ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2025.07.06 05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.

Борис Костиря
2025.07.05 21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,

Юрій Лазірко
2025.07.05 19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна

підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина

С М
2025.07.05 10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів

зажди хвилину бо не теє щось

Віктор Кучерук
2025.07.05 06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.

Борис Костиря
2025.07.04 17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,

Віктор Кучерук
2025.07.04 16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.

Віктор Насипаний
2025.07.04 12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м

Ярослав Чорногуз
2025.07.04 06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить

Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана

Євген Федчук
2025.07.03 21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.

Іван Потьомкін
2025.07.03 21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому

С М
2025.07.03 10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій

у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі

Юрій Гундарєв
2025.07.03 08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…

Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу

Віктор Кучерук
2025.07.03 05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.

Борис Костиря
2025.07.02 21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,

Юрій Лазірко
2025.07.02 17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.

Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Самослав Желіба
2024.05.20

Наталія Близнюк
2021.12.12

Асорті Пиріжкарня
2020.01.20

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1944) / Рецензії

 Роман Кухарук. Прощальне вино. Поезії
Роман Кухарук. Прощальне вино. Поезії. – К.: Український клуб, 2007. – 100 ст.

Як ніколи, хочеться відразу цитувати: «Чорні тарапати // Ти собою витер. // А у небі грати. // А у гратах – вітер // Запиває листя // Шепотом і кров’ю // І, як ви, до ранку // Бавиться любов’ю»; «Так джміль гуде.// І дощ іде.// І падають сади.// Я збожеволено люблю // Цю музику води».
Потужне опромінення душі - ознака справжньої поезії. Саме таке визначення мені видається найточнішим для поетичної збірки «Прощальне вино» Романа Кухарука. Від перших віршів і до останніх книжечка не відпускає, смакує живою і свіжою мовою, кожне слово(навіть російські «мозаїки») на своєму місці, словотвори і словосполучення не «дряпають» евфонічно вихований слух. Довершене римування може слугувати взірцем для початківців, що прагнуть вдосконалення: «Між хочу і люблю // Зелена гільйотина.// У голосі не плюй.// Забута як латина // Твоя сира душа…», «А ти кричиш. А я мовчу. А ти // Перетривала всі мої потрави. // Мочали вуса в білий мед коти // І западали голосами в трави».
Авторські поетичні образи міцно закорінені історично, національно і, поряд з тим – «до дрижаків» сучасні, народжені нашим непростим життям: «Коло мами - кулак примарії. // Спохопися, як вітер мине // Над здобутим содомом Марії. // По городах чужих україн»; «А на душі, як на тополі, // Шумить заблукана вода. // Почерез пні сумні і голі // До церкви йде Сковорода».
«Ми так багато пишемо про собак // А мені раптом подумалось, // Боже, // А що, як собаки почнуть // Писати про нас?» - поет щиро любить псів: «Іду, як пес, і тінь моя легка», «У миску від Христа // Струмоче білим тлом // Зелено-золота // Душа, прожита псом», «Псами //Зла безодня вигризає карк», «Замінник сонця – пес», «А трамвай //Собачу ноту «соль» // В колесах теребив». Незрадливість і природна поведінка псів, судячи з контексту, слугує камертоном для людської спільноти. І взагалі, природа у пана Романа набагато привабливіша, ніж люди!
«Не мудрствуя лукаво», поет бачить просту істину живої людини просто: «Не плачте. Дайте псови молока».
Тетяна Дігай.
Київ - Тернопіль.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2007-07-16 15:52:51
Переглядів сторінки твору 3728
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.666 / 5  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 4.597 / 5  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором 5
* Коефіцієнт прозорості: 0.793
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2025.05.16 17:42
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2007-07-29 11:05:26 ]
Дуже цікаво, закортіло відразу піти до книжкової крамниці. Мало знаю про творчість Романа Кухарука - тепер знатиму трохи більше. Тетяно, а чи не розмістили б ви тут, у коментарях, один-два вірша п.Романа з цієї збірки? Для повноти картини.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Дігай (М.К./М.К.) [ 2007-07-29 19:08:07 ]
Співаєш ти.


Так джміль гуде.
І дощ іде.
І падають сади.
Я збожеволено люблю
Цю музику води.
Вона тече.Вона мене
Виносить в ніч на край
І ломить голову, і я...
Вирує реберай,
Де губи скубають траву
З розкопаних могил,
Де Ігор вибухлу орду
Ніколи не розбив.
Де...Я не знаю.Я мовчу.
Мене тече вода.
Вмирає листя і нема
Де падати садам,
Бо джміль гуде.
І дощ іде. І хочеться цвісти,
Щоби не плакати у сон,
коли смієшся ти.

Голос графомана.

Мабуть, найтяжче
На цьому світі
Мати крила
І бути
Мухою...

* * *
Уже весна розлила береги.
Перечекай. Продерті приском трави
Прокинуться.І голос іволги
Налипне до здобутої потрави
Півмороком. Притахлі небеса
Нечемно раптом вибухнуть сльозами.
Набухле слово вичахне. Роса
Сп`янить зелені струни над столами.
І стане день, і стане харрашшо.
І трохи сухосонячно. Макуха
Паде липка на воду. Чуєш? Шовк
Вгризається в залиплі воском вуха
Як музика
Неторкана
Весна


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Дігай (М.К./М.К.) [ 2007-07-29 19:10:26 ]
Роман Кухарук. Прощальне вино.