ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2019.08.18 17:03
На трон, буває, лізуть по приколу,
І хоч із цього діла завжди пшик -
Володаря не критикуй ніколи,
А будь розумним, віршики пиши.

Найкраще - про любов, плачі з розпуки,
Безпечно й до вподоби читачам.
Тому, братва, візьму себе у руки

Ігор Федів
2019.08.18 13:17
Завірюхою доля кружляє,
Замітає знайомі пороги
І у пам'яті витирає
Уже ходжені нині дороги.
Білизна чистотою чекає,
Пропонує її дослідити
І уперто мені натякає,
Які кроки уперше робити.

Ірина Вовк
2019.08.18 11:33
Хочеться світла і літа,
І смаку ожинного ще…
Хочеться з неба злетіти
Теплим дбайливим дощем…
Щоб ані схлипом, ні стогоном…
Ані розхвиленим сном…
Щоб лише шелестом-гомоном
Липових віт за вікном.

Олена Побийголод
2019.08.18 10:17
Із Сергія Буданцева (1896—1940)

Осінній день згаса поволі
над неосяжністю землі;
знов по твоїй скорботниій долі
поллються з неба сльози злі.

В старих розлогах мовчазливих,

Ігор Деркач
2019.08.18 10:14
Сідаю чи стою,
лежу, біжу чи їду –
я згадую: «адью... »,
тамуючи обиду.

Очікую її,
скубу ромашку білу –
усі думки мої:

Тетяна Левицька
2019.08.18 09:21
До млості, болю і до -  зневіри,
тобі не вірю, собі не вірю.
Обличчя ласі, підступні звірі,
червоні очі, а душі - сірі.
А ти, красивий, чи друг, чи хижий,
чи пристрасть дика, чи серцю б вижить?
Не ранить мізки в основі слова,
не та розмова, на що

Віктор Кучерук
2019.08.18 07:53
Г. С...
Надихни і силою наповни,
Від нудьги й мовчазності – зціли!..
Стань мені світінням негріховним
І видінням щастя будь-коли.
Будь завжди оздобою легкою
І новою радістю струми, –
Полони осінньою красою

Матвій Смірнов
2019.08.18 01:19
Мій сусід щодня носить діряві штани,
Ні віслюка не має, ні вола, ні жони,
І, здається, й не хоче нічого такого мати.
На долонях у нього - бридкі червоні стигмати,
І ще одна - у самому центрі чола.
Він живе на околиці міста (точніше, села)
У сіро-зел

Володимир Бойко
2019.08.17 23:38
Я пам'ятаю тоскні муки:
Ніч дотлівала край вікна;
Її заламувані руки
Ледь мріли при світанку дня.

Усе життя, дарма прожите,
Принижувало і пекло;
А там, зростаючи щомиті,

Іван Потьомкін
2019.08.17 21:29
Поволі так збуваємося страху,
Що дивними здаємось молодим.
Тим, хто не знав доносів і на плаху
Не сходив безневинним чи на дим
Із газових печей у небеса полинув...
Хто не вставав з молитвою єдиною:
«Спасибі батьку Сталіну за те,
Що жи

Тетяна Левицька
2019.08.17 08:09
Любий мій, не хворій, я для тебе, що хочеш, дістану.
Із душі - спориші, а із серця - жагу океану!
Подарую тобі перламутрову моря перлину
і на крилах любові натхненна до тебе прилину.
Мій сумний, не тужи, витру тугу цілунком шовковим.
Напою чебрецем

Лесь Українець
2019.08.16 18:50
Був на світі сирота –
Вподобав дівчину,
Наступила середа –
Надів сорочину,

Підперезався паском,
Скуйовдив чуприну,
Та на конику баскому

Серго Сокольник
2019.08.16 13:30
***маленька поема. оригінальна авторська ідея***

Ми летимо. Ми не бачимо сонця.
Ми усередині. У оболонці.
Стиснені вмістом. Ні сісти. Ні стати.
Ми усередині аеростату.
Втім, летимо. Чи до пекла? У вирій?..
Ми обирали собі командира,

Сергій Губерначук
2019.08.16 12:14
Склади мене у рухи неповторні,
як Дух Святий, повз пальці відпусти,
а всі думки мої, мов землі орні,
осяй-осій зерном густо-густим!

Прокинься, люба мріє ясночола,
сльозою світлою до поцілунку з вуст!
Не згадуй вічні вчора й позавчора!

Ніна Виноградська
2019.08.16 11:25
Спасибі вам за ваші добрі очі,
За теплий погляд і ласкаву річ.
Хоча над містом висне хмари клоччя,
І накрапає дощ, заходить ніч.

І все навкруг засохло і не квітне,
Бо це вже осінь узяла права.
Жалкую я, що не зустріла квітень

Олександр Сушко
2019.08.16 09:42
Святкують безголів'я власне дурні,
Накрив державу блазенський ковпак.
Зламалась вісь у колесі фортуни,
Візничий лиш кривлятися мастак.

Від патріотики немає толку,
"Ганьба!" і "Гей!" грошви не принесе.
Міняю оселедця на ярмолку -
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Анастасія Романюк
2019.08.04

Сергій Губерначук
2019.07.07

Ярослав Філософ
2019.07.03

Віктор Сурженко
2019.06.19

Юлія Савіцька
2019.04.01

Надія Тарасюк
2019.02.03

Казки Старої Ґадзюби
2019.01.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Юрій Сегеда / Проза

 «Всі вимерли, а я живу…»
      - Шось Толька давно до мене не заходив, племенник мій, - скаржилась одного разу баба Сіма.
       - Та ж він помер ще вторік.
      - Ти бач, а я й забула… І тата забрали, розстріляли в Вінниці, і мама померли, і брат старший погиб, і їдна сестра померла, і друга, і племенник Толька вже помер. Всі вимерли, а я живу…
       Був тоді живий ще один її брат, наймолодший, але роками не приїжджав, «бо не має часу і далеко живе» - аж в Вінниці, за 45 кілометрів від Липівця. Лише одного разу довелось мені побачити того сусідчиного брата. Я саме привіз бабі тачкою старі дошки, бо вона не мала чим палити. Аж тут з її хати виходять якісь чоловіки, вже прощаються: двоє молодших, певно племінники, і один старий, в костюмі, з паличкою, з ветеранськими орденськими планками. Баба Сіма каже йому про мене: «Це сусід, сільно хароша дитина, помагає мені, озьдо дров привіз». Її брат потиснув мені руку і відрекомендувався: «Пьотр Назаровіч. Спасібо за знакомство».
      До речі, баба Сіма розказувала, що батько її, Назарій Климентійович Святенький, як повернувся з Першої світової, то теж став російською говорити. Казав, що «привик на фронтє».
      - А ше тато вміли читати газети по-польськи. Мама сварилися: «Шо ти пшекаєш?!», а тато казали: «Ну развє я віноват, што здєсь так напісано?»…
      Дивно було потім дізнатися, що цей нібито русифікований чоловік, розстріляний згодом «совєтами» у вінницькому парку, належав до місцевої громади Української автокефальної церкви. «А тато ж нікому нічого поганого не робили - хазіювали, мали поле, тримали худобу, ходили до церкви… За шо їх було розстрілювати?» - дивувалась його дочка і через шість десятиліть. Розказувала, що як прийшли німці й розкопували в парку могили, то вона з мамою поїхали і «впізнали тата по годежі».
      - Всі вимерли, а я живу, - казала баба Сіма, і важко було зрозуміти, чи хвалилась вона, чи скаржилась. - І в Лугінах на маслозаводі робила, і в войну на тіф була заслабла, і ногу розрубала, і голову... О-о-о, тіф - то така тяжка була болячка, шо я чуть не вмерла. Вихудла, лежала, піт з мене річкою лявся, і коси всенькі вилізли. Я молодою русява була, а після тіфу нові коси чогось чорняві стали рости… Німці дуже тіфу боялися. Бувало, як хто не хоче в Німеччину на роботу їхати, то ляже, буцім слабий, а на дверах напишут по-німецьки: «Тіфус». То вже німці туди не заходят - бояця, шоб не заразитися.
      Як почалась война - наші погнали копати гокопи. І як копали, а земля ж тверда, то хтось вдарив мене кайлом ненарошно - кров голову заюшила, осьо до сих пір є шрам коло гока. Перев’язали, зажило, як на собаці. Потім німці погнали гокопи копати, і я собі в тому гокопі ногу розрубала. Повен чобіт кривлі виляла. Не знаю, як я тоді вижила. Тоже шрам великий на нозі є. Але і це зажило, як на собаці. Мала б вмерти, а живу…
      І хата в мене була завалилась, то я сама їдна хату построїла... Це було на Паску. Напекла я пасок, ковбасу зробила та й пішла до церкви. Приходю, дивлюся: а шо це в мене собаки ковбасу волочат?! Це як це вони в хату забігли? А це в мене в хаті стіна впала, повністю нема стіни! Хата ж стара була, ше тато строїли…
      І баба Сіма самотужки збудувала хату, і прожила в ній другу половину свого довгого та самотнього життя.
      - Десь мій дядько в Києві живе. Чось не приїжджают, не родичаюця... - журиться якось баба Сіма.
      - Дядько живе? Та, може, він вже давно вмер?
      - Чого вмер? - дивується баба. - Чорт їх не вóзьме - вони так багато живут!
      - Та й на скільки років він за вас старший?
      - Я знаю… Найменче - років на п’ятнадцять, а, може, й на двадцять.
      - То як вам 90, то йому вже мало б бути 105 або 110 років. Думаєте, він до сих пір живе?
      - Да? Хто його знає - може, й вмер...
      Замовкла баба Сіма, замислилась, потім каже:
      - Ти бач, це вже й дядька нема…





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-10-09 00:03:35
Переглядів сторінки твору 418
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.066 / 5.45)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.960 / 5.39)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.808
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2019.07.09 17:25
Автор у цю хвилину відсутній