Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.24
23:17
Агнець мовчить в кошарі
бо поряд з ним хижак,
не дати шанс цій тварі –
тому веде ся так.
Мав на роду мовчати
багато літ і зим,
хижак же мав повчати
бо поряд з ним хижак,
не дати шанс цій тварі –
тому веде ся так.
Мав на роду мовчати
багато літ і зим,
хижак же мав повчати
2026.01.24
19:42
Він марив Яблуницьким перевалом,
Щоб далі аж до Річиці дійти...
І раптом смеречина перервала,
Що замірявсь зробити в цім житті.
Тремтіла смеречина, мов зайчатко,
А він лежав під нею горілиць.
Не знала смеречина, чи кричати,
Чи почекать конвалій і с
Щоб далі аж до Річиці дійти...
І раптом смеречина перервала,
Що замірявсь зробити в цім житті.
Тремтіла смеречина, мов зайчатко,
А він лежав під нею горілиць.
Не знала смеречина, чи кричати,
Чи почекать конвалій і с
2026.01.24
16:39
В повітрі знову рій металобрухту.
Летить на місто черговий фугас.
А нам, незламним, спеціальні пункти
Допомагають вижити в цей час.
Тут можна відігріти ноги й руки
І навіть зарядити телефон.
А ми рахуємо прильотів звуки,
Летить на місто черговий фугас.
А нам, незламним, спеціальні пункти
Допомагають вижити в цей час.
Тут можна відігріти ноги й руки
І навіть зарядити телефон.
А ми рахуємо прильотів звуки,
2026.01.24
09:35
Та годі вже цькувати Президента!
Бо президентом бути – це не сміх:
в свій офіс, ледь прокинувшись, він плента –
і мерзне там, один за нас усіх!
Він здрить удаль – й важку гадає думу,
йому – от чесно! – соромно за нас:
чому не надонатили всю суму
Бо президентом бути – це не сміх:
в свій офіс, ледь прокинувшись, він плента –
і мерзне там, один за нас усіх!
Він здрить удаль – й важку гадає думу,
йому – от чесно! – соромно за нас:
чому не надонатили всю суму
2026.01.23
22:44
Друзі, що скажу я вам:
Люди, звірі, зорі,
Воскурімо фіміам
Самохвалу Борі.
Вклякнім, хоч не кожен звик
Буть м'якішим вати.
Ми не годні черевик
Люди, звірі, зорі,
Воскурімо фіміам
Самохвалу Борі.
Вклякнім, хоч не кожен звик
Буть м'якішим вати.
Ми не годні черевик
2026.01.23
20:35
Цікаво, швендяє де лютий
І що у нього на умі?
Можливо березнем припнутий?
Можливо знов на Колимі?..
Січневі дні ось-ось злетять вже.
Морози знижаться… Чомусь
Зв’язки і світло із мережі
Лишили в пам’яті: «готуйсь»…
І що у нього на умі?
Можливо березнем припнутий?
Можливо знов на Колимі?..
Січневі дні ось-ось злетять вже.
Морози знижаться… Чомусь
Зв’язки і світло із мережі
Лишили в пам’яті: «готуйсь»…
2026.01.23
18:46
Із Леоніда Сергєєва
Якось раз, лежу в лікарні
(впав на мене стос каністр).
Й раптом чую вісті гарні:
приїздить прем’єр-міністр!
Тут набігла тьма народу,
Якось раз, лежу в лікарні
(впав на мене стос каністр).
Й раптом чую вісті гарні:
приїздить прем’єр-міністр!
Тут набігла тьма народу,
2026.01.23
17:05
плачуть листям осінні гаї
відпускають у вирій зозуль
не жалій моє серце ти їх
небо чисте і вільне від куль
за ночами проносяться дні
та за ними тужити не варто
і шукати притулку у сні
відпускають у вирій зозуль
не жалій моє серце ти їх
небо чисте і вільне від куль
за ночами проносяться дні
та за ними тужити не варто
і шукати притулку у сні
2026.01.23
16:55
Мобільний вимкнули зв'язок,
нема у домі світла, газу,
і сум проймає до кісток
щоразу, пташечко, щоразу.
Така жура, що хоч ридай
на грудях ночі безутішно.
Невже минуле через край
нема у домі світла, газу,
і сум проймає до кісток
щоразу, пташечко, щоразу.
Така жура, що хоч ридай
на грудях ночі безутішно.
Невже минуле через край
2026.01.23
11:23
Я відчуваю грань, коли настане морок.
Я відчуваю грань, коли іде розвал,
Як вічності вино проб'є недужий корок,
Здолавши метушню і миготливість зал.
Я відійду за грань людського розуміння,
По той бік цінностей, уявлень і понять.
Мене накриє
Я відчуваю грань, коли іде розвал,
Як вічності вино проб'є недужий корок,
Здолавши метушню і миготливість зал.
Я відійду за грань людського розуміння,
По той бік цінностей, уявлень і понять.
Мене накриє
2026.01.23
10:52
Розкажи,
що думаєш про мене.
Розкажи,
що сниться уночі.
Розкажи
про мрії потаєнні.
Передай
надії радісні й сумні.
що думаєш про мене.
Розкажи,
що сниться уночі.
Розкажи
про мрії потаєнні.
Передай
надії радісні й сумні.
2026.01.23
06:16
Є бездверний дім і
Я живу там
І зимно уночі
Анічим не легший днів тягар
Не існує даху
Вповзає дощ у дім
Ллє в мої думки
Поки я виважую час
Я живу там
І зимно уночі
Анічим не легший днів тягар
Не існує даху
Вповзає дощ у дім
Ллє в мої думки
Поки я виважую час
2026.01.23
03:55
Падаю? Вклоняюся снігам...
Ця зима за мене все напише.
Кожен з власним горем - сам на сам,
Найболючішим та найстрашнішим.
Ось і я не виняток. Іду
В білий січень і його тенета.
Зустрічаю тільки самоту,
Ця зима за мене все напише.
Кожен з власним горем - сам на сам,
Найболючішим та найстрашнішим.
Ось і я не виняток. Іду
В білий січень і його тенета.
Зустрічаю тільки самоту,
2026.01.23
00:27
не задивляйтеся за вікно
там вишита я
там ти і ти і ти
там одні хрестики
і хрести
а що тут а що тут
заховалося за картон
варіант а
там вишита я
там ти і ти і ти
там одні хрестики
і хрести
а що тут а що тут
заховалося за картон
варіант а
2026.01.22
21:27
Говорять, що узнати московітів
Доволі легко по усьому світі.
Вони ведуть нахабно, вічно п’яні
На вулиці чи десь у ресторані.
Без мату не спроможні говорити.
Такі ж самі нахабні їхні діти,
Яких вони із криками повчають.
Хоч ті перед очима приклад ма
Доволі легко по усьому світі.
Вони ведуть нахабно, вічно п’яні
На вулиці чи десь у ресторані.
Без мату не спроможні говорити.
Такі ж самі нахабні їхні діти,
Яких вони із криками повчають.
Хоч ті перед очима приклад ма
2026.01.22
17:05
Є сміх, коли за животи беруться
І сплескують руками об коліна.
Навіть ті, хто не знає, в чім причина,
Спиняються і сміються без запитань.
Та є сміх, коли спіткнувся хтось
І впав. Од болі невзмозі вимовити щось.
«П’яниця! На свиню ти схожий!»-
Р
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І сплескують руками об коліна.
Навіть ті, хто не знає, в чім причина,
Спиняються і сміються без запитань.
Та є сміх, коли спіткнувся хтось
І впав. Од болі невзмозі вимовити щось.
«П’яниця! На свиню ти схожий!»-
Р
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ночі Вітер /
Проза
Ангел
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ангел
Она засыпала, как в детстве, свернувшись калачиком. Нижняя губа несколько вздрагивала, руки прятались между колен, и только куклы или плюшевого мишки недоставало этой маленькой девочке, решившей, что всё будет так, как рассказывала давным-давно бабушка.
Но снился сон...
* * *
Босая, в рубище, с золочёным крестиком на груди взбирается она крутым склоном. И, последний шаг на вершину преодолев, оборачивается и смотрит вниз, и видит под собой людей живущих и умерших, и ещё не рождённых, и тех, кто никогда не родится.
И тянутся руки праведных и юродивых к ней. И спрашивают:
— Что греховнее, душою испепелиться в желаниях к ближнему, тебе не принадлежащему, или плоть свою отдать на растерзание страстей?
И рвут одежды с неё глазами бесстыжими и завистливыми. И нет веры боле, и нет пути выше собственного презрения.
Но были ещё те, кто ответствовал за происходящее, дабы в хаосе не исчезло всё.
И воскликнул тогда апостол Павел: «Все совратились с пути, до одного негодны: нет делающего добро, нет ни одного. Ты же спасена в надежде. Надежда же, когда видит, не есть надежда; ибо, если кто видит, то чего ему и надеяться ».
И упала звезда, отворяя кладезь бездны. Бросились от подножия горы алчущие, ибо каждому был дорог свой страх. И прятались в хижинах и храмах, не веруя. А кто верою был движим, тот в божьем слове спасения искал. И вышла саранча из бездны, дабы в муки повергнуть людей, без печати божьей на челах.
Она же, крест к груди прижимая, стояла, слушая стенания родных и близких, помочь не в силах. И в ненависти к словам апостола вдруг услышала под сердцем биение странное. И, желая спасти от мук заблудших в ереси, в жертву Пятому ангелу дитя своё нерождённое отдать решилась.
И поднялся ветер страшной силы, сметая всё на своём пути. Там же, внизу, был Один – ни прячущийся ни стенающий, ни верующий ни хулящий. Но жизнь, отданная, была бы его жизнь. И жертва – не спасение ему, а погибель. Ибо нить, связующая и существование продолжающая, порваться грозилась в намерениях благих.
Но то, чего нет – и быть не может. А предполагаемое – в людской зависти погибнуть должно. И знала она, что Шестой ангел страшнее Пятого, а Седьмой страшнее Шестого. И не толпу спасать надобно, а себя саму от прегрешений и гнева божьего.
Тогда же тот, Один, во чрево руки вонзил и вырвал дитя, Пятому ангелу не отдавши и себе самому продолжения не нашедши.
И, сжимая рукой раны кровавые, пала на колени она, и, облегчение в груди ощутив, к пустоте воззвала, как к спасению. И покатилось тело её к подножию. И не суду Божьему душе велено предстать было, а остаться во плоти и крови брызжущей.
И тыкали пальцами и взглядами те, кто в своей жизни о соблазне мечтал, но согрешить боялся, гордыню лелея. И наложилась рана другой, терзающейся в неведении, рассудок теряющей, на её рану. И, крест на чреве обозначив огнём, прикрыл Ангел крылом белым плоть её.
Но снился сон...
* * *
Босая, в рубище, с золочёным крестиком на груди взбирается она крутым склоном. И, последний шаг на вершину преодолев, оборачивается и смотрит вниз, и видит под собой людей живущих и умерших, и ещё не рождённых, и тех, кто никогда не родится.
И тянутся руки праведных и юродивых к ней. И спрашивают:
— Что греховнее, душою испепелиться в желаниях к ближнему, тебе не принадлежащему, или плоть свою отдать на растерзание страстей?
И рвут одежды с неё глазами бесстыжими и завистливыми. И нет веры боле, и нет пути выше собственного презрения.
Но были ещё те, кто ответствовал за происходящее, дабы в хаосе не исчезло всё.
И воскликнул тогда апостол Павел: «Все совратились с пути, до одного негодны: нет делающего добро, нет ни одного. Ты же спасена в надежде. Надежда же, когда видит, не есть надежда; ибо, если кто видит, то чего ему и надеяться ».
И упала звезда, отворяя кладезь бездны. Бросились от подножия горы алчущие, ибо каждому был дорог свой страх. И прятались в хижинах и храмах, не веруя. А кто верою был движим, тот в божьем слове спасения искал. И вышла саранча из бездны, дабы в муки повергнуть людей, без печати божьей на челах.
Она же, крест к груди прижимая, стояла, слушая стенания родных и близких, помочь не в силах. И в ненависти к словам апостола вдруг услышала под сердцем биение странное. И, желая спасти от мук заблудших в ереси, в жертву Пятому ангелу дитя своё нерождённое отдать решилась.
И поднялся ветер страшной силы, сметая всё на своём пути. Там же, внизу, был Один – ни прячущийся ни стенающий, ни верующий ни хулящий. Но жизнь, отданная, была бы его жизнь. И жертва – не спасение ему, а погибель. Ибо нить, связующая и существование продолжающая, порваться грозилась в намерениях благих.
Но то, чего нет – и быть не может. А предполагаемое – в людской зависти погибнуть должно. И знала она, что Шестой ангел страшнее Пятого, а Седьмой страшнее Шестого. И не толпу спасать надобно, а себя саму от прегрешений и гнева божьего.
Тогда же тот, Один, во чрево руки вонзил и вырвал дитя, Пятому ангелу не отдавши и себе самому продолжения не нашедши.
И, сжимая рукой раны кровавые, пала на колени она, и, облегчение в груди ощутив, к пустоте воззвала, как к спасению. И покатилось тело её к подножию. И не суду Божьему душе велено предстать было, а остаться во плоти и крови брызжущей.
И тыкали пальцами и взглядами те, кто в своей жизни о соблазне мечтал, но согрешить боялся, гордыню лелея. И наложилась рана другой, терзающейся в неведении, рассудок теряющей, на её рану. И, крест на чреве обозначив огнём, прикрыл Ангел крылом белым плоть её.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
