Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.11
23:17
Не на жарт розкис маслюк:
час пливе, а він — малюк.
Не росте вже котрий день.
Всі глузують, навіть пень.
Співчуває лиш сорока,
що сліпа на ліве око:
час пливе, а він — малюк.
Не росте вже котрий день.
Всі глузують, навіть пень.
Співчуває лиш сорока,
що сліпа на ліве око:
2026.10.11
22:15
часу дрібязок все що лишилося
змарнувати його нарешті
ми зійшлися і розійшлися ми
в розподіленій цій мережі
всяк за своїми снами і віршами
небажаннями снів і віршів
недовірив і недовірився
недорадив
змарнувати його нарешті
ми зійшлися і розійшлися ми
в розподіленій цій мережі
всяк за своїми снами і віршами
небажаннями снів і віршів
недовірив і недовірився
недорадив
2026.10.11
18:04
Про що ж він думав? Той, що уславився розбоєм,
Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
***
Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
Хто, як і він, сокирою й хрестом
На дружбу спокушав далекі од
Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
***
Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
Хто, як і він, сокирою й хрестом
На дружбу спокушав далекі од
2026.10.11
16:56
Ще з часів радянської влади у літературному колі поетами вважалися тільки ті, хто був членом спілки письменників. З моїх пошуків я зрозумів, що Володимир Мацуцький не є членом спілки, а ви називаєте його поетом. Може це ваша особиста думка?
Ні, це не о
2026.10.11
16:33
Господи! Як зимно! Як же зимно!
Мій малий осінній острівець
Перетворює на крик нестримний
Сповідь недолюблених сердець.
Спомин золотавою стезею
Йде та озирається назад.
Зрадники, ханжі та фарисеї
Мій малий осінній острівець
Перетворює на крик нестримний
Сповідь недолюблених сердець.
Спомин золотавою стезею
Йде та озирається назад.
Зрадники, ханжі та фарисеї
2026.10.11
15:33
Дрімай, дрімай, - шепоче в'ялий вітер,
Скотившись із німіючих ланів,
Шипшині, що взялась палахкотіти
Червонопристрасно, й не ясно, що на ній:
Чи ягоди, чи запізнілі квіти,
Чи розсипи коралові на дні
Мілкого яру, де присіло літо
На схил півден
Скотившись із німіючих ланів,
Шипшині, що взялась палахкотіти
Червонопристрасно, й не ясно, що на ній:
Чи ягоди, чи запізнілі квіти,
Чи розсипи коралові на дні
Мілкого яру, де присіло літо
На схил півден
2026.10.11
12:30
Вже кілька днів гриміло десь на сході
І виднокіл щоночі весь палав.
Максим пів ночі взагалі не спав,
Стояв, на схід дивився на городі.
Чого хотів насправді, він не знав.
Сказати чесно й німці вже дістали.
Та й москалів не надто і чекали.
Отож, пів
І виднокіл щоночі весь палав.
Максим пів ночі взагалі не спав,
Стояв, на схід дивився на городі.
Чого хотів насправді, він не знав.
Сказати чесно й німці вже дістали.
Та й москалів не надто і чекали.
Отож, пів
2026.10.11
09:42
Ліхтар негаснучий — латунь,
Ломбарду стіл — живий товариш,
Заледве в спалахах мовчун,
Дощами схований між згарищ.
Латаття жовте, чорний кмин,
Родинний герб — лиха данина
Всього, що чхає, як комин,
Ломбарду стіл — живий товариш,
Заледве в спалахах мовчун,
Дощами схований між згарищ.
Латаття жовте, чорний кмин,
Родинний герб — лиха данина
Всього, що чхає, як комин,
2026.10.11
08:34
Зазираю у очі бездонні,
Як у чорних агатах тону.
Ой, ви коні, мої вірні коні,
Вам відкрию свою таїну.
Що кохаю звабливу циганку,
Та не знаю, чи любить мене?
То веселкою світиться зранку,
А то вітром в степу промайне.
Як у чорних агатах тону.
Ой, ви коні, мої вірні коні,
Вам відкрию свою таїну.
Що кохаю звабливу циганку,
Та не знаю, чи любить мене?
То веселкою світиться зранку,
А то вітром в степу промайне.
2026.10.11
07:16
Сталось так, як сталось,
Сталось так, як є, -
Те, що відлунало
Спати не дає.
Де отой звукопис,
Що два серця грів, -
Залишився попіл
Від гарячих слів.
Сталось так, як є, -
Те, що відлунало
Спати не дає.
Де отой звукопис,
Що два серця грів, -
Залишився попіл
Від гарячих слів.
2026.10.11
00:18
На вакації до Печеніжина
Позбирались дівчата розніжені.
Кожній з них догоджай,
Хлопа в ліжко давай –
Та пішли вони із Печеніжина.
В політичних структурах Одеси
Просувають чужі інтереси
Позбирались дівчата розніжені.
Кожній з них догоджай,
Хлопа в ліжко давай –
Та пішли вони із Печеніжина.
В політичних структурах Одеси
Просувають чужі інтереси
2026.10.10
19:17
Не спитала любов, не спитала,
так, зненацька, у серце ввійшла:
хоч без слів,
але піснею стала,
хоч без квітів,
але зацвіла.
2011
так, зненацька, у серце ввійшла:
хоч без слів,
але піснею стала,
хоч без квітів,
але зацвіла.
2011
2026.10.10
16:37
Хризантеми запалюють осінь:
Жменьки сонця на зимному ґрунті.
Як їм затишно в дружньому гурті!
Невисокі, деінде і рослі.
Не лякають їх ночі холодні,
Подих вогкого трепету вітру.
Оживляють собою палітру
Жменьки сонця на зимному ґрунті.
Як їм затишно в дружньому гурті!
Невисокі, деінде і рослі.
Не лякають їх ночі холодні,
Подих вогкого трепету вітру.
Оживляють собою палітру
2026.10.10
16:03
Дивлюсь я на колишню повінь,
Що стала привидом і сном,
Де чатовий лиш місяць повня
Киває ввічливо чолом.
На місці повені болото,
Сухі багнети комишів.
На березі дружина Лота
Що стала привидом і сном,
Де чатовий лиш місяць повня
Киває ввічливо чолом.
На місці повені болото,
Сухі багнети комишів.
На березі дружина Лота
2026.10.10
12:30
Всі часто поспішають та дарма,
Бо часу завжди мало чи нема .
Постійно не встигаєм вічно ми,
А хочеться спинити гарну мить.
Бо день, як м’ячик, просто скік та скік.
Біжиш за ним, а він уже утік.
Зупинишся, оглянешся, а там…
Бо часу завжди мало чи нема .
Постійно не встигаєм вічно ми,
А хочеться спинити гарну мить.
Бо день, як м’ячик, просто скік та скік.
Біжиш за ним, а він уже утік.
Зупинишся, оглянешся, а там…
2026.10.10
12:23
безперечно святково
і пристрасно
хоч би навіть через утому
підноситься географічне
топонімічне тобто
при своїй винятковій митниці
пан матвій звісний
всім вам відомий
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і пристрасно
хоч би навіть через утому
підноситься географічне
топонімічне тобто
при своїй винятковій митниці
пан матвій звісний
всім вам відомий
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ночі Вітер /
Проза
Ангел
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ангел
Она засыпала, как в детстве, свернувшись калачиком. Нижняя губа несколько вздрагивала, руки прятались между колен, и только куклы или плюшевого мишки недоставало этой маленькой девочке, решившей, что всё будет так, как рассказывала давным-давно бабушка.
Но снился сон...
* * *
Босая, в рубище, с золочёным крестиком на груди взбирается она крутым склоном. И, последний шаг на вершину преодолев, оборачивается и смотрит вниз, и видит под собой людей живущих и умерших, и ещё не рождённых, и тех, кто никогда не родится.
И тянутся руки праведных и юродивых к ней. И спрашивают:
— Что греховнее, душою испепелиться в желаниях к ближнему, тебе не принадлежащему, или плоть свою отдать на растерзание страстей?
И рвут одежды с неё глазами бесстыжими и завистливыми. И нет веры боле, и нет пути выше собственного презрения.
Но были ещё те, кто ответствовал за происходящее, дабы в хаосе не исчезло всё.
И воскликнул тогда апостол Павел: «Все совратились с пути, до одного негодны: нет делающего добро, нет ни одного. Ты же спасена в надежде. Надежда же, когда видит, не есть надежда; ибо, если кто видит, то чего ему и надеяться ».
И упала звезда, отворяя кладезь бездны. Бросились от подножия горы алчущие, ибо каждому был дорог свой страх. И прятались в хижинах и храмах, не веруя. А кто верою был движим, тот в божьем слове спасения искал. И вышла саранча из бездны, дабы в муки повергнуть людей, без печати божьей на челах.
Она же, крест к груди прижимая, стояла, слушая стенания родных и близких, помочь не в силах. И в ненависти к словам апостола вдруг услышала под сердцем биение странное. И, желая спасти от мук заблудших в ереси, в жертву Пятому ангелу дитя своё нерождённое отдать решилась.
И поднялся ветер страшной силы, сметая всё на своём пути. Там же, внизу, был Один – ни прячущийся ни стенающий, ни верующий ни хулящий. Но жизнь, отданная, была бы его жизнь. И жертва – не спасение ему, а погибель. Ибо нить, связующая и существование продолжающая, порваться грозилась в намерениях благих.
Но то, чего нет – и быть не может. А предполагаемое – в людской зависти погибнуть должно. И знала она, что Шестой ангел страшнее Пятого, а Седьмой страшнее Шестого. И не толпу спасать надобно, а себя саму от прегрешений и гнева божьего.
Тогда же тот, Один, во чрево руки вонзил и вырвал дитя, Пятому ангелу не отдавши и себе самому продолжения не нашедши.
И, сжимая рукой раны кровавые, пала на колени она, и, облегчение в груди ощутив, к пустоте воззвала, как к спасению. И покатилось тело её к подножию. И не суду Божьему душе велено предстать было, а остаться во плоти и крови брызжущей.
И тыкали пальцами и взглядами те, кто в своей жизни о соблазне мечтал, но согрешить боялся, гордыню лелея. И наложилась рана другой, терзающейся в неведении, рассудок теряющей, на её рану. И, крест на чреве обозначив огнём, прикрыл Ангел крылом белым плоть её.
Но снился сон...
* * *
Босая, в рубище, с золочёным крестиком на груди взбирается она крутым склоном. И, последний шаг на вершину преодолев, оборачивается и смотрит вниз, и видит под собой людей живущих и умерших, и ещё не рождённых, и тех, кто никогда не родится.
И тянутся руки праведных и юродивых к ней. И спрашивают:
— Что греховнее, душою испепелиться в желаниях к ближнему, тебе не принадлежащему, или плоть свою отдать на растерзание страстей?
И рвут одежды с неё глазами бесстыжими и завистливыми. И нет веры боле, и нет пути выше собственного презрения.
Но были ещё те, кто ответствовал за происходящее, дабы в хаосе не исчезло всё.
И воскликнул тогда апостол Павел: «Все совратились с пути, до одного негодны: нет делающего добро, нет ни одного. Ты же спасена в надежде. Надежда же, когда видит, не есть надежда; ибо, если кто видит, то чего ему и надеяться ».
И упала звезда, отворяя кладезь бездны. Бросились от подножия горы алчущие, ибо каждому был дорог свой страх. И прятались в хижинах и храмах, не веруя. А кто верою был движим, тот в божьем слове спасения искал. И вышла саранча из бездны, дабы в муки повергнуть людей, без печати божьей на челах.
Она же, крест к груди прижимая, стояла, слушая стенания родных и близких, помочь не в силах. И в ненависти к словам апостола вдруг услышала под сердцем биение странное. И, желая спасти от мук заблудших в ереси, в жертву Пятому ангелу дитя своё нерождённое отдать решилась.
И поднялся ветер страшной силы, сметая всё на своём пути. Там же, внизу, был Один – ни прячущийся ни стенающий, ни верующий ни хулящий. Но жизнь, отданная, была бы его жизнь. И жертва – не спасение ему, а погибель. Ибо нить, связующая и существование продолжающая, порваться грозилась в намерениях благих.
Но то, чего нет – и быть не может. А предполагаемое – в людской зависти погибнуть должно. И знала она, что Шестой ангел страшнее Пятого, а Седьмой страшнее Шестого. И не толпу спасать надобно, а себя саму от прегрешений и гнева божьего.
Тогда же тот, Один, во чрево руки вонзил и вырвал дитя, Пятому ангелу не отдавши и себе самому продолжения не нашедши.
И, сжимая рукой раны кровавые, пала на колени она, и, облегчение в груди ощутив, к пустоте воззвала, как к спасению. И покатилось тело её к подножию. И не суду Божьему душе велено предстать было, а остаться во плоти и крови брызжущей.
И тыкали пальцами и взглядами те, кто в своей жизни о соблазне мечтал, но согрешить боялся, гордыню лелея. И наложилась рана другой, терзающейся в неведении, рассудок теряющей, на её рану. И, крест на чреве обозначив огнём, прикрыл Ангел крылом белым плоть её.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
