Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
2026.11.22
18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
2026.11.22
18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
2026.11.22
17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
2026.11.22
14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
2026.11.22
13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сонце Місяць /
Проза
розривковість
Нічого не вигадуючи, нехай оттак нижуться—що вартуватиме, насправді, хто ж зна—слова, котрі прийшли із нічев’я, поки до них горнуться ще наступні слова, поки всі ми сполом плинемо чимось більшим, аніж спроможні збагнути, далі & ген, ізнову.
Як є потреба в імені, нехай буде Александрина, хіба не королівна, граційно зосереджена, крізь падолисту вогкість із кіптяви присмаком, належно обжитим ближньо-центровим снивом, не зглядаючись на подібних істот, бо вже за хвилину нема їх, а може примарилося.
“Ти бач, яка курва,” кидає їй услід глас народу.
“Не курва, краля єси,” коригує нечутний, хоча всюдисутній глас божий.
“А вирядилася, що на танці, із-зранечку,” все шкребе своє глас народу.
“Нехай би, до настрою, людям, собі,” знаходиться другий голос.
“Претендує на увагу, а сама впритул нікого не бачить, навіть не намагається,” не вгамовується перший.
“Се від того, що не трапилося достойника. А між тим, шляхи господні несповідимі. . . .”
Цього разу перший голос, непохитний у презирстві кінічному, наміром відмовчується, мовляв: та в курсі цієї вашої несповідимості, а дівчина, незважаючи на пересуди, або чим інакші вони від пришелепнутих однозвукових викриків у спину, чи свисту глузливого, долає вулицю до перехрестя, та впевнено повертає за ріг.
Читач назираючи, певний своєї обізнаності щодо знаків & симетрій, а ще має бути зв’язків наслідково-логічних, нехай відмітить сей поворотний момент, навіть нехай би вмостився зручніше, ану раптом цікаве щось, ось. Та бо в отих мегаполісах теоретично трапляється все, що тільки завгодно собі намислити, що вже про події немислимі, те—окремий параграф.
Холодний суворий залізобетонний світ машин & механізмів, якби чого лишень не винайдено чоловічим сексистським розумом із розсудом ґвалтівника принагідного; хроніки джунґлів щоденно ілюміновані з боку масмедіа всякого сорту, чию увагу сумлінно відточують катастрофи масакри корупція тероризм смакування збочень & розголос приватного бруду; ще десь недалік актуальний ґендерний гайп, при сенсі й без глузду, немов білошум вартості доданої, в конкуренції предковічній, або чим не задрочка, why not.
Все це Александрина незворушно проминає також, ось назустріч їй розчиняються пройми-портали в колишні світи, поміж сірі фасади споруд одна за іншою, у прогалинах тих надалі квітує-палає нескінченний пройдешній сезон, зелень із камеддю, медом & міддю відтінків, крізь невагомі осоння дворів, тихо згублених у літах ностальгійних. Йдучи повз них, немов прямуєш у нікуди, віриш-ні, велепам’ятний читачу,——
проз вітрини осьще генделика, за котрими в транзисторі від душі надривається guns & roses, а хлопчина, який вагався, брати побільше пива, чи пів літри таки доста, тепер із раптовою рішучістю хапається за пет-дволітровку, а вхопивши, завважує поряд неврота підп’ядесят—котрий щось та хтів купляти, але переслідує у свідомості своїй збуреній Александрину semper eadem, нехай вона тимчасом вже в наступному кварталі—& поважно салютує ще поки не придбаним хмелем і візаві, і натхненниці, й читачеві терплячому, усім іншим ликам тла,
у розривковості листопадовій, трохи звісній.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
розривковість
Нічого не вигадуючи, нехай оттак нижуться—що вартуватиме, насправді, хто ж зна—слова, котрі прийшли із нічев’я, поки до них горнуться ще наступні слова, поки всі ми сполом плинемо чимось більшим, аніж спроможні збагнути, далі & ген, ізнову.
Як є потреба в імені, нехай буде Александрина, хіба не королівна, граційно зосереджена, крізь падолисту вогкість із кіптяви присмаком, належно обжитим ближньо-центровим снивом, не зглядаючись на подібних істот, бо вже за хвилину нема їх, а може примарилося.
“Ти бач, яка курва,” кидає їй услід глас народу.
“Не курва, краля єси,” коригує нечутний, хоча всюдисутній глас божий.
“А вирядилася, що на танці, із-зранечку,” все шкребе своє глас народу.
“Нехай би, до настрою, людям, собі,” знаходиться другий голос.
“Претендує на увагу, а сама впритул нікого не бачить, навіть не намагається,” не вгамовується перший.
“Се від того, що не трапилося достойника. А між тим, шляхи господні несповідимі. . . .”
Цього разу перший голос, непохитний у презирстві кінічному, наміром відмовчується, мовляв: та в курсі цієї вашої несповідимості, а дівчина, незважаючи на пересуди, або чим інакші вони від пришелепнутих однозвукових викриків у спину, чи свисту глузливого, долає вулицю до перехрестя, та впевнено повертає за ріг.
Читач назираючи, певний своєї обізнаності щодо знаків & симетрій, а ще має бути зв’язків наслідково-логічних, нехай відмітить сей поворотний момент, навіть нехай би вмостився зручніше, ану раптом цікаве щось, ось. Та бо в отих мегаполісах теоретично трапляється все, що тільки завгодно собі намислити, що вже про події немислимі, те—окремий параграф.
Холодний суворий залізобетонний світ машин & механізмів, якби чого лишень не винайдено чоловічим сексистським розумом із розсудом ґвалтівника принагідного; хроніки джунґлів щоденно ілюміновані з боку масмедіа всякого сорту, чию увагу сумлінно відточують катастрофи масакри корупція тероризм смакування збочень & розголос приватного бруду; ще десь недалік актуальний ґендерний гайп, при сенсі й без глузду, немов білошум вартості доданої, в конкуренції предковічній, або чим не задрочка, why not.
Все це Александрина незворушно проминає також, ось назустріч їй розчиняються пройми-портали в колишні світи, поміж сірі фасади споруд одна за іншою, у прогалинах тих надалі квітує-палає нескінченний пройдешній сезон, зелень із камеддю, медом & міддю відтінків, крізь невагомі осоння дворів, тихо згублених у літах ностальгійних. Йдучи повз них, немов прямуєш у нікуди, віриш-ні, велепам’ятний читачу,——
проз вітрини осьще генделика, за котрими в транзисторі від душі надривається guns & roses, а хлопчина, який вагався, брати побільше пива, чи пів літри таки доста, тепер із раптовою рішучістю хапається за пет-дволітровку, а вхопивши, завважує поряд неврота підп’ядесят—котрий щось та хтів купляти, але переслідує у свідомості своїй збуреній Александрину semper eadem, нехай вона тимчасом вже в наступному кварталі—& поважно салютує ще поки не придбаним хмелем і візаві, і натхненниці, й читачеві терплячому, усім іншим ликам тла,
у розривковості листопадовій, трохи звісній.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
