ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Бойко
2026.05.19 00:14
Навіть найлихіші лиходії неминуче відходять у минуле. Якщо росія – антисвіт, то й світ – антиросія. Силам зла бракує сили, але не бракує зла. Герої варті свого народу, але чи вартий народ своїх героїв? Золота середина була заповнена посередніс

Олена Побийголод
2026.05.18 19:57
Іван Хемніцер (1745-1784)

Один сумлінний батько вчув,
що за кордон дітей учитись відправляють,
і що того, хто десь за морем був,
від не-бувалого – й на вигляд відрізняють.

І от, не пасти задніх щоб,

Артур Сіренко
2026.05.18 19:24
Ми граємо
На бусурманській лютні дощу,
Ми танцюємо
Божевільні танці пролісків,
Що цвітуть лише у вигадках
Їжаків маленького лісу
Вчора.
Ми креслимо

Охмуд Песецький
2026.05.18 15:29
Почутого про подвиги трьохсот троянців
Замало, якщо ти серйозний ерудит,
Для написання навіть прози.
Хоча про Ксерокса ти можеш розповісти
Не тільки уривками службових розмов.

І пишеш вірша про своє – про зустрічі,
Природно, що не для баталій,

хома дідим
2026.05.18 14:02
усі збираються за стіл
від діда і до каті
щоби поїсти на обід
сякої благодаті
дід переважно мовчазний
триндіти не привиклий
тут батько по 50 розлив
бере із нього приклад

Ірина Вовк
2026.05.18 13:36
ВИШГОРОД: ЗИМОВИЙ СОН КНЯГИНІ ІРИНИ Коли осінь 1050 року позолотила кручі над Дніпром, велика княгиня відчула, як у її жилах стихає шторм північних морів – материнське серце, що тримало на собі дипломатію цілої Європи, почало втомлюватися. Вона об

Юрій Гундарів
2026.05.18 13:05
Сонячний ранок
вітає ласкаво:
ось львівський пряник,
каша і кава.

Ось почуття й думки найсвітліші,
це тобі радість прямо спросоння -
сяючі вірші,

Володимир Невесенко
2026.05.18 12:50
Звід небесний зірками іскрився...
Боже, зглянься, зійди і годи нам!
Друг мій взяв автомата і скрився,
а я ждав і складав лік годинам...

Скільки літ нами разом прожито
ще з дитинства, де мрії прозорі...
Він любив так співати про жито,

Артур Курдіновський
2026.05.18 11:41
Атестат КДБ, наперекір та попри,
Проніс крізь життя швидкоплинне.
Історія - "задовільно"
Комунізм науковий - "добре"
Провокаторська справа - "відмінно".

Борис Костиря
2026.05.18 11:32
Я іду в невідомість, забувши дорогу.
І додому назад вже нема вороття.
В пащу звіра іду, відганяючи втому,
У жаданні нового-старого буття.

Я іду у туман, я долаю тяжіння
Всіх минулих кайданів, тіней і проклять.
Я іду крізь полон і зірок мерехтіння

Юрій Гундарів
2026.05.18 11:26
Ось новий вірш Артура Курдіновського: Я ПРИЙШОВ У ТРАВЕНЬ Я прийшов у травень - він мені не радий, Я ж не вивчив досі теплу серенаду, Під яку дерева щиро зеленіють, Сповнені кохання, віри та надії. Я прийшов із січня, там, де холод лютий, Зму

Іван Потьомкін
2026.05.18 11:02
Силкуюсь з’єднати розірване коло,
Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
Не бачу кількох, з ким колись довелося
Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
Летять їхні душі в простори надземні,
А я все шукаю отут надаремне.
Та все ж на часину розраджує

Вячеслав Руденко
2026.05.18 09:22
Відчувши як сяє травневий півмісяць,
Як глину чортяки під явором місять ,
Сполоханий пугач минає узлісся
І голосом вченим співає… В Сумах
Наглядач за волею ставить «Сто тисяч».
Актори із шкіри вздовж фабули лізуть.
Глядач недолугий кляне закулісу

Тетяна Левицька
2026.05.18 09:16
Благословенних видно по ясних очах —
вони: смарагдові, блаватні, пречудові.
Їм певно сняться зорі світанкові,
жар-птиці дивні на Мальдівських островах.

Щасливі люди розчиняються в добрі,
у мандрах водять білі каравели;
а раптом в чуйнім серці зах

Віктор Кучерук
2026.05.18 06:16
Звуки засинають уночі,
Боязко ховаючись повсюди
Від отих, кому час ніпочім,
Що мрійливо до світанку блудять.
Тиша уляглася на стежках
І таїться в темені глибокій,
Поки двох тих не проймає страх,
Поки землю укриває спокій...

Володимир Бойко
2026.05.18 02:38
Чи не кожен шнурок уявляє себе великим змієм. Насвинячити здатна лише людина. У собачої радості людське обличчя. Не все те зелень, що у салаті. Ціна питання зняла питання ціни. Від зайвої чарки ніхто не застрахований. Гірше за погану гор
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Наталія Близнюк
2021.12.12

Пиріжкарня Асорті
2020.01.20

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1944) / Рецензії

 Крило ангела Олега Гончаренка.
Гончаренко О. Собор одкровень
(Окличні Знаки...Окличні Злаки...). Поезії.-
Мелітополь:ТОВ"Видавництво Мелітополь", 2006.-212 с.
Олег Гончаренко – поет філософського світобачення, що зорієнтований на експеримент, і, по суті, йому йдеться про експеримент не так мови, не так форми, як свідомості. Нова збірка поезій «Собор одкровень" - модель звихнутого світу, але ж не все так просто… На перший погляд, автор ретельно будує послідовність тем, сюжетів, облич, постатей, пейзажів – певну канву, задану простою хронологією подій, антитезою вириваючись за межі реальних часових відносин. При цьому жодна із найважливіших речей не сприймається однозначно. Звідси – дещиця абсурду. Водночас це неймовірно глибокі тексти: «Вікно для променів – мов щит-ціль: // щораз аж схлюпується скло, // коли, мов по щоці, по шибці // черкає ангела крило. // І тіні, відсахнувшись різко, // жахають спокою гладінь - // розбризкують іскристі бризки // надій, поезій, сновидінь…».
Поет послуговується епіграфами, що належать перу як класиків, так і сучасників - від Парацельса зі Сковородою до Ліни Костенко з Анатолієм Кичинським. Ці афористичні цитати сприймаються часом як ключі, часом як алюзії. Зрештою, усе зводиться до питання, чому письменник пише саме так, а не якось інакше: «Вершник…п`яниця…волхв сивобородий…// митар…поет…- іпостасі мої», «веселий січовик, сумний кобзар і гречкосій невтомний» - сповідається поет. І справді, у віршах відчувається чуттєво-емоційна, духовно- - розумова, фізично-вольова природа прямого нащадка запорізьких козаків: «А нехай собі й так – все роблю недолуго, // втім, як всі козаки, від душі...// Йшов за плугом мій рід од Великого Лугу, // поки й плуг не втонув у гіркім Сиваші», «Інших предків шедеври – у Луврі, у Лаврі, // а моїх – у полях, по хатах: при ділах», «А серце й досі в теплий степ зове, // де ант злюбив скіф`янку чи сарматку - // хлюпнув у світ свій «Військо Низове // Дніпрове Запорозьке» - Січ преславну». Бог розглядається як космічний розум: «куди б не йшов, ти все одно ідеш до Бога». Поряд із тим, ліричний герой Саметойя (Саме той я) сповідує культ Вогню, Води, Сонця: «Молюсь землі, воді, вогню і небу», «Вічна суть…в огні. В огні!!!», «хлебтати Воду, наче хліб», «Твоя любов…всміхнеться…потім…засне на серці в тебе, в Храмі Сонця». Він проходить крізь морок і долає перешкоди, стоїчно переносить тягар життя, володіє власною життєвою філософією: «Бо знаєш наперед, що страшно бути, але…не бути ще страшніше»..
Для автора енергодуховний принцип побудови всесвіту є первинним, матерія вторинна. Світ фатуму одночасно світ звільнення від дуалізму простору-часу: «Сегменти циферблату, наче стигми // на тілі-тлі скаженої доби // примарі часової парадигми…». Поет черпає натхнення в божественному ритмі зірок, чия внутрішня музика діє як посередник між світом підземним і повітряним, світом думки: «Тарпанна віхола помчить до небокраю, // естетам повертаючи екстаз. // Рахманна тінь покинутого раю // здригнеться, зміниться і вибухне нараз // астральним маревом, космічною маною…». Він передає знання, сповіщає новини, відтворює семантичні й синтаксичні ритми, хвилі та спіралі, складаючи з них коло – найдосконаліший символ цілісності вічності, як форми існування: «І вічності суворе милосердя…Завмри, прекрасна мить світотворіння».
Часто згадуваний образ у автора – Дике Поле. І нічого дивного, адже причорноморські степи – теперішня територія Запорізької області, від найдавніших часів були ареною кривавих набігів гунів, хозарів, печенігів, монголо-татар, половців: «Дивлюсь назад в криваву млу століть // і за вогнем не бачу України». Тому предки поета були насамперед добрими вояками, понад усе любили волю, здатні були переносити найтяжчі втрати та протистояти багатьом бідам. У них були основні чесноти: Воля, Любов і Розум.
Олег Гончаренко намагається змінити своє і наше життя за допомогою поезії, надаючи їй функції сакральності і культу. Наче древній жрець-виконавець язичницьких релігійних обрядів, він пророкує і провіщає, залишаючись при тому нашим сучасником, тобто живою людиною зі всіма притаманними цій людині якостями: «Так є. І так було віки. І, дасть Бог, так і буде. Відбудеться все, що гряде. Ще буде ніч. Ще буде день. Ще будуть небо й поле.Й діди ще будуть де-не-де, Життя обов`язково йде,як…діти йдуть до школи».

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2007-08-02 13:37:42
Переглядів сторінки твору 2571
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.746
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2026.05.15 09:33
Автор у цю хвилину відсутній