Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.19
23:34
у вересневому саду
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
2026.09.19
22:20
Дзвонить донька, плаче: «Мамо,
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
2026.09.19
21:05
Яви нам, Боже, знов свої дива:
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
2026.09.19
20:28
У блакитнім просторі безмежнім,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
2026.09.19
16:37
Ого... йой-йой...
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...
1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...
1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
2026.09.19
15:41
Вечірні вогні над проспектами виклали лінію.
Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
2026.09.19
15:16
Поет стирався, ніби крейда,
У профанаціях життя.
Талант, поставлений на рейки,
У колію без співчуття.
Талант - не Фауст, а фантомність,
Не Арлекін, а тільки фат,
Втрачає силу і притомність,
Немовби престарілий кат.
У профанаціях життя.
Талант, поставлений на рейки,
У колію без співчуття.
Талант - не Фауст, а фантомність,
Не Арлекін, а тільки фат,
Втрачає силу і притомність,
Немовби престарілий кат.
2026.09.19
12:39
Сонце рудою хвостатою білкою
Стрибає по крислатому дереві Всесвіту,
Збирає зірки-горіхи і гриби-туманності,
Ховає в дуплі Порожнечі, в прихистку войдів,
А тим часом сумна ворожка Істина
Фарбує виднокрай чорною фарбою
(Бо осінь, бо верес цвіте на паг
Стрибає по крислатому дереві Всесвіту,
Збирає зірки-горіхи і гриби-туманності,
Ховає в дуплі Порожнечі, в прихистку войдів,
А тим часом сумна ворожка Істина
Фарбує виднокрай чорною фарбою
(Бо осінь, бо верес цвіте на паг
2026.09.19
09:33
У імлі протилежних сторін,
В довгий дощ з мельхіорових крапель,
Ніби вождь вогняний маячні,
Ніби зла споконвічного тать,
Ти скачи як бербер … бедуїн,
Як частинка, розігнана ЦЕРНом,
Аж до срібних чернечих хрестів
В довгий дощ з мельхіорових крапель,
Ніби вождь вогняний маячні,
Ніби зла споконвічного тать,
Ти скачи як бербер … бедуїн,
Як частинка, розігнана ЦЕРНом,
Аж до срібних чернечих хрестів
2026.09.19
06:51
Над мною схилившись, чекаєш звитяги
І витримки, й сили в новому бою, -
Не буду підносити білого стяга,
Якщо ненаситно тебе я люблю.
Знедавна спокою не маю щоночі
Від дотиків ніжних усміхнених уст, -
Голубиш, цілуєш і дивишся в очі,
Звільняючи звичн
І витримки, й сили в новому бою, -
Не буду підносити білого стяга,
Якщо ненаситно тебе я люблю.
Знедавна спокою не маю щоночі
Від дотиків ніжних усміхнених уст, -
Голубиш, цілуєш і дивишся в очі,
Звільняючи звичн
2026.09.19
06:28
І. ДОКИ НЕ ЗГАСЛО СОНЦЕ
«Коли небо затягне вогняна ніч і камінь стане дощем, єдиним надійним сховком залишаться обійми тих, кого ти любиш».
Ранок у домі Авла починався як зазвичай. Сонце м’яко освітлювало мармуровий внутрішній дворик-атріум, де у фо
2026.09.18
21:13
Якби міг я спростувати
Упертий двобій
Знову пробую втікати
Та смішно тобі
Бо колеса не ймуть доріг
І вантаж обіцянь пустих
Все лягає на плечі тягне вниз
Упертий двобій
Знову пробую втікати
Та смішно тобі
Бо колеса не ймуть доріг
І вантаж обіцянь пустих
Все лягає на плечі тягне вниз
2026.09.18
20:46
Звільняючи пам’ять від клопотів сажі,
шукаю дитинства загублений скарб.
Малюю крихкі призабуті пейзажі
зі спогадів теплих, без пензля і фарб.
Там щастя ще юне, ще з назвою Подив,
і літо ще довге, і тисячі мрій.
Під вечір грози вдалині чути подув
шукаю дитинства загублений скарб.
Малюю крихкі призабуті пейзажі
зі спогадів теплих, без пензля і фарб.
Там щастя ще юне, ще з назвою Подив,
і літо ще довге, і тисячі мрій.
Під вечір грози вдалині чути подув
2026.09.18
18:50
розмінний ендшпіль затяжний
як раз осіння тема
аж до прийдешньої зими
зима цінує певність
але наразі
карнавал і задзеркальні ігри
бринить варган дзвенить кімвал
позліткові палітри
як раз осіння тема
аж до прийдешньої зими
зима цінує певність
але наразі
карнавал і задзеркальні ігри
бринить варган дзвенить кімвал
позліткові палітри
2026.09.18
17:10
Він любив, коли місто стихало,
мандрувати його коридорами,
аж допоки воно не згасало,
ну, а зоряне небо узорами,
мов для вибраних оживало.
Він стояв тоді наче укопаний,
дуже довго отак, і не рухався,
й між будівлями, балками, блоками
мандрувати його коридорами,
аж допоки воно не згасало,
ну, а зоряне небо узорами,
мов для вибраних оживало.
Він стояв тоді наче укопаний,
дуже довго отак, і не рухався,
й між будівлями, балками, блоками
2026.09.18
14:18
Хлопчаки ішли зі школи.
Голосно сміялись.
Некультурними словами
жваво спілкувались.
Розгнівились перехожі.
— Та чи ж вам не сором?! —
запитали, зупинившись,
лихословів хором.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Голосно сміялись.
Некультурними словами
жваво спілкувались.
Розгнівились перехожі.
— Та чи ж вам не сором?! —
запитали, зупинившись,
лихословів хором.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Булат (1980) /
Поеми
Урок для тигриків (від 3+)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Урок для тигриків (від 3+)
Тигр мама, тигр тато
І маленьких троє тигренят,
Жили в лісі де багато
Інших звірів-дитинят.
Звали тигриків тих просто -
Марко, Миколка і Давид.
Малого хлопці були зросту,
Але вже видно хижий вид.
В виграшки любо вони грались,
Хвости і вуха кусали.
Одним за одним в ліс ганялись,
Коли і рани лизали.
Ті ігри їм були цікаві,
Так як виховували їх.
Щоби пізніш бути у справі,
Сильніше бути звірів всіх.
Раділа мама, радів і тато -
Росли розумними сини.
Крім сили їх, щоб гартувати,
Водили в дальнії лани.
В дорозі справ було багато -
То вітер, пташка пролетить.
Усе цікаво, тільки тато,
Вперед усіх стрімко біжить.
Марко позаду всіх виляє,
Йому цікавіше від всіх.
Давид братів та й підганяє,
Бо організованіший їх.
Миколка так, і туди сюди.
Хоч і цікаво. Був коли?
Відразу сам згадає куди,
І не чека учень школи.
Довго так йшли, малі втомились
Води і їсти треба їм.
Перепочити попросились,
Дух перевести над усім.
Мати почула, батько незовсім,
Знав він чого й кого учив.
Тепер, він каже, близько зовсім,
Вже поряд край, що повен див.
Пройшло так ще із півгодини,
Батько каже. - Ну що прийшли.
Навколо тільки піски сини,
Мабуть даремно сюди йшли.
Хлопці попадали, втомились.
- Що ж ми робитимо тепер?
Навряд чи сили залишились,
Чого ти нас сюди припер?
- Ну що ви хлопці? Давайте разом
Думати нам куди й як йти.
Хоч ніби важко і з відказом
Працюють ноги і хвости.
Тигрики сіли й зрозуміли.
- Додому підем? - Саме так.
Коли в недолі впасти сміли,
Ідуть туди де дому знак.
Нехай і важко, й нема сили,
Чекають вас ріднії стіни,
Усе що ви колись знали,
І ми вас з матір'ю із долі війни
Будем чекати вас завжди.
Важкий урок, бо йти далеко.
Дорога легша до води,
Також іти додому легко
Де не чекаєш ти біди.
Прийшли додому, всі зітхнули
Назад привели їх сліди.
Тихенько всі разом заснули -
Закінчивсь день і пригоди.
Таких сімей у нас багато,
Живуть вони по всіх світах.
Дай Бог щоб жили мама й тато,
А діти знають де їх дах.
(Травень 2018)
І маленьких троє тигренят,
Жили в лісі де багато
Інших звірів-дитинят.
Звали тигриків тих просто -
Марко, Миколка і Давид.
Малого хлопці були зросту,
Але вже видно хижий вид.
В виграшки любо вони грались,
Хвости і вуха кусали.
Одним за одним в ліс ганялись,
Коли і рани лизали.
Ті ігри їм були цікаві,
Так як виховували їх.
Щоби пізніш бути у справі,
Сильніше бути звірів всіх.
Раділа мама, радів і тато -
Росли розумними сини.
Крім сили їх, щоб гартувати,
Водили в дальнії лани.
В дорозі справ було багато -
То вітер, пташка пролетить.
Усе цікаво, тільки тато,
Вперед усіх стрімко біжить.
Марко позаду всіх виляє,
Йому цікавіше від всіх.
Давид братів та й підганяє,
Бо організованіший їх.
Миколка так, і туди сюди.
Хоч і цікаво. Був коли?
Відразу сам згадає куди,
І не чека учень школи.
Довго так йшли, малі втомились
Води і їсти треба їм.
Перепочити попросились,
Дух перевести над усім.
Мати почула, батько незовсім,
Знав він чого й кого учив.
Тепер, він каже, близько зовсім,
Вже поряд край, що повен див.
Пройшло так ще із півгодини,
Батько каже. - Ну що прийшли.
Навколо тільки піски сини,
Мабуть даремно сюди йшли.
Хлопці попадали, втомились.
- Що ж ми робитимо тепер?
Навряд чи сили залишились,
Чого ти нас сюди припер?
- Ну що ви хлопці? Давайте разом
Думати нам куди й як йти.
Хоч ніби важко і з відказом
Працюють ноги і хвости.
Тигрики сіли й зрозуміли.
- Додому підем? - Саме так.
Коли в недолі впасти сміли,
Ідуть туди де дому знак.
Нехай і важко, й нема сили,
Чекають вас ріднії стіни,
Усе що ви колись знали,
І ми вас з матір'ю із долі війни
Будем чекати вас завжди.
Важкий урок, бо йти далеко.
Дорога легша до води,
Також іти додому легко
Де не чекаєш ти біди.
Прийшли додому, всі зітхнули
Назад привели їх сліди.
Тихенько всі разом заснули -
Закінчивсь день і пригоди.
Таких сімей у нас багато,
Живуть вони по всіх світах.
Дай Бог щоб жили мама й тато,
А діти знають де їх дах.
(Травень 2018)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
