ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2019.03.21 08:33
От не люблять у наш чоловіки жінок і все. І не сказав би, що геть дурні, але трохи недоумкуваті – це факт. Як можна кричати на істоту, яка тобі народила дітей? Де у світі окрім людської спільноти прийнято гнути матюччя в сторону прекрасної статі? Поспос

Віктор Кучерук
2019.03.21 07:46
Подаленіла снів навала,
Як у світах дітей тепло, –
І час із пам’яті помалу
Усе стирає, що було.
А як же хочеться згадати,
В зажурі болісних утрат, –
Себе, спокусливо кучматим,
Межи піддатливих дівчат.

Ярослав Чорногуз
2019.03.21 00:48
Весняний сад здолала дрімота,
Гойдаються гілки, немов куняють.
Неонова доріжка золота
Впадає в тишу змореного гаю.

Вечірня дотліває вже зоря,
Ховає руки вітер дивно-сині.
А попіл із неону – не згоря,

Серго Сокольник
2019.03.21 00:07
не адаптована під смаки. сюр. філософія***

...порозкидано на столі
Обгорілі, мов крила, твори,
І солоний від крові хліб,
Ніби підпис на договорі,
Що, порушивши раз один,
Ти, як Майстер, навік убитий.

Сергій П'ятаченко
2019.03.21 00:00
налетить розкуйовдить козацькі чуби очерету
і шукай цього вітра мов вітра у полі лови
як же бути на зламі епох і сезонів поету?
як не втратити тут як не втратити тут голови?

у міжчассі сезонів очікуєм гостро на зміни
пливемо крізь розлом у плиткій

Володимир Бойко
2019.03.20 23:58
Вона чаїтися уміє –
Не сподіваєшся її,
Та нишком зло довкола сіє
Людисько, схоже до змії.

І хоч там як вона маскує
Підступні наміри свої,
Але недобре провіщують

Борис Костиря
2019.03.20 21:23
Замерзлість душ і скрижанілість вулиць.
І сніг мете сріблистою нудьгою.
Промерзлість розповзається. І чулість
Зіллється із безликою юрбою.

Все втратить контури і стане білим снігом,
І серце ніжності застигне раптом.
І час за містом не летітиме вже

Борис Костиря
2019.03.20 21:23
Сніг веде у царство сну,
У застиглість, задзеркалля.
Не побачимо весну
У нестримності благання.

Сніг влаштує маскарад,
Де розчиняться всі маски.
І зими нічний парад

Ігор Деркач
2019.03.20 20:55
А я цупкий та ще й колючий,
А іноді ще й, кажуть, – злючий.
Але подякуйте мені,
що я з лихими у війні,
такий цупкий
та ще й
колючий.

Олександр Сушко
2019.03.20 19:53
Парнас належить геніям? О ні!
Не там живуть живі й покійні скальди.
Для них - табу пейзажі із брехні,
Оселі - з непривабливої правди.

Закрив біду іскристий водограй,
Зашпаклювалась мерва буйнотрав'ям.
І яв страшна не яв - словесна гра,

Тетяна Левицька
2019.03.20 12:29
З тобою, лагідний, незвіданий, я поруч,
воркуєм голубами, тішимось, а згодом -
зникаю в небесах, залишивши покору,
повітряними кульками. Ти, сонце, згоден
так нескінченно на завершеній сонаті
шукати в погляді моїм рахманні звуки,
відлуння безнадійн

Іван Потьомкін
2019.03.20 10:04
Читаю Тичину
Серцем. Не очима.
Крізь серце свищуть вітри його доби.
А він на вітрах тих прапором має
Таким же пшенишним та ще й голубим.
То як же червоним все те залилося?
Як замість зозуль трактори загули?
Як голод і мор проросли колоссям?

Ніна Виноградська
2019.03.20 07:52
Ми є раби чужинської моралі,
Від цього вже не відхреститись нам.
Бо землю і моря у нас забрали,
Чужі попи свій збудували храм.

Вбивають мову, звичаї і пісню,
З Донбасу до країни йдуть гроби.
Від нашого мовчання світ не тріснув,

Ярослав Чорногуз
2019.03.20 07:40
Така шляхетність у твоїх очах –
Емоції, весь розум, полонила.
Там бачу вись, куди возносять крила,
Яка вгорі тремкоче на вітрах.

Небесна світлосте, указуй шлях
І еталоном із чеснот будь, мила!
Лиш ти мені великий світ одкрила,

Олександр Сушко
2019.03.20 06:16
Ох і "набожний" люд!
Хрестоперстна молитва отари,
Показушна любов,
Істеричний товпи отченаш...

Найубивча з отрут -
Сліпа віра. Розчахуті ґаври
На пророка плюють,

Віктор Кучерук
2019.03.20 00:04
Ніч така, незміряно глибока,
Що в пітьмі втопилося усе, –
Тільки залишився жданий спокій
Навкруги причаєних осель.
Час завмер у тиші прохолодній
І дрімає місяць десь чомусь, –
Лиш не спить закоханий сьогодні
В магію поезії дідусь.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Казки Старої Ґадзюби
2019.01.29

Вікторія Їхова
2019.01.26

Іван Цимбалюк Калиновий
2019.01.21

Величко Анастасія
2019.01.16

старий Стрілець
2019.01.14

Людмила Кірєєва
2019.01.02

Надін Ко
2018.12.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Афанасія Гудко (1985) / Проза

 За п’ять хвилин до занурення-2

Природа не дурепа, і Бог не каліка,
Всевишнього око бачить кожен
наш крок на тернистім шляху...

(перекл. фрагм. пісні І. Талькова)

Образ твору Частина 2. Запах

Другий тиждень йшов дощ, щедро купаючи чорноземи у життєдайній вологі. Деякі з них були такі занедбані та спаплюжені, що не допоміг би і дощ, лише років десять – двадцять на самовідтворення без людського втручання. От як із зоною відчуження у Чорнобилі, нині там майже повністю відтворилася природа, зелень буяє, а тварини живуть без остраху на неозорих пасовищах і пишних лісах.
Гнатко нарешті запросив Марисю на побачення в місцевий шинок «Мідний Цвях», в якому шинкарював вельмишановний Сруль. «А знаєте чому мідний? Бо окислюється!» - реготав Сруль сам відповідаючи на своє питання.
Від безділля, а може через пошуки нових вражень парубок відважився на побачення. Та й Марисі одній вдома було сумно. Корова окотилася, теля було біля неї, ссало молоко. Поросята нагодовані так, що тільки рохкали в соломі. Їсти наварено, вода з криниці наношена, самогонка повільно капає.
До речі, самогоноваріння, як і вирощування конопель, галюциногенних грибів та маку в ті часи були дозволені законом.
За келихом пива, яке шинкар сам варив і розливав, вони сиділи, як хороші друзі і теревенили про все і ні про що. Раптом до парочки підсів Сруль тримаючи у руці пів’яблука і сосиску на виделці.
- А знаєте що? – відкусив сосиску.
- Що ми повинні знати? – запитав із цікавістю Гнат.
- А теє, що за легендою одною…
- І? Що за легендою одною? Кажи вже, не тягни, як президент на Новий рік!
- Що за легендою в одній із гір спить якесь середньовічне чудовисько. І прийде час, коли воно прокинеться. А спить воно на купі золота і дорогоцінних каменів.
- Ти довго пив, щоб таке придумати? – сміючись – Ти закінчуй бухати, а то скоро будеш «білочок» по своєму шинку шукати!
- Я взагалі сьогодні не пив, так кажуть.
- А..а..а! Так то випари пива значить! – регочучи.
- Ніяких випарів, я почув цю легенду від одного чоловіка, а той – від іншого, а тому іншому ще хтось розказав. Інформація просочилась із секретних архівів.
- Ех, я знав звісно, що шинкарі пліткарі, але ж не на стільки! Ти ще розкажи байку про золото Богдана Хмельницького, Сруль! І про те, як на озері ледь не впіймав сома на двадцять кілограмів! Ну, і казкар! Ну, і брехун!
- Сам ти брехун! Кажу, що сам почув! Щоб повідпадали колеса у твоїй колимазі!
- Ти мого коня не чіпай, а то побачиш – показав кулака.
- Та дідько з твоїм «Запорожцем»! Якщо так не довіряєш людям, то як ти живеш на землі?
- Тому і живу, що не довіряю – посміхаючись.
- Ну то й живи! Собі під носа: чорти б тебе забрали!
- Я все чую, Сруль! Дивися, щоб вони тебе самого за такі нісенітниці не забрали.
На чортах і закінчилася розмова, шинкар пішов до барної стійки, а Гнат продовжив цідити пиво через зуби, таким бридким воно було. Марися все слухала, але мовчала, не в хороших правилах тону лізти зі своїм словом у чоловічі розмови. Але вона раніше чула цю легенду, правда не пригадувала від кого.
Чергова співбесіда не дала результату. Було очевидним, що заходи по пошуку роботи приречені на фіаско, але дівчина не здавалася і борсалася, як муха в муці, продовжуючи шукати собі місце під сонцем.
А десь під Екватором у теплих тихоокеанських водах без жодного натяку на одяг катався на спині кита один молодик. Вся тутешня природа так була засоромлена його зовнішнім виглядом, що кожна тваринка і пташинка сиділа тихо по своїм норам, гніздам. Що поробиш, любив він ходити голозад і босоніж. Відпустка наближалася до свого завершення. Дні летіли швидко, як приміська електричка, а на згадку про відпочинок залишилася засмага і мішок мушлів.
У «Мідному Цвясі» відвідувачі вже гамселили один одному пики, такий гармидер здійнявся, що хоч усіх пресуй у автозак.
Перший отямився Гнатко.
- Так, треба тікати, поки поліцейські не злапали! – протягуючи руку.
- Біжімо звідси хутко! А то точно злапають! – погодилась Марися і взяла Гната за руку.
Сруль стурбовано бігав по шинку і горлав: «Заспокойтеся, сучі діти! Заспокойтеся, покидьки!». Рожевощокий товстун у шароварах жбурнув у нього котлети, які застрягли в дошках дверей, як металеві зірочки ніндзя.
Всю ніч Марися пробігала до туалету. Як вже потім з’ясувалося, шинкар щось таке цікавеньке підмішував у пиво, що діяло воно на кожному по різному: хтось бігав до туалету, у когось німів язик, відмовляли ноги і руки, а щасливчики потрапляли у веселі казки.
У Гнатка теж була безсонна ніч, але не на горщику. Язик, руки і ноги функціонували у звичайному режимі, галюциногенні речовини на нього не діяли, а організм давно випрацював захисний механізм.
«Краще б ви ніч провели у обіймах одне одного ніж пиво галюциногенне хлистали!» - Я ще тоді так думала. Гадаю, що молоді люди просто принюхувалися до феромонів одне одного.
Заглядаючи у дзеркало: «Треба збиратися на співбесіду», - наступного ранку казала собі Марися: «Геть опудало!». Перегар, червоні очі, синці, стомлений вигляд, ліва брова загубилася у волоссі, і це ще не весь перелік наслідків світських посиденьок у Сруля. Але збиратися все одно треба було, бо час не чекав, заощадження з кожним днем танули, як бурульки на сонці. Багатих родичів за кордоном не було, ні тобі вкладень у банку, ні спадщини, ні заритих скарбів, нічого, щоб могло миттю збагатити. Проте їсти хотілося щодня, і ходити у шкіряних черевичках, як у принцеси.
На порозі Марисю спіймав Акулій, сусід по правій межі садиби, холостяк, двічі кастрований, питущий інтелігент в другому поколінні і просто добра людина.
- Поспішаєш, Марисько?
- Так, поспішаю. А що ви хотіли?
- Та, о це, того – переминаючись з ноги на ногу – короче, дай мені свою «Дружбу», треба гілляку на яблуні спиляти, а то пре прямо у вікно, скоро нахєр шибку випре.
- Та ви що!? Зайдіть ввечері, дядьку, зараз дуже поспішаю, а це треба ще у сараї шукати ту вашу «Дружбу», добре? Про себе: Клята холера тебе принесла! Тепер точно не пощастить! Щоб ти всрався старий алкоголік!
- Добре, добре! – колупаючись у носі. Про себе: От лярва скупирдяйна! Щоб ти каблуки собі всі поламала!
Акулій поліз до себе через перелаз, а Марися побігла на чергову співбесіду.
Цього разу пропонувалася робота в авторитетній установі – комунальне підприємство «Буддобролюдшляхдор», яке займалося ремонтами і будівництвом доріг, благоустроєм прибудинкових територій і супутніми роботами. Проте через поспіх, а може зумисне у об’яві не зазначили на яку вакансію потрібні працівники. Співбесіда проходила в стилі класики жанру із застосуванням усього арсеналу психологічних пасток і вербального пресингу кандидата на роботу. Питання були простими, але доходили до абсурду, лише на сороковій хвилині співбесіди директор комунального підприємства сказав Марисі на яку вакансію вона претендує – молодший спеціаліст по засипанню і трамбуванню ям на дорогах відділу доріг і шляхопроводів Департаменту дорожніх полотнищ і тротуарів при… (пауза) - приклав пальця до рота і показав очима вверх.
- Трясця вашу матір! Ви мене майже годину мордували ідіотськими питаннями, щоб запропонувати латати дороги!?
- Не матюкайтеся. Хочу вас виправити, не латати дороги, а ямковий ремонт. Це суттєва різниця. Ямковий ремонт - це міський проект стратегії розвитку міста, до речі. На його виконання кошти виділяються з міського бюджету. Тож, затримок у виплаті зарплати не буде, зуб даю!
- Та на якого біса мені ваші зуби! Дякую, рада була знайомству, латайте далі ваші ями і ваш ямковий ремонт хай буде здоровий! Оревуар!
Вже дорогою додому Марися була впевнена, що невдала співбесіда – причина поганої аури сусіда. Забігаючи вперед скажу, що єдиною її радістю цього вечора стане факт, що «Дружба» не стала знаряддям злочину двох п’яниць, які зазіхнули на паркан колишнього прокурора області.
Акулій спочатку відпиляв гілляку яблуні, яка вибила шибку вікна, далі взявся за шовковицю і грушу. Неочікувано до нього зайшов ліпший товариш Хвись. Після пляшки самогону, два раціоналізатори вирішили підрівняти «Дружбою» паркан. Далі була карета швидкої допомоги, поліція, розлючений сусід з прокурорським минулим у якого власне і рівняли паркан. На місце інциденту приїхали телевізійники і ведучі телепередачі «Кошмари відунів».
Еродот повертався додому, пасати обдували його пухкенькі крила і засмаглі щоки, дупа боліла від катання на китах.
Знову над чорноземами ревів грім, небо розривали блискавиці, вітер тряс дерева і кущі. Прямо сцени із фільму «Останній мисливець на відьом», не вистачало ще відьом на мітлах і лисого мисливця на них.
У «Мідному Цвясі» аншлаг з п’яниць, фірмове галюциногенне пиво ллється рікою, деякі відвідувачів уявляють себе свинями і морськими котиками, а Сруль не встигає рахувати гроші.
Гнат зайшов до шинку у справах, підсів за столик з мовчазним ще не п’яним чоловіком у шкіряній куртці і запитав.
- Ну що приніс?
- Приніс, але спочатку гроші.
- Покажи.
- Ось! – Чоловік дістав з надр куртки якийсь чорний пакунок.
- Так розверни, а то може там собаче лайно, я не збираюся бакси викладати за лайно.
- Яке лайно!? Я ж не кажу перевіряти твої бакси, а раптом то підробка, чи мічені купюри, контрольна закупка?...
- Які мічені, давай вже показуй, не дратуй мене. З такими талантами – мільйон припущень на рівному місці, пішов би працювати в ФДУ, там таких орлів як ти якраз не вистачає.
- Та йди ти в дупу!
Чорний пакунок вже був у Гната, швидко поспішаючи із шинку, він сів у «Запорожець» і поїхав.
Звивиста грунтова дорога довела бузкового коня до монастиря, що за лісом сховався. За триметровим густо обплетеним диким виноградом парканом парубок зник.
Остання надія – це коли у переліку бажаних і можливих для тебе місць роботи, доходиш до останнього запису. Після нього вже не має нічого, крім вакансій нічних посудомийок і прибиральниць в колонії суворого режиму.
Треба було йти, і вона пішла. Рано чи пізно це мало статися.
Не доходячи метрів п’ятсот до будівлі цієї установи, смерділо так, наче Гулівер десь насрав поряд. Під ногами валялися десятки тисяч дохлих мух, подохли від смороду. Поряд не було ані наметів сезонної торгівлі, ані кіосків, ані безпритульних, ані промоутерів, тільки дохлі мухи під ногами. Якщо не звертати увагу на жахливий запах, будівля була вражаючих розмірів і цікавого втілення архітектурної думки. Всередині були люди, їх було видно через вікна і двері, з яких вони то виходили, то заходили.
Марися зайшла у ті двері.


Далі є.


А. Гудко, м. Київ,21.05.2018


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-05-21 23:52:25
Переглядів сторінки твору 149
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.786
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2019.02.15 21:05
Автор у цю хвилину відсутній