ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

хома дідим
2026.11.22 23:09
не вистачає часу
якісно перечитати
усе що понаписував
дідим
не переймайся тим
лови свій diem carpe
гуляй допоки світ
засни із ним

Борис Костиря
2026.11.22 22:27
Пишу я ампулою ці
Такі стражденні вірші.
Стікають кров'ю на лиці
Рядки, осінні, грішні.

Пишу сльозами у собі,
Молитвою і криком.
Спалю на давньому вогні

Артур Курдіновський
2026.11.22 18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві

Ірина Вовк
2026.11.22 18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить

8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»

(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)

Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий

Володимир Бойко
2026.11.22 18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!

Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину

Вячеслав Руденко
2026.11.22 17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.

Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,

Євген Федчук
2026.11.22 14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі

Борис Костиря
2026.11.22 13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.

Квіти язиками небо молять

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

С М
2026.11.21 20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі

Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Наталія Близнюк
2021.12.12

Пиріжкарня Асорті
2020.01.20

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1944) / Рецензії

 Роман Кухарук. Прощальне вино. Поезії
Роман Кухарук. Прощальне вино. Поезії. – К.: Український клуб, 2007. – 100 ст.

Як ніколи, хочеться відразу цитувати: «Чорні тарапати // Ти собою витер. // А у небі грати. // А у гратах – вітер // Запиває листя // Шепотом і кров’ю // І, як ви, до ранку // Бавиться любов’ю»; «Так джміль гуде.// І дощ іде.// І падають сади.// Я збожеволено люблю // Цю музику води».
Потужне опромінення душі - ознака справжньої поезії. Саме таке визначення мені видається найточнішим для поетичної збірки «Прощальне вино» Романа Кухарука. Від перших віршів і до останніх книжечка не відпускає, смакує живою і свіжою мовою, кожне слово(навіть російські «мозаїки») на своєму місці, словотвори і словосполучення не «дряпають» евфонічно вихований слух. Довершене римування може слугувати взірцем для початківців, що прагнуть вдосконалення: «Між хочу і люблю // Зелена гільйотина.// У голосі не плюй.// Забута як латина // Твоя сира душа…», «А ти кричиш. А я мовчу. А ти // Перетривала всі мої потрави. // Мочали вуса в білий мед коти // І западали голосами в трави».
Авторські поетичні образи міцно закорінені історично, національно і, поряд з тим – «до дрижаків» сучасні, народжені нашим непростим життям: «Коло мами - кулак примарії. // Спохопися, як вітер мине // Над здобутим содомом Марії. // По городах чужих україн»; «А на душі, як на тополі, // Шумить заблукана вода. // Почерез пні сумні і голі // До церкви йде Сковорода».
«Ми так багато пишемо про собак // А мені раптом подумалось, // Боже, // А що, як собаки почнуть // Писати про нас?» - поет щиро любить псів: «Іду, як пес, і тінь моя легка», «У миску від Христа // Струмоче білим тлом // Зелено-золота // Душа, прожита псом», «Псами //Зла безодня вигризає карк», «Замінник сонця – пес», «А трамвай //Собачу ноту «соль» // В колесах теребив». Незрадливість і природна поведінка псів, судячи з контексту, слугує камертоном для людської спільноти. І взагалі, природа у пана Романа набагато привабливіша, ніж люди!
«Не мудрствуя лукаво», поет бачить просту істину живої людини просто: «Не плачте. Дайте псови молока».
Тетяна Дігай.
Київ - Тернопіль.




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2007-07-16 15:52:51
Переглядів сторінки твору 4297
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.666 / 5  (4.624 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 4.597 / 5  (4.607 / 5.33)
Оцінка твору автором 5
* Коефіцієнт прозорості: 0.793
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2026.11.18 16:42
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2007-07-29 11:05:26 ]
Дуже цікаво, закортіло відразу піти до книжкової крамниці. Мало знаю про творчість Романа Кухарука - тепер знатиму трохи більше. Тетяно, а чи не розмістили б ви тут, у коментарях, один-два вірша п.Романа з цієї збірки? Для повноти картини.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Дігай (М.К./М.К.) [ 2007-07-29 19:08:07 ]
Співаєш ти.


Так джміль гуде.
І дощ іде.
І падають сади.
Я збожеволено люблю
Цю музику води.
Вона тече.Вона мене
Виносить в ніч на край
І ломить голову, і я...
Вирує реберай,
Де губи скубають траву
З розкопаних могил,
Де Ігор вибухлу орду
Ніколи не розбив.
Де...Я не знаю.Я мовчу.
Мене тече вода.
Вмирає листя і нема
Де падати садам,
Бо джміль гуде.
І дощ іде. І хочеться цвісти,
Щоби не плакати у сон,
коли смієшся ти.

Голос графомана.

Мабуть, найтяжче
На цьому світі
Мати крила
І бути
Мухою...

* * *
Уже весна розлила береги.
Перечекай. Продерті приском трави
Прокинуться.І голос іволги
Налипне до здобутої потрави
Півмороком. Притахлі небеса
Нечемно раптом вибухнуть сльозами.
Набухле слово вичахне. Роса
Сп`янить зелені струни над столами.
І стане день, і стане харрашшо.
І трохи сухосонячно. Макуха
Паде липка на воду. Чуєш? Шовк
Вгризається в залиплі воском вуха
Як музика
Неторкана
Весна


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Дігай (М.К./М.К.) [ 2007-07-29 19:10:26 ]
Роман Кухарук. Прощальне вино.