Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.24
06:25
Сонця подихи гарячі
Так прогріли злеглий сніг,
Що від болю він аж плаче
Та спливає із доріг.
І брудними потічками
Наповняє рівчаки, -
І вузенькими струмками
Проникає до ріки.
Так прогріли злеглий сніг,
Що від болю він аж плаче
Та спливає із доріг.
І брудними потічками
Наповняє рівчаки, -
І вузенькими струмками
Проникає до ріки.
2026.03.23
21:20
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2026.03.23
15:48
Михайло Рудерман (1905-1984; народився й провів юність в Україні)
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
2026.03.23
13:23
Вони у згадах не для втіхи –
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
А судноплавству не навчали
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
А судноплавству не навчали
2026.03.23
11:25
Я так хотів
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
2026.03.23
09:36
Допоки є мама у сина,
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
2026.03.23
07:25
Мене зустріли, як належить
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
2026.03.22
23:00
замість ПІСЛЯМОВИ)
Тепер вони троє – мати та її соколи – спочивають у безіменних могилах, але їхні душі щоночі повертаються до Свято-Іллінської церкви, де колись Розанда присягала Тимошеві на вірність.
2026.03.22
17:34
Старий шинок над дорогу недалік Полтави.
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
2026.03.22
15:33
Поки наша колегіальна система не працює, перед "амбразурою" доводиться бути мені, і вихідними днями я маю право на свої маневри у переміщенні.
Сьогодні закінчується тижневе коло, а якими справами буду зайнятий завтра, сказати складно. С
2026.03.22
13:41
То як забути? Чи можливо?
В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.
Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.
В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.
Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.
2026.03.22
12:50
Цукор-рафінад корисний тим, що його важче переплутати з сіллю.
Ідеальний жіночий стан – коли 90х60х90, ідеальний чоловічий стан – коли 3 по 100.
Краще нехай шкварчить олія на пательні, ніж шкварчить жінка з пательнею.
Струнким жінкам так би пасув
2026.03.22
12:18
Колись в осінній глибині
Захочеш літо повернути
І в осені на самім дні
Знайти печаль від м'яти й рути.
В терпкій осінній глибині
Тобі відкриються прозріння
І у мутній нічній воді
Захочеш літо повернути
І в осені на самім дні
Знайти печаль від м'яти й рути.
В терпкій осінній глибині
Тобі відкриються прозріння
І у мутній нічній воді
2026.03.22
11:29
Любив тебе я тоді
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?
-А я так же поривалась,
Щоб побуть з тобою...
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?
-А я так же поривалась,
Щоб побуть з тобою...
2026.03.22
10:09
Я сонцю вклоняюсь нині,
Йому, як тобі раніше.
Між нами найдовші милі,
Любові моєї ніше.
Не виберусь, певно, звідти.
Замкнуся, щоб не відкритись,
І буде собі сидіти
Йому, як тобі раніше.
Між нами найдовші милі,
Любові моєї ніше.
Не виберусь, певно, звідти.
Замкнуся, щоб не відкритись,
І буде собі сидіти
2026.03.22
08:59
березня 1923 року народився легендарний французький актор-мім єврейського походження і великий громадянин.
Кажуть, це він подарував Майклу Джексону його знамениту «місячну ходу».
А ще існує історія, що ніби сам Чарлі Чаплін запросив його за свій столи
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Булат (1980) /
Поеми
Буття Іллі
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Буття Іллі
Де та Росія тоді була,
Коли Ілля тут народивсь,
Київ столиця, на світ гула,
У ній і він пізніш спочивсь.
Йому і друзів ви припнули,
Не бачив він їх за життя,
В інших краях та часі були,
Робіть окремо з них буття.
Історія багато каже,
Про Русь, про Київ і синів.
Нехай вона усім покаже
Погляд новий для віщунів.
Хоч і козаків ще не було,
Ілля був перший серед них,
Свободи його вітром дуло
До волі й правди перед всіх.
Ну що ж, почнемо ми з початку,
З часів коли він народивсь.
Але зробімо тут нотатку,
Жовтень був місяць, як не збивсь.
Під Києвом Іван Чоботько,
В селі Моровійськ здавна жив.
Сім'ї чернігівської батько,
Хазяїн був широких нив.
Родився син, ще було темно,
В тісній хатині на печі.
Світло і радість не даремно
Приніс Ілля серед ночі.
Малим родився, як всі діти,
Та змалку в ньому щось було.
Хоч важко було і ходити -
В руках у нього все гуло.
На печі легше, так і в полі
На спині лежа спочивать,
Той біль важкий, так треба долі,
Вузлом на руку зав'язать.
Коли і мучився, трудився -
Батькам крізь силу помагав.
Характер ріс і сам кріпився.
Діло полегшив костоправ.
Був той каліка юродивий,
Та сам цілитель хоч куди.
Народ простий без ліків живий,
А тут знахар від природи.
Поставив він як треба спину -
Ілько, мов знову народивсь.
Хлопець міцний, що хміль по тину,
На ноги встав і в вись повивсь.
Країна тоді розвивалась,
Міцні та вірні в Київ йшли.
Так і Іллю, як сила взялась,
До раті князя позвали.
Було Іллі тридцять три роки
Пора й країні дань нести.
Ісус воскрес, а в ньому соки
І сил на всіх носить хрести.
Узяв коня у батька свого,
В столицю зразу ж поскакав.
Годин за п'ять до війська того,
Хто князем був і всіх держав.
Коли побачили козака -
На п'ядю вищий, сили міх.
Зразу ж до лав того юнака
Занесли першим перед всіх.
І Муровленіним прозвали,
По селу сам де народивсь.
Хоч роду батька і питали
З іншим він прізвиськом і зливсь.
І зброю дали, в чоботи взули,
Кольчугу також, щоб прикривсь.
Пішов туди де справи були -
Ворог в краю з всіх сил бісивсь.
Дорога довга, коню важко -
Богатир добрий, ще й броня.
У лісі скинути бо тяжко,
Щоб відпочити до раня.
Девять дубів, природа гарна,
Тут можна мати і привал.
Втомленому йти то справа марна
Десь упадеш ще наповал.
Не встиг Ілля собі лягти -
Як лізуть з лісу половці,
Крізь сон до хащів затягти,
Легкої здобичі знавці.
Та не так просто теє діло,
Коли ти в'яжеш богатиря -
У нього й чобіт в руках, тіло
Ворога б'є як та гиря.
На купу склав всіх, пов'язав
Вже сон пропав і треба іти.
Там на посту, коли здавав,
Було воякам сміхоти.
Чоботько воїн чоботом,
Не встиг на службу заступить,
Склада бандитів одним сном,
Якби не бачить й не вірить.
Мстислав був князь, коли почув
І сам не вірив він тому,
До поки в темницю на засув,
Не здали ворогів йому.
Між тим в Іллі дальня дорога
До землі нашої межі.
Поїхав він щоб від порога,
Гнати тих половців з вежі.
Ілля став старшим на заставі
Де було хлопців тридцять душ.
Відвагу ворогу на справі
Показати міг - тут їх не руш.
Булатний меч, зброя вояка,
Вірним був другом у бою.
Хоч ніби й справа і двояка,
Вбивав він тільки за свою,
За землю рідну і батьків,
Дітей малих, її синів.
Стеріг він мирних селюків,
Яким і сам бути хотів.
Князі мінялись у столиці,
Боролись люто за престол.
Та воїн все ж стеріг границі,
Від зовнішніх всіляких зол.
Князі давали всім укази,
Ловити тих хто десь мішав.
Деколи важко, все ж накази
Ілля робив, думки лишав.
Зробив собі гріхів з волхвами,
Що солов'ями нарікли.
Ходили київськими землями,
Старої віри душ посли.
Привести мав їх у столицю,
Щоб християнство прийняли.
Про сил природу, вір каплицю
Нікому правди не несли.
Хоч Богу вірив він новому,
І хрест на грудях був в нього,
Та силу бачив і в старому,
Цілющу віру рідного.
Гірко сприйняв, коли сказали,
Що голови знесли волхвам.
Ті християнство не прийняли,
Вірні були своїм богам.
Гріх був, хоч ніби і невинний,
Бо сам з дружиною ходив.
На смерть привів, а князь неспинний
Їх просто взяв собі убив.
У князя віра похитнулась -
Не всі вони гідні були.
Не раз князів дружина гнулась,
Коли Іллю у бій звали.
В країну ж вірив на заставі,
З ворогом бився, як прийде.
Сильніших брав і на заграві
До долу клав, хай більш не йде.
Хоронив бува і рідних братів,
Що в боях поряд полягли.
Не жалів ніколи своїх латів,
Не раз самого із бійнь тягли.
Служив отак він довгі роки,
Аж поки ранили в бою.
Монахом стати рішив доки
Богові любий він в строю.
Гріхи спокути, людям служити
Далеко від мирських забав.
До старості віку дожити,
Пройти, як ходять до відправ.
Служив Ілля в Лаврі смиренно,
І не повірив би ніхто,
Що положив він не даремно
За вік до цього душ не сто.
І за покору шанували,
За вдачу тиху і любов.
Хоч часом добре відчували,
Десь там чернечу люту кров.
Прожив би так та Рюрик сунув
У Київ владу одібрать -
Ілля ізнов справи відсунув,
Щоб захистити братів рать.
Так, захищати можна землю,
Лиш ту, що тебе родила.
Як не хотілось цього Кремлю,
Під Києвом вона була.
Поляг Ілля у бою тому,
Мирний на вид собі монах,
Ворог із півночі у бої злому,
Заставив згинути у снах.
Брати монахи, ратні брати
Тіло і спогад зберегли.
Святим в печерах йому стати,
У Лаврі мощі полягли.
До мощів тих всі люди ходять,
Хоч дух Іллі живе в раю.
Сили у собі враз знаходять,
Щоб жити мирно у краю.
Як треба, будуть боронити
І Україну і дітей
Так треба гідно життя жити -
Буття Іллі для всіх людей.
З нього написані ікони,
Пам'ять ніколи час не стре.
Життя пройшов він рубікони,
Приклад того, як жити тре.
Коли Ілля тут народивсь,
Київ столиця, на світ гула,
У ній і він пізніш спочивсь.
Йому і друзів ви припнули,
Не бачив він їх за життя,
В інших краях та часі були,
Робіть окремо з них буття.
Історія багато каже,
Про Русь, про Київ і синів.
Нехай вона усім покаже
Погляд новий для віщунів.
Хоч і козаків ще не було,
Ілля був перший серед них,
Свободи його вітром дуло
До волі й правди перед всіх.
Ну що ж, почнемо ми з початку,
З часів коли він народивсь.
Але зробімо тут нотатку,
Жовтень був місяць, як не збивсь.
Під Києвом Іван Чоботько,
В селі Моровійськ здавна жив.
Сім'ї чернігівської батько,
Хазяїн був широких нив.
Родився син, ще було темно,
В тісній хатині на печі.
Світло і радість не даремно
Приніс Ілля серед ночі.
Малим родився, як всі діти,
Та змалку в ньому щось було.
Хоч важко було і ходити -
В руках у нього все гуло.
На печі легше, так і в полі
На спині лежа спочивать,
Той біль важкий, так треба долі,
Вузлом на руку зав'язать.
Коли і мучився, трудився -
Батькам крізь силу помагав.
Характер ріс і сам кріпився.
Діло полегшив костоправ.
Був той каліка юродивий,
Та сам цілитель хоч куди.
Народ простий без ліків живий,
А тут знахар від природи.
Поставив він як треба спину -
Ілько, мов знову народивсь.
Хлопець міцний, що хміль по тину,
На ноги встав і в вись повивсь.
Країна тоді розвивалась,
Міцні та вірні в Київ йшли.
Так і Іллю, як сила взялась,
До раті князя позвали.
Було Іллі тридцять три роки
Пора й країні дань нести.
Ісус воскрес, а в ньому соки
І сил на всіх носить хрести.
Узяв коня у батька свого,
В столицю зразу ж поскакав.
Годин за п'ять до війська того,
Хто князем був і всіх держав.
Коли побачили козака -
На п'ядю вищий, сили міх.
Зразу ж до лав того юнака
Занесли першим перед всіх.
І Муровленіним прозвали,
По селу сам де народивсь.
Хоч роду батька і питали
З іншим він прізвиськом і зливсь.
І зброю дали, в чоботи взули,
Кольчугу також, щоб прикривсь.
Пішов туди де справи були -
Ворог в краю з всіх сил бісивсь.
Дорога довга, коню важко -
Богатир добрий, ще й броня.
У лісі скинути бо тяжко,
Щоб відпочити до раня.
Девять дубів, природа гарна,
Тут можна мати і привал.
Втомленому йти то справа марна
Десь упадеш ще наповал.
Не встиг Ілля собі лягти -
Як лізуть з лісу половці,
Крізь сон до хащів затягти,
Легкої здобичі знавці.
Та не так просто теє діло,
Коли ти в'яжеш богатиря -
У нього й чобіт в руках, тіло
Ворога б'є як та гиря.
На купу склав всіх, пов'язав
Вже сон пропав і треба іти.
Там на посту, коли здавав,
Було воякам сміхоти.
Чоботько воїн чоботом,
Не встиг на службу заступить,
Склада бандитів одним сном,
Якби не бачить й не вірить.
Мстислав був князь, коли почув
І сам не вірив він тому,
До поки в темницю на засув,
Не здали ворогів йому.
Між тим в Іллі дальня дорога
До землі нашої межі.
Поїхав він щоб від порога,
Гнати тих половців з вежі.
Ілля став старшим на заставі
Де було хлопців тридцять душ.
Відвагу ворогу на справі
Показати міг - тут їх не руш.
Булатний меч, зброя вояка,
Вірним був другом у бою.
Хоч ніби й справа і двояка,
Вбивав він тільки за свою,
За землю рідну і батьків,
Дітей малих, її синів.
Стеріг він мирних селюків,
Яким і сам бути хотів.
Князі мінялись у столиці,
Боролись люто за престол.
Та воїн все ж стеріг границі,
Від зовнішніх всіляких зол.
Князі давали всім укази,
Ловити тих хто десь мішав.
Деколи важко, все ж накази
Ілля робив, думки лишав.
Зробив собі гріхів з волхвами,
Що солов'ями нарікли.
Ходили київськими землями,
Старої віри душ посли.
Привести мав їх у столицю,
Щоб християнство прийняли.
Про сил природу, вір каплицю
Нікому правди не несли.
Хоч Богу вірив він новому,
І хрест на грудях був в нього,
Та силу бачив і в старому,
Цілющу віру рідного.
Гірко сприйняв, коли сказали,
Що голови знесли волхвам.
Ті християнство не прийняли,
Вірні були своїм богам.
Гріх був, хоч ніби і невинний,
Бо сам з дружиною ходив.
На смерть привів, а князь неспинний
Їх просто взяв собі убив.
У князя віра похитнулась -
Не всі вони гідні були.
Не раз князів дружина гнулась,
Коли Іллю у бій звали.
В країну ж вірив на заставі,
З ворогом бився, як прийде.
Сильніших брав і на заграві
До долу клав, хай більш не йде.
Хоронив бува і рідних братів,
Що в боях поряд полягли.
Не жалів ніколи своїх латів,
Не раз самого із бійнь тягли.
Служив отак він довгі роки,
Аж поки ранили в бою.
Монахом стати рішив доки
Богові любий він в строю.
Гріхи спокути, людям служити
Далеко від мирських забав.
До старості віку дожити,
Пройти, як ходять до відправ.
Служив Ілля в Лаврі смиренно,
І не повірив би ніхто,
Що положив він не даремно
За вік до цього душ не сто.
І за покору шанували,
За вдачу тиху і любов.
Хоч часом добре відчували,
Десь там чернечу люту кров.
Прожив би так та Рюрик сунув
У Київ владу одібрать -
Ілля ізнов справи відсунув,
Щоб захистити братів рать.
Так, захищати можна землю,
Лиш ту, що тебе родила.
Як не хотілось цього Кремлю,
Під Києвом вона була.
Поляг Ілля у бою тому,
Мирний на вид собі монах,
Ворог із півночі у бої злому,
Заставив згинути у снах.
Брати монахи, ратні брати
Тіло і спогад зберегли.
Святим в печерах йому стати,
У Лаврі мощі полягли.
До мощів тих всі люди ходять,
Хоч дух Іллі живе в раю.
Сили у собі враз знаходять,
Щоб жити мирно у краю.
Як треба, будуть боронити
І Україну і дітей
Так треба гідно життя жити -
Буття Іллі для всіх людей.
З нього написані ікони,
Пам'ять ніколи час не стре.
Життя пройшов він рубікони,
Приклад того, як жити тре.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
