ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2019.09.19 00:55
Наче музики розливи
Цілий вечір за вікном, –
Дощ вирує галасливо
Й заспокійливо притьмом.
То прискориться привабно,
То утомлено зітхне, –
Та потому знов не слабне,
Присипляючи мене…

Олександр Сушко
2019.09.18 21:17
Здрастуй, осене! Втішливо бачити знов
Твій шикарний наряд. І минулий урізався в пам'ять...
Отже, знову дощить, я для мрій прочиняю вікно -
Хай сідають на плечі та зоряну пісню співають.

Ні, не марно тебе цілий рік, наче дива жадав,
Бо тебе лиш люб

Ігор Деркач
2019.09.18 20:56
То не біда, коли поезій – вал,
з якого неотеса виринає.
Біда, коли шукають кримінал,
якого і у себе вистачає.

***
І двійники являються таки,
аби чужу охаяти сторінку.

Петро Скоропис
2019.09.18 19:14
Мій Телемаку, прі за Трою край
покладено. Хто переміг – забув я.
Гадаю, греки: стільки тіл своїх
полеглих покидають тільки греки.
І все-таки уздовжки нині шлях
додому видається непомірним,
неначе Посейдон, поки ми там
час гаяли, тягнув щомога про

Олена Багрянцева
2019.09.18 11:53
Він хотів стати сонцем для неї – і гріти вічно.
Грозові розганяти хмари, стирати смуток.
Заховати усі тривоги в рахманний жмуток.
Малювати добро на полотнах своїх неспішно.

Тільки двері вона зачиняла від нього міцно.
На ясні почуття не звертала ува

Віктор Кучерук
2019.09.18 09:05
Г. С...
Напевно, снив тобою знову,
Якщо у пам'яті зберіг
Я течію швидку розмови,
А на питань порогах - сміх.
Ним просто подих забивало
І клало подив на лице, -
Аж поки сонце не злякало

Олександр Сушко
2019.09.18 07:12
Створив адамам Бог тендітних єв,
Тож не бурчи. Люби свою і крапка.
Для жінки неважливо хто ти є -
Поет, монах чи в орденах вояка.

Буває, доля скине у кювет,
Від негараздів, наче пес побитий.
Замало грошей? Видом не атлет?

Володимир Бойко
2019.09.17 21:13
Упала зірка з небосхилу –
Чи від розпуки, чи з нудьги,
Чи лет її перепинили
Підступні друзі-вороги.

Упала зірка, та й по всьому...
Лиш вітерець прошелестів.
Вона не вернеться додому,

Ігор Федів
2019.09.17 19:16
Чому муляє у душі
І серце неспокійно б'ється?
Немає долі на землі,
Омана за ногами в'ється.
Що заховали у слова,
Якої думки там немає?
Їх не приймає голова,
У гаслах мозок помирає.

Сергій Губерначук
2019.09.17 17:54
Я зараз пишу на осінній воді,
в якій перед бурею літо втопилось,
на листі каштану, яке у листі
знайдеш і загубиш, як ти загубилась.

Мов стіни собору, цей день розпишу
фраґментами давніх повчальних історій.
Себе запечалю, тебе розсмішу,

Ніна Виноградська
2019.09.17 14:49
Прошу безсоння у небес
Отак, як сну колись просила.
Твого мовчання добрий пес
Мене не вкусить. Я б вкусила.

Хоча б відчути, що жива,
І кров ще струменить у жилах.
Але до ранку всі слова

Тетяна Левицька
2019.09.17 13:32
Як гуляв, аж гай гудів від хиті,
а співав, то мліли солов'ї.
Очі голубі - волошки в житі,
вистачало їх на дві сім'ї.
Щедро дарував любов, усмішку,
кошти не жалів на Божий храм,
міг пригріти безпритульну кішку,
випити із другом по сто грам.

Віта Парфенович
2019.09.17 11:16
Не надто гостинно стріла столиця подорожніх. На кожному кроці перевірка документів. Багато магазинів лишень для жителів Києва і області. Нехитрі пожитки з собою. Микола жив неподалік Яготина, рідні радо зустрічали його і гостя Віктора. Але Вікторові не

Олександр Сушко
2019.09.17 10:44
Був колись я, братику, дискант,
Згодом тенор, пам'ятаєш виступ?
Осінь у душі наводить лад,
Шерехтить багряним падолистом.

Бо весною ще відцвів тюльпан,
В літні дні - ромашка буйногрива.
Думав, що митець в мені пропав.

Микола Соболь
2019.09.17 06:58
А далі буде тьма (на триста літ).

І згарище книжок про самостійність.
У гніті проросте духовна бідність,

А з неї неминучий рабства плід.

Керує мла всесвітнього потоку.

Ярослав Чорногуз
2019.09.17 05:55
Не відсохне в тебе пучка,
Сієш брехні позаяк?
Вєрко ти пихосмедючко,
Доносучко Шапокляк?!

Вже від сорому Полтава
Ледь не падає навзнак.
Бо ганьбить її лукава
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Величко Анастасія
2019.01.16

Садовнікова Катя
2017.06.30

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Єва Вінтер
2016.07.15

Наталя Сидорова
2016.03.20

Меркулов Максим
2016.03.02






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Дерій (1959) / Критика | Аналітика

 Два крила душі Василя Дерія
Одягнімо, друже, вишиванки —
Наш чарівний український стрій.
Не для когось, не для забаганки,
А для себе, вірний друже мій.
Одягнімо вишиванки, друже,
Як одвічний предків талісман.
Хай не буде серед нас байдужих
І один в нас буде отаман.
Одягнімо в свята і неділі,
В будень, за потреби, одягнім
І відчуєм — вороги безсилі
Зруйнувати український дім.
Одягнімо вишиванки, друже,
Хай побачить українців світ -
Молодих, відважних, дужих,
У єднанні на багато літ.

Ось цього вірша нашого земляка Василя Дерія вже кілька разів покладено на музику. Бо в ньому - надто правильні, надто дочасні, прості й палкі слова. Викресані з вогню серця літератора й економіста в одній іпостасі. У тих двох поняттях — все його єство.

Вчитаймось в означення цієї особистості у Вікіпедії: український науковець у галузі бухгалтерського обліку, аналізу та аудиту, поет, літературознавець, доктор економічних наук України (2013), професор (2016), завідувач кафедри аудиту, ревізії та аналізу (2014-2017) Тернопільського національного економічного університету, академік Академії економічних наук України (2015). Головний редактор збірника наукових праць «Економічний аналіз» (2014-2016), заступник головного редактора наукового журналу «Вісник Тернопільського національного економічного університету» (2015), член редколегії Міжнародного збірника наукових праць «Інститут бухгалтерського обліку, контроль та аналіз в умовах глобалізації» (2013), Міжнародного наукового журналу «Інтернаука». Серія: «Економіка» (2017). Доволі довгий послужний список. Ось яких людей народжує й плекає наша чортківська земля. Точніше — селище Нагірянка.

Василь Антонович загостив, було, до редакції «Голосу народу» восени, перебуваючи тут в якихось невідкладних справах. Навідав часопис неспроста - каже, ностальгія. Адже з районкою його пов'язують далекі вже в часі роки — 1977 (!). Власне тоді газетні шпальта вміщували перші дописи про спортивні досягнення. Бо захопився, було, хлопчина, вже учень Копичинського технікуму бухгалтерського обліку, легкою атлетикою і з задоволенням долав дистанції. А писати вірші почав ше школярем, на початку восьмого класу, бо ж - юнацьке захоплення, перше кохання... — Потім почав займатися більш серйозними речами, — неквапно оповідає наш гість. — У мене мама пропрацювала бібліотекарем сільської книгозбірні аж 39 літ. Я з п'яти років — у бібліотеці. І книжка для мене завжди була важливим моментом в житті.

Отчий дім для нього и дотепер — незмінний оберіг. Як випадає змога, неодмінно навідує стареньких батьків: татові, Антонові Михайловичу, довголітньому водієві, вже 83 зими й літа, матері, Марії Володимирівні, двома роками менше. Ближче до батьківського порогу мешкає молодший брат Володимир — він переважно й клопочеться сущими нині зачинателями родоводу.

А в тих його галузках п. Василь вправно відшукав і поціновує глибоко патріотичне коріння: «Дізнався вже пізніше (бо колись годі було й думати про подібне - не те, щоб говорити), що дід мій брав участь в бандерівському русі, та й старший батьків брат теж мав стосунок...». Із задоволенням пригадує, як 1990-го, завдяки науковому керівнику своєї кандидатської — доктору економічних наук, професорові Анатолію Герасимовичу, що родом з Житомирщини, став учасником вікопомного ланцюга злуки «Схід-Захід».

Так склалося, що доля простелила перед ним ще в юнацькому віці одразу дві стежини. По закінченні бухгалтерського технікуму пробував сили при вступі до Львівського військово-політичного училища — на факультет журналістики. Каже, провалив іспити. Відтак вступив на економічний факультет Української сільгоспакадемії. Та захопленню письмом і там не зраджував: був студкором в академічній газеті. Писав різні матеріали — переважно про студентське життя і — вірші. В часі влаштовуваних творчих зустрічей тоді, в студентські роки, й побачив Олеся Гончара та Володимира Яворівського, Степана Олійника та Юрія Збанацького.

Вже працюючи у Тернопільському фінансово-економічному інституті (куди запросили до праці після здобуття «червоного» диплома академії), прийшов до літературної студії «Сонячні кларнети», де керував Борис Демків. Власне відтоді, з 1985-го, й ведуть-несуть його життям два крила: з одного боку — література, поезія, громадська робота, з другого — економіка. Хоча, як твердить Василь Антонович, поєднання це доволі важке, адже наукова праця, викладацька робота владно і вперто поглинають час, залишаючи надто мало простору для творчості. Та все ж наразі в його творчому доробку збірка віршів для дітей «Мій Букварику, Букводарику», датована 1996-м роком, поетична збірка «Пора каштанового цвіту» (2001), пісенний збірник «Мамині турботи» (1997, 2003, спільно з українським кримським композитором Віталієм Лазаренком). «Натепер створено близько півста пісень на мої слова», — мовить автор.

Ось цього вірша, зацитованого на початок нинішньої публікації, В.Дерій написав на пораду
доньки Іванни Блажкевич Дарії, коли спрезентував, було, музеєві письменниці в с. Денисів Козівського району власну збірку. До слова, лауреатство Всеукраїнської літературно-мистецької премії ім. Іванни Блажкевич — одна з найпомітніших відзнак творчих змаг нашого земляка. А ще є призерство кількох обласних літературно-мистецьких конкурсів.

— Пішов у хід мій вірш «Наш головний бухгалтер», — начебто напівжартома-напівсерйозно повідомляє гість. — А тепер це — пісня, точніше - гімн бухгалтерів, до речі, єдина пісня про працю представників цієї професії в Україні. Знаєте, колись Володимир Вихрущ говорив, що він серед економістів — поет, а серед поетів — економіст, — продовжує. — А я серед науковців — поет, а серед поетів - бухгалтер, - уточнює з усмішкою.

Дружина нашого візаві Богдана Дерій теж, виявляється, пов'язана з Чортковом - 1974 року закінчила Чортківське медичне училище. їх звела в пару поезія і загалом творчість, бо у п. Дани наразі аж 6 книжок - поміж них наш гість називає збірку сценок для дітей «Мудрість хитрості не сестра» та сценічні мініатюри для школярів «Не ґави, а шкільні забави», й цьому абсолютно не завада медичний фах. Під стать батькам і їх донечка Марія — нині кандидат економічних наук, викладач ТНЕУ: 2006 року побачила світ її поетична збірка «Лілея чистоти», а 2016-го — економічні казки для дітей «Короткі історії про місто Ринок» (до слова, п. Василь принагідно спрезентував колективу «Голосу народу» кілька примірників цього дитячого видання).

Ми довго й надзвичайно цікаво говорили з нашим гостем про різні категорії буття. Це якраз той випадок, коли неодмінно згадуєш слова когось з великих, що в бесіді з розумною, тямущою людиною напрочуд збагачуєшся розумінням багатовекторності життя. Говорили про непросту ситуацію у вищій школі України - оптимізацію й, по суті, за словами Василя Антоновича, навіть занепад. Відтак — про необхідність школи виховання, відсутність котрої є однією з проблем сповільнення нашого просування вперед, та її складові: сім'ю, Церкву, державну концепцію. Про принцип розумної достатності в засадах співжиття («для українців «принцип сусіда» — дуже негативна риса»). Про виокремлений життєвим досвідом науковця-економіста
постулат: якщо прагнемо європейської України, маємо створити закон про неодмінний громадський контроль. Болісно — про те, що Україна, володіючи 5-ма (!) відсотками світових природних ресурсів при населенні всього 0,8 відсотка мала би бути надзвичайно багатою державою, однак... Про оптимізм, позитив, що мають переважати попри все. Бо ж недарма в автора є такий чудовий вірш:

Повернись, Астрея, в Україну.
Променисто душі сплячі освіти,
щоб відчули всі у цю хвилину
те, що возвеличує людину
і у царство Боже дозволяє йти.
Променисто душі сплячі освіти.
Повернись, Астрея, в Україну.
Золотий створи для українців вік,
щоб, здолавши біди та руїну,
кожен з нас пізнав в собі людину
і подяку серця Богові прорік.
Золотий створи для українців вік.

* Астрея (Астрая) — богиня добра і справедливості у давніх греків, що у золотому віці правила світом. У переносному значенні Астрея — щаслива пора.

Анна БЛАЖЕНКО

Фото Ореста ЛИЖЕЧКИ

Газета "Голос народу" (м. Чортків). - № 22/51 (8652),
22 грудня 2017 року. - С. 5.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2018-06-08 16:53:40
Переглядів сторінки твору 359
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.756
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2019.08.25 22:26
Автор у цю хвилину відсутній