ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2020.04.04 09:09
На розбитих руках перетворяться рани на шрами.
Бахнув постріл і з неба летить, підвиваючи, смерть.
Чи врятує тебе цього разу молитвою мама?
Та погані думки ще до вибуху вигнані геть.

Зачерствіла душа, дуже рідко з’являються сльози.
Те, що бачили оч

Сергій Губерначук
2020.04.04 09:07
Миготіли жирандолі
у простій сільській стодолі.
На солом’яну голівку,
на солом’яну долівку
воском крапало поволі
сяйво на роздерту дівку.

Ніч мовчала і повчала,

Іван Потьомкін
2020.04.03 21:38
Старий кабан ікла гострив
Об стовбур товстелезний дуба.
Лис молоденький раптом нагодивсь
Й бере на глузи діда:
«Нема мисливців, гончаків не чуть,
А ви марнуєте таку чудову днину...»
«Як станеш старшим,- кабан на те,-
Та, може, й дещо розумнішим,

Євген Федчук
2020.04.03 19:44
Було це в ті часи, як на Русі
Роди князівські без кінця плодились,
Князівства їхні між синів ділились
Та, все одно, не стачило на всіх.
Безперестанку чубились вони
Поміж собою, аби брат у брата
Міг шмат землі для себе відібрати.
Ще й кликали собі з

Олександр Панін
2020.04.03 19:15
Мажор - синок розлігся на дивані,
Розлігся на дивані син-мажор,
В чортячій посміхається нірвані,
В нірвані, чи без неї, все ж - піжон!

"Гей, чортиці,
спокусливі "кицоньки",
Я люблю вас,

Ніна Виноградська
2020.04.03 16:33
Вже плюєм на святе – на молитву, на пісню, на мову,
На батьківський поріг, на криницю і на джерело.
Повторилося те, що вбивало всі наші основи –
Замість жита – бур’ян засівали, і це вже було.

Хоч століття пройшло та не повні від хлібу комори,
Бо за

Анастасія Романюк
2020.04.03 14:31
Замість твоїх обіймів, втопаю в укривалі.
Закрию двері, приспущу гардини
І ляжу спати, щоб думки мої повсталі
Поснули тихо й серце не будили.

Чотири стінки, хоч-не-хоч шалієш.
Безумлю я, од всіх мотивів горопашних,
Та що мені то все, як ти мене пр

Іван Потьомкін
2020.04.03 10:16
У гомін Голосієва, у спомин,
Ставки минувши, висповідь несу.
Іще довкруг оголені дерева,
Травиця назирці іще,
Та вже весни передковічне мрево
Стискає серце в нерозважний щем
І так саднить-розсаджує словами.
Ішов на сповідь, думав

Сергій Губерначук
2020.04.03 08:18
Аби в твої вуста – та й правда..,
я б зосередився на них.
Вони – твоя козирна карта
у грі, де мій затято вдих.

Чим більше ці вуста цілуєш,
чим солодше милуєш їх,
тим швидше зрадженим ти будеш,

Олександр Сушко
2020.04.03 08:02
Дійсність набагато химерніша, аніж найдивовижніші вигадки фантастів. Митці пишуть усіляку юринду про потойбічні сили, які кубляться в пеленах власних дружин, подорожі по галактиці на собачих упряжках в супроводі оракулів, магічні ритуали екзорцистів-гомоф

Микола Соболь
2020.04.03 07:46
Ох, який чудовий антисептик
Баба Варка продала вночі.
У селі, що не мужик, то скептик,
Бо знайшов од вірусу ключі.
Пійло з буряка, або картоплі
Убиває зло це наповал.
Хай буржуї витирають соплі,
Бо у нас бразильський карнавал.

Віктор Кучерук
2020.04.03 05:14
Затулившись далеччю і часом
Від моїх допитливих очей, –
Ти цілуєш іншого в Черкасах
І не ждеш непроханих гостей.
Та й навіщо тілом підупалий
Я тобі, довічно молодій
І такій слухняно-витривалій,
Що нема на спокій і надій?

Ірина Залюбовська
2020.04.02 20:38
перемовчи
нелегко
та нехай
спливає тіло
кров’ю
і сльозами
а словом ні
зарано

Євген Федчук
2020.04.02 17:10
Ой, були в селі одному біда за бідою,
Почали туди вчащати чорти чередою.
То столочать комусь ниву, то зведуть худобу,
То й господаря самого доведуть до гробу.
Страшно стало в селі жити, бо ніхто не знає,
Коли саме і до нього біда завітає.
І не знали

Козак Дума
2020.04.02 15:44
У тебе цілий всесвіт в голові,
як раптом із-під ніг земля зникає,
і пристрасті на відстані снігів
емоціями душу огортають…

Два озера зелені розлились
і серце моє вщерть заполонили.
В очах у тебе чиста неба вись,

Олександр Панін
2020.04.02 14:57
Опришки чорновусі,
Майстри ми контрибуцій,
Лихвар, купець, не зустрічайтесь нам.
Удень відпочиваєм,
Із вечора гуляєм
І «півника» пускаємо панам.

Ми б радо працювали,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Богдан Бойко
2020.03.22

Анна Дудник
2020.03.15

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тамдедобре Тамдедобре
2020.01.31

Сергій СергоЗар
2020.01.30

Влад Дяден
2020.01.20

Рома РічардГрейсон
2020.01.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Проза

 Перепічка

У 1932-му я була маленькою і нічого не пам’ятала з тих жахіть, які випали на мою сім’ю. Голодомор забрав чотирьох братів та сестер, а я дивом вижила. А от 1947-й забути не можу і досі.
Після збору минулорічного урожаю маму уночі спіймали на житньому полі і посадили до в’язниці за «колоски». Оскільки вона була багатодітною матір’ю, а її чоловік загинув на фронті, то дали не 5 років, а 1 рік тюрми. Пожаліли .
Мені - найстаршій -тоді було 16 років, наймолодшій сестричці 6. А загалом нас було п’ятеро.- чотири сестри та один братик . Доводилося доглядати за малечею, поки мама відбувала термін покарання.
У 1947-му році з весни на землю не впало жодної краплини води, загинула і худоба, і собаки, і урожай. Земля у кінці літа стала аж білою, чорнозем так порепався і закам’янів, що об нього можна було легко порізати босі ноги. І якщо улітку , випасаючи колгоспну худобу, я могла бодай у кущах напитися коров’ячого молока і не спухнути з голоду, то узимку це стало робити складно. На полі я завжди надоювала у глечик молока і приносила увечері додому. У рідину різали січку, сушену кропиву, коріння аїру і кип’ятили. На сім’ю з п’яти чоловік цього було, звісно, мало. Але цим і спасалися від голодної смерті.
Їсти в хаті нічого не було. І не тільки в нас, але й в усьому селі. Люди вмирали щодня. Якщо хата не топилися – це був знак, що господар пішов до Бога. Довбати мерзлу землю не було сил навіть у чоловіків, тому трупи просто звозили до порожньої кагати посеред поля і до весни прикидали привезеним сухостоєм аби померлих не розтягнули вовки.
Перед Різдвом, ступаючи обмотаними у дрантя ногами по глибокому снігу, неня прийшла додому. Перехрестилася на ікони, притулила нас до себе і мовила: - Будемо святкувати Різдво, діти. Спечемо хліба!
Обережно дістала з-за пасухи маленький вузлик із зернятами і акуратно висипала на стіл. Наші очі радісно засвітилися! Ще б пак – перший раз на рік ми могли побачити хліб на столі.
Прийшла кума і дала матері одне яйце та дрібку солі. А я увечері принесла глечик молока. Звісно, до тіста ми додали і перетертої вівсяної соломи та іншої трави, аби той хліб був більшим.
Коли перепічку витягнули з печі і поставили на стіл ми закричали од радості!
- Чекайте дітки, зараз узвару наллємо – і будемо вечеряти, - мовила матуся і витягла з печі казана з окропом у якому плавали ягоди глоду. І коли ми тільки сіли до столу - двері раптово розчахнулися і на порозі з’явився наш сусід – Іван Буравель , з гвинтівкою за плечима та його тридцятилітній синок, здоровий як бичок і товстий як діжка. Під час війни він служив поліцаєм. А заодно і партизанам. І таким чином уникнув покарання, хоча крові на його руках було більше, аніж на руках гестапівця. Мордував і знущався над односельцями нещадно. А після війни знову виплив на поверхню. Служив вірою і правдою комуністам.
- Ну що, гадюка, приповзла знову шкодити? – глумливо звернувся Іван до матері. – Радянська влада всіх вас до стінки поставить. І твоїх дітей також, якщо треба буде. А тепер плати податки.
- Та де ж я зараз їх візьму? Я ж тільки додому прийшла? – одказала матір, заломивши руки.
- Нічого не знаю. Плати. А як немає чим… давай сюди рушники.
Буравель зняв з ікон вишиті бабусею рушники, а потім підійшов до столу і забрав перепічку. Наша сім’я уклякла від образи та безсилля. Не було у хаті заступника, окрім брата, якому виповнилося лише 10 років.
Ми не плакали, просто не було чим.
Неня вдяглася і пішла до дядька Йвана – безрукого сусіда, якого поважали в усьому селі. Він був партизаном і тільки чудом уникнув розстрілу, оскільки потрапив до пастки, яку йому влаштували поліцаї. Але доказати, що це справа рук Івана Буравля було неможливо.
Іван вислухав маму , дав їй житньої муки і відіслав додому.
Ми, усе ж таки їли Різдв’яну перепічку. Хоча і пізно уночі.
А уранці село ошелешила звістка : на дорозі, яка йшла у сусіднє село Соснове пострілом у шию вбили Івана Буравля. Він йшов до своєї коханки, але так і не дійшов. А з його горлянки визирала перепічка, яку спекла моя мама .
11.01.2019р.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2019-01-12 06:23:29
Переглядів сторінки твору 311
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 5.367 / 5.5  (4.974 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 5.366 / 5.5  (4.976 / 5.49)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.827
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2020.04.03 09:58
Автор у цю хвилину відсутній