
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
2025.07.02
03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
2025.07.01
23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
2025.07.01
22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
2025.07.01
21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
2025.07.01
21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це - вперед.
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
2025.07.01
10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
2025.07.01
09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
2025.07.01
08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
2025.06.30
08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
2025.06.30
05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Олехо (1954) /
Проза
Давайте зробимо...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Давайте зробимо...
- Давайте ми ЦЕ зробимо! – із металом в голосі сказала Воля, оглядаючи присутніх. В тісній вогкій печері було душно. Рівно 36,6 градусів по Цельсію.
- Давайте – заволало Завзяття, прудко схоплюючись на рівні ноги. – З чого почнемо?
- Із самого початку – мудро мовив Нерв, уповноважений представник Палати Ума, яка у зв’язку із безліччю поточних справ делегувала свій голос означеному вище Нерву. Навіть, не Нерву, а нервовому закінченню. Але воно, те закінчення, потай перебрало на себе усі можливі умовиводи і завжди представлялось як Нерв. Коротко і різко. Наче блискавиця.
- А бодай вас… - сказала Розсудливість, оглядаючи строкату компанійку. – А сили є? А ресурси? А вміння? А…
- Чого нема? Є! – перебила її Сила Духу. – Ось дивіться. Сила Духу зігнула руку в лікті, демонструючи біцепс.
- М-да… – скептично оцінив розміри біцепса Сумнів. – Хлопчик-горобчик.
- Годі сперечатися – Воля знову повернула до себе увагу. – Зараз або ніколи. Жовна заходили на вилицях, демонструючи неабияку рішучість.
Раптом якась незрозуміла аура заповнила і без того тісний простір помешкання. Наче хвиля умиротворення торкнулася кожного із присутніх.
- Ви це про що, перепрошую? – вкрадливий голос означив появу нової діючої особи. Це була ЛІНЬ, пані із сонними очима і м’якими тілесами. Звідки вона з’явилася, ніхто так і не зрозумів. Просто як джин із пляшки.
- І воно вам треба? Ви що, з глузду з’їхали? – продовжувала поважна пані.
- Ніхто з мене не з’їжджав – озвався старенький маразматичний Глузд, що до цього часу тихо посапував у дальньому закутку. – І взагалі, дайте спокій. Не згадуйте мене всує, прошу вас.
- Звичайно, звичайно – ЛІНЬ поблажливо усміхнулася. - Не дай, Боже, ще помреш до віку.
- А ти – ЛІНЬ подивилася на Волю, що якось обм’якла і наче стала нижче зростом. - А ти, поки що живи. Але не підбурюй наше славне духовне товариство до необдуманих вчинків. А до речі, про що мова, власне кажучи?
- Так ми… цеє… як то… зарядку ранкову хотіли робити… щоранку, для здоров’я – пошепки чомусь відповіла Воля.
- Ну-ну, для здоров’я кажеш. Не спитавши, не порадившись зі мною – ЛІНЬ презирливо скривила губи. А тепер слухайте сюди – продовжила вона, зручно розмістившись на бугристих трубах, всередині яких щось булькало і шуміло. - Ніч надворі, а ви тут бучу підняли. Шість секунд і всім спати. Буде день, буде їжа. Буде їжа, буду я… Лінь затряслася тілесами у безгучному сміху.
В помешкання само собою вимкнулося світло. Стало тихо. Лиш зі стелі тоненькою цівкою лилася якась рідина, липка і червоного кольору. Пахло залізом.
03.01.2019
- Давайте – заволало Завзяття, прудко схоплюючись на рівні ноги. – З чого почнемо?
- Із самого початку – мудро мовив Нерв, уповноважений представник Палати Ума, яка у зв’язку із безліччю поточних справ делегувала свій голос означеному вище Нерву. Навіть, не Нерву, а нервовому закінченню. Але воно, те закінчення, потай перебрало на себе усі можливі умовиводи і завжди представлялось як Нерв. Коротко і різко. Наче блискавиця.
- А бодай вас… - сказала Розсудливість, оглядаючи строкату компанійку. – А сили є? А ресурси? А вміння? А…
- Чого нема? Є! – перебила її Сила Духу. – Ось дивіться. Сила Духу зігнула руку в лікті, демонструючи біцепс.
- М-да… – скептично оцінив розміри біцепса Сумнів. – Хлопчик-горобчик.
- Годі сперечатися – Воля знову повернула до себе увагу. – Зараз або ніколи. Жовна заходили на вилицях, демонструючи неабияку рішучість.
Раптом якась незрозуміла аура заповнила і без того тісний простір помешкання. Наче хвиля умиротворення торкнулася кожного із присутніх.
- Ви це про що, перепрошую? – вкрадливий голос означив появу нової діючої особи. Це була ЛІНЬ, пані із сонними очима і м’якими тілесами. Звідки вона з’явилася, ніхто так і не зрозумів. Просто як джин із пляшки.
- І воно вам треба? Ви що, з глузду з’їхали? – продовжувала поважна пані.
- Ніхто з мене не з’їжджав – озвався старенький маразматичний Глузд, що до цього часу тихо посапував у дальньому закутку. – І взагалі, дайте спокій. Не згадуйте мене всує, прошу вас.
- Звичайно, звичайно – ЛІНЬ поблажливо усміхнулася. - Не дай, Боже, ще помреш до віку.
- А ти – ЛІНЬ подивилася на Волю, що якось обм’якла і наче стала нижче зростом. - А ти, поки що живи. Але не підбурюй наше славне духовне товариство до необдуманих вчинків. А до речі, про що мова, власне кажучи?
- Так ми… цеє… як то… зарядку ранкову хотіли робити… щоранку, для здоров’я – пошепки чомусь відповіла Воля.
- Ну-ну, для здоров’я кажеш. Не спитавши, не порадившись зі мною – ЛІНЬ презирливо скривила губи. А тепер слухайте сюди – продовжила вона, зручно розмістившись на бугристих трубах, всередині яких щось булькало і шуміло. - Ніч надворі, а ви тут бучу підняли. Шість секунд і всім спати. Буде день, буде їжа. Буде їжа, буду я… Лінь затряслася тілесами у безгучному сміху.
В помешкання само собою вимкнулося світло. Стало тихо. Лиш зі стелі тоненькою цівкою лилася якась рідина, липка і червоного кольору. Пахло залізом.
03.01.2019
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію