ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2020.01.22 06:31
До сходу сонця ще година.
Сіріє ночі чорне тло.
А за моїм вікном калина
Тихенько стукає у скло.
Немов зове мене до себе:
«Козаче, чуєш ти, чи ні?
Уже світліше стало небо
І сумно у саду мені…»

Домінік Арфіст
2020.01.21 23:13
і рука моя Вам – востаннє –
берете? – о даремний дар!
не беруть дання на прощання
віддають – ударом удар!
кожен жест – як постріл у спину
кожне слово – свист батога
(потім вимислимо причину –
розбереться кожен в боргах!)

Ярослав Чорногуз
2020.01.21 21:33
Віддай мені свій біль, кохана,
Віддай мені його увесь.
Хай заживе у грудях рана,
Як вишня воля піднебесь.

Візьми любов мою, як ліки,
Вбирай, немов пилок – бджола.
Щоб розтулилися повіки,

Вікторія Лимарівна
2020.01.21 19:58
Здригається в розпачі Небо!
Загиблих приймає земля.
Оплакує… чутно здаля.
Шукає для рідних розради,
та марні всілякі поради.

Зійшлися хмарини на Небі.
Палітрою темною барв,

Мессір Лукас
2020.01.21 19:30
Холодна вода на шматок рафінаду..
О муко чекання, о спраго зі спраг!
Твоя соромливість сильніша за знаду..
Як бути не втямлю, розтоптаний в прах.

Тебе я запрошую бути як вдома,
Шиншилову шубу знімаю ривком,
І бачу.. /від захвату губи судомить/

Надія Тарасюк
2020.01.21 19:28
Заварюють хмари
хурделицю,
дерева синоптиків
гуглять;
доріжково простір
стелиться,
де вітер полює
в кухлях.

Галина Сливка
2020.01.21 19:26
Ідеш собі... Одна з-поміж усіх...
Вже й вітер розгойдав життєві межі.
Межу вселенську білить біло сніг,
Бо без межі оте, що нам належить.

Воно в тобі не раз ще проросте
Любов'ю з болю, світлом із нестями.
Несеш в собі життя, складне й просте,

Олександр Сушко
2020.01.21 18:35
Не можна сперечатися із жінкою, а з берегинею і подавно. Цю незаперечну істину я зрозумів не одразу. Як побралися, то спочатку доходило і до сварок – я хочу піти на річку, а дружина просить пошити штори на вікна. Кажу, - прийду з риболовлі та пошию. А во

Матвій Смірнов
2020.01.21 14:37
Він дивиться на вулицю з вікна
На самоті із пляшкою вина
В просторій і неприбраній вітальні
І вже не знає сам, коли востаннє
Виходив з дому. За вікном - війна,
Пожежа тощо, і лише стіна
Його рятує від вогню і сталі -
Крихка, непереконлива, скляна.

Сергій Губерначук
2020.01.21 13:57
Три лікті полотна
грубого сірого
принесла стара й убога,
подає і відає і:
…до Бога зверталася
дев’яносто з гаком літ,
де й взявся – Бог, привернув до мене
долю,

Ігор Деркач
2020.01.21 12:45
Жура і сум не додають снаги.
Ідилія ілюзією буде –
немає завтра. Та дають боги
ясні надії, що і ми ще люди.

Не ігноруймо засоби мети,
які не оживуть самі собою.
Ще буду я, і є у мене ти,

Олександр Сушко
2020.01.21 11:59
У всього своя межа,
Ціна за красу і вади.
І вирвати зуба жаль,
І совість за так віддати.

За усмішку - гострий ніж,
За слово огуди - дяка.
Ночами не плачу більш -

Ірина Білінська
2020.01.21 11:49
Одягнула б твої обійми,
загорнулася міцно-міцно,
щоб ніхто не знайшов,
не вийняв...
І пішла би гуляти містом...

Ідучи, я б лічила зорі,
забуваючи все на світі...

Іван Потьомкін
2020.01.21 07:52
Дощеві стачило терплячки
(принаймні так мені здалося),
щоб на роботу я прийшов сухим,
включив як завше музику класичну
і «Капуччіно» з приємністю попив.
Тільки тоді продовжив дощ свою пісню,
нудну для птаства і людей,
та життєдайну для землі

Олександр Сушко
2020.01.21 06:06
Зайшов на сайт, а там людей орава
Мене уздріла і одразу: - Ки-и-и-иш!
Зеленобобіки волають: - Буде вава!
Порохоботи: - Ти на гузні нашім прищ.

Відбитись зась! Стару розбито ліру,
Сатира відсьогодні - вже не щит.
- Не поважаєш нашого кумира!

Тетяна Левицька
2020.01.21 05:56
Все буде добре, любий, чуєш?
І навіть краще, ніж колись.
Мені тебе завжди бракує.
Погляну в неосяжну вись,
там сизі голуби літають,
крилами ніжуть небозвід.
Я так далеко, від одчаю
й так близько до твоїх воріт.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Влад Дяден
2020.01.20

Рома РічардГрейсон
2020.01.19

Тарас Ріль
2020.01.18

Юра Ясінський
2019.11.13

Станіслав Н
2019.11.12

Микола Кора
2019.09.01

Анастасія Романюк
2019.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Потьомкін (1937) / Проза

 Древесные и наши корни

"Людская плоть в родстве с листвой,
И мы чем выше, тем упорней:
Древесные и наши корни
Живут порукой круговой"
Аресений Тарковский «Деревья»


До недавнего времени я полагал, что нет большего доверия и близости к человеку, чем у собак. Примеров тому предостаточно и в жизни. и в литературе. Нельзя не удивлятьься рабской покорности животного. Его пинают ногами, замахиваются или даже бьют палкой, а оно не сопротивляется, не убегает, а даже… ластится к хозяину… Вспомним хотя бы «Муму» Ивана Тургенева. Это же надо так верить Герасиму, чтобы позволить привязать себе на шею камень, предвещающий неминуемую смерть!..
«Так что же,- спросите,- поколебало мое убеждение?»
Вместо краткого ответа вынужден обратиться к событию местного значения.
Как и два десятилетия тому в Киеве, в Иерусалиме я почти не знаком с соседями. В отличие от коренных израильтян, чей джентльменский набор при встрече занимает полтора-два десятка вопросов ( чаще всего без ожидания ответа), мой ограничивается одним-единственным приветствием: «Шалом!» Такая житейская позиция бьет по мне очередной порцией упреков, когда спрашиваю жену: «Кто это с нами поздоровался?»
Но Илану, о которой собираюсь рассказать, знаю. Да и кто в нашем микрорайоне не знает ее. Ведь небольшой участок перед своей квартирой, она превратила в сад. Десятки горшков, развешанных на разной высоте, кадки с цветами, благоухающими круглый год, привлекают внимание не только гостей, но и поражают воображение даже постоянных обитателей дома. А более всего вызывало удивление ветвистое дерево, круглый год усеянное крупными лимонами.
Так, правда, было до весны этого года, когда пронесся слух, что Илану забрали в больницу с подозрением на рак, и она проходит курс интенсивной химиотерапии. Отсутствие в доме хозяйки раньше всего сказалось на цветах. Хотя дочери и ухаживали за растениями, но привыкшие к рукам и голосу садовника, они день за днем теряли свою свежесть и увядали.
Никто из нас, торопящихся после работы домой да к тому же нагруженных продуктами, не обратил внимания на дерево, где по-прежнему отливали жаром лимоны. И вот совсем недавно в одночасье плоды исчезли с ветвей, не стало и места их обитания.
Оказывается, как поведала сама Илана, возвратившаяся из больницы, дерево заболело одновременно с ней. И она принялась по-своему лечить его: обрезала ветви, оставив только ствол. Словом, облегчила ношу питомца, а к тому же предоставила ему больше воздуха и воды. Надеется, что вскорости появятся новые ветви, и дерево, как и она сама, снова заживет полноценной жизнью.
Многие посчитали это мистикой. Дескать, так говорит любовь женщины к дереву, четверть века пестовавшей его как своего ребенка. А я поверил. Ведь Илана - это женский род от арамейского слова «илан» - «дерево». И кому же, как не ей , лучше знать о судьбе того, чьим родовым именем названо ее при рождении.







Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-10-14 14:38:20
Переглядів сторінки твору 224
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.960 / 5.54)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.058 / 5.73)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.803
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2020.01.21 21:13
Автор у цю хвилину відсутній