Жила дівчина, сонце ясне -
Красуня світ, що не видав.
Обличчя чисте і прекрасне,
Ворог прийшов в полон забрав.

Вели в далекії дороги,
Щоби служила десь чужим.
Збивала об каміння ноги.
Мотузки злізли, що ж, біжим.

У ніч покинула неволю
Побігла, як заснули ті,
Що вкрали їй дівочу долю
І були сльози пролиті.

Ішла і бігла, от і поле
І хати ріднії, село.
Аж бачить ворог ззаду гоне
І серце просто завмерло.

Молитись пошепки почала
Про те, щоб не покинуть край
Там де родилась, щастя мала -
Не тре чужого світу рай.

Ворог вже думав наздогнав
Аж тут дівчини враз не стало
Дерева стан у полі став -
Високе, струнке, віт чимало.

Стоїть тополя край села
В її дівчину обернула
Молитва, що від серця йшла,
Муки й страждання відвернула.

Таких тополь у нас багато,
Ще більше кленів і дубів.
У нашім краї війни часто
Вкрадають дочок і синів.