Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.13
11:42
Не віриться, що перше серпня
До нас навшпиньках підійшло,
Встромивши вістря прямо в серце,
Нахмуривши сумне чоло.
Воно прийшло, як піхотинець
Крізь огорожі та рови.
Воно пропхалось попідтинню
До нас навшпиньках підійшло,
Встромивши вістря прямо в серце,
Нахмуривши сумне чоло.
Воно прийшло, як піхотинець
Крізь огорожі та рови.
Воно пропхалось попідтинню
2026.03.13
11:36
Щоденно поїзди гудками плакали,
Коли везли вигнанців по землі,
Котра пахтіла кров'ю вурдалакові,
Що жадібно від галасу хмелів.
Хватав жінок, дітей, і люто бавився,
Незнаний звір залісенських боліт,
Гонимий і жадобою і заздрістю
Коли везли вигнанців по землі,
Котра пахтіла кров'ю вурдалакові,
Що жадібно від галасу хмелів.
Хватав жінок, дітей, і люто бавився,
Незнаний звір залісенських боліт,
Гонимий і жадобою і заздрістю
2026.03.13
05:57
Пересохли джерела натхнення
І озер задоволень нема, -
Маячить за плечима у мене
Без ніяких здобутків сума.
Повисає, мов прапор поразки,
Мов безсилля і слабкості знак, -
Мов закінчення доброї казки,
Яке щойно дошкрябав сяк-так...
І озер задоволень нема, -
Маячить за плечима у мене
Без ніяких здобутків сума.
Повисає, мов прапор поразки,
Мов безсилля і слабкості знак, -
Мов закінчення доброї казки,
Яке щойно дошкрябав сяк-так...
2026.03.13
05:08
Осипався із підборіддя мій грим
Занурю печалі у віскі & джин
Приборкувач занапастив свій батіг
І леви замовкли і тигри притихли
Ла-ла-ла-ла-ла-ла-ей
О вип’єм усі адже клоун помер
Занурю печалі у віскі & джин
Приборкувач занапастив свій батіг
І леви замовкли і тигри притихли
Ла-ла-ла-ла-ла-ла-ей
О вип’єм усі адже клоун помер
2026.03.12
23:33
Зимова соната лунає красиво,
Сніжинки легенькі пошиють серпанок.
Казкова новела лягає курсивом -
Краплинки надії прикрасять світанок.
Октави небесні співають блакиттю,
Стражденні рядочки запахли зимою.
Ласкаво засяють минулі століття,
Сніжинки легенькі пошиють серпанок.
Казкова новела лягає курсивом -
Краплинки надії прикрасять світанок.
Октави небесні співають блакиттю,
Стражденні рядочки запахли зимою.
Ласкаво засяють минулі століття,
2026.03.12
22:48
Себе, коханого, люби,
Люби шалено й емоційно.
Ти найдорожчий і безцінний
Серед безликої юрби.
Себе, коханого, люби,
Не припиняй ні на хвилину,
Нехай думки до себе линуть
Люби шалено й емоційно.
Ти найдорожчий і безцінний
Серед безликої юрби.
Себе, коханого, люби,
Не припиняй ні на хвилину,
Нехай думки до себе линуть
2026.03.12
17:24
У часи, як в Україні ще чумакували.
Ішли валки чумацькії по Дикому полю,
Випробовували часто мінливую долю,
Бо усякі небезпеки на них там чигали.
Хижаки та ще, не дай Бог, степові пожежі,
Від яких порятуватись було неможливо.
Чи то в балці налетить
Ішли валки чумацькії по Дикому полю,
Випробовували часто мінливую долю,
Бо усякі небезпеки на них там чигали.
Хижаки та ще, не дай Бог, степові пожежі,
Від яких порятуватись було неможливо.
Чи то в балці налетить
2026.03.12
17:01
І
Знищує совкове покоління
бог війни, але цупке коріння
пріє – не пани, і не раби,
а розтерте жорнами судьби
і не пересіяне насіння
під орала іншої доби.
Ера воєн вирушає далі,
Знищує совкове покоління
бог війни, але цупке коріння
пріє – не пани, і не раби,
а розтерте жорнами судьби
і не пересіяне насіння
під орала іншої доби.
Ера воєн вирушає далі,
2026.03.12
15:16
Я чув, що скоро весняна відлига
Розтопить лід прозоро-кришталевий...
І дійсно! Тануть вже баби зі снігу...
Та серед них немає королеви.
Усупереч весні у серці зимно.
Куди не подивлюсь - нема нікого.
О, руйнівна фантазіє нестримна!
Розтопить лід прозоро-кришталевий...
І дійсно! Тануть вже баби зі снігу...
Та серед них немає королеви.
Усупереч весні у серці зимно.
Куди не подивлюсь - нема нікого.
О, руйнівна фантазіє нестримна!
2026.03.12
11:36
Зло, не покаране належне за життя,
Спроможне мстити навіть з того світу.
В далекому минулім Ірод,
В нашу епоху біснуватий Гітлер
Керує помислами всіма із того світу
Пройдисвітів сьогоднішніх безпросвітних,
Готових на будь-яке зло, навіть на яде
Спроможне мстити навіть з того світу.
В далекому минулім Ірод,
В нашу епоху біснуватий Гітлер
Керує помислами всіма із того світу
Пройдисвітів сьогоднішніх безпросвітних,
Готових на будь-яке зло, навіть на яде
2026.03.12
11:08
Подорожній іде
невідомо куди, він продирається
крізь ніч. Його ніхто
не чекає. Його вічним посохом
стала самотність,
а вічним другом - покинутість.
До кого він постукає у двері?
До відчаю, зневіри?
невідомо куди, він продирається
крізь ніч. Його ніхто
не чекає. Його вічним посохом
стала самотність,
а вічним другом - покинутість.
До кого він постукає у двері?
До відчаю, зневіри?
2026.03.12
10:43
Його музика давала натхнення майже кожному композитору європейської традиції - від Моцарта до Шенберга. Навіть рок-музиканти світового рівня Кіт Емерсон та Інгві Мальмстін вважають його своїм вчителем.
Тарас Шевченко згадував Баха у повісті «Варнак».
Тарас Шевченко згадував Баха у повісті «Варнак».
2026.03.12
07:24
Тишком-нишком
Лізе мишка
До куточка,
Де шматочків
Кілька шкірки
Вже до нірки
Притягнула
Ця товстуля,
Лізе мишка
До куточка,
Де шматочків
Кілька шкірки
Вже до нірки
Притягнула
Ця товстуля,
2026.03.12
01:36
Вимкну світло і звуки, хай зникне поволі усе навкруги,
І залишу цей світ за порогом, щоб спокій цілющий послухати.
Хай розчиняться в темряві й тиші старі призабуті гріхи,
Що навряд чи у крику та галасі будуть смиренно спокутані.
Мені б тиші ковток,
І залишу цей світ за порогом, щоб спокій цілющий послухати.
Хай розчиняться в темряві й тиші старі призабуті гріхи,
Що навряд чи у крику та галасі будуть смиренно спокутані.
Мені б тиші ковток,
2026.03.11
22:40
Дощ, що падав щоп’ятниці
(Згори вниз, з хмар в океан)
Нагадував пілігримам пізнання
Тендітного юнака-елліна
(О, Патрокле, ти горезнавець!)
З того часу
Як ведмедиці стали зорезнавцями,
Як птахи навчились кричати
(Згори вниз, з хмар в океан)
Нагадував пілігримам пізнання
Тендітного юнака-елліна
(О, Патрокле, ти горезнавець!)
З того часу
Як ведмедиці стали зорезнавцями,
Як птахи навчились кричати
2026.03.11
17:44
Будівничі готичної вежі
Задивлялися в Небо:
А може там провесінь?
Хотіли летіти
(Як ластівки)
Але Небо було камінним
(Бо сповнилося мовчанням –
Лиховісним,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Задивлялися в Небо:
А може там провесінь?
Хотіли летіти
(Як ластівки)
Але Небо було камінним
(Бо сповнилося мовчанням –
Лиховісним,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Булат (1980) /
Поеми
Буття Іллі
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Буття Іллі
Де та Росія тоді була,
Коли Ілля тут народивсь,
Київ столиця, на світ гула,
У ній і він пізніш спочивсь.
Йому і друзів ви припнули,
Не бачив він їх за життя,
В інших краях та часі були,
Робіть окремо з них буття.
Історія багато каже,
Про Русь, про Київ і синів.
Нехай вона усім покаже
Погляд новий для віщунів.
Хоч і козаків ще не було,
Ілля був перший серед них,
Свободи його вітром дуло
До волі й правди перед всіх.
Ну що ж, почнемо ми з початку,
З часів коли він народивсь.
Але зробімо тут нотатку,
Жовтень був місяць, як не збивсь.
Під Києвом Іван Чоботько,
В селі Моровійськ здавна жив.
Сім'ї чернігівської батько,
Хазяїн був широких нив.
Родився син, ще було темно,
В тісній хатині на печі.
Світло і радість не даремно
Приніс Ілля серед ночі.
Малим родився, як всі діти,
Та змалку в ньому щось було.
Хоч важко було і ходити -
В руках у нього все гуло.
На печі легше, так і в полі
На спині лежа спочивать,
Той біль важкий, так треба долі,
Вузлом на руку зав'язать.
Коли і мучився, трудився -
Батькам крізь силу помагав.
Характер ріс і сам кріпився.
Діло полегшив костоправ.
Був той каліка юродивий,
Та сам цілитель хоч куди.
Народ простий без ліків живий,
А тут знахар від природи.
Поставив він як треба спину -
Ілько, мов знову народивсь.
Хлопець міцний, що хміль по тину,
На ноги встав і в вись повивсь.
Країна тоді розвивалась,
Міцні та вірні в Київ йшли.
Так і Іллю, як сила взялась,
До раті князя позвали.
Було Іллі тридцять три роки
Пора й країні дань нести.
Ісус воскрес, а в ньому соки
І сил на всіх носить хрести.
Узяв коня у батька свого,
В столицю зразу ж поскакав.
Годин за п'ять до війська того,
Хто князем був і всіх держав.
Коли побачили козака -
На п'ядю вищий, сили міх.
Зразу ж до лав того юнака
Занесли першим перед всіх.
І Муровленіним прозвали,
По селу сам де народивсь.
Хоч роду батька і питали
З іншим він прізвиськом і зливсь.
І зброю дали, в чоботи взули,
Кольчугу також, щоб прикривсь.
Пішов туди де справи були -
Ворог в краю з всіх сил бісивсь.
Дорога довга, коню важко -
Богатир добрий, ще й броня.
У лісі скинути бо тяжко,
Щоб відпочити до раня.
Девять дубів, природа гарна,
Тут можна мати і привал.
Втомленому йти то справа марна
Десь упадеш ще наповал.
Не встиг Ілля собі лягти -
Як лізуть з лісу половці,
Крізь сон до хащів затягти,
Легкої здобичі знавці.
Та не так просто теє діло,
Коли ти в'яжеш богатиря -
У нього й чобіт в руках, тіло
Ворога б'є як та гиря.
На купу склав всіх, пов'язав
Вже сон пропав і треба іти.
Там на посту, коли здавав,
Було воякам сміхоти.
Чоботько воїн чоботом,
Не встиг на службу заступить,
Склада бандитів одним сном,
Якби не бачить й не вірить.
Мстислав був князь, коли почув
І сам не вірив він тому,
До поки в темницю на засув,
Не здали ворогів йому.
Між тим в Іллі дальня дорога
До землі нашої межі.
Поїхав він щоб від порога,
Гнати тих половців з вежі.
Ілля став старшим на заставі
Де було хлопців тридцять душ.
Відвагу ворогу на справі
Показати міг - тут їх не руш.
Булатний меч, зброя вояка,
Вірним був другом у бою.
Хоч ніби й справа і двояка,
Вбивав він тільки за свою,
За землю рідну і батьків,
Дітей малих, її синів.
Стеріг він мирних селюків,
Яким і сам бути хотів.
Князі мінялись у столиці,
Боролись люто за престол.
Та воїн все ж стеріг границі,
Від зовнішніх всіляких зол.
Князі давали всім укази,
Ловити тих хто десь мішав.
Деколи важко, все ж накази
Ілля робив, думки лишав.
Зробив собі гріхів з волхвами,
Що солов'ями нарікли.
Ходили київськими землями,
Старої віри душ посли.
Привести мав їх у столицю,
Щоб християнство прийняли.
Про сил природу, вір каплицю
Нікому правди не несли.
Хоч Богу вірив він новому,
І хрест на грудях був в нього,
Та силу бачив і в старому,
Цілющу віру рідного.
Гірко сприйняв, коли сказали,
Що голови знесли волхвам.
Ті християнство не прийняли,
Вірні були своїм богам.
Гріх був, хоч ніби і невинний,
Бо сам з дружиною ходив.
На смерть привів, а князь неспинний
Їх просто взяв собі убив.
У князя віра похитнулась -
Не всі вони гідні були.
Не раз князів дружина гнулась,
Коли Іллю у бій звали.
В країну ж вірив на заставі,
З ворогом бився, як прийде.
Сильніших брав і на заграві
До долу клав, хай більш не йде.
Хоронив бува і рідних братів,
Що в боях поряд полягли.
Не жалів ніколи своїх латів,
Не раз самого із бійнь тягли.
Служив отак він довгі роки,
Аж поки ранили в бою.
Монахом стати рішив доки
Богові любий він в строю.
Гріхи спокути, людям служити
Далеко від мирських забав.
До старості віку дожити,
Пройти, як ходять до відправ.
Служив Ілля в Лаврі смиренно,
І не повірив би ніхто,
Що положив він не даремно
За вік до цього душ не сто.
І за покору шанували,
За вдачу тиху і любов.
Хоч часом добре відчували,
Десь там чернечу люту кров.
Прожив би так та Рюрик сунув
У Київ владу одібрать -
Ілля ізнов справи відсунув,
Щоб захистити братів рать.
Так, захищати можна землю,
Лиш ту, що тебе родила.
Як не хотілось цього Кремлю,
Під Києвом вона була.
Поляг Ілля у бою тому,
Мирний на вид собі монах,
Ворог із півночі у бої злому,
Заставив згинути у снах.
Брати монахи, ратні брати
Тіло і спогад зберегли.
Святим в печерах йому стати,
У Лаврі мощі полягли.
До мощів тих всі люди ходять,
Хоч дух Іллі живе в раю.
Сили у собі враз знаходять,
Щоб жити мирно у краю.
Як треба, будуть боронити
І Україну і дітей
Так треба гідно життя жити -
Буття Іллі для всіх людей.
З нього написані ікони,
Пам'ять ніколи час не стре.
Життя пройшов він рубікони,
Приклад того, як жити тре.
Коли Ілля тут народивсь,
Київ столиця, на світ гула,
У ній і він пізніш спочивсь.
Йому і друзів ви припнули,
Не бачив він їх за життя,
В інших краях та часі були,
Робіть окремо з них буття.
Історія багато каже,
Про Русь, про Київ і синів.
Нехай вона усім покаже
Погляд новий для віщунів.
Хоч і козаків ще не було,
Ілля був перший серед них,
Свободи його вітром дуло
До волі й правди перед всіх.
Ну що ж, почнемо ми з початку,
З часів коли він народивсь.
Але зробімо тут нотатку,
Жовтень був місяць, як не збивсь.
Під Києвом Іван Чоботько,
В селі Моровійськ здавна жив.
Сім'ї чернігівської батько,
Хазяїн був широких нив.
Родився син, ще було темно,
В тісній хатині на печі.
Світло і радість не даремно
Приніс Ілля серед ночі.
Малим родився, як всі діти,
Та змалку в ньому щось було.
Хоч важко було і ходити -
В руках у нього все гуло.
На печі легше, так і в полі
На спині лежа спочивать,
Той біль важкий, так треба долі,
Вузлом на руку зав'язать.
Коли і мучився, трудився -
Батькам крізь силу помагав.
Характер ріс і сам кріпився.
Діло полегшив костоправ.
Був той каліка юродивий,
Та сам цілитель хоч куди.
Народ простий без ліків живий,
А тут знахар від природи.
Поставив він як треба спину -
Ілько, мов знову народивсь.
Хлопець міцний, що хміль по тину,
На ноги встав і в вись повивсь.
Країна тоді розвивалась,
Міцні та вірні в Київ йшли.
Так і Іллю, як сила взялась,
До раті князя позвали.
Було Іллі тридцять три роки
Пора й країні дань нести.
Ісус воскрес, а в ньому соки
І сил на всіх носить хрести.
Узяв коня у батька свого,
В столицю зразу ж поскакав.
Годин за п'ять до війська того,
Хто князем був і всіх держав.
Коли побачили козака -
На п'ядю вищий, сили міх.
Зразу ж до лав того юнака
Занесли першим перед всіх.
І Муровленіним прозвали,
По селу сам де народивсь.
Хоч роду батька і питали
З іншим він прізвиськом і зливсь.
І зброю дали, в чоботи взули,
Кольчугу також, щоб прикривсь.
Пішов туди де справи були -
Ворог в краю з всіх сил бісивсь.
Дорога довга, коню важко -
Богатир добрий, ще й броня.
У лісі скинути бо тяжко,
Щоб відпочити до раня.
Девять дубів, природа гарна,
Тут можна мати і привал.
Втомленому йти то справа марна
Десь упадеш ще наповал.
Не встиг Ілля собі лягти -
Як лізуть з лісу половці,
Крізь сон до хащів затягти,
Легкої здобичі знавці.
Та не так просто теє діло,
Коли ти в'яжеш богатиря -
У нього й чобіт в руках, тіло
Ворога б'є як та гиря.
На купу склав всіх, пов'язав
Вже сон пропав і треба іти.
Там на посту, коли здавав,
Було воякам сміхоти.
Чоботько воїн чоботом,
Не встиг на службу заступить,
Склада бандитів одним сном,
Якби не бачить й не вірить.
Мстислав був князь, коли почув
І сам не вірив він тому,
До поки в темницю на засув,
Не здали ворогів йому.
Між тим в Іллі дальня дорога
До землі нашої межі.
Поїхав він щоб від порога,
Гнати тих половців з вежі.
Ілля став старшим на заставі
Де було хлопців тридцять душ.
Відвагу ворогу на справі
Показати міг - тут їх не руш.
Булатний меч, зброя вояка,
Вірним був другом у бою.
Хоч ніби й справа і двояка,
Вбивав він тільки за свою,
За землю рідну і батьків,
Дітей малих, її синів.
Стеріг він мирних селюків,
Яким і сам бути хотів.
Князі мінялись у столиці,
Боролись люто за престол.
Та воїн все ж стеріг границі,
Від зовнішніх всіляких зол.
Князі давали всім укази,
Ловити тих хто десь мішав.
Деколи важко, все ж накази
Ілля робив, думки лишав.
Зробив собі гріхів з волхвами,
Що солов'ями нарікли.
Ходили київськими землями,
Старої віри душ посли.
Привести мав їх у столицю,
Щоб християнство прийняли.
Про сил природу, вір каплицю
Нікому правди не несли.
Хоч Богу вірив він новому,
І хрест на грудях був в нього,
Та силу бачив і в старому,
Цілющу віру рідного.
Гірко сприйняв, коли сказали,
Що голови знесли волхвам.
Ті християнство не прийняли,
Вірні були своїм богам.
Гріх був, хоч ніби і невинний,
Бо сам з дружиною ходив.
На смерть привів, а князь неспинний
Їх просто взяв собі убив.
У князя віра похитнулась -
Не всі вони гідні були.
Не раз князів дружина гнулась,
Коли Іллю у бій звали.
В країну ж вірив на заставі,
З ворогом бився, як прийде.
Сильніших брав і на заграві
До долу клав, хай більш не йде.
Хоронив бува і рідних братів,
Що в боях поряд полягли.
Не жалів ніколи своїх латів,
Не раз самого із бійнь тягли.
Служив отак він довгі роки,
Аж поки ранили в бою.
Монахом стати рішив доки
Богові любий він в строю.
Гріхи спокути, людям служити
Далеко від мирських забав.
До старості віку дожити,
Пройти, як ходять до відправ.
Служив Ілля в Лаврі смиренно,
І не повірив би ніхто,
Що положив він не даремно
За вік до цього душ не сто.
І за покору шанували,
За вдачу тиху і любов.
Хоч часом добре відчували,
Десь там чернечу люту кров.
Прожив би так та Рюрик сунув
У Київ владу одібрать -
Ілля ізнов справи відсунув,
Щоб захистити братів рать.
Так, захищати можна землю,
Лиш ту, що тебе родила.
Як не хотілось цього Кремлю,
Під Києвом вона була.
Поляг Ілля у бою тому,
Мирний на вид собі монах,
Ворог із півночі у бої злому,
Заставив згинути у снах.
Брати монахи, ратні брати
Тіло і спогад зберегли.
Святим в печерах йому стати,
У Лаврі мощі полягли.
До мощів тих всі люди ходять,
Хоч дух Іллі живе в раю.
Сили у собі враз знаходять,
Щоб жити мирно у краю.
Як треба, будуть боронити
І Україну і дітей
Так треба гідно життя жити -
Буття Іллі для всіх людей.
З нього написані ікони,
Пам'ять ніколи час не стре.
Життя пройшов він рубікони,
Приклад того, як жити тре.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
