Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.03
01:01
хотів тобі я наспівати
про любов
про блиски у очах
і як бурлила кров
і блиснуло в очах
і закипіла кров
нам у вогні палати
в ритмі рок-ен-рол
про любов
про блиски у очах
і як бурлила кров
і блиснуло в очах
і закипіла кров
нам у вогні палати
в ритмі рок-ен-рол
2025.12.02
22:34
Потойбіч і посейбіч – все це ти.
Ти розпростерся мало не по самий Ніжин.
А в серці, як колись і нині, й вічно –
Одна і та ж синівська ніжність.
На древніх пагорбах стою,
Немовби зависаю над святим Єрусалимом,
І, як йому, тобі пересилаю ці рядки:
“М
Ти розпростерся мало не по самий Ніжин.
А в серці, як колись і нині, й вічно –
Одна і та ж синівська ніжність.
На древніх пагорбах стою,
Немовби зависаю над святим Єрусалимом,
І, як йому, тобі пересилаю ці рядки:
“М
2025.12.02
22:17
Насправді грудень не зігріє,
мою невтішну безнадію,
сніжниці білу заметіль.
Жасминові, легкі, перові
летять лелітки пелюсткові —
на смак не цукор і не сіль.
Льодяники із океану,
що на губах рожевих тануть
мою невтішну безнадію,
сніжниці білу заметіль.
Жасминові, легкі, перові
летять лелітки пелюсткові —
на смак не цукор і не сіль.
Льодяники із океану,
що на губах рожевих тануть
2025.12.02
21:18
Поворожи мені на гущі кавовій!
Горнятко перекинь, немов життя моє:
Нехай стікає осад візерунками –
Пророчить долю дивними малюнками...
На порцеляні плямами розмитими
Минуле з майбуттям, докупи злитії.
Можливо, погляд вишень твоїх визрілих
Горнятко перекинь, немов життя моє:
Нехай стікає осад візерунками –
Пророчить долю дивними малюнками...
На порцеляні плямами розмитими
Минуле з майбуттям, докупи злитії.
Можливо, погляд вишень твоїх визрілих
2025.12.02
20:34
Вже і цвіркун заснув.
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
2025.12.02
17:20
Грудень сіє на сито дощ,
І туману волога завись
Осіда на бетоні площ.
Голуби на обід зібрались.
Віддзеркалення лап і ший
Мерехтить, ніби скло побите.
Хтось би хліба їм накришив,
І туману волога завись
Осіда на бетоні площ.
Голуби на обід зібрались.
Віддзеркалення лап і ший
Мерехтить, ніби скло побите.
Хтось би хліба їм накришив,
2025.12.02
14:53
Дивлюсь у туман непроглядний, дівочий,
У епос далеких самотніх лісів.
Немов Гільгамеш, я бреду через очі
Дрімотних лугів і нежданих морів.
Я бачу в тумані чудовиська люті,
І посох пророка, і знаки біди.
Несеться полями нестриманий лютий,
У епос далеких самотніх лісів.
Немов Гільгамеш, я бреду через очі
Дрімотних лугів і нежданих морів.
Я бачу в тумані чудовиська люті,
І посох пророка, і знаки біди.
Несеться полями нестриманий лютий,
2025.12.02
12:01
Вже і цвіркун заснув.
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
2025.12.02
10:58
Дехто, хто де.
Тільки ти не зникаєш нікуди,
головно в думці моїй осіла,
сплела невеличку стріху,
загидила ваксою ґанок,
курочку рябу примусила знестись,
зненавиділа сусіда
і запросила,
Тільки ти не зникаєш нікуди,
головно в думці моїй осіла,
сплела невеличку стріху,
загидила ваксою ґанок,
курочку рябу примусила знестись,
зненавиділа сусіда
і запросила,
2025.12.01
23:04
Закінчує справи свої листопад,
згрібаючи листя навколо .
А вітер жбурляє його невпопад,
Осіннє руйнуючи лоно.
Повітря холодним вкриває рядном.
Відчутна пронизлива туга.
Зима перетнула швиденько кордон.
згрібаючи листя навколо .
А вітер жбурляє його невпопад,
Осіннє руйнуючи лоно.
Повітря холодним вкриває рядном.
Відчутна пронизлива туга.
Зима перетнула швиденько кордон.
2025.12.01
12:00
Двадцять літ минає від часів
Як Сержант зібрав собі музик
Мода змінювалася не раз
Пепер далі усміхає нас
Мені за честь представити
Зірок, що з нами рік у рік
Пеперів Оркестр Одинаків!
Як Сержант зібрав собі музик
Мода змінювалася не раз
Пепер далі усміхає нас
Мені за честь представити
Зірок, що з нами рік у рік
Пеперів Оркестр Одинаків!
2025.12.01
11:08
Зрубане дерево біля паркану,
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
2025.12.01
09:50
А дерева в льолях із туману
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
2025.12.01
09:33
З темного боку з темного майже
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
2025.12.01
08:53
Ходить Гарбуз по городу,
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
2025.12.01
08:47
Хай і була найменшою з гірчин,
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
В охране Рабина
Сейчас, когда за частоколом широкоплечих охранников еле-еле просматривается фигура премьер-министра, я нет-нет да и вспоминаю тот день, когда и мне пришлось стоять рядом с ними.
А дело было так. Ночью вместе с другим охранником я патрулировал огромнейшую территорию больницы Адаса, что на горе Скопус. За ночь нахаживали километров десять с лишним. Притом в каких-нибудь метрах пятнадцати от прилегающих к больнице арабских домов, откуда временами долетали и прицельные камешки. Правда, иногда свои были пострашнее чужих. И сегодня не без оторопи вспоминаю, как следовавший за мной почти вплотную охранник, который проживал на “территориях”, при каждом шорохе передергивал затвор, и поди знай, в какую минуту и куда он выстрелит со страха. Или же бывший режиссер, перед ночной сменой принимавший “на грудь” для храбрости. В кустах на вершине холма он справлял как-то малую нужду, а я пошел вниз. И вдруг слышу:
– Одень побыстрее кепку.
– А что случилось?
– Понимаешь, твоя лысина так блестит под луной, что просто хочется в нее выстрелить...
...И вот после напряженной ночной смены, когда я только и мечтал о том, чтобы выспаться дома, вдруг приезжает мой начальник и сообщает, что нужно буквально сейчас ехать в Гейхал Шломо и поработать еще одну смену.
Я был уже в том возрасте, когда с начальством не спорят, потому что запросто можно оказаться без работы. С помощью кофе и крепкого чая как-то домучил и это дежурство. Более того, в награду получил от своего напарника еще и пригласительный билет на обед, который давал Главный раввинат премьер-министру Ицхаку Рабину.
Хоть и устал, и ночью предстояла работа в школе-интернате, любопытство победило, и я пошел в Главную синагогу, где собирался послушать Рабина да и покушать заодно.
У входа в банкетный зал меня остановили охранники премьер-министра. Показал пригласительный билет, разрешение на ношение оружия.
– А ты не спеши садиться за стол. Помоги нам маленько.
Объяснили, что и как проверять у приглашенных. Было нас, кажется, трое или четверо, а через четверть часа я остался только с одним охранником. Да и тот вскоре, как бы поощряя мое трудолюбие, нашел повод, чтобы удалиться вслед за своими товарищами.
– Знаешь, – сказал он, панибратски похлопав меня по плечу, – ты работаешь так профессионально, что и сам справишься.
Он ушел, а я остался один-одинешенек у входа в зал, где собралось несколько сотен раввинов и где вот-вот должен выступить премьер-министр.
Ничего не поделаешь – жаловаться некому. И я продолжал стоять. Вот уже, слышу, и Рабин закончил свою речь. За аплодисментами наступила тишина, за которой отчетливо доносится звук ножей и вилок. В животе у меня кишки, как говорят, играют марш, так как с ночи практически ничего не ел. Ноги просто подкашиваются. В голове какой-то сумбур.
Не могу больше выдерживать ароматы, выплывающие из зала, и, оглядываясь назад, медленно спускаюсь вниз. Смотрю на возвышение и вижу только спины тех, с кем еще недавно охранял премьер-министра.
– Слава Б-гу, что на этот раз все обошлось благополучно, – сказал я, приступая к пище.
...А вот 4 ноября 1995 года вышло по-другому.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
В охране Рабина
Сейчас, когда за частоколом широкоплечих охранников еле-еле просматривается фигура премьер-министра, я нет-нет да и вспоминаю тот день, когда и мне пришлось стоять рядом с ними.
А дело было так. Ночью вместе с другим охранником я патрулировал огромнейшую территорию больницы Адаса, что на горе Скопус. За ночь нахаживали километров десять с лишним. Притом в каких-нибудь метрах пятнадцати от прилегающих к больнице арабских домов, откуда временами долетали и прицельные камешки. Правда, иногда свои были пострашнее чужих. И сегодня не без оторопи вспоминаю, как следовавший за мной почти вплотную охранник, который проживал на “территориях”, при каждом шорохе передергивал затвор, и поди знай, в какую минуту и куда он выстрелит со страха. Или же бывший режиссер, перед ночной сменой принимавший “на грудь” для храбрости. В кустах на вершине холма он справлял как-то малую нужду, а я пошел вниз. И вдруг слышу:
– Одень побыстрее кепку.
– А что случилось?
– Понимаешь, твоя лысина так блестит под луной, что просто хочется в нее выстрелить...
...И вот после напряженной ночной смены, когда я только и мечтал о том, чтобы выспаться дома, вдруг приезжает мой начальник и сообщает, что нужно буквально сейчас ехать в Гейхал Шломо и поработать еще одну смену.
Я был уже в том возрасте, когда с начальством не спорят, потому что запросто можно оказаться без работы. С помощью кофе и крепкого чая как-то домучил и это дежурство. Более того, в награду получил от своего напарника еще и пригласительный билет на обед, который давал Главный раввинат премьер-министру Ицхаку Рабину.
Хоть и устал, и ночью предстояла работа в школе-интернате, любопытство победило, и я пошел в Главную синагогу, где собирался послушать Рабина да и покушать заодно.
У входа в банкетный зал меня остановили охранники премьер-министра. Показал пригласительный билет, разрешение на ношение оружия.
– А ты не спеши садиться за стол. Помоги нам маленько.
Объяснили, что и как проверять у приглашенных. Было нас, кажется, трое или четверо, а через четверть часа я остался только с одним охранником. Да и тот вскоре, как бы поощряя мое трудолюбие, нашел повод, чтобы удалиться вслед за своими товарищами.
– Знаешь, – сказал он, панибратски похлопав меня по плечу, – ты работаешь так профессионально, что и сам справишься.
Он ушел, а я остался один-одинешенек у входа в зал, где собралось несколько сотен раввинов и где вот-вот должен выступить премьер-министр.
Ничего не поделаешь – жаловаться некому. И я продолжал стоять. Вот уже, слышу, и Рабин закончил свою речь. За аплодисментами наступила тишина, за которой отчетливо доносится звук ножей и вилок. В животе у меня кишки, как говорят, играют марш, так как с ночи практически ничего не ел. Ноги просто подкашиваются. В голове какой-то сумбур.
Не могу больше выдерживать ароматы, выплывающие из зала, и, оглядываясь назад, медленно спускаюсь вниз. Смотрю на возвышение и вижу только спины тех, с кем еще недавно охранял премьер-министра.
– Слава Б-гу, что на этот раз все обошлось благополучно, – сказал я, приступая к пище.
...А вот 4 ноября 1995 года вышло по-другому.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
