Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.04
11:28
Ах, це літо таке передчасне,
Що звалилось на голову нам,
Невтоленне, гаряче, прекрасне,
Нагорода за вічний бедлам.
Передчасні ця спека неждана
І це сонце пекуче, жорстке.
Передчасні, як перше кохання,
Що звалилось на голову нам,
Невтоленне, гаряче, прекрасне,
Нагорода за вічний бедлам.
Передчасні ця спека неждана
І це сонце пекуче, жорстке.
Передчасні, як перше кохання,
2026.02.03
19:19
Шум далекий, шлях не близький.
Заморозилося… слизько.
Йдеш. Не хочеш, а йти треба.
Ти звертаєшся до себе
Повернутися б, забути…
Відпочити би, роззутись
І пірнуть під одіяло.
Майже… майже ідеально.
Заморозилося… слизько.
Йдеш. Не хочеш, а йти треба.
Ти звертаєшся до себе
Повернутися б, забути…
Відпочити би, роззутись
І пірнуть під одіяло.
Майже… майже ідеально.
2026.02.03
19:03
Немає поки що незамінимих на той світ,
Та все ж Всевишнього благаю:
Щоб зберігати справедливість на Землі,
Тільки злочинців слід по-справжньому карати:
Брать поза чергою на той світ, а не саджать за грати.
Зрештою як і тих, хто не знає, що робить,
Та все ж Всевишнього благаю:
Щоб зберігати справедливість на Землі,
Тільки злочинців слід по-справжньому карати:
Брать поза чергою на той світ, а не саджать за грати.
Зрештою як і тих, хто не знає, що робить,
2026.02.03
16:59
Наснилася осінь посеред зими
І наш стадіон, той, що родом з дитинства.
Кружляє пожовкле і втомлене листя...
Далеко від мене скорботні шторми.
Ворота відчинені. Треба зайти,
Бо як же давно не було туди входу!
Повільно заходжу. Вдихаю свободу,
І наш стадіон, той, що родом з дитинства.
Кружляє пожовкле і втомлене листя...
Далеко від мене скорботні шторми.
Ворота відчинені. Треба зайти,
Бо як же давно не було туди входу!
Повільно заходжу. Вдихаю свободу,
2026.02.03
13:48
Сполохані ліси
вслухаються у тишу,
а безгомінь не та —
не ніжна,
як колись…
День під пахвою сну
журу свою колише,
а ніч поміж сирен
вслухаються у тишу,
а безгомінь не та —
не ніжна,
як колись…
День під пахвою сну
журу свою колише,
а ніч поміж сирен
2026.02.03
10:48
Співає птах, руйнує темінь
У гущині, у дивних снах.
Співає птах крізь ночі терем.
Співають і любов, і крах.
Ледь чутно долинає стогін,
Любовний шепіт, шал палкий.
А в когось залишився спомин
У гущині, у дивних снах.
Співає птах крізь ночі терем.
Співають і любов, і крах.
Ледь чутно долинає стогін,
Любовний шепіт, шал палкий.
А в когось залишився спомин
2026.02.03
05:30
Їхав би до станції
На поїзд би успів
Немає сподівань щодо
Повтору чуттів о цих
Був багатієм я
Нині я жебрак
Й ніколи в лагіднім житті
На поїзд би успів
Немає сподівань щодо
Повтору чуттів о цих
Був багатієм я
Нині я жебрак
Й ніколи в лагіднім житті
2026.02.02
20:41
Надішліть мої сни лелеками
ген за обрій, за небокрай,
де любов заливає глеками
росянистий карпатський плай,
щоб слова оселились птицями-
емігрантами в далині
і віддали тепла сторицею
тим, хто дав колись крил мені.
ген за обрій, за небокрай,
де любов заливає глеками
росянистий карпатський плай,
щоб слова оселились птицями-
емігрантами в далині
і віддали тепла сторицею
тим, хто дав колись крил мені.
2026.02.02
14:09
Щічки, наче бурячки,
Оченята - сонечка,
Усміхається мені
Моя люба донечка.
Зупинилася й сміється,
Втішене серденько,
Бо вітає її зранку
Оченята - сонечка,
Усміхається мені
Моя люба донечка.
Зупинилася й сміється,
Втішене серденько,
Бо вітає її зранку
2026.02.02
10:35
Пустельний стадіон. Лиш ти стоїш на ньому,
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.
Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.
Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю
2026.02.02
08:56
НедоІсус кремлівський на чолі
Своєї зграї. " Честь йому та шана!"
Недоапостоли Росії топлять лій
З дурної пастви внуків Чингісхана.
Країна ефесбешних кріпаків!
Потворна челядь упира старого!
Їм платить чорт із крові п'ятаки
Своєї зграї. " Честь йому та шана!"
Недоапостоли Росії топлять лій
З дурної пастви внуків Чингісхана.
Країна ефесбешних кріпаків!
Потворна челядь упира старого!
Їм платить чорт із крові п'ятаки
2026.02.02
08:43
Час випускати на волю синиць -
я вдосталь їх грів у долонях,
лину в траву до небес - горілиць,
мріям шепочу: "По конях!":
/рій блискавиць,
хор громовиць
тихне умить
у скронях/.
я вдосталь їх грів у долонях,
лину в траву до небес - горілиць,
мріям шепочу: "По конях!":
/рій блискавиць,
хор громовиць
тихне умить
у скронях/.
2026.02.02
08:07
Далеке минуле не сниться щоночі:
крохмалем волосся, полудою очі,
морозивом день у вікні.
Застуджену душу не гріє кофтина...
На ліжку холоднім старенька дитина —
кирпатим грибочком на пні.
Всміхається мило, кому — невідомо?
крохмалем волосся, полудою очі,
морозивом день у вікні.
Застуджену душу не гріє кофтина...
На ліжку холоднім старенька дитина —
кирпатим грибочком на пні.
Всміхається мило, кому — невідомо?
2026.02.01
21:27
Очікувано розділяє час
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига
2026.02.01
21:08
Ще поміж шубою й плащем,
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість Весні?
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість Весні?
2026.02.01
16:33
Не в кожного, мабуть, гуманне серце.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Дерій (1959) /
Критика | Аналітика
Економіст і поет
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Економіст і поет
26 червня шістдесятирічний ювілей відзначатиме один з провідних українських вчених у галузі бухгалтерського обліку, економічного аналізу та контролю, доктор економічних наук, професор кафедри обліку та оподаткування підприємницької діяльності Тернопільського національного економічного університету, академік Академії економічних наук України, педагог, поет, літературознавець Василь Антонович Дерій.
Народився Василь Антонович 26 червня 1959 року в селі Нагірянці Чортківського району. Закінчив Копичинський технікум бухгалтерського обліку в 1977 році, економічний факультет Української сільськогосподарської академії в 1981 році. Кандидатську дисертацію «Облік і аналіз виробництва та реалізації продукції скотарства» захистив у 1990 році, а в 2012 році – докторську дисертацію «Теоретико-методологічні засади обліку і контролю витрат та доходів підприємств». Трудовий шлях В. А. Дерій розпочав у 1982 році, очоливши бухгалтерську службу колгоспу «Золота нива» (с. Буряківка Заліщицького району). Протягом 1986-1987 років працював на посаді провідного спеціаліста групи з організації обліку та звітності в сільськогосподарських підприємствах Агропромислового комітету області (1986-1987 pp.). У Тернопільському національному економічному університеті працює з 1982 року (крім 1986-1989 pp.), де пройшов шлях від асистента до професора кафедри.
Автор і співавтор понад 270 наукових і навчально-методичних праць, у тому числі семи монографій, десяти підручників, кількох навчальних посібників. Бере активну участь у громадській та науковій роботі. Член Федерації професійних бухгалтерів і аудиторів України, ради Федерації аудиторів, бухгалтерів і фінансистів АПК України, вченої ради Тернопільського національного економічного університету, спеціалізованої вченої ради по захисту кандидатських і докторських дисертацій. Заступник головного редактора наукового фахового журналу «Вісник Тернопільського національного економічного університету», входить до складу редакційної колегії журналу для дітей України «Дзвіночок».
Під науковим керівництвом ювіляра успішно захищено п'ять кандидатських дисертацій. Понад 20 разів він виступав у ролі офіційного опонента по захисту кандидатських і докторських дисертацій. Неодноразово був науковим керівником і виконавцем науково-дослідних робіт, науковим керівником магістерських і бакалаврських дипломних робіт.
Поряд із досягненнями у науковій сфері Василь Антонович знаний в Україні як поет і літературознавець. Автор збірки віршів для дітей «Мій Букварику, Букводарику» (1996 p.), поетичної збірки «Пора каштанового цвіту» (2001), пісенних збірників «Мамині турботи» (1997 та 2003 роки, спільно з кримським композитором Віталієм Лазаренком), кількох десятків літературно-критичних статей, сотень публікацій у друкованих та електронних періодичних виданнях. На його слова написано майже 50 пісень, окремі з яких звучать у виконанні вітчизняних професійних і аматорських творчих колективів та артистів. Лауреат Всеукраїнської літературно-мистецької премії ім. Іванни Блажкевич (2001 р.).
І. ВІКОНСЬКА.
«Вільне життя +». П’ятниця, 21 червня 2019 року, № 50 (16098). С. 3.
Народився Василь Антонович 26 червня 1959 року в селі Нагірянці Чортківського району. Закінчив Копичинський технікум бухгалтерського обліку в 1977 році, економічний факультет Української сільськогосподарської академії в 1981 році. Кандидатську дисертацію «Облік і аналіз виробництва та реалізації продукції скотарства» захистив у 1990 році, а в 2012 році – докторську дисертацію «Теоретико-методологічні засади обліку і контролю витрат та доходів підприємств». Трудовий шлях В. А. Дерій розпочав у 1982 році, очоливши бухгалтерську службу колгоспу «Золота нива» (с. Буряківка Заліщицького району). Протягом 1986-1987 років працював на посаді провідного спеціаліста групи з організації обліку та звітності в сільськогосподарських підприємствах Агропромислового комітету області (1986-1987 pp.). У Тернопільському національному економічному університеті працює з 1982 року (крім 1986-1989 pp.), де пройшов шлях від асистента до професора кафедри.
Автор і співавтор понад 270 наукових і навчально-методичних праць, у тому числі семи монографій, десяти підручників, кількох навчальних посібників. Бере активну участь у громадській та науковій роботі. Член Федерації професійних бухгалтерів і аудиторів України, ради Федерації аудиторів, бухгалтерів і фінансистів АПК України, вченої ради Тернопільського національного економічного університету, спеціалізованої вченої ради по захисту кандидатських і докторських дисертацій. Заступник головного редактора наукового фахового журналу «Вісник Тернопільського національного економічного університету», входить до складу редакційної колегії журналу для дітей України «Дзвіночок».
Під науковим керівництвом ювіляра успішно захищено п'ять кандидатських дисертацій. Понад 20 разів він виступав у ролі офіційного опонента по захисту кандидатських і докторських дисертацій. Неодноразово був науковим керівником і виконавцем науково-дослідних робіт, науковим керівником магістерських і бакалаврських дипломних робіт.
Поряд із досягненнями у науковій сфері Василь Антонович знаний в Україні як поет і літературознавець. Автор збірки віршів для дітей «Мій Букварику, Букводарику» (1996 p.), поетичної збірки «Пора каштанового цвіту» (2001), пісенних збірників «Мамині турботи» (1997 та 2003 роки, спільно з кримським композитором Віталієм Лазаренком), кількох десятків літературно-критичних статей, сотень публікацій у друкованих та електронних періодичних виданнях. На його слова написано майже 50 пісень, окремі з яких звучать у виконанні вітчизняних професійних і аматорських творчих колективів та артистів. Лауреат Всеукраїнської літературно-мистецької премії ім. Іванни Блажкевич (2001 р.).
І. ВІКОНСЬКА.
«Вільне життя +». П’ятниця, 21 червня 2019 року, № 50 (16098). С. 3.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
