Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.13
20:00
І
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
2026.03.13
19:57
За Росією, навіки втраченою,
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
2026.03.13
19:40
Хто ти, жінко? Яка ти, квітко?
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
2026.03.13
19:39
Поворожу на чистих сторінках
сліпучо білих - білим і на біло...
Зіллю свій жаль і все, що наболіло -
хай чистість та вбере і біль, і страх...
На білім болю пам'ять настою,
зіп'ю лиш раз і виллю, щоб забути...
Так розірву прокляття чорні пута,
сліпучо білих - білим і на біло...
Зіллю свій жаль і все, що наболіло -
хай чистість та вбере і біль, і страх...
На білім болю пам'ять настою,
зіп'ю лиш раз і виллю, щоб забути...
Так розірву прокляття чорні пута,
2026.03.13
11:42
Не віриться, що перше серпня
До нас навшпиньках підійшло,
Встромивши вістря прямо в серце,
Нахмуривши сумне чоло.
Воно прийшло, як піхотинець
Крізь огорожі та рови.
Воно пропхалось попідтинню
До нас навшпиньках підійшло,
Встромивши вістря прямо в серце,
Нахмуривши сумне чоло.
Воно прийшло, як піхотинець
Крізь огорожі та рови.
Воно пропхалось попідтинню
2026.03.13
11:36
Щоденно поїзди гудками плакали,
Коли везли вигнанців по землі,
Котра пахтіла кров'ю вурдалакові,
Що жадібно від галасу хмелів.
Хватав жінок, дітей, і люто бавився,
Незнаний звір залісенських боліт,
Гонимий і жадобою і заздрістю
Коли везли вигнанців по землі,
Котра пахтіла кров'ю вурдалакові,
Що жадібно від галасу хмелів.
Хватав жінок, дітей, і люто бавився,
Незнаний звір залісенських боліт,
Гонимий і жадобою і заздрістю
2026.03.13
05:57
Пересохли джерела натхнення
І озер задоволень нема, -
Маячить за плечима у мене
Без ніяких здобутків сума.
Повисає, мов прапор поразки,
Мов безсилля і слабкості знак, -
Мов закінчення доброї казки,
Яке щойно дошкрябав сяк-так...
І озер задоволень нема, -
Маячить за плечима у мене
Без ніяких здобутків сума.
Повисає, мов прапор поразки,
Мов безсилля і слабкості знак, -
Мов закінчення доброї казки,
Яке щойно дошкрябав сяк-так...
2026.03.13
05:08
Осипався із підборіддя мій грим
Занурю печалі у віскі & джин
Приборкувач занапастив свій батіг
І леви замовкли і тигри притихли
Ла-ла-ла-ла-ла-ла-ей
О вип’єм усі адже клоун помер
Занурю печалі у віскі & джин
Приборкувач занапастив свій батіг
І леви замовкли і тигри притихли
Ла-ла-ла-ла-ла-ла-ей
О вип’єм усі адже клоун помер
2026.03.12
23:33
Зимова соната лунає красиво,
Сніжинки легенькі пошиють серпанок.
Казкова новела лягає курсивом -
Краплинки надії прикрасять світанок.
Октави небесні співають блакиттю,
Стражденні рядочки запахли зимою.
Ласкаво засяють минулі століття,
Сніжинки легенькі пошиють серпанок.
Казкова новела лягає курсивом -
Краплинки надії прикрасять світанок.
Октави небесні співають блакиттю,
Стражденні рядочки запахли зимою.
Ласкаво засяють минулі століття,
2026.03.12
22:48
Себе, коханого, люби,
Люби шалено й емоційно.
Ти найдорожчий і безцінний
Серед безликої юрби.
Себе, коханого, люби,
Не припиняй ні на хвилину,
Нехай думки до себе линуть
Люби шалено й емоційно.
Ти найдорожчий і безцінний
Серед безликої юрби.
Себе, коханого, люби,
Не припиняй ні на хвилину,
Нехай думки до себе линуть
2026.03.12
17:24
У часи, як в Україні ще чумакували.
Ішли валки чумацькії по Дикому полю,
Випробовували часто мінливую долю,
Бо усякі небезпеки на них там чигали.
Хижаки та ще, не дай Бог, степові пожежі,
Від яких порятуватись було неможливо.
Чи то в балці налетить
Ішли валки чумацькії по Дикому полю,
Випробовували часто мінливую долю,
Бо усякі небезпеки на них там чигали.
Хижаки та ще, не дай Бог, степові пожежі,
Від яких порятуватись було неможливо.
Чи то в балці налетить
2026.03.12
17:01
І
Знищує совкове покоління
бог війни, але цупке коріння
пріє – не пани, і не раби,
а розтерте жорнами судьби
і не пересіяне насіння
під орала іншої доби.
Ера воєн вирушає далі,
Знищує совкове покоління
бог війни, але цупке коріння
пріє – не пани, і не раби,
а розтерте жорнами судьби
і не пересіяне насіння
під орала іншої доби.
Ера воєн вирушає далі,
2026.03.12
15:16
Я чув, що скоро весняна відлига
Розтопить лід прозоро-кришталевий...
І дійсно! Тануть вже баби зі снігу...
Та серед них немає королеви.
Усупереч весні у серці зимно.
Куди не подивлюсь - нема нікого.
О, руйнівна фантазіє нестримна!
Розтопить лід прозоро-кришталевий...
І дійсно! Тануть вже баби зі снігу...
Та серед них немає королеви.
Усупереч весні у серці зимно.
Куди не подивлюсь - нема нікого.
О, руйнівна фантазіє нестримна!
2026.03.12
11:36
Зло, не покаране належне за життя,
Спроможне мстити навіть з того світу.
В далекому минулім Ірод,
В нашу епоху біснуватий Гітлер
Керує помислами всіма із того світу
Пройдисвітів сьогоднішніх безпросвітних,
Готових на будь-яке зло, навіть на яде
Спроможне мстити навіть з того світу.
В далекому минулім Ірод,
В нашу епоху біснуватий Гітлер
Керує помислами всіма із того світу
Пройдисвітів сьогоднішніх безпросвітних,
Готових на будь-яке зло, навіть на яде
2026.03.12
11:08
Подорожній іде
невідомо куди, він продирається
крізь ніч. Його ніхто
не чекає. Його вічним посохом
стала самотність,
а вічним другом - покинутість.
До кого він постукає у двері?
До відчаю, зневіри?
невідомо куди, він продирається
крізь ніч. Його ніхто
не чекає. Його вічним посохом
стала самотність,
а вічним другом - покинутість.
До кого він постукає у двері?
До відчаю, зневіри?
2026.03.12
10:43
Його музика давала натхнення майже кожному композитору європейської традиції - від Моцарта до Шенберга. Навіть рок-музиканти світового рівня Кіт Емерсон та Інгві Мальмстін вважають його своїм вчителем.
Тарас Шевченко згадував Баха у повісті «Варнак».
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тарас Шевченко згадував Баха у повісті «Варнак».
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сонце Місяць /
Проза
розривковість
Нічого не вигадуючи, нехай оттак нижуться—що вартуватиме, насправді, хто ж зна—слова, котрі прийшли із нічев’я, поки до них горнуться ще наступні слова, поки всі ми сполом плинемо чимось більшим, аніж спроможні збагнути, далі & ген, ізнову.
Як є потреба в імені, нехай буде Александрина, хіба не королівна, граційно зосереджена, крізь падолисту вогкість із кіптяви присмаком, належно обжитим ближньо-центровим снивом, не зглядаючись на подібних істот, бо вже за хвилину нема їх, а може примарилося.
“Ти бач, яка курва,” кидає їй услід глас народу.
“Не курва, краля єси,” коригує нечутний, хоча всюдисутній глас божий.
“А вирядилася, що на танці, із-зранечку,” все шкребе своє глас народу.
“Нехай би, до настрою, людям, собі,” знаходиться другий голос.
“Претендує на увагу, а сама впритул нікого не бачить, навіть не намагається,” не вгамовується перший.
“Се від того, що не трапилося достойника. А між тим, шляхи господні несповідимі. . . .”
Цього разу перший голос, непохитний у презирстві кінічному, наміром відмовчується, мовляв: та в курсі цієї вашої несповідимості, а дівчина, незважаючи на пересуди, або чим інакші вони від пришелепнутих однозвукових викриків у спину, чи свисту глузливого, долає вулицю до перехрестя, та впевнено повертає за ріг.
Читач назираючи, певний своєї обізнаності щодо знаків & симетрій, а ще має бути зв’язків наслідково-логічних, нехай відмітить сей поворотний момент, навіть нехай би вмостився зручніше, ану раптом цікаве щось, ось. Та бо в отих мегаполісах теоретично трапляється все, що тільки завгодно собі намислити, що вже про події немислимі, те—окремий параграф.
Холодний суворий залізобетонний світ машин & механізмів, якби чого лишень не винайдено чоловічим сексистським розумом із розсудом ґвалтівника принагідного; хроніки джунґлів щоденно ілюміновані з боку масмедіа всякого сорту, чию увагу сумлінно відточують катастрофи масакри корупція тероризм смакування збочень & розголос приватного бруду; ще десь недалік актуальний ґендерний гайп, при сенсі й без глузду, немов білошум вартості доданої, в конкуренції предковічній, або чим не задрочка, why not.
Все це Александрина незворушно проминає також, ось назустріч їй розчиняються пройми-портали в колишні світи, поміж сірі фасади споруд одна за іншою, у прогалинах тих надалі квітує-палає нескінченний пройдешній сезон, зелень із камеддю, медом & міддю відтінків, крізь невагомі осоння дворів, тихо згублених у літах ностальгійних. Йдучи повз них, немов прямуєш у нікуди, віриш-ні, велепам’ятний читачу,——
проз вітрини осьще генделика, за котрими в транзисторі від душі надривається guns & roses, а хлопчина, який вагався, брати побільше пива, чи пів літри таки доста, тепер із раптовою рішучістю хапається за пет-дволітровку, а вхопивши, завважує поряд неврота підп’ядесят—котрий щось та хтів купляти, але переслідує у свідомості своїй збуреній Александрину semper eadem, нехай вона тимчасом вже в наступному кварталі—& поважно салютує ще поки не придбаним хмелем і візаві, і натхненниці, й читачеві терплячому, усім іншим ликам тла,
у розривковості листопадовій, трохи звісній.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
розривковість
Нічого не вигадуючи, нехай оттак нижуться—що вартуватиме, насправді, хто ж зна—слова, котрі прийшли із нічев’я, поки до них горнуться ще наступні слова, поки всі ми сполом плинемо чимось більшим, аніж спроможні збагнути, далі & ген, ізнову.
Як є потреба в імені, нехай буде Александрина, хіба не королівна, граційно зосереджена, крізь падолисту вогкість із кіптяви присмаком, належно обжитим ближньо-центровим снивом, не зглядаючись на подібних істот, бо вже за хвилину нема їх, а може примарилося.
“Ти бач, яка курва,” кидає їй услід глас народу.
“Не курва, краля єси,” коригує нечутний, хоча всюдисутній глас божий.
“А вирядилася, що на танці, із-зранечку,” все шкребе своє глас народу.
“Нехай би, до настрою, людям, собі,” знаходиться другий голос.
“Претендує на увагу, а сама впритул нікого не бачить, навіть не намагається,” не вгамовується перший.
“Се від того, що не трапилося достойника. А між тим, шляхи господні несповідимі. . . .”
Цього разу перший голос, непохитний у презирстві кінічному, наміром відмовчується, мовляв: та в курсі цієї вашої несповідимості, а дівчина, незважаючи на пересуди, або чим інакші вони від пришелепнутих однозвукових викриків у спину, чи свисту глузливого, долає вулицю до перехрестя, та впевнено повертає за ріг.
Читач назираючи, певний своєї обізнаності щодо знаків & симетрій, а ще має бути зв’язків наслідково-логічних, нехай відмітить сей поворотний момент, навіть нехай би вмостився зручніше, ану раптом цікаве щось, ось. Та бо в отих мегаполісах теоретично трапляється все, що тільки завгодно собі намислити, що вже про події немислимі, те—окремий параграф.
Холодний суворий залізобетонний світ машин & механізмів, якби чого лишень не винайдено чоловічим сексистським розумом із розсудом ґвалтівника принагідного; хроніки джунґлів щоденно ілюміновані з боку масмедіа всякого сорту, чию увагу сумлінно відточують катастрофи масакри корупція тероризм смакування збочень & розголос приватного бруду; ще десь недалік актуальний ґендерний гайп, при сенсі й без глузду, немов білошум вартості доданої, в конкуренції предковічній, або чим не задрочка, why not.
Все це Александрина незворушно проминає також, ось назустріч їй розчиняються пройми-портали в колишні світи, поміж сірі фасади споруд одна за іншою, у прогалинах тих надалі квітує-палає нескінченний пройдешній сезон, зелень із камеддю, медом & міддю відтінків, крізь невагомі осоння дворів, тихо згублених у літах ностальгійних. Йдучи повз них, немов прямуєш у нікуди, віриш-ні, велепам’ятний читачу,——
проз вітрини осьще генделика, за котрими в транзисторі від душі надривається guns & roses, а хлопчина, який вагався, брати побільше пива, чи пів літри таки доста, тепер із раптовою рішучістю хапається за пет-дволітровку, а вхопивши, завважує поряд неврота підп’ядесят—котрий щось та хтів купляти, але переслідує у свідомості своїй збуреній Александрину semper eadem, нехай вона тимчасом вже в наступному кварталі—& поважно салютує ще поки не придбаним хмелем і візаві, і натхненниці, й читачеві терплячому, усім іншим ликам тла,
у розривковості листопадовій, трохи звісній.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
