ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тамара Шкіндер
2019.11.14 15:15
Сідає сонце. Мов ченці, дерева
До неба голі руки простягли.
І жовті хмари, як загривок лева,
Над обрієм низенько прилягли.

Минулий день втікає від спокуси
Земних принад - пірнув за горизонт...
Луг вкритий оксамитовим обрусом.

Юрій Сидорів
2019.11.14 12:45
Змінності не збороти.
Згаснуть у заметілі
Осені катафоти -
Жовті, червоні, білі.

Скриються "габарити" -
Парних вогнів сигнали.
Марно себе корити:

Олександр Сушко
2019.11.14 06:18
Хоч у венах голки - обманув таки я лікарів,
Полетів на могили святих крізь прочинену браму.
Запечалені спогади в льолях утрачених мрій,-
Там немає ні доні, ні батька, ні сивої мами.

Є глуха самота і пелюстя поламаних рож,
Горепад проминув. Скоро че

Віктор Кучерук
2019.11.14 05:52
Г. С...
Ти мене стражденного не любиш,
Хоч до тебе жадібно приник,
Бо зімкнула невситимі губи
І відводиш погляд зримо вбік.
Стримано й вимогливо долоні
Упираєш у мої вуста,
Мов будуєш поміж нас заслони

Микола Соболь
2019.11.14 05:33
Це шелест опалого листя

Зцілив мою душу сьогодні,
Здається, дістав із безодні…

Ось небо всміхається чисте,

Біжать у блакиті високій,

Іван Потьомкін
2019.11.13 22:01
Прости мені, Боже, дитячу провину.
Було по війні це, в голодну годину.
Крім Отченашу, не знав я тоді,
Що птахи, як люди, теж у біді.
У пошуках марних що-небудь поїсти
Я ліз на дерева, шукаючи гнізда.
Я брав лише яйця і їх випивав,
Пташенят голопузи

Юлія Радченко
2019.11.13 20:49
Та перша зустріч із ним, як і остання, здається була спонтанна.
Твій божевільний янгол із крові й плоті, його подоба в мені двоїться.
Весною пахло в ту ніч у ліжку й на простирадлах цвіли каштани.
Я відчувала його вогонь на твоїх плечах. Ти казав «Ду

Олександр Сушко
2019.11.13 19:34
Я таки, панянки, пришелепа,
Розуму нема, хоч вік прожив.
У жінок усе таке як треба,
Не таке як треба у мужів.

Точені у мавки ноженята,
Гордовито вип'ячена грудь.
А у мене вухо волохате,

Сонячна Принцеса
2019.11.13 17:04
На твоєму березі вже осінь...
Надзвичайна -
ніжно-золота.
Іі сонце у моім волоссі -
як цілунок перший на устах.

На моєму березі -
тумани,

Сергій Губерначук
2019.11.13 15:48
На слові "ніколи" замкнулося коло.
Моя аномалія – ніби Австралія.
Могло б моє серце поїхати в Грецію.
І вже до печінки дісталися б інки.
Мізки б захотіли в часи до Аттіли.
Та тіло по спину впряглось в Україну.

Чому я не вірю у смерть ніколи?

Тетяна Левицька
2019.11.13 14:39
А чи варто з тим дружити,
хто ножа стромляє в спину.
Друг не той, що оковиту
наливає в чорну днину.

Не дратуйся, май терпіння,
не суди щоразу інших.
Нащо кидатись камінням,

Микола Дудар
2019.11.13 12:25
Ти вибираєш "не плакати"
Я вибираю твій сміх
На "ельдорадо" потрапити -
Буде, їй-богу, не гріх…
Наші з тобою коштовності -
Щирість і вірність обох
Щодо і жертв, і жертовності
Тут не про Сина, як Бог…

Петро Скоропис
2019.11.13 11:06
О, радосте моя, кільчастий дим!
Ні клопотів, ані керунку.
Які запросини до смутку.
Я полюбив свій дерев'яний дім.

Західне сонце пестить піч, ослін,
недопалок, затерплі пальці.
У синій дим обмотуються п'яльці

Тамара Шкіндер
2019.11.13 10:44
Скільки незгод - розбігаються очі.
Тільки чомусь я відчайно не хочу
Правду і кривду зливати в одне.
Не продихне

Світ цей лукавий, тривожно-сумнівний,
Де у "цукерки" закладено міни
Та підміняється всує святе.

Олександр Сушко
2019.11.13 09:54
Я воюю за Неньку, черпаючи ложкою борщ,
Гладжу перса коханій у ліжку з м'якеньким матрасом.
Перемога вже близько! І ти так воюєш? Отож.
НавзаЄм рукопашної - з тещею точаться ляси.

Ох війна і тяжка! Набираю потроху ваги,
Обирати між салом і шинкою

Віктор Кучерук
2019.11.13 08:38
Уже б давно забув про самоту

І жур на муку крадькома не множив,

Якби не був закоханим в оту,

Котра на мрію нездійсненну схожа.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Юра Ясінський
2019.11.13

Станіслав Н
2019.11.12

Микола Кора
2019.09.01

Анастасія Романюк
2019.08.04

Сергій Губерначук
2019.07.07

Ярослав Філософ
2019.07.03

Віктор Сурженко
2019.06.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Проза

 Перепічка

У 1932-му я була маленькою і нічого не пам’ятала з тих жахіть, які випали на мою сім’ю. Голодомор забрав чотирьох братів та сестер, а я дивом вижила. А от 1947-й забути не можу і досі.
Після збору минулорічного урожаю маму уночі спіймали на житньому полі і посадили до в’язниці за «колоски». Оскільки вона була багатодітною матір’ю, а її чоловік загинув на фронті, то дали не 5 років, а 1 рік тюрми. Пожаліли .
Мені - найстаршій -тоді було 16 років, наймолодшій сестричці 6. А загалом нас було п’ятеро.- чотири сестри та один братик . Доводилося доглядати за малечею, поки мама відбувала термін покарання.
У 1947-му році з весни на землю не впало жодної краплини води, загинула і худоба, і собаки, і урожай. Земля у кінці літа стала аж білою, чорнозем так порепався і закам’янів, що об нього можна було легко порізати босі ноги. І якщо улітку , випасаючи колгоспну худобу, я могла бодай у кущах напитися коров’ячого молока і не спухнути з голоду, то узимку це стало робити складно. На полі я завжди надоювала у глечик молока і приносила увечері додому. У рідину різали січку, сушену кропиву, коріння аїру і кип’ятили. На сім’ю з п’яти чоловік цього було, звісно, мало. Але цим і спасалися від голодної смерті.
Їсти в хаті нічого не було. І не тільки в нас, але й в усьому селі. Люди вмирали щодня. Якщо хата не топилися – це був знак, що господар пішов до Бога. Довбати мерзлу землю не було сил навіть у чоловіків, тому трупи просто звозили до порожньої кагати посеред поля і до весни прикидали привезеним сухостоєм аби померлих не розтягнули вовки.
Перед Різдвом, ступаючи обмотаними у дрантя ногами по глибокому снігу, неня прийшла додому. Перехрестилася на ікони, притулила нас до себе і мовила: - Будемо святкувати Різдво, діти. Спечемо хліба!
Обережно дістала з-за пасухи маленький вузлик із зернятами і акуратно висипала на стіл. Наші очі радісно засвітилися! Ще б пак – перший раз на рік ми могли побачити хліб на столі.
Прийшла кума і дала матері одне яйце та дрібку солі. А я увечері принесла глечик молока. Звісно, до тіста ми додали і перетертої вівсяної соломи та іншої трави, аби той хліб був більшим.
Коли перепічку витягнули з печі і поставили на стіл ми закричали од радості!
- Чекайте дітки, зараз узвару наллємо – і будемо вечеряти, - мовила матуся і витягла з печі казана з окропом у якому плавали ягоди глоду. І коли ми тільки сіли до столу - двері раптово розчахнулися і на порозі з’явився наш сусід – Іван Буравель , з гвинтівкою за плечима та його тридцятилітній синок, здоровий як бичок і товстий як діжка. Під час війни він служив поліцаєм. А заодно і партизанам. І таким чином уникнув покарання, хоча крові на його руках було більше, аніж на руках гестапівця. Мордував і знущався над односельцями нещадно. А після війни знову виплив на поверхню. Служив вірою і правдою комуністам.
- Ну що, гадюка, приповзла знову шкодити? – глумливо звернувся Іван до матері. – Радянська влада всіх вас до стінки поставить. І твоїх дітей також, якщо треба буде. А тепер плати податки.
- Та де ж я зараз їх візьму? Я ж тільки додому прийшла? – одказала матір, заломивши руки.
- Нічого не знаю. Плати. А як немає чим… давай сюди рушники.
Буравель зняв з ікон вишиті бабусею рушники, а потім підійшов до столу і забрав перепічку. Наша сім’я уклякла від образи та безсилля. Не було у хаті заступника, окрім брата, якому виповнилося лише 10 років.
Ми не плакали, просто не було чим.
Неня вдяглася і пішла до дядька Йвана – безрукого сусіда, якого поважали в усьому селі. Він був партизаном і тільки чудом уникнув розстрілу, оскільки потрапив до пастки, яку йому влаштували поліцаї. Але доказати, що це справа рук Івана Буравля було неможливо.
Іван вислухав маму , дав їй житньої муки і відіслав додому.
Ми, усе ж таки їли Різдв’яну перепічку. Хоча і пізно уночі.
А уранці село ошелешила звістка : на дорозі, яка йшла у сусіднє село Соснове пострілом у шию вбили Івана Буравля. Він йшов до своєї коханки, але так і не дійшов. А з його горлянки визирала перепічка, яку спекла моя мама .
11.01.2019р.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2019-01-12 06:23:29
Переглядів сторінки твору 232
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 5.367 / 5.5  (4.974 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 5.366 / 5.5  (4.975 / 5.49)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.827
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2019.11.14 14:42
Автор у цю хвилину відсутній