ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
Типус исраэли
– Ну, что скажешь? – спросил меня приятель после финального матча на Кубок Европейской лиги по баскетболу.- Молодцы наши! Играли не против кого-нибудь, а против самого «Панатинайкоса»… Э, да ты вроде и не радуешься победе “Маккаби”?..
– И да, и нет.
– Это как же?
– Разве ты не слышал, что о нас говорят иностранцы?
– Небось завидуют и несут всякую чушь.
– Да поведение наших болельщиков напоминает им радость африканцев или же в лучшем случае – неистовство бразильцев.
– Ну и пусть. Не понять им природу такого явления как “типус исраэли”.
– Ты и себя причисляешь к нему?
– К сожалению, нет. Для этого нужно здесь родиться.
– А я ничуть не жалею. Более того – не переношу людей этого типа.
– Ты наверняка имеешь в виду такую себе развязность, неряшливость в одежде...
– И в обещаниях тоже. А эта манера не говорить, а кричать. В споре опираться не на логику, а исключительно на силу голоса. Словом, все то, что заставляет меня в Израиле чаще всего закрывать уши, а за его пределами – не подавать виду, что и я сам оттуда... Кстати, ты не задумывался, откуда все это?
– И откуда же?
Вместо ответа я прочитал строки из гимна бейтаровцев, написанного, как известно, Жаботинским:
“Помни, еврей,
Ты царь, ты потомок царей.
Корона Давида
С рожденья дана”.
– Ты что – оригинальничаешь или же просто..? – и я впервые услышал от него то, что в смягченном варианте можно перевести как “рехнулся” или же “белены объелся”.
– Да о Жаботинском, – продолжал тот, в ком я искал поддержку, – с пиететом говорят даже те, кому он и сегодня – поперек горла...
И он посмотрел на меня взглядом, в котором легко можно было прочитать: “ Вроде бы и неглупый человек, а на поверку – дурак дураком”.
– А разве не страдаем мы от этих “царей” и их наперсников? От их бесцеремонности и вседозволенности, отлитых в формулу: ”Все, что запрещено, – позволено!”?..
– Эге, да я вижу, что Жаботинского ты если и читал, то с явной предубежденностью. А в том самом гимне, откуда ты почерпнул ответ на свои вопросы, есть, между прочим, и нечто другое:
“Восстань
Против жалкой
Среды прозябанья!
Зажги негасимое
Пламя восстанья,
Молчание – трусость и грязь.
Восстань!
Душою и кровью ты князь! “
К тому же, речь шла не о кибуцниках тогдашней Палестины, от которых, полагаю, произошел “типус исраэли”, а о тишайших евреях Европы в преддверии надвига¬ющейся катастрофы. То есть, ничего общего с нашими сегодняшними израильтянами.
– Но как же все-таки получилось, что их потомки стали такими крикунами и нахалами?
– Смею заверить тебя, что те, кому ты навязываешь в наставники Жаботинского, знают о нем скорее всего понаслышке. То есть он тут ни при чем.
– Тогда кто же?
– Думаю, что более всего – горемычная судьба народа. Крик радости освобождения из египетского рабства, впервые изданный “поколением пустыни”, несколько тысячелетий вынужден был томиться в душе тех, кого изгнали из Земли Обетованной...
– А теперь, выходит, прорывается наружу?
– Вот именно.
– Но как долго будем мы оставаться страной всеобщего крика, где никто не слышит друг друга?
– А тут ты ошибаешься. И крепко. Слышим мы друг друга, когда нужно прийти на помощь, разделить горе утраты. И тогда кричим молча, роняя слезу на плечо соседа... Но зачем, собственно, я все это рассказываю тебе? Не иностранец же ты в конце концов...
– Ты прав. Уж лучше крик, нежели то, о чем так любили петь в стране нашего исхода: “Отряд не заметил потери бойца...”
– Что верно – то верно. Поэтому у нас нет ни могил, ни памятников Неизвестному солдату...
Будто сраженные этим открытием, мы замолчали. И в это время протяжно и надсадно завыла сирена, напоминая о наступлении Дня поминовения всех павших в войнах за независимость Израиля. Мы оба застыли на минуту. Как, собственно, и весь наш край крикунов.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Типус исраэли
– Ну, что скажешь? – спросил меня приятель после финального матча на Кубок Европейской лиги по баскетболу.- Молодцы наши! Играли не против кого-нибудь, а против самого «Панатинайкоса»… Э, да ты вроде и не радуешься победе “Маккаби”?..
– И да, и нет.
– Это как же?
– Разве ты не слышал, что о нас говорят иностранцы?
– Небось завидуют и несут всякую чушь.
– Да поведение наших болельщиков напоминает им радость африканцев или же в лучшем случае – неистовство бразильцев.
– Ну и пусть. Не понять им природу такого явления как “типус исраэли”.
– Ты и себя причисляешь к нему?
– К сожалению, нет. Для этого нужно здесь родиться.
– А я ничуть не жалею. Более того – не переношу людей этого типа.
– Ты наверняка имеешь в виду такую себе развязность, неряшливость в одежде...
– И в обещаниях тоже. А эта манера не говорить, а кричать. В споре опираться не на логику, а исключительно на силу голоса. Словом, все то, что заставляет меня в Израиле чаще всего закрывать уши, а за его пределами – не подавать виду, что и я сам оттуда... Кстати, ты не задумывался, откуда все это?
– И откуда же?
Вместо ответа я прочитал строки из гимна бейтаровцев, написанного, как известно, Жаботинским:
“Помни, еврей,
Ты царь, ты потомок царей.
Корона Давида
С рожденья дана”.
– Ты что – оригинальничаешь или же просто..? – и я впервые услышал от него то, что в смягченном варианте можно перевести как “рехнулся” или же “белены объелся”.
– Да о Жаботинском, – продолжал тот, в ком я искал поддержку, – с пиететом говорят даже те, кому он и сегодня – поперек горла...
И он посмотрел на меня взглядом, в котором легко можно было прочитать: “ Вроде бы и неглупый человек, а на поверку – дурак дураком”.
– А разве не страдаем мы от этих “царей” и их наперсников? От их бесцеремонности и вседозволенности, отлитых в формулу: ”Все, что запрещено, – позволено!”?..
– Эге, да я вижу, что Жаботинского ты если и читал, то с явной предубежденностью. А в том самом гимне, откуда ты почерпнул ответ на свои вопросы, есть, между прочим, и нечто другое:
“Восстань
Против жалкой
Среды прозябанья!
Зажги негасимое
Пламя восстанья,
Молчание – трусость и грязь.
Восстань!
Душою и кровью ты князь! “
К тому же, речь шла не о кибуцниках тогдашней Палестины, от которых, полагаю, произошел “типус исраэли”, а о тишайших евреях Европы в преддверии надвига¬ющейся катастрофы. То есть, ничего общего с нашими сегодняшними израильтянами.
– Но как же все-таки получилось, что их потомки стали такими крикунами и нахалами?
– Смею заверить тебя, что те, кому ты навязываешь в наставники Жаботинского, знают о нем скорее всего понаслышке. То есть он тут ни при чем.
– Тогда кто же?
– Думаю, что более всего – горемычная судьба народа. Крик радости освобождения из египетского рабства, впервые изданный “поколением пустыни”, несколько тысячелетий вынужден был томиться в душе тех, кого изгнали из Земли Обетованной...
– А теперь, выходит, прорывается наружу?
– Вот именно.
– Но как долго будем мы оставаться страной всеобщего крика, где никто не слышит друг друга?
– А тут ты ошибаешься. И крепко. Слышим мы друг друга, когда нужно прийти на помощь, разделить горе утраты. И тогда кричим молча, роняя слезу на плечо соседа... Но зачем, собственно, я все это рассказываю тебе? Не иностранец же ты в конце концов...
– Ты прав. Уж лучше крик, нежели то, о чем так любили петь в стране нашего исхода: “Отряд не заметил потери бойца...”
– Что верно – то верно. Поэтому у нас нет ни могил, ни памятников Неизвестному солдату...
Будто сраженные этим открытием, мы замолчали. И в это время протяжно и надсадно завыла сирена, напоминая о наступлении Дня поминовения всех павших в войнах за независимость Израиля. Мы оба застыли на минуту. Как, собственно, и весь наш край крикунов.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію