Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.01
23:04
Закінчує справи свої листопад,
згрібаючи листя навколо .
А вітер жбурляє його невпопад,
Осіннє руйнуючи лоно.
Повітря холодним вкриває рядном.
Відчутна пронизлива туга.
Зима перетнула швиденько кордон.
згрібаючи листя навколо .
А вітер жбурляє його невпопад,
Осіннє руйнуючи лоно.
Повітря холодним вкриває рядном.
Відчутна пронизлива туга.
Зима перетнула швиденько кордон.
2025.12.01
12:00
Двадцять літ минає від часів
Як Сержант зібрав собі музик
Мода змінювалася не раз
Пепер далі усміхає нас
Мені за честь представити
Зірок, що з нами рік у рік
Пеперів Оркестр Одинаків!
Як Сержант зібрав собі музик
Мода змінювалася не раз
Пепер далі усміхає нас
Мені за честь представити
Зірок, що з нами рік у рік
Пеперів Оркестр Одинаків!
2025.12.01
11:08
Зрубане дерево біля паркану,
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
2025.12.01
09:50
А дерева в льолях із туману
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
2025.12.01
09:33
З темного боку з темного майже
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
2025.12.01
08:53
Ходить Гарбуз по городу,
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
2025.12.01
08:47
Хай і була найменшою з гірчин,
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
2025.12.01
05:52
Бушувала ніч прибоєм,
Вирувала, мов окріп, -
Затуманений журбою,
Ранок стишено осліп.
Вирв навколишніх не бачить,
Як і безлічі сміття, -
Болі зносити терпляче
Научило всіх життя...
Вирувала, мов окріп, -
Затуманений журбою,
Ранок стишено осліп.
Вирв навколишніх не бачить,
Як і безлічі сміття, -
Болі зносити терпляче
Научило всіх життя...
2025.12.01
02:53
Зима прийшла й теплішає усе,
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.
Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.
Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,
2025.11.30
22:20
У минуле не відправити листа:
Є адреса – та немає адресата.
Ти мене забула. Ти мені не рада.
Я кохаю досі. Це – моя розплата,
Це – нещастя арифметика проста...
Та і що б я написав у тім листі?
Ну, хіба про те, що не забув, на подив,
Є адреса – та немає адресата.
Ти мене забула. Ти мені не рада.
Я кохаю досі. Це – моя розплата,
Це – нещастя арифметика проста...
Та і що б я написав у тім листі?
Ну, хіба про те, що не забув, на подив,
2025.11.30
21:25
Очей незнана глибина…
Спокус спланованих побори
І тіл задіяних струна —
Надіюсь, вірю, що на користь…
Роки - струмки підземних вод
І течія питань джерельних —
Сім’ї продовження штрихкод,
Спокус спланованих побори
І тіл задіяних струна —
Надіюсь, вірю, що на користь…
Роки - струмки підземних вод
І течія питань джерельних —
Сім’ї продовження штрихкод,
2025.11.30
19:21
Докоряла одна жінка часто чоловіку,
Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
2025.11.30
15:15
Стоїть під вікном чоловік
і чекає, поки йому
винесуть їжу
або келих істини.
Мандрівник у пошуках
забутих сенсів,
утраченої тривоги,
розгубленого натхнення.
і чекає, поки йому
винесуть їжу
або келих істини.
Мандрівник у пошуках
забутих сенсів,
утраченої тривоги,
розгубленого натхнення.
2025.11.30
12:48
Не буряним Бетховен входить до мене,
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,
2025.11.30
10:34
Ще купаю в любистку життя золоте,
та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад
та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад
2025.11.30
06:52
Мов теплу і світлу пилюку
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2024.11.26
2024.05.17
2023.04.01
2022.03.19
2022.01.12
2021.12.22
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Надія Медведовська (1975) /
Іншомовна поезія
/
Переклади на німецьку мову
Леся Українка. "Мрії". Переклад на німецьку мову.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Леся Українка. "Мрії". Переклад на німецьку мову.
LESJA UKRAINKA
Traeume
In den lieben Kinderjahren,
Als die Seele so geduerstet
Nach dem Schoenen, Wunderbaren,
Liebte ich die Ritterzeiten.
Aber seltsam, nicht die Prinzen,
So geheimnisvoll und praechtig,
Nicht die holden Koenigstoechter
Meinen Sinn bezaubert hatten.
Auf den Bildern sah ich immer
Nicht die frohen stolzen Sieger,
Die, den Gegner ueberwunden,
Zornig forderten: “Ergib dich!“
Sank jedoch mein Blick nach unten
Zum Besiegten und Verschmaehten,
Der, gestreckt vom Feind zu Boden,
Bat ihn nicht um seine Gnade.
Schien mir niemals majestaetisch
Jener starke stolze Ritter,
Der der Schoenen Ungehorsam
Mit Gewalt zu brechen hoffte.
Nur beruehrte Herz die kuehne
Antwort der gefang'nen Frau
„Deine Macht ist's, mich zu toeten,
Aber nicht zu leben zwingen!“
Laengst vergangen ist mein Fruehling,
Meine lieben Kinderjahre,
Aber nimmer wird vergessen
Hoher Schwung der Fruehlingsfluten.
In den langen dunklen Naechten,
Wenn der Schlaf zu mir nicht kommet,
Hoere oft ich deren Rauschen
Mit dem Fieber fest verflochten.
Haengt die Decke schraeg herunter,
Wie ein gotisches Gewoelbe,
An dem Fenster Blumenzweige
Gluehen wie ein Eisengitter.
Durchgedrungen aus dem Fenster
Roetlich Licht im Zimmer schimmert, -
Ist es einfach Strassenleuchte
Oder Widerschein des Brandes?
Was da laermt unaufhoerlich?
Laestiges, verhasstes Schallen!
Braust mir im Blut das Fieber,
Oder tobt der Krieg da draussen?
Sind es grausame Schmerzen,
Die das Stoehnen mir entreissen ,
Oder stoehnt der Ritterhaeftling,
Ganz erschoepft von seinen Wunden:
„Wer noch lebt in dieser Burge?
Wem noch schlaegt das Herz im Busen?
Auf den Turm, beschwoer dich, steige,
Schau an das Schlachtfeld unten!
Schau diese Schlacht genau –
Wer gerade siegt im Felde?
Dort, wo Kaempferreihen prallen,
Flattert da noch unsre Fahne?
Wenn nicht mehr – reiss ab die Binden!
Lass mein Blut da ueberfliessen,
Sei verflucht das Blut so faul,
Fuer die Ehre nicht vergossen!
... Nein, ich hoere unsern Kampfruf!
Immer lauter erklingt er...
Lasst verbinden mir die Wunden,
Dass umsonst ich nicht verblute!..“
Spielten jemals Kindertraeume
Zwischen fiebrigen Gespenstern.
Jetzt verschwunden ist das Fieber,
Aber jene Traeume bleiben.
Und so oft erscheint mir wieder,
Als gefangen sei ich selber,
Unsichtbare Hand gefesselt
Habe mich im dunklen Raum.
Ungebrochen meine Waffen
Seien in der Hand geblieben,
Aber wegen schwerer Ketten
Koenne ich die Hand nicht ruehren.
Ringsherum ist dumpf und stille,
Tobt kein Fieber in den Adern,
Kein Geraeusch vom Feld der Schlachten
Darf mit meinem Ohr ich hoeren.
Dass ich laut schreien wollte,
Wie der Kindertraeume Ritter:
„Wer noch lebt in dieser Oede?
Schau hinab vom hohen Turme!
Schau, sieht man noch im Felde
Unsre stolze Fahne wehen?
Wenn nicht mehr – ich will nicht leben,
Lasst dann meine Adern oeffnen,
Mag mein Blut dann ueberfliessen,
An der Blutung will ich sterben –
Sei verflucht das Blut so faul,
Nicht vergossen fuer die Ehre!..“
Jalta, 18/XI 1897
Traeume
In den lieben Kinderjahren,
Als die Seele so geduerstet
Nach dem Schoenen, Wunderbaren,
Liebte ich die Ritterzeiten.
Aber seltsam, nicht die Prinzen,
So geheimnisvoll und praechtig,
Nicht die holden Koenigstoechter
Meinen Sinn bezaubert hatten.
Auf den Bildern sah ich immer
Nicht die frohen stolzen Sieger,
Die, den Gegner ueberwunden,
Zornig forderten: “Ergib dich!“
Sank jedoch mein Blick nach unten
Zum Besiegten und Verschmaehten,
Der, gestreckt vom Feind zu Boden,
Bat ihn nicht um seine Gnade.
Schien mir niemals majestaetisch
Jener starke stolze Ritter,
Der der Schoenen Ungehorsam
Mit Gewalt zu brechen hoffte.
Nur beruehrte Herz die kuehne
Antwort der gefang'nen Frau
„Deine Macht ist's, mich zu toeten,
Aber nicht zu leben zwingen!“
Laengst vergangen ist mein Fruehling,
Meine lieben Kinderjahre,
Aber nimmer wird vergessen
Hoher Schwung der Fruehlingsfluten.
In den langen dunklen Naechten,
Wenn der Schlaf zu mir nicht kommet,
Hoere oft ich deren Rauschen
Mit dem Fieber fest verflochten.
Haengt die Decke schraeg herunter,
Wie ein gotisches Gewoelbe,
An dem Fenster Blumenzweige
Gluehen wie ein Eisengitter.
Durchgedrungen aus dem Fenster
Roetlich Licht im Zimmer schimmert, -
Ist es einfach Strassenleuchte
Oder Widerschein des Brandes?
Was da laermt unaufhoerlich?
Laestiges, verhasstes Schallen!
Braust mir im Blut das Fieber,
Oder tobt der Krieg da draussen?
Sind es grausame Schmerzen,
Die das Stoehnen mir entreissen ,
Oder stoehnt der Ritterhaeftling,
Ganz erschoepft von seinen Wunden:
„Wer noch lebt in dieser Burge?
Wem noch schlaegt das Herz im Busen?
Auf den Turm, beschwoer dich, steige,
Schau an das Schlachtfeld unten!
Schau diese Schlacht genau –
Wer gerade siegt im Felde?
Dort, wo Kaempferreihen prallen,
Flattert da noch unsre Fahne?
Wenn nicht mehr – reiss ab die Binden!
Lass mein Blut da ueberfliessen,
Sei verflucht das Blut so faul,
Fuer die Ehre nicht vergossen!
... Nein, ich hoere unsern Kampfruf!
Immer lauter erklingt er...
Lasst verbinden mir die Wunden,
Dass umsonst ich nicht verblute!..“
Spielten jemals Kindertraeume
Zwischen fiebrigen Gespenstern.
Jetzt verschwunden ist das Fieber,
Aber jene Traeume bleiben.
Und so oft erscheint mir wieder,
Als gefangen sei ich selber,
Unsichtbare Hand gefesselt
Habe mich im dunklen Raum.
Ungebrochen meine Waffen
Seien in der Hand geblieben,
Aber wegen schwerer Ketten
Koenne ich die Hand nicht ruehren.
Ringsherum ist dumpf und stille,
Tobt kein Fieber in den Adern,
Kein Geraeusch vom Feld der Schlachten
Darf mit meinem Ohr ich hoeren.
Dass ich laut schreien wollte,
Wie der Kindertraeume Ritter:
„Wer noch lebt in dieser Oede?
Schau hinab vom hohen Turme!
Schau, sieht man noch im Felde
Unsre stolze Fahne wehen?
Wenn nicht mehr – ich will nicht leben,
Lasst dann meine Adern oeffnen,
Mag mein Blut dann ueberfliessen,
An der Blutung will ich sterben –
Sei verflucht das Blut so faul,
Nicht vergossen fuer die Ehre!..“
Jalta, 18/XI 1897
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
