Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.13
23:01
Погожа розкрилена днина
(хоч завтра вже дощик, либонь).
Листок, що струсила калина,
упав до розкритих долонь.
Тихенько потріскують дрова,
і тіні повзуть на намет...
Де мудрість життя і основа,
(хоч завтра вже дощик, либонь).
Листок, що струсила калина,
упав до розкритих долонь.
Тихенько потріскують дрова,
і тіні повзуть на намет...
Де мудрість життя і основа,
2026.09.13
22:17
при цім гармидері сучаснім
у марші цім іноваційнім
котрийсь-іще шукає щастя
і сенс чуттів
і власну цінність
чого би ні
усім дозвільно
є інтернет
у марші цім іноваційнім
котрийсь-іще шукає щастя
і сенс чуттів
і власну цінність
чого би ні
усім дозвільно
є інтернет
2026.09.13
19:43
Вже вечір жде, як бузьок, на одній нозі.
На берег місяця втікають хвилі зір.
В багатті листя клен палає молодий.
Вдягає швидко сутінь все у холоди.
Удвох, як в давнеч, ловкі, смілі дітлахи,
Зриваєм враз , як стиглі яблука, зірки.
Ростем, як трави,
На берег місяця втікають хвилі зір.
В багатті листя клен палає молодий.
Вдягає швидко сутінь все у холоди.
Удвох, як в давнеч, ловкі, смілі дітлахи,
Зриваєм враз , як стиглі яблука, зірки.
Ростем, як трави,
2026.09.13
19:22
Між вікон холодних людиномашин,
де від сірості день зачах,
мене зігріває той погляд один —
з бурштиновим теплом в очах.
Як прагнеться сильно такого тепла,
щоб воно все було й було,
щоб світлою барвою осінь текла
де від сірості день зачах,
мене зігріває той погляд один —
з бурштиновим теплом в очах.
Як прагнеться сильно такого тепла,
щоб воно все було й було,
щоб світлою барвою осінь текла
2026.09.13
19:01
У час луни й штукарства,
У літа півфінал,
У надлишку півцарства
Хиткого назагал.
Шпарини мармурові,
Стежки біля води —
Аморфні, амфотерні
Минулого сліди.
У літа півфінал,
У надлишку півцарства
Хиткого назагал.
Шпарини мармурові,
Стежки біля води —
Аморфні, амфотерні
Минулого сліди.
2026.09.13
17:23
Купає небо хмари кучеряві
у вицвілій блакиті далини,
толочить вітер посивілі трави,
на збіжжі стежки — жовті ясени.
Рожеві айстри кутають у вечір
пахучі чорнобривці, а між тим
лягають на мої холодні плечі
ажурні тіні шаликом легким.
у вицвілій блакиті далини,
толочить вітер посивілі трави,
на збіжжі стежки — жовті ясени.
Рожеві айстри кутають у вечір
пахучі чорнобривці, а між тим
лягають на мої холодні плечі
ажурні тіні шаликом легким.
2026.09.13
13:39
вона королівна
тут на гайвею
знаки дорожні
до madre до неї
ніхто не врятує
від лютого тигра
звіра смаглявого
убраного в шкіру
тут на гайвею
знаки дорожні
до madre до неї
ніхто не врятує
від лютого тигра
звіра смаглявого
убраного в шкіру
2026.09.13
13:29
Розвал відбудеться людини,
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.
2026.09.13
08:17
ЦИКЛ "МЕСОПОТАМІЯ" (Додаток ІІ)
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
2026.09.13
07:47
Спокійно земля Руська спочивала.
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
2026.09.13
06:46
У природному парку в Японії
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.
У злиден
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.
У злиден
2026.09.13
06:31
Минають безрадісно роки,
Але відчуваю, бува,
Що досі надія глибока
На краще у серці жива.
Неначе від написів титли
На дулах столітніх мортир,
Нікуди донині не зникли
Мої сподівання на мир.
Але відчуваю, бува,
Що досі надія глибока
На краще у серці жива.
Неначе від написів титли
На дулах столітніх мортир,
Нікуди донині не зникли
Мої сподівання на мир.
2026.09.12
21:46
переконай себе у тім
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
2026.09.12
21:04
Рука ще пестить Фаберже,
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
2026.09.12
21:01
Понеділок. Час до школи
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.
Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.
Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
2026.09.12
13:06
До давніх каменів я припадаю
І чую шепіт із глибин віків.
Середньовічний замок - вхід до раю,
Але ключів немає від замків.
Я чую гул віддаленої битви,
Промови, клятви, навіжений шал,
Відлуння стародавньої молитви.
Запрошує історія на бал.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І чую шепіт із глибин віків.
Середньовічний замок - вхід до раю,
Але ключів немає від замків.
Я чую гул віддаленої битви,
Промови, клятви, навіжений шал,
Відлуння стародавньої молитви.
Запрошує історія на бал.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Роман Кухарук. Прощальне вино. Поезії
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Роман Кухарук. Прощальне вино. Поезії
Роман Кухарук. Прощальне вино. Поезії. – К.: Український клуб, 2007. – 100 ст.
Як ніколи, хочеться відразу цитувати: «Чорні тарапати // Ти собою витер. // А у небі грати. // А у гратах – вітер // Запиває листя // Шепотом і кров’ю // І, як ви, до ранку // Бавиться любов’ю»; «Так джміль гуде.// І дощ іде.// І падають сади.// Я збожеволено люблю // Цю музику води».
Потужне опромінення душі - ознака справжньої поезії. Саме таке визначення мені видається найточнішим для поетичної збірки «Прощальне вино» Романа Кухарука. Від перших віршів і до останніх книжечка не відпускає, смакує живою і свіжою мовою, кожне слово(навіть російські «мозаїки») на своєму місці, словотвори і словосполучення не «дряпають» евфонічно вихований слух. Довершене римування може слугувати взірцем для початківців, що прагнуть вдосконалення: «Між хочу і люблю // Зелена гільйотина.// У голосі не плюй.// Забута як латина // Твоя сира душа…», «А ти кричиш. А я мовчу. А ти // Перетривала всі мої потрави. // Мочали вуса в білий мед коти // І западали голосами в трави».
Авторські поетичні образи міцно закорінені історично, національно і, поряд з тим – «до дрижаків» сучасні, народжені нашим непростим життям: «Коло мами - кулак примарії. // Спохопися, як вітер мине // Над здобутим содомом Марії. // По городах чужих україн»; «А на душі, як на тополі, // Шумить заблукана вода. // Почерез пні сумні і голі // До церкви йде Сковорода».
«Ми так багато пишемо про собак // А мені раптом подумалось, // Боже, // А що, як собаки почнуть // Писати про нас?» - поет щиро любить псів: «Іду, як пес, і тінь моя легка», «У миску від Христа // Струмоче білим тлом // Зелено-золота // Душа, прожита псом», «Псами //Зла безодня вигризає карк», «Замінник сонця – пес», «А трамвай //Собачу ноту «соль» // В колесах теребив». Незрадливість і природна поведінка псів, судячи з контексту, слугує камертоном для людської спільноти. І взагалі, природа у пана Романа набагато привабливіша, ніж люди!
«Не мудрствуя лукаво», поет бачить просту істину живої людини просто: «Не плачте. Дайте псови молока».
Тетяна Дігай.
Київ - Тернопіль.
Як ніколи, хочеться відразу цитувати: «Чорні тарапати // Ти собою витер. // А у небі грати. // А у гратах – вітер // Запиває листя // Шепотом і кров’ю // І, як ви, до ранку // Бавиться любов’ю»; «Так джміль гуде.// І дощ іде.// І падають сади.// Я збожеволено люблю // Цю музику води».
Потужне опромінення душі - ознака справжньої поезії. Саме таке визначення мені видається найточнішим для поетичної збірки «Прощальне вино» Романа Кухарука. Від перших віршів і до останніх книжечка не відпускає, смакує живою і свіжою мовою, кожне слово(навіть російські «мозаїки») на своєму місці, словотвори і словосполучення не «дряпають» евфонічно вихований слух. Довершене римування може слугувати взірцем для початківців, що прагнуть вдосконалення: «Між хочу і люблю // Зелена гільйотина.// У голосі не плюй.// Забута як латина // Твоя сира душа…», «А ти кричиш. А я мовчу. А ти // Перетривала всі мої потрави. // Мочали вуса в білий мед коти // І западали голосами в трави».
Авторські поетичні образи міцно закорінені історично, національно і, поряд з тим – «до дрижаків» сучасні, народжені нашим непростим життям: «Коло мами - кулак примарії. // Спохопися, як вітер мине // Над здобутим содомом Марії. // По городах чужих україн»; «А на душі, як на тополі, // Шумить заблукана вода. // Почерез пні сумні і голі // До церкви йде Сковорода».
«Ми так багато пишемо про собак // А мені раптом подумалось, // Боже, // А що, як собаки почнуть // Писати про нас?» - поет щиро любить псів: «Іду, як пес, і тінь моя легка», «У миску від Христа // Струмоче білим тлом // Зелено-золота // Душа, прожита псом», «Псами //Зла безодня вигризає карк», «Замінник сонця – пес», «А трамвай //Собачу ноту «соль» // В колесах теребив». Незрадливість і природна поведінка псів, судячи з контексту, слугує камертоном для людської спільноти. І взагалі, природа у пана Романа набагато привабливіша, ніж люди!
«Не мудрствуя лукаво», поет бачить просту істину живої людини просто: «Не плачте. Дайте псови молока».
Тетяна Дігай.
Київ - Тернопіль.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
