ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

хома дідим
2026.04.28 21:06
о так до ітаки
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи

Тетяна Левицька
2026.04.28 19:57
Дорогий Артуре, сердечно тебе вітаю зі вступом в Національну спілку письменників України! Дуже пишаюся тобою і тим, що Ярослав Чорногуз і я дали тобі рекомендації, бо ти вартий того, щоб бути членом спільчанської родини. Твоя поезія викликає трепет в душі

Костянтин Ватульов
2026.04.28 19:00
Далеко-далеко, де всюди вирують густі аромати сандалу,
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.

Далеко-

Охмуд Песецький
2026.04.28 16:09
Незатійливо сонце пливе
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.

До зенітів щоденних висот,
У сліпучому образі диска -
Це життя зоресвітній оплот

Володимир Невесенко
2026.04.28 15:25
Вічний сум на образах.
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:

«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,

Вячеслав Руденко
2026.04.28 11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!

Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,

Тетяна Левицька
2026.04.28 10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.

Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці

Борис Костиря
2026.04.28 10:56
Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.

Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми

Ольга Олеандра
2026.04.28 08:42
Весна. На вістрях пер пташини
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.

Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.

Віктор Кучерук
2026.04.28 06:36
Мигочуть дні, мелькають тижні,
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.

Володимир Бойко
2026.04.28 00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.

Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну

Іван Потьомкін
2026.04.27 22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні

Світлана Пирогова
2026.04.27 21:12
Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.

За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.

С М
2026.04.27 20:50
Як голова завертиться, на землю дивись, якщо вийде
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно

Немає часу любити, і себе розкрити

Володимир Невесенко
2026.04.27 19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»

Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно

Охмуд Песецький
2026.04.27 16:08
Кораблі нашого жеребу
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги 
колись молодої води.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Наталія Близнюк
2021.12.12

Пиріжкарня Асорті
2020.01.20

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1944) / Рецензії

 Крило ангела Олега Гончаренка.
Гончаренко О. Собор одкровень
(Окличні Знаки...Окличні Злаки...). Поезії.-
Мелітополь:ТОВ"Видавництво Мелітополь", 2006.-212 с.
Олег Гончаренко – поет філософського світобачення, що зорієнтований на експеримент, і, по суті, йому йдеться про експеримент не так мови, не так форми, як свідомості. Нова збірка поезій «Собор одкровень" - модель звихнутого світу, але ж не все так просто… На перший погляд, автор ретельно будує послідовність тем, сюжетів, облич, постатей, пейзажів – певну канву, задану простою хронологією подій, антитезою вириваючись за межі реальних часових відносин. При цьому жодна із найважливіших речей не сприймається однозначно. Звідси – дещиця абсурду. Водночас це неймовірно глибокі тексти: «Вікно для променів – мов щит-ціль: // щораз аж схлюпується скло, // коли, мов по щоці, по шибці // черкає ангела крило. // І тіні, відсахнувшись різко, // жахають спокою гладінь - // розбризкують іскристі бризки // надій, поезій, сновидінь…».
Поет послуговується епіграфами, що належать перу як класиків, так і сучасників - від Парацельса зі Сковородою до Ліни Костенко з Анатолієм Кичинським. Ці афористичні цитати сприймаються часом як ключі, часом як алюзії. Зрештою, усе зводиться до питання, чому письменник пише саме так, а не якось інакше: «Вершник…п`яниця…волхв сивобородий…// митар…поет…- іпостасі мої», «веселий січовик, сумний кобзар і гречкосій невтомний» - сповідається поет. І справді, у віршах відчувається чуттєво-емоційна, духовно- - розумова, фізично-вольова природа прямого нащадка запорізьких козаків: «А нехай собі й так – все роблю недолуго, // втім, як всі козаки, від душі...// Йшов за плугом мій рід од Великого Лугу, // поки й плуг не втонув у гіркім Сиваші», «Інших предків шедеври – у Луврі, у Лаврі, // а моїх – у полях, по хатах: при ділах», «А серце й досі в теплий степ зове, // де ант злюбив скіф`янку чи сарматку - // хлюпнув у світ свій «Військо Низове // Дніпрове Запорозьке» - Січ преславну». Бог розглядається як космічний розум: «куди б не йшов, ти все одно ідеш до Бога». Поряд із тим, ліричний герой Саметойя (Саме той я) сповідує культ Вогню, Води, Сонця: «Молюсь землі, воді, вогню і небу», «Вічна суть…в огні. В огні!!!», «хлебтати Воду, наче хліб», «Твоя любов…всміхнеться…потім…засне на серці в тебе, в Храмі Сонця». Він проходить крізь морок і долає перешкоди, стоїчно переносить тягар життя, володіє власною життєвою філософією: «Бо знаєш наперед, що страшно бути, але…не бути ще страшніше»..
Для автора енергодуховний принцип побудови всесвіту є первинним, матерія вторинна. Світ фатуму одночасно світ звільнення від дуалізму простору-часу: «Сегменти циферблату, наче стигми // на тілі-тлі скаженої доби // примарі часової парадигми…». Поет черпає натхнення в божественному ритмі зірок, чия внутрішня музика діє як посередник між світом підземним і повітряним, світом думки: «Тарпанна віхола помчить до небокраю, // естетам повертаючи екстаз. // Рахманна тінь покинутого раю // здригнеться, зміниться і вибухне нараз // астральним маревом, космічною маною…». Він передає знання, сповіщає новини, відтворює семантичні й синтаксичні ритми, хвилі та спіралі, складаючи з них коло – найдосконаліший символ цілісності вічності, як форми існування: «І вічності суворе милосердя…Завмри, прекрасна мить світотворіння».
Часто згадуваний образ у автора – Дике Поле. І нічого дивного, адже причорноморські степи – теперішня територія Запорізької області, від найдавніших часів були ареною кривавих набігів гунів, хозарів, печенігів, монголо-татар, половців: «Дивлюсь назад в криваву млу століть // і за вогнем не бачу України». Тому предки поета були насамперед добрими вояками, понад усе любили волю, здатні були переносити найтяжчі втрати та протистояти багатьом бідам. У них були основні чесноти: Воля, Любов і Розум.
Олег Гончаренко намагається змінити своє і наше життя за допомогою поезії, надаючи їй функції сакральності і культу. Наче древній жрець-виконавець язичницьких релігійних обрядів, він пророкує і провіщає, залишаючись при тому нашим сучасником, тобто живою людиною зі всіма притаманними цій людині якостями: «Так є. І так було віки. І, дасть Бог, так і буде. Відбудеться все, що гряде. Ще буде ніч. Ще буде день. Ще будуть небо й поле.Й діди ще будуть де-не-де, Життя обов`язково йде,як…діти йдуть до школи».

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2007-08-02 13:37:42
Переглядів сторінки твору 2542
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.746
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2026.03.20 19:10
Автор у цю хвилину відсутній