Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.27
11:45
Час іде скрадливо і неспішно
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
2026.04.27
10:59
Хто постіль розстеляє?
Хміль чи боги?
Вівчар блаженний ?
Мармуру жарина?
Бажання, сенс,
Питоме животіння,
Маяк в молитві
Хміль чи боги?
Вівчар блаженний ?
Мармуру жарина?
Бажання, сенс,
Питоме животіння,
Маяк в молитві
2026.04.27
10:34
Знайди розраду, де її нема в помині.
В минуле стежка лопухами заросла.
На роздоріжжі рип'яхи і конюшина,
А на бруківці - кропива і ковила.
Ковтають сиві небеса хмарини спілі,
Немов колись зефір місцеві дітлахи.
Покинутих приміщень сходи задубілі
В минуле стежка лопухами заросла.
На роздоріжжі рип'яхи і конюшина,
А на бруківці - кропива і ковила.
Ковтають сиві небеса хмарини спілі,
Немов колись зефір місцеві дітлахи.
Покинутих приміщень сходи задубілі
2026.04.27
06:34
гуляти із батьками в парк роззиратися на каруселі на інших людей із дітьми скриньки із морозивом а ще там сухий лід · оркестр із репродукторів виконує щось життєстверджувальне чим не едем але морозива ніколи не досить · роззиратися на газетний автомат 60х
2026.04.27
05:51
Там немає ні вікон, ні стін,
Ні упертої в небо покрівлі, -
Тільки плач господині, як дзвін,
Б'ється навкруг руїни будівлі.
Там немає нічого уже,
Крім побитої цегли і тиньки,
Які сумно щодня стереже
Від біди збожеволіла жінка...
Ні упертої в небо покрівлі, -
Тільки плач господині, як дзвін,
Б'ється навкруг руїни будівлі.
Там немає нічого уже,
Крім побитої цегли і тиньки,
Які сумно щодня стереже
Від біди збожеволіла жінка...
2026.04.26
23:37
На свято життя абонемент не купиш.
Старечий маразм правителів успішно пережив часи СРСР і досі в світовому тренді.
Кремлівський медвежатник міняє пуйло на бухло.
Заполоханий диктатор міняє клаустрофобію на бункерофілію.
Хто панічно боїться ни
2026.04.26
20:41
І
Повільно не вмирає Україна
і поки ще воює, то жива,
та марно не міняємо слова
позиченого у поляків гімну,
аби не в’яла слава бойова.
Коли усе покладено на карту,
цей засіб оправдовує мету.
Повільно не вмирає Україна
і поки ще воює, то жива,
та марно не міняємо слова
позиченого у поляків гімну,
аби не в’яла слава бойова.
Коли усе покладено на карту,
цей засіб оправдовує мету.
2026.04.26
17:26
хотів би обійняти друзів
яких все менше рік у рік
щось відкладав усе не встиг
сказати
наче би не мусив
повіщо врочити
загин загуба згин
усякий в космосі своїм
яких все менше рік у рік
щось відкладав усе не встиг
сказати
наче би не мусив
повіщо врочити
загин загуба згин
усякий в космосі своїм
2026.04.26
17:11
Коли на нас напали москалі,
То багатьом то дивним видавалось.
Вони ж своїми, начебто здавались,
Мов рідні діти одної землі.
Звідкіль у них жорстокість та взялась?
Тож на монголів, іго їх звертали,
Мовляв, від них їх предки нахапали.
Вони ж слов‘яни
То багатьом то дивним видавалось.
Вони ж своїми, начебто здавались,
Мов рідні діти одної землі.
Звідкіль у них жорстокість та взялась?
Тож на монголів, іго їх звертали,
Мовляв, від них їх предки нахапали.
Вони ж слов‘яни
2026.04.26
17:08
ти знову бігаєш по колу
і бачиш спалах у вікні
який збігає по стіні
в кімнату тиху , захололу
де вже шукає валідолу
рука для серця у борні,
щоб стати враз котигорошком -
і бачиш спалах у вікні
який збігає по стіні
в кімнату тиху , захололу
де вже шукає валідолу
рука для серця у борні,
щоб стати враз котигорошком -
2026.04.26
13:52
Коли впаду осіннім листям
У суєту, у сонми снів,
Коли нудьга моторним лисом
Увірветься у магму днів,
Коли проб'є жорстоким списом
Прозріння серце у вогні,
Тоді прийди у ці простори
У суєту, у сонми снів,
Коли нудьга моторним лисом
Увірветься у магму днів,
Коли проб'є жорстоким списом
Прозріння серце у вогні,
Тоді прийди у ці простори
2026.04.26
11:19
Ще тримається
ця дивна звичка
думати про втрачене,
обминаючи себе.
А воно чекає на всіх
зі знахідками
у печерах наших помилок,
ні – не зі скелетами
ця дивна звичка
думати про втрачене,
обминаючи себе.
А воно чекає на всіх
зі знахідками
у печерах наших помилок,
ні – не зі скелетами
2026.04.26
10:31
Весляр потребує репостів,
Крізь поклик землі забобонів,
Пройдисвіти точного зросту
Йому тут плетуть котильйони.
На юті рожевім – наяди,
Легкі зрозумілі, як полька,
Йому віднайдуть тут розраду
Крізь поклик землі забобонів,
Пройдисвіти точного зросту
Йому тут плетуть котильйони.
На юті рожевім – наяди,
Легкі зрозумілі, як полька,
Йому віднайдуть тут розраду
2026.04.26
09:45
Не стримать років цибатих,
хоч долю скартай саму...
Я знову у цих пенатах,
як декілька літ тому.
Ні смутку, ні сліз, ні горя
і нібито входжу в раж...
Грайливо іду вздовж моря,
хоч долю скартай саму...
Я знову у цих пенатах,
як декілька літ тому.
Ні смутку, ні сліз, ні горя
і нібито входжу в раж...
Грайливо іду вздовж моря,
2026.04.26
09:01
В уяві літає жар-птиця.
пір'їни - руді, голубі.
Не спиться, не спиться, не спиться…
Хоч виколи очі собі.
Повітря просякло жасмином,
парфуми люпин розілляв.
З видіння плету павутину
пір'їни - руді, голубі.
Не спиться, не спиться, не спиться…
Хоч виколи очі собі.
Повітря просякло жасмином,
парфуми люпин розілляв.
З видіння плету павутину
2026.04.26
08:34
А місто дитинства шумить соковитим березовим листям,
Де ранішнє сонце пускає крізь нього червоні коралі.
Та ледве трамвая дзвіночок у небо напружено звівся
У кронах круки починають кричати, хоч щойно мовчали.
А в місті дитинства усміхнена мама н
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Де ранішнє сонце пускає крізь нього червоні коралі.
Та ледве трамвая дзвіночок у небо напружено звівся
У кронах круки починають кричати, хоч щойно мовчали.
А в місті дитинства усміхнена мама н
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Монолог про страждання Петра Сороки.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Монолог про страждання Петра Сороки.
Monologus de passione – монолог про страждання.
Петро Сорока. Застиглий вогонь. Денники 2006 року.- Тернопіль: СорокА, 2007.- 246 с.
Взірцево межової щирості не буває. Здебільшого вона або показна, або удавана quasi фальшована. Але у даному випадку так не є, можливо тому, що знаю автора віддавна і можу засвідчити: живе, як пише і пише, як живе. Літературний щоденник – це свідома відмова від ілюзії, що ведеш діалог сам на сам із власною душею. Ні - це публічний монолог, акт особистої відваги, покори і спокути. Спонука до сповіді взагалі властива людині, але у письменника вона особливо вагома.
Лексемою «письменник» тепер зловживають без краю. Не кожен, хто пише і публікує написане – письменник. Та історія літератури – пані вибаглива й примхлива і робить відбір доскіпливо й безжально!
У мистецтві, і в літературі, зокрема, завжди було більше суму, ніж втіхи. Петро Сорока є алхіміком слова (за Я.Парандовським). Він отримав від Бога разом із життям Слово і тому, напевно, іноді перетворюється на чаклуна і світлоносного мольфара – текст впливає на читача, як молитовне замовляння. У нього все йде в роботу: реальні факти життя, пристрасті, палкий темперамент й завзятість, фантазії, обрАзи і Образи, нахили й потерпання. Промінні миттєвості інтроспекції найчастіше емоційного характеру: гостра гіркота, найтАньші зворушення й почування або такий рідкісний внутрішній спокій та медитації, доторкання до вічності через сни.
Автор – фаталіст. Він вірить у віру, для нього барви, звуки мають особливу силу, дарують насолоду, тамують біль, збуджують дух. Автор стабільно стилевий. Він володіє ерудицією і культурою, що дозволяє уникати філологічних дивацтв, не мати клопоту з ars, тобто технікою письменства. У нього свій особливий словник. Діалект і говірка, «галицизми» додають штудерності, вишуканості. Це не заважає його прозі бути простою, але це оманлива простота, вона на щабель вища від постмодерного штукарства чи барвистого вбрання сучасних неоромантиків. Цитувати ці тексти можна з будь-якої сторінки: «Не хочу вірити, що для того я був вийнятий з вічного хаосу, щоб знову обернутися чи розчиниться в ньому. Бути покликаним до вічності й не увійти в неї – видається мені немислимим і нелогічним. Але, зрозуміло, треба бути гідним цього великого дару – безсмертя, його треба заслужити і здобути»; «…день видався сонячний, тихий, і ми прогулялися лісом. Напився дзвінкої тиші, намилувався гіллястими кронами, що підпирають блакитне небо, відтанув душею. І ніби умлівока все зінакшилося, й зовсім іншою людиною повернувся додому. Засвітилася і злагідніла душа, й всміхнулося мені життя…»
Створюється враження, що тексти народжуються легко, без зусиль, але це чергова омана, бо любов до слова – важка любов. Просто зусилля подолання «опору матеріалу» для пересічного ока непомітні, що знову ж таки свідчить, повторюю, про неабияке володіння ars.
Я вже писала про унікальний мелос авторської мови, безпомилкову виразність тону її словесної фактури. Навіть «на слух» ці тексти гармонійні, поліфонічні, мають темброве й ладовисотне забарвлення (даруйте музикантові специфічні терміни!). Підсвідомо виникають асоціації з кантиленами Шопена і Рахманінова, Косенка і Барвінського.
Заголовок – смислова домінанта книги, її естетична програма у найстислішому варіанті, як власне й заголовки попередніх денників: «Сповідь сльозою», «Пам’яті навперейми», «Найкраще помирати в понеділок», «Голос із притвору». «Застиглий вогонь» замикає ланцюг з кількох книжок, але книги на зразок цієї, власне, ніколи не завершуються: складені зі спостережень, роздумів та рефлексій, вони мають широке поле для нових думок і пишуться, поки триває життя, а може, й ще довше. Автор сугестує, репродукує сам себе, а справа читача - визначити оригінальність і привабливість книги, її сучасність та актуальність. Адже завше розраховуєш на розуміння тих, до кого звертаєшся, навіть якщо думаєш, що ні. «Хоч горять край шляху явори,/ Небеса і світ такі сумирні…/ Я хотів би тільки восени/ Відлетіти у Господній вирій/. Так, як відлітають журавлі/ Крізь тумани й дощові накрапи/. Залишивши денник на столі/ І в останнім реченні три крапки…»
P.S. Нові денники Петра Сороки "Застиглий вогонь" можна придбати за адресою:а/с438,м.Тернопіль-18,46018,ц.10гр.
Петро Сорока. Застиглий вогонь. Денники 2006 року.- Тернопіль: СорокА, 2007.- 246 с.
Взірцево межової щирості не буває. Здебільшого вона або показна, або удавана quasi фальшована. Але у даному випадку так не є, можливо тому, що знаю автора віддавна і можу засвідчити: живе, як пише і пише, як живе. Літературний щоденник – це свідома відмова від ілюзії, що ведеш діалог сам на сам із власною душею. Ні - це публічний монолог, акт особистої відваги, покори і спокути. Спонука до сповіді взагалі властива людині, але у письменника вона особливо вагома.
Лексемою «письменник» тепер зловживають без краю. Не кожен, хто пише і публікує написане – письменник. Та історія літератури – пані вибаглива й примхлива і робить відбір доскіпливо й безжально!
У мистецтві, і в літературі, зокрема, завжди було більше суму, ніж втіхи. Петро Сорока є алхіміком слова (за Я.Парандовським). Він отримав від Бога разом із життям Слово і тому, напевно, іноді перетворюється на чаклуна і світлоносного мольфара – текст впливає на читача, як молитовне замовляння. У нього все йде в роботу: реальні факти життя, пристрасті, палкий темперамент й завзятість, фантазії, обрАзи і Образи, нахили й потерпання. Промінні миттєвості інтроспекції найчастіше емоційного характеру: гостра гіркота, найтАньші зворушення й почування або такий рідкісний внутрішній спокій та медитації, доторкання до вічності через сни.
Автор – фаталіст. Він вірить у віру, для нього барви, звуки мають особливу силу, дарують насолоду, тамують біль, збуджують дух. Автор стабільно стилевий. Він володіє ерудицією і культурою, що дозволяє уникати філологічних дивацтв, не мати клопоту з ars, тобто технікою письменства. У нього свій особливий словник. Діалект і говірка, «галицизми» додають штудерності, вишуканості. Це не заважає його прозі бути простою, але це оманлива простота, вона на щабель вища від постмодерного штукарства чи барвистого вбрання сучасних неоромантиків. Цитувати ці тексти можна з будь-якої сторінки: «Не хочу вірити, що для того я був вийнятий з вічного хаосу, щоб знову обернутися чи розчиниться в ньому. Бути покликаним до вічності й не увійти в неї – видається мені немислимим і нелогічним. Але, зрозуміло, треба бути гідним цього великого дару – безсмертя, його треба заслужити і здобути»; «…день видався сонячний, тихий, і ми прогулялися лісом. Напився дзвінкої тиші, намилувався гіллястими кронами, що підпирають блакитне небо, відтанув душею. І ніби умлівока все зінакшилося, й зовсім іншою людиною повернувся додому. Засвітилася і злагідніла душа, й всміхнулося мені життя…»
Створюється враження, що тексти народжуються легко, без зусиль, але це чергова омана, бо любов до слова – важка любов. Просто зусилля подолання «опору матеріалу» для пересічного ока непомітні, що знову ж таки свідчить, повторюю, про неабияке володіння ars.
Я вже писала про унікальний мелос авторської мови, безпомилкову виразність тону її словесної фактури. Навіть «на слух» ці тексти гармонійні, поліфонічні, мають темброве й ладовисотне забарвлення (даруйте музикантові специфічні терміни!). Підсвідомо виникають асоціації з кантиленами Шопена і Рахманінова, Косенка і Барвінського.
Заголовок – смислова домінанта книги, її естетична програма у найстислішому варіанті, як власне й заголовки попередніх денників: «Сповідь сльозою», «Пам’яті навперейми», «Найкраще помирати в понеділок», «Голос із притвору». «Застиглий вогонь» замикає ланцюг з кількох книжок, але книги на зразок цієї, власне, ніколи не завершуються: складені зі спостережень, роздумів та рефлексій, вони мають широке поле для нових думок і пишуться, поки триває життя, а може, й ще довше. Автор сугестує, репродукує сам себе, а справа читача - визначити оригінальність і привабливість книги, її сучасність та актуальність. Адже завше розраховуєш на розуміння тих, до кого звертаєшся, навіть якщо думаєш, що ні. «Хоч горять край шляху явори,/ Небеса і світ такі сумирні…/ Я хотів би тільки восени/ Відлетіти у Господній вирій/. Так, як відлітають журавлі/ Крізь тумани й дощові накрапи/. Залишивши денник на столі/ І в останнім реченні три крапки…»
P.S. Нові денники Петра Сороки "Застиглий вогонь" можна придбати за адресою:а/с438,м.Тернопіль-18,46018,ц.10гр.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
