ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.28
08:30
Моцарта у самозабутті
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
2024.04.28
08:15
Я – таке… чи comme ci, чи comme a. Ну а ти – charmant!
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
2024.04.28
07:35
Подивися у очі мої, та невже ти
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
2024.04.28
05:40
Спіймав під вечір окунів
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
2024.04.27
09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
2024.04.27
08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
2024.04.27
08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
«Поховання ангелів» - відгук на роман Ю.Андруховича «Таємниця»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«Поховання ангелів» - відгук на роман Ю.Андруховича «Таємниця»
"...наді мною без упину кружляло звіяне
безпритульне пір`я...я став ховати ангелів".
У моєму особистому літературному пантеоні є декілька знакових письменників. Юрій Андрухович - один з них. Галичанин,вихованець Львова і Москви, мандрівник - особистість з привабливою харизмою.
Роман я придбала у Києві на Петрівці з другої спроби: кажуть,немає, весь тираж розпродано! Відразу прилипла до нього,справедливо очікуючи знайомого відчуття насолоди від "споживання"текстів улюбленого автора.
Титульна сторінка попереджує: не роман, а замість роману, що дещо змінює кут сприйняття інформації.
Сповідь, щоденник, інтерв`ю, або точніше, розмова з візаві, коментар до подій, що вже відбулись у житті... Як правило,у жанрі мемуарів важливо зграбно "прослизнути" між тим, коли "ти ведеш" і коли "тебе веде".Сповідальність - пані примхлива і непередбачувана - заводить у хащі fentesi.Але авторові блискуче вдається уникнути фальші, насамперед, психилогічної.І хоча тексти попередніх романів, зокрема,"Московіада", "Дванадцять обручів", "Диявол ховається у сирі"відчутно впливають на сприйняття нової інформації(час від часу виникає таке собі deja vu), відчуття творення нової художньої дійсності не полишає до кінця книги. Є розділи, що вражають, особливо в першій половині роману - змалювання поетапного формування самооцінки у підлітковому віці, хилитання, нестабільність цього процесу, напряг і ранимість, перемінність ситуації і, нарешті, отримання й збагачення досвіду, пошук у цьому світі шансів самореалізації.Часом забуваєш, що це мемуари!
І далі - впиваюся і тремчу від захоплення: "...такий примерхлий листопадовий ліс...глухий лісовий закут, якісь дерев`яні хатини, незрозумілі прибудови до них, засипані листям доріжки, двоповерхова штабна будівля, вся в павутинні і патині, без будь-яких життєвих ознак, абсолютний декаданс і запустіння, або ще інакше - романтичний парк поетів озерної школи, застиглі води печалей та меланхолії".Незле, то правда!
І ще:"...присутність Бога у поезії тільки посилюється, якщо її замовчати. Бог - це таємниця, що блякне від називання і вимовляння".Або таке:"Поезія - це не слова, а те, як вони поєднуються.Поезія - це коли два слова зустрічаються один з одним уперше". Без коментарів!!!
N.B. Я тримаюся думки, (можливо, хибної, але менше з тим), що перебір з використанням сленгу, а простіше кажучи - матірщини, засмічує мову твору і шкодить її досконалості.Ще у котрогось з ім`ярек можна зробити скидку, мовляв, піариться молодняк задля рейтингу, шукає легкого хліба і тому подібне. Але якось дивно, що творець високої літератури не помічає різниці між фактологічною правдою і художньою. Або не помічає свідомо.Тоді це явище скоріше психилогічне, ніж поетичне, і тут потрібен психіатр, а не критик. А шкода!
безпритульне пір`я...я став ховати ангелів".
У моєму особистому літературному пантеоні є декілька знакових письменників. Юрій Андрухович - один з них. Галичанин,вихованець Львова і Москви, мандрівник - особистість з привабливою харизмою.
Роман я придбала у Києві на Петрівці з другої спроби: кажуть,немає, весь тираж розпродано! Відразу прилипла до нього,справедливо очікуючи знайомого відчуття насолоди від "споживання"текстів улюбленого автора.
Титульна сторінка попереджує: не роман, а замість роману, що дещо змінює кут сприйняття інформації.
Сповідь, щоденник, інтерв`ю, або точніше, розмова з візаві, коментар до подій, що вже відбулись у житті... Як правило,у жанрі мемуарів важливо зграбно "прослизнути" між тим, коли "ти ведеш" і коли "тебе веде".Сповідальність - пані примхлива і непередбачувана - заводить у хащі fentesi.Але авторові блискуче вдається уникнути фальші, насамперед, психилогічної.І хоча тексти попередніх романів, зокрема,"Московіада", "Дванадцять обручів", "Диявол ховається у сирі"відчутно впливають на сприйняття нової інформації(час від часу виникає таке собі deja vu), відчуття творення нової художньої дійсності не полишає до кінця книги. Є розділи, що вражають, особливо в першій половині роману - змалювання поетапного формування самооцінки у підлітковому віці, хилитання, нестабільність цього процесу, напряг і ранимість, перемінність ситуації і, нарешті, отримання й збагачення досвіду, пошук у цьому світі шансів самореалізації.Часом забуваєш, що це мемуари!
І далі - впиваюся і тремчу від захоплення: "...такий примерхлий листопадовий ліс...глухий лісовий закут, якісь дерев`яні хатини, незрозумілі прибудови до них, засипані листям доріжки, двоповерхова штабна будівля, вся в павутинні і патині, без будь-яких життєвих ознак, абсолютний декаданс і запустіння, або ще інакше - романтичний парк поетів озерної школи, застиглі води печалей та меланхолії".Незле, то правда!
І ще:"...присутність Бога у поезії тільки посилюється, якщо її замовчати. Бог - це таємниця, що блякне від називання і вимовляння".Або таке:"Поезія - це не слова, а те, як вони поєднуються.Поезія - це коли два слова зустрічаються один з одним уперше". Без коментарів!!!
N.B. Я тримаюся думки, (можливо, хибної, але менше з тим), що перебір з використанням сленгу, а простіше кажучи - матірщини, засмічує мову твору і шкодить її досконалості.Ще у котрогось з ім`ярек можна зробити скидку, мовляв, піариться молодняк задля рейтингу, шукає легкого хліба і тому подібне. Але якось дивно, що творець високої літератури не помічає різниці між фактологічною правдою і художньою. Або не помічає свідомо.Тоді це явище скоріше психилогічне, ніж поетичне, і тут потрібен психіатр, а не критик. А шкода!
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію