Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.04
21:40
Вишні кудлаті - клубки єгози,
Мокрі, сумні та знімілі.
Бути веселою і не проси,
Я прикидатись не вмію.
Не обминеш ні голок ні шипів.
З того самій мені важко.
Завтра у дяку, що перетерпів
Мокрі, сумні та знімілі.
Бути веселою і не проси,
Я прикидатись не вмію.
Не обминеш ні голок ні шипів.
З того самій мені важко.
Завтра у дяку, що перетерпів
2025.12.04
19:59
Обступили парубки дідуся старого
Та й питатися взялись всі гуртом у нього:
- Кажуть, діду, що колись ви козакували,
В чужих землях і краях частенько бували.
Чи то правда, чи то ні? Може, люди брешуть
Та даремно лиш про вас язиками чешуть?
- Ні, брех
Та й питатися взялись всі гуртом у нього:
- Кажуть, діду, що колись ви козакували,
В чужих землях і краях частенько бували.
Чи то правда, чи то ні? Може, люди брешуть
Та даремно лиш про вас язиками чешуть?
- Ні, брех
2025.12.04
17:58
Ти поспішаєш...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...
2025.12.04
13:42
Тільки через певний час
ти даси мені свою руку.
Але це знову будуть сновидіння.
Це знову буде дзвоник,
до якого я не добіжу,
бо я писатиму ці вірші,
які набагато важливіші,
ніж те, що я… тебе люблю.
ти даси мені свою руку.
Але це знову будуть сновидіння.
Це знову буде дзвоник,
до якого я не добіжу,
бо я писатиму ці вірші,
які набагато важливіші,
ніж те, що я… тебе люблю.
2025.12.04
13:12
В неволі я відшукую свободу,
А у свободі - пута кам'яні.
Отримуєш найвищу нагороду -
Із ноосфери квіти неземні.
У рабстві ти відшукуєш бунтарство,
А в бунті - підступ, зраду і удар,
У ницості - величність, в черні - панство,
А у свободі - пута кам'яні.
Отримуєш найвищу нагороду -
Із ноосфери квіти неземні.
У рабстві ти відшукуєш бунтарство,
А в бунті - підступ, зраду і удар,
У ницості - величність, в черні - панство,
2025.12.04
10:51
Привіт, зима! Я знову входжу в тебе.
Ти зустрічаєш, відкриваючись мені
безкраїм полотном живого неба,
в якім горять немеркнучі вогні,
в якім ростуть дива і дивовижі,
з якого сипле ласка і дари.
в якім живе тепло глибоких зближень,
де тануть нашаров
Ти зустрічаєш, відкриваючись мені
безкраїм полотном живого неба,
в якім горять немеркнучі вогні,
в якім ростуть дива і дивовижі,
з якого сипле ласка і дари.
в якім живе тепло глибоких зближень,
де тануть нашаров
2025.12.04
06:06
Щось ухопив на око, гадав, що збагнув
Але залишив усе це позаду
Якби я знав тоді, що знаю зараз
Гадаєш, я сліпим зостався би?
Перемовлюся із колодязем бажань
Про своє останнє бажання ще
Якщо ідеш за мною, ділися надбаннями
Бо настала ніч, я в ній г
Але залишив усе це позаду
Якби я знав тоді, що знаю зараз
Гадаєш, я сліпим зостався би?
Перемовлюся із колодязем бажань
Про своє останнє бажання ще
Якщо ідеш за мною, ділися надбаннями
Бо настала ніч, я в ній г
2025.12.04
05:01
Вкрути ж мені, вкрути,
Бо все перегоріло,
Врятуй від темноти,
Щоб в грудях зажевріло,
Завібрували щоб
Енергії вібрацій,
Щоб як нова копійка
Бо все перегоріло,
Врятуй від темноти,
Щоб в грудях зажевріло,
Завібрували щоб
Енергії вібрацій,
Щоб як нова копійка
2025.12.04
03:24
Як уже десь тут було сказано, на все свій час і своє врем'я.
Час розставляти ноги і врем'я стискати коліна, час подавати заяву в ЗАГС і врем'я на позов до суду, час одягати джинси і врем'я знімати труси, час висякатися і врем'я витирати рукавом носа
2025.12.04
00:46
Найпевніший спосіб здолати українців – поділити їх і розсварити.
Хто зазирнув у душу політика – тому дідько вже не страшний.
На зміну турецьким башибузукам прийшли російські рашибузуки.
Краще ламати стереотипи, аніж ламати себе.
Дзеркало душі
2025.12.04
00:28
Я скоріш всього сова,
що боїться світла
і улесливі слова,
що яскраво світять.
Не розказую про те,
як яси жадаю —
вранці сонце золоте
запиваю чаєм.
що боїться світла
і улесливі слова,
що яскраво світять.
Не розказую про те,
як яси жадаю —
вранці сонце золоте
запиваю чаєм.
2025.12.03
22:58
М-алий Фонтан - для серця люба батьківщина.
А-вжеж, найкращеє в житті село.
Л-юблю красу його і неньку Україну.
И-верень - грудочку землі і тло.
Й-оржисті трави, щедрий ліс, гаї, дорогу.
Ф-онтанські зваби - поле і ставок.
О-бійстя і садки. Летить
А-вжеж, найкращеє в житті село.
Л-юблю красу його і неньку Україну.
И-верень - грудочку землі і тло.
Й-оржисті трави, щедрий ліс, гаї, дорогу.
Ф-онтанські зваби - поле і ставок.
О-бійстя і садки. Летить
2025.12.03
21:51
НЕ ТРЕБА "ПОТІМ" (діалог у співавторстві з Лілія Ніколаєнко)
***
Прощай сьогодні. “Потім” вже не треба.
Я скнію в римах, ніби в ланцюгах.
Від тебе в них тікаю, та нудьга
Згорілими рядками вкрила небо.
***
Прощай сьогодні. “Потім” вже не треба.
Я скнію в римах, ніби в ланцюгах.
Від тебе в них тікаю, та нудьга
Згорілими рядками вкрила небо.
2025.12.03
21:39
Куди і з ким — не коментую.
Лишила осінь повноважень.
Це наче в ліс послати тую
Від алілуї персонажем…
Коли кого — вже не цікавить.
Лишила ніч передумови.
Це наче вдих бензин заправить
Лишила осінь повноважень.
Це наче в ліс послати тую
Від алілуї персонажем…
Коли кого — вже не цікавить.
Лишила ніч передумови.
Це наче вдих бензин заправить
2025.12.03
18:52
Зима ударила у бруд
Лицем в безсилості нещасній.
І бруд заполоняє брук,
Мов Брут з ножем несвоєчасним.
Зима пірнула у абсурд
І стала стала осінню неждано.
І Божий замисел заглух
Лицем в безсилості нещасній.
І бруд заполоняє брук,
Мов Брут з ножем несвоєчасним.
Зима пірнула у абсурд
І стала стала осінню неждано.
І Божий замисел заглух
2025.12.03
15:31
Якби лише земля мала
тримала на цім світі,
то я б під хатою росла,
Черемхою у цвіті.
Пахтіла б медом навесні,
і раювала літом,
а восени удалині
блищала фіанітом.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...тримала на цім світі,
то я б під хатою росла,
Черемхою у цвіті.
Пахтіла б медом навесні,
і раювала літом,
а восени удалині
блищала фіанітом.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2024.11.26
2024.05.17
2023.04.01
2022.03.19
2022.01.12
2021.12.22
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Надія Медведовська (1975) /
Іншомовна поезія
/
Переклади на німецьку мову
Леся Українка. "Мрії". Переклад на німецьку мову.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Леся Українка. "Мрії". Переклад на німецьку мову.
LESJA UKRAINKA
Traeume
In den lieben Kinderjahren,
Als die Seele so geduerstet
Nach dem Schoenen, Wunderbaren,
Liebte ich die Ritterzeiten.
Aber seltsam, nicht die Prinzen,
So geheimnisvoll und praechtig,
Nicht die holden Koenigstoechter
Meinen Sinn bezaubert hatten.
Auf den Bildern sah ich immer
Nicht die frohen stolzen Sieger,
Die, den Gegner ueberwunden,
Zornig forderten: “Ergib dich!“
Sank jedoch mein Blick nach unten
Zum Besiegten und Verschmaehten,
Der, gestreckt vom Feind zu Boden,
Bat ihn nicht um seine Gnade.
Schien mir niemals majestaetisch
Jener starke stolze Ritter,
Der der Schoenen Ungehorsam
Mit Gewalt zu brechen hoffte.
Nur beruehrte Herz die kuehne
Antwort der gefang'nen Frau
„Deine Macht ist's, mich zu toeten,
Aber nicht zu leben zwingen!“
Laengst vergangen ist mein Fruehling,
Meine lieben Kinderjahre,
Aber nimmer wird vergessen
Hoher Schwung der Fruehlingsfluten.
In den langen dunklen Naechten,
Wenn der Schlaf zu mir nicht kommet,
Hoere oft ich deren Rauschen
Mit dem Fieber fest verflochten.
Haengt die Decke schraeg herunter,
Wie ein gotisches Gewoelbe,
An dem Fenster Blumenzweige
Gluehen wie ein Eisengitter.
Durchgedrungen aus dem Fenster
Roetlich Licht im Zimmer schimmert, -
Ist es einfach Strassenleuchte
Oder Widerschein des Brandes?
Was da laermt unaufhoerlich?
Laestiges, verhasstes Schallen!
Braust mir im Blut das Fieber,
Oder tobt der Krieg da draussen?
Sind es grausame Schmerzen,
Die das Stoehnen mir entreissen ,
Oder stoehnt der Ritterhaeftling,
Ganz erschoepft von seinen Wunden:
„Wer noch lebt in dieser Burge?
Wem noch schlaegt das Herz im Busen?
Auf den Turm, beschwoer dich, steige,
Schau an das Schlachtfeld unten!
Schau diese Schlacht genau –
Wer gerade siegt im Felde?
Dort, wo Kaempferreihen prallen,
Flattert da noch unsre Fahne?
Wenn nicht mehr – reiss ab die Binden!
Lass mein Blut da ueberfliessen,
Sei verflucht das Blut so faul,
Fuer die Ehre nicht vergossen!
... Nein, ich hoere unsern Kampfruf!
Immer lauter erklingt er...
Lasst verbinden mir die Wunden,
Dass umsonst ich nicht verblute!..“
Spielten jemals Kindertraeume
Zwischen fiebrigen Gespenstern.
Jetzt verschwunden ist das Fieber,
Aber jene Traeume bleiben.
Und so oft erscheint mir wieder,
Als gefangen sei ich selber,
Unsichtbare Hand gefesselt
Habe mich im dunklen Raum.
Ungebrochen meine Waffen
Seien in der Hand geblieben,
Aber wegen schwerer Ketten
Koenne ich die Hand nicht ruehren.
Ringsherum ist dumpf und stille,
Tobt kein Fieber in den Adern,
Kein Geraeusch vom Feld der Schlachten
Darf mit meinem Ohr ich hoeren.
Dass ich laut schreien wollte,
Wie der Kindertraeume Ritter:
„Wer noch lebt in dieser Oede?
Schau hinab vom hohen Turme!
Schau, sieht man noch im Felde
Unsre stolze Fahne wehen?
Wenn nicht mehr – ich will nicht leben,
Lasst dann meine Adern oeffnen,
Mag mein Blut dann ueberfliessen,
An der Blutung will ich sterben –
Sei verflucht das Blut so faul,
Nicht vergossen fuer die Ehre!..“
Jalta, 18/XI 1897
Traeume
In den lieben Kinderjahren,
Als die Seele so geduerstet
Nach dem Schoenen, Wunderbaren,
Liebte ich die Ritterzeiten.
Aber seltsam, nicht die Prinzen,
So geheimnisvoll und praechtig,
Nicht die holden Koenigstoechter
Meinen Sinn bezaubert hatten.
Auf den Bildern sah ich immer
Nicht die frohen stolzen Sieger,
Die, den Gegner ueberwunden,
Zornig forderten: “Ergib dich!“
Sank jedoch mein Blick nach unten
Zum Besiegten und Verschmaehten,
Der, gestreckt vom Feind zu Boden,
Bat ihn nicht um seine Gnade.
Schien mir niemals majestaetisch
Jener starke stolze Ritter,
Der der Schoenen Ungehorsam
Mit Gewalt zu brechen hoffte.
Nur beruehrte Herz die kuehne
Antwort der gefang'nen Frau
„Deine Macht ist's, mich zu toeten,
Aber nicht zu leben zwingen!“
Laengst vergangen ist mein Fruehling,
Meine lieben Kinderjahre,
Aber nimmer wird vergessen
Hoher Schwung der Fruehlingsfluten.
In den langen dunklen Naechten,
Wenn der Schlaf zu mir nicht kommet,
Hoere oft ich deren Rauschen
Mit dem Fieber fest verflochten.
Haengt die Decke schraeg herunter,
Wie ein gotisches Gewoelbe,
An dem Fenster Blumenzweige
Gluehen wie ein Eisengitter.
Durchgedrungen aus dem Fenster
Roetlich Licht im Zimmer schimmert, -
Ist es einfach Strassenleuchte
Oder Widerschein des Brandes?
Was da laermt unaufhoerlich?
Laestiges, verhasstes Schallen!
Braust mir im Blut das Fieber,
Oder tobt der Krieg da draussen?
Sind es grausame Schmerzen,
Die das Stoehnen mir entreissen ,
Oder stoehnt der Ritterhaeftling,
Ganz erschoepft von seinen Wunden:
„Wer noch lebt in dieser Burge?
Wem noch schlaegt das Herz im Busen?
Auf den Turm, beschwoer dich, steige,
Schau an das Schlachtfeld unten!
Schau diese Schlacht genau –
Wer gerade siegt im Felde?
Dort, wo Kaempferreihen prallen,
Flattert da noch unsre Fahne?
Wenn nicht mehr – reiss ab die Binden!
Lass mein Blut da ueberfliessen,
Sei verflucht das Blut so faul,
Fuer die Ehre nicht vergossen!
... Nein, ich hoere unsern Kampfruf!
Immer lauter erklingt er...
Lasst verbinden mir die Wunden,
Dass umsonst ich nicht verblute!..“
Spielten jemals Kindertraeume
Zwischen fiebrigen Gespenstern.
Jetzt verschwunden ist das Fieber,
Aber jene Traeume bleiben.
Und so oft erscheint mir wieder,
Als gefangen sei ich selber,
Unsichtbare Hand gefesselt
Habe mich im dunklen Raum.
Ungebrochen meine Waffen
Seien in der Hand geblieben,
Aber wegen schwerer Ketten
Koenne ich die Hand nicht ruehren.
Ringsherum ist dumpf und stille,
Tobt kein Fieber in den Adern,
Kein Geraeusch vom Feld der Schlachten
Darf mit meinem Ohr ich hoeren.
Dass ich laut schreien wollte,
Wie der Kindertraeume Ritter:
„Wer noch lebt in dieser Oede?
Schau hinab vom hohen Turme!
Schau, sieht man noch im Felde
Unsre stolze Fahne wehen?
Wenn nicht mehr – ich will nicht leben,
Lasst dann meine Adern oeffnen,
Mag mein Blut dann ueberfliessen,
An der Blutung will ich sterben –
Sei verflucht das Blut so faul,
Nicht vergossen fuer die Ehre!..“
Jalta, 18/XI 1897
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
