Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.01
22:13
Я нікуди не хочу іти.
Я побуду сьогодні удома.
Подивлюсь я на все з висоти
Чи із попелу й диму Содома.
Подивлюсь я із храму хмарин
Чи з боліт, із низини Аїда.
Не пізнаю я більших вершин,
Я побуду сьогодні удома.
Подивлюсь я на все з висоти
Чи із попелу й диму Содома.
Подивлюсь я із храму хмарин
Чи з боліт, із низини Аїда.
Не пізнаю я більших вершин,
2026.09.01
21:07
— Літо, літечко барвисте,
ти куди втікаєш з міста?
А мені, виходить, час
повертатися у клас?
Знов за партою сидіти
і все вчити, вчити, вчити?
Зачекай іще хоч трішки.
Не втомились мої ніжки
ти куди втікаєш з міста?
А мені, виходить, час
повертатися у клас?
Знов за партою сидіти
і все вчити, вчити, вчити?
Зачекай іще хоч трішки.
Не втомились мої ніжки
2026.09.01
20:27
щось було у цім
нічого у цім не лишилось
невідомо чиє глузування
постскриптуму замість
ми заходимо в осінь
так ніби нам доручили
не то щоби сильно хотілося
але звичайно як скажеш
нічого у цім не лишилось
невідомо чиє глузування
постскриптуму замість
ми заходимо в осінь
так ніби нам доручили
не то щоби сильно хотілося
але звичайно як скажеш
2026.09.01
17:45
Відгоріло в стерні —
Відцвіли землероби,
Жебраки уночі
Вже шукають ропух.
Мемуаровий* біль,
Наче кінь клишоногий,
У канаві йдучи,
Знов прискорює рух…
Відцвіли землероби,
Жебраки уночі
Вже шукають ропух.
Мемуаровий* біль,
Наче кінь клишоногий,
У канаві йдучи,
Знов прискорює рух…
2026.09.01
10:10
САЛОМЕЯ: ТАНЕЦЬ СЕМИ ПОКРИВАЛ"
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви,
в містичному стилі біблійної «Пісні Пісень»)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ірод Антипа – тетрарх Галілеї, цар, чиє серце повне безумства та гріховної пристрасті.
Саломея – юн
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви,
в містичному стилі біблійної «Пісні Пісень»)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ірод Антипа – тетрарх Галілеї, цар, чиє серце повне безумства та гріховної пристрасті.
Саломея – юн
2026.09.01
07:40
Самотність крижана вчувається сильніше,
Коли на заході згасає тихо день, -
Коли мене уже не радують ні вірші,
Ні звуки в клітці соловейкових пісень.
Знедавна самоту ніяк не втихомирю,
Хоча тепер собі це ставлю за мету,
Бо не скоривсь біді та не утр
Коли на заході згасає тихо день, -
Коли мене уже не радують ні вірші,
Ні звуки в клітці соловейкових пісень.
Знедавна самоту ніяк не втихомирю,
Хоча тепер собі це ставлю за мету,
Бо не скоривсь біді та не утр
2026.08.31
21:18
сонцезаходом палає
сатурнічний небозвід
падає в ще справну память
літа перезрілий плід
різноквіття на осоннях
липоцвіт джмелиний літ
поле рапсове і сонях
хмароплин і живопліт
сатурнічний небозвід
падає в ще справну память
літа перезрілий плід
різноквіття на осоннях
липоцвіт джмелиний літ
поле рапсове і сонях
хмароплин і живопліт
2026.08.31
20:40
Давно живу, та не збагну і досі
в природі перетворень весняних.
Дедалі краще розумію осінь.
А паростки? Що знаю я про них...?
Із нежиття вони в життя приходять,
крізь мокрі випинаються сніги,
а ми, панове, в гумових чоботях,
в природі перетворень весняних.
Дедалі краще розумію осінь.
А паростки? Що знаю я про них...?
Із нежиття вони в життя приходять,
крізь мокрі випинаються сніги,
а ми, панове, в гумових чоботях,
2026.08.31
14:55
Рай балачок бринить у грушах,
Рай чумаковий — без плачу.
У кошиках ховають душі
Себе від довгого дощу.
А ми пливем до монплезірів,
Торуєм шлях між сарани,
Легкі зазвичай, як порфіри,
Як кучми, сховані в чалми.
Рай чумаковий — без плачу.
У кошиках ховають душі
Себе від довгого дощу.
А ми пливем до монплезірів,
Торуєм шлях між сарани,
Легкі зазвичай, як порфіри,
Як кучми, сховані в чалми.
2026.08.31
12:25
Ніякі греблі пристрасть не зупинять.
Вона в ріці приречено кипить.
Вона - це зліплена із плоті пишність,
Господніх замислів пророча мить.
Ця пристрасть затопляє все навколо,
Нічим не спинена, палка, нага.
Прадавнє вогнище утворить коло.
Вона в ріці приречено кипить.
Вона - це зліплена із плоті пишність,
Господніх замислів пророча мить.
Ця пристрасть затопляє все навколо,
Нічим не спинена, палка, нага.
Прадавнє вогнище утворить коло.
2026.08.31
06:25
ЦИКЛ ІІІ. ЮДЕЯ
ПІСНЯ ДВОХ МУДРОСТЕЙ: золото Саби і кедри Сіону
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі, у трьох явах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
СОЛОМОН — цар Ізраїлю, обранець Ягве, чиє серце — наче глибоке море істини.
ЦАРИЦЯ САВСЬКА (МАКЕДА) — володар
ПІСНЯ ДВОХ МУДРОСТЕЙ: золото Саби і кедри Сіону
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі, у трьох явах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
СОЛОМОН — цар Ізраїлю, обранець Ягве, чиє серце — наче глибоке море істини.
ЦАРИЦЯ САВСЬКА (МАКЕДА) — володар
2026.08.31
06:15
Відкладаю сон на потім,
Щоб себе уберегти,
Бо ракети на підльоті,
Бо не сплять мої кати.
Балістична чи крилата
Вже за мить уразить ціль, -
Підлітає їх багато,
Хаотично, звідусіль.
Щоб себе уберегти,
Бо ракети на підльоті,
Бо не сплять мої кати.
Балістична чи крилата
Вже за мить уразить ціль, -
Підлітає їх багато,
Хаотично, звідусіль.
2026.08.30
22:33
Ще сипле трохи сонця рань в шовки барвисті,
Тепло і радість ми шукаєм в межилисті.
Блукає небо втомлене із птахом низько,
І холоди плетуть путі, бо ж осінь близько.
Приручать нас, як дич, дощі - вітри холодні.
І всі будем, як в татарви, у них в полон
Тепло і радість ми шукаєм в межилисті.
Блукає небо втомлене із птахом низько,
І холоди плетуть путі, бо ж осінь близько.
Приручать нас, як дич, дощі - вітри холодні.
І всі будем, як в татарви, у них в полон
2026.08.30
21:36
Як московські комуняки народ свій любили,
Задля «щастя» народного скільки люду вбили,
Хотілось би пригадати. Прикладів чимало.
Про «Антоновщину», звісно всі уже чували.
Хотілось би більш детально на тім зупинитись,
Як більшовики й селяни не змогли уж
Задля «щастя» народного скільки люду вбили,
Хотілось би пригадати. Прикладів чимало.
Про «Антоновщину», звісно всі уже чували.
Хотілось би більш детально на тім зупинитись,
Як більшовики й селяни не змогли уж
2026.08.30
21:25
Чобітки червоні
Зоставила для осені зозуля.
Із сливою так марить поріднитись терен.
Шипшина не колоти хоче,
А просто притулитись до руки.
Уже завересніло.
Раз по раз ще вертає літо,
Начебто сказать забуло:
Зоставила для осені зозуля.
Із сливою так марить поріднитись терен.
Шипшина не колоти хоче,
А просто притулитись до руки.
Уже завересніло.
Раз по раз ще вертає літо,
Начебто сказать забуло:
2026.08.30
21:06
Це слово про Техаське радіо й такий біґ-біт
Линучі від Віржинських трясин
Неквапливо, із помірною пильністю
Слабша доля дається важко
Дехто каже: це небесна довершеність
Хтось інший: підступні вестернові мрії
Я люблю тих, що я зібрав разом на цей то
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Линучі від Віржинських трясин
Неквапливо, із помірною пильністю
Слабша доля дається важко
Дехто каже: це небесна довершеність
Хтось інший: підступні вестернові мрії
Я люблю тих, що я зібрав разом на цей то
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Настя Камінська (1995) /
Проза
Балак і Галас
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Балак і Галас
Жили були Балак і старший брат його Галас.
І жили вони споконвіку, від народження першого чоловіка, хоча самореалізувалися вповні з появою першої жінки. Вони були всюди і ніде, заповнювали пустоту пустотою, різали набридливістю, як ненатертим каніфоллю смичком по ненастроєних струнах. Щоразу, як здавалося, що вони зникли, аж ту’, як море накочується важкими хвилями, так і вони накочувалися серед натовпу, розбурхували його, струшували і виштовхували з глибин людського єства споконвічний потяг затлумлювати прекрасну тишу пустими словами.
І носилися вони по світу, розхитуючи одиничність і гуртуючи маси, аж поки не народилася Людина, що поклала собі за мету викорінити їх. І ходила Людина землями і говорила тихо і мудро.
І заворожувала людей чистотою слів, скромністю істини. Вона зупинялася на околицях міст і випускала у них Живі Слова, що влітали, впліталися в буденність ринків і міських площ, мелодійно співали в унісон з церковними дзвонами, і змушували товстошию крамарку застигнути з рибою в руці, якою вона збиралася відлупцювати горе – крадія, і статечно відплисти за прилавок.
Мало – помалу, зникали галасливі зборища і балакливі посиденьки. З’являлися неквапливі домашні розмови і незлобні збори на площі.
І сказала Людина сама собі: я добре попрацювала.
Втішилася, горда важкою роботою,яку зробила. Бо ніхто на світі, крім неї не зміг би того зробити.
- Гляньте, звернулася вона до випадкової супутниці, - зникли Балак і Галас, нема їх!
Зачудувалась супутниця, покликала товаришів, щоб розділити з ним його радість. І розказали вони по всіх усюдах легенду про Людину, що вигнала Балак і Галас. І багато просили Людину, щоб сказала їм Живі Слова. Тож подорожувала вона містами, зупинялися на площах і базарчиках, скликати людей послухати Слова. Стояла Людина і повторювала істини, які колись відкрила у собі. Все більше і більше збиралося навколо неї, повторювало хором істини, захоплювалися мудрістю слів її. І гомонів натовп, ликуючи, що перемогли вони- охочі та слухняні істин.
- Слухайте,- говорила людина, - слухайте слова мудрі і вічні, бо вони незгоримі у часі і нерушимі у просторі! Вони несуть свободу, ось, я відкриваю вам її! Повторюйте їх, карбуйте у камені, підходьте ближче, я вповім вам більше, бо мета моя свята, як істини, що несу.
І стояли позаду людини супутниця його і товариші і були найвідданішими його учнями. І захоплено шепотіли людині, яка вона велика, яка вона мудра.
А з часом все більше і більше людей збиралося навколо, повторюючи слова, смакуючи слова, пропускаючи і вплітаючи їх у себе. Та помітила людина дивну хвилю, що пронеслася натовпом раз, вдруге. І озирнулася одного дня назад людина, втішаючись перемогою і зустрілася очима з супутницею та товаришами. І побачила оскал Балаку і регіт Галасу, що повсідалися по боках, злорадствуючи.
- чи ж не з нами ти боролася? – єхидно підколював Галас.
- чи ж не нас ти перемогла? – сміявся Балак.
І відчула людина руку, що обвилася навколо шиї його і зупинилася на грудях, пропалюючи їдким вогнем сорочку. Шепотіла на вухо Гордість, нахилившись до людини.
- Що таке, людино, ти думав, їх лише двоє?. – безжально насміхалася його супутниця. – нас тисячі і легіони і не спинити нас смертному, бо в той момент, коли ти думаєш, що перегнала нас на кілька кроків, ми чекаємо попереду, готуючи тобі нове провалля. – І так буде завжди. – шипіла вона злобно. Зайшлися вони в реготі, бо втоптали дурну людину, покарану за слабкості, проти яких та боролася; і залишили людину, згорблену, розбиту, розгублену; і покинули її, зловтішаючись.
Тож довго лежала людина, бездумно дивлячись на опустілу площу.
І встала людина, обтрусилась і, зігнувшись, поволі пошкандибала, спираючись на ціпок. І стала на околиці. Сльози освячували Слова, що злітали з уст. І мандрувала Людина землями далі, і вплітала їх у міста разом з досвідом,
і оминала площі.
І жили вони споконвіку, від народження першого чоловіка, хоча самореалізувалися вповні з появою першої жінки. Вони були всюди і ніде, заповнювали пустоту пустотою, різали набридливістю, як ненатертим каніфоллю смичком по ненастроєних струнах. Щоразу, як здавалося, що вони зникли, аж ту’, як море накочується важкими хвилями, так і вони накочувалися серед натовпу, розбурхували його, струшували і виштовхували з глибин людського єства споконвічний потяг затлумлювати прекрасну тишу пустими словами.
І носилися вони по світу, розхитуючи одиничність і гуртуючи маси, аж поки не народилася Людина, що поклала собі за мету викорінити їх. І ходила Людина землями і говорила тихо і мудро.
І заворожувала людей чистотою слів, скромністю істини. Вона зупинялася на околицях міст і випускала у них Живі Слова, що влітали, впліталися в буденність ринків і міських площ, мелодійно співали в унісон з церковними дзвонами, і змушували товстошию крамарку застигнути з рибою в руці, якою вона збиралася відлупцювати горе – крадія, і статечно відплисти за прилавок.
Мало – помалу, зникали галасливі зборища і балакливі посиденьки. З’являлися неквапливі домашні розмови і незлобні збори на площі.
І сказала Людина сама собі: я добре попрацювала.
Втішилася, горда важкою роботою,яку зробила. Бо ніхто на світі, крім неї не зміг би того зробити.
- Гляньте, звернулася вона до випадкової супутниці, - зникли Балак і Галас, нема їх!
Зачудувалась супутниця, покликала товаришів, щоб розділити з ним його радість. І розказали вони по всіх усюдах легенду про Людину, що вигнала Балак і Галас. І багато просили Людину, щоб сказала їм Живі Слова. Тож подорожувала вона містами, зупинялися на площах і базарчиках, скликати людей послухати Слова. Стояла Людина і повторювала істини, які колись відкрила у собі. Все більше і більше збиралося навколо неї, повторювало хором істини, захоплювалися мудрістю слів її. І гомонів натовп, ликуючи, що перемогли вони- охочі та слухняні істин.
- Слухайте,- говорила людина, - слухайте слова мудрі і вічні, бо вони незгоримі у часі і нерушимі у просторі! Вони несуть свободу, ось, я відкриваю вам її! Повторюйте їх, карбуйте у камені, підходьте ближче, я вповім вам більше, бо мета моя свята, як істини, що несу.
І стояли позаду людини супутниця його і товариші і були найвідданішими його учнями. І захоплено шепотіли людині, яка вона велика, яка вона мудра.
А з часом все більше і більше людей збиралося навколо, повторюючи слова, смакуючи слова, пропускаючи і вплітаючи їх у себе. Та помітила людина дивну хвилю, що пронеслася натовпом раз, вдруге. І озирнулася одного дня назад людина, втішаючись перемогою і зустрілася очима з супутницею та товаришами. І побачила оскал Балаку і регіт Галасу, що повсідалися по боках, злорадствуючи.
- чи ж не з нами ти боролася? – єхидно підколював Галас.
- чи ж не нас ти перемогла? – сміявся Балак.
І відчула людина руку, що обвилася навколо шиї його і зупинилася на грудях, пропалюючи їдким вогнем сорочку. Шепотіла на вухо Гордість, нахилившись до людини.
- Що таке, людино, ти думав, їх лише двоє?. – безжально насміхалася його супутниця. – нас тисячі і легіони і не спинити нас смертному, бо в той момент, коли ти думаєш, що перегнала нас на кілька кроків, ми чекаємо попереду, готуючи тобі нове провалля. – І так буде завжди. – шипіла вона злобно. Зайшлися вони в реготі, бо втоптали дурну людину, покарану за слабкості, проти яких та боролася; і залишили людину, згорблену, розбиту, розгублену; і покинули її, зловтішаючись.
Тож довго лежала людина, бездумно дивлячись на опустілу площу.
І встала людина, обтрусилась і, зігнувшись, поволі пошкандибала, спираючись на ціпок. І стала на околиці. Сльози освячували Слова, що злітали з уст. І мандрувала Людина землями далі, і вплітала їх у міста разом з досвідом,
і оминала площі.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
