ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2025.07.02 05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.

Юрій Лазірко
2025.07.02 03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!

Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,

Федір Паламар
2025.07.01 23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.

Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –

Леся Горова
2025.07.01 22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!

Багрянисто зірка догорає,

Борис Костиря
2025.07.01 21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.

Данько Фарба
2025.07.01 21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це -  вперед. 
Я краще все перетворю на сміх і попіл. 
Забуду ключ від усіх своїх дверей. 
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.

Закриюся від натовпу плащем. 
Пройду як ніж через вершкове масло. 
Залишуся заручни

Іван Потьомкін
2025.07.01 13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох

Віктор Кучерук
2025.07.01 12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої

Світлана Пирогова
2025.07.01 10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.

С М
2025.07.01 09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно

Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то

Тетяна Левицька
2025.07.01 08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.

Борис Костиря
2025.06.30 21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.

Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.

У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.

Козак Дума
2025.06.30 10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.

Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі

Богдан Манюк
2025.06.30 09:12
Частина друга Жовч і кров 1930 рік Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в

Тетяна Левицька
2025.06.30 08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.

На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —

Віктор Кучерук
2025.06.30 05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Гобіт Васильковий (1996) / Проза

 Наум Держибок
— Так, Науме, ти почув те, що почув.
— Ал… але ж…
— Життя повне несподіванок, іще непередбачуваніші — люди.

Я поклав слухавку, не сказавши спасибі за повідомлення. Здавалося, я стояв ні живий ні мертвий: блідий; на чолі відчувався могильний холодний піт; а серце якось незвичайно, мов боязко, билося — принаймні таким я відчував себе і побачив у дзеркалі, коли виходив із квартири.
Я йшов і думав. Чому? За що? — П'ятнадцять років разом. Жодної значної сварки, поцілунки «На роботу» і лагідні «Привіти» коли додому… А дитя, мале дитя довгождане, омріяне, ангелами дароване. А я що. Я трудився не покладаючи рук, не жалівся, йшов із нею крізь усі негаразди, як Орфей з Еврідікою, потурав їй у всіх безумних видумках, як Клайд. Після всього пережитого разом?

Іду меж поднебесні чорні будинки, що тхнуть запліснявілим фундаментом, і розгрібаю огидну дощову воду, змішану з брудом і бензином. Іду, в пальті на майку і подертих джинсах; на голові капелюх; на ногах дермантинові туфлі, на обличчі — скляний погляд, затуплений в асфальт.

Безкінечні «Чому?» роздовбують мені мозок і починають варити на повільному вогні. Я ж і не казав навіть тобі, що в мене не все гаразд — ніколи не казав, що шлунок мій пече, а розмаїті розлади мучають мене зо дня на день. «Навіщо жалітись?» — думав я. Адже в очах твоїх, як мені здавалося, і як удавали ти, я був сильний. І справедливо, бо зробив усе й роблю, аби тільки бути чоловіком твоєї мрії… Ось знову твій обідній суп термосить мої кишки. Але я йду.

Тут, у ресторані сидять вони: коренастий чоловік, вишукано вдягнений: смокінг, краватка, туфлі аж блищать лаком поверх шкіри. Вона, зрадниця (!), — у своєму найліпшому наряді: червона сукня з виїмкою і чорненькі черевички. Приємна музика, свічки, на стелі пишні люстри хмарами висять, укриті червоно-золотистими скатерками столи, усе палаюче красиве, дороге. Я в зеленуватому, потертому пальті — знімаю і кидаю його на підлогу, розщібаю ремінь і кидаю теж, залізо дзвенчить по плитці — люди, вона й він — це очі по п’ять копійок, цілковиті витрішки, а не люди. А вона, а вона омертвіла, зблідла. Вираз страху й сорому, а не обличчя.

Я присів, опустив джинси — жахливий звук вирвався з нутра, рідкий понос розтікся по дорогому килимові.
«Дякую за обід, мила».

Чернігів, 2013




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2018-12-08 21:08:47
Переглядів сторінки твору 567
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.778
Потреба в критиці найстрогішій
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми САТИРА Й ГУМОР
Автор востаннє на сайті 2018.12.08 21:14
Автор у цю хвилину відсутній