Як на Іри уродини
та спекли ми коровай -

до щасливої години -
(слово-слово, дві словини!) -
булки,
кренделі,
коржини
для вродливої Ірини -

купно,
Спілко, випікай!

"ВОВЧІ ІМЕНИНИ" (Львів, Ліга-Прес)

ЖАГА ПРАДАВНІХ ДЖЕРЕЛ
Ми живемо у суспільстві, яке з прадавніх часів змушене було віками лише мріяти про власну Державу – проте якимось незбагненним дивом жило державницьким життям!
Я над цим роздумую, перечитуючи книгу своєрідної поетеси Ірини Вовк. Так от: саме у її творах я постійно знаходжу ту пильну увагу до нашої одвічної звичаєвості, до традицій, забобонів і заклять, молитов і зичень, та й багато чого іншого. І це непросто посилання на відомі чи майже невідомі прадавні тексти – вони в Ірини набираютьваги свідчень своєрідних божеських правил, канонів, законів нерушимих, за якими жили наші предки. І тим викликали подив навіть у нас самих: як же це ми, бездержавні, живемо за тими конституційними приписами, чому вони непорушні на всьому етнічному обширові, чим дорогі, наче правдиві заповіді Божі?
У поезії Ірини Вовк глашатаями цих прадавніх звичаєвих істин стають казково достовірні герої – від Мавок і Лад, Лелів і Перунів, до безіменних носіїв таїни…

(з передмови до ювілейного видання Львівських ПЕГАСІВ
«Вовчі іменини». – Львів: Ліга-Прес)

Микола Петренко


РІЗЬБЛЕНА МАВКА

Монолог скульптора, який мав би вирізьбити поетесу в образі Мавки, зіграному нею в студентському театрі.

Кусень брили від скелі відламано -
Чи не витешу Мавку із каменю?

Чи не вирізьблю, чи не виріжу -
Мені в камені тім залишену?

Бачу ж усміх твій, чую твій голос -
Щоб лиш зайве від брили кололось.

Чую подив, а в подиві пісню -
це ж різьблю тебе знану й незвісну.

Вірю в слово, що ти проказала
На Купала, в ту ніч на Купала.

Ти предивна, захована в брилу -
сто сім раз притупилось зубило.

Та проте - ти видніша й видніша,
Ти подоба - чи пісні, чи вірша.

Чи вітрила, чи ватри, чи квітки,
Ти до мене сяйнула - а звідки?

Ні розради, ні втіхи нема мені -
Є лиш вибита Мавка у камені!..

Микола Петренко


ВОВЧЕ ІМЕННЯ

Намарно споконвік в нас не дають імен:
Ось ти - Ірина, так? Для когось ти - Ірен.

Та не один із нас запевнить поспіша:
У імені твоїм уся твоя душа.

Тож в пращурів своїх ти запитай, коли
Їх за звірячий дух вовками нарекли?

Ти мрійна і палка, ти ніжна, наче шовк,
Ти не вовчиця, ні - ти поетичний Вовк!

Микола Петренко

НИТКА

Тамую спрагу ненаситну -
А це немов на рану бинт:
Це що - це нитка з лабіринту?
Чи може - нитка в лабіринт?

А ти - невже ти Аріадна?
З весняним шумом не збагнеш:
Така зваблива і принадна -
Куди, куди мене ведеш?

Однак - ні краплі остороги,
Веди, щоб я повірить зміг:
Куди б не йшов - усі дороги
Ведуть, куди нема доріг.
***

Володимир Бондаренко

ШЕСТИКУПЛЕТТЯ ПРО ІРИНУ ВОВК

Збірки поезій Ірини Вовк: "Дзеркала", "Самоцвіти сокровення, "...І все ж - неопалима", "Семивідлуння"

Чомусь перед дощем
думки - мов кастаньєти...
Антонич був хрущем,
а потім став поетом.

Ірина Вовк вовків
не бачила ні разу
і навіть їх слідів
на стежці до Парнасу.

В ній інша дивина:
крізь урвища й провалля
у світ поезії вона
прийшла із задзеркалля.

Як пілігрим ішла
дорогами натхнення,
Коштовності знайшла
для сокровення.

У пралісах лексем
і зрима, і незрима,
опалена вогнем
"...І все ж - неопалима".

А доки йдуть роки
та десь тече Замбезі -
Хай множаться рядки
окрилених поезій.
***

Богдан Чепурко

ГАЛИЦЬКИЙ КЕЛИХ

Світанок в Ялті - полудне в Львові:
в дзеркалах сонце колише тишу.
У самоцвітах душа колише
Семивідлуння зірвиголове.

Барвистоцвітно й неопалимо
квітне елегій галицький келих.
Троянди в'януть, і вітер стелить
темне пелюстя на білі зими.

З джмелем на пару джмілка захоче
Густи-джмеліти понад потоком.
Стиснулось серце - кров тихо ойкне:
горять сузір'їв вологі очі.
***

Володимир Олейко

ДІВЧИНІ В БІЛОМУ

Дівчино в білому... Колір цей личить тобі.
Тільки твоя неприступність була ще біліша.
Хочу повірити в твій непідроблений біль.
Навіть повірю. На хвилю. На білу. Не більше.

Довше не втримаєш хвилю у плині юрби,
Що білизну́ розтерзає на тисячі клаптів.
Може, я справді лиш колір твій білий любив,
Не розумівши, крім себе, нікого насправді?..

Я став жорстким у жорстокому плетиві днів.
Я ще повірю. Я потім тобою запла́чу.
Тільки хоч зараз не треба прощати мені.
Хай відійду я від тебе таки не пробаченим.
***

Віктор Неборак

З далеких студентських років, із горнила "Франкової кузні"

- Ірочко! Вітаю тебе з Весною, якої всі ми так чекали, бажаю тобі всього-всього-всього, а особливо - стати неперевершеним науковцем, найвідомішою серед новітньої генерації українських поетес, а ще бажаю, незважаючи на всі ті високі титули, залишатися завжди такою ж товариською і ліричною, якою ми всі тебе знаємо зараз.

...Небо повне ірами тріпотіло крилами
а на очі падали пальці наче ангели
п р о кохання і п р о гай ротик п р о читай...
***

Богдан Смоляк

ІРИНІ ВОВК,
ім'я якої означає мир, злагоду, гармонію

Хоч так, на жаль, з-перед віків:
З вовками жить -
по-вовчи вить... -
Прийшла із миром між вовків -
Поезією повнить світ!
***

Петро Шкраб'юк

ФРАШКА
(на збірку Ірини Вовк "Обрані Світлом")

Душа моя розквітла,
бо й Ірина Вовк - обраниця Світла.

Петро Шкраб'юк

ІМПРОВІЗАЦІЯ
звітно-виборні збори у письменників Львівщини

Сидить Іра в капелюшку,
срібні кульчики у вушку.

Файна Іра, файна днина -
хоч життя і швидкобіжне...
І не Вовк вона Ірина,
тільки Вовченятко ніжне!
***

Микола Петренко

ПЕРО З КАПЕЛЮШКА
"Я намалюю пташку (за Превером!)
Я намалюю пташці зелен-трави...
Я намалюю пташці подих вітру...
Я намалюю жар-перо для пташки"...

Ірина Вовк, вірш "Малюнок з пташкою"

А та пташка наставила вушка
на ліричні твої голоси:
- Те перо - із твого капелюшка?
Не даруй, вже сама доноси!...
***