Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.09
21:35
Зачиняються двері
У минуле моє.
А в прямому етері
Час, цинічний круп'є
Презентує новини,
Вщент усе розтрощив...
Кожна з них - домовина
У минуле моє.
А в прямому етері
Час, цинічний круп'є
Презентує новини,
Вщент усе розтрощив...
Кожна з них - домовина
2026.04.09
19:53
Кажуть, був їх Іван Третій скупердяй страшний.
Аж білів, коли копійку діставав з мошни.
Хоч багатства мав чимало: вже і сам надбав
Та й від предків своїх скупих теж чимало мав.
І країну мав безмежну, і багатства в ній.
Та сидів на тих багатствах, нач
Аж білів, коли копійку діставав з мошни.
Хоч багатства мав чимало: вже і сам надбав
Та й від предків своїх скупих теж чимало мав.
І країну мав безмежну, і багатства в ній.
Та сидів на тих багатствах, нач
2026.04.09
19:36
Ще кілька слів на розвиток теми, що викликала таке жваве обговорення.
Протягом останніх трьох років я не можу отримати чітку відповідь на цілком конкретне запитання: чому тексти пана Сушка щодня займають 5-8 місць у «Вибраному», позбавляючи цього права
2026.04.09
18:53
Узяв з собою Петра та Зеведеєвих синів.
Трохи відійшли од дому,
Став під оливою Ісус і каже:
«Млосно мені на серці якось.
Побудьте тут одні. Невдовзі повернуся».
Десяток кроків не пройшов – упав
І став молитися й благати Бога:
«Отче мій, якщо можли
Трохи відійшли од дому,
Став під оливою Ісус і каже:
«Млосно мені на серці якось.
Побудьте тут одні. Невдовзі повернуся».
Десяток кроків не пройшов – упав
І став молитися й благати Бога:
«Отче мій, якщо можли
2026.04.09
17:36
А для вас, хто
Ймення Мойого боїться,
зійде Сонце Правди… Мал. 4:2
Ілля прибув на Україну,
Блага є вість початку Дня –
єднає серце батька й сина
і зцілена в краях рідня.
Ймення Мойого боїться,
зійде Сонце Правди… Мал. 4:2
Ілля прибув на Україну,
Блага є вість початку Дня –
єднає серце батька й сина
і зцілена в краях рідня.
2026.04.09
17:27
Дивитись крізь оптику двох незамараних скелець,
І бачити світ у серпанку з вогнями пожеж,
І визнавати, що ти не хазяїн життя, а лише поселенець,
І не владарюєш, а в мареннях так і живеш.
Ти іноді куриш "траву", і затим забуваєшся в димі,
На довгі
І бачити світ у серпанку з вогнями пожеж,
І визнавати, що ти не хазяїн життя, а лише поселенець,
І не владарюєш, а в мареннях так і живеш.
Ти іноді куриш "траву", і затим забуваєшся в димі,
На довгі
2026.04.09
14:37
Дорогі друзі, хочу вам повідомити, що вчора на 62 році життя помер мій найкращий друг, наставник, людина з Великої Літери Ярослав Чорногуз.
Член НСПУ, журналіст, талановитий поет, співак, композитор, чуйний, добрий, емоційний, справедливий. Величезна вт
Член НСПУ, журналіст, талановитий поет, співак, композитор, чуйний, добрий, емоційний, справедливий. Величезна вт
2026.04.09
13:36
Осінні дощі невгамовні й протяжні
Ідуть невмолимо, як військо звитяжне.
Вони проспівають відомі псалми,
В яких загубитися зможемо ми.
Осінні дощі все бринчать на гітарі
В своєму столітньому репертуарі.
Ідуть невмолимо, як військо звитяжне.
Вони проспівають відомі псалми,
В яких загубитися зможемо ми.
Осінні дощі все бринчать на гітарі
В своєму столітньому репертуарі.
2026.04.09
12:50
В моменти втрат оголюються нерви -
Аж хочеться, від відчаю, завити.
Живе ж на світі довго різне стерво,
А кращі і на Небі в дефіциті.
9.04.2026
Аж хочеться, від відчаю, завити.
Живе ж на світі довго різне стерво,
А кращі і на Небі в дефіциті.
9.04.2026
2026.04.09
12:01
Розчахнута акація цвіте.
Щосили гонить живоносні соки
По знівеченім стовбуру високім -
Медовий дух летить в село пусте.
Там гулко-говірливі зазвичай
Зніміли вулики в траві, Сірком примятій.
Під ґанком спаленим буяє густо м'ята,
Щосили гонить живоносні соки
По знівеченім стовбуру високім -
Медовий дух летить в село пусте.
Там гулко-говірливі зазвичай
Зніміли вулики в траві, Сірком примятій.
Під ґанком спаленим буяє густо м'ята,
2026.04.09
11:48
Попивав сивуху зо червоним перцем
(Ох, мені погано - принесіть відерце),
Весело гуляли на весільнім герці:
Стрелив з арбелета тамаді у серце.
(Ох, мені погано - принесіть відерце),
Весело гуляли на весільнім герці:
Стрелив з арбелета тамаді у серце.
2026.04.09
09:01
фак оф алле
але нормально взагалі
пасхальний зайчик
білий кролик
що усього всього
ворожого на тлі
не треба рими
почервонілі очі голубі
але нормально взагалі
пасхальний зайчик
білий кролик
що усього всього
ворожого на тлі
не треба рими
почервонілі очі голубі
2026.04.09
06:00
Безликий день без місяця й числа, -
Без запахів, без звуків і без зблисків, -
Лише сіріє непроглядна мла
І всюди мокро та підступно слизько.
Мов сонний сум весь простір оповив
І тишу заколисує навмисно,
Щоб понад лугом не лунав мотив
Веснянками за
Без запахів, без звуків і без зблисків, -
Лише сіріє непроглядна мла
І всюди мокро та підступно слизько.
Мов сонний сум весь простір оповив
І тишу заколисує навмисно,
Щоб понад лугом не лунав мотив
Веснянками за
2026.04.09
03:50
Холодний квітень розриває душу.
І сіра злива - в серце арбалет.
Ну як же так, мій незамінний Друже?
Зарано обірвався Ваш сонет!
Поставити питання зараз мушу:
Якщо не Ви, то хто ж тоді - Поет?
Хай заздрість чорна сяде у калюжу
І сіра злива - в серце арбалет.
Ну як же так, мій незамінний Друже?
Зарано обірвався Ваш сонет!
Поставити питання зараз мушу:
Якщо не Ви, то хто ж тоді - Поет?
Хай заздрість чорна сяде у калюжу
2026.04.08
20:03
Хлопець біг крізь дощі невідомо куди,
Навмання, без призначення, цілі,
Крізь безмежне нашестя стрімкої води,
Крізь епох навісні заметілі.
Хлопець біг крізь калюжі, яруги, рови,
Крізь Освенцими й Хіросіми.
І над ним виростали фатальні гриби
Навмання, без призначення, цілі,
Крізь безмежне нашестя стрімкої води,
Крізь епох навісні заметілі.
Хлопець біг крізь калюжі, яруги, рови,
Крізь Освенцими й Хіросіми.
І над ним виростали фатальні гриби
2026.04.08
19:30
покинуті тексти
що їх
фоліанти
та я
записую далі
слово за словом
на кухні чи
сидячи на унітазі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...що їх
фоліанти
та я
записую далі
слово за словом
на кухні чи
сидячи на унітазі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2024.11.26
2024.05.17
2023.04.01
2022.03.19
2022.01.12
2021.12.22
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Надія Медведовська (1975) /
Іншомовна поезія
/
Переклади на німецьку мову
Леся Українка. "Мрії". Переклад на німецьку мову.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Леся Українка. "Мрії". Переклад на німецьку мову.
LESJA UKRAINKA
Traeume
In den lieben Kinderjahren,
Als die Seele so geduerstet
Nach dem Schoenen, Wunderbaren,
Liebte ich die Ritterzeiten.
Aber seltsam, nicht die Prinzen,
So geheimnisvoll und praechtig,
Nicht die holden Koenigstoechter
Meinen Sinn bezaubert hatten.
Auf den Bildern sah ich immer
Nicht die frohen stolzen Sieger,
Die, den Gegner ueberwunden,
Zornig forderten: “Ergib dich!“
Sank jedoch mein Blick nach unten
Zum Besiegten und Verschmaehten,
Der, gestreckt vom Feind zu Boden,
Bat ihn nicht um seine Gnade.
Schien mir niemals majestaetisch
Jener starke stolze Ritter,
Der der Schoenen Ungehorsam
Mit Gewalt zu brechen hoffte.
Nur beruehrte Herz die kuehne
Antwort der gefang'nen Frau
„Deine Macht ist's, mich zu toeten,
Aber nicht zu leben zwingen!“
Laengst vergangen ist mein Fruehling,
Meine lieben Kinderjahre,
Aber nimmer wird vergessen
Hoher Schwung der Fruehlingsfluten.
In den langen dunklen Naechten,
Wenn der Schlaf zu mir nicht kommet,
Hoere oft ich deren Rauschen
Mit dem Fieber fest verflochten.
Haengt die Decke schraeg herunter,
Wie ein gotisches Gewoelbe,
An dem Fenster Blumenzweige
Gluehen wie ein Eisengitter.
Durchgedrungen aus dem Fenster
Roetlich Licht im Zimmer schimmert, -
Ist es einfach Strassenleuchte
Oder Widerschein des Brandes?
Was da laermt unaufhoerlich?
Laestiges, verhasstes Schallen!
Braust mir im Blut das Fieber,
Oder tobt der Krieg da draussen?
Sind es grausame Schmerzen,
Die das Stoehnen mir entreissen ,
Oder stoehnt der Ritterhaeftling,
Ganz erschoepft von seinen Wunden:
„Wer noch lebt in dieser Burge?
Wem noch schlaegt das Herz im Busen?
Auf den Turm, beschwoer dich, steige,
Schau an das Schlachtfeld unten!
Schau diese Schlacht genau –
Wer gerade siegt im Felde?
Dort, wo Kaempferreihen prallen,
Flattert da noch unsre Fahne?
Wenn nicht mehr – reiss ab die Binden!
Lass mein Blut da ueberfliessen,
Sei verflucht das Blut so faul,
Fuer die Ehre nicht vergossen!
... Nein, ich hoere unsern Kampfruf!
Immer lauter erklingt er...
Lasst verbinden mir die Wunden,
Dass umsonst ich nicht verblute!..“
Spielten jemals Kindertraeume
Zwischen fiebrigen Gespenstern.
Jetzt verschwunden ist das Fieber,
Aber jene Traeume bleiben.
Und so oft erscheint mir wieder,
Als gefangen sei ich selber,
Unsichtbare Hand gefesselt
Habe mich im dunklen Raum.
Ungebrochen meine Waffen
Seien in der Hand geblieben,
Aber wegen schwerer Ketten
Koenne ich die Hand nicht ruehren.
Ringsherum ist dumpf und stille,
Tobt kein Fieber in den Adern,
Kein Geraeusch vom Feld der Schlachten
Darf mit meinem Ohr ich hoeren.
Dass ich laut schreien wollte,
Wie der Kindertraeume Ritter:
„Wer noch lebt in dieser Oede?
Schau hinab vom hohen Turme!
Schau, sieht man noch im Felde
Unsre stolze Fahne wehen?
Wenn nicht mehr – ich will nicht leben,
Lasst dann meine Adern oeffnen,
Mag mein Blut dann ueberfliessen,
An der Blutung will ich sterben –
Sei verflucht das Blut so faul,
Nicht vergossen fuer die Ehre!..“
Jalta, 18/XI 1897
Traeume
In den lieben Kinderjahren,
Als die Seele so geduerstet
Nach dem Schoenen, Wunderbaren,
Liebte ich die Ritterzeiten.
Aber seltsam, nicht die Prinzen,
So geheimnisvoll und praechtig,
Nicht die holden Koenigstoechter
Meinen Sinn bezaubert hatten.
Auf den Bildern sah ich immer
Nicht die frohen stolzen Sieger,
Die, den Gegner ueberwunden,
Zornig forderten: “Ergib dich!“
Sank jedoch mein Blick nach unten
Zum Besiegten und Verschmaehten,
Der, gestreckt vom Feind zu Boden,
Bat ihn nicht um seine Gnade.
Schien mir niemals majestaetisch
Jener starke stolze Ritter,
Der der Schoenen Ungehorsam
Mit Gewalt zu brechen hoffte.
Nur beruehrte Herz die kuehne
Antwort der gefang'nen Frau
„Deine Macht ist's, mich zu toeten,
Aber nicht zu leben zwingen!“
Laengst vergangen ist mein Fruehling,
Meine lieben Kinderjahre,
Aber nimmer wird vergessen
Hoher Schwung der Fruehlingsfluten.
In den langen dunklen Naechten,
Wenn der Schlaf zu mir nicht kommet,
Hoere oft ich deren Rauschen
Mit dem Fieber fest verflochten.
Haengt die Decke schraeg herunter,
Wie ein gotisches Gewoelbe,
An dem Fenster Blumenzweige
Gluehen wie ein Eisengitter.
Durchgedrungen aus dem Fenster
Roetlich Licht im Zimmer schimmert, -
Ist es einfach Strassenleuchte
Oder Widerschein des Brandes?
Was da laermt unaufhoerlich?
Laestiges, verhasstes Schallen!
Braust mir im Blut das Fieber,
Oder tobt der Krieg da draussen?
Sind es grausame Schmerzen,
Die das Stoehnen mir entreissen ,
Oder stoehnt der Ritterhaeftling,
Ganz erschoepft von seinen Wunden:
„Wer noch lebt in dieser Burge?
Wem noch schlaegt das Herz im Busen?
Auf den Turm, beschwoer dich, steige,
Schau an das Schlachtfeld unten!
Schau diese Schlacht genau –
Wer gerade siegt im Felde?
Dort, wo Kaempferreihen prallen,
Flattert da noch unsre Fahne?
Wenn nicht mehr – reiss ab die Binden!
Lass mein Blut da ueberfliessen,
Sei verflucht das Blut so faul,
Fuer die Ehre nicht vergossen!
... Nein, ich hoere unsern Kampfruf!
Immer lauter erklingt er...
Lasst verbinden mir die Wunden,
Dass umsonst ich nicht verblute!..“
Spielten jemals Kindertraeume
Zwischen fiebrigen Gespenstern.
Jetzt verschwunden ist das Fieber,
Aber jene Traeume bleiben.
Und so oft erscheint mir wieder,
Als gefangen sei ich selber,
Unsichtbare Hand gefesselt
Habe mich im dunklen Raum.
Ungebrochen meine Waffen
Seien in der Hand geblieben,
Aber wegen schwerer Ketten
Koenne ich die Hand nicht ruehren.
Ringsherum ist dumpf und stille,
Tobt kein Fieber in den Adern,
Kein Geraeusch vom Feld der Schlachten
Darf mit meinem Ohr ich hoeren.
Dass ich laut schreien wollte,
Wie der Kindertraeume Ritter:
„Wer noch lebt in dieser Oede?
Schau hinab vom hohen Turme!
Schau, sieht man noch im Felde
Unsre stolze Fahne wehen?
Wenn nicht mehr – ich will nicht leben,
Lasst dann meine Adern oeffnen,
Mag mein Blut dann ueberfliessen,
An der Blutung will ich sterben –
Sei verflucht das Blut so faul,
Nicht vergossen fuer die Ehre!..“
Jalta, 18/XI 1897
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
