Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.14
02:46
Повстань!
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
2025.12.14
00:08
Було колись під шістдесят,
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
2025.12.13
23:44
Послання віків скупі, як сніг,
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
2025.12.13
21:01
Сніг скупий, як послання віків,
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
2025.12.13
16:56
Дощ крижаний у шибу - музика крапель мерзлих.
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
2025.12.13
12:09
Відтепер і дотетер
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
2025.12.13
08:57
Вірш розглядався на онлайн-колегії робочих змін і керівників профільних департаментів "Асорті Пиріжкарень" з долученням сторонніх експертів.
І от що ми маємо в підсумку.
Технічно текст повністю тримається купи на граматичних і словотвірно спорідне
2025.12.13
08:13
Ти ще мене не розлюбив,
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
2025.12.13
00:28
Йшла по селах ніч сріблиста,
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
2025.12.12
22:21
Безсніжна зима, ніби чудо природи,
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
2025.12.12
19:50
По грудках їхав грудень,
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
2025.12.12
14:44
Є чуття у моєму серці
Не знаю я що і робити
О ти чудовий світе о світе
Як мені бути і що робити?
Чи знаєш ти що виснував я?
Ти міг би і сам осягнути
Сьогодні всякчас завтра але й учора
Недільно-дівчачий блюз із її горем
Не знаю я що і робити
О ти чудовий світе о світе
Як мені бути і що робити?
Чи знаєш ти що виснував я?
Ти міг би і сам осягнути
Сьогодні всякчас завтра але й учора
Недільно-дівчачий блюз із її горем
2025.12.12
14:03
У мене на грудях ти стогнеш, і довго,
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
2025.12.12
12:51
Марія Лавренюк. Улиянка. Роман. —Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2024. —216 с.
Чи не кожен автор рецензії замислюється над тим, чому не оминув увагою твір того чи іншого письменника, що підштовхнуло його до роздумів про прочитане і, власне, якими б
2025.12.12
07:59
ця Присутність незримо гріє
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
2025.12.12
07:34
Дзвінок бентежний тишу зранив —
не мріяла узріть тебе
через сніги і океани,
захмарні молитви небес
такого дивного, чужого
без квітів і ковтка води.
Навіщо ж не лишив за рогом
свої непрохані сліди?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...не мріяла узріть тебе
через сніги і океани,
захмарні молитви небес
такого дивного, чужого
без квітів і ковтка води.
Навіщо ж не лишив за рогом
свої непрохані сліди?
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ночі Вітер /
Проза
Ангел
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ангел
Она засыпала, как в детстве, свернувшись калачиком. Нижняя губа несколько вздрагивала, руки прятались между колен, и только куклы или плюшевого мишки недоставало этой маленькой девочке, решившей, что всё будет так, как рассказывала давным-давно бабушка.
Но снился сон...
* * *
Босая, в рубище, с золочёным крестиком на груди взбирается она крутым склоном. И, последний шаг на вершину преодолев, оборачивается и смотрит вниз, и видит под собой людей живущих и умерших, и ещё не рождённых, и тех, кто никогда не родится.
И тянутся руки праведных и юродивых к ней. И спрашивают:
— Что греховнее, душою испепелиться в желаниях к ближнему, тебе не принадлежащему, или плоть свою отдать на растерзание страстей?
И рвут одежды с неё глазами бесстыжими и завистливыми. И нет веры боле, и нет пути выше собственного презрения.
Но были ещё те, кто ответствовал за происходящее, дабы в хаосе не исчезло всё.
И воскликнул тогда апостол Павел: «Все совратились с пути, до одного негодны: нет делающего добро, нет ни одного. Ты же спасена в надежде. Надежда же, когда видит, не есть надежда; ибо, если кто видит, то чего ему и надеяться ».
И упала звезда, отворяя кладезь бездны. Бросились от подножия горы алчущие, ибо каждому был дорог свой страх. И прятались в хижинах и храмах, не веруя. А кто верою был движим, тот в божьем слове спасения искал. И вышла саранча из бездны, дабы в муки повергнуть людей, без печати божьей на челах.
Она же, крест к груди прижимая, стояла, слушая стенания родных и близких, помочь не в силах. И в ненависти к словам апостола вдруг услышала под сердцем биение странное. И, желая спасти от мук заблудших в ереси, в жертву Пятому ангелу дитя своё нерождённое отдать решилась.
И поднялся ветер страшной силы, сметая всё на своём пути. Там же, внизу, был Один – ни прячущийся ни стенающий, ни верующий ни хулящий. Но жизнь, отданная, была бы его жизнь. И жертва – не спасение ему, а погибель. Ибо нить, связующая и существование продолжающая, порваться грозилась в намерениях благих.
Но то, чего нет – и быть не может. А предполагаемое – в людской зависти погибнуть должно. И знала она, что Шестой ангел страшнее Пятого, а Седьмой страшнее Шестого. И не толпу спасать надобно, а себя саму от прегрешений и гнева божьего.
Тогда же тот, Один, во чрево руки вонзил и вырвал дитя, Пятому ангелу не отдавши и себе самому продолжения не нашедши.
И, сжимая рукой раны кровавые, пала на колени она, и, облегчение в груди ощутив, к пустоте воззвала, как к спасению. И покатилось тело её к подножию. И не суду Божьему душе велено предстать было, а остаться во плоти и крови брызжущей.
И тыкали пальцами и взглядами те, кто в своей жизни о соблазне мечтал, но согрешить боялся, гордыню лелея. И наложилась рана другой, терзающейся в неведении, рассудок теряющей, на её рану. И, крест на чреве обозначив огнём, прикрыл Ангел крылом белым плоть её.
Но снился сон...
* * *
Босая, в рубище, с золочёным крестиком на груди взбирается она крутым склоном. И, последний шаг на вершину преодолев, оборачивается и смотрит вниз, и видит под собой людей живущих и умерших, и ещё не рождённых, и тех, кто никогда не родится.
И тянутся руки праведных и юродивых к ней. И спрашивают:
— Что греховнее, душою испепелиться в желаниях к ближнему, тебе не принадлежащему, или плоть свою отдать на растерзание страстей?
И рвут одежды с неё глазами бесстыжими и завистливыми. И нет веры боле, и нет пути выше собственного презрения.
Но были ещё те, кто ответствовал за происходящее, дабы в хаосе не исчезло всё.
И воскликнул тогда апостол Павел: «Все совратились с пути, до одного негодны: нет делающего добро, нет ни одного. Ты же спасена в надежде. Надежда же, когда видит, не есть надежда; ибо, если кто видит, то чего ему и надеяться ».
И упала звезда, отворяя кладезь бездны. Бросились от подножия горы алчущие, ибо каждому был дорог свой страх. И прятались в хижинах и храмах, не веруя. А кто верою был движим, тот в божьем слове спасения искал. И вышла саранча из бездны, дабы в муки повергнуть людей, без печати божьей на челах.
Она же, крест к груди прижимая, стояла, слушая стенания родных и близких, помочь не в силах. И в ненависти к словам апостола вдруг услышала под сердцем биение странное. И, желая спасти от мук заблудших в ереси, в жертву Пятому ангелу дитя своё нерождённое отдать решилась.
И поднялся ветер страшной силы, сметая всё на своём пути. Там же, внизу, был Один – ни прячущийся ни стенающий, ни верующий ни хулящий. Но жизнь, отданная, была бы его жизнь. И жертва – не спасение ему, а погибель. Ибо нить, связующая и существование продолжающая, порваться грозилась в намерениях благих.
Но то, чего нет – и быть не может. А предполагаемое – в людской зависти погибнуть должно. И знала она, что Шестой ангел страшнее Пятого, а Седьмой страшнее Шестого. И не толпу спасать надобно, а себя саму от прегрешений и гнева божьего.
Тогда же тот, Один, во чрево руки вонзил и вырвал дитя, Пятому ангелу не отдавши и себе самому продолжения не нашедши.
И, сжимая рукой раны кровавые, пала на колени она, и, облегчение в груди ощутив, к пустоте воззвала, как к спасению. И покатилось тело её к подножию. И не суду Божьему душе велено предстать было, а остаться во плоти и крови брызжущей.
И тыкали пальцами и взглядами те, кто в своей жизни о соблазне мечтал, но согрешить боялся, гордыню лелея. И наложилась рана другой, терзающейся в неведении, рассудок теряющей, на её рану. И, крест на чреве обозначив огнём, прикрыл Ангел крылом белым плоть её.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
