Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.09
13:21
Пробач, мій хороший, іще не готова
пірнути у вир недолугим дитям.
Пером не дописана ще передмова
до ветхозавітної книги життя.
Природи не випила смуток осінній,
на смак не пізнала наснагу жаги.
Проспали світанки давно треті півні,
завіяли сад хриз
пірнути у вир недолугим дитям.
Пером не дописана ще передмова
до ветхозавітної книги життя.
Природи не випила смуток осінній,
на смак не пізнала наснагу жаги.
Проспали світанки давно треті півні,
завіяли сад хриз
2026.09.09
12:53
«АХІЛЛЕС: Кров на вівтарі Стріловержця»
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі в дусі античного плачу-«коммосу», у трьох сценах)
«Долі ніхто із людей не уникне – ні слабкий, ні мужній,
З того самого дня, як на світ він родився земний».
Гомер,
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі в дусі античного плачу-«коммосу», у трьох сценах)
«Долі ніхто із людей не уникне – ні слабкий, ні мужній,
З того самого дня, як на світ він родився земний».
Гомер,
2026.09.09
12:31
Так не хоче мороз відступати
Із делеких замерзлих долин,
Закувавши дерева у ґрати,
Ніби шмаття забутих билин.
Він погрожує люто, безбожно
Із минулого, ніби зі сну.
Та весні відступати не можна.
Я нечутно межу перетну.
Із делеких замерзлих долин,
Закувавши дерева у ґрати,
Ніби шмаття забутих билин.
Він погрожує люто, безбожно
Із минулого, ніби зі сну.
Та весні відступати не можна.
Я нечутно межу перетну.
2026.09.09
12:01
Для меншої частки минулого серпня,
На випадок дощику ранком на східцях,
Святі й чарівні на кордоні безсмертя
Живуть провидінням, як шах шахівниці.
Дикунське, мрійливе стриножених буднів
У звуках скорботних, у фарбах змарнілих,
Як текстів акадськи
На випадок дощику ранком на східцях,
Святі й чарівні на кордоні безсмертя
Живуть провидінням, як шах шахівниці.
Дикунське, мрійливе стриножених буднів
У звуках скорботних, у фарбах змарнілих,
Як текстів акадськи
2026.09.09
08:50
Втікаємо — від поглядів байдужих круговерті,
в окраїни, де ще дрімає місто сімдесятих,
до акварельних двориків, у ґрати ще не взятих,
де вікна без фіранок пишних — сонячні, відверті.
Втікаємо — кудись подалі від важких туманів,
де промені ласкають
в окраїни, де ще дрімає місто сімдесятих,
до акварельних двориків, у ґрати ще не взятих,
де вікна без фіранок пишних — сонячні, відверті.
Втікаємо — кудись подалі від важких туманів,
де промені ласкають
2026.09.09
06:08
Ніжно і закохано дивлюся,
Попри те, що стільки літ пройшло, -
На твоє волосся світло-русе,
На підняте високо чоло.
Вік намилуватися незмога
Личком, що рум'янцем виграє,
Тож не помічаю анікого
Ні в глядацькій залі, ні в фойє.
Попри те, що стільки літ пройшло, -
На твоє волосся світло-русе,
На підняте високо чоло.
Вік намилуватися незмога
Личком, що рум'янцем виграє,
Тож не помічаю анікого
Ні в глядацькій залі, ні в фойє.
2026.09.09
01:17
Сопе і пише - все ніяк!
З поезією - повний швак!
Тому всіх тролити - мастак
Письменник Валентин Троляк.
З поезією - повний швак!
Тому всіх тролити - мастак
Письменник Валентин Троляк.
2026.09.09
00:44
Пілігрими із Хайфи до Умані
Прокладають маршрути задумані.
І ніяке пуйло
Ні за яке бабло
Не завадить дістатися Умані.
Ураган прошумів над Карпатами,
Позмітав москалів разом з матами,
Прокладають маршрути задумані.
І ніяке пуйло
Ні за яке бабло
Не завадить дістатися Умані.
Ураган прошумів над Карпатами,
Позмітав москалів разом з матами,
2026.09.08
21:50
Усе, що ухопиш
Усе, що узрієш
Усе, що скуштуєш
Що відчуєш
Усе, що полюбиш
Усе, що зненавидиш
Усе, що зневажиш
Що збереш
Усе, що узрієш
Усе, що скуштуєш
Що відчуєш
Усе, що полюбиш
Усе, що зненавидиш
Усе, що зневажиш
Що збереш
2026.09.08
20:53
сни все не йдуть
бажається
віри / майни / верлібрів
необовязково зіркових
необовязково печаль або
зрада це
просто буває часом
у всьому завше
бажається
віри / майни / верлібрів
необовязково зіркових
необовязково печаль або
зрада це
просто буває часом
у всьому завше
2026.09.08
20:44
Незвичний біль душевної знесили
Живе, як нерозпізнаний мікроб.
А вижити його – слабкі посили,
Як і десятки порухів і спроб.
Вже й серце призвичаїлось страждати,
Не кожний сон – як тимчасова смерть.
Для справжньої не вийшов час розплати
Живе, як нерозпізнаний мікроб.
А вижити його – слабкі посили,
Як і десятки порухів і спроб.
Вже й серце призвичаїлось страждати,
Не кожний сон – як тимчасова смерть.
Для справжньої не вийшов час розплати
2026.09.08
19:47
А пам’ять, як стара в селі криниця,
Що жде щодня тебе чи інших мовчки.
В її глибіні часу таємниця,
У темних водах щастя й смутку роки.
Хоч спрага є, - минуле п’єм поволі.
Згадаймо всіх, що жили з чистим серцем,
Хто слід залишив свій колись у долі,
Що жде щодня тебе чи інших мовчки.
В її глибіні часу таємниця,
У темних водах щастя й смутку роки.
Хоч спрага є, - минуле п’єм поволі.
Згадаймо всіх, що жили з чистим серцем,
Хто слід залишив свій колись у долі,
2026.09.08
18:17
Київ поринув у дронову січ :
Спалах за спалахом - підлість.
Жах у очах, втома блідих облич -
Лине безрадісна дійсність.
Зранку ракета летить навмання,
Димом затягнуте небо.
Мама з дитиною йде в укриття,
Спалах за спалахом - підлість.
Жах у очах, втома блідих облич -
Лине безрадісна дійсність.
Зранку ракета летить навмання,
Димом затягнуте небо.
Мама з дитиною йде в укриття,
2026.09.08
17:31
Підібралася тишком осінь,
на порозі у літа стоїть.
Стука в двері, впустити просить.
Розгубилося літо на мить.
«Утікати, — майнула думка, —
крізь вікно і — немов не було».
Наполегливо осінь стука,
на порозі у літа стоїть.
Стука в двері, впустити просить.
Розгубилося літо на мить.
«Утікати, — майнула думка, —
крізь вікно і — немов не було».
Наполегливо осінь стука,
2026.09.08
13:39
Лишився Лишега у синім вогні,
Такий незбагненний, далекий і мудрий.
Тамує марноту і суєтний гнів,
Пізнавши глибини у стиснутих муках.
Лишився на дні споконвічних легед,
У давньому світі Китаю і Гангу.
Повітря епохи торкнулось легень,
Такий незбагненний, далекий і мудрий.
Тамує марноту і суєтний гнів,
Пізнавши глибини у стиснутих муках.
Лишився на дні споконвічних легед,
У давньому світі Китаю і Гангу.
Повітря епохи торкнулось легень,
2026.09.08
12:32
Чи є вона, та чакра повноти?
В асфальтових ланах — дзвінкі сталеві ікри
Яскравих в часі, збурених мостів,
Отих, якими ми тікати звикли
Від емпірею власного вогню
До дивних див пітьми закляття кави.
Стій-стій! — не лізь у звичне, у YouTube,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В асфальтових ланах — дзвінкі сталеві ікри
Яскравих в часі, збурених мостів,
Отих, якими ми тікати звикли
Від емпірею власного вогню
До дивних див пітьми закляття кави.
Стій-стій! — не лізь у звичне, у YouTube,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
Древесные и наши корни
До недавнего времени я полагал, что нет большего доверия и близости к человеку, чем у собак. Примеров тому предостаточно и в жизни. и в литературе. Нельзя не удивлятьься рабской покорности животного. Его пинают ногами, замахиваются или даже бьют палкой, а оно не сопротивляется, не убегает, а даже… ластится к хозяину… Вспомним хотя бы «Муму» Ивана Тургенева. Это же надо так верить Герасиму, чтобы позволить привязать себе на шею камень, предвещающий неминуемую смерть!..
«Так что же,- спросите,- поколебало мое убеждение?»
Вместо краткого ответа вынужден обратиться к событию местного значения.
Как и два десятилетия тому в Киеве, в Иерусалиме я почти не знаком с соседями. В отличие от коренных израильтян, чей джентльменский набор при встрече занимает полтора-два десятка вопросов ( чаще всего без ожидания ответа), мой ограничивается одним-единственным приветствием: «Шалом!» Такая житейская позиция бьет по мне очередной порцией упреков, когда спрашиваю жену: «Кто это с нами поздоровался?»
Но Илану, о которой собираюсь рассказать, знаю. Да и кто в нашем микрорайоне не знает ее. Ведь небольшой участок перед своей квартирой, она превратила в сад. Десятки горшков, развешанных на разной высоте, кадки с цветами, благоухающими круглый год, привлекают внимание не только гостей, но и поражают воображение даже постоянных обитателей дома. А более всего вызывало удивление ветвистое дерево, круглый год усеянное крупными лимонами.
Так, правда, было до весны этого года, когда пронесся слух, что Илану забрали в больницу с подозрением на рак, и она проходит курс интенсивной химиотерапии. Отсутствие в доме хозяйки раньше всего сказалось на цветах. Хотя дочери и ухаживали за растениями, но привыкшие к рукам и голосу садовника, они день за днем теряли свою свежесть и увядали.
Никто из нас, торопящихся после работы домой да к тому же нагруженных продуктами, не обратил внимания на дерево, где по-прежнему отливали жаром лимоны. И вот совсем недавно в одночасье плоды исчезли с ветвей, не стало и места их обитания.
Оказывается, как поведала сама Илана, возвратившаяся из больницы, дерево заболело одновременно с ней. И она принялась по-своему лечить его: обрезала ветви, оставив только ствол. Словом, облегчила ношу питомца, а к тому же предоставила ему больше воздуха и воды. Надеется, что вскорости появятся новые ветви, и дерево, как и она сама, снова заживет полноценной жизнью.
Многие посчитали это мистикой. Дескать, так говорит любовь женщины к дереву, четверть века пестовавшей его как своего ребенка. А я поверил. Ведь Илана - это женский род от арамейского слова «илан» - «дерево». И кому же, как не ей , лучше знать о судьбе того, чьим родовым именем названо ее при рождении.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Древесные и наши корни
"Людская плоть в родстве с листвой,
И мы чем выше, тем упорней:
Древесные и наши корни
Живут порукой круговой"
Аресений Тарковский «Деревья»
До недавнего времени я полагал, что нет большего доверия и близости к человеку, чем у собак. Примеров тому предостаточно и в жизни. и в литературе. Нельзя не удивлятьься рабской покорности животного. Его пинают ногами, замахиваются или даже бьют палкой, а оно не сопротивляется, не убегает, а даже… ластится к хозяину… Вспомним хотя бы «Муму» Ивана Тургенева. Это же надо так верить Герасиму, чтобы позволить привязать себе на шею камень, предвещающий неминуемую смерть!..
«Так что же,- спросите,- поколебало мое убеждение?»
Вместо краткого ответа вынужден обратиться к событию местного значения.
Как и два десятилетия тому в Киеве, в Иерусалиме я почти не знаком с соседями. В отличие от коренных израильтян, чей джентльменский набор при встрече занимает полтора-два десятка вопросов ( чаще всего без ожидания ответа), мой ограничивается одним-единственным приветствием: «Шалом!» Такая житейская позиция бьет по мне очередной порцией упреков, когда спрашиваю жену: «Кто это с нами поздоровался?»
Но Илану, о которой собираюсь рассказать, знаю. Да и кто в нашем микрорайоне не знает ее. Ведь небольшой участок перед своей квартирой, она превратила в сад. Десятки горшков, развешанных на разной высоте, кадки с цветами, благоухающими круглый год, привлекают внимание не только гостей, но и поражают воображение даже постоянных обитателей дома. А более всего вызывало удивление ветвистое дерево, круглый год усеянное крупными лимонами.
Так, правда, было до весны этого года, когда пронесся слух, что Илану забрали в больницу с подозрением на рак, и она проходит курс интенсивной химиотерапии. Отсутствие в доме хозяйки раньше всего сказалось на цветах. Хотя дочери и ухаживали за растениями, но привыкшие к рукам и голосу садовника, они день за днем теряли свою свежесть и увядали.
Никто из нас, торопящихся после работы домой да к тому же нагруженных продуктами, не обратил внимания на дерево, где по-прежнему отливали жаром лимоны. И вот совсем недавно в одночасье плоды исчезли с ветвей, не стало и места их обитания.
Оказывается, как поведала сама Илана, возвратившаяся из больницы, дерево заболело одновременно с ней. И она принялась по-своему лечить его: обрезала ветви, оставив только ствол. Словом, облегчила ношу питомца, а к тому же предоставила ему больше воздуха и воды. Надеется, что вскорости появятся новые ветви, и дерево, как и она сама, снова заживет полноценной жизнью.
Многие посчитали это мистикой. Дескать, так говорит любовь женщины к дереву, четверть века пестовавшей его как своего ребенка. А я поверил. Ведь Илана - это женский род от арамейского слова «илан» - «дерево». И кому же, как не ей , лучше знать о судьбе того, чьим родовым именем названо ее при рождении.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
