Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.23
00:27
не задивляйтеся за вікно
там вишита я
там ти і ти і ти
там одні хрестики
і хрести
а що тут а що тут
заховалося за картон
варіант а
там вишита я
там ти і ти і ти
там одні хрестики
і хрести
а що тут а що тут
заховалося за картон
варіант а
2026.01.22
21:27
Говорять, що узнати московітів
Доволі легко по усьому світі.
Вони ведуть нахабно, вічно п’яні
На вулиці чи десь у ресторані.
Без мату не спроможні говорити.
Такі ж самі нахабні їхні діти,
Яких вони із криками повчають.
Хоч ті перед очима приклад ма
Доволі легко по усьому світі.
Вони ведуть нахабно, вічно п’яні
На вулиці чи десь у ресторані.
Без мату не спроможні говорити.
Такі ж самі нахабні їхні діти,
Яких вони із криками повчають.
Хоч ті перед очима приклад ма
2026.01.22
17:05
Є сміх, коли за животи беруться
І сплескують руками об коліна.
Навіть ті, хто не знає, в чім причина,
Спиняються і сміються без запитань.
Та є сміх, коли спіткнувся хтось
І впав. Од болі невзмозі вимовити щось.
«П’яниця! На свиню ти схожий!»-
Р
І сплескують руками об коліна.
Навіть ті, хто не знає, в чім причина,
Спиняються і сміються без запитань.
Та є сміх, коли спіткнувся хтось
І впав. Од болі невзмозі вимовити щось.
«П’яниця! На свиню ти схожий!»-
Р
2026.01.22
16:29
Коли понюхаю чужу білизну -
Натхнення так і пре з душі одразу!
Повір, мій читачу, я не навмисно!
Бо тільки так підкорюю Пегаса.
Я спалюю свої безсонні ночі,
Приймаю сильні ліки перорально.
І стежу пильно, хто кого там хоче,
Натхнення так і пре з душі одразу!
Повір, мій читачу, я не навмисно!
Бо тільки так підкорюю Пегаса.
Я спалюю свої безсонні ночі,
Приймаю сильні ліки перорально.
І стежу пильно, хто кого там хоче,
2026.01.22
14:05
Не забуваю малу дітвору,
вшиту снопами хатину
скраю узлісся в глухому яру
над ручаями за тином,
а поза нею – висока гора,
а під горою – дорога,
де поєдналися туга, жура,
радощі, щастя і горе.
вшиту снопами хатину
скраю узлісся в глухому яру
над ручаями за тином,
а поза нею – висока гора,
а під горою – дорога,
де поєдналися туга, жура,
радощі, щастя і горе.
2026.01.22
12:14
Зима у біло-чорних кольорах,
Слова барвистістю не сяють.
Сумує в тишині настінна бра,
Дрижить серденько, ніби сарна,
А люди-відчайдухи на нулі,
Щодня під обстрілом воюють.
Радіють щиро: побратим вцілів,
Хоч січень холодом лютує.
Слова барвистістю не сяють.
Сумує в тишині настінна бра,
Дрижить серденько, ніби сарна,
А люди-відчайдухи на нулі,
Щодня під обстрілом воюють.
Радіють щиро: побратим вцілів,
Хоч січень холодом лютує.
2026.01.22
11:17
Коли втомлюсь і відійду від справ
У ліс дрімучий чи далекі гори,
Прикутий до стола, неначе раб,
Я відійду в мелодію прозору,
Мов у далекий потаємний рай,
Врятований від бруду наговору.
Я відійду у тінь далеких пальм,
У ліс дрімучий чи далекі гори,
Прикутий до стола, неначе раб,
Я відійду в мелодію прозору,
Мов у далекий потаємний рай,
Врятований від бруду наговору.
Я відійду у тінь далеких пальм,
2026.01.22
08:53
А гарячка біла в білім домі
інфікує цілий білий світ...
у дурдомі цьому,
як відомо,
оселився демон із боліт.
***
А знання, наука та освіта
інфікує цілий білий світ...
у дурдомі цьому,
як відомо,
оселився демон із боліт.
***
А знання, наука та освіта
2026.01.21
23:00
Писати сонета - це мука,
Вже краще сапать буряки,
Чи підгортати картоплю,
Чи збирати жуки.
Буває, напишеш сонета,
Глядь- а воно ж не сонет!
Й рука мимоволі підносить
Вже краще сапать буряки,
Чи підгортати картоплю,
Чи збирати жуки.
Буває, напишеш сонета,
Глядь- а воно ж не сонет!
Й рука мимоволі підносить
2026.01.21
21:17
Бувало, пишався, куражився,
Бувало, на щось не наважився –
А підсумок буде простий:
Красива життя ораторія
Завершиться у крематорії.
Як кажуть, «хоч падай, хоч стій»...
Траплялося, жили розтягував,
Бувало, на щось не наважився –
А підсумок буде простий:
Красива життя ораторія
Завершиться у крематорії.
Як кажуть, «хоч падай, хоч стій»...
Траплялося, жили розтягував,
2026.01.21
20:10
Я доторкнувся думкою до тебе.
Від тебе я іще не відчахнувся.
Ти ще моя. І скільки ж сили треба,
щоб я забув тебе, тебе позбувся.
Я що завгодно ладен сотворити,
щоб пам’ять стерла всі твої принади,
щоб і не бачити тебе, не говорити…
Від тебе я іще не відчахнувся.
Ти ще моя. І скільки ж сили треба,
щоб я забув тебе, тебе позбувся.
Я що завгодно ладен сотворити,
щоб пам’ять стерла всі твої принади,
щоб і не бачити тебе, не говорити…
2026.01.21
18:50
Із Леоніда Сергєєва
В якій ненависті горілку п’є на сонці
шахтар, комп’ютерник, розклеювач афіш!
І те, що, нібито, вона виводить стронцій,
її не робить прохолодніш чи смачніш.
В зеніті буйствує загрозливе світило.
В якій ненависті горілку п’є на сонці
шахтар, комп’ютерник, розклеювач афіш!
І те, що, нібито, вона виводить стронцій,
її не робить прохолодніш чи смачніш.
В зеніті буйствує загрозливе світило.
2026.01.21
18:43
Я закоканий в Тетяну,
От мені морока -
Заражать її не стану --
Власним гоноркоком.
Вірш писати поможу я --
Бліх половлю поки.
Хіть свою я замаскую --
От мені морока -
Заражать її не стану --
Власним гоноркоком.
Вірш писати поможу я --
Бліх половлю поки.
Хіть свою я замаскую --
2026.01.21
14:36
Пливу Ахеронтом у тихім човні,
І страшно, і боязко дуже мені:
А раптом оте? А раптом осе?
Ніхто не врятує мене й не спасе.
Сусід мій праворуч сидить в темноті.
Від страху у нього бурчить в животі.
Він теж в невідомість пливе, як і я,
І страшно, і боязко дуже мені:
А раптом оте? А раптом осе?
Ніхто не врятує мене й не спасе.
Сусід мій праворуч сидить в темноті.
Від страху у нього бурчить в животі.
Він теж в невідомість пливе, як і я,
2026.01.21
14:24
Обіцянки... обіцянки
Не про мир, не діалог.
Чисто воплі куртизанки
Моно моно монолог…
Хто б повірив, хто б довірив,
Змоноложив і схитрив,
Обіцянки розчепірив —
Я, їй-богу б, пригостив…
Не про мир, не діалог.
Чисто воплі куртизанки
Моно моно монолог…
Хто б повірив, хто б довірив,
Змоноложив і схитрив,
Обіцянки розчепірив —
Я, їй-богу б, пригостив…
2026.01.21
11:50
Ти не думала зовсім про нього,
Коли я був з тобою на «ти»,
Позабула усі застороги,
Як несила було вже знести.
Я схопив тебе грубо за руку,
Придушив і притис до стіни;
Ти тоді опиралась на муку
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Коли я був з тобою на «ти»,
Позабула усі застороги,
Як несила було вже знести.
Я схопив тебе грубо за руку,
Придушив і притис до стіни;
Ти тоді опиралась на муку
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
Древесные и наши корни
До недавнего времени я полагал, что нет большего доверия и близости к человеку, чем у собак. Примеров тому предостаточно и в жизни. и в литературе. Нельзя не удивлятьься рабской покорности животного. Его пинают ногами, замахиваются или даже бьют палкой, а оно не сопротивляется, не убегает, а даже… ластится к хозяину… Вспомним хотя бы «Муму» Ивана Тургенева. Это же надо так верить Герасиму, чтобы позволить привязать себе на шею камень, предвещающий неминуемую смерть!..
«Так что же,- спросите,- поколебало мое убеждение?»
Вместо краткого ответа вынужден обратиться к событию местного значения.
Как и два десятилетия тому в Киеве, в Иерусалиме я почти не знаком с соседями. В отличие от коренных израильтян, чей джентльменский набор при встрече занимает полтора-два десятка вопросов ( чаще всего без ожидания ответа), мой ограничивается одним-единственным приветствием: «Шалом!» Такая житейская позиция бьет по мне очередной порцией упреков, когда спрашиваю жену: «Кто это с нами поздоровался?»
Но Илану, о которой собираюсь рассказать, знаю. Да и кто в нашем микрорайоне не знает ее. Ведь небольшой участок перед своей квартирой, она превратила в сад. Десятки горшков, развешанных на разной высоте, кадки с цветами, благоухающими круглый год, привлекают внимание не только гостей, но и поражают воображение даже постоянных обитателей дома. А более всего вызывало удивление ветвистое дерево, круглый год усеянное крупными лимонами.
Так, правда, было до весны этого года, когда пронесся слух, что Илану забрали в больницу с подозрением на рак, и она проходит курс интенсивной химиотерапии. Отсутствие в доме хозяйки раньше всего сказалось на цветах. Хотя дочери и ухаживали за растениями, но привыкшие к рукам и голосу садовника, они день за днем теряли свою свежесть и увядали.
Никто из нас, торопящихся после работы домой да к тому же нагруженных продуктами, не обратил внимания на дерево, где по-прежнему отливали жаром лимоны. И вот совсем недавно в одночасье плоды исчезли с ветвей, не стало и места их обитания.
Оказывается, как поведала сама Илана, возвратившаяся из больницы, дерево заболело одновременно с ней. И она принялась по-своему лечить его: обрезала ветви, оставив только ствол. Словом, облегчила ношу питомца, а к тому же предоставила ему больше воздуха и воды. Надеется, что вскорости появятся новые ветви, и дерево, как и она сама, снова заживет полноценной жизнью.
Многие посчитали это мистикой. Дескать, так говорит любовь женщины к дереву, четверть века пестовавшей его как своего ребенка. А я поверил. Ведь Илана - это женский род от арамейского слова «илан» - «дерево». И кому же, как не ей , лучше знать о судьбе того, чьим родовым именем названо ее при рождении.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Древесные и наши корни
"Людская плоть в родстве с листвой,
И мы чем выше, тем упорней:
Древесные и наши корни
Живут порукой круговой"
Аресений Тарковский «Деревья»
До недавнего времени я полагал, что нет большего доверия и близости к человеку, чем у собак. Примеров тому предостаточно и в жизни. и в литературе. Нельзя не удивлятьься рабской покорности животного. Его пинают ногами, замахиваются или даже бьют палкой, а оно не сопротивляется, не убегает, а даже… ластится к хозяину… Вспомним хотя бы «Муму» Ивана Тургенева. Это же надо так верить Герасиму, чтобы позволить привязать себе на шею камень, предвещающий неминуемую смерть!..
«Так что же,- спросите,- поколебало мое убеждение?»
Вместо краткого ответа вынужден обратиться к событию местного значения.
Как и два десятилетия тому в Киеве, в Иерусалиме я почти не знаком с соседями. В отличие от коренных израильтян, чей джентльменский набор при встрече занимает полтора-два десятка вопросов ( чаще всего без ожидания ответа), мой ограничивается одним-единственным приветствием: «Шалом!» Такая житейская позиция бьет по мне очередной порцией упреков, когда спрашиваю жену: «Кто это с нами поздоровался?»
Но Илану, о которой собираюсь рассказать, знаю. Да и кто в нашем микрорайоне не знает ее. Ведь небольшой участок перед своей квартирой, она превратила в сад. Десятки горшков, развешанных на разной высоте, кадки с цветами, благоухающими круглый год, привлекают внимание не только гостей, но и поражают воображение даже постоянных обитателей дома. А более всего вызывало удивление ветвистое дерево, круглый год усеянное крупными лимонами.
Так, правда, было до весны этого года, когда пронесся слух, что Илану забрали в больницу с подозрением на рак, и она проходит курс интенсивной химиотерапии. Отсутствие в доме хозяйки раньше всего сказалось на цветах. Хотя дочери и ухаживали за растениями, но привыкшие к рукам и голосу садовника, они день за днем теряли свою свежесть и увядали.
Никто из нас, торопящихся после работы домой да к тому же нагруженных продуктами, не обратил внимания на дерево, где по-прежнему отливали жаром лимоны. И вот совсем недавно в одночасье плоды исчезли с ветвей, не стало и места их обитания.
Оказывается, как поведала сама Илана, возвратившаяся из больницы, дерево заболело одновременно с ней. И она принялась по-своему лечить его: обрезала ветви, оставив только ствол. Словом, облегчила ношу питомца, а к тому же предоставила ему больше воздуха и воды. Надеется, что вскорости появятся новые ветви, и дерево, как и она сама, снова заживет полноценной жизнью.
Многие посчитали это мистикой. Дескать, так говорит любовь женщины к дереву, четверть века пестовавшей его как своего ребенка. А я поверил. Ведь Илана - это женский род от арамейского слова «илан» - «дерево». И кому же, как не ей , лучше знать о судьбе того, чьим родовым именем названо ее при рождении.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
