Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.24
16:40
з добрим днем
прощайтеся зі сном
все минулося
та світ чекає вас
хліб
не тіло
кров
ще не вино
прощайтеся зі сном
все минулося
та світ чекає вас
хліб
не тіло
кров
ще не вино
2026.04.24
13:43
не продирався у достойники
ніяк
роздаючи і душу й тіло
належний кракелюр і краков’як
іще неподалік щось прилетіло
в думках твоїх лютневий одинак
яке комусь узагалі є діло
ти не мудри
ніяк
роздаючи і душу й тіло
належний кракелюр і краков’як
іще неподалік щось прилетіло
в думках твоїх лютневий одинак
яке комусь узагалі є діло
ти не мудри
2026.04.24
13:03
Листок осінній скроні посріблить
І передчасним снігом увінчає.
Тоді пізнаємо урочу мить,
Коли зима замислиться про щастя.
Листок осінній спопелить слова
Облуди й фальшу, злоби і безумства,
Торкнувшись потаємного єства
І передчасним снігом увінчає.
Тоді пізнаємо урочу мить,
Коли зима замислиться про щастя.
Листок осінній спопелить слова
Облуди й фальшу, злоби і безумства,
Торкнувшись потаємного єства
2026.04.24
11:26
Він вибухнув,..
пустивши білу кров
по тілу двадцять першого століття.
4 квітня 1989 р., Київ
пустивши білу кров
по тілу двадцять першого століття.
4 квітня 1989 р., Київ
2026.04.24
10:46
Не жаліла себе ніколи,
піклувалась завжди про інших.
А тепер, не збагну відколи,
я розраду знайшла у віршах.
Та мені не достаюньо цього,
щоб щасливою почуватись.
Сонце соняхом за порогом
зазирає в мою кімнату.
піклувалась завжди про інших.
А тепер, не збагну відколи,
я розраду знайшла у віршах.
Та мені не достаюньо цього,
щоб щасливою почуватись.
Сонце соняхом за порогом
зазирає в мою кімнату.
2026.04.24
09:44
Звичайно, такий відгук свідчить про щире бажання його автора знайти ключик від серця того чи тієї, хто може допомогти стати членом якоїсь творчої спілки, видати власну збірку за рахунок видавництва, зрештою, стати лавреатом… А якщо не зможе, ось тоді можн
2026.04.24
08:16
А є ж і без слів пісні...
Слова їх заблудилися в дорозі
і бозна, чи до голосу дійдуть.
...А є ж і суцвіття слів,
котрі несуть в собі мелодію.
І з-поміж бідних той найбідніший,
в чиєму серці не звучить вона,
аби розрадить в мить найгіршу.
Слова їх заблудилися в дорозі
і бозна, чи до голосу дійдуть.
...А є ж і суцвіття слів,
котрі несуть в собі мелодію.
І з-поміж бідних той найбідніший,
в чиєму серці не звучить вона,
аби розрадить в мить найгіршу.
2026.04.24
05:50
Знову в грудях б'ються хвилі
Потаємних почуттів, -
Знову в серці дух і сила
Вічних мрій і кращих слів.
Знов, закоханий по вуха,
Вірю в сяючу зорю
І вином не повню кухоль,
І знедавна не курю.
Потаємних почуттів, -
Знову в серці дух і сила
Вічних мрій і кращих слів.
Знов, закоханий по вуха,
Вірю в сяючу зорю
І вином не повню кухоль,
І знедавна не курю.
2026.04.23
22:07
Крізь версти юності - до зрілості й сивин,
Буває, йду собі, як нелюдим,
Долаючи життя природний плин,
І не ловлю нічого і ні з ким.
Коханням ділячись, хіба ж його ділив?
Я просто поділяв - і вистачало.
Було, і проливав - тоді й полив
Буває, йду собі, як нелюдим,
Долаючи життя природний плин,
І не ловлю нічого і ні з ким.
Коханням ділячись, хіба ж його ділив?
Я просто поділяв - і вистачало.
Було, і проливав - тоді й полив
2026.04.23
21:42
Ти не прийшла...
А я чекав тебе.
Я стільки усього хотів сказати...
Стьмяніло швидко небо голубе
і дощ почав холодний накрапати.
Та я чекав.
Вслухався в голоси,
А я чекав тебе.
Я стільки усього хотів сказати...
Стьмяніло швидко небо голубе
і дощ почав холодний накрапати.
Та я чекав.
Вслухався в голоси,
2026.04.23
21:20
вивчав місцеву фауну і флору
захоплювався краєвидами
хотів
закохувався ще у неповторне
і просльозився декілька разів
о донно анна
потяг порух промах
що вірші незатійливі мої
захоплювався краєвидами
хотів
закохувався ще у неповторне
і просльозився декілька разів
о донно анна
потяг порух промах
що вірші незатійливі мої
2026.04.23
21:13
Волоколамський Йосиф вивів строго
Про царство колись бачення своє:
«Понєже влада царська є від Бога,
То й цар тому богоподібний є».
Тож, що хотів, той цар - те міг робити.
Йому не було суду на землі:
Міг мордувати або просто вбити.
То з легкістю с
Про царство колись бачення своє:
«Понєже влада царська є від Бога,
То й цар тому богоподібний є».
Тож, що хотів, той цар - те міг робити.
Йому не було суду на землі:
Міг мордувати або просто вбити.
То з легкістю с
2026.04.23
19:09
Я й замолоду не відзначавсь красою.
Тож і на старості не скаржусь на літа:
Не так вони погарцювали на моїм обличчі.
А от як бачу тих, з ким і стоять колись не личило,
Туга такою млостю серце огорта,
Немовби хтось знічев’я замахнувсь косою.
Крізь зем
Тож і на старості не скаржусь на літа:
Не так вони погарцювали на моїм обличчі.
А от як бачу тих, з ким і стоять колись не личило,
Туга такою млостю серце огорта,
Немовби хтось знічев’я замахнувсь косою.
Крізь зем
2026.04.23
18:48
Мовчазні твої губи до біса приємні та трохи вологі,
А сьогодні всю ніч виявляються кволі і як неживі.
Подивися, дукач, мов останні години нам очі мозолить.
Подивися, вже моститься вітер бешкетний до крони тополі.
І крізь темінь світанок пускає на не
А сьогодні всю ніч виявляються кволі і як неживі.
Подивися, дукач, мов останні години нам очі мозолить.
Подивися, вже моститься вітер бешкетний до крони тополі.
І крізь темінь світанок пускає на не
2026.04.23
17:39
І
Як за весною прийде літо,
так за війною буде мир.
Який не є орієнтир,
навіщо зайве ворожити,
чи то відкине кінь копита,
чи ноги простягне емір.
Гадай на гущу і на карти,
Як за весною прийде літо,
так за війною буде мир.
Який не є орієнтир,
навіщо зайве ворожити,
чи то відкине кінь копита,
чи ноги простягне емір.
Гадай на гущу і на карти,
2026.04.23
13:00
І поки любов уві всіх почиває
Моя гітаро, плач собі
І поки підлога метіння чекає
Поплач, гітаро, собі
Чом не підкажуть вам спосіб жоден
Свою відкрити любов
Чом інші вами керують знову
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Моя гітаро, плач собі
І поки підлога метіння чекає
Поплач, гітаро, собі
Чом не підкажуть вам спосіб жоден
Свою відкрити любов
Чом інші вами керують знову
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анна Віталія Палій (1965) /
Проза
Притча про вміння очікувати
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Притча про вміння очікувати
В одній хорошій родині, як воно і повинно бути, старше покоління дбало про молодше: батьки опікувалися своїми нащадками з повнотою любові, можливостей і старань. Тому їхні діти завжди перебували в достатку, мали улюблені творчі заняття та були щасливими. Усі, окрім одного, який вирішив, що до всього буде приходити власним розумом і діятиме за своїми, а не за чужими бажаннями.
Бачачи, що з раннього дитинства хлопець проявляє здібності до малювання, батько віддав його в художню школу. Також і сам працював із сином, бо був знатним художником. Учив його малюванню, щоб той набував майстерності, яка знадобиться у зрілому віці. І син справді подавав великі надії у малюванні. Але коли треба було вступати до вищого навчального закладу, хлопець раптом відмовився. Сказав, що сам буде шукати свого стилю, і почав малювати примітивні картини, неподібні портрети і крикливі пейзажі. Як його не просив батько наступного року вступати на навчання у вищу школу, поки не втратив добрих навиків середньої, син не погодився.
Зовні хлопець мав дещо кволу статуру, тому в ранньому віці батько запропонував йому відвідувати якусь зі спортивних секцій. Однак син не хотів. Тоді батько попросив тренера спортивної школи про індивідуальні заняття для його сина, і той погодився. Спортивна школа знаходилася поряд із будинком, де вони жили, тому було дуже зручно її відвідувати. Але хлопець не пристав і на це, мовляв, у нього інші плани. Самостійно він не займався, тому виріс, образно кажучи, без дружби із власним тілом.
Оскільки син хотів бути самостійним, то разом зі своїм товаришем тимчасово пішов працювати на меблеву фабрику. Хоча батько всіляко його переконував, що потрібно іти своєю дорогою життя і старатися найповніше реалізувати свої здібності і можливості, той не погодився.
Все це завдавало великого болю батьківському серцю: болів кожен втрачений шанс його дитини, як свій власний. І хоча інші його діти жили і розвивалися повноцінно і гармонійно, не було повноти у серці батька, бо цей його син не відчував себе щасливим. Частинка батьківської душі, яка належала цьому синові, постійно ятрила ще й через те, що син відкидав усі його спроби допомогти, підтримати і направити. Навіть тоді, коли усе важке і необхідне брав на себе батько, а синові залишалося тільки прийняти і погодитися, син відмовлявся. Та батько приймав як свої усі життєві шляхи своєї дитини, шануючи її право вибору, хоч як йому було боляче.
І коли, здавалося, уже нічого не зміниться, син прийшов до свого отця з визнанням того, що він помилявся. Розповідав рідній людині, що на роботі його не розуміють, що там важко і нецікаво. Що він мусить постійно терпіти грубощі інших людей, які чуються там комфортно, бо не так просто змінити місце праці. І що він втомився від цього всього, і шкодує, що не розвивав себе як художник, бо саме так міг би бути щасливим. І ще він сказав, що якби батько погодився ще зараз підтримати його, він, хоч і з запізненням, але почав би все спочатку. Але батько, якому він приніс стільки болю, певно що не погодиться…
Та він помилявся. Батько обійняв сина і сказав, що він ніколи не переставав чекати цього моменту і зараз є дуже щасливим від того, що син потребує його, свого батька. І коли син здивувався, що після стількох років відчуження батько навіть не пригадає йому провин, той відповів: «Тепер я розумію, сину, якого сильного болю ми всі завдаємо Богові, опираючись Його любові. Але Він все ж приймає нас, коли приходимо. Тому приймаю твою відкритість до мене сьогодні так, як би прийняв її тоді, у час твого дитинства і молодості. Можеш на мене розраховувати. Зроблю все, що від мене залежить, щоб ти почувався щасливим, щоби знайшов себе у всій повноті життя». А син, вражений його словами, лише зміг промимрити: «Як я міг не бачити, що у мене такий чудовий батько? І як я міг забути, що є його сином?...»
Втішений, що вся його родина живе і розвивається для слави Бога, батько як глава сімейства нарешті зміг осягнути ту повноту сердечного спокою та умиротворення, якої так очікував довгі роки.
22. 09. 2013р.
Бачачи, що з раннього дитинства хлопець проявляє здібності до малювання, батько віддав його в художню школу. Також і сам працював із сином, бо був знатним художником. Учив його малюванню, щоб той набував майстерності, яка знадобиться у зрілому віці. І син справді подавав великі надії у малюванні. Але коли треба було вступати до вищого навчального закладу, хлопець раптом відмовився. Сказав, що сам буде шукати свого стилю, і почав малювати примітивні картини, неподібні портрети і крикливі пейзажі. Як його не просив батько наступного року вступати на навчання у вищу школу, поки не втратив добрих навиків середньої, син не погодився.
Зовні хлопець мав дещо кволу статуру, тому в ранньому віці батько запропонував йому відвідувати якусь зі спортивних секцій. Однак син не хотів. Тоді батько попросив тренера спортивної школи про індивідуальні заняття для його сина, і той погодився. Спортивна школа знаходилася поряд із будинком, де вони жили, тому було дуже зручно її відвідувати. Але хлопець не пристав і на це, мовляв, у нього інші плани. Самостійно він не займався, тому виріс, образно кажучи, без дружби із власним тілом.
Оскільки син хотів бути самостійним, то разом зі своїм товаришем тимчасово пішов працювати на меблеву фабрику. Хоча батько всіляко його переконував, що потрібно іти своєю дорогою життя і старатися найповніше реалізувати свої здібності і можливості, той не погодився.
Все це завдавало великого болю батьківському серцю: болів кожен втрачений шанс його дитини, як свій власний. І хоча інші його діти жили і розвивалися повноцінно і гармонійно, не було повноти у серці батька, бо цей його син не відчував себе щасливим. Частинка батьківської душі, яка належала цьому синові, постійно ятрила ще й через те, що син відкидав усі його спроби допомогти, підтримати і направити. Навіть тоді, коли усе важке і необхідне брав на себе батько, а синові залишалося тільки прийняти і погодитися, син відмовлявся. Та батько приймав як свої усі життєві шляхи своєї дитини, шануючи її право вибору, хоч як йому було боляче.
І коли, здавалося, уже нічого не зміниться, син прийшов до свого отця з визнанням того, що він помилявся. Розповідав рідній людині, що на роботі його не розуміють, що там важко і нецікаво. Що він мусить постійно терпіти грубощі інших людей, які чуються там комфортно, бо не так просто змінити місце праці. І що він втомився від цього всього, і шкодує, що не розвивав себе як художник, бо саме так міг би бути щасливим. І ще він сказав, що якби батько погодився ще зараз підтримати його, він, хоч і з запізненням, але почав би все спочатку. Але батько, якому він приніс стільки болю, певно що не погодиться…
Та він помилявся. Батько обійняв сина і сказав, що він ніколи не переставав чекати цього моменту і зараз є дуже щасливим від того, що син потребує його, свого батька. І коли син здивувався, що після стількох років відчуження батько навіть не пригадає йому провин, той відповів: «Тепер я розумію, сину, якого сильного болю ми всі завдаємо Богові, опираючись Його любові. Але Він все ж приймає нас, коли приходимо. Тому приймаю твою відкритість до мене сьогодні так, як би прийняв її тоді, у час твого дитинства і молодості. Можеш на мене розраховувати. Зроблю все, що від мене залежить, щоб ти почувався щасливим, щоби знайшов себе у всій повноті життя». А син, вражений його словами, лише зміг промимрити: «Як я міг не бачити, що у мене такий чудовий батько? І як я міг забути, що є його сином?...»
Втішений, що вся його родина живе і розвивається для слави Бога, батько як глава сімейства нарешті зміг осягнути ту повноту сердечного спокою та умиротворення, якої так очікував довгі роки.
22. 09. 2013р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Притча про математика і досконалого наставника"
• Перейти на сторінку •
"Притча про благодійність і смертний гріх"
• Перейти на сторінку •
"Притча про благодійність і смертний гріх"
Про публікацію
