Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
22:27
Пишу я ампулою ці
Такі стражденні вірші.
Стікають кров'ю на лиці
Рядки, осінні, грішні.
Пишу сльозами у собі,
Молитвою і криком.
Спалю на давньому вогні
Такі стражденні вірші.
Стікають кров'ю на лиці
Рядки, осінні, грішні.
Пишу сльозами у собі,
Молитвою і криком.
Спалю на давньому вогні
2026.11.22
18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
2026.11.22
18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
2026.11.22
18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
2026.11.22
17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
2026.11.22
14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
2026.11.22
13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Бондар Лівобережна (1962) /
Проза
Казка блакитного неба (з циклу «Психологічні казки»)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Казка блакитного неба (з циклу «Психологічні казки»)
Сьогодні зранку було неймовірно блакитне небо. І на ньому, як на порцеляновому блюді, смаколики рожевих хмаринок. Ніби вірна прикмета, що щось таки має статися.
Неодмінно мало статися, бо вже багато днів я не бачила неба. Воно все було затягнуте суцільними ряднами сірих хмар. А тут раптом – Небо!!!
Що я робила під тим важким навислим шатром? Шукала вчорашні спогади про часи, коли на світанні два Поети пасли Пегасів на березі весняної нестримної ріки. Як я збирала з трав чисті роси, і намагалася скласти із них слово «кохання» на золотому річковому піску… І як слово те все не складалося… А потім цей райський куточок знайшли спалахи софітів з владного Олімпу… В їх нещадних променях діаманти рос перетворилися на острівці ілюзій… А ті декілька росинок, що залишилися на денці душі, більше не бажали світитися…
І от сьогодні Ти владно увірвався в мій Загублений Світ! Ти притягнув мене до себе так, ніби все своє життя мав на те повне право. І заполонив собою все, що так непевно хиталося довкола. Я встигла лише звабливо усміхнутися твоїм променистим очам, і потягнутися губами в передчутті поцілунку… Далі було щось бурхливо-неймовірне, незбагнене, пронизуюче, хвилююче; здригався світ, і ми разом з ним, ми помирали і воскресали, і коли я казала собі «все, досить!», піднімалася нова, більш потужна хвиля!!!...
Ти спиш, любий. А я споглядаю вечірнє небо. Воно ще неймовірніше, ніж вранці. Глибокого темно-синього кольору. А одна частина на обрії – ніби сніжна завіса, що приховує нашу таємницю… Срібна половинка місяця уже росте – я це точно знаю! Бо до того світла, що райдужним колом розливається довкола планети, ми з Тобою таки доклали певних зусиль! Струмочки прани, що проходять через мене, вібруючи в кожній клітині, посилають у простір пучок Енергії Життя. Ти спиш… На чолі блищать бісеринки поту… Цікаво, чи можна з них скласти слово «кохання»?...
Але вже час спочивати… Я подумаю про те завтра.
Неодмінно мало статися, бо вже багато днів я не бачила неба. Воно все було затягнуте суцільними ряднами сірих хмар. А тут раптом – Небо!!!
Що я робила під тим важким навислим шатром? Шукала вчорашні спогади про часи, коли на світанні два Поети пасли Пегасів на березі весняної нестримної ріки. Як я збирала з трав чисті роси, і намагалася скласти із них слово «кохання» на золотому річковому піску… І як слово те все не складалося… А потім цей райський куточок знайшли спалахи софітів з владного Олімпу… В їх нещадних променях діаманти рос перетворилися на острівці ілюзій… А ті декілька росинок, що залишилися на денці душі, більше не бажали світитися…
І от сьогодні Ти владно увірвався в мій Загублений Світ! Ти притягнув мене до себе так, ніби все своє життя мав на те повне право. І заполонив собою все, що так непевно хиталося довкола. Я встигла лише звабливо усміхнутися твоїм променистим очам, і потягнутися губами в передчутті поцілунку… Далі було щось бурхливо-неймовірне, незбагнене, пронизуюче, хвилююче; здригався світ, і ми разом з ним, ми помирали і воскресали, і коли я казала собі «все, досить!», піднімалася нова, більш потужна хвиля!!!...
Ти спиш, любий. А я споглядаю вечірнє небо. Воно ще неймовірніше, ніж вранці. Глибокого темно-синього кольору. А одна частина на обрії – ніби сніжна завіса, що приховує нашу таємницю… Срібна половинка місяця уже росте – я це точно знаю! Бо до того світла, що райдужним колом розливається довкола планети, ми з Тобою таки доклали певних зусиль! Струмочки прани, що проходять через мене, вібруючи в кожній клітині, посилають у простір пучок Енергії Життя. Ти спиш… На чолі блищать бісеринки поту… Цікаво, чи можна з них скласти слово «кохання»?...
Але вже час спочивати… Я подумаю про те завтра.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
