ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Маркіяна Рай
2019.01.22 23:58
Ми - одинокі орієнтири
На мапах долі щоденних стрічних.
Ми - точки, втрачені на предвічних
Обривах думки і зламах волі.
Ми - перехрестя, мости і схили,
Комусь - вершини, комусь - підніжжя.
Ми водночас і засів і збіжжя,
Дощі живильні й фатальні зл

Богдан Манюк
2019.01.22 21:45
Масенко прокинувся пізно. До опівночі зчитував з обрію щось потаємне, що залягло б йому на серці небуденним відчуттям, а потім соталося нитками думок. Так налаштовував себе на творчий порив наступного, вихідного дня, коли тема нового його оповідання, як л

Ігор Деркач
2019.01.22 20:46
У будь-якому явищі – у спорті,
поезії, релігії, таки,
не можна виключати ані чорта,
ані благої Божої руки.

Але диявол поламає роги,
а нація вертає до основ.
Надійні віхи нашої дороги

Володимир Бойко
2019.01.22 17:03
Хай горе і печаль, мов свічечка, згоряють.
Останнєє прости, останнє прощавай...
О, друже мій, не плач, ніхто не помирає...
І не вони, – а ми від них ідемо вдаль.

Хай Бог передвістив дочасно нам розлуку,
Але коли упав ти, вибитий з сідла,
Вони і пі

Тетяна Левицька
2019.01.22 13:44
Не суди і  судимим не будеш,
крок від святості і до облуди!
Від любові - до зради людської,
що прощенням довіку  не згоїш.
Крок від радощі, смути, надії
до сльози лицемірства на віях.
Від гріха, каяття і розпуки,
до звитяги, піднесення духу.

Вікторія Торон
2019.01.22 09:37
Без жару пристрасті, із тихим розумінням
я напишу тобі чи віддано промовчу,
і слово вдумливе не гратиме промінням
і не звучатиме вагомо і пророче.

Його я з досвіду сплітатиму поволі
(така освіченість дається не одразу),
щоб вистеляло завитки тво

Віктор Кучерук
2019.01.22 07:24
Минає день без болю втрат –
Ані поранених, ні вбитих, –
Хоча ворожий автомат
Волає голосом неситим.
Не заспокоїться ніяк,
Розширене від жару, дуло,
Що позабуде крові смак
І не знайдуть нас потім кулі.

Олександр Сушко
2019.01.22 06:10
Спермотоксикоз - тяжка хвороба,
Нумо, озирніться навкруги!
Бачите,- страждалець супить лоба,
Прагне ласки молодих богинь.

Хоче мавку стиглу обійняти,
Трохи поносити на руках.
Парубок у силі! Гей, дівчата!

Сонце Місяць
2019.01.22 02:19
На околиці периферійного міста Д., на теренах малогабаритної квартири скраю останнього поверху панельного будинку, на стереотипному залізному ліжку із пружинною сіткою, пересічний ґендер И. снить або, вірніше, марить, начеб його переслідують (монстри), як

Галина Михайлик
2019.01.21 21:42
В ієрархії його цінностей
їй – порцелянове місце,
почесна першість
у визначеній регламентованості,
дозовані літери, звуки, видива,
пошанівок і дистанція.

О так! Корона!

Олексій Кацай
2019.01.21 19:23
Дивочний берег без води й прибою,
без водоростей, мушель, суходолу,
біля якого хвилі хилитають
грузьку математичну порожнечу,
що прилипає до бортів і тіла
з імлою та фракталами галактик.
Там, серед них, – моя. З якої випав
броньований артилерійс

Петро Скоропис
2019.01.21 17:34
Троє пані з в’язанням, їх теревені
в холу фотелях за муки хресні;
пансіон «Аккадеміа» зі усім
білим світом пливе у Різдво розбухлим
в телевізіях; вилитий клерк з гросбухом
обертає колесо вкіл осі.

II

Вікторія Лимарівна
2019.01.21 17:02
Сніжний ранок, сніжна днина:
Всі дерева білі-білі.
До зимової вітрини
Долучилися намети
Та й змінили силуети.
У обіймах заметілі,
Наче зовсім заніміли
Кущики, паркани, хатки,

Маркіяна Рай
2019.01.21 14:20
А в січні вишні такі морозні
На груди білі, на плахту снігу...
Хрипить з простуди, або ж від бігу,
І просто все, як ніколи в році.

Ми - мерзлі ягоди придорожні,
Комусь - під ноги, комусь - в долоні.
Ніхто не знає, в якому лоні

Нінель Новікова
2019.01.21 13:37
Добре б пригадать було
Факти дуже давні –
Скільки гетьманів пройшло
В Україні славній!

Так хотілось надарма
Їсти їм і пити –
Дозволяли жартома

Іван Потьомкін
2019.01.21 09:34
Перше ніж сказати своє заповітне,
Запросила козаченька шклянку вина випить.
Випив першу – стрепенувся,
Випив другу – похитнувся.
Ноги, руки мліють.
«Чи не вічної отрути ти в вино підлила?...»
«Та невже ж дурна така я чи несамовита,
Щоб своєму коха
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Іван Цимбалюк Калиновий
2019.01.21

Величко Анастасія
2019.01.16

старий Стрілець
2019.01.14

Людмила Кірєєва
2019.01.02

Надін Ко
2018.12.16

Гобіт Васильковий
2018.12.08

Євген Лінивий
2018.10.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Потьомкін (1937) / Проза

 Кислиці з Довженкового саду

По закінченні філфаку Київського університету мою дипломну працю за рекомендацією Лідії Булаховської, доньки славнозвісного мовознавця, взяли в збірник наукових статей і запропонували стати аспірантом Інституту літератури.
Через деякий час завідуючий відділом покликав мене на розмову і замість, як гадалось, представити іншим співробітникам, відвівши погляд убік, сказав: «Вибачте, але Ви не підходите нам». І, певно ж, здогадуючись яким буде моє запитання, прорік: «Ви старі для молодого науковця».
Що я міг протиставити цьому аргументові? Справді, мені щойно сповнилось двадцять дев’ять. Можна було б розповісти, чому так пізно я закінчив університет: війна, голодне повоєнне сирітство, що мало не закінчилось тим світом, дитячий будинок, де тільки в десять років навчився читати й писати, трирічна служба в армії, рік після неї, щоб зібрати якусь копійчину на майбутнє навчання у вузі...
Не певен був, що все це справить якесь враження, бо ж, мабуть, усе вже було вирішено. Зрештою, в науковці просився не я, а мої знахідки в теорії перекладу, яких тоді, мабуть, бракувало відділові, стали причиною згаданої рекомендації. Знаючи, в якому віці мій судія сам став науковцем і що встиг зробити, переживши душевний струс, я тільки й наважився спитати: «А звідки Ви знаєте, що молодший од мене аспірант досягне чогось більшого?»
Запитання, звісно, було риторичним, тож, не чекаючи відповіді, я попросив вилучити мою працю із збірника і, не попрощавшись, вийшов.
Тільки через деякий час, віддавши чимало сил і здоров’я на пошук роботи в редакціях газет і часописів з проханням дати місце бодай коректором, я дізнався, чому згаданий учений так і не заглянув мені у вічі, що стало причиною подальших численних відмов: недремне око агентів держбезпеки через мою нехіть співпрацювати з ними повсюди обганяло мене.
У цю скрутну пору допомога надійшла звідти, звідки я її ніяк не очікував - з «великої хати», як називали тоді ЦК компартії України. Там працював приятель моєї однокурсниці. Він домовився з кіностудією імені Довженка , щоб мені дали підробіток у дубляжному відділі.
Не знаю, як тепер, а тоді російські стрічки не перекладали, як часто-густо подибуємо тепер, одноманітними голосами чоловіка й жінки, а дублювали. Для цього запрошували акторів театру, радіо й телебачення. Мені належало перекласти текст з російської на українську мову і стежити за правильною вимовою навіть російськомовних корифеїв сцени з Театру імені Лесі Українки.
Пригадую роботу над фільмом «Зося», коли довелося з екрана списувати молитву, а потім ще й учити актрису відтворити її польською мовою, яка була другою в моєму дипломі.
Ще й досі, як згадаю ті хай і далекі вже дні, виникає щось схоже на оскому. А тоді протягом кількох днів я не міг без болю їсти.
Річ у тім, що за кадром мало бути хрумкання . Щоб не відволікати акторів, режисер попросила мене сходити в Довженківський сад кіностудії, нарвати яблук (а це були на той час тільки кислиці) і передати на стрічку справжнє поїдання. З різних причин не вдалося одразу записати належним чином цей процес.
Ще раз мені довелося бігти в сад і рвати кислиці. І тут начебто у винагороду за кумедно безвихідну ситуацію, в яку завела моя згода стати позаштатним актором, я зустрів двох своїх улюбленців.
Це були Іван Миколайчук і Леонід Биков, які щось жваво обговорювали гарною українською мовою. Порівнявшись з ними, начебто з давніми знайомими я привітався, і у відповідь почув теж. А вони й справді були не тільки для мене, а й для мільйонів глядачів улюбленими акторами. Леонід Биков був старший од мене на дев’ять, а Іван Миколайчук, навпаки, -молодший на чотири роки.
Хто тоді не захоплювався Максимом Перепелицею, де Леонід начебто не стільки грав, скільки сам постав в образі героя, чиї пісні й жарти повторювала тодішня молодь. А потім , бодай сценічно втілюючи дитячу мрію стати льотчиком, створив стрічку «В бій ідуть лише «старі».
Іван Миколайчук і зовні був втіленням гуцула. Ще студентом Київського театрального інституту він відтворив на екрані постать молодого Тараса Шевченка та Івана Палійчука в «Тінях забутих предків».
« «Я не чекав чогось особливого,-згадує режисер фільму Сергій Параджанов,- тому доручив Іллєнку провести зйомки [кінопроби] і пішов з павільйону. Через кілька хвилин мене наздогнав збуджений Юрко: «Сергію Йосиповичу! Поверніться! Це щось неймовірне! Щось нелюдське! Щось за межами розуміння й сприйняття!»
Злякавшись, що я пішов, Іван побілів, йому здалося, що він мені не сподобався (так признавався актор опісля), і в ньому ніби щось прорвалося. Він зачарував нас. Юний, страшенно схвильований, він світився дивовижним світлом. Така чистота, така пристрасність, така емоційність вихлюпувалися з нього, що ми були приголомшені, забули про все, навіть про те, що вже затверджений інший актор.
Я не знаю більш національного народного генія…До нього це був Довженко».
«Тіні забутих предків» здобули 39 міжнародних нагород, 28 призів, з яких 24 – Гран-прі. Стрічка повноправно ввійшла в книгу рекордів Гіннеса.
А попереду були ще й «Білий птах з чорною ознакою», «Пропала грамота», «Вавилон ХХ», власні сценарії й режисерські знахідки.
...Згадую ті давноминулі шістдесяті і над оскомою все ж горує незапланована сценарієм фільму»Зося» зустріч з великими акторами, які, на превеликий жаль, так рано покинули цей світ.






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-10-22 13:37:02
Переглядів сторінки твору 155
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.947 / 5.53)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.028 / 5.71)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.757
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2019.01.22 21:23
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галина Михайлик (М.К./М.К.) [ 2018-10-22 17:57:01 ]
Як символічно! Дуже зримий спогад... Дякую, пане Іване!