ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Надія Тарасюк
2019.06.24 23:45
У Княжому місті ліхтар ліхтарю
Холодить купелю фонтана.
Розгойдує літо вечірню зорю, —
Палац припасує на вбрання.

У Княжому місті моргає, як цвіт,
Колесам кармінна бруківка,
Коли під’їжджає віночок століть

Світлана Майя Залізняк
2019.06.24 23:44
У Жори відсутні дзеркальні нейрони,
бракує емпатії... Кілька емоцій:
від їжі вдоволення, злість, оборона.
Є аспідна латка на лівому оці.

Пірат-акробат, прибиральник у тирі.
"Тіп-топ"... Не зуміє художником бути.
Малюйте такого на якорі, гирі.

Олександр Сушко
2019.06.24 20:20
Я - вогнептах, дитина сонця,
Люблю цей світ, не вередун.
Та заздрий люд на кожнім кроці
Кричить озлоблено "Ату!".

Блукаю лезами Оккама,
Ступаючи в сліди старі.
А в спину посмішка лукава

Віктор Кучерук
2019.06.24 17:10
Захотілось неквапливо
Та, маскуючись найтихше,
Смакувати довго пиво
І писати дивні вірші.
Захотілося погнатись
До отого п’єдесталу
На якім подібних натиск
Тільки кращі зупиняли.

Світлана Майя Залізняк
2019.06.24 15:36
Від хмари до хмари - драбинки хитляві.
Залізла малеча на яблуньку, явір.
До зірки не так і далеко... та сонце
розбризкало чай... і пряде з волоконця...

Індигова кішка вмиває кошатко.
Кладе забувайло стонадцяту латку.
Слимак виноградний упав на тар

Володимир Бойко
2019.06.24 11:36
Весна прийшла у наші села,
Корова гріється весела
І бик на вигоні гуля,
Спіймати хоче журавля.

Сидить ворона на сільмазі,
Неначе беркут на Кавказі,
Лежать пацята біля клубу

Ярослав Чорногуз
2019.06.24 10:26
Чого ж ятриться так душевна рана?
І серце невигойно все болить?
Зціли мене любовію, кохана,
Хай біль тяжкий ущухне хоч на мить.

Бо він от-от, здається, душу вийме,
На інший світ нещадно зажене.
Даруй мені свої палкі обійми,

Козак Дума
2019.06.24 09:27
На травичці біля річки
скачуть козенята –
після паші до водички
привела їх мати.

В лепесі, поміж рогозом
бавиться малеча,
за понтонним перевозом

Тетяна Левицька
2019.06.24 07:42
Ты близко и за морем в одночасье.
Мне плохо без...Мне без тебя никак,
Любить тебя, какое это счастье,
мой ненаглядный, искренний чудак.

Мне свет не мил, когда тебя нет рядом,
терзает ревность и гнетет тоска.
Мне, мой хороший, многого не надо -

Микола Соболь
2019.06.24 07:05
Матері відцвітають, як вишні.
Не успівши за нас порадіти.
Бережи їх, о Боже Всевишній!
Та моліться за матінку, діти.
Матері – відцвітають, як вишні.

У гармонії миру та злуки
Мати завжди чекає додому.

Ігор Федів
2019.06.23 23:50
Дитя малює світ на площині -
Будинок, сонце, квіти і дерева,
Блакиті смужка неба угорі,
Внизу земля по-літньому зелена.
Увесь сюжет - у лінії прості,
Емоції - у кольори локальні,
Без пафосу, де помисли складні,
Уписує у почуття звичайні.

Надія Тарасюк
2019.06.23 23:26
Гортало місто зшитки ліхтарів,
Дерев стрибали парасольки-тіні.
Десь наше сонце стомлений пиріг
Пило собі за ширмою мартіні.

Бриніла ніч, вростала у траву.
Кульбабам очі склеїла повидлом.
Йшли світлофори строєм за криву,

Олександр Сушко
2019.06.23 20:13
Енергія Всесвіту у зв’язаному стані, з урахуванням гравітаційного дефекту мас дорівнює нулю. Та це й не секрет,- маса ядра атома завжди менша, ніж маса нейтронів та протонів, які в нього входять, оскільки існує ще енергія зв’язку. Цю прописну істину я вже

Володимир Бойко
2019.06.23 19:17
Пісні порозбирали на слова,
А притчі розтягли на афоризми,
І, на догоду раціоналізму,
Вичавлювали людяність з єства.

Раціональність точить, як іржа,
Усе людське руйнуючи поволі.
Зростають люди – перекотиполе,

Вікторія Лимарівна
2019.06.23 14:40
За мотивами телефiльму "Чорнобиль")

Чорнобиль пошкоджує долі:
З нежданих заходить боків.
По вінця наповнені болем,
Уже понад тридцять років
Минуло в чутках, недовірі.
Все людство здригнулось тоді.

Микола Дудар
2019.06.23 10:23
Привіт - привіт, неандретальцю!!!
Ай правда, чимось навіть схожі
Ці очі в дзеркалі і пальці…
Ні, краще вже крізь огорожу
Бо ще рванемось в бійку… можем
Є кілька сот претензій нині
Сумний занадто погляд, Боже
На фоні стрічки жовто-синій…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Віктор Сурженко
2019.06.19

Юлія Савіцька
2019.04.01

Надія Тарасюк
2019.02.03

Казки Старої Ґадзюби
2019.01.29

Вікторія Їхова
2019.01.26

Іван Цимбалюк Калиновий
2019.01.21

Величко Анастасія
2019.01.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Анна Віталія Палій (1965) / Проза

 Притча про вміння очікувати
В одній хорошій родині, як воно і повинно бути, старше покоління дбало про молодше: батьки опікувалися своїми нащадками з повнотою любові, можливостей і старань. Тому їхні діти завжди перебували в достатку, мали улюблені творчі заняття та були щасливими. Усі, окрім одного, який вирішив, що до всього буде приходити власним розумом і діятиме за своїми, а не за чужими бажаннями.
Бачачи, що з раннього дитинства хлопець проявляє здібності до малювання, батько віддав його в художню школу. Також і сам працював із сином, бо був знатним художником. Учив його малюванню, щоб той набував майстерності, яка знадобиться у зрілому віці. І син справді подавав великі надії у малюванні. Але коли треба було вступати до вищого навчального закладу, хлопець раптом відмовився. Сказав, що сам буде шукати свого стилю, і почав малювати примітивні картини, неподібні портрети і крикливі пейзажі. Як його не просив батько наступного року вступати на навчання у вищу школу, поки не втратив добрих навиків середньої, син не погодився.
Зовні хлопець мав дещо кволу статуру, тому в ранньому віці батько запропонував йому відвідувати якусь зі спортивних секцій. Однак син не хотів. Тоді батько попросив тренера спортивної школи про індивідуальні заняття для його сина, і той погодився. Спортивна школа знаходилася поряд із будинком, де вони жили, тому було дуже зручно її відвідувати. Але хлопець не пристав і на це, мовляв, у нього інші плани. Самостійно він не займався, тому виріс, образно кажучи, без дружби із власним тілом.
Оскільки син хотів бути самостійним, то разом зі своїм товаришем тимчасово пішов працювати на меблеву фабрику. Хоча батько всіляко його переконував, що потрібно іти своєю дорогою життя і старатися найповніше реалізувати свої здібності і можливості, той не погодився.
Все це завдавало великого болю батьківському серцю: болів кожен втрачений шанс його дитини, як свій власний. І хоча інші його діти жили і розвивалися повноцінно і гармонійно, не було повноти у серці батька, бо цей його син не відчував себе щасливим. Частинка батьківської душі, яка належала цьому синові, постійно ятрила ще й через те, що син відкидав усі його спроби допомогти, підтримати і направити. Навіть тоді, коли усе важке і необхідне брав на себе батько, а синові залишалося тільки прийняти і погодитися, син відмовлявся. Та батько приймав як свої усі життєві шляхи своєї дитини, шануючи її право вибору, хоч як йому було боляче.
І коли, здавалося, уже нічого не зміниться, син прийшов до свого отця з визнанням того, що він помилявся. Розповідав рідній людині, що на роботі його не розуміють, що там важко і нецікаво. Що він мусить постійно терпіти грубощі інших людей, які чуються там комфортно, бо не так просто змінити місце праці. І що він втомився від цього всього, і шкодує, що не розвивав себе як художник, бо саме так міг би бути щасливим. І ще він сказав, що якби батько погодився ще зараз підтримати його, він, хоч і з запізненням, але почав би все спочатку. Але батько, якому він приніс стільки болю, певно що не погодиться…
Та він помилявся. Батько обійняв сина і сказав, що він ніколи не переставав чекати цього моменту і зараз є дуже щасливим від того, що син потребує його, свого батька. І коли син здивувався, що після стількох років відчуження батько навіть не пригадає йому провин, той відповів: «Тепер я розумію, сину, якого сильного болю ми всі завдаємо Богові, опираючись Його любові. Але Він все ж приймає нас, коли приходимо. Тому приймаю твою відкритість до мене сьогодні так, як би прийняв її тоді, у час твого дитинства і молодості. Можеш на мене розраховувати. Зроблю все, що від мене залежить, щоб ти почувався щасливим, щоби знайшов себе у всій повноті життя». А син, вражений його словами, лише зміг промимрити: «Як я міг не бачити, що у мене такий чудовий батько? І як я міг забути, що є його сином?...»
Втішений, що вся його родина живе і розвивається для слави Бога, батько як глава сімейства нарешті зміг осягнути ту повноту сердечного спокою та умиротворення, якої так очікував довгі роки.
22. 09. 2013р.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-01-09 14:50:44
Переглядів сторінки твору 158
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.884 / 5.47)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.868 / 5.48)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.776
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2019.01.10 08:12
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2019-01-09 18:17:03 ]
Чудова публікація!))))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анна Віталія Палій (М.К./М.К.) [ 2019-01-09 20:38:24 ]
Вдячна.