Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
"Дві ружі" (старовинний романс, переспів)
Я люблю старовинні романси, їх ще маленькою чула багато з голосу мами. Якось до нас у Львів приїхав з концертом циганський ансамбль і стара циганка заспівала романс "Две розы" - мене вразили і мелодія, і глибокий зворушливий текст. Нещодавно знайшла - після великої прірви в часі - і текст оригіналу цього чудового романсу, і неменш чудові варіанти виконань. Мені дуже захотілося, аби цей романс зазвучав українською мовою - звичайно, дбаючи про мелодичну відповідність і палітру образів у романсі з'явилося і дещо від мого авторського чуття. Але й по-іншому і не могло бути!! Отож, це не переклад, а переспів.
https://www.youtube.com/watch?v=pbL6s8Uyp14&feature=player_embedded
Випарів краплини – сльози небайдужі -
Затемняють синій різьблений кришталь.
Миті дві нетлінні – дві зів’ялі ружі,
А на них німая, мертвая печаль.
Одна із них білая-білая
Була, наче спроба невмілая,
А інша – червона… вогне́нная,
Була, як мета нездійсне́нная.
Обидві – манили і звали,
Обидві ... зів’яли.
Одна із них ніжная-ніжная,
Була, як сопілка невтішная,
А інша, як пристрасть, захланная –
безумна, нахабна, ще й п’яная…
Обидві – манили і звали,
І врешті... зів’яли.
Вони зів’яли – не цвісти їм знов,
А з ними зів’яла і ласка, й любов…
Щастя було стільки – наче крапель в морі,
Наче з листя кужіль на сирій землі…
І зостались тільки, як «мементо морі»*,
Дві зів’ялі ружі в синім кришталі.
* memento mori - з латини, пам'ятай про смерть.
13 серпня 2018
Текст оригіналу:
ДВЕ РОЗЫ
Музыка Самуила Покрасса
Слова П. Г.
Капли испарений катятся, как слезы,
И туманят синий вычурный хрусталь.
Тени двух мгновений, две увядших розы,
А на них немая, мертвая печаль.
Одна из них, белая, белая,
Была как попытка несмелая,
Другая же алая, алая,
Была как мечта небывалая.
И обе манили и звали,
И обе увяли…
Одна из них, грустная, грустная,
Была как свирель безыскусная,
Другая же – странная, странная,
Безумная, наглая, пьяная.
И обе манили и звали,
И обе увяли…
Они увяли, не цвести им вновь,
А с ними увяла и чья-то любовь.
Счастья было столько, сколько влаги в море,
Сколько листьев желтых на сырой земле,
И остались только, как "мементо мори",
Две увядших розы в синем хрустале.
Слова і музика романсу написані не пізніше 1924 року.
P/S Автором слів криптоніму "П. Г." міг бути, поет Павло Григорьєв (Горинштейн), друг і співавтор Самуїла Покрасса, чи Павло Герман. Обоє в 1920-их роках були відомими авторами романсових текстів. За іншими джерелами, слова написав Д'Актиль.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"На перехресті доріг: Олексій та Кирило Розумовські - відомі і невідомі"
