Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.12.07
2023.02.18
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Дерій (1959) /
Критика | Аналітика
Економіст і поет
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Економіст і поет
26 червня шістдесятирічний ювілей відзначатиме один з провідних українських вчених у галузі бухгалтерського обліку, економічного аналізу та контролю, доктор економічних наук, професор кафедри обліку та оподаткування підприємницької діяльності Тернопільського національного економічного університету, академік Академії економічних наук України, педагог, поет, літературознавець Василь Антонович Дерій.
Народився Василь Антонович 26 червня 1959 року в селі Нагірянці Чортківського району. Закінчив Копичинський технікум бухгалтерського обліку в 1977 році, економічний факультет Української сільськогосподарської академії в 1981 році. Кандидатську дисертацію «Облік і аналіз виробництва та реалізації продукції скотарства» захистив у 1990 році, а в 2012 році – докторську дисертацію «Теоретико-методологічні засади обліку і контролю витрат та доходів підприємств». Трудовий шлях В. А. Дерій розпочав у 1982 році, очоливши бухгалтерську службу колгоспу «Золота нива» (с. Буряківка Заліщицького району). Протягом 1986-1987 років працював на посаді провідного спеціаліста групи з організації обліку та звітності в сільськогосподарських підприємствах Агропромислового комітету області (1986-1987 pp.). У Тернопільському національному економічному університеті працює з 1982 року (крім 1986-1989 pp.), де пройшов шлях від асистента до професора кафедри.
Автор і співавтор понад 270 наукових і навчально-методичних праць, у тому числі семи монографій, десяти підручників, кількох навчальних посібників. Бере активну участь у громадській та науковій роботі. Член Федерації професійних бухгалтерів і аудиторів України, ради Федерації аудиторів, бухгалтерів і фінансистів АПК України, вченої ради Тернопільського національного економічного університету, спеціалізованої вченої ради по захисту кандидатських і докторських дисертацій. Заступник головного редактора наукового фахового журналу «Вісник Тернопільського національного економічного університету», входить до складу редакційної колегії журналу для дітей України «Дзвіночок».
Під науковим керівництвом ювіляра успішно захищено п'ять кандидатських дисертацій. Понад 20 разів він виступав у ролі офіційного опонента по захисту кандидатських і докторських дисертацій. Неодноразово був науковим керівником і виконавцем науково-дослідних робіт, науковим керівником магістерських і бакалаврських дипломних робіт.
Поряд із досягненнями у науковій сфері Василь Антонович знаний в Україні як поет і літературознавець. Автор збірки віршів для дітей «Мій Букварику, Букводарику» (1996 p.), поетичної збірки «Пора каштанового цвіту» (2001), пісенних збірників «Мамині турботи» (1997 та 2003 роки, спільно з кримським композитором Віталієм Лазаренком), кількох десятків літературно-критичних статей, сотень публікацій у друкованих та електронних періодичних виданнях. На його слова написано майже 50 пісень, окремі з яких звучать у виконанні вітчизняних професійних і аматорських творчих колективів та артистів. Лауреат Всеукраїнської літературно-мистецької премії ім. Іванни Блажкевич (2001 р.).
І. ВІКОНСЬКА.
«Вільне життя +». П’ятниця, 21 червня 2019 року, № 50 (16098). С. 3.
Народився Василь Антонович 26 червня 1959 року в селі Нагірянці Чортківського району. Закінчив Копичинський технікум бухгалтерського обліку в 1977 році, економічний факультет Української сільськогосподарської академії в 1981 році. Кандидатську дисертацію «Облік і аналіз виробництва та реалізації продукції скотарства» захистив у 1990 році, а в 2012 році – докторську дисертацію «Теоретико-методологічні засади обліку і контролю витрат та доходів підприємств». Трудовий шлях В. А. Дерій розпочав у 1982 році, очоливши бухгалтерську службу колгоспу «Золота нива» (с. Буряківка Заліщицького району). Протягом 1986-1987 років працював на посаді провідного спеціаліста групи з організації обліку та звітності в сільськогосподарських підприємствах Агропромислового комітету області (1986-1987 pp.). У Тернопільському національному економічному університеті працює з 1982 року (крім 1986-1989 pp.), де пройшов шлях від асистента до професора кафедри.
Автор і співавтор понад 270 наукових і навчально-методичних праць, у тому числі семи монографій, десяти підручників, кількох навчальних посібників. Бере активну участь у громадській та науковій роботі. Член Федерації професійних бухгалтерів і аудиторів України, ради Федерації аудиторів, бухгалтерів і фінансистів АПК України, вченої ради Тернопільського національного економічного університету, спеціалізованої вченої ради по захисту кандидатських і докторських дисертацій. Заступник головного редактора наукового фахового журналу «Вісник Тернопільського національного економічного університету», входить до складу редакційної колегії журналу для дітей України «Дзвіночок».
Під науковим керівництвом ювіляра успішно захищено п'ять кандидатських дисертацій. Понад 20 разів він виступав у ролі офіційного опонента по захисту кандидатських і докторських дисертацій. Неодноразово був науковим керівником і виконавцем науково-дослідних робіт, науковим керівником магістерських і бакалаврських дипломних робіт.
Поряд із досягненнями у науковій сфері Василь Антонович знаний в Україні як поет і літературознавець. Автор збірки віршів для дітей «Мій Букварику, Букводарику» (1996 p.), поетичної збірки «Пора каштанового цвіту» (2001), пісенних збірників «Мамині турботи» (1997 та 2003 роки, спільно з кримським композитором Віталієм Лазаренком), кількох десятків літературно-критичних статей, сотень публікацій у друкованих та електронних періодичних виданнях. На його слова написано майже 50 пісень, окремі з яких звучать у виконанні вітчизняних професійних і аматорських творчих колективів та артистів. Лауреат Всеукраїнської літературно-мистецької премії ім. Іванни Блажкевич (2001 р.).
І. ВІКОНСЬКА.
«Вільне життя +». П’ятниця, 21 червня 2019 року, № 50 (16098). С. 3.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
