Нічого не вигадуючи, хай оттак пишуться—що вартуватиме, насправді, хто ж зна—слова, котрі прийшли ізненацька, поки до них горнуться ще наступні слова, поки ми всі плинемо чимось більшим, аніж спроможні збагнути, далі & ген, ізнову.

Як є потреба в імені, хай буде Александрина, хіба не королівна, граційно зосереджена, крізь падолисту вогкість із кіптяви присмаком, належно обжитим ближньо-центровим снивом, не зглядаючись на подібних істот, бо вже за хвилину нема їх, а може примарилося.

“Ти бач, яка курва,” кидає їй услід глас народу.
“Не курва, краля єси,” коригує нечутний, хоча всюдисутній глас божий.
“А вирядилася, що на танці, із-зранечку,” все шкребе своє глас народу.
“Хай би, до настрою, собі, людям,” знаходиться другий голос.
“Претендує на увагу, а сама впритул нікого не бачить, навіть не дивиться,” не вгамовується перший.
“Се від того, що не трапилося достойника. А між тим, шляхи господні несповідимі. . .”

Цього разу перший голос, непохитний у презирстві кінічному, наміром промовчує, мовляв—та в курсі цієї вашої несповідимості, а дівчина, не зважаючи на пересуди, або чим інакші вони від пришелепнутих однозвукових викриків у спину, чи свисту глузливого, долає вулицю до перехрестя, та впевнено повертає за ріг.

Читач назираючи, певний своєї обізнаності щодо знаків & симетрій, а ще має бути зв’язків наслідково-логічних, хай відмітить сей поворотний момент, і навіть хай би вмостився зручніше, ану раптом цікаве щось, ось. Й насправді в отих мегаполісах теоретично трапляється все, що тільки завгодно собі осмислити, що вже про події немислимі, те—окремий параграф.

Холодний суворий залізобетонний світ машин & механізмів, якби чого лишень не винайдено чоловічим сексистським розумом із розсудом ґвалтівника принагідного; хроніки джунґлів щоденно ілюміновані з боку масмедіа всякого сорту, чию увагу сумлінно відточують катастрофи масакри корупція тероризм смакування збочень & розголос приватного бруду; ще десь недалік актуальний ґендерний хайп, при сенсі, без глузду, як білошум вартості доданої, в конкуренції предковічній, або чим не задрочка, why not.

Все це Александрина незворушно проминає також, ось назустріч їй розчиняються пройми-портали в колишні світи, поміж сірими масами споруд одна за одною, а в прогалинах тих надалі квітує-палає нескінченний пройдешній сезон, зелень із камеддю, медом & міддю відтінків, крізь невагомі осоння дворів, тихо згублених у літах ностальгійних. Йдучи повз них, мов прямуєш у нікуди, віриш-ні, велепам’ятний читачу,——

проз вітрини осьще генделика, за котрими в транзисторі від душі надривається guns&roses, а хлопчина, який вагався, брати побільше пива, чи пів літри таки доста, тепер із раптовою рішучістю хапається за пет-дволітровку, а вхопивши, завважує поряд неврота підп’ядесят—котрий щось та хтів купляти, але переслідує у підсвідомості збуреній своїй ~ Александрину semper eadem, хай вона тимчасом вже в наступному кварталі—& поважно салютує ще поки не придбаним хмелем і візаві, і натхненниці, й читачеві терплячому, й усім іншим ликам тла, у листопадовій розривковості, трохи звісній.