Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.14
04:43
Мені приємно у твоєму товаристві.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
2025.12.14
02:46
Повстань!
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
2025.12.14
00:08
Було колись під шістдесят,
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
2025.12.13
23:44
Послання віків скупі, як сніг,
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
2025.12.13
21:01
Сніг скупий, як послання віків,
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
2025.12.13
16:56
Дощ крижаний у шибу - музика крапель мерзлих.
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
2025.12.13
12:09
Відтепер і дотетер
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
2025.12.13
08:57
Вірш розглядався на онлайн-колегії робочих змін і керівників профільних департаментів "Асорті Пиріжкарень" з долученням сторонніх експертів.
І от що ми маємо в підсумку.
Технічно текст повністю тримається купи на граматичних і словотвірно спорідне
2025.12.13
08:13
Ти ще мене не розлюбив,
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
2025.12.13
00:28
Йшла по селах ніч сріблиста,
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
2025.12.12
22:21
Безсніжна зима, ніби чудо природи,
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
2025.12.12
19:50
По грудках їхав грудень,
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
2025.12.12
14:44
Є чуття у моєму серці
Не знаю я що і робити
О ти чудовий світе о світе
Як мені бути і що робити?
Чи знаєш ти що виснував я?
Ти міг би і сам осягнути
Сьогодні всякчас завтра але й учора
Недільно-дівчачий блюз із її горем
Не знаю я що і робити
О ти чудовий світе о світе
Як мені бути і що робити?
Чи знаєш ти що виснував я?
Ти міг би і сам осягнути
Сьогодні всякчас завтра але й учора
Недільно-дівчачий блюз із її горем
2025.12.12
14:03
У мене на грудях ти стогнеш, і довго,
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
2025.12.12
12:51
Марія Лавренюк. Улиянка. Роман. —Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2024. —216 с.
Чи не кожен автор рецензії замислюється над тим, чому не оминув увагою твір того чи іншого письменника, що підштовхнуло його до роздумів про прочитане і, власне, якими б
2025.12.12
07:59
ця Присутність незримо гріє
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
В охране Рабина
Сейчас, когда за частоколом широкоплечих охранников еле-еле просматривается фигура премьер-министра, я нет-нет да и вспоминаю тот день, когда и мне пришлось стоять рядом с ними.
А дело было так. Ночью вместе с другим охранником я патрулировал огромнейшую территорию больницы Адаса, что на горе Скопус. За ночь нахаживали километров десять с лишним. Притом в каких-нибудь метрах пятнадцати от прилегающих к больнице арабских домов, откуда временами долетали и прицельные камешки. Правда, иногда свои были пострашнее чужих. И сегодня не без оторопи вспоминаю, как следовавший за мной почти вплотную охранник, который проживал на “территориях”, при каждом шорохе передергивал затвор, и поди знай, в какую минуту и куда он выстрелит со страха. Или же бывший режиссер, перед ночной сменой принимавший “на грудь” для храбрости. В кустах на вершине холма он справлял как-то малую нужду, а я пошел вниз. И вдруг слышу:
– Одень побыстрее кепку.
– А что случилось?
– Понимаешь, твоя лысина так блестит под луной, что просто хочется в нее выстрелить...
...И вот после напряженной ночной смены, когда я только и мечтал о том, чтобы выспаться дома, вдруг приезжает мой начальник и сообщает, что нужно буквально сейчас ехать в Гейхал Шломо и поработать еще одну смену.
Я был уже в том возрасте, когда с начальством не спорят, потому что запросто можно оказаться без работы. С помощью кофе и крепкого чая как-то домучил и это дежурство. Более того, в награду получил от своего напарника еще и пригласительный билет на обед, который давал Главный раввинат премьер-министру Ицхаку Рабину.
Хоть и устал, и ночью предстояла работа в школе-интернате, любопытство победило, и я пошел в Главную синагогу, где собирался послушать Рабина да и покушать заодно.
У входа в банкетный зал меня остановили охранники премьер-министра. Показал пригласительный билет, разрешение на ношение оружия.
– А ты не спеши садиться за стол. Помоги нам маленько.
Объяснили, что и как проверять у приглашенных. Было нас, кажется, трое или четверо, а через четверть часа я остался только с одним охранником. Да и тот вскоре, как бы поощряя мое трудолюбие, нашел повод, чтобы удалиться вслед за своими товарищами.
– Знаешь, – сказал он, панибратски похлопав меня по плечу, – ты работаешь так профессионально, что и сам справишься.
Он ушел, а я остался один-одинешенек у входа в зал, где собралось несколько сотен раввинов и где вот-вот должен выступить премьер-министр.
Ничего не поделаешь – жаловаться некому. И я продолжал стоять. Вот уже, слышу, и Рабин закончил свою речь. За аплодисментами наступила тишина, за которой отчетливо доносится звук ножей и вилок. В животе у меня кишки, как говорят, играют марш, так как с ночи практически ничего не ел. Ноги просто подкашиваются. В голове какой-то сумбур.
Не могу больше выдерживать ароматы, выплывающие из зала, и, оглядываясь назад, медленно спускаюсь вниз. Смотрю на возвышение и вижу только спины тех, с кем еще недавно охранял премьер-министра.
– Слава Б-гу, что на этот раз все обошлось благополучно, – сказал я, приступая к пище.
...А вот 4 ноября 1995 года вышло по-другому.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
В охране Рабина
Сейчас, когда за частоколом широкоплечих охранников еле-еле просматривается фигура премьер-министра, я нет-нет да и вспоминаю тот день, когда и мне пришлось стоять рядом с ними.
А дело было так. Ночью вместе с другим охранником я патрулировал огромнейшую территорию больницы Адаса, что на горе Скопус. За ночь нахаживали километров десять с лишним. Притом в каких-нибудь метрах пятнадцати от прилегающих к больнице арабских домов, откуда временами долетали и прицельные камешки. Правда, иногда свои были пострашнее чужих. И сегодня не без оторопи вспоминаю, как следовавший за мной почти вплотную охранник, который проживал на “территориях”, при каждом шорохе передергивал затвор, и поди знай, в какую минуту и куда он выстрелит со страха. Или же бывший режиссер, перед ночной сменой принимавший “на грудь” для храбрости. В кустах на вершине холма он справлял как-то малую нужду, а я пошел вниз. И вдруг слышу:
– Одень побыстрее кепку.
– А что случилось?
– Понимаешь, твоя лысина так блестит под луной, что просто хочется в нее выстрелить...
...И вот после напряженной ночной смены, когда я только и мечтал о том, чтобы выспаться дома, вдруг приезжает мой начальник и сообщает, что нужно буквально сейчас ехать в Гейхал Шломо и поработать еще одну смену.
Я был уже в том возрасте, когда с начальством не спорят, потому что запросто можно оказаться без работы. С помощью кофе и крепкого чая как-то домучил и это дежурство. Более того, в награду получил от своего напарника еще и пригласительный билет на обед, который давал Главный раввинат премьер-министру Ицхаку Рабину.
Хоть и устал, и ночью предстояла работа в школе-интернате, любопытство победило, и я пошел в Главную синагогу, где собирался послушать Рабина да и покушать заодно.
У входа в банкетный зал меня остановили охранники премьер-министра. Показал пригласительный билет, разрешение на ношение оружия.
– А ты не спеши садиться за стол. Помоги нам маленько.
Объяснили, что и как проверять у приглашенных. Было нас, кажется, трое или четверо, а через четверть часа я остался только с одним охранником. Да и тот вскоре, как бы поощряя мое трудолюбие, нашел повод, чтобы удалиться вслед за своими товарищами.
– Знаешь, – сказал он, панибратски похлопав меня по плечу, – ты работаешь так профессионально, что и сам справишься.
Он ушел, а я остался один-одинешенек у входа в зал, где собралось несколько сотен раввинов и где вот-вот должен выступить премьер-министр.
Ничего не поделаешь – жаловаться некому. И я продолжал стоять. Вот уже, слышу, и Рабин закончил свою речь. За аплодисментами наступила тишина, за которой отчетливо доносится звук ножей и вилок. В животе у меня кишки, как говорят, играют марш, так как с ночи практически ничего не ел. Ноги просто подкашиваются. В голове какой-то сумбур.
Не могу больше выдерживать ароматы, выплывающие из зала, и, оглядываясь назад, медленно спускаюсь вниз. Смотрю на возвышение и вижу только спины тех, с кем еще недавно охранял премьер-министра.
– Слава Б-гу, что на этот раз все обошлось благополучно, – сказал я, приступая к пище.
...А вот 4 ноября 1995 года вышло по-другому.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
