ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Настя Камінська (1995) /
Проза
Балак і Галас
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Балак і Галас
Жили були Балак і старший брат його Галас.
І жили вони споконвіку, від народження першого чоловіка, хоча самореалізувалися вповні з появою першої жінки. Вони були всюди і ніде, заповнювали пустоту пустотою, різали набридливістю, як ненатертим каніфоллю смичком по ненастроєних струнах. Щоразу, як здавалося, що вони зникли, аж ту’, як море накочується важкими хвилями, так і вони накочувалися серед натовпу, розбурхували його, струшували і виштовхували з глибин людського єства споконвічний потяг затлумлювати прекрасну тишу пустими словами.
І носилися вони по світу, розхитуючи одиничність і гуртуючи маси, аж поки не народилася Людина, що поклала собі за мету викорінити їх. І ходила Людина землями і говорила тихо і мудро.
І заворожувала людей чистотою слів, скромністю істини. Вона зупинялася на околицях міст і випускала у них Живі Слова, що влітали, впліталися в буденність ринків і міських площ, мелодійно співали в унісон з церковними дзвонами, і змушували товстошию крамарку застигнути з рибою в руці, якою вона збиралася відлупцювати горе – крадія, і статечно відплисти за прилавок.
Мало – помалу, зникали галасливі зборища і балакливі посиденьки. З’являлися неквапливі домашні розмови і незлобні збори на площі.
І сказала Людина сама собі: я добре попрацювала.
Втішилася, горда важкою роботою,яку зробила. Бо ніхто на світі, крім неї не зміг би того зробити.
- Гляньте, звернулася вона до випадкової супутниці, - зникли Балак і Галас, нема їх!
Зачудувалась супутниця, покликала товаришів, щоб розділити з ним його радість. І розказали вони по всіх усюдах легенду про Людину, що вигнала Балак і Галас. І багато просили Людину, щоб сказала їм Живі Слова. Тож подорожувала вона містами, зупинялися на площах і базарчиках, скликати людей послухати Слова. Стояла Людина і повторювала істини, які колись відкрила у собі. Все більше і більше збиралося навколо неї, повторювало хором істини, захоплювалися мудрістю слів її. І гомонів натовп, ликуючи, що перемогли вони- охочі та слухняні істин.
- Слухайте,- говорила людина, - слухайте слова мудрі і вічні, бо вони незгоримі у часі і нерушимі у просторі! Вони несуть свободу, ось, я відкриваю вам її! Повторюйте їх, карбуйте у камені, підходьте ближче, я вповім вам більше, бо мета моя свята, як істини, що несу.
І стояли позаду людини супутниця його і товариші і були найвідданішими його учнями. І захоплено шепотіли людині, яка вона велика, яка вона мудра.
А з часом все більше і більше людей збиралося навколо, повторюючи слова, смакуючи слова, пропускаючи і вплітаючи їх у себе. Та помітила людина дивну хвилю, що пронеслася натовпом раз, вдруге. І озирнулася одного дня назад людина, втішаючись перемогою і зустрілася очима з супутницею та товаришами. І побачила оскал Балаку і регіт Галасу, що повсідалися по боках, злорадствуючи.
- чи ж не з нами ти боролася? – єхидно підколював Галас.
- чи ж не нас ти перемогла? – сміявся Балак.
І відчула людина руку, що обвилася навколо шиї його і зупинилася на грудях, пропалюючи їдким вогнем сорочку. Шепотіла на вухо Гордість, нахилившись до людини.
- Що таке, людино, ти думав, їх лише двоє?. – безжально насміхалася його супутниця. – нас тисячі і легіони і не спинити нас смертному, бо в той момент, коли ти думаєш, що перегнала нас на кілька кроків, ми чекаємо попереду, готуючи тобі нове провалля. – І так буде завжди. – шипіла вона злобно. Зайшлися вони в реготі, бо втоптали дурну людину, покарану за слабкості, проти яких та боролася; і залишили людину, згорблену, розбиту, розгублену; і покинули її, зловтішаючись.
Тож довго лежала людина, бездумно дивлячись на опустілу площу.
І встала людина, обтрусилась і, зігнувшись, поволі пошкандибала, спираючись на ціпок. І стала на околиці. Сльози освячували Слова, що злітали з уст. І мандрувала Людина землями далі, і вплітала їх у міста разом з досвідом,
і оминала площі.
І жили вони споконвіку, від народження першого чоловіка, хоча самореалізувалися вповні з появою першої жінки. Вони були всюди і ніде, заповнювали пустоту пустотою, різали набридливістю, як ненатертим каніфоллю смичком по ненастроєних струнах. Щоразу, як здавалося, що вони зникли, аж ту’, як море накочується важкими хвилями, так і вони накочувалися серед натовпу, розбурхували його, струшували і виштовхували з глибин людського єства споконвічний потяг затлумлювати прекрасну тишу пустими словами.
І носилися вони по світу, розхитуючи одиничність і гуртуючи маси, аж поки не народилася Людина, що поклала собі за мету викорінити їх. І ходила Людина землями і говорила тихо і мудро.
І заворожувала людей чистотою слів, скромністю істини. Вона зупинялася на околицях міст і випускала у них Живі Слова, що влітали, впліталися в буденність ринків і міських площ, мелодійно співали в унісон з церковними дзвонами, і змушували товстошию крамарку застигнути з рибою в руці, якою вона збиралася відлупцювати горе – крадія, і статечно відплисти за прилавок.
Мало – помалу, зникали галасливі зборища і балакливі посиденьки. З’являлися неквапливі домашні розмови і незлобні збори на площі.
І сказала Людина сама собі: я добре попрацювала.
Втішилася, горда важкою роботою,яку зробила. Бо ніхто на світі, крім неї не зміг би того зробити.
- Гляньте, звернулася вона до випадкової супутниці, - зникли Балак і Галас, нема їх!
Зачудувалась супутниця, покликала товаришів, щоб розділити з ним його радість. І розказали вони по всіх усюдах легенду про Людину, що вигнала Балак і Галас. І багато просили Людину, щоб сказала їм Живі Слова. Тож подорожувала вона містами, зупинялися на площах і базарчиках, скликати людей послухати Слова. Стояла Людина і повторювала істини, які колись відкрила у собі. Все більше і більше збиралося навколо неї, повторювало хором істини, захоплювалися мудрістю слів її. І гомонів натовп, ликуючи, що перемогли вони- охочі та слухняні істин.
- Слухайте,- говорила людина, - слухайте слова мудрі і вічні, бо вони незгоримі у часі і нерушимі у просторі! Вони несуть свободу, ось, я відкриваю вам її! Повторюйте їх, карбуйте у камені, підходьте ближче, я вповім вам більше, бо мета моя свята, як істини, що несу.
І стояли позаду людини супутниця його і товариші і були найвідданішими його учнями. І захоплено шепотіли людині, яка вона велика, яка вона мудра.
А з часом все більше і більше людей збиралося навколо, повторюючи слова, смакуючи слова, пропускаючи і вплітаючи їх у себе. Та помітила людина дивну хвилю, що пронеслася натовпом раз, вдруге. І озирнулася одного дня назад людина, втішаючись перемогою і зустрілася очима з супутницею та товаришами. І побачила оскал Балаку і регіт Галасу, що повсідалися по боках, злорадствуючи.
- чи ж не з нами ти боролася? – єхидно підколював Галас.
- чи ж не нас ти перемогла? – сміявся Балак.
І відчула людина руку, що обвилася навколо шиї його і зупинилася на грудях, пропалюючи їдким вогнем сорочку. Шепотіла на вухо Гордість, нахилившись до людини.
- Що таке, людино, ти думав, їх лише двоє?. – безжально насміхалася його супутниця. – нас тисячі і легіони і не спинити нас смертному, бо в той момент, коли ти думаєш, що перегнала нас на кілька кроків, ми чекаємо попереду, готуючи тобі нове провалля. – І так буде завжди. – шипіла вона злобно. Зайшлися вони в реготі, бо втоптали дурну людину, покарану за слабкості, проти яких та боролася; і залишили людину, згорблену, розбиту, розгублену; і покинули її, зловтішаючись.
Тож довго лежала людина, бездумно дивлячись на опустілу площу.
І встала людина, обтрусилась і, зігнувшись, поволі пошкандибала, спираючись на ціпок. І стала на околиці. Сльози освячували Слова, що злітали з уст. І мандрувала Людина землями далі, і вплітала їх у міста разом з досвідом,
і оминала площі.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію