Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.01
12:00
Двадцять літ минає від часів
Як Сержант зібрав собі музик
Мода змінювалася не раз
Пепер далі усміхає нас
Мені за честь представити
Зірок, що з нами рік у рік
Пеперів Оркестр Одинаків!
Як Сержант зібрав собі музик
Мода змінювалася не раз
Пепер далі усміхає нас
Мені за честь представити
Зірок, що з нами рік у рік
Пеперів Оркестр Одинаків!
2025.12.01
11:08
Зрубане дерево біля паркану,
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
2025.12.01
09:50
А дерева в льолях із туману
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
2025.12.01
09:33
З темного боку з темного майже
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
2025.12.01
08:53
Ходить Гарбуз по городу,
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
2025.12.01
08:47
Хай і була найменшою з гірчин,
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
2025.12.01
05:52
Бушувала ніч прибоєм,
Вирувала, мов окріп, -
Затуманений журбою,
Ранок стишено осліп.
Вирв навколишніх не бачить,
Як і безлічі сміття, -
Болі зносити терпляче
Научило всіх життя...
Вирувала, мов окріп, -
Затуманений журбою,
Ранок стишено осліп.
Вирв навколишніх не бачить,
Як і безлічі сміття, -
Болі зносити терпляче
Научило всіх життя...
2025.12.01
02:53
Зима прийшла й теплішає усе,
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.
Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.
Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,
2025.11.30
22:20
У минуле не відправити листа:
Є адреса – та немає адресата.
Ти мене забула. Ти мені не рада.
Я кохаю досі. Це – моя розплата,
Це – нещастя арифметика проста...
Та і що б я написав у тім листі?
Ну, хіба про те, що не забув, на подив,
Є адреса – та немає адресата.
Ти мене забула. Ти мені не рада.
Я кохаю досі. Це – моя розплата,
Це – нещастя арифметика проста...
Та і що б я написав у тім листі?
Ну, хіба про те, що не забув, на подив,
2025.11.30
21:25
Очей незнана глибина…
Спокус спланованих побори
І тіл задіяних струна —
Надіюсь, вірю, що на користь…
Роки - струмки підземних вод
І течія питань джерельних —
Сім’ї продовження штрихкод,
Спокус спланованих побори
І тіл задіяних струна —
Надіюсь, вірю, що на користь…
Роки - струмки підземних вод
І течія питань джерельних —
Сім’ї продовження штрихкод,
2025.11.30
19:21
Докоряла одна жінка часто чоловіку,
Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
2025.11.30
15:15
Стоїть під вікном чоловік
і чекає, поки йому
винесуть їжу
або келих істини.
Мандрівник у пошуках
забутих сенсів,
утраченої тривоги,
розгубленого натхнення.
і чекає, поки йому
винесуть їжу
або келих істини.
Мандрівник у пошуках
забутих сенсів,
утраченої тривоги,
розгубленого натхнення.
2025.11.30
12:48
Не буряним Бетховен входить до мене,
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,
2025.11.30
10:34
Ще купаю в любистку життя золоте,
та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад
та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад
2025.11.30
06:52
Мов теплу і світлу пилюку
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
2025.11.29
23:08
Я можу піти за моря, щоб тебе
не бачити більше й не чути.
Вже час відбілив ластовиння рябе
на личку блідому покути.
І ти посивів, як тополя в гаю,
зими не буває без срібла.
А я, божевільна, в зими на краю
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...не бачити більше й не чути.
Вже час відбілив ластовиння рябе
на личку блідому покути.
І ти посивів, як тополя в гаю,
зими не буває без срібла.
А я, божевільна, в зими на краю
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
Древесные и наши корни
До недавнего времени я полагал, что нет большего доверия и близости к человеку, чем у собак. Примеров тому предостаточно и в жизни. и в литературе. Нельзя не удивлятьься рабской покорности животного. Его пинают ногами, замахиваются или даже бьют палкой, а оно не сопротивляется, не убегает, а даже… ластится к хозяину… Вспомним хотя бы «Муму» Ивана Тургенева. Это же надо так верить Герасиму, чтобы позволить привязать себе на шею камень, предвещающий неминуемую смерть!..
«Так что же,- спросите,- поколебало мое убеждение?»
Вместо краткого ответа вынужден обратиться к событию местного значения.
Как и два десятилетия тому в Киеве, в Иерусалиме я почти не знаком с соседями. В отличие от коренных израильтян, чей джентльменский набор при встрече занимает полтора-два десятка вопросов ( чаще всего без ожидания ответа), мой ограничивается одним-единственным приветствием: «Шалом!» Такая житейская позиция бьет по мне очередной порцией упреков, когда спрашиваю жену: «Кто это с нами поздоровался?»
Но Илану, о которой собираюсь рассказать, знаю. Да и кто в нашем микрорайоне не знает ее. Ведь небольшой участок перед своей квартирой, она превратила в сад. Десятки горшков, развешанных на разной высоте, кадки с цветами, благоухающими круглый год, привлекают внимание не только гостей, но и поражают воображение даже постоянных обитателей дома. А более всего вызывало удивление ветвистое дерево, круглый год усеянное крупными лимонами.
Так, правда, было до весны этого года, когда пронесся слух, что Илану забрали в больницу с подозрением на рак, и она проходит курс интенсивной химиотерапии. Отсутствие в доме хозяйки раньше всего сказалось на цветах. Хотя дочери и ухаживали за растениями, но привыкшие к рукам и голосу садовника, они день за днем теряли свою свежесть и увядали.
Никто из нас, торопящихся после работы домой да к тому же нагруженных продуктами, не обратил внимания на дерево, где по-прежнему отливали жаром лимоны. И вот совсем недавно в одночасье плоды исчезли с ветвей, не стало и места их обитания.
Оказывается, как поведала сама Илана, возвратившаяся из больницы, дерево заболело одновременно с ней. И она принялась по-своему лечить его: обрезала ветви, оставив только ствол. Словом, облегчила ношу питомца, а к тому же предоставила ему больше воздуха и воды. Надеется, что вскорости появятся новые ветви, и дерево, как и она сама, снова заживет полноценной жизнью.
Многие посчитали это мистикой. Дескать, так говорит любовь женщины к дереву, четверть века пестовавшей его как своего ребенка. А я поверил. Ведь Илана - это женский род от арамейского слова «илан» - «дерево». И кому же, как не ей , лучше знать о судьбе того, чьим родовым именем названо ее при рождении.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Древесные и наши корни
"Людская плоть в родстве с листвой,
И мы чем выше, тем упорней:
Древесные и наши корни
Живут порукой круговой"
Аресений Тарковский «Деревья»
До недавнего времени я полагал, что нет большего доверия и близости к человеку, чем у собак. Примеров тому предостаточно и в жизни. и в литературе. Нельзя не удивлятьься рабской покорности животного. Его пинают ногами, замахиваются или даже бьют палкой, а оно не сопротивляется, не убегает, а даже… ластится к хозяину… Вспомним хотя бы «Муму» Ивана Тургенева. Это же надо так верить Герасиму, чтобы позволить привязать себе на шею камень, предвещающий неминуемую смерть!..
«Так что же,- спросите,- поколебало мое убеждение?»
Вместо краткого ответа вынужден обратиться к событию местного значения.
Как и два десятилетия тому в Киеве, в Иерусалиме я почти не знаком с соседями. В отличие от коренных израильтян, чей джентльменский набор при встрече занимает полтора-два десятка вопросов ( чаще всего без ожидания ответа), мой ограничивается одним-единственным приветствием: «Шалом!» Такая житейская позиция бьет по мне очередной порцией упреков, когда спрашиваю жену: «Кто это с нами поздоровался?»
Но Илану, о которой собираюсь рассказать, знаю. Да и кто в нашем микрорайоне не знает ее. Ведь небольшой участок перед своей квартирой, она превратила в сад. Десятки горшков, развешанных на разной высоте, кадки с цветами, благоухающими круглый год, привлекают внимание не только гостей, но и поражают воображение даже постоянных обитателей дома. А более всего вызывало удивление ветвистое дерево, круглый год усеянное крупными лимонами.
Так, правда, было до весны этого года, когда пронесся слух, что Илану забрали в больницу с подозрением на рак, и она проходит курс интенсивной химиотерапии. Отсутствие в доме хозяйки раньше всего сказалось на цветах. Хотя дочери и ухаживали за растениями, но привыкшие к рукам и голосу садовника, они день за днем теряли свою свежесть и увядали.
Никто из нас, торопящихся после работы домой да к тому же нагруженных продуктами, не обратил внимания на дерево, где по-прежнему отливали жаром лимоны. И вот совсем недавно в одночасье плоды исчезли с ветвей, не стало и места их обитания.
Оказывается, как поведала сама Илана, возвратившаяся из больницы, дерево заболело одновременно с ней. И она принялась по-своему лечить его: обрезала ветви, оставив только ствол. Словом, облегчила ношу питомца, а к тому же предоставила ему больше воздуха и воды. Надеется, что вскорости появятся новые ветви, и дерево, как и она сама, снова заживет полноценной жизнью.
Многие посчитали это мистикой. Дескать, так говорит любовь женщины к дереву, четверть века пестовавшей его как своего ребенка. А я поверил. Ведь Илана - это женский род от арамейского слова «илан» - «дерево». И кому же, как не ей , лучше знать о судьбе того, чьим родовым именем названо ее при рождении.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
