Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Настя Камінська (1995) /
Проза
Балак і Галас
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Балак і Галас
Жили були Балак і старший брат його Галас.
І жили вони споконвіку, від народження першого чоловіка, хоча самореалізувалися вповні з появою першої жінки. Вони були всюди і ніде, заповнювали пустоту пустотою, різали набридливістю, як ненатертим каніфоллю смичком по ненастроєних струнах. Щоразу, як здавалося, що вони зникли, аж ту’, як море накочується важкими хвилями, так і вони накочувалися серед натовпу, розбурхували його, струшували і виштовхували з глибин людського єства споконвічний потяг затлумлювати прекрасну тишу пустими словами.
І носилися вони по світу, розхитуючи одиничність і гуртуючи маси, аж поки не народилася Людина, що поклала собі за мету викорінити їх. І ходила Людина землями і говорила тихо і мудро.
І заворожувала людей чистотою слів, скромністю істини. Вона зупинялася на околицях міст і випускала у них Живі Слова, що влітали, впліталися в буденність ринків і міських площ, мелодійно співали в унісон з церковними дзвонами, і змушували товстошию крамарку застигнути з рибою в руці, якою вона збиралася відлупцювати горе – крадія, і статечно відплисти за прилавок.
Мало – помалу, зникали галасливі зборища і балакливі посиденьки. З’являлися неквапливі домашні розмови і незлобні збори на площі.
І сказала Людина сама собі: я добре попрацювала.
Втішилася, горда важкою роботою,яку зробила. Бо ніхто на світі, крім неї не зміг би того зробити.
- Гляньте, звернулася вона до випадкової супутниці, - зникли Балак і Галас, нема їх!
Зачудувалась супутниця, покликала товаришів, щоб розділити з ним його радість. І розказали вони по всіх усюдах легенду про Людину, що вигнала Балак і Галас. І багато просили Людину, щоб сказала їм Живі Слова. Тож подорожувала вона містами, зупинялися на площах і базарчиках, скликати людей послухати Слова. Стояла Людина і повторювала істини, які колись відкрила у собі. Все більше і більше збиралося навколо неї, повторювало хором істини, захоплювалися мудрістю слів її. І гомонів натовп, ликуючи, що перемогли вони- охочі та слухняні істин.
- Слухайте,- говорила людина, - слухайте слова мудрі і вічні, бо вони незгоримі у часі і нерушимі у просторі! Вони несуть свободу, ось, я відкриваю вам її! Повторюйте їх, карбуйте у камені, підходьте ближче, я вповім вам більше, бо мета моя свята, як істини, що несу.
І стояли позаду людини супутниця його і товариші і були найвідданішими його учнями. І захоплено шепотіли людині, яка вона велика, яка вона мудра.
А з часом все більше і більше людей збиралося навколо, повторюючи слова, смакуючи слова, пропускаючи і вплітаючи їх у себе. Та помітила людина дивну хвилю, що пронеслася натовпом раз, вдруге. І озирнулася одного дня назад людина, втішаючись перемогою і зустрілася очима з супутницею та товаришами. І побачила оскал Балаку і регіт Галасу, що повсідалися по боках, злорадствуючи.
- чи ж не з нами ти боролася? – єхидно підколював Галас.
- чи ж не нас ти перемогла? – сміявся Балак.
І відчула людина руку, що обвилася навколо шиї його і зупинилася на грудях, пропалюючи їдким вогнем сорочку. Шепотіла на вухо Гордість, нахилившись до людини.
- Що таке, людино, ти думав, їх лише двоє?. – безжально насміхалася його супутниця. – нас тисячі і легіони і не спинити нас смертному, бо в той момент, коли ти думаєш, що перегнала нас на кілька кроків, ми чекаємо попереду, готуючи тобі нове провалля. – І так буде завжди. – шипіла вона злобно. Зайшлися вони в реготі, бо втоптали дурну людину, покарану за слабкості, проти яких та боролася; і залишили людину, згорблену, розбиту, розгублену; і покинули її, зловтішаючись.
Тож довго лежала людина, бездумно дивлячись на опустілу площу.
І встала людина, обтрусилась і, зігнувшись, поволі пошкандибала, спираючись на ціпок. І стала на околиці. Сльози освячували Слова, що злітали з уст. І мандрувала Людина землями далі, і вплітала їх у міста разом з досвідом,
і оминала площі.
І жили вони споконвіку, від народження першого чоловіка, хоча самореалізувалися вповні з появою першої жінки. Вони були всюди і ніде, заповнювали пустоту пустотою, різали набридливістю, як ненатертим каніфоллю смичком по ненастроєних струнах. Щоразу, як здавалося, що вони зникли, аж ту’, як море накочується важкими хвилями, так і вони накочувалися серед натовпу, розбурхували його, струшували і виштовхували з глибин людського єства споконвічний потяг затлумлювати прекрасну тишу пустими словами.
І носилися вони по світу, розхитуючи одиничність і гуртуючи маси, аж поки не народилася Людина, що поклала собі за мету викорінити їх. І ходила Людина землями і говорила тихо і мудро.
І заворожувала людей чистотою слів, скромністю істини. Вона зупинялася на околицях міст і випускала у них Живі Слова, що влітали, впліталися в буденність ринків і міських площ, мелодійно співали в унісон з церковними дзвонами, і змушували товстошию крамарку застигнути з рибою в руці, якою вона збиралася відлупцювати горе – крадія, і статечно відплисти за прилавок.
Мало – помалу, зникали галасливі зборища і балакливі посиденьки. З’являлися неквапливі домашні розмови і незлобні збори на площі.
І сказала Людина сама собі: я добре попрацювала.
Втішилася, горда важкою роботою,яку зробила. Бо ніхто на світі, крім неї не зміг би того зробити.
- Гляньте, звернулася вона до випадкової супутниці, - зникли Балак і Галас, нема їх!
Зачудувалась супутниця, покликала товаришів, щоб розділити з ним його радість. І розказали вони по всіх усюдах легенду про Людину, що вигнала Балак і Галас. І багато просили Людину, щоб сказала їм Живі Слова. Тож подорожувала вона містами, зупинялися на площах і базарчиках, скликати людей послухати Слова. Стояла Людина і повторювала істини, які колись відкрила у собі. Все більше і більше збиралося навколо неї, повторювало хором істини, захоплювалися мудрістю слів її. І гомонів натовп, ликуючи, що перемогли вони- охочі та слухняні істин.
- Слухайте,- говорила людина, - слухайте слова мудрі і вічні, бо вони незгоримі у часі і нерушимі у просторі! Вони несуть свободу, ось, я відкриваю вам її! Повторюйте їх, карбуйте у камені, підходьте ближче, я вповім вам більше, бо мета моя свята, як істини, що несу.
І стояли позаду людини супутниця його і товариші і були найвідданішими його учнями. І захоплено шепотіли людині, яка вона велика, яка вона мудра.
А з часом все більше і більше людей збиралося навколо, повторюючи слова, смакуючи слова, пропускаючи і вплітаючи їх у себе. Та помітила людина дивну хвилю, що пронеслася натовпом раз, вдруге. І озирнулася одного дня назад людина, втішаючись перемогою і зустрілася очима з супутницею та товаришами. І побачила оскал Балаку і регіт Галасу, що повсідалися по боках, злорадствуючи.
- чи ж не з нами ти боролася? – єхидно підколював Галас.
- чи ж не нас ти перемогла? – сміявся Балак.
І відчула людина руку, що обвилася навколо шиї його і зупинилася на грудях, пропалюючи їдким вогнем сорочку. Шепотіла на вухо Гордість, нахилившись до людини.
- Що таке, людино, ти думав, їх лише двоє?. – безжально насміхалася його супутниця. – нас тисячі і легіони і не спинити нас смертному, бо в той момент, коли ти думаєш, що перегнала нас на кілька кроків, ми чекаємо попереду, готуючи тобі нове провалля. – І так буде завжди. – шипіла вона злобно. Зайшлися вони в реготі, бо втоптали дурну людину, покарану за слабкості, проти яких та боролася; і залишили людину, згорблену, розбиту, розгублену; і покинули її, зловтішаючись.
Тож довго лежала людина, бездумно дивлячись на опустілу площу.
І встала людина, обтрусилась і, зігнувшись, поволі пошкандибала, спираючись на ціпок. І стала на околиці. Сльози освячували Слова, що злітали з уст. І мандрувала Людина землями далі, і вплітала їх у міста разом з досвідом,
і оминала площі.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
