину монету.
Що випаде – так і буде.
Об стелю блакитну – вдарилось.
По жовтій підлозі задзеленчало.
Чи обманули мене?
і випало, що обманули.
Що випаде – так і буде.
Об стелю блакитну – вдарилось.
По жовтій підлозі задзеленчало.
Чи обманули мене?
і випало, що обманули.
2022.05.23
09:22
Сон стуляє утомлені очі.
За вікном, — комендантська година,
навіть чутно, як серце стукоче,
кров схолола мордує судини.
Перетягують думи — канати,
опускають повіки пудові,
хочу спати, о як хочу спати,
За вікном, — комендантська година,
навіть чутно, як серце стукоче,
кров схолола мордує судини.
Перетягують думи — канати,
опускають повіки пудові,
хочу спати, о як хочу спати,
2022.05.23
08:38
Лізе в очі пітьма тягуча,
біля вуха дзеленька час.
Звисла туча, немов онуча,
закриваючи Волопас.
Тільки й видно: зорить окраєць
закоптілих у тьмі небес.
Он – збліднілий мигає Заєць,
ось – яріє Великий Пес.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...біля вуха дзеленька час.
Звисла туча, немов онуча,
закриваючи Волопас.
Тільки й видно: зорить окраєць
закоптілих у тьмі небес.
Он – збліднілий мигає Заєць,
ось – яріє Великий Пес.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
«Поховання ангелів» - відгук на роман Ю.Андруховича «Таємниця»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«Поховання ангелів» - відгук на роман Ю.Андруховича «Таємниця»
"...наді мною без упину кружляло звіяне
безпритульне пір`я...я став ховати ангелів".
У моєму особистому літературному пантеоні є декілька знакових письменників. Юрій Андрухович - один з них. Галичанин,вихованець Львова і Москви, мандрівник - особистість з привабливою харизмою.
Роман я придбала у Києві на Петрівці з другої спроби: кажуть,немає, весь тираж розпродано! Відразу прилипла до нього,справедливо очікуючи знайомого відчуття насолоди від "споживання"текстів улюбленого автора.
Титульна сторінка попереджує: не роман, а замість роману, що дещо змінює кут сприйняття інформації.
Сповідь, щоденник, інтерв`ю, або точніше, розмова з візаві, коментар до подій, що вже відбулись у житті... Як правило,у жанрі мемуарів важливо зграбно "прослизнути" між тим, коли "ти ведеш" і коли "тебе веде".Сповідальність - пані примхлива і непередбачувана - заводить у хащі fentesi.Але авторові блискуче вдається уникнути фальші, насамперед, психилогічної.І хоча тексти попередніх романів, зокрема,"Московіада", "Дванадцять обручів", "Диявол ховається у сирі"відчутно впливають на сприйняття нової інформації(час від часу виникає таке собі deja vu), відчуття творення нової художньої дійсності не полишає до кінця книги. Є розділи, що вражають, особливо в першій половині роману - змалювання поетапного формування самооцінки у підлітковому віці, хилитання, нестабільність цього процесу, напряг і ранимість, перемінність ситуації і, нарешті, отримання й збагачення досвіду, пошук у цьому світі шансів самореалізації.Часом забуваєш, що це мемуари!
І далі - впиваюся і тремчу від захоплення: "...такий примерхлий листопадовий ліс...глухий лісовий закут, якісь дерев`яні хатини, незрозумілі прибудови до них, засипані листям доріжки, двоповерхова штабна будівля, вся в павутинні і патині, без будь-яких життєвих ознак, абсолютний декаданс і запустіння, або ще інакше - романтичний парк поетів озерної школи, застиглі води печалей та меланхолії".Незле, то правда!
І ще:"...присутність Бога у поезії тільки посилюється, якщо її замовчати. Бог - це таємниця, що блякне від називання і вимовляння".Або таке:"Поезія - це не слова, а те, як вони поєднуються.Поезія - це коли два слова зустрічаються один з одним уперше". Без коментарів!!!
N.B. Я тримаюся думки, (можливо, хибної, але менше з тим), що перебір з використанням сленгу, а простіше кажучи - матірщини, засмічує мову твору і шкодить її досконалості.Ще у котрогось з ім`ярек можна зробити скидку, мовляв, піариться молодняк задля рейтингу, шукає легкого хліба і тому подібне. Але якось дивно, що творець високої літератури не помічає різниці між фактологічною правдою і художньою. Або не помічає свідомо.Тоді це явище скоріше психилогічне, ніж поетичне, і тут потрібен психіатр, а не критик. А шкода!
безпритульне пір`я...я став ховати ангелів".
У моєму особистому літературному пантеоні є декілька знакових письменників. Юрій Андрухович - один з них. Галичанин,вихованець Львова і Москви, мандрівник - особистість з привабливою харизмою.
Роман я придбала у Києві на Петрівці з другої спроби: кажуть,немає, весь тираж розпродано! Відразу прилипла до нього,справедливо очікуючи знайомого відчуття насолоди від "споживання"текстів улюбленого автора.
Титульна сторінка попереджує: не роман, а замість роману, що дещо змінює кут сприйняття інформації.
Сповідь, щоденник, інтерв`ю, або точніше, розмова з візаві, коментар до подій, що вже відбулись у житті... Як правило,у жанрі мемуарів важливо зграбно "прослизнути" між тим, коли "ти ведеш" і коли "тебе веде".Сповідальність - пані примхлива і непередбачувана - заводить у хащі fentesi.Але авторові блискуче вдається уникнути фальші, насамперед, психилогічної.І хоча тексти попередніх романів, зокрема,"Московіада", "Дванадцять обручів", "Диявол ховається у сирі"відчутно впливають на сприйняття нової інформації(час від часу виникає таке собі deja vu), відчуття творення нової художньої дійсності не полишає до кінця книги. Є розділи, що вражають, особливо в першій половині роману - змалювання поетапного формування самооцінки у підлітковому віці, хилитання, нестабільність цього процесу, напряг і ранимість, перемінність ситуації і, нарешті, отримання й збагачення досвіду, пошук у цьому світі шансів самореалізації.Часом забуваєш, що це мемуари!
І далі - впиваюся і тремчу від захоплення: "...такий примерхлий листопадовий ліс...глухий лісовий закут, якісь дерев`яні хатини, незрозумілі прибудови до них, засипані листям доріжки, двоповерхова штабна будівля, вся в павутинні і патині, без будь-яких життєвих ознак, абсолютний декаданс і запустіння, або ще інакше - романтичний парк поетів озерної школи, застиглі води печалей та меланхолії".Незле, то правда!
І ще:"...присутність Бога у поезії тільки посилюється, якщо її замовчати. Бог - це таємниця, що блякне від називання і вимовляння".Або таке:"Поезія - це не слова, а те, як вони поєднуються.Поезія - це коли два слова зустрічаються один з одним уперше". Без коментарів!!!
N.B. Я тримаюся думки, (можливо, хибної, але менше з тим), що перебір з використанням сленгу, а простіше кажучи - матірщини, засмічує мову твору і шкодить її досконалості.Ще у котрогось з ім`ярек можна зробити скидку, мовляв, піариться молодняк задля рейтингу, шукає легкого хліба і тому подібне. Але якось дивно, що творець високої літератури не помічає різниці між фактологічною правдою і художньою. Або не помічає свідомо.Тоді це явище скоріше психилогічне, ніж поетичне, і тут потрібен психіатр, а не критик. А шкода!
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію