Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Я йду собі один, як нелюдим,
Долаючи часів питомий плин,
І не ділю нічого і ні з ким.
Коханням ділячись,
його я не дробив,
А щиро поділяв — і вистачало.
А я чекав тебе.
Я стільки усього хотів сказати...
Стьмяніло швидко небо голубе
і дощ почав холодний накрапати.
Та я чекав.
Вслухався в голоси,
захоплювався краєвидами
хотів
закохувався ще у неповторне
і просльозився декілька разів
о донно анна
потяг порух промах
що вірші незатійливі мої
Про царство колись бачення своє:
«Понєже влада царська є від Бога,
То й цар тому богоподібний є».
Тож, що хотів, той цар - те міг робити.
Йому не було суду на землі:
Міг мордувати або просто вбити.
То з легкістю с
Тож і на старості не скаржусь на літа:
Не так вони погарцювали на моїм обличчі.
А от як бачу тих, з ким і стоять колись не личило,
Туга такою млостю серце огорта,
Немовби хтось знічев’я замахнувсь косою.
Крізь зем
А сьогодні всю ніч виявляються кволі і як неживі.
Подивися, дукач, мов останні години нам очі мозолить.
Подивися, вже моститься вітер бешкетний до крони тополі.
І крізь темінь світанок пускає на не
Як за весною прийде літо,
так за війною буде мир.
Який не є орієнтир,
навіщо зайве ворожити,
чи то відкине кінь копита,
чи ноги простягне емір.
Гадай на гущу і на карти,
Моя гітаро, плач собі
І поки підлога метіння чекає
Поплач, гітаро, собі
Чом не підкажуть вам спосіб жоден
Свою відкрити любов
Чом інші вами керують знову
І виринаєш неводом без риб,
Бажаючи поринути углиб
Й довіритись вселенському потоку.
На мілину тривожну і безплідну
Ти напливаєш у старім човні.
І тільки на жаданій глибині
не сушіть мої сльози жагучі.
І любов, і зажура колись промайне,
кане каменем в урвищі кручі.
Я не знаю, коли ті печалі пройдуть —
сильна жінка теж інколи плаче.
На порозі моїм розплескалася ртуть —
Оля стала першим контрактником Збройних Сил – іноземкою, яка отримала паспорт громадянки України під час служби в ар
Неквапливо вечір брів
І стелив собі під ноги
Довгі тіні яворів.
Він топив у видноколі
Сонця схилене чоло, -
За собою вів із поля
Сірі сутінки в село.
мислителю немає жодних меж
усім подобається відстань адже відстань
як є життя прадивіш не прозвеш
дзвінкий тверезий ранок славнозвісний
о не вантаж його
забутих предків тіні не бентеж
у кілька сотень літ не
Що там убив, о Банґало Білле
Ей, Банґало Білле
Що там убив, о Банґало Білле
Він полював на тигра, із рушницею й слоном
На всі випадки, поряд матінки заслон
За черепом – американський расовий саксон
як бути далі, я не знаю.
Здається, й досі не збагнула,
що більше пролісків немає.
Ділю думки на «до» і «після»,
і посипаю сіллю рану.
На струнах серця, наче пісня,
Охоплюють із флангів, як орда.
Вони відкриють манускрипти древні,
В яких перегорить свята біда.
А на гілках повиснуть одкровення,
Як вищі і непізнані знамення.
Дощі відкриють невідомі суті,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
"Дві ружі" (старовинний романс, переспів)
Я люблю старовинні романси, їх ще маленькою чула багато з голосу мами. Якось до нас у Львів приїхав з концертом циганський ансамбль і стара циганка заспівала романс "Две розы" - мене вразили і мелодія, і глибокий зворушливий текст. Нещодавно знайшла - після великої прірви в часі - і текст оригіналу цього чудового романсу, і неменш чудові варіанти виконань. Мені дуже захотілося, аби цей романс зазвучав українською мовою - звичайно, дбаючи про мелодичну відповідність і палітру образів у романсі з'явилося і дещо від мого авторського чуття. Але й по-іншому і не могло бути!! Отож, це не переклад, а переспів.
https://www.youtube.com/watch?v=pbL6s8Uyp14&feature=player_embedded
Випарів краплини – сльози небайдужі -
Затемняють синій різьблений кришталь.
Миті дві нетлінні – дві зів’ялі ружі,
А на них німая, мертвая печаль.
Одна із них білая-білая
Була, наче спроба невмілая,
А інша – червона… вогне́нная,
Була, як мета нездійсне́нная.
Обидві – манили і звали,
Обидві ... зів’яли.
Одна із них ніжная-ніжная,
Була, як сопілка невтішная,
А інша, як пристрасть, захланная –
безумна, нахабна, ще й п’яная…
Обидві – манили і звали,
І врешті... зів’яли.
Вони зів’яли – не цвісти їм знов,
А з ними зів’яла і ласка, й любов…
Щастя було стільки – наче крапель в морі,
Наче з листя кужіль на сирій землі…
І зостались тільки, як «мементо морі»*,
Дві зів’ялі ружі в синім кришталі.
* memento mori - з латини, пам'ятай про смерть.
13 серпня 2018
Текст оригіналу:
ДВЕ РОЗЫ
Музыка Самуила Покрасса
Слова П. Г.
Капли испарений катятся, как слезы,
И туманят синий вычурный хрусталь.
Тени двух мгновений, две увядших розы,
А на них немая, мертвая печаль.
Одна из них, белая, белая,
Была как попытка несмелая,
Другая же алая, алая,
Была как мечта небывалая.
И обе манили и звали,
И обе увяли…
Одна из них, грустная, грустная,
Была как свирель безыскусная,
Другая же – странная, странная,
Безумная, наглая, пьяная.
И обе манили и звали,
И обе увяли…
Они увяли, не цвести им вновь,
А с ними увяла и чья-то любовь.
Счастья было столько, сколько влаги в море,
Сколько листьев желтых на сырой земле,
И остались только, как "мементо мори",
Две увядших розы в синем хрустале.
Слова і музика романсу написані не пізніше 1924 року.
P/S Автором слів криптоніму "П. Г." міг бути, поет Павло Григорьєв (Горинштейн), друг і співавтор Самуїла Покрасса, чи Павло Герман. Обоє в 1920-их роках були відомими авторами романсових текстів. За іншими джерелами, слова написав Д'Актиль.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"На перехресті доріг: Олексій та Кирило Розумовські - відомі і невідомі"
