ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2019.07.23 10:03
Цвітом покрился яблуні,
Сад одягнув оксамит.
Хто ти, мій брате скацаплений -
Друг чи з гнилизною плід?

І на вороні є пір'ячко,
Каркає мудро з небес...
Брат, наче й рідна кровиночка,

Світлана Майя Залізняк
2019.07.23 09:59
Варани - місцеві, приїжджі.
Канапки на таці травистій.
Вечірка, нав'язана Іржі.
Йде травесті-дівонька Христя...

Лягає, просовує ногу
в кільце від гранати повія.
До туї прив'язано дога.

Надія Тарасюк
2019.07.23 08:58
Синичка шукала поживу… Я ж відшукувала щастя. Хай коротке, як заячий хвостик. * * * У садку виросли маргаритки. Рожевощокі, мов карапузи. Чи помічу їх біля твоєї лілії? * * * Розглядаю хмарини. Квітка, коник, динозавр… Котра з них МОЯ? * *

Микола Соболь
2019.07.23 06:47
Пульсує джерело, струмить.
Не відкладайте дня на завтра.
Бо зрештою настане мить –
Лиш гай про тебе прошумить
Й життя-буття погасне ватра.

Від пострілу стікає час.
Вбивати люди не повинні!

Віктор Кучерук
2019.07.23 06:32
Смієшся ти - і я радію,
Сумуєш ти - і я журюсь,-
Розчарування і надії
Знедавна ділимо чомусь.
Немов злились в єдине ціле
Озерце змушено струмки,
А там на двох і штиль, і хвилі,
І риби, й полиски луски.

Ярослав Чорногуз
2019.07.23 03:12
На листі потьмяніла бірюза,
І ніч ковтнула обриси пресвітлі.
Осінній смуток в душу заповза,
Вогні у небі, як відьомські мітли.

Літак у темряві летить, свистить,
І сопла випускають скрип і скрегіт.
У моторошних призвуках на мить

Іван Потьомкін
2019.07.22 22:06
Коли од раббі Нахмана я був далеко.
Набагато далі, ніж Умань од Єрусалима,
І був наївним, бо гадав, що потім
Побачу, прочитаю,послухаю, зустрінусь...
Роки громадили слухняно сподівання
І чи не полетіли б вони зі мною в надсвіти,
Якби на старості, уж

Серго Сокольник
2019.07.22 22:01
День закінчує вечір
Нескінченності літа. І ось
В небі пташка щебече,
Що замерзне в зимовий мороз...
І метелик літає
Від кульбаби до хмелю... Та ні...
Він свою відшукає
Поміж скелець труну у вікні.

Світлана Майя Залізняк
2019.07.22 17:34
Ще не бачу таємної кнопки.
Викликати спецназівців - зась.
Йде нападник: перевертнем, гопки...
Таргану висота не здалась.

Висихає невдаха тропічний.
Дві петарди по ньому... і тиш.
Повз до мене повз Ямпіль та Ічню,

Сергій Губерначук
2019.07.22 15:18
Мурчить і грається з тобою, мов з клубком,
смугастий тигр з оранжевим оскалом.
Це ти вдихнув і видихнув магічне "Ом"
і приручив його своїм язичним жалом.

Ти не псуєш нас, мову джунґлів знаєш ти,
і кожне дерево тобі підзвітне над тобою.
Ти сірій

Олександр Сушко
2019.07.22 13:19
Варить гарно в торгаша кебета,
Не потрібна бізнесу війна.
Мають дезертири президента
Не солдата, а веселуна.

Цирк на дроті років п'ять ітиме,
Віп-паяца полк охороня...
Мій окоп патьоками рудими

Тетяна Левицька
2019.07.22 13:16
Не впаду! Уже трималась
за життя прозорі весни,
за ковток води причала,
кригу, що повік не скресне.

Так трималася за небо,
що аж пальці заніміли -
над хатиною, іще ж бо

Олександр Бобошко Заколотний
2019.07.22 11:25
За Фаренгейтом
вже під чотириста п’ятдесят.
Рею! Ще зовсім трохи – і…
все спалахне,
й не врятуватись нам від невігластва (свят-свят-свят!),
хоч би і Світязь на полум’я вилити. Ч

Світлана Майя Залізняк
2019.07.22 10:00
А брехня не куля і не меч -
змій лускатий, з-за ліани виліз.
Обирай війну чи не переч,
друг мовчить, покашлює: "Не в силі...".

Із пащеки ллється лабуда,
виверти фіксуються на плівку.
Снивсь у зливу дух-Сковорода,

Олександр Сушко
2019.07.22 09:44
Народець глупству, врешті, здався,
Голосував, мабуть, і ти...
Сховатись хочу у оазу,
Пірнути в краплю самоти.

А там - похилені берізки,
Ріка хлюпоче в береги...
Натомість маю партій списки,

Олена Побийголод
2019.07.22 09:02
Із Івана Буніна

Під небом неживим свинцевим -
похмурість лісових пустель:
нема кінця в снігу деревам,
й далеко до людських осель.

Лише туман молочно-синій,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Сергій Губерначук
2019.07.07

Ярослав Філософ
2019.07.03

Віктор Сурженко
2019.06.19

Юлія Савіцька
2019.04.01

Надія Тарасюк
2019.02.03

Казки Старої Ґадзюби
2019.01.29

Вікторія Їхова
2019.01.26






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Потьомкін (1937) / Проза

 Віра, Надія, Любов та їх мати Софія

1
Естетом був імператор Адріан.
Не міг намилуватись красою Антіноя. Шість років поспіль мав його при собі. Куди б не їхав, Антіной був поруч. І треба ж так: невідь з якої причини юнак не вирнув з Нілу.
Сумував імператор і наказав обожнити коханця. Влаштовано було ігри на честь останнього бога античності. На місці загину збудували місто Антинуополь.Бозна скільки статуй Антіноя було, бо ще й сьогодні збереглося щось із п’ять тисяч. Придворні астрономи віднайшли на небі сузір’я молодика.
Жодний римлянин ні до, ні після не удостоювався такої честі, як Антіной.
2
Дійшла до Адріана чутка, що в столиці мешкає вдова з трьома неймовірної краси доньками. Та от біда - християнки. А з християнами імператор, як і його попередник, не панькався. Щоправда, на відміну од нього не дозволяв фанатичній черні розправлятися з невгодними Олімпу. А за наклеп, який процвітав доти, винуватців карали, як і християн.
«Приведіть отих красунь до мене,- звелів Адріан.- Всі вони негайно відмовляться од своєї віри».
І ось перед імператором стоять Віра, Надія, Любов із матір’ю Софією.
Вражений красою дівчаток, Адріан зажадав од матері розповісти про її рід та що мають доньки робить, як вийдуть з отроцтва.
«Христові я заручила їх,- одповіла Софія.- Нетлінну чистоту й красу свою віддадуть Сину Божому!»
Не мав наміру імператор негайно напоумлять красунь і відправив їх разом з матір’ю на три дні до родовитої й мудрої Паллади.
3
«Доньки улюблені мої,- напучувала мати, як після теревень Паллади лишалися вони на самоті,- настає година заручин ваших із безсмертним Нареченим. Не піддайтеся спокусам імператора. Зі словом радості ввійдіть у Його світлицю».
4
В розмовах з мудрою матір’ю швидко збігли три дні, і ось сім’я знову стоїть перед Адріаном.
«По-батьківському говоритиму з вами, мої любі,- почав імператор.- Увіруйте в моїх богів, поклоніться їм і я вас доньками назову привселюдно.- Повсюди знайдете шану в імперії моїй неосяжній!»
Відповіла Адріанові Віра: «Батько небесний є в нас. Тільки Його доньками хочемо бути!»
«Як звати твоїх доньок та скільки кожній літ,- звернувся імператор до Софії, начебто й не чув слів Віри.
«Вірі, дванадцять. Надії –десять. А Любові щойно сповнилося дев’ять».
Ще певний, що вдасться зробити те, що задумав, Адріан звелів Вірі вклонитись Артеміді. Але не зрушила з місця отроковиця.
«Оголіть її і бийте доти, доки не вклониться богині!»- скипів од злості імператор.
Дівчина мовчала під час катувань і навіть тоді, як відрізали їй соски. А як поклали на розжеврілі ґрати, до Господа звернулась , і тіло не осмалилось навіть. Чисте було воно й після того, як кинули в конов зі смолою. «Пам’ятайте,- крикнула Віра з останніх сил,- кому ми заприсяглися і не скоріться варварам поганим! Мову урвав меч ката, що впав на білосніжну шию.
«Дитино мила,- звернувсь Адріан до Надії,- не будь такою ж неслухняною, яе сестра твоя покійна. Вклонися Артеміді. Насправді хочу за доньку свою любу тебе взяти!»
«Одною матір’ю народжені ми, одне й те ж хрещення мали, на одних і тих же книгах в мудрості зростали... Тож не трудись намарне зробити те, що наміривсь учинити за непослух. Вочевидь переконаєшся, що зі сестрою я одної віри».
Після побоїв гострими канчуками кинули у вогонь Надію. А як вона , мов три юнаки юдейські, неопалимою вийшла з печі, на гак підвісили красуню й шарпали тіло кігтями залізними. Надія з високості усміхалась і шепотіла : «Солодка мені смерть за Господа Бога...А вас, мучителі, чекає геєна вогняна...»
Не стала вклонятись Артеміді й Любов.
«Скажи лише,- наполягав у безсиллі Адріан,- велика ти, богине Артемідо, і тої ж миті сядеш поруч мене!»
Дівчинка на те: «Великий Ісус Христос, а твоя Артеміда приречена на смерть!»
Без помочі катів ввійшла в піч вогняну Любов. Неушкоджену нітрохи, тіло дівчатка свердлували. Нічого не добившись, мечем скінчили її життя.
Замучених любочок своїх Софія у ковчег поклала й на пагорбку поховала зі слізьми. Три дні сиділа біля могили. Не їла, не пила.Тільки молилась ревно. І вічним сном заснула.
P.S.
Варвари християн, християни юдеїв, мусульмани християн і юдеїв схиляють у свою віру . А ходять усі під одним і тим же Богом...








Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-11-08 12:32:04
Переглядів сторінки твору 197
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.955 / 5.54)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.052 / 5.73)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.782
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2019.07.23 08:22
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галина Михайлик (М.К./М.К.) [ 2018-11-09 21:47:31 ]
Колись, певно, людство таки дійде до того розуміння... але як ще це далеко...