Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.01
03:53
…За 3 години до…
…Сніг петербурзького дитинства тане, стікаючи брудною, холодною водою у Подєбрадах. Чужина. 1922 рік. Еміграція – це коли твоє минуле безжально відрізали ножицями історії, а теперішнє пахне вогкістю дешевої студентської їдальні та бід
2026.07.31
22:18
Одна — світанок, інша — захід.
Одна — це сміх, та ж — сонми дум.
Одна — коріння, інша — пагін.
Одна — це заводь, інша — струм.
Одна не всидить в холодочку —
така вертлява, як в’юнок.
А інша — в тихому садочку
Одна — це сміх, та ж — сонми дум.
Одна — коріння, інша — пагін.
Одна — це заводь, інша — струм.
Одна не всидить в холодочку —
така вертлява, як в’юнок.
А інша — в тихому садочку
2026.07.31
15:19
між химерних споруд
у містечку загубленім
під небом химерних хмар
чи ішлось тобі про
несвідомі розчулення
чи про кривий димар
облітаюче листя
посеред літа
у містечку загубленім
під небом химерних хмар
чи ішлось тобі про
несвідомі розчулення
чи про кривий димар
облітаюче листя
посеред літа
2026.07.31
14:44
Від садка на околиці Вишнівця
Скоро мало чого і залишиться,
Бо унадивсь в садок
Енергійний дідок
І там топче панянок із Вишнівця.
Повсякчас лісоруби Іршави
Працювали на благо держави.
Скоро мало чого і залишиться,
Бо унадивсь в садок
Енергійний дідок
І там топче панянок із Вишнівця.
Повсякчас лісоруби Іршави
Працювали на благо держави.
2026.07.31
13:33
Попереду мороз і вічна мерзлота,
Розлам епох, непримиренні січі.
Я йду у поле, де палають свічі,
Де сипле снігом стигла німота.
Я йду у бурю, жорна, у тартак.
Хай перемелять світові хуртечі
У невтолимій лютій ворожнечі.
Проб'юсь крізь темряву, нем
Розлам епох, непримиренні січі.
Я йду у поле, де палають свічі,
Де сипле снігом стигла німота.
Я йду у бурю, жорна, у тартак.
Хай перемелять світові хуртечі
У невтолимій лютій ворожнечі.
Проб'юсь крізь темряву, нем
2026.07.31
07:47
Це було надлюб’язно, подумати про мене, отут
І я дуже подячний, адже ти був збагнув, що
Мене нема тут
І я не знав, що місяць настільки великий
І я не знав, що місяць настільки блакитний
І я вдячний, що винесли старі черевики
І що вибрали у червоне,
І я дуже подячний, адже ти був збагнув, що
Мене нема тут
І я не знав, що місяць настільки великий
І я не знав, що місяць настільки блакитний
І я вдячний, що винесли старі черевики
І що вибрали у червоне,
2026.07.31
06:05
Коли ви вправно клавіші торкали, -
Стихав навколо гомін балачок
І сам рояль у танцювальній залі
Готовий був пуститися в
танок.
І радістю світилася естрада
Від кількості мелодій і тонів,
А я в кутку стояв і слухав радо
Стихав навколо гомін балачок
І сам рояль у танцювальній залі
Готовий був пуститися в
танок.
І радістю світилася естрада
Від кількості мелодій і тонів,
А я в кутку стояв і слухав радо
2026.07.31
05:55
до 120-ліття від дня народження Олени Теліги)
…Остання ніч перед вічністю. Камера смертників № 34 у підвалах київського гестапо на Короленка. Лютий 1942 року.
За кілька годин до розстрілу в Бабиному Ярі поетка Олена Теліга та її чоловік Михайло опиня
2026.07.30
16:11
У 2026 р. творчий спадок Сергія Губерначука продовжує жити, зокрема світ побачили нові музичні сингли на його вірші на платформі URockBallads (https://www.youtube.com/@URockBallads/featured), публікуються коментарі та цикли його поезій на літературних рес
2026.07.30
16:11
Іде війна. Україна вся кров’ю стікає,
А поляки гріхи давні все нам пред‘являють.
Про Волинську «різанину» забути не можуть.
Їх постійно якісь сили накручують, схоже.
Галасують про сто тисяч, начебто убитих,
Бандерівців обзивають, що вони бандити.
Ск
А поляки гріхи давні все нам пред‘являють.
Про Волинську «різанину» забути не можуть.
Їх постійно якісь сили накручують, схоже.
Галасують про сто тисяч, начебто убитих,
Бандерівців обзивають, що вони бандити.
Ск
2026.07.30
15:51
Розквітла мамина герань
На спорожнілім підвіконні.
Лише розплющив очі сонні -
Одразу фініш сподівань.
Ходою днів моїх сумних
Ніколи не загою рану.
Мого дитинства запах пряний
На спорожнілім підвіконні.
Лише розплющив очі сонні -
Одразу фініш сподівань.
Ходою днів моїх сумних
Ніколи не загою рану.
Мого дитинства запах пряний
2026.07.30
14:39
Помилки ще не пробачені,
На вікні рослина сохне.
Я святу приймаю спадщину -
Наш родинний тихий вогник.
У собі ховаю мрійника -
Вже його не повернути.
Від плити до рукомийника
На вікні рослина сохне.
Я святу приймаю спадщину -
Наш родинний тихий вогник.
У собі ховаю мрійника -
Вже його не повернути.
Від плити до рукомийника
2026.07.30
13:20
Наче перший Адам підбираєш назви
Для відкритих речей - гадюк і лілій...
Забагато курного в землі вцілілій,
Щоб одразу скласти з піску всі пазли.
І тому вирушаєш ,куди добачиш –
Шлях до раю то черга з гробів і храмів,
Про яке каяття ти у черзі п
Для відкритих речей - гадюк і лілій...
Забагато курного в землі вцілілій,
Щоб одразу скласти з піску всі пазли.
І тому вирушаєш ,куди добачиш –
Шлях до раю то черга з гробів і храмів,
Про яке каяття ти у черзі п
2026.07.30
12:54
Забрів у юність, у провулок тихий,
Де спів птахів, далекі голоси.
Під жовтим листям причаїлось лихо
В обіймах споконвічної краси.
Забрів подалі від кайданів міста
До первісних мелодій і казок.
Не виліплений із глевкого тіста,
Де спів птахів, далекі голоси.
Під жовтим листям причаїлось лихо
В обіймах споконвічної краси.
Забрів подалі від кайданів міста
До первісних мелодій і казок.
Не виліплений із глевкого тіста,
2026.07.30
06:50
В. К. Осиповій
За рікою, поза лісом,
Поле, всіяне залізом,
Ще шурхоче сумовито
До цих пір незжатим житом.
За рікою, поза лісом,
Воювати достобіса
За рікою, поза лісом,
Поле, всіяне залізом,
Ще шурхоче сумовито
До цих пір незжатим житом.
За рікою, поза лісом,
Воювати достобіса
2026.07.30
06:41
Фінальний акорд розлуки
Музичний супровід:
Франц Ксавер Моцарт.
Шість полонезів для фортепіано, ор. 17 (Полонез № 3 фа мінор)
«Жозефіна ступала бруківкою Лємберга так, наче кожен її крок відгукувався Adagio в його змученій душі. Баронеса з очима
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Монолог про страждання Петра Сороки.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Монолог про страждання Петра Сороки.
Monologus de passione – монолог про страждання.
Петро Сорока. Застиглий вогонь. Денники 2006 року.- Тернопіль: СорокА, 2007.- 246 с.
Взірцево межової щирості не буває. Здебільшого вона або показна, або удавана quasi фальшована. Але у даному випадку так не є, можливо тому, що знаю автора віддавна і можу засвідчити: живе, як пише і пише, як живе. Літературний щоденник – це свідома відмова від ілюзії, що ведеш діалог сам на сам із власною душею. Ні - це публічний монолог, акт особистої відваги, покори і спокути. Спонука до сповіді взагалі властива людині, але у письменника вона особливо вагома.
Лексемою «письменник» тепер зловживають без краю. Не кожен, хто пише і публікує написане – письменник. Та історія літератури – пані вибаглива й примхлива і робить відбір доскіпливо й безжально!
У мистецтві, і в літературі, зокрема, завжди було більше суму, ніж втіхи. Петро Сорока є алхіміком слова (за Я.Парандовським). Він отримав від Бога разом із життям Слово і тому, напевно, іноді перетворюється на чаклуна і світлоносного мольфара – текст впливає на читача, як молитовне замовляння. У нього все йде в роботу: реальні факти життя, пристрасті, палкий темперамент й завзятість, фантазії, обрАзи і Образи, нахили й потерпання. Промінні миттєвості інтроспекції найчастіше емоційного характеру: гостра гіркота, найтАньші зворушення й почування або такий рідкісний внутрішній спокій та медитації, доторкання до вічності через сни.
Автор – фаталіст. Він вірить у віру, для нього барви, звуки мають особливу силу, дарують насолоду, тамують біль, збуджують дух. Автор стабільно стилевий. Він володіє ерудицією і культурою, що дозволяє уникати філологічних дивацтв, не мати клопоту з ars, тобто технікою письменства. У нього свій особливий словник. Діалект і говірка, «галицизми» додають штудерності, вишуканості. Це не заважає його прозі бути простою, але це оманлива простота, вона на щабель вища від постмодерного штукарства чи барвистого вбрання сучасних неоромантиків. Цитувати ці тексти можна з будь-якої сторінки: «Не хочу вірити, що для того я був вийнятий з вічного хаосу, щоб знову обернутися чи розчиниться в ньому. Бути покликаним до вічності й не увійти в неї – видається мені немислимим і нелогічним. Але, зрозуміло, треба бути гідним цього великого дару – безсмертя, його треба заслужити і здобути»; «…день видався сонячний, тихий, і ми прогулялися лісом. Напився дзвінкої тиші, намилувався гіллястими кронами, що підпирають блакитне небо, відтанув душею. І ніби умлівока все зінакшилося, й зовсім іншою людиною повернувся додому. Засвітилася і злагідніла душа, й всміхнулося мені життя…»
Створюється враження, що тексти народжуються легко, без зусиль, але це чергова омана, бо любов до слова – важка любов. Просто зусилля подолання «опору матеріалу» для пересічного ока непомітні, що знову ж таки свідчить, повторюю, про неабияке володіння ars.
Я вже писала про унікальний мелос авторської мови, безпомилкову виразність тону її словесної фактури. Навіть «на слух» ці тексти гармонійні, поліфонічні, мають темброве й ладовисотне забарвлення (даруйте музикантові специфічні терміни!). Підсвідомо виникають асоціації з кантиленами Шопена і Рахманінова, Косенка і Барвінського.
Заголовок – смислова домінанта книги, її естетична програма у найстислішому варіанті, як власне й заголовки попередніх денників: «Сповідь сльозою», «Пам’яті навперейми», «Найкраще помирати в понеділок», «Голос із притвору». «Застиглий вогонь» замикає ланцюг з кількох книжок, але книги на зразок цієї, власне, ніколи не завершуються: складені зі спостережень, роздумів та рефлексій, вони мають широке поле для нових думок і пишуться, поки триває життя, а може, й ще довше. Автор сугестує, репродукує сам себе, а справа читача - визначити оригінальність і привабливість книги, її сучасність та актуальність. Адже завше розраховуєш на розуміння тих, до кого звертаєшся, навіть якщо думаєш, що ні. «Хоч горять край шляху явори,/ Небеса і світ такі сумирні…/ Я хотів би тільки восени/ Відлетіти у Господній вирій/. Так, як відлітають журавлі/ Крізь тумани й дощові накрапи/. Залишивши денник на столі/ І в останнім реченні три крапки…»
P.S. Нові денники Петра Сороки "Застиглий вогонь" можна придбати за адресою:а/с438,м.Тернопіль-18,46018,ц.10гр.
Петро Сорока. Застиглий вогонь. Денники 2006 року.- Тернопіль: СорокА, 2007.- 246 с.
Взірцево межової щирості не буває. Здебільшого вона або показна, або удавана quasi фальшована. Але у даному випадку так не є, можливо тому, що знаю автора віддавна і можу засвідчити: живе, як пише і пише, як живе. Літературний щоденник – це свідома відмова від ілюзії, що ведеш діалог сам на сам із власною душею. Ні - це публічний монолог, акт особистої відваги, покори і спокути. Спонука до сповіді взагалі властива людині, але у письменника вона особливо вагома.
Лексемою «письменник» тепер зловживають без краю. Не кожен, хто пише і публікує написане – письменник. Та історія літератури – пані вибаглива й примхлива і робить відбір доскіпливо й безжально!
У мистецтві, і в літературі, зокрема, завжди було більше суму, ніж втіхи. Петро Сорока є алхіміком слова (за Я.Парандовським). Він отримав від Бога разом із життям Слово і тому, напевно, іноді перетворюється на чаклуна і світлоносного мольфара – текст впливає на читача, як молитовне замовляння. У нього все йде в роботу: реальні факти життя, пристрасті, палкий темперамент й завзятість, фантазії, обрАзи і Образи, нахили й потерпання. Промінні миттєвості інтроспекції найчастіше емоційного характеру: гостра гіркота, найтАньші зворушення й почування або такий рідкісний внутрішній спокій та медитації, доторкання до вічності через сни.
Автор – фаталіст. Він вірить у віру, для нього барви, звуки мають особливу силу, дарують насолоду, тамують біль, збуджують дух. Автор стабільно стилевий. Він володіє ерудицією і культурою, що дозволяє уникати філологічних дивацтв, не мати клопоту з ars, тобто технікою письменства. У нього свій особливий словник. Діалект і говірка, «галицизми» додають штудерності, вишуканості. Це не заважає його прозі бути простою, але це оманлива простота, вона на щабель вища від постмодерного штукарства чи барвистого вбрання сучасних неоромантиків. Цитувати ці тексти можна з будь-якої сторінки: «Не хочу вірити, що для того я був вийнятий з вічного хаосу, щоб знову обернутися чи розчиниться в ньому. Бути покликаним до вічності й не увійти в неї – видається мені немислимим і нелогічним. Але, зрозуміло, треба бути гідним цього великого дару – безсмертя, його треба заслужити і здобути»; «…день видався сонячний, тихий, і ми прогулялися лісом. Напився дзвінкої тиші, намилувався гіллястими кронами, що підпирають блакитне небо, відтанув душею. І ніби умлівока все зінакшилося, й зовсім іншою людиною повернувся додому. Засвітилася і злагідніла душа, й всміхнулося мені життя…»
Створюється враження, що тексти народжуються легко, без зусиль, але це чергова омана, бо любов до слова – важка любов. Просто зусилля подолання «опору матеріалу» для пересічного ока непомітні, що знову ж таки свідчить, повторюю, про неабияке володіння ars.
Я вже писала про унікальний мелос авторської мови, безпомилкову виразність тону її словесної фактури. Навіть «на слух» ці тексти гармонійні, поліфонічні, мають темброве й ладовисотне забарвлення (даруйте музикантові специфічні терміни!). Підсвідомо виникають асоціації з кантиленами Шопена і Рахманінова, Косенка і Барвінського.
Заголовок – смислова домінанта книги, її естетична програма у найстислішому варіанті, як власне й заголовки попередніх денників: «Сповідь сльозою», «Пам’яті навперейми», «Найкраще помирати в понеділок», «Голос із притвору». «Застиглий вогонь» замикає ланцюг з кількох книжок, але книги на зразок цієї, власне, ніколи не завершуються: складені зі спостережень, роздумів та рефлексій, вони мають широке поле для нових думок і пишуться, поки триває життя, а може, й ще довше. Автор сугестує, репродукує сам себе, а справа читача - визначити оригінальність і привабливість книги, її сучасність та актуальність. Адже завше розраховуєш на розуміння тих, до кого звертаєшся, навіть якщо думаєш, що ні. «Хоч горять край шляху явори,/ Небеса і світ такі сумирні…/ Я хотів би тільки восени/ Відлетіти у Господній вирій/. Так, як відлітають журавлі/ Крізь тумани й дощові накрапи/. Залишивши денник на столі/ І в останнім реченні три крапки…»
P.S. Нові денники Петра Сороки "Застиглий вогонь" можна придбати за адресою:а/с438,м.Тернопіль-18,46018,ц.10гр.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
