Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.24
21:29
Сказав туристу футурист:
- Я-футурист! А ти -турист!
- Все вірно, - відповів турист,-
Який я в біса футурист?
- Я-футурист! А ти -турист!
- Все вірно, - відповів турист,-
Який я в біса футурист?
2025.12.24
15:51
Безсніжна зима. Беззмістовний мороз.
Безрадісний вечір, безмовний світанок.
В повітрі - відлуння сумних лакримоз,
Сліди від порожніх палких обіцянок.
Беззахисне місто. Безсовісний світ.
Безбарвні думки та безплідна планета.
Свиней не відтягнеш від
Безрадісний вечір, безмовний світанок.
В повітрі - відлуння сумних лакримоз,
Сліди від порожніх палких обіцянок.
Беззахисне місто. Безсовісний світ.
Безбарвні думки та безплідна планета.
Свиней не відтягнеш від
2025.12.24
14:40
Ти бачив те, небачене ніким…
Забутий ним і згублений між ними.
Вдавав себе завбачливо глухим
Своїми (Господи, сприйми…) гучними.
В тобі ховалось сховане від сліз
З усіх доріг назбиране роками…
І ти як той у долі доле-віз,
Забутий ним і згублений між ними.
Вдавав себе завбачливо глухим
Своїми (Господи, сприйми…) гучними.
В тобі ховалось сховане від сліз
З усіх доріг назбиране роками…
І ти як той у долі доле-віз,
2025.12.24
12:14
Ці паростки весни проб'ються безумовно
Крізь кригу і сніги, крізь сумніви і страх.
Вони здолають підступи і мову,
Якою говорив зими старий монах.
Вони здолають забуття і змову
Ненависті і зла, потворної тюрми
І так здобудуть певну перемогу
Крізь кригу і сніги, крізь сумніви і страх.
Вони здолають підступи і мову,
Якою говорив зими старий монах.
Вони здолають забуття і змову
Ненависті і зла, потворної тюрми
І так здобудуть певну перемогу
2025.12.24
09:23
– Який пан товстий та негарний.
– О-о-о, у пана в животі – риба.
У риби всередині – ікра.
А ікра та – очі.
А очі то – світ.
Світ – то пан.
23–24 серпня 1996 р., Київ
– О-о-о, у пана в животі – риба.
У риби всередині – ікра.
А ікра та – очі.
А очі то – світ.
Світ – то пан.
23–24 серпня 1996 р., Київ
2025.12.24
06:54
Мов тополиний пух прилинув
На мерзлу землю за вікном, -
Рої сніжинок безупинно
Літали й вихрились кругом.
Кружляли, никли, шурхотіли
Навколо хати аж надмір
І світ ставав ще більше білим,
І білість вабила на двір.
На мерзлу землю за вікном, -
Рої сніжинок безупинно
Літали й вихрились кругом.
Кружляли, никли, шурхотіли
Навколо хати аж надмір
І світ ставав ще більше білим,
І білість вабила на двір.
2025.12.23
23:51
Ми ховались від холодного дощу чужих слів під чорною парасолькою віри. Барабанні постукування по натягнутому пружному шовку китайщини здавались нам то посмішкою Будди, то словами забутого пророка-халдея, то уривками сури Корану. Ми ховались від дощу чужих
2025.12.23
22:04
О докторе добрий – на поміч!
Там де серце було в мене – біль
Він тихий він б’ється
Можте вирвати і
У банці отій зберегти?
О мамо мені все недобре
І сьогодні не день а стрибок
Там де серце було в мене – біль
Він тихий він б’ється
Можте вирвати і
У банці отій зберегти?
О мамо мені все недобре
І сьогодні не день а стрибок
2025.12.23
21:12
Я прочитати дам вогню твої листи,
А фото покладу чим глибше до шухляди, –
І потім сам-на-сам для пані Самоти
Співати заведу мінорні серенади...
Хай полум’я горить, ковтаючи слова,
Що зранили навік понівечену душу, –
І запалає вмить від болю голова
А фото покладу чим глибше до шухляди, –
І потім сам-на-сам для пані Самоти
Співати заведу мінорні серенади...
Хай полум’я горить, ковтаючи слова,
Що зранили навік понівечену душу, –
І запалає вмить від болю голова
2025.12.23
19:57
Я іду забутими стежками
У глухих, неходжених місцях.
Заблукав поміж двома віками,
Хоч порив небесний не зачах.
Заблукав у лісі чи у полі,
У далеких хащах наземних.
Я шукаю волі у неволі,
У глухих, неходжених місцях.
Заблукав поміж двома віками,
Хоч порив небесний не зачах.
Заблукав у лісі чи у полі,
У далеких хащах наземних.
Я шукаю волі у неволі,
2025.12.23
17:30
Перше моє прозвисько (в дитинстві) -- Євик, Свинопас, і пішло -- Сем, Кальок, Борода, Будулай, Татарин, Боніфацій, Лабух...
ПРИСВЯТА. ДЕЯКИМ:
Оптимістично налаштований, не згас…
Все те, що було придбане, з тобою.
Одне із прозвиськ, схожість, «свиноп
ПРИСВЯТА. ДЕЯКИМ:
Оптимістично налаштований, не згас…
Все те, що було придбане, з тобою.
Одне із прозвиськ, схожість, «свиноп
2025.12.23
17:18
Я босоніж пройду
по тонкому льоду —
не потону в сутужну хвилину.
А та біль, що в мені
пропаде навесні
у рожевім суцвітті люпину.
І не страшно іти,
по тонкому льоду —
не потону в сутужну хвилину.
А та біль, що в мені
пропаде навесні
у рожевім суцвітті люпину.
І не страшно іти,
2025.12.23
15:31
Ой, нема чого читати,
усе нецікаве,
кожен пише про те саме
іншими словами
Усі стали патріоти,
проклинають рашку,
бо без рашки гарно жити,
усе нецікаве,
кожен пише про те саме
іншими словами
Усі стали патріоти,
проклинають рашку,
бо без рашки гарно жити,
2025.12.23
11:38
Повертатися годі
з-під чужого крила.
На далекому сході
ти за себе була.
Там династії бились,
там точились бої,
там на тебе дивились
через очі твої.
з-під чужого крила.
На далекому сході
ти за себе була.
Там династії бились,
там точились бої,
там на тебе дивились
через очі твої.
2025.12.23
08:01
Шумить стривожено Дніпро,
Коли борвій здіймає хвилі, -
Коли лякається добро
У вир стрибнути з мокрих схилів.
Пропахле пилом і багном,
Воно боїться обмивати
Себе при світлі чи смерком,
Щоб оминало річку свято.
Коли борвій здіймає хвилі, -
Коли лякається добро
У вир стрибнути з мокрих схилів.
Пропахле пилом і багном,
Воно боїться обмивати
Себе при світлі чи смерком,
Щоб оминало річку свято.
2025.12.22
19:59
Видно не того любила,
розірвала, попалила
помаранчові вітрила.
Деревом вросла в землицю —
погляд гострий, серце — криця,
а душа, немов криниця:
милосердна, хлібосільна,
щира, горда, своєрідна,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розірвала, попалила
помаранчові вітрила.
Деревом вросла в землицю —
погляд гострий, серце — криця,
а душа, немов криниця:
милосердна, хлібосільна,
щира, горда, своєрідна,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Монолог про страждання Петра Сороки.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Монолог про страждання Петра Сороки.
Monologus de passione – монолог про страждання.
Петро Сорока. Застиглий вогонь. Денники 2006 року.- Тернопіль: СорокА, 2007.- 246 с.
Взірцево межової щирості не буває. Здебільшого вона або показна, або удавана quasi фальшована. Але у даному випадку так не є, можливо тому, що знаю автора віддавна і можу засвідчити: живе, як пише і пише, як живе. Літературний щоденник – це свідома відмова від ілюзії, що ведеш діалог сам на сам із власною душею. Ні - це публічний монолог, акт особистої відваги, покори і спокути. Спонука до сповіді взагалі властива людині, але у письменника вона особливо вагома.
Лексемою «письменник» тепер зловживають без краю. Не кожен, хто пише і публікує написане – письменник. Та історія літератури – пані вибаглива й примхлива і робить відбір доскіпливо й безжально!
У мистецтві, і в літературі, зокрема, завжди було більше суму, ніж втіхи. Петро Сорока є алхіміком слова (за Я.Парандовським). Він отримав від Бога разом із життям Слово і тому, напевно, іноді перетворюється на чаклуна і світлоносного мольфара – текст впливає на читача, як молитовне замовляння. У нього все йде в роботу: реальні факти життя, пристрасті, палкий темперамент й завзятість, фантазії, обрАзи і Образи, нахили й потерпання. Промінні миттєвості інтроспекції найчастіше емоційного характеру: гостра гіркота, найтАньші зворушення й почування або такий рідкісний внутрішній спокій та медитації, доторкання до вічності через сни.
Автор – фаталіст. Він вірить у віру, для нього барви, звуки мають особливу силу, дарують насолоду, тамують біль, збуджують дух. Автор стабільно стилевий. Він володіє ерудицією і культурою, що дозволяє уникати філологічних дивацтв, не мати клопоту з ars, тобто технікою письменства. У нього свій особливий словник. Діалект і говірка, «галицизми» додають штудерності, вишуканості. Це не заважає його прозі бути простою, але це оманлива простота, вона на щабель вища від постмодерного штукарства чи барвистого вбрання сучасних неоромантиків. Цитувати ці тексти можна з будь-якої сторінки: «Не хочу вірити, що для того я був вийнятий з вічного хаосу, щоб знову обернутися чи розчиниться в ньому. Бути покликаним до вічності й не увійти в неї – видається мені немислимим і нелогічним. Але, зрозуміло, треба бути гідним цього великого дару – безсмертя, його треба заслужити і здобути»; «…день видався сонячний, тихий, і ми прогулялися лісом. Напився дзвінкої тиші, намилувався гіллястими кронами, що підпирають блакитне небо, відтанув душею. І ніби умлівока все зінакшилося, й зовсім іншою людиною повернувся додому. Засвітилася і злагідніла душа, й всміхнулося мені життя…»
Створюється враження, що тексти народжуються легко, без зусиль, але це чергова омана, бо любов до слова – важка любов. Просто зусилля подолання «опору матеріалу» для пересічного ока непомітні, що знову ж таки свідчить, повторюю, про неабияке володіння ars.
Я вже писала про унікальний мелос авторської мови, безпомилкову виразність тону її словесної фактури. Навіть «на слух» ці тексти гармонійні, поліфонічні, мають темброве й ладовисотне забарвлення (даруйте музикантові специфічні терміни!). Підсвідомо виникають асоціації з кантиленами Шопена і Рахманінова, Косенка і Барвінського.
Заголовок – смислова домінанта книги, її естетична програма у найстислішому варіанті, як власне й заголовки попередніх денників: «Сповідь сльозою», «Пам’яті навперейми», «Найкраще помирати в понеділок», «Голос із притвору». «Застиглий вогонь» замикає ланцюг з кількох книжок, але книги на зразок цієї, власне, ніколи не завершуються: складені зі спостережень, роздумів та рефлексій, вони мають широке поле для нових думок і пишуться, поки триває життя, а може, й ще довше. Автор сугестує, репродукує сам себе, а справа читача - визначити оригінальність і привабливість книги, її сучасність та актуальність. Адже завше розраховуєш на розуміння тих, до кого звертаєшся, навіть якщо думаєш, що ні. «Хоч горять край шляху явори,/ Небеса і світ такі сумирні…/ Я хотів би тільки восени/ Відлетіти у Господній вирій/. Так, як відлітають журавлі/ Крізь тумани й дощові накрапи/. Залишивши денник на столі/ І в останнім реченні три крапки…»
P.S. Нові денники Петра Сороки "Застиглий вогонь" можна придбати за адресою:а/с438,м.Тернопіль-18,46018,ц.10гр.
Петро Сорока. Застиглий вогонь. Денники 2006 року.- Тернопіль: СорокА, 2007.- 246 с.
Взірцево межової щирості не буває. Здебільшого вона або показна, або удавана quasi фальшована. Але у даному випадку так не є, можливо тому, що знаю автора віддавна і можу засвідчити: живе, як пише і пише, як живе. Літературний щоденник – це свідома відмова від ілюзії, що ведеш діалог сам на сам із власною душею. Ні - це публічний монолог, акт особистої відваги, покори і спокути. Спонука до сповіді взагалі властива людині, але у письменника вона особливо вагома.
Лексемою «письменник» тепер зловживають без краю. Не кожен, хто пише і публікує написане – письменник. Та історія літератури – пані вибаглива й примхлива і робить відбір доскіпливо й безжально!
У мистецтві, і в літературі, зокрема, завжди було більше суму, ніж втіхи. Петро Сорока є алхіміком слова (за Я.Парандовським). Він отримав від Бога разом із життям Слово і тому, напевно, іноді перетворюється на чаклуна і світлоносного мольфара – текст впливає на читача, як молитовне замовляння. У нього все йде в роботу: реальні факти життя, пристрасті, палкий темперамент й завзятість, фантазії, обрАзи і Образи, нахили й потерпання. Промінні миттєвості інтроспекції найчастіше емоційного характеру: гостра гіркота, найтАньші зворушення й почування або такий рідкісний внутрішній спокій та медитації, доторкання до вічності через сни.
Автор – фаталіст. Він вірить у віру, для нього барви, звуки мають особливу силу, дарують насолоду, тамують біль, збуджують дух. Автор стабільно стилевий. Він володіє ерудицією і культурою, що дозволяє уникати філологічних дивацтв, не мати клопоту з ars, тобто технікою письменства. У нього свій особливий словник. Діалект і говірка, «галицизми» додають штудерності, вишуканості. Це не заважає його прозі бути простою, але це оманлива простота, вона на щабель вища від постмодерного штукарства чи барвистого вбрання сучасних неоромантиків. Цитувати ці тексти можна з будь-якої сторінки: «Не хочу вірити, що для того я був вийнятий з вічного хаосу, щоб знову обернутися чи розчиниться в ньому. Бути покликаним до вічності й не увійти в неї – видається мені немислимим і нелогічним. Але, зрозуміло, треба бути гідним цього великого дару – безсмертя, його треба заслужити і здобути»; «…день видався сонячний, тихий, і ми прогулялися лісом. Напився дзвінкої тиші, намилувався гіллястими кронами, що підпирають блакитне небо, відтанув душею. І ніби умлівока все зінакшилося, й зовсім іншою людиною повернувся додому. Засвітилася і злагідніла душа, й всміхнулося мені життя…»
Створюється враження, що тексти народжуються легко, без зусиль, але це чергова омана, бо любов до слова – важка любов. Просто зусилля подолання «опору матеріалу» для пересічного ока непомітні, що знову ж таки свідчить, повторюю, про неабияке володіння ars.
Я вже писала про унікальний мелос авторської мови, безпомилкову виразність тону її словесної фактури. Навіть «на слух» ці тексти гармонійні, поліфонічні, мають темброве й ладовисотне забарвлення (даруйте музикантові специфічні терміни!). Підсвідомо виникають асоціації з кантиленами Шопена і Рахманінова, Косенка і Барвінського.
Заголовок – смислова домінанта книги, її естетична програма у найстислішому варіанті, як власне й заголовки попередніх денників: «Сповідь сльозою», «Пам’яті навперейми», «Найкраще помирати в понеділок», «Голос із притвору». «Застиглий вогонь» замикає ланцюг з кількох книжок, але книги на зразок цієї, власне, ніколи не завершуються: складені зі спостережень, роздумів та рефлексій, вони мають широке поле для нових думок і пишуться, поки триває життя, а може, й ще довше. Автор сугестує, репродукує сам себе, а справа читача - визначити оригінальність і привабливість книги, її сучасність та актуальність. Адже завше розраховуєш на розуміння тих, до кого звертаєшся, навіть якщо думаєш, що ні. «Хоч горять край шляху явори,/ Небеса і світ такі сумирні…/ Я хотів би тільки восени/ Відлетіти у Господній вирій/. Так, як відлітають журавлі/ Крізь тумани й дощові накрапи/. Залишивши денник на столі/ І в останнім реченні три крапки…»
P.S. Нові денники Петра Сороки "Застиглий вогонь" можна придбати за адресою:а/с438,м.Тернопіль-18,46018,ц.10гр.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
