ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2018.09.20 09:00
Любить киця голівки від мойви
(треба якось погризти й собі).
Коли жінка жадає любові -
Не відказуй - хапай і люби.

Я учився тактовності в школі,
Виріс чемний тишко-парубій.
Джентльмен не відмовить ніколи,

Ігор Шоха
2018.09.19 21:10
Ранками враження завше нові.
Глянь у причільне віконце.
Що є світліше роси у траві,
поки ще мружиться сонце?

Поки спиває цілющий нектар
і обціловує квіти,
доки його негасимий пожар

Тетяна Левицька
2018.09.19 15:46
Таємного Дністра величні Товтри
Ховають у габі ступні епох.
Поділля золоте чарує вкотре,
Цнотливі береги пильнує Бог.
Роздмухує повітря ватру літа
Ранковій прохолоді всупереч.
Спадає з гір смарагдова палітра
Терновою хустиною зі плеч.

Олександр Бобошко Заколотний
2018.09.19 13:09
А холод, будьмо щирими, набрид.
Хоч вересень ось тільки розпочався.
Кажу собі: «Не злись і не печалься!»,
йдучи під дощ, тривалий і дрібний.

Дві гривні… Не намоклі я б підняв,
а ці нехай чекають: може, візьме їх
обставинами зганьблений бідняк,

Ластівка Польова
2018.09.19 10:51
— Ниви чорні насильно зорані
І чумацькою сіллю всіяні.
І ніщо не нове під зорями, –
Навіть блиск під твоїми віями.
Навіть сміх твій, над полем – дзвонами,
Від якого втрачаю голову.
Образ твій серед трав – іконою,
Ти – чаклунка з ногами голими.

Олександр Сушко
2018.09.19 05:04
Дівочі мрії кубляться в лобах,
Дізнатись про одну хоча би хочу.
Схилилася красуня, мов верба,
Губами щось задумливо шепоче.

Чи є там я? У брюках чи без них?
А, може, хоче впасти ув обійми?
Та сталось диво! Бог мені поміг:

Серго Сокольник
2018.09.18 22:44
Відлітати не важко...
...Безтурботно співай,
Перелітная пташко,
Про заморські дива!..
Як душа молодіє
В передбаченні див!..
Перельоту подія
Закріпачує спів,

Ігор Деркач
2018.09.18 21:25
Сниться хата – недосяжна Мекка
у моєму вирії-селі
і знайомий змалечку лелека,
що приносить щастя на крилі.

Там йому не докучає спека,
як зимою десь у Сомалі.
Але як добитися нелегко

Іван Потьомкін
2018.09.18 19:59
Не покладайсь, Ізраїль, на Месію та й годі
(Як знать, чи прийде він чи ні?),
А прикипи до приписів Господніх.
Вони спроможні врятувати од безодні,
Куди безоглядно простує світ.
Господь скрижалі зумисне в руки тобі дав,
Щоб ними морок в душах освітит

Анонім Я Саландяк
2018.09.18 14:33
Вичитка, або ж ремейк, створений на основі Кантової “Критики чистого розуму” (вибрані тексти не Поетичних Майстерень). II ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНА МЕТОДОЛОГІЯ ПЕРШОГО РОЗДІЛУ СЕКЦІЯ ЧЕТВЕРТА Дисципліна чистого розуму стосовно його доказів     Д

Ластівка Польова
2018.09.18 12:42
Як татари, ідуть непрошені, ні утіхи від них, ні користі, -
Сни з реальністю переплутались, розлетілися у вікно.
Я сум’яттями запорошена без твого рятівного голосу,
Туго палець бинтом закутую – уколола веретеном.

Тишком-нишком приходять сутінки,

Віта Парфенович
2018.09.18 11:48
Каріна була пестункою долі. Про таких кажуть, народилася у неділю. Вона купалася у любові рідних, змалечку носила звання "розкошухи", і була впевнена, як трохи підросте, то обов'язково знайдеться їй пристойна пара. І от, коли Каріна успішно закінчила ш

Ігор Шоха
2018.09.18 08:57
Ще гавкають колаборанти
на синьо-жовте... Хіроманти
малюють лінії на сказ,
лякаючи себе і нас,
що поки б’ють іще куранти, –
« всьо будє rusia & dambas».
           Уміє моська убивати,
           та і її уже – на раз,

Олександр Сушко
2018.09.18 06:44
Нудьгуючи втелющився у шлюб,
Купив жоні фату в рожевих рюшах.
Коли мовчить, то я її люблю,
А забуркоче (каюся!) - не дуже.

Просвердлює писклявий голосок
І вічне "Дай!" (а пенсія маленька).
Ходити вже не можу без кальсон,

Серго Сокольник
2018.09.18 00:09
сюр***

Цей рейкосонний шлях у ніч... Най-
швидкішим потягом... Без снів...
Та віддзеркалено-містичний
Орнамент у нічнім вікні
Напише літерами суму
(біном?..)- to be or not to be...

Нінель Новікова
2018.09.17 18:34
Не зігріють м’які оксамити –
Почуття догоріли до тла.
Прощавай, тепле бабине літо!
Пізня осінь до мене прийшла…

2018
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Садовнікова Катя
2017.06.30

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Єва Вінтер
2016.07.15

Наталя Сидорова
2016.03.20

Меркулов Максим
2016.03.02

Лариса Пугачук
2016.03.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Дерій (1959) / Критика | Аналітика

 Два крила душі Василя Дерія
Одягнімо, друже, вишиванки —
Наш чарівний український стрій.
Не для когось, не для забаганки,
А для себе, вірний друже мій.
Одягнімо вишиванки, друже,
Як одвічний предків талісман.
Хай не буде серед нас байдужих
І один в нас буде отаман.
Одягнімо в свята і неділі,
В будень, за потреби, одягнім
І відчуєм — вороги безсилі
Зруйнувати український дім.
Одягнімо вишиванки, друже,
Хай побачить українців світ -
Молодих, відважних, дужих,
У єднанні на багато літ.

Ось цього вірша нашого земляка Василя Дерія вже кілька разів покладено на музику. Бо в ньому - надто правильні, надто дочасні, прості й палкі слова. Викресані з вогню серця літератора й економіста в одній іпостасі. У тих двох поняттях — все його єство.

Вчитаймось в означення цієї особистості у Вікіпедії: український науковець у галузі бухгалтерського обліку, аналізу та аудиту, поет, літературознавець, доктор економічних наук України (2013), професор (2016), завідувач кафедри аудиту, ревізії та аналізу (2014-2017) Тернопільського національного економічного університету, академік Академії економічних наук України (2015). Головний редактор збірника наукових праць «Економічний аналіз» (2014-2016), заступник головного редактора наукового журналу «Вісник Тернопільського національного економічного університету» (2015), член редколегії Міжнародного збірника наукових праць «Інститут бухгалтерського обліку, контроль та аналіз в умовах глобалізації» (2013), Міжнародного наукового журналу «Інтернаука». Серія: «Економіка» (2017). Доволі довгий послужний список. Ось яких людей народжує й плекає наша чортківська земля. Точніше — селище Нагірянка.

Василь Антонович загостив, було, до редакції «Голосу народу» восени, перебуваючи тут в якихось невідкладних справах. Навідав часопис неспроста - каже, ностальгія. Адже з районкою його пов'язують далекі вже в часі роки — 1977 (!). Власне тоді газетні шпальта вміщували перші дописи про спортивні досягнення. Бо захопився, було, хлопчина, вже учень Копичинського технікуму бухгалтерського обліку, легкою атлетикою і з задоволенням долав дистанції. А писати вірші почав ше школярем, на початку восьмого класу, бо ж - юнацьке захоплення, перше кохання... — Потім почав займатися більш серйозними речами, — неквапно оповідає наш гість. — У мене мама пропрацювала бібліотекарем сільської книгозбірні аж 39 літ. Я з п'яти років — у бібліотеці. І книжка для мене завжди була важливим моментом в житті.

Отчий дім для нього и дотепер — незмінний оберіг. Як випадає змога, неодмінно навідує стареньких батьків: татові, Антонові Михайловичу, довголітньому водієві, вже 83 зими й літа, матері, Марії Володимирівні, двома роками менше. Ближче до батьківського порогу мешкає молодший брат Володимир — він переважно й клопочеться сущими нині зачинателями родоводу.

А в тих його галузках п. Василь вправно відшукав і поціновує глибоко патріотичне коріння: «Дізнався вже пізніше (бо колись годі було й думати про подібне - не те, щоб говорити), що дід мій брав участь в бандерівському русі, та й старший батьків брат теж мав стосунок...». Із задоволенням пригадує, як 1990-го, завдяки науковому керівнику своєї кандидатської — доктору економічних наук, професорові Анатолію Герасимовичу, що родом з Житомирщини, став учасником вікопомного ланцюга злуки «Схід-Захід».

Так склалося, що доля простелила перед ним ще в юнацькому віці одразу дві стежини. По закінченні бухгалтерського технікуму пробував сили при вступі до Львівського військово-політичного училища — на факультет журналістики. Каже, провалив іспити. Відтак вступив на економічний факультет Української сільгоспакадемії. Та захопленню письмом і там не зраджував: був студкором в академічній газеті. Писав різні матеріали — переважно про студентське життя і — вірші. В часі влаштовуваних творчих зустрічей тоді, в студентські роки, й побачив Олеся Гончара та Володимира Яворівського, Степана Олійника та Юрія Збанацького.

Вже працюючи у Тернопільському фінансово-економічному інституті (куди запросили до праці після здобуття «червоного» диплома академії), прийшов до літературної студії «Сонячні кларнети», де керував Борис Демків. Власне відтоді, з 1985-го, й ведуть-несуть його життям два крила: з одного боку — література, поезія, громадська робота, з другого — економіка. Хоча, як твердить Василь Антонович, поєднання це доволі важке, адже наукова праця, викладацька робота владно і вперто поглинають час, залишаючи надто мало простору для творчості. Та все ж наразі в його творчому доробку збірка віршів для дітей «Мій Букварику, Букводарику», датована 1996-м роком, поетична збірка «Пора каштанового цвіту» (2001), пісенний збірник «Мамині турботи» (1997, 2003, спільно з українським кримським композитором Віталієм Лазаренком). «Натепер створено близько півста пісень на мої слова», — мовить автор.

Ось цього вірша, зацитованого на початок нинішньої публікації, В.Дерій написав на пораду
доньки Іванни Блажкевич Дарії, коли спрезентував, було, музеєві письменниці в с. Денисів Козівського району власну збірку. До слова, лауреатство Всеукраїнської літературно-мистецької премії ім. Іванни Блажкевич — одна з найпомітніших відзнак творчих змаг нашого земляка. А ще є призерство кількох обласних літературно-мистецьких конкурсів.

— Пішов у хід мій вірш «Наш головний бухгалтер», — начебто напівжартома-напівсерйозно повідомляє гість. — А тепер це — пісня, точніше - гімн бухгалтерів, до речі, єдина пісня про працю представників цієї професії в Україні. Знаєте, колись Володимир Вихрущ говорив, що він серед економістів — поет, а серед поетів — економіст, — продовжує. — А я серед науковців — поет, а серед поетів - бухгалтер, - уточнює з усмішкою.

Дружина нашого візаві Богдана Дерій теж, виявляється, пов'язана з Чортковом - 1974 року закінчила Чортківське медичне училище. їх звела в пару поезія і загалом творчість, бо у п. Дани наразі аж 6 книжок - поміж них наш гість називає збірку сценок для дітей «Мудрість хитрості не сестра» та сценічні мініатюри для школярів «Не ґави, а шкільні забави», й цьому абсолютно не завада медичний фах. Під стать батькам і їх донечка Марія — нині кандидат економічних наук, викладач ТНЕУ: 2006 року побачила світ її поетична збірка «Лілея чистоти», а 2016-го — економічні казки для дітей «Короткі історії про місто Ринок» (до слова, п. Василь принагідно спрезентував колективу «Голосу народу» кілька примірників цього дитячого видання).

Ми довго й надзвичайно цікаво говорили з нашим гостем про різні категорії буття. Це якраз той випадок, коли неодмінно згадуєш слова когось з великих, що в бесіді з розумною, тямущою людиною напрочуд збагачуєшся розумінням багатовекторності життя. Говорили про непросту ситуацію у вищій школі України - оптимізацію й, по суті, за словами Василя Антоновича, навіть занепад. Відтак — про необхідність школи виховання, відсутність котрої є однією з проблем сповільнення нашого просування вперед, та її складові: сім'ю, Церкву, державну концепцію. Про принцип розумної достатності в засадах співжиття («для українців «принцип сусіда» — дуже негативна риса»). Про виокремлений життєвим досвідом науковця-економіста
постулат: якщо прагнемо європейської України, маємо створити закон про неодмінний громадський контроль. Болісно — про те, що Україна, володіючи 5-ма (!) відсотками світових природних ресурсів при населенні всього 0,8 відсотка мала би бути надзвичайно багатою державою, однак... Про оптимізм, позитив, що мають переважати попри все. Бо ж недарма в автора є такий чудовий вірш:

Повернись, Астрея, в Україну.
Променисто душі сплячі освіти,
щоб відчули всі у цю хвилину
те, що возвеличує людину
і у царство Боже дозволяє йти.
Променисто душі сплячі освіти.
Повернись, Астрея, в Україну.
Золотий створи для українців вік,
щоб, здолавши біди та руїну,
кожен з нас пізнав в собі людину
і подяку серця Богові прорік.
Золотий створи для українців вік.

* Астрея (Астрая) — богиня добра і справедливості у давніх греків, що у золотому віці правила світом. У переносному значенні Астрея — щаслива пора.

Анна БЛАЖЕНКО

Фото Ореста ЛИЖЕЧКИ

Газета "Голос народу" (м. Чортків). - № 22/51 (8652),
22 грудня 2017 року. - С. 5.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2018-06-08 16:53:40
Переглядів сторінки твору 131
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.756
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2018.08.16 17:50
Автор у цю хвилину відсутній