
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.18
11:46
Осінь починається з цілунків
все ще розпашілих літніх вуст.
Вереснем прокочується лунко
сонячних обіймів перший хруст.
Це прощання буде неквапливим.
Вгорнутим у ніжну теплоту.
Вітер, то бурхливо, то пестливо
все ще розпашілих літніх вуст.
Вереснем прокочується лунко
сонячних обіймів перший хруст.
Це прощання буде неквапливим.
Вгорнутим у ніжну теплоту.
Вітер, то бурхливо, то пестливо
2025.09.18
09:21
СІМ ЧУДЕС ЮВІЛЯРА
Отже, мені виповнилося 70 років!
З огляду на цю поважну цифру хотів би поділитися деяким нагромадженим досвідом. Можливо, він зацікавить когось із тих моїх читачів, хто лише наближається до такого далекого рубежу, який у дитинстві ч
2025.09.18
07:12
В'язень мрій і невільник турбот,
Часто змінюю плани позицій,
Бо упертий у чімсь, як осот,
Піддаюся всьому, мов мокриця.
Одягнувши сталеву броню,
Захистившись од куль і осколків, -
Я надалі боюся вогню
Допомоги чиєїсь без толку.
Часто змінюю плани позицій,
Бо упертий у чімсь, як осот,
Піддаюся всьому, мов мокриця.
Одягнувши сталеву броню,
Захистившись од куль і осколків, -
Я надалі боюся вогню
Допомоги чиєїсь без толку.
2025.09.18
01:11
Щастя любить тишу,
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
2025.09.17
22:28
Руїни зруйнованого міста.
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
2025.09.17
18:46
Я обійму тебе…
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
2025.09.17
18:18
Знаючи, надходить ніч і сонце палить кораблі
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
2025.09.17
17:57
Ходу вповільнив і спинивсь
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
2025.09.17
16:58
Заливався світанок пташино,
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
2025.09.17
11:14
Нетрадиційність нині в моді,
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
2025.09.17
08:56
вересня - День народження видатного українського письменника
Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
2025.09.17
02:36
Прийшла ця година,
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.
2025.09.17
00:22
О життя ти мойого -- світання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.
Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.
Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
2025.09.16
23:55
Ты могла бы наконец
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.
Я унижен – спору нет!
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.
Я унижен – спору нет!
2025.09.16
22:19
Дощі йдуть і змивають усе,
роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,
роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,
2025.09.16
21:05
Рабби Шимон бен Элазар в молодости ушел из своего родного города и много лет изучал Тору в иешиве. Со временем он стал большим мудрецом и получил право обучать Закону других.
Решил однажды рабби Шимон Бен Элазар поехать в свой родной город навестить род
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ночі Вітер /
Проза
Ангел
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ангел
Она засыпала, как в детстве, свернувшись калачиком. Нижняя губа несколько вздрагивала, руки прятались между колен, и только куклы или плюшевого мишки недоставало этой маленькой девочке, решившей, что всё будет так, как рассказывала давным-давно бабушка.
Но снился сон...
* * *
Босая, в рубище, с золочёным крестиком на груди взбирается она крутым склоном. И, последний шаг на вершину преодолев, оборачивается и смотрит вниз, и видит под собой людей живущих и умерших, и ещё не рождённых, и тех, кто никогда не родится.
И тянутся руки праведных и юродивых к ней. И спрашивают:
— Что греховнее, душою испепелиться в желаниях к ближнему, тебе не принадлежащему, или плоть свою отдать на растерзание страстей?
И рвут одежды с неё глазами бесстыжими и завистливыми. И нет веры боле, и нет пути выше собственного презрения.
Но были ещё те, кто ответствовал за происходящее, дабы в хаосе не исчезло всё.
И воскликнул тогда апостол Павел: «Все совратились с пути, до одного негодны: нет делающего добро, нет ни одного. Ты же спасена в надежде. Надежда же, когда видит, не есть надежда; ибо, если кто видит, то чего ему и надеяться ».
И упала звезда, отворяя кладезь бездны. Бросились от подножия горы алчущие, ибо каждому был дорог свой страх. И прятались в хижинах и храмах, не веруя. А кто верою был движим, тот в божьем слове спасения искал. И вышла саранча из бездны, дабы в муки повергнуть людей, без печати божьей на челах.
Она же, крест к груди прижимая, стояла, слушая стенания родных и близких, помочь не в силах. И в ненависти к словам апостола вдруг услышала под сердцем биение странное. И, желая спасти от мук заблудших в ереси, в жертву Пятому ангелу дитя своё нерождённое отдать решилась.
И поднялся ветер страшной силы, сметая всё на своём пути. Там же, внизу, был Один – ни прячущийся ни стенающий, ни верующий ни хулящий. Но жизнь, отданная, была бы его жизнь. И жертва – не спасение ему, а погибель. Ибо нить, связующая и существование продолжающая, порваться грозилась в намерениях благих.
Но то, чего нет – и быть не может. А предполагаемое – в людской зависти погибнуть должно. И знала она, что Шестой ангел страшнее Пятого, а Седьмой страшнее Шестого. И не толпу спасать надобно, а себя саму от прегрешений и гнева божьего.
Тогда же тот, Один, во чрево руки вонзил и вырвал дитя, Пятому ангелу не отдавши и себе самому продолжения не нашедши.
И, сжимая рукой раны кровавые, пала на колени она, и, облегчение в груди ощутив, к пустоте воззвала, как к спасению. И покатилось тело её к подножию. И не суду Божьему душе велено предстать было, а остаться во плоти и крови брызжущей.
И тыкали пальцами и взглядами те, кто в своей жизни о соблазне мечтал, но согрешить боялся, гордыню лелея. И наложилась рана другой, терзающейся в неведении, рассудок теряющей, на её рану. И, крест на чреве обозначив огнём, прикрыл Ангел крылом белым плоть её.
Но снился сон...
* * *
Босая, в рубище, с золочёным крестиком на груди взбирается она крутым склоном. И, последний шаг на вершину преодолев, оборачивается и смотрит вниз, и видит под собой людей живущих и умерших, и ещё не рождённых, и тех, кто никогда не родится.
И тянутся руки праведных и юродивых к ней. И спрашивают:
— Что греховнее, душою испепелиться в желаниях к ближнему, тебе не принадлежащему, или плоть свою отдать на растерзание страстей?
И рвут одежды с неё глазами бесстыжими и завистливыми. И нет веры боле, и нет пути выше собственного презрения.
Но были ещё те, кто ответствовал за происходящее, дабы в хаосе не исчезло всё.
И воскликнул тогда апостол Павел: «Все совратились с пути, до одного негодны: нет делающего добро, нет ни одного. Ты же спасена в надежде. Надежда же, когда видит, не есть надежда; ибо, если кто видит, то чего ему и надеяться ».
И упала звезда, отворяя кладезь бездны. Бросились от подножия горы алчущие, ибо каждому был дорог свой страх. И прятались в хижинах и храмах, не веруя. А кто верою был движим, тот в божьем слове спасения искал. И вышла саранча из бездны, дабы в муки повергнуть людей, без печати божьей на челах.
Она же, крест к груди прижимая, стояла, слушая стенания родных и близких, помочь не в силах. И в ненависти к словам апостола вдруг услышала под сердцем биение странное. И, желая спасти от мук заблудших в ереси, в жертву Пятому ангелу дитя своё нерождённое отдать решилась.
И поднялся ветер страшной силы, сметая всё на своём пути. Там же, внизу, был Один – ни прячущийся ни стенающий, ни верующий ни хулящий. Но жизнь, отданная, была бы его жизнь. И жертва – не спасение ему, а погибель. Ибо нить, связующая и существование продолжающая, порваться грозилась в намерениях благих.
Но то, чего нет – и быть не может. А предполагаемое – в людской зависти погибнуть должно. И знала она, что Шестой ангел страшнее Пятого, а Седьмой страшнее Шестого. И не толпу спасать надобно, а себя саму от прегрешений и гнева божьего.
Тогда же тот, Один, во чрево руки вонзил и вырвал дитя, Пятому ангелу не отдавши и себе самому продолжения не нашедши.
И, сжимая рукой раны кровавые, пала на колени она, и, облегчение в груди ощутив, к пустоте воззвала, как к спасению. И покатилось тело её к подножию. И не суду Божьему душе велено предстать было, а остаться во плоти и крови брызжущей.
И тыкали пальцами и взглядами те, кто в своей жизни о соблазне мечтал, но согрешить боялся, гордыню лелея. И наложилась рана другой, терзающейся в неведении, рассудок теряющей, на её рану. И, крест на чреве обозначив огнём, прикрыл Ангел крылом белым плоть её.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію