Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.28
20:51
Кажи усім, кого зустрів
О, ідімо, зі мною, о так
Кажи усім, кого зустрів
Себе звільніть, зі мною, о так
Кажи, що бігти їм не варто
Усіх можливо позбирати
Візьмімося за руки &
О, ідімо, зі мною, о так
Кажи усім, кого зустрів
Себе звільніть, зі мною, о так
Кажи, що бігти їм не варто
Усіх можливо позбирати
Візьмімося за руки &
2026.07.28
19:35
У світі, бездонному морі скорботи,
Завжди дві стихії - крилата й безкрила.
Весна - це натхненна колиска природи,
А осінь - її неминуча могила.
Беру собі осінь скорботно-барвисту,
Моє ненароджене пізнє кохання.
Про мрію розбиту зажурене листя
Завжди дві стихії - крилата й безкрила.
Весна - це натхненна колиска природи,
А осінь - її неминуча могила.
Беру собі осінь скорботно-барвисту,
Моє ненароджене пізнє кохання.
Про мрію розбиту зажурене листя
2026.07.28
19:02
Вже раки червоні і стало здаватись
Не купиш цілунку у чапель цибатих ! -
В серпневих стодолах омани
Лежать у коноплях прочани.
Люблю я їх комір крохмальний і ніжний
І жито в колоссі і камінь наріжний ,
І гілля айвове над дещо,
Не купиш цілунку у чапель цибатих ! -
В серпневих стодолах омани
Лежать у коноплях прочани.
Люблю я їх комір крохмальний і ніжний
І жито в колоссі і камінь наріжний ,
І гілля айвове над дещо,
2026.07.28
15:01
Легкий гуляє між кущами вітер,
Розносить вправно пахощі, як давню мрію.
Багато сонця і багато світла,
І гарантована аромотерапія.
Лаванди диво - фіолет шовковий,
Як океан, хвилює гармонійно душі.
Від негараздів захищає колір.
Розносить вправно пахощі, як давню мрію.
Багато сонця і багато світла,
І гарантована аромотерапія.
Лаванди диво - фіолет шовковий,
Як океан, хвилює гармонійно душі.
Від негараздів захищає колір.
2026.07.28
12:21
Колись ми повернемось знову
До рідних тополь і степів,
Зміцнивши надійну основу
З любові, беріз і дубів.
Повернемось у пекторалі,
У вічні слова, у вогонь,
У плетенні диво-спіралі
До рідних тополь і степів,
Зміцнивши надійну основу
З любові, беріз і дубів.
Повернемось у пекторалі,
У вічні слова, у вогонь,
У плетенні диво-спіралі
2026.07.28
11:58
стоять миряни
і говорять щось
наскільки щось це добре
ти не в курсі
а сам збирав би
квіточки на лузі
для милої
котра іде ось-ось
і говорять щось
наскільки щось це добре
ти не в курсі
а сам збирав би
квіточки на лузі
для милої
котра іде ось-ось
2026.07.28
10:01
Невтішна осінь п'є дощі
із глечика щербатого
і скрапує сльоза з душі
кровицею розп'ятого.
Пробачте, рідні, що була
подеколи нестримною! —
Пустують нерви, не зі зла,
із глечика щербатого
і скрапує сльоза з душі
кровицею розп'ятого.
Пробачте, рідні, що була
подеколи нестримною! —
Пустують нерви, не зі зла,
2026.07.28
07:46
Як ти, мамо, там, де тихий
Супокою час настав, -
Більш не крутишся, як вихор
І не горбишся від справ?
Нічогісінько не знаю
Про той світ без темних стеж, -
Якщо добре так у раю,
То чому мене не звеш?
Супокою час настав, -
Більш не крутишся, як вихор
І не горбишся від справ?
Нічогісінько не знаю
Про той світ без темних стеж, -
Якщо добре так у раю,
То чому мене не звеш?
2026.07.28
07:35
Штрих III: Жозефіна. Ніжність проти закону
Музичний супровід:
Франц Ксавер Моцарт.
Фортепіанний концерт № 2 мі-бемоль мажор, ор. 25 (II. Andante espressivo)
«У присмерку лемберзьких салонів Жозефіна Кавалькабо з’являлася як тонка струна, що чекає
2026.07.28
00:35
Традиційно графині з Ессексу
Відмовлялись від всякого сексу.
Хай пробачить Ессекс,
Але був таки секс,
Бо не вимерло графство Ессексу.
Уродженцеві міста Батумі
Гарантовано місце у думі.
Відмовлялись від всякого сексу.
Хай пробачить Ессекс,
Але був таки секс,
Бо не вимерло графство Ессексу.
Уродженцеві міста Батумі
Гарантовано місце у думі.
2026.07.27
22:06
Нас день на дощик нині множить легко.
Каламчить з неба синь у душу тихо.
І літо ніби й тут чи десь далеко.
Лиш я і ти. Й зелений листя вихор.
А ми, як діти, граєм у мовчанку.
І крапель сум повзе листком, як гусінь.
Полічать нас міста й дороги зран
Каламчить з неба синь у душу тихо.
І літо ніби й тут чи десь далеко.
Лиш я і ти. Й зелений листя вихор.
А ми, як діти, граєм у мовчанку.
І крапель сум повзе листком, як гусінь.
Полічать нас міста й дороги зран
2026.07.27
21:12
Боже, як страшно, нестерпно, смертельно
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
2026.07.27
17:11
Гупають яблука гулко, і котяться шелестно,
Й поки не вляжуться м'яко в пухкий ломикамінь,
Де на секунду місцевий цвіркун замовкає,
Тріснутим боком бетонні орошують пелени.
Стіни розпечені туляться жаром до півночі,
Не охолонуть до ранку, бо рос
Й поки не вляжуться м'яко в пухкий ломикамінь,
Де на секунду місцевий цвіркун замовкає,
Тріснутим боком бетонні орошують пелени.
Стіни розпечені туляться жаром до півночі,
Не охолонуть до ранку, бо рос
2026.07.27
16:21
Випадаю з життя, випадаю.
Вир невдач — не простий поговір.
А ти кличеш з далекого краю:
«Сину, хлопче! У себе повір.
Не у ближнього, світ чи надію,
щонайперше у себе повір.
Піднеси на руках свою мрію
Вир невдач — не простий поговір.
А ти кличеш з далекого краю:
«Сину, хлопче! У себе повір.
Не у ближнього, світ чи надію,
щонайперше у себе повір.
Піднеси на руках свою мрію
2026.07.27
14:34
Закінчується двадцять п’ятий рік пошуків.
Устиг лише загубити.
Забути не встиг.
Тільки дзвонить мені одна дівчина
і каже:
«Вас люблять і чекають».
А я її не знаю.
Приходь у гості з вулиці.
Устиг лише загубити.
Забути не встиг.
Тільки дзвонить мені одна дівчина
і каже:
«Вас люблять і чекають».
А я її не знаю.
Приходь у гості з вулиці.
2026.07.27
13:16
Не знав я, що колись у цьому місті
Все зміниться і зробиться чужим.
Стежок знайомих здавнене намисто
Загубиться під тягарем сумним.
Не впізнають мене оці стежини,
І вулиці відводять погляд вбік.
Лише частково в заростях ожини
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Все зміниться і зробиться чужим.
Стежок знайомих здавнене намисто
Загубиться під тягарем сумним.
Не впізнають мене оці стежини,
І вулиці відводять погляд вбік.
Лише частково в заростях ожини
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анна Віталія Палій (1965) /
Проза
Притча про вміння очікувати
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Притча про вміння очікувати
В одній хорошій родині, як воно і повинно бути, старше покоління дбало про молодше: батьки опікувалися своїми нащадками з повнотою любові, можливостей і старань. Тому їхні діти завжди перебували в достатку, мали улюблені творчі заняття та були щасливими. Усі, окрім одного, який вирішив, що до всього буде приходити власним розумом і діятиме за своїми, а не за чужими бажаннями.
Бачачи, що з раннього дитинства хлопець проявляє здібності до малювання, батько віддав його в художню школу. Також і сам працював із сином, бо був знатним художником. Учив його малюванню, щоб той набував майстерності, яка знадобиться у зрілому віці. І син справді подавав великі надії у малюванні. Але коли треба було вступати до вищого навчального закладу, хлопець раптом відмовився. Сказав, що сам буде шукати свого стилю, і почав малювати примітивні картини, неподібні портрети і крикливі пейзажі. Як його не просив батько наступного року вступати на навчання у вищу школу, поки не втратив добрих навиків середньої, син не погодився.
Зовні хлопець мав дещо кволу статуру, тому в ранньому віці батько запропонував йому відвідувати якусь зі спортивних секцій. Однак син не хотів. Тоді батько попросив тренера спортивної школи про індивідуальні заняття для його сина, і той погодився. Спортивна школа знаходилася поряд із будинком, де вони жили, тому було дуже зручно її відвідувати. Але хлопець не пристав і на це, мовляв, у нього інші плани. Самостійно він не займався, тому виріс, образно кажучи, без дружби із власним тілом.
Оскільки син хотів бути самостійним, то разом зі своїм товаришем тимчасово пішов працювати на меблеву фабрику. Хоча батько всіляко його переконував, що потрібно іти своєю дорогою життя і старатися найповніше реалізувати свої здібності і можливості, той не погодився.
Все це завдавало великого болю батьківському серцю: болів кожен втрачений шанс його дитини, як свій власний. І хоча інші його діти жили і розвивалися повноцінно і гармонійно, не було повноти у серці батька, бо цей його син не відчував себе щасливим. Частинка батьківської душі, яка належала цьому синові, постійно ятрила ще й через те, що син відкидав усі його спроби допомогти, підтримати і направити. Навіть тоді, коли усе важке і необхідне брав на себе батько, а синові залишалося тільки прийняти і погодитися, син відмовлявся. Та батько приймав як свої усі життєві шляхи своєї дитини, шануючи її право вибору, хоч як йому було боляче.
І коли, здавалося, уже нічого не зміниться, син прийшов до свого отця з визнанням того, що він помилявся. Розповідав рідній людині, що на роботі його не розуміють, що там важко і нецікаво. Що він мусить постійно терпіти грубощі інших людей, які чуються там комфортно, бо не так просто змінити місце праці. І що він втомився від цього всього, і шкодує, що не розвивав себе як художник, бо саме так міг би бути щасливим. І ще він сказав, що якби батько погодився ще зараз підтримати його, він, хоч і з запізненням, але почав би все спочатку. Але батько, якому він приніс стільки болю, певно що не погодиться…
Та він помилявся. Батько обійняв сина і сказав, що він ніколи не переставав чекати цього моменту і зараз є дуже щасливим від того, що син потребує його, свого батька. І коли син здивувався, що після стількох років відчуження батько навіть не пригадає йому провин, той відповів: «Тепер я розумію, сину, якого сильного болю ми всі завдаємо Богові, опираючись Його любові. Але Він все ж приймає нас, коли приходимо. Тому приймаю твою відкритість до мене сьогодні так, як би прийняв її тоді, у час твого дитинства і молодості. Можеш на мене розраховувати. Зроблю все, що від мене залежить, щоб ти почувався щасливим, щоби знайшов себе у всій повноті життя». А син, вражений його словами, лише зміг промимрити: «Як я міг не бачити, що у мене такий чудовий батько? І як я міг забути, що є його сином?...»
Втішений, що вся його родина живе і розвивається для слави Бога, батько як глава сімейства нарешті зміг осягнути ту повноту сердечного спокою та умиротворення, якої так очікував довгі роки.
22. 09. 2013р.
Бачачи, що з раннього дитинства хлопець проявляє здібності до малювання, батько віддав його в художню школу. Також і сам працював із сином, бо був знатним художником. Учив його малюванню, щоб той набував майстерності, яка знадобиться у зрілому віці. І син справді подавав великі надії у малюванні. Але коли треба було вступати до вищого навчального закладу, хлопець раптом відмовився. Сказав, що сам буде шукати свого стилю, і почав малювати примітивні картини, неподібні портрети і крикливі пейзажі. Як його не просив батько наступного року вступати на навчання у вищу школу, поки не втратив добрих навиків середньої, син не погодився.
Зовні хлопець мав дещо кволу статуру, тому в ранньому віці батько запропонував йому відвідувати якусь зі спортивних секцій. Однак син не хотів. Тоді батько попросив тренера спортивної школи про індивідуальні заняття для його сина, і той погодився. Спортивна школа знаходилася поряд із будинком, де вони жили, тому було дуже зручно її відвідувати. Але хлопець не пристав і на це, мовляв, у нього інші плани. Самостійно він не займався, тому виріс, образно кажучи, без дружби із власним тілом.
Оскільки син хотів бути самостійним, то разом зі своїм товаришем тимчасово пішов працювати на меблеву фабрику. Хоча батько всіляко його переконував, що потрібно іти своєю дорогою життя і старатися найповніше реалізувати свої здібності і можливості, той не погодився.
Все це завдавало великого болю батьківському серцю: болів кожен втрачений шанс його дитини, як свій власний. І хоча інші його діти жили і розвивалися повноцінно і гармонійно, не було повноти у серці батька, бо цей його син не відчував себе щасливим. Частинка батьківської душі, яка належала цьому синові, постійно ятрила ще й через те, що син відкидав усі його спроби допомогти, підтримати і направити. Навіть тоді, коли усе важке і необхідне брав на себе батько, а синові залишалося тільки прийняти і погодитися, син відмовлявся. Та батько приймав як свої усі життєві шляхи своєї дитини, шануючи її право вибору, хоч як йому було боляче.
І коли, здавалося, уже нічого не зміниться, син прийшов до свого отця з визнанням того, що він помилявся. Розповідав рідній людині, що на роботі його не розуміють, що там важко і нецікаво. Що він мусить постійно терпіти грубощі інших людей, які чуються там комфортно, бо не так просто змінити місце праці. І що він втомився від цього всього, і шкодує, що не розвивав себе як художник, бо саме так міг би бути щасливим. І ще він сказав, що якби батько погодився ще зараз підтримати його, він, хоч і з запізненням, але почав би все спочатку. Але батько, якому він приніс стільки болю, певно що не погодиться…
Та він помилявся. Батько обійняв сина і сказав, що він ніколи не переставав чекати цього моменту і зараз є дуже щасливим від того, що син потребує його, свого батька. І коли син здивувався, що після стількох років відчуження батько навіть не пригадає йому провин, той відповів: «Тепер я розумію, сину, якого сильного болю ми всі завдаємо Богові, опираючись Його любові. Але Він все ж приймає нас, коли приходимо. Тому приймаю твою відкритість до мене сьогодні так, як би прийняв її тоді, у час твого дитинства і молодості. Можеш на мене розраховувати. Зроблю все, що від мене залежить, щоб ти почувався щасливим, щоби знайшов себе у всій повноті життя». А син, вражений його словами, лише зміг промимрити: «Як я міг не бачити, що у мене такий чудовий батько? І як я міг забути, що є його сином?...»
Втішений, що вся його родина живе і розвивається для слави Бога, батько як глава сімейства нарешті зміг осягнути ту повноту сердечного спокою та умиротворення, якої так очікував довгі роки.
22. 09. 2013р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Притча про математика і досконалого наставника"
• Перейти на сторінку •
"Притча про благодійність і смертний гріх"
• Перейти на сторінку •
"Притча про благодійність і смертний гріх"
Про публікацію
