ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2019.04.24 05:35
Втомилась ластівко? Лягай,
Зроблю масаж тобі й котові.
Опісля виборів розмай,
А настрій просто пречудовий.

Життя, неначе той квартал
Веселий, дев'яносто п'ятий.
Дебелі блохи є в кота,

Шон Маклех
2019.04.23 22:55
Хороші міцні двері,
Що не пускають до хати чужинців,
Що дозволяють піти нескінченною дорогою,
Що ставлять межу між схованкою спогадів
І полем, де росте важкими зернами хліб,
Завжди майструють з мертвого дерева:
Дерева, що бачило юрми прочан,
Збігов

Шон Маклех
2019.04.23 22:09
Замуровую вікна
У моєму домі,
Що збудований з каменю
Жовтого, як помаранчеве сонце,
Білого, як вицвіле небо,
Сірого, як падолистові будні,
Темного, як глибини моєї свідомості.

Ніна Виноградська
2019.04.23 21:30
Розлетілись вітри по світах, ніби діти від неньки,
Понесли дух змагальний з собою і радість свобод.
Вже не втримають їх ні снігів, ні дощів походеньки,
Бо ведуть за собою мій зболений рідний народ.

Щоб устав із колін і сльозу пересолену витер,
На о

Вікторія Лимарівна
2019.04.23 20:36
Здійснює Ранок промову до Ночі:
Тільки думки її на шкереберть!
У пересерді, заплющивши очі,
Зникне так хутко, втікатиме геть:
Встигнути треба, часУ ж бо – ледь-ледь.

Нерви напружені, у єйфоріі!
Голос до вищих сягає октав!

Марія Дем'янюк
2019.04.23 18:03
Ой, куди ви біжете, мої черевички?
- На узліссі вже з'явилось листячко сунички!
Там ростуть духмяні трави і цвітуть кульбабки,
Дзвоники бринять привітно: дружньо й по порядку!
Там берези ніжні віти небо обіймають,
І усміхнені ялини весноньку вітають

Ігор Герасименко
2019.04.23 14:08
Яка ця зелень соковита,
яка п`янка вона у трав.
То юний Квітень аквавіту
у Сонця і Землі украв.

Не перестане з них доїти
не літри - кубометри трав.
То ж добиратися до літа

Світлана Майя Залізняк
2019.04.23 13:50
Є художник моторний - віхтем
намалює оте й оце.
Ще й тримає: не варто бігти!
Грію вишпортане слівце...

Придивлюся... протру єдвабом.
Не хвалю ті ерзаци, ні.
Кіміфуса чи Кобо Абе

Тетяна Левицька
2019.04.23 12:20
Ти шукаєш в мені тихий шепіт дібров,
пелюсткову чарівність лілеї,
Мавку в озері мрій, божевільну любов
і картату краватку від Неї.

Я шукаю в тобі теплий промінь очей,
трепіт серця, цілунку хмільного.
Птаха сильне крило в хмарнім небі, а ще

Ярослав Чорногуз
2019.04.23 11:42
Я ніколи не сяду без весел в човна,
Без вітрил не пливу в океані.
Моя подруго мила, від чого сумна?
Чом душа, наче далеч туманна?

Чи гостреньких любителька ти відчуттів?
А чи жити набридло на світі?
Позникали з голівоньки думи святі,

Олександр Сушко
2019.04.23 10:47
Хто сказав, що любов - це дурман,
Той зневаги та осуду вартий.
Від лебідок відбою нема,
Не встигаю красунь цілувати.

Щойно пані сумній догодив,
Встала з ложа, неначе з похмілля.
Дарував їй солодкі меди,

Любов Бенедишин
2019.04.23 08:59
Тулюсь до крила німоти:
Не злюсь, не благаю, не плачу…
Бували й меткіші кати,
А цей – ще вагається, наче.

Згасивши сумління вогні,
Вигадує – як покарати.
Так легко й спокійно мені

Юрій Сидорів
2019.04.23 07:39
гукаю небо на розмову
і шлю Творцю земний уклін
за цю красу життя казкову
доби покращення та змін
і в молитвах шаную знову
Його не в церкві а з колін
я попри виправку військову
природні лінощі та сплін

Олександр Сушко
2019.04.23 06:47
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжаки збіг

Віктор Кучерук
2019.04.23 06:29
Лоскоче ніздрі запах пряний
Розквітлих дружно абрикос, –
Манливі пахощі дурманять
Мене і збуджують чогось.
Здається, в юності лиш пахли
Так терпко й солодко вони, –
Вдихаю жадібно і спрагло
Цілющі подуви весни.

Іван Потьомкін
2019.04.22 21:48
Коли до срібних передзвонів тягнуться церкви,
На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
Достеменно знаю,
Чому це сонце, щебіт і сльоза,
Життя многоголосий хор
Являються щoночі,
Нищать для рівноваги дану тишу.
Достеменно знаю,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Величко Анастасія
2019.01.16

Садовнікова Катя
2017.06.30

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Єва Вінтер
2016.07.15

Наталя Сидорова
2016.03.20

Меркулов Максим
2016.03.02






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Дерій (1959) / Критика | Аналітика

 Два крила душі Василя Дерія
Одягнімо, друже, вишиванки —
Наш чарівний український стрій.
Не для когось, не для забаганки,
А для себе, вірний друже мій.
Одягнімо вишиванки, друже,
Як одвічний предків талісман.
Хай не буде серед нас байдужих
І один в нас буде отаман.
Одягнімо в свята і неділі,
В будень, за потреби, одягнім
І відчуєм — вороги безсилі
Зруйнувати український дім.
Одягнімо вишиванки, друже,
Хай побачить українців світ -
Молодих, відважних, дужих,
У єднанні на багато літ.

Ось цього вірша нашого земляка Василя Дерія вже кілька разів покладено на музику. Бо в ньому - надто правильні, надто дочасні, прості й палкі слова. Викресані з вогню серця літератора й економіста в одній іпостасі. У тих двох поняттях — все його єство.

Вчитаймось в означення цієї особистості у Вікіпедії: український науковець у галузі бухгалтерського обліку, аналізу та аудиту, поет, літературознавець, доктор економічних наук України (2013), професор (2016), завідувач кафедри аудиту, ревізії та аналізу (2014-2017) Тернопільського національного економічного університету, академік Академії економічних наук України (2015). Головний редактор збірника наукових праць «Економічний аналіз» (2014-2016), заступник головного редактора наукового журналу «Вісник Тернопільського національного економічного університету» (2015), член редколегії Міжнародного збірника наукових праць «Інститут бухгалтерського обліку, контроль та аналіз в умовах глобалізації» (2013), Міжнародного наукового журналу «Інтернаука». Серія: «Економіка» (2017). Доволі довгий послужний список. Ось яких людей народжує й плекає наша чортківська земля. Точніше — селище Нагірянка.

Василь Антонович загостив, було, до редакції «Голосу народу» восени, перебуваючи тут в якихось невідкладних справах. Навідав часопис неспроста - каже, ностальгія. Адже з районкою його пов'язують далекі вже в часі роки — 1977 (!). Власне тоді газетні шпальта вміщували перші дописи про спортивні досягнення. Бо захопився, було, хлопчина, вже учень Копичинського технікуму бухгалтерського обліку, легкою атлетикою і з задоволенням долав дистанції. А писати вірші почав ше школярем, на початку восьмого класу, бо ж - юнацьке захоплення, перше кохання... — Потім почав займатися більш серйозними речами, — неквапно оповідає наш гість. — У мене мама пропрацювала бібліотекарем сільської книгозбірні аж 39 літ. Я з п'яти років — у бібліотеці. І книжка для мене завжди була важливим моментом в житті.

Отчий дім для нього и дотепер — незмінний оберіг. Як випадає змога, неодмінно навідує стареньких батьків: татові, Антонові Михайловичу, довголітньому водієві, вже 83 зими й літа, матері, Марії Володимирівні, двома роками менше. Ближче до батьківського порогу мешкає молодший брат Володимир — він переважно й клопочеться сущими нині зачинателями родоводу.

А в тих його галузках п. Василь вправно відшукав і поціновує глибоко патріотичне коріння: «Дізнався вже пізніше (бо колись годі було й думати про подібне - не те, щоб говорити), що дід мій брав участь в бандерівському русі, та й старший батьків брат теж мав стосунок...». Із задоволенням пригадує, як 1990-го, завдяки науковому керівнику своєї кандидатської — доктору економічних наук, професорові Анатолію Герасимовичу, що родом з Житомирщини, став учасником вікопомного ланцюга злуки «Схід-Захід».

Так склалося, що доля простелила перед ним ще в юнацькому віці одразу дві стежини. По закінченні бухгалтерського технікуму пробував сили при вступі до Львівського військово-політичного училища — на факультет журналістики. Каже, провалив іспити. Відтак вступив на економічний факультет Української сільгоспакадемії. Та захопленню письмом і там не зраджував: був студкором в академічній газеті. Писав різні матеріали — переважно про студентське життя і — вірші. В часі влаштовуваних творчих зустрічей тоді, в студентські роки, й побачив Олеся Гончара та Володимира Яворівського, Степана Олійника та Юрія Збанацького.

Вже працюючи у Тернопільському фінансово-економічному інституті (куди запросили до праці після здобуття «червоного» диплома академії), прийшов до літературної студії «Сонячні кларнети», де керував Борис Демків. Власне відтоді, з 1985-го, й ведуть-несуть його життям два крила: з одного боку — література, поезія, громадська робота, з другого — економіка. Хоча, як твердить Василь Антонович, поєднання це доволі важке, адже наукова праця, викладацька робота владно і вперто поглинають час, залишаючи надто мало простору для творчості. Та все ж наразі в його творчому доробку збірка віршів для дітей «Мій Букварику, Букводарику», датована 1996-м роком, поетична збірка «Пора каштанового цвіту» (2001), пісенний збірник «Мамині турботи» (1997, 2003, спільно з українським кримським композитором Віталієм Лазаренком). «Натепер створено близько півста пісень на мої слова», — мовить автор.

Ось цього вірша, зацитованого на початок нинішньої публікації, В.Дерій написав на пораду
доньки Іванни Блажкевич Дарії, коли спрезентував, було, музеєві письменниці в с. Денисів Козівського району власну збірку. До слова, лауреатство Всеукраїнської літературно-мистецької премії ім. Іванни Блажкевич — одна з найпомітніших відзнак творчих змаг нашого земляка. А ще є призерство кількох обласних літературно-мистецьких конкурсів.

— Пішов у хід мій вірш «Наш головний бухгалтер», — начебто напівжартома-напівсерйозно повідомляє гість. — А тепер це — пісня, точніше - гімн бухгалтерів, до речі, єдина пісня про працю представників цієї професії в Україні. Знаєте, колись Володимир Вихрущ говорив, що він серед економістів — поет, а серед поетів — економіст, — продовжує. — А я серед науковців — поет, а серед поетів - бухгалтер, - уточнює з усмішкою.

Дружина нашого візаві Богдана Дерій теж, виявляється, пов'язана з Чортковом - 1974 року закінчила Чортківське медичне училище. їх звела в пару поезія і загалом творчість, бо у п. Дани наразі аж 6 книжок - поміж них наш гість називає збірку сценок для дітей «Мудрість хитрості не сестра» та сценічні мініатюри для школярів «Не ґави, а шкільні забави», й цьому абсолютно не завада медичний фах. Під стать батькам і їх донечка Марія — нині кандидат економічних наук, викладач ТНЕУ: 2006 року побачила світ її поетична збірка «Лілея чистоти», а 2016-го — економічні казки для дітей «Короткі історії про місто Ринок» (до слова, п. Василь принагідно спрезентував колективу «Голосу народу» кілька примірників цього дитячого видання).

Ми довго й надзвичайно цікаво говорили з нашим гостем про різні категорії буття. Це якраз той випадок, коли неодмінно згадуєш слова когось з великих, що в бесіді з розумною, тямущою людиною напрочуд збагачуєшся розумінням багатовекторності життя. Говорили про непросту ситуацію у вищій школі України - оптимізацію й, по суті, за словами Василя Антоновича, навіть занепад. Відтак — про необхідність школи виховання, відсутність котрої є однією з проблем сповільнення нашого просування вперед, та її складові: сім'ю, Церкву, державну концепцію. Про принцип розумної достатності в засадах співжиття («для українців «принцип сусіда» — дуже негативна риса»). Про виокремлений життєвим досвідом науковця-економіста
постулат: якщо прагнемо європейської України, маємо створити закон про неодмінний громадський контроль. Болісно — про те, що Україна, володіючи 5-ма (!) відсотками світових природних ресурсів при населенні всього 0,8 відсотка мала би бути надзвичайно багатою державою, однак... Про оптимізм, позитив, що мають переважати попри все. Бо ж недарма в автора є такий чудовий вірш:

Повернись, Астрея, в Україну.
Променисто душі сплячі освіти,
щоб відчули всі у цю хвилину
те, що возвеличує людину
і у царство Боже дозволяє йти.
Променисто душі сплячі освіти.
Повернись, Астрея, в Україну.
Золотий створи для українців вік,
щоб, здолавши біди та руїну,
кожен з нас пізнав в собі людину
і подяку серця Богові прорік.
Золотий створи для українців вік.

* Астрея (Астрая) — богиня добра і справедливості у давніх греків, що у золотому віці правила світом. У переносному значенні Астрея — щаслива пора.

Анна БЛАЖЕНКО

Фото Ореста ЛИЖЕЧКИ

Газета "Голос народу" (м. Чортків). - № 22/51 (8652),
22 грудня 2017 року. - С. 5.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2018-06-08 16:53:40
Переглядів сторінки твору 265
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.756
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2018.08.16 17:50
Автор у цю хвилину відсутній