Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Монолог про страждання Петра Сороки.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Монолог про страждання Петра Сороки.
Monologus de passione – монолог про страждання.
Петро Сорока. Застиглий вогонь. Денники 2006 року.- Тернопіль: СорокА, 2007.- 246 с.
Взірцево межової щирості не буває. Здебільшого вона або показна, або удавана quasi фальшована. Але у даному випадку так не є, можливо тому, що знаю автора віддавна і можу засвідчити: живе, як пише і пише, як живе. Літературний щоденник – це свідома відмова від ілюзії, що ведеш діалог сам на сам із власною душею. Ні - це публічний монолог, акт особистої відваги, покори і спокути. Спонука до сповіді взагалі властива людині, але у письменника вона особливо вагома.
Лексемою «письменник» тепер зловживають без краю. Не кожен, хто пише і публікує написане – письменник. Та історія літератури – пані вибаглива й примхлива і робить відбір доскіпливо й безжально!
У мистецтві, і в літературі, зокрема, завжди було більше суму, ніж втіхи. Петро Сорока є алхіміком слова (за Я.Парандовським). Він отримав від Бога разом із життям Слово і тому, напевно, іноді перетворюється на чаклуна і світлоносного мольфара – текст впливає на читача, як молитовне замовляння. У нього все йде в роботу: реальні факти життя, пристрасті, палкий темперамент й завзятість, фантазії, обрАзи і Образи, нахили й потерпання. Промінні миттєвості інтроспекції найчастіше емоційного характеру: гостра гіркота, найтАньші зворушення й почування або такий рідкісний внутрішній спокій та медитації, доторкання до вічності через сни.
Автор – фаталіст. Він вірить у віру, для нього барви, звуки мають особливу силу, дарують насолоду, тамують біль, збуджують дух. Автор стабільно стилевий. Він володіє ерудицією і культурою, що дозволяє уникати філологічних дивацтв, не мати клопоту з ars, тобто технікою письменства. У нього свій особливий словник. Діалект і говірка, «галицизми» додають штудерності, вишуканості. Це не заважає його прозі бути простою, але це оманлива простота, вона на щабель вища від постмодерного штукарства чи барвистого вбрання сучасних неоромантиків. Цитувати ці тексти можна з будь-якої сторінки: «Не хочу вірити, що для того я був вийнятий з вічного хаосу, щоб знову обернутися чи розчиниться в ньому. Бути покликаним до вічності й не увійти в неї – видається мені немислимим і нелогічним. Але, зрозуміло, треба бути гідним цього великого дару – безсмертя, його треба заслужити і здобути»; «…день видався сонячний, тихий, і ми прогулялися лісом. Напився дзвінкої тиші, намилувався гіллястими кронами, що підпирають блакитне небо, відтанув душею. І ніби умлівока все зінакшилося, й зовсім іншою людиною повернувся додому. Засвітилася і злагідніла душа, й всміхнулося мені життя…»
Створюється враження, що тексти народжуються легко, без зусиль, але це чергова омана, бо любов до слова – важка любов. Просто зусилля подолання «опору матеріалу» для пересічного ока непомітні, що знову ж таки свідчить, повторюю, про неабияке володіння ars.
Я вже писала про унікальний мелос авторської мови, безпомилкову виразність тону її словесної фактури. Навіть «на слух» ці тексти гармонійні, поліфонічні, мають темброве й ладовисотне забарвлення (даруйте музикантові специфічні терміни!). Підсвідомо виникають асоціації з кантиленами Шопена і Рахманінова, Косенка і Барвінського.
Заголовок – смислова домінанта книги, її естетична програма у найстислішому варіанті, як власне й заголовки попередніх денників: «Сповідь сльозою», «Пам’яті навперейми», «Найкраще помирати в понеділок», «Голос із притвору». «Застиглий вогонь» замикає ланцюг з кількох книжок, але книги на зразок цієї, власне, ніколи не завершуються: складені зі спостережень, роздумів та рефлексій, вони мають широке поле для нових думок і пишуться, поки триває життя, а може, й ще довше. Автор сугестує, репродукує сам себе, а справа читача - визначити оригінальність і привабливість книги, її сучасність та актуальність. Адже завше розраховуєш на розуміння тих, до кого звертаєшся, навіть якщо думаєш, що ні. «Хоч горять край шляху явори,/ Небеса і світ такі сумирні…/ Я хотів би тільки восени/ Відлетіти у Господній вирій/. Так, як відлітають журавлі/ Крізь тумани й дощові накрапи/. Залишивши денник на столі/ І в останнім реченні три крапки…»
P.S. Нові денники Петра Сороки "Застиглий вогонь" можна придбати за адресою:а/с438,м.Тернопіль-18,46018,ц.10гр.
Петро Сорока. Застиглий вогонь. Денники 2006 року.- Тернопіль: СорокА, 2007.- 246 с.
Взірцево межової щирості не буває. Здебільшого вона або показна, або удавана quasi фальшована. Але у даному випадку так не є, можливо тому, що знаю автора віддавна і можу засвідчити: живе, як пише і пише, як живе. Літературний щоденник – це свідома відмова від ілюзії, що ведеш діалог сам на сам із власною душею. Ні - це публічний монолог, акт особистої відваги, покори і спокути. Спонука до сповіді взагалі властива людині, але у письменника вона особливо вагома.
Лексемою «письменник» тепер зловживають без краю. Не кожен, хто пише і публікує написане – письменник. Та історія літератури – пані вибаглива й примхлива і робить відбір доскіпливо й безжально!
У мистецтві, і в літературі, зокрема, завжди було більше суму, ніж втіхи. Петро Сорока є алхіміком слова (за Я.Парандовським). Він отримав від Бога разом із життям Слово і тому, напевно, іноді перетворюється на чаклуна і світлоносного мольфара – текст впливає на читача, як молитовне замовляння. У нього все йде в роботу: реальні факти життя, пристрасті, палкий темперамент й завзятість, фантазії, обрАзи і Образи, нахили й потерпання. Промінні миттєвості інтроспекції найчастіше емоційного характеру: гостра гіркота, найтАньші зворушення й почування або такий рідкісний внутрішній спокій та медитації, доторкання до вічності через сни.
Автор – фаталіст. Він вірить у віру, для нього барви, звуки мають особливу силу, дарують насолоду, тамують біль, збуджують дух. Автор стабільно стилевий. Він володіє ерудицією і культурою, що дозволяє уникати філологічних дивацтв, не мати клопоту з ars, тобто технікою письменства. У нього свій особливий словник. Діалект і говірка, «галицизми» додають штудерності, вишуканості. Це не заважає його прозі бути простою, але це оманлива простота, вона на щабель вища від постмодерного штукарства чи барвистого вбрання сучасних неоромантиків. Цитувати ці тексти можна з будь-якої сторінки: «Не хочу вірити, що для того я був вийнятий з вічного хаосу, щоб знову обернутися чи розчиниться в ньому. Бути покликаним до вічності й не увійти в неї – видається мені немислимим і нелогічним. Але, зрозуміло, треба бути гідним цього великого дару – безсмертя, його треба заслужити і здобути»; «…день видався сонячний, тихий, і ми прогулялися лісом. Напився дзвінкої тиші, намилувався гіллястими кронами, що підпирають блакитне небо, відтанув душею. І ніби умлівока все зінакшилося, й зовсім іншою людиною повернувся додому. Засвітилася і злагідніла душа, й всміхнулося мені життя…»
Створюється враження, що тексти народжуються легко, без зусиль, але це чергова омана, бо любов до слова – важка любов. Просто зусилля подолання «опору матеріалу» для пересічного ока непомітні, що знову ж таки свідчить, повторюю, про неабияке володіння ars.
Я вже писала про унікальний мелос авторської мови, безпомилкову виразність тону її словесної фактури. Навіть «на слух» ці тексти гармонійні, поліфонічні, мають темброве й ладовисотне забарвлення (даруйте музикантові специфічні терміни!). Підсвідомо виникають асоціації з кантиленами Шопена і Рахманінова, Косенка і Барвінського.
Заголовок – смислова домінанта книги, її естетична програма у найстислішому варіанті, як власне й заголовки попередніх денників: «Сповідь сльозою», «Пам’яті навперейми», «Найкраще помирати в понеділок», «Голос із притвору». «Застиглий вогонь» замикає ланцюг з кількох книжок, але книги на зразок цієї, власне, ніколи не завершуються: складені зі спостережень, роздумів та рефлексій, вони мають широке поле для нових думок і пишуться, поки триває життя, а може, й ще довше. Автор сугестує, репродукує сам себе, а справа читача - визначити оригінальність і привабливість книги, її сучасність та актуальність. Адже завше розраховуєш на розуміння тих, до кого звертаєшся, навіть якщо думаєш, що ні. «Хоч горять край шляху явори,/ Небеса і світ такі сумирні…/ Я хотів би тільки восени/ Відлетіти у Господній вирій/. Так, як відлітають журавлі/ Крізь тумани й дощові накрапи/. Залишивши денник на столі/ І в останнім реченні три крапки…»
P.S. Нові денники Петра Сороки "Застиглий вогонь" можна придбати за адресою:а/с438,м.Тернопіль-18,46018,ц.10гр.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
