Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.25
23:48
Пише дощ рясний верлібр жури на листі.
І калюж дзеркала сиві, бо розбиті.
Загубилось небо знов у крапель дзвонах.
Біжимо кудись із літом в перегонах.
Тягнемо гріхи свої, немов мурахи.
Чорно – білий ранок грає нами в шахи.
Хижаки – думки полюють на
І калюж дзеркала сиві, бо розбиті.
Загубилось небо знов у крапель дзвонах.
Біжимо кудись із літом в перегонах.
Тягнемо гріхи свої, немов мурахи.
Чорно – білий ранок грає нами в шахи.
Хижаки – думки полюють на
2026.08.25
23:04
І. МЕСОПОТАМІЯ
Хто колись тримав у руках і листав сторінки чудової книжки "НА РІКАХ ВАВІЛОНУ",
той впізнає ритми і дух давнього шумеро-аккадського епосу...
"Прахом уста земель не вкрив би..."
(З давніх текстів Стародавнього Шумеру)
***
Хто колись тримав у руках і листав сторінки чудової книжки "НА РІКАХ ВАВІЛОНУ",
той впізнає ритми і дух давнього шумеро-аккадського епосу...
"Прахом уста земель не вкрив би..."
(З давніх текстів Стародавнього Шумеру)
***
2026.08.25
20:58
не тривожить і не бентежить
мовби необережний зачин
що здавалось твоїм і авжеж-бо
паралельно було нічиїм
при обставинах темних і грізних
на задвірках великих подій
у нон-стопі глобальної кризи
крижанім вітровії нуднім
мовби необережний зачин
що здавалось твоїм і авжеж-бо
паралельно було нічиїм
при обставинах темних і грізних
на задвірках великих подій
у нон-стопі глобальної кризи
крижанім вітровії нуднім
2026.08.25
20:24
ти — таємниця скритна
ти — неба даль блакитна
ти — снігопад у квітні
ти — теплі ночі літні
ти — сонячний промінчик
ти — в бархаті камінчик
ти — усмішки дитячі
ти — сум-сльоза невдачі
ти — неба даль блакитна
ти — снігопад у квітні
ти — теплі ночі літні
ти — сонячний промінчик
ти — в бархаті камінчик
ти — усмішки дитячі
ти — сум-сльоза невдачі
2026.08.25
16:01
До осені от-от...Чекають Перешори,
Смакуючи красу останніх літніх днів.
Давно там Чикаленко - меценат ходив,
І літо теж щезало світлом метеора.
Там дихав степ, вклонялися фортуни зорі,
Журливо серпень, ніби вечір тихо млів.
До осені от-от...Чекают
Смакуючи красу останніх літніх днів.
Давно там Чикаленко - меценат ходив,
І літо теж щезало світлом метеора.
Там дихав степ, вклонялися фортуни зорі,
Журливо серпень, ніби вечір тихо млів.
До осені от-от...Чекают
2026.08.25
15:29
Появляється холод смеркання
І втішається горем чужим, -
Дай же руку мені на прощання,
Або правду у вічі скажи.
Пролетіла нечувано швидко
Неповторна пора теплих див, -
Вже усмішок на лицях не видко
І звучить невеселий мотив.
І втішається горем чужим, -
Дай же руку мені на прощання,
Або правду у вічі скажи.
Пролетіла нечувано швидко
Неповторна пора теплих див, -
Вже усмішок на лицях не видко
І звучить невеселий мотив.
2026.08.25
13:26
Дешеве срібло висне із дахів,
Важливе щось промовити нам хоче.
Це витвори прихованих гріхів,
Які прийдуть нечутно серед ночі.
Прозорий страх, розкаяння і блуд,
Прозора пристрасть бачиться узимку.
Вони впадуть на зледенілий брук.
Важливе щось промовити нам хоче.
Це витвори прихованих гріхів,
Які прийдуть нечутно серед ночі.
Прозорий страх, розкаяння і блуд,
Прозора пристрасть бачиться узимку.
Вони впадуть на зледенілий брук.
2026.08.25
06:42
Позникали сни тривожні,
В тиші мліє літня ніч, -
Височіє місяць можний
І сіяє увсебіч.
Час іде, але не спиться,
Через поблиски ясні, -
За зірницею зірниця,
Мов, підморгує мені.
В тиші мліє літня ніч, -
Височіє місяць можний
І сіяє увсебіч.
Час іде, але не спиться,
Через поблиски ясні, -
За зірницею зірниця,
Мов, підморгує мені.
2026.08.24
23:14
національна незалежність
народні танці рідний спів
ще поки на правобережжі
живеш одвертий всім усім
природна мов буденна річ
на місці вірнім і почеснім
у радощах або журбі
цей спіх автівок і причепів
народні танці рідний спів
ще поки на правобережжі
живеш одвертий всім усім
природна мов буденна річ
на місці вірнім і почеснім
у радощах або журбі
цей спіх автівок і причепів
2026.08.24
20:56
Випадають з обойми живих.
Наче кулі, свистять імена
І лягають на серце болем.
Нам з тим болем судилось ходить,
Доки безбіль не стане і нашою долею.
Якщо хтось там і грався в життя,
То не ми це були, друже,
І не тому, що відти нема вороття.
Наче кулі, свистять імена
І лягають на серце болем.
Нам з тим болем судилось ходить,
Доки безбіль не стане і нашою долею.
Якщо хтось там і грався в життя,
То не ми це були, друже,
І не тому, що відти нема вороття.
2026.08.24
18:10
Матуся" іспанською буде "mamita"...
З Тобою так хочеться поговорити!
Закреслити відчай, хворобу, розлуку
Та поцілувати Твою ніжну руку.
У тиші глухій я плачу долі мито.
"Матуся" іспанською буде "mamita".
Від згубного сну я повільно відходжу
З Тобою так хочеться поговорити!
Закреслити відчай, хворобу, розлуку
Та поцілувати Твою ніжну руку.
У тиші глухій я плачу долі мито.
"Матуся" іспанською буде "mamita".
Від згубного сну я повільно відходжу
2026.08.24
14:59
Все за звичаєм у Феодосії,
Навіть море там Чорне і досі є.
Та якби з тих країв
Дідько взяв москалів,
Як би гарно було в Феодосії.
Партизани в горах Дагестану
У капкан упіймали шайтана.
Навіть море там Чорне і досі є.
Та якби з тих країв
Дідько взяв москалів,
Як би гарно було в Феодосії.
Партизани в горах Дагестану
У капкан упіймали шайтана.
2026.08.24
13:14
Ніщо не є важливішим за кокон! -
Щось раптом виникає і зоріє,
Та крок ніяк не зробиш у ефірі
Бо сили всі вже витратив на мрії...
Кінець всьому вночі можливий тільки,
А день до того, мов кімвал дзвенячий,
Де мудрість непомітного Сатурну
Щось раптом виникає і зоріє,
Та крок ніяк не зробиш у ефірі
Бо сили всі вже витратив на мрії...
Кінець всьому вночі можливий тільки,
А день до того, мов кімвал дзвенячий,
Де мудрість непомітного Сатурну
2026.08.24
12:45
Про що розмови в нас? Про часовиння
Про сенси існувань, невідворотного,
Про роздуми, що проростають з тім’я,
Про світло, темноту, про необхідність
Любові.
Але здається, що в цій явності,
Ті ж самі вигуки і пошуки,
І розірветься мить заслоною
Про сенси існувань, невідворотного,
Про роздуми, що проростають з тім’я,
Про світло, темноту, про необхідність
Любові.
Але здається, що в цій явності,
Ті ж самі вигуки і пошуки,
І розірветься мить заслоною
2026.08.24
12:33
Фінал. Останній крок Лагіди
«Історія запам'ятає її як коханку Риму.
Мені ж вона залишить право
бути його єдиним незавойованим ворогом».
З уст царівни Єгипту Арсіної, наймолодшої з Лагідів
Римський офіцер стоїть на відстані удару меча.
2026.08.24
12:14
Не заганяй себе у кут
чи розпачу, чи безнадії.
Доцільніш тупцювання тут —
ну хоч би крок, хоч спроба дії.
Нерідко помилка — урок.
Його засвоїш — рухайсь далі
на вищий досвіду виток
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...чи розпачу, чи безнадії.
Доцільніш тупцювання тут —
ну хоч би крок, хоч спроба дії.
Нерідко помилка — урок.
Його засвоїш — рухайсь далі
на вищий досвіду виток
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Настя Камінська (1995) /
Проза
Балак і Галас
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Балак і Галас
Жили були Балак і старший брат його Галас.
І жили вони споконвіку, від народження першого чоловіка, хоча самореалізувалися вповні з появою першої жінки. Вони були всюди і ніде, заповнювали пустоту пустотою, різали набридливістю, як ненатертим каніфоллю смичком по ненастроєних струнах. Щоразу, як здавалося, що вони зникли, аж ту’, як море накочується важкими хвилями, так і вони накочувалися серед натовпу, розбурхували його, струшували і виштовхували з глибин людського єства споконвічний потяг затлумлювати прекрасну тишу пустими словами.
І носилися вони по світу, розхитуючи одиничність і гуртуючи маси, аж поки не народилася Людина, що поклала собі за мету викорінити їх. І ходила Людина землями і говорила тихо і мудро.
І заворожувала людей чистотою слів, скромністю істини. Вона зупинялася на околицях міст і випускала у них Живі Слова, що влітали, впліталися в буденність ринків і міських площ, мелодійно співали в унісон з церковними дзвонами, і змушували товстошию крамарку застигнути з рибою в руці, якою вона збиралася відлупцювати горе – крадія, і статечно відплисти за прилавок.
Мало – помалу, зникали галасливі зборища і балакливі посиденьки. З’являлися неквапливі домашні розмови і незлобні збори на площі.
І сказала Людина сама собі: я добре попрацювала.
Втішилася, горда важкою роботою,яку зробила. Бо ніхто на світі, крім неї не зміг би того зробити.
- Гляньте, звернулася вона до випадкової супутниці, - зникли Балак і Галас, нема їх!
Зачудувалась супутниця, покликала товаришів, щоб розділити з ним його радість. І розказали вони по всіх усюдах легенду про Людину, що вигнала Балак і Галас. І багато просили Людину, щоб сказала їм Живі Слова. Тож подорожувала вона містами, зупинялися на площах і базарчиках, скликати людей послухати Слова. Стояла Людина і повторювала істини, які колись відкрила у собі. Все більше і більше збиралося навколо неї, повторювало хором істини, захоплювалися мудрістю слів її. І гомонів натовп, ликуючи, що перемогли вони- охочі та слухняні істин.
- Слухайте,- говорила людина, - слухайте слова мудрі і вічні, бо вони незгоримі у часі і нерушимі у просторі! Вони несуть свободу, ось, я відкриваю вам її! Повторюйте їх, карбуйте у камені, підходьте ближче, я вповім вам більше, бо мета моя свята, як істини, що несу.
І стояли позаду людини супутниця його і товариші і були найвідданішими його учнями. І захоплено шепотіли людині, яка вона велика, яка вона мудра.
А з часом все більше і більше людей збиралося навколо, повторюючи слова, смакуючи слова, пропускаючи і вплітаючи їх у себе. Та помітила людина дивну хвилю, що пронеслася натовпом раз, вдруге. І озирнулася одного дня назад людина, втішаючись перемогою і зустрілася очима з супутницею та товаришами. І побачила оскал Балаку і регіт Галасу, що повсідалися по боках, злорадствуючи.
- чи ж не з нами ти боролася? – єхидно підколював Галас.
- чи ж не нас ти перемогла? – сміявся Балак.
І відчула людина руку, що обвилася навколо шиї його і зупинилася на грудях, пропалюючи їдким вогнем сорочку. Шепотіла на вухо Гордість, нахилившись до людини.
- Що таке, людино, ти думав, їх лише двоє?. – безжально насміхалася його супутниця. – нас тисячі і легіони і не спинити нас смертному, бо в той момент, коли ти думаєш, що перегнала нас на кілька кроків, ми чекаємо попереду, готуючи тобі нове провалля. – І так буде завжди. – шипіла вона злобно. Зайшлися вони в реготі, бо втоптали дурну людину, покарану за слабкості, проти яких та боролася; і залишили людину, згорблену, розбиту, розгублену; і покинули її, зловтішаючись.
Тож довго лежала людина, бездумно дивлячись на опустілу площу.
І встала людина, обтрусилась і, зігнувшись, поволі пошкандибала, спираючись на ціпок. І стала на околиці. Сльози освячували Слова, що злітали з уст. І мандрувала Людина землями далі, і вплітала їх у міста разом з досвідом,
і оминала площі.
І жили вони споконвіку, від народження першого чоловіка, хоча самореалізувалися вповні з появою першої жінки. Вони були всюди і ніде, заповнювали пустоту пустотою, різали набридливістю, як ненатертим каніфоллю смичком по ненастроєних струнах. Щоразу, як здавалося, що вони зникли, аж ту’, як море накочується важкими хвилями, так і вони накочувалися серед натовпу, розбурхували його, струшували і виштовхували з глибин людського єства споконвічний потяг затлумлювати прекрасну тишу пустими словами.
І носилися вони по світу, розхитуючи одиничність і гуртуючи маси, аж поки не народилася Людина, що поклала собі за мету викорінити їх. І ходила Людина землями і говорила тихо і мудро.
І заворожувала людей чистотою слів, скромністю істини. Вона зупинялася на околицях міст і випускала у них Живі Слова, що влітали, впліталися в буденність ринків і міських площ, мелодійно співали в унісон з церковними дзвонами, і змушували товстошию крамарку застигнути з рибою в руці, якою вона збиралася відлупцювати горе – крадія, і статечно відплисти за прилавок.
Мало – помалу, зникали галасливі зборища і балакливі посиденьки. З’являлися неквапливі домашні розмови і незлобні збори на площі.
І сказала Людина сама собі: я добре попрацювала.
Втішилася, горда важкою роботою,яку зробила. Бо ніхто на світі, крім неї не зміг би того зробити.
- Гляньте, звернулася вона до випадкової супутниці, - зникли Балак і Галас, нема їх!
Зачудувалась супутниця, покликала товаришів, щоб розділити з ним його радість. І розказали вони по всіх усюдах легенду про Людину, що вигнала Балак і Галас. І багато просили Людину, щоб сказала їм Живі Слова. Тож подорожувала вона містами, зупинялися на площах і базарчиках, скликати людей послухати Слова. Стояла Людина і повторювала істини, які колись відкрила у собі. Все більше і більше збиралося навколо неї, повторювало хором істини, захоплювалися мудрістю слів її. І гомонів натовп, ликуючи, що перемогли вони- охочі та слухняні істин.
- Слухайте,- говорила людина, - слухайте слова мудрі і вічні, бо вони незгоримі у часі і нерушимі у просторі! Вони несуть свободу, ось, я відкриваю вам її! Повторюйте їх, карбуйте у камені, підходьте ближче, я вповім вам більше, бо мета моя свята, як істини, що несу.
І стояли позаду людини супутниця його і товариші і були найвідданішими його учнями. І захоплено шепотіли людині, яка вона велика, яка вона мудра.
А з часом все більше і більше людей збиралося навколо, повторюючи слова, смакуючи слова, пропускаючи і вплітаючи їх у себе. Та помітила людина дивну хвилю, що пронеслася натовпом раз, вдруге. І озирнулася одного дня назад людина, втішаючись перемогою і зустрілася очима з супутницею та товаришами. І побачила оскал Балаку і регіт Галасу, що повсідалися по боках, злорадствуючи.
- чи ж не з нами ти боролася? – єхидно підколював Галас.
- чи ж не нас ти перемогла? – сміявся Балак.
І відчула людина руку, що обвилася навколо шиї його і зупинилася на грудях, пропалюючи їдким вогнем сорочку. Шепотіла на вухо Гордість, нахилившись до людини.
- Що таке, людино, ти думав, їх лише двоє?. – безжально насміхалася його супутниця. – нас тисячі і легіони і не спинити нас смертному, бо в той момент, коли ти думаєш, що перегнала нас на кілька кроків, ми чекаємо попереду, готуючи тобі нове провалля. – І так буде завжди. – шипіла вона злобно. Зайшлися вони в реготі, бо втоптали дурну людину, покарану за слабкості, проти яких та боролася; і залишили людину, згорблену, розбиту, розгублену; і покинули її, зловтішаючись.
Тож довго лежала людина, бездумно дивлячись на опустілу площу.
І встала людина, обтрусилась і, зігнувшись, поволі пошкандибала, спираючись на ціпок. І стала на околиці. Сльози освячували Слова, що злітали з уст. І мандрувала Людина землями далі, і вплітала їх у міста разом з досвідом,
і оминала площі.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
