Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.09
09:25
Борис Ласкін (1914-1983)
Броня міцна, і танки наші бистрі,
і наш народ готовий до борні:
стають у стрій Країни Рад танкісти –
своїй Вітчизні віддані сини!
Із гуркотом, у лавах без прогалин,
Броня міцна, і танки наші бистрі,
і наш народ готовий до борні:
стають у стрій Країни Рад танкісти –
своїй Вітчизні віддані сини!
Із гуркотом, у лавах без прогалин,
2026.03.09
08:36
В небесній черемсі, така чепурна,
журавка кружляє над звивистим плаєм.
У світлу кватирку просякла весна —
із сонячним зайчиком в піжмурки грає.
Нарешті діждалися, милий, тепла —
у ковбані зникли холодні крижини
і пісня чудова на вістрі стебла
журавка кружляє над звивистим плаєм.
У світлу кватирку просякла весна —
із сонячним зайчиком в піжмурки грає.
Нарешті діждалися, милий, тепла —
у ковбані зникли холодні крижини
і пісня чудова на вістрі стебла
2026.03.09
07:04
Серед лугу у копиці
Заховалася лисиця
І дрімала безтурботно
В ній красунечка самотня,
Поки ввечері з-за гаю
Не з'явивсь з візком хазяїн,
І відразу, ненароком
Наполохав лежебоку,
Заховалася лисиця
І дрімала безтурботно
В ній красунечка самотня,
Поки ввечері з-за гаю
Не з'явивсь з візком хазяїн,
І відразу, ненароком
Наполохав лежебоку,
2026.03.08
16:08
Наснись мені, кохана мамо,
Хоча б словечком обізвись…
Уже лелеки за морями
Полинули в холодну вись.
Погомони зі мною, рідна,
І розкажи, як далі жить,
І що тобі із неба видно,
Хоча б словечком обізвись…
Уже лелеки за морями
Полинули в холодну вись.
Погомони зі мною, рідна,
І розкажи, як далі жить,
І що тобі із неба видно,
2026.03.08
15:58
Сидять діди, розмовляють, згадують минуле.
Як воно в молоді роки гарно жити було.
Старий Кіндрат про Союз той тільки і торочить,
Чи молодість, чи порядки повернути хоче,
Які були при Союзі. Отож не змовкає:
- А я, хлопці, уже в котрий раз сказати ма
Як воно в молоді роки гарно жити було.
Старий Кіндрат про Союз той тільки і торочить,
Чи молодість, чи порядки повернути хоче,
Які були при Союзі. Отож не змовкає:
- А я, хлопці, уже в котрий раз сказати ма
2026.03.08
14:49
Зима пішла, весна надходить,
Лайно з-під снігу дружно сходить
І радує неабиЯк
Палких любителів собак.
Радійте, песики і сучки –
На світ явились ваші «кучки».
Собаколюбам не до того…
Лайно з-під снігу дружно сходить
І радує неабиЯк
Палких любителів собак.
Радійте, песики і сучки –
На світ явились ваші «кучки».
Собаколюбам не до того…
2026.03.08
13:07
Це молоде вино терпке, жагуче
Тече із горла пристрасних століть.
І після нього хоч стрибай із кручі.
Так прийде час молитв, немов політь.
Це молоде вино, таке незріле,
Тече вогнем непізнаних рядків.
Воно народить думку уцілілу
Тече із горла пристрасних століть.
І після нього хоч стрибай із кручі.
Так прийде час молитв, немов політь.
Це молоде вино, таке незріле,
Тече вогнем непізнаних рядків.
Воно народить думку уцілілу
2026.03.08
12:08
Ще оживаю думкою. Моя
жива душа не вміє умирати,
вона усе ще Муза нічия
і нікому за нею жалкувати.
Роняє сльози українська мати.
Мов Ярославна на валу, так я
оплакую оазу житія,
жива душа не вміє умирати,
вона усе ще Муза нічия
і нікому за нею жалкувати.
Роняє сльози українська мати.
Мов Ярославна на валу, так я
оплакую оазу житія,
2026.03.08
12:03
Мені ночами ще, буває, сниться
уже далека, та близька мені
і нічия непіймана жар-птиця
у наші юні незабутні дні.
Буває, що у темному вікні
упізнаю чиїсь знайомі лиця
і поміж ними лиш її іскриться
уже далека, та близька мені
і нічия непіймана жар-птиця
у наші юні незабутні дні.
Буває, що у темному вікні
упізнаю чиїсь знайомі лиця
і поміж ними лиш її іскриться
2026.03.08
04:40
був ти хоч колись
чи бував хоч раз гостем леді електричної
чар-килим біля ніг
не запізнись
тебе чекають
чуття й принуки
до тебе линуть
рухи і звуки
чи бував хоч раз гостем леді електричної
чар-килим біля ніг
не запізнись
тебе чекають
чуття й принуки
до тебе линуть
рухи і звуки
2026.03.07
18:07
Не гадав ще молодий Тарас, що слава набагато швидша, ніж тарантас, що віз його вперше на батьківщину: усім хотілось не просто бачить, а щонайкраще пригостить речника Вкраїни.
От і в Лубнах не було кінця-краю запрошенням.
«Відбийся якось,- попросив Тара
2026.03.07
18:00
Не покоряю майбуття,
але у полі і на волі
природи вічної дитя
на колесі своєї долі
алюром їду у життя.
ІІ
Блукаю, наче, менестрель
але у полі і на волі
природи вічної дитя
на колесі своєї долі
алюром їду у життя.
ІІ
Блукаю, наче, менестрель
2026.03.07
13:57
Коли, змінивши темний фон,
В яру синіє звабно ранок, -
Стрекоче сойка в унісон
Веселим наспівам веснянок.
Де тче павук сріблясту нить,
Сховавши працю від загалу, -
Шугають протяги щомить
Поміж цвітіннями конвалій.
В яру синіє звабно ранок, -
Стрекоче сойка в унісон
Веселим наспівам веснянок.
Де тче павук сріблясту нить,
Сховавши працю від загалу, -
Шугають протяги щомить
Поміж цвітіннями конвалій.
2026.03.07
10:12
Вуж, який поселився в обійсті,
Як чаклунський неназваний дух,
Що гуляє в розтерзанім місті
У симфоніях злих завірюх.
Вуж крадеться, як пізнє прозріння,
Ніби правда забута, жорстка.
І постане, як ніжне творіння,
Як чаклунський неназваний дух,
Що гуляє в розтерзанім місті
У симфоніях злих завірюх.
Вуж крадеться, як пізнє прозріння,
Ніби правда забута, жорстка.
І постане, як ніжне творіння,
2026.03.07
00:36
Народний голос і народна пісня
У душу проникає до глибин,
Твоє предивним щемом серце тисне,
Мов коси розвіває у верби.
І млоїть так у грудях, тихо млоїть,
І скотиться сльоза несамохіть,
І навіть загрубілий в битвах воїн
У душу проникає до глибин,
Твоє предивним щемом серце тисне,
Мов коси розвіває у верби.
І млоїть так у грудях, тихо млоїть,
І скотиться сльоза несамохіть,
І навіть загрубілий в битвах воїн
2026.03.06
21:15
Світлини в підгаєцькому підземеллі
Фірма
З комірки з переляку через лаз
гайнули так, що заблукали враз.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Фірма
З комірки з переляку через лаз
гайнули так, що заблукали враз.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2024.11.26
2024.05.17
2023.04.01
2022.03.19
2022.01.12
2021.12.22
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Надія Медведовська (1975) /
Іншомовна поезія
/
Переклади на німецьку мову
Леся Українка. "Мрії". Переклад на німецьку мову.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Леся Українка. "Мрії". Переклад на німецьку мову.
LESJA UKRAINKA
Traeume
In den lieben Kinderjahren,
Als die Seele so geduerstet
Nach dem Schoenen, Wunderbaren,
Liebte ich die Ritterzeiten.
Aber seltsam, nicht die Prinzen,
So geheimnisvoll und praechtig,
Nicht die holden Koenigstoechter
Meinen Sinn bezaubert hatten.
Auf den Bildern sah ich immer
Nicht die frohen stolzen Sieger,
Die, den Gegner ueberwunden,
Zornig forderten: “Ergib dich!“
Sank jedoch mein Blick nach unten
Zum Besiegten und Verschmaehten,
Der, gestreckt vom Feind zu Boden,
Bat ihn nicht um seine Gnade.
Schien mir niemals majestaetisch
Jener starke stolze Ritter,
Der der Schoenen Ungehorsam
Mit Gewalt zu brechen hoffte.
Nur beruehrte Herz die kuehne
Antwort der gefang'nen Frau
„Deine Macht ist's, mich zu toeten,
Aber nicht zu leben zwingen!“
Laengst vergangen ist mein Fruehling,
Meine lieben Kinderjahre,
Aber nimmer wird vergessen
Hoher Schwung der Fruehlingsfluten.
In den langen dunklen Naechten,
Wenn der Schlaf zu mir nicht kommet,
Hoere oft ich deren Rauschen
Mit dem Fieber fest verflochten.
Haengt die Decke schraeg herunter,
Wie ein gotisches Gewoelbe,
An dem Fenster Blumenzweige
Gluehen wie ein Eisengitter.
Durchgedrungen aus dem Fenster
Roetlich Licht im Zimmer schimmert, -
Ist es einfach Strassenleuchte
Oder Widerschein des Brandes?
Was da laermt unaufhoerlich?
Laestiges, verhasstes Schallen!
Braust mir im Blut das Fieber,
Oder tobt der Krieg da draussen?
Sind es grausame Schmerzen,
Die das Stoehnen mir entreissen ,
Oder stoehnt der Ritterhaeftling,
Ganz erschoepft von seinen Wunden:
„Wer noch lebt in dieser Burge?
Wem noch schlaegt das Herz im Busen?
Auf den Turm, beschwoer dich, steige,
Schau an das Schlachtfeld unten!
Schau diese Schlacht genau –
Wer gerade siegt im Felde?
Dort, wo Kaempferreihen prallen,
Flattert da noch unsre Fahne?
Wenn nicht mehr – reiss ab die Binden!
Lass mein Blut da ueberfliessen,
Sei verflucht das Blut so faul,
Fuer die Ehre nicht vergossen!
... Nein, ich hoere unsern Kampfruf!
Immer lauter erklingt er...
Lasst verbinden mir die Wunden,
Dass umsonst ich nicht verblute!..“
Spielten jemals Kindertraeume
Zwischen fiebrigen Gespenstern.
Jetzt verschwunden ist das Fieber,
Aber jene Traeume bleiben.
Und so oft erscheint mir wieder,
Als gefangen sei ich selber,
Unsichtbare Hand gefesselt
Habe mich im dunklen Raum.
Ungebrochen meine Waffen
Seien in der Hand geblieben,
Aber wegen schwerer Ketten
Koenne ich die Hand nicht ruehren.
Ringsherum ist dumpf und stille,
Tobt kein Fieber in den Adern,
Kein Geraeusch vom Feld der Schlachten
Darf mit meinem Ohr ich hoeren.
Dass ich laut schreien wollte,
Wie der Kindertraeume Ritter:
„Wer noch lebt in dieser Oede?
Schau hinab vom hohen Turme!
Schau, sieht man noch im Felde
Unsre stolze Fahne wehen?
Wenn nicht mehr – ich will nicht leben,
Lasst dann meine Adern oeffnen,
Mag mein Blut dann ueberfliessen,
An der Blutung will ich sterben –
Sei verflucht das Blut so faul,
Nicht vergossen fuer die Ehre!..“
Jalta, 18/XI 1897
Traeume
In den lieben Kinderjahren,
Als die Seele so geduerstet
Nach dem Schoenen, Wunderbaren,
Liebte ich die Ritterzeiten.
Aber seltsam, nicht die Prinzen,
So geheimnisvoll und praechtig,
Nicht die holden Koenigstoechter
Meinen Sinn bezaubert hatten.
Auf den Bildern sah ich immer
Nicht die frohen stolzen Sieger,
Die, den Gegner ueberwunden,
Zornig forderten: “Ergib dich!“
Sank jedoch mein Blick nach unten
Zum Besiegten und Verschmaehten,
Der, gestreckt vom Feind zu Boden,
Bat ihn nicht um seine Gnade.
Schien mir niemals majestaetisch
Jener starke stolze Ritter,
Der der Schoenen Ungehorsam
Mit Gewalt zu brechen hoffte.
Nur beruehrte Herz die kuehne
Antwort der gefang'nen Frau
„Deine Macht ist's, mich zu toeten,
Aber nicht zu leben zwingen!“
Laengst vergangen ist mein Fruehling,
Meine lieben Kinderjahre,
Aber nimmer wird vergessen
Hoher Schwung der Fruehlingsfluten.
In den langen dunklen Naechten,
Wenn der Schlaf zu mir nicht kommet,
Hoere oft ich deren Rauschen
Mit dem Fieber fest verflochten.
Haengt die Decke schraeg herunter,
Wie ein gotisches Gewoelbe,
An dem Fenster Blumenzweige
Gluehen wie ein Eisengitter.
Durchgedrungen aus dem Fenster
Roetlich Licht im Zimmer schimmert, -
Ist es einfach Strassenleuchte
Oder Widerschein des Brandes?
Was da laermt unaufhoerlich?
Laestiges, verhasstes Schallen!
Braust mir im Blut das Fieber,
Oder tobt der Krieg da draussen?
Sind es grausame Schmerzen,
Die das Stoehnen mir entreissen ,
Oder stoehnt der Ritterhaeftling,
Ganz erschoepft von seinen Wunden:
„Wer noch lebt in dieser Burge?
Wem noch schlaegt das Herz im Busen?
Auf den Turm, beschwoer dich, steige,
Schau an das Schlachtfeld unten!
Schau diese Schlacht genau –
Wer gerade siegt im Felde?
Dort, wo Kaempferreihen prallen,
Flattert da noch unsre Fahne?
Wenn nicht mehr – reiss ab die Binden!
Lass mein Blut da ueberfliessen,
Sei verflucht das Blut so faul,
Fuer die Ehre nicht vergossen!
... Nein, ich hoere unsern Kampfruf!
Immer lauter erklingt er...
Lasst verbinden mir die Wunden,
Dass umsonst ich nicht verblute!..“
Spielten jemals Kindertraeume
Zwischen fiebrigen Gespenstern.
Jetzt verschwunden ist das Fieber,
Aber jene Traeume bleiben.
Und so oft erscheint mir wieder,
Als gefangen sei ich selber,
Unsichtbare Hand gefesselt
Habe mich im dunklen Raum.
Ungebrochen meine Waffen
Seien in der Hand geblieben,
Aber wegen schwerer Ketten
Koenne ich die Hand nicht ruehren.
Ringsherum ist dumpf und stille,
Tobt kein Fieber in den Adern,
Kein Geraeusch vom Feld der Schlachten
Darf mit meinem Ohr ich hoeren.
Dass ich laut schreien wollte,
Wie der Kindertraeume Ritter:
„Wer noch lebt in dieser Oede?
Schau hinab vom hohen Turme!
Schau, sieht man noch im Felde
Unsre stolze Fahne wehen?
Wenn nicht mehr – ich will nicht leben,
Lasst dann meine Adern oeffnen,
Mag mein Blut dann ueberfliessen,
An der Blutung will ich sterben –
Sei verflucht das Blut so faul,
Nicht vergossen fuer die Ehre!..“
Jalta, 18/XI 1897
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
