Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.05
08:30
ЖАННА Д’АРК: ПОВЕРНЕННЯ В ДОМРЕМІ
(драматичний есей-містерія в голосах з прологом і трьома післядіями)
(до 595-их роковин смерті на вогнищі ЖАННИ Д’АРК, присвячується)
ПРОЛОГ: Три виміри Руана
(30 травня 1431 року. Руанська площа зас
(драматичний есей-містерія в голосах з прологом і трьома післядіями)
(до 595-их роковин смерті на вогнищі ЖАННИ Д’АРК, присвячується)
ПРОЛОГ: Три виміри Руана
(30 травня 1431 року. Руанська площа зас
2026.11.05
08:25
Чую знову клацання копит -
Під копитом кольоровий вид
Крихіток піску на камінцях,
На кривих стежках і манівцях,
У картографічній ворожбі,
Де граки нудьгують на вербі,
Де роки у полум’ї століть
Мимоволі сунуть мимохіть
Під копитом кольоровий вид
Крихіток піску на камінцях,
На кривих стежках і манівцях,
У картографічній ворожбі,
Де граки нудьгують на вербі,
Де роки у полум’ї століть
Мимоволі сунуть мимохіть
2026.11.05
06:07
Вологою насичене повітря
Повисло понад містом уночі, -
Німа пітьма приглушує палітру -
Ні вогника від лампи чи свічі.
Убралось місто в чорні оксамити,
Заснули вулиці, будинки і мости, -
Без світла важко і тривожно жити,
Без світла, знаю, спокій не
Повисло понад містом уночі, -
Німа пітьма приглушує палітру -
Ні вогника від лампи чи свічі.
Убралось місто в чорні оксамити,
Заснули вулиці, будинки і мости, -
Без світла важко і тривожно жити,
Без світла, знаю, спокій не
2026.11.05
03:33
із золотого берега рабів
скинуто на ринку в орлеані новім
купець рубцюватий за трудами своїми
знай жінок шмагає, опівніч за мить, ов
бурий цукре, чом добре так смакуєш
бурий цукре, мов ті дівчачі згуби
скинуто на ринку в орлеані новім
купець рубцюватий за трудами своїми
знай жінок шмагає, опівніч за мить, ов
бурий цукре, чом добре так смакуєш
бурий цукре, мов ті дівчачі згуби
2026.11.04
16:29
Журлива осенi краса,
Пробiглася босонiж небом.
Можливо, нам того не треба,
Що на дворi бринить роса.
Кружляє листя над землею –
Журлива осенi краса,
Мов позолочена коса,
Пробiглася босонiж небом.
Можливо, нам того не треба,
Що на дворi бринить роса.
Кружляє листя над землею –
Журлива осенi краса,
Мов позолочена коса,
2026.11.04
16:16
Цей ліс живий. У нього добрі очі.
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
літопис тиші пишуть у траві.
Ліна Костенко.
Іду до лісу.
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
літопис тиші пишуть у траві.
Ліна Костенко.
Іду до лісу.
2026.11.04
14:37
Чи не була порожньою краса
Актора знаменитого у кадрі,
Що дарували щедрі небеса,
Як нагроду чи небесну кару?
На сцені він підкорював усіх.
І слава насувалась, мов лавина.
Трагедія або нестримний сміх
Актора знаменитого у кадрі,
Що дарували щедрі небеса,
Як нагроду чи небесну кару?
На сцені він підкорював усіх.
І слава насувалась, мов лавина.
Трагедія або нестримний сміх
2026.11.04
11:46
Скіфи, кімерійці, чорні маври,
Може, ще арійці — та навряд...
Ми учора лише динозаври,
А тепер — екзистенційний ряд!
Ну, а у майбутньому — отрута,
Ніби рути-м’яти вогка ртуть,
Б’є у скроні часу лють закута,
Може, ще арійці — та навряд...
Ми учора лише динозаври,
А тепер — екзистенційний ряд!
Ну, а у майбутньому — отрута,
Ніби рути-м’яти вогка ртуть,
Б’є у скроні часу лють закута,
2026.11.04
11:26
Деякі автори такі кумедні
блокують доступ до свої нєтлєнок
Відкрию їм страшенну таємницю
Їх твори є доступні анонімно
Завжди їх можна прочитати
посміятись
рецензію щоправда не напишеш
блокують доступ до свої нєтлєнок
Відкрию їм страшенну таємницю
Їх твори є доступні анонімно
Завжди їх можна прочитати
посміятись
рецензію щоправда не напишеш
2026.11.04
09:26
У Львівській обласній бібліотеці для юнацтва імені Романа Іваничука, що на площі Ринок, відбулася презентація ювілейного перевидання книги «Марія з Магдали» – релігійної драми маловідомого польського поета й драматурга Антона Шандлєровського в українськом
2026.11.04
08:10
Листя, що впало на стежку, до сірого стовчене.
Краплі намистом на чорному - срібло на оніксі.
Та несподівано цяткою дрібно тріпоче на
Мокрій обочині клапоть обірваний з коміксів.
Берег. Метелик. Малюк і рука, певно, батькова,
Міцно тримає, а з нею
Краплі намистом на чорному - срібло на оніксі.
Та несподівано цяткою дрібно тріпоче на
Мокрій обочині клапоть обірваний з коміксів.
Берег. Метелик. Малюк і рука, певно, батькова,
Міцно тримає, а з нею
2026.11.04
07:19
Важка, велика та холодна
Роса на стеблах і листках
Культур баштанних і городніх,
І на утомлених руках.
Вона така, мабуть, до спеки,
Коли все гине, в'яне, схне, —
Ось-ось, вернувшись іздалека,
Нещадно сонце спалахне.
Роса на стеблах і листках
Культур баштанних і городніх,
І на утомлених руках.
Вона така, мабуть, до спеки,
Коли все гине, в'яне, схне, —
Ось-ось, вернувшись іздалека,
Нещадно сонце спалахне.
2026.11.03
23:42
ясно і зрозуміло що не спасуться всі-всі
і сам я не претендую повірте
бо кінець і наступний початок
чогось-там типу-якщо-б
є незмінним а саме
із небес щось потужно шарахне
а тому вочевидь
люблю обіймаю хочу вірити кожен
і сам я не претендую повірте
бо кінець і наступний початок
чогось-там типу-якщо-б
є незмінним а саме
із небес щось потужно шарахне
а тому вочевидь
люблю обіймаю хочу вірити кожен
2026.11.03
14:53
Нам обіцяли дати світло у четвер,
Та знов щось трапилось, і темно дотепер.
Не можу навіть подивитись марахвон,
Ну а без нього в мене дуже кепський сон!
По марахвону нам говорять все, як є:
Ось-ось Москва вже ка-пі-ту-лює!
Лиш треба два-три тижні
Та знов щось трапилось, і темно дотепер.
Не можу навіть подивитись марахвон,
Ну а без нього в мене дуже кепський сон!
По марахвону нам говорять все, як є:
Ось-ось Москва вже ка-пі-ту-лює!
Лиш треба два-три тижні
2026.11.03
13:42
Я іду і падаю у бруді,
Вирвавшися із пасток цупких,
Потонувши у далекім блуді
І промовах скорих, копітких.
Упаду в траву, як у основу,
У буття, початок і кінець,
У самої вічності промову,
Подолавши бісівський вінець.
Вирвавшися із пасток цупких,
Потонувши у далекім блуді
І промовах скорих, копітких.
Упаду в траву, як у основу,
У буття, початок і кінець,
У самої вічності промову,
Подолавши бісівський вінець.
2026.11.03
10:48
В пітьмі по припічку гасали
Чотири чорні павуки,
Було їм припічку замало
І закороткі держаки.
Шляхи до печі, як дороги,
У невідоме знову звуть.
Вони гасали до знемоги,
В печі гула груднева лють.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Чотири чорні павуки,
Було їм припічку замало
І закороткі держаки.
Шляхи до печі, як дороги,
У невідоме знову звуть.
Вони гасали до знемоги,
В печі гула груднева лють.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сонце Місяць /
Проза
розривковість
Нічого не вигадуючи, нехай оттак нижуться—що вартуватиме, насправді, хто ж зна—слова, котрі прийшли із нічев’я, поки до них горнуться ще наступні слова, поки всі ми сполом плинемо чимось більшим, аніж спроможні збагнути, далі & ген, ізнову.
Як є потреба в імені, нехай буде Александрина, хіба не королівна, граційно зосереджена, крізь падолисту вогкість із кіптяви присмаком, належно обжитим ближньо-центровим снивом, не зглядаючись на подібних істот, бо вже за хвилину нема їх, а може примарилося.
“Ти бач, яка курва,” кидає їй услід глас народу.
“Не курва, краля єси,” коригує нечутний, хоча всюдисутній глас божий.
“А вирядилася, що на танці, із-зранечку,” все шкребе своє глас народу.
“Нехай би, до настрою, людям, собі,” знаходиться другий голос.
“Претендує на увагу, а сама впритул нікого не бачить, навіть не намагається,” не вгамовується перший.
“Се від того, що не трапилося достойника. А між тим, шляхи господні несповідимі. . . .”
Цього разу перший голос, непохитний у презирстві кінічному, наміром відмовчується, мовляв: та в курсі цієї вашої несповідимості, а дівчина, незважаючи на пересуди, або чим інакші вони від пришелепнутих однозвукових викриків у спину, чи свисту глузливого, долає вулицю до перехрестя, та впевнено повертає за ріг.
Читач назираючи, певний своєї обізнаності щодо знаків & симетрій, а ще має бути зв’язків наслідково-логічних, нехай відмітить сей поворотний момент, навіть нехай би вмостився зручніше, ану раптом цікаве щось, ось. Та бо в отих мегаполісах теоретично трапляється все, що тільки завгодно собі намислити, що вже про події немислимі, те—окремий параграф.
Холодний суворий залізобетонний світ машин & механізмів, якби чого лишень не винайдено чоловічим сексистським розумом із розсудом ґвалтівника принагідного; хроніки джунґлів щоденно ілюміновані з боку масмедіа всякого сорту, чию увагу сумлінно відточують катастрофи масакри корупція тероризм смакування збочень & розголос приватного бруду; ще десь недалік актуальний ґендерний гайп, при сенсі й без глузду, немов білошум вартості доданої, в конкуренції предковічній, або чим не задрочка, why not.
Все це Александрина незворушно проминає також, ось назустріч їй розчиняються пройми-портали в колишні світи, поміж сірі фасади споруд одна за іншою, у прогалинах тих надалі квітує-палає нескінченний пройдешній сезон, зелень із камеддю, медом & міддю відтінків, крізь невагомі осоння дворів, тихо згублених у літах ностальгійних. Йдучи повз них, немов прямуєш у нікуди, віриш-ні, велепам’ятний читачу,——
проз вітрини осьще генделика, за котрими в транзисторі від душі надривається guns & roses, а хлопчина, який вагався, брати побільше пива, чи пів літри таки доста, тепер із раптовою рішучістю хапається за пет-дволітровку, а вхопивши, завважує поряд неврота підп’ядесят—котрий щось та хтів купляти, але переслідує у свідомості своїй збуреній Александрину semper eadem, нехай вона тимчасом вже в наступному кварталі—& поважно салютує ще поки не придбаним хмелем і візаві, і натхненниці, й читачеві терплячому, усім іншим ликам тла,
у розривковості листопадовій, трохи звісній.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
розривковість
Нічого не вигадуючи, нехай оттак нижуться—що вартуватиме, насправді, хто ж зна—слова, котрі прийшли із нічев’я, поки до них горнуться ще наступні слова, поки всі ми сполом плинемо чимось більшим, аніж спроможні збагнути, далі & ген, ізнову.
Як є потреба в імені, нехай буде Александрина, хіба не королівна, граційно зосереджена, крізь падолисту вогкість із кіптяви присмаком, належно обжитим ближньо-центровим снивом, не зглядаючись на подібних істот, бо вже за хвилину нема їх, а може примарилося.
“Ти бач, яка курва,” кидає їй услід глас народу.
“Не курва, краля єси,” коригує нечутний, хоча всюдисутній глас божий.
“А вирядилася, що на танці, із-зранечку,” все шкребе своє глас народу.
“Нехай би, до настрою, людям, собі,” знаходиться другий голос.
“Претендує на увагу, а сама впритул нікого не бачить, навіть не намагається,” не вгамовується перший.
“Се від того, що не трапилося достойника. А між тим, шляхи господні несповідимі. . . .”
Цього разу перший голос, непохитний у презирстві кінічному, наміром відмовчується, мовляв: та в курсі цієї вашої несповідимості, а дівчина, незважаючи на пересуди, або чим інакші вони від пришелепнутих однозвукових викриків у спину, чи свисту глузливого, долає вулицю до перехрестя, та впевнено повертає за ріг.
Читач назираючи, певний своєї обізнаності щодо знаків & симетрій, а ще має бути зв’язків наслідково-логічних, нехай відмітить сей поворотний момент, навіть нехай би вмостився зручніше, ану раптом цікаве щось, ось. Та бо в отих мегаполісах теоретично трапляється все, що тільки завгодно собі намислити, що вже про події немислимі, те—окремий параграф.
Холодний суворий залізобетонний світ машин & механізмів, якби чого лишень не винайдено чоловічим сексистським розумом із розсудом ґвалтівника принагідного; хроніки джунґлів щоденно ілюміновані з боку масмедіа всякого сорту, чию увагу сумлінно відточують катастрофи масакри корупція тероризм смакування збочень & розголос приватного бруду; ще десь недалік актуальний ґендерний гайп, при сенсі й без глузду, немов білошум вартості доданої, в конкуренції предковічній, або чим не задрочка, why not.
Все це Александрина незворушно проминає також, ось назустріч їй розчиняються пройми-портали в колишні світи, поміж сірі фасади споруд одна за іншою, у прогалинах тих надалі квітує-палає нескінченний пройдешній сезон, зелень із камеддю, медом & міддю відтінків, крізь невагомі осоння дворів, тихо згублених у літах ностальгійних. Йдучи повз них, немов прямуєш у нікуди, віриш-ні, велепам’ятний читачу,——
проз вітрини осьще генделика, за котрими в транзисторі від душі надривається guns & roses, а хлопчина, який вагався, брати побільше пива, чи пів літри таки доста, тепер із раптовою рішучістю хапається за пет-дволітровку, а вхопивши, завважує поряд неврота підп’ядесят—котрий щось та хтів купляти, але переслідує у свідомості своїй збуреній Александрину semper eadem, нехай вона тимчасом вже в наступному кварталі—& поважно салютує ще поки не придбаним хмелем і візаві, і натхненниці, й читачеві терплячому, усім іншим ликам тла,
у розривковості листопадовій, трохи звісній.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
