ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Андрій Будкевич (1962) /
Проза
«ЯКИЙ ВІН НАСПРАВДІ, ВЕЧІРНІЙ УЖ? ЙОГО МОЖНА ПОБАЧИТИ І ТАКИМ…».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«ЯКИЙ ВІН НАСПРАВДІ, ВЕЧІРНІЙ УЖ? ЙОГО МОЖНА ПОБАЧИТИ І ТАКИМ…».
(Потік розмислів пов’язаних з картиною «ВЕЧІРНІЙ УЖ», авторства ЮЛІЇ ЄГОРОВОЇ – РОГОВОЇ).
О. Знойко повідав: «Вода позначалася односкладовим «да», що водночас означає і сонце і небо, і уявлялося першопочатком усього сущого, коли космічна вода називалася ДАНА (ВОДА – МАТИ) й обожнювалася, а великі ріки, що символізували її, були богами…».
«Ді» означає «летіти – світити». Діяти, давати, дітись…
Є Дія, а трапляється імітація Дії; про смисл активізму, чому він не прирівнюється до дії, а також про справжні духовні цінності і їх протилежність, - давайте прислухаємося до написаного бароном Ю. Еволою: «… про падіння на Заході цінності властивої індивідуальності – тієї цінності, про котру з такою нав’язливістю і так багато базікають. Тільки життя того, хто не достатній для самого себе і хто віддалений від самого себе, в дійсності поривається до «іншого»: така людина потребує товариства, як підтримки і колективного закону; така людина хоче бути нічим – хоче бути пошуком, незадоволеністю, залежністю від майбутнього, хоче бути становленням. Подібні люди відчувають жах перед всім тим, що являється природним життєвим простором людини: перед мовчанням, перед самотністю, перед незаповненим часом, перед вічністю. Вони турбуються, хвилюються, кидаються безупинно від одного до другого, займаються чим завгодно, тільки не самими собою. Вони роблять дещо, щоб показати собі, що вони є, але, бажаючи отримати від всіх своїх дій особливе підтвердження, в дійсності, вони нічого не роблять, в дійсності, вони просто одержимі ділом.
В цьому заключається смисл активізму. АКТИВІЗМ – ЦЕ НЕ ДІЯ, ЦЕ ЛИХОМАНКА ДІЇ. Це – божевільна метушня тих, хто відкинутий від центру колеса, ї їх метушня стає все більш стрімкою і беззмістовною в міру того, як відстань до центру збільшується…».
Величенький шмат цитати від Еволи, але він потрібен…, течія ріки – то справжня, природна Дія, а її відображення на полотні – теж Дія, також справжня, бо мистецька… Вода може бути і руйнівною силою, навіть дуже страшною, ті ж повені…
Допустила людність Закарпаття і України масовану вирубку лісів у Карпатах, ось і пожинаємо наслідки того бузувірства. Карпатські ліси є легенями не тільки одного краю, навіть не однієї країни.
Зустрічаються Він і Вона, це ніби – то Прибій і Берег… Річка (вода) може і роз’єднувати, не тільки на два береги…
Річка може мати невидимий зв'язок із сонячним дитинством, воно якщо і непросте, все одно золоте, бо ж усеньке життя попереду! Геній О. Довженко про річку писав таке: « Одна лише Десна зосталася нетлінною у стомленій уяві. Свята чиста ріка моїх дитячих незабутніх літ і мрій.
Нема тепер уже таких річок, як ти була колись, Десно, нема. Нема ні таємниць на річках, ні спокою. Ясно скрізь. Нема ні Бога, ані чорта, жаль мене чомусь бере, що вже нема в річках русалок і водяних – мірошників нема…».
Зазирнемо у символіку казок, Вода з Вогнем у парі, то Мати життя. В казках Воді відводиться одна з чільних ролей, вона буває жива і мертва, зцілююча, молодильна і живильна. Вода живильна додає людині сили духовної, молодильна – працює на оновлення світу.
Річка несе свої води згори додолу, від витоку і до впадання в більшу ріку, або в море. Кожна має свою протяжність, отже, скінченність… Віршотворець – оригінал, із тепер уже широко відомого Широкого Лугу поетичним словом промовляє:
«Ламка лоза, шипшина на межі,
І навстіж – сонцю медоноси ранні.
В стрімкому пориванні чи в благанні
Вертка плотичка в гомінкім Ужі».
Петро Мідянка.
В українській традиції тема Води (річки) сусідить з мелодією, піснею. «Тихо, тихо Дунай воду несе. А ще тихше дівча косу чеше…». Цей мотив має і мистецьке оформлення у відомій і переспіваній Лореляй Г. Гайне. … Холодно, спадає сумерк, спокійно пливе Рейн, верх гори палає в сяйві сонця, що заходить. Чітко окреслене місце і пора доби. Відбувається драма: пливе юнак на човні, побачив Лореляй, задивився на неї, потрапив у водний вир і… потонув.
В українській варіації такої теми немає: «… ні пори дня, ні місця (бо Дунай для народної пісні – це велика ріка взагалі). Є тільки тихий біг води і коса, послушна тому бігові… Немає саги, дії, боротьби, драми. Є спокій неминучості і покора долі. Коли б Шопенгауер знав цю українську пісню, він не шукав би кращої ілюстрації для свого щастя: позбутися волі життя…», - писав доктор М. Шлемкевич.
Місце, це щось стале, постійне. Річка, як символ змін, минущість… Річка може бути: «Дорогою, дорогою для тих, хто тримається її течії, хто, як колись бокораші, сплавляє нею карпатський ліс…», - зауважив Т. Возняк. Визнаний митець Іван Ілько створив чудовий малярський твір «Останній бокор»…
І про кольори, значення яких аж надто велике. Діапазон барв розширювався паралельно з розвитком людського світогляду. Від триколірності доби Кам’яного віку, до – шестиколірної гамми, - по Ленардо да Вінчі. Одне з відкриттів у науці про кольори здійснив І. Ньютон, він розробив нову теорію, збагативши коло кольорів – фіолетовим, помаранчевим і блакитним… Подальші дослідження науковців віднаходили нові барви і відтінки, але, головних залишається 7… Вивченням кольористики займалися великі уми і таланти, які прямого відношення до малярства не мали, - Й. Гете (трактат «Вчення про колір»), А. Шопенгауер ( «Про зір і кольори»). В книжці «Психологія кольору» М. Нелюбова доводить, що обраний людиною колір характеризує її стан зараз.
Уважно придивімося до картини «ВЕЧІРНІЙ УЖ»… При її написанні мисткиня вдавалася до використання – блідо рожевого, ніжно багряного, темно жовтого, зеленого, салатного, брунатного, темно синього кольорів, їх поєднання, та переходу від одного до іншого, з варіаціями розмаїтих відтінків. У картини є і дуалістична сутність, віддзеркалення земного у водному… Присутній рух, плинність, відчуття поривів вітру, картина наповнена Дією.
Є й інші річки, як на Закарпатті, так і поза ним. Для прикладу Тиса, її теж Юлія неодноразово зображала на полотнах…
«Гострий Верх у Королеві,
Що над Тисою присів,
Повідає сокровенне
З доєвангельських часів.
Скільки доль людських збулося
За цілий мільйон років!
Все це камінь безголосий
Тихо Тисі розповів».
Іван Ребрик.
Богдан Чепурко, - любомудр, поет, автор цілісної концепції України - _ Краю – прабатьківщини світової цивілізації запевняв: «Все на світі лине (плине), минає. Але життєва імпровізація безсмертна. Українське «ле» - ледве, тільки, тобто «частка». «Л – л – л» - часточки світлолетючості, але й світлотекучості. Індоєвропейське «ла – ле» - звуконаслідувальне воді, що лине. Одночасно це – скалки сонячного проміння, летюче лебедіння… Українське « леління» - тиха течія, а «леліти» - означає «блищати, сяяти, переливатись світлом». «Линути» означає «летіти» і «текти» (плинути).
З первісного «л» пішли: граціозний «лелека», чиста «лінія»…».
… Клен і липа – основні атрибути замаяння житла на Зелені свята. Золота липа позначає втілену даність ВОДИ – ДАНИ, дівицю – воду, поцілену Сонцем…
Липова алея над Ужем…
Андрій Будкевич – Буткевич, історик мистецтва, бр
О. Знойко повідав: «Вода позначалася односкладовим «да», що водночас означає і сонце і небо, і уявлялося першопочатком усього сущого, коли космічна вода називалася ДАНА (ВОДА – МАТИ) й обожнювалася, а великі ріки, що символізували її, були богами…».
«Ді» означає «летіти – світити». Діяти, давати, дітись…
Є Дія, а трапляється імітація Дії; про смисл активізму, чому він не прирівнюється до дії, а також про справжні духовні цінності і їх протилежність, - давайте прислухаємося до написаного бароном Ю. Еволою: «… про падіння на Заході цінності властивої індивідуальності – тієї цінності, про котру з такою нав’язливістю і так багато базікають. Тільки життя того, хто не достатній для самого себе і хто віддалений від самого себе, в дійсності поривається до «іншого»: така людина потребує товариства, як підтримки і колективного закону; така людина хоче бути нічим – хоче бути пошуком, незадоволеністю, залежністю від майбутнього, хоче бути становленням. Подібні люди відчувають жах перед всім тим, що являється природним життєвим простором людини: перед мовчанням, перед самотністю, перед незаповненим часом, перед вічністю. Вони турбуються, хвилюються, кидаються безупинно від одного до другого, займаються чим завгодно, тільки не самими собою. Вони роблять дещо, щоб показати собі, що вони є, але, бажаючи отримати від всіх своїх дій особливе підтвердження, в дійсності, вони нічого не роблять, в дійсності, вони просто одержимі ділом.
В цьому заключається смисл активізму. АКТИВІЗМ – ЦЕ НЕ ДІЯ, ЦЕ ЛИХОМАНКА ДІЇ. Це – божевільна метушня тих, хто відкинутий від центру колеса, ї їх метушня стає все більш стрімкою і беззмістовною в міру того, як відстань до центру збільшується…».
Величенький шмат цитати від Еволи, але він потрібен…, течія ріки – то справжня, природна Дія, а її відображення на полотні – теж Дія, також справжня, бо мистецька… Вода може бути і руйнівною силою, навіть дуже страшною, ті ж повені…
Допустила людність Закарпаття і України масовану вирубку лісів у Карпатах, ось і пожинаємо наслідки того бузувірства. Карпатські ліси є легенями не тільки одного краю, навіть не однієї країни.
Зустрічаються Він і Вона, це ніби – то Прибій і Берег… Річка (вода) може і роз’єднувати, не тільки на два береги…
Річка може мати невидимий зв'язок із сонячним дитинством, воно якщо і непросте, все одно золоте, бо ж усеньке життя попереду! Геній О. Довженко про річку писав таке: « Одна лише Десна зосталася нетлінною у стомленій уяві. Свята чиста ріка моїх дитячих незабутніх літ і мрій.
Нема тепер уже таких річок, як ти була колись, Десно, нема. Нема ні таємниць на річках, ні спокою. Ясно скрізь. Нема ні Бога, ані чорта, жаль мене чомусь бере, що вже нема в річках русалок і водяних – мірошників нема…».
Зазирнемо у символіку казок, Вода з Вогнем у парі, то Мати життя. В казках Воді відводиться одна з чільних ролей, вона буває жива і мертва, зцілююча, молодильна і живильна. Вода живильна додає людині сили духовної, молодильна – працює на оновлення світу.
Річка несе свої води згори додолу, від витоку і до впадання в більшу ріку, або в море. Кожна має свою протяжність, отже, скінченність… Віршотворець – оригінал, із тепер уже широко відомого Широкого Лугу поетичним словом промовляє:
«Ламка лоза, шипшина на межі,
І навстіж – сонцю медоноси ранні.
В стрімкому пориванні чи в благанні
Вертка плотичка в гомінкім Ужі».
Петро Мідянка.
В українській традиції тема Води (річки) сусідить з мелодією, піснею. «Тихо, тихо Дунай воду несе. А ще тихше дівча косу чеше…». Цей мотив має і мистецьке оформлення у відомій і переспіваній Лореляй Г. Гайне. … Холодно, спадає сумерк, спокійно пливе Рейн, верх гори палає в сяйві сонця, що заходить. Чітко окреслене місце і пора доби. Відбувається драма: пливе юнак на човні, побачив Лореляй, задивився на неї, потрапив у водний вир і… потонув.
В українській варіації такої теми немає: «… ні пори дня, ні місця (бо Дунай для народної пісні – це велика ріка взагалі). Є тільки тихий біг води і коса, послушна тому бігові… Немає саги, дії, боротьби, драми. Є спокій неминучості і покора долі. Коли б Шопенгауер знав цю українську пісню, він не шукав би кращої ілюстрації для свого щастя: позбутися волі життя…», - писав доктор М. Шлемкевич.
Місце, це щось стале, постійне. Річка, як символ змін, минущість… Річка може бути: «Дорогою, дорогою для тих, хто тримається її течії, хто, як колись бокораші, сплавляє нею карпатський ліс…», - зауважив Т. Возняк. Визнаний митець Іван Ілько створив чудовий малярський твір «Останній бокор»…
І про кольори, значення яких аж надто велике. Діапазон барв розширювався паралельно з розвитком людського світогляду. Від триколірності доби Кам’яного віку, до – шестиколірної гамми, - по Ленардо да Вінчі. Одне з відкриттів у науці про кольори здійснив І. Ньютон, він розробив нову теорію, збагативши коло кольорів – фіолетовим, помаранчевим і блакитним… Подальші дослідження науковців віднаходили нові барви і відтінки, але, головних залишається 7… Вивченням кольористики займалися великі уми і таланти, які прямого відношення до малярства не мали, - Й. Гете (трактат «Вчення про колір»), А. Шопенгауер ( «Про зір і кольори»). В книжці «Психологія кольору» М. Нелюбова доводить, що обраний людиною колір характеризує її стан зараз.
Уважно придивімося до картини «ВЕЧІРНІЙ УЖ»… При її написанні мисткиня вдавалася до використання – блідо рожевого, ніжно багряного, темно жовтого, зеленого, салатного, брунатного, темно синього кольорів, їх поєднання, та переходу від одного до іншого, з варіаціями розмаїтих відтінків. У картини є і дуалістична сутність, віддзеркалення земного у водному… Присутній рух, плинність, відчуття поривів вітру, картина наповнена Дією.
Є й інші річки, як на Закарпатті, так і поза ним. Для прикладу Тиса, її теж Юлія неодноразово зображала на полотнах…
«Гострий Верх у Королеві,
Що над Тисою присів,
Повідає сокровенне
З доєвангельських часів.
Скільки доль людських збулося
За цілий мільйон років!
Все це камінь безголосий
Тихо Тисі розповів».
Іван Ребрик.
Богдан Чепурко, - любомудр, поет, автор цілісної концепції України - _ Краю – прабатьківщини світової цивілізації запевняв: «Все на світі лине (плине), минає. Але життєва імпровізація безсмертна. Українське «ле» - ледве, тільки, тобто «частка». «Л – л – л» - часточки світлолетючості, але й світлотекучості. Індоєвропейське «ла – ле» - звуконаслідувальне воді, що лине. Одночасно це – скалки сонячного проміння, летюче лебедіння… Українське « леління» - тиха течія, а «леліти» - означає «блищати, сяяти, переливатись світлом». «Линути» означає «летіти» і «текти» (плинути).
З первісного «л» пішли: граціозний «лелека», чиста «лінія»…».
… Клен і липа – основні атрибути замаяння житла на Зелені свята. Золота липа позначає втілену даність ВОДИ – ДАНИ, дівицю – воду, поцілену Сонцем…
Липова алея над Ужем…
Андрій Будкевич – Буткевич, історик мистецтва, бр
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"«ОСТАННІ ДОН – КІХОТИ ЗАКАРПАТСЬКОГО СНИЦАРСТВА»."
• Перейти на сторінку •
"«ПРО ДІАЛОГ ТРИЄДИНО – ПЕРМАНЕНТНИЙ: МИСТЕЦЬКИЙ, ЖИТТЄВИЙ, ДИСКУСІЙНИЙ…»."
• Перейти на сторінку •
"«ПРО ДІАЛОГ ТРИЄДИНО – ПЕРМАНЕНТНИЙ: МИСТЕЦЬКИЙ, ЖИТТЄВИЙ, ДИСКУСІЙНИЙ…»."
Про публікацію