Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.19
16:39
о серце моє...
1.
пригадую...
це море дотиків
і поцілунків
оооооооооооо
о крила мої
полон обіймів
1.
пригадую...
це море дотиків
і поцілунків
оооооооооооо
о крила мої
полон обіймів
2026.06.19
15:46
Навколо світ - як молитовний спів,
Де кожен подих серце хмелем поїть.
У тихім надвечір'ї між дубів
Застигло літо в золотім спокої.
Таких солодких, трепетних ночей,
Такого шовку у високих травах,
Такого блиску зоряних очей
Де кожен подих серце хмелем поїть.
У тихім надвечір'ї між дубів
Застигло літо в золотім спокої.
Таких солодких, трепетних ночей,
Такого шовку у високих травах,
Такого блиску зоряних очей
2026.06.19
12:50
Закінчився ярмарок. Блазні спочили,
Стоять у чеканні старезних карет.
Вони спромоглися на гордий учинок
І вже декламують прадавній сонет.
Лютують кати у сваволі безчинства.
Замовк неприкаяний ніжний кларнет.
Закінчився ярмарок. Стухлі ідеї
Стоять у чеканні старезних карет.
Вони спромоглися на гордий учинок
І вже декламують прадавній сонет.
Лютують кати у сваволі безчинства.
Замовк неприкаяний ніжний кларнет.
Закінчився ярмарок. Стухлі ідеї
2026.06.19
12:10
Інерційне чекання того, на що чекаєш, здається безкінечною піснею зоряного неба, жодного куплета якої ти можеш не почути. Та твоя наука чекання не знає ні мойр, ні Кайроса, ні Гамлета. Тут не стежать за стрілками годинника. Тут обслуговують механізм, що м
2026.06.19
08:19
стояв мовчав дивився
на останній
багряний кленовий листок
на дереві під під’їздом
думаючи про своє
про листок хай останній
який ще
повисить ще нічо ще ого
на останній
багряний кленовий листок
на дереві під під’їздом
думаючи про своє
про листок хай останній
який ще
повисить ще нічо ще ого
2026.06.19
07:02
Вогнем негаснучим москва
Охоплена місцями, -
Лягла завіса димова,
Як Божий гнів, на храми.
Зійшла покара із небес
На москалів за вчинки,
Що спонукали світ увесь
Здійснить переоцінку
Охоплена місцями, -
Лягла завіса димова,
Як Божий гнів, на храми.
Зійшла покара із небес
На москалів за вчинки,
Що спонукали світ увесь
Здійснить переоцінку
2026.06.19
06:21
Жвріє вогник знеднілого сонця за містом -
встигну іще присмалити цигарку думок.
Вітер лабає на кабелях пісню джазисту,
свінг одтанцьовує - скок- йому все - перескок.
Не поспішаю сьогодні. Запаривши м'яти,
ковзаю поглядом з лоджії -з лету птахів.
встигну іще присмалити цигарку думок.
Вітер лабає на кабелях пісню джазисту,
свінг одтанцьовує - скок- йому все - перескок.
Не поспішаю сьогодні. Запаривши м'яти,
ковзаю поглядом з лоджії -з лету птахів.
2026.06.19
06:18
Коли облітала акація біла
і падав додолу обпечений цвіт,
я невиліковно любов'ю хворіла,
бо ліків від неї не вигадав світ.
Світилися очі небесним опалом,
шалено у грудях вистукував пульс.
Та Єва в мені крізь віки воскресала
і падав додолу обпечений цвіт,
я невиліковно любов'ю хворіла,
бо ліків від неї не вигадав світ.
Світилися очі небесним опалом,
шалено у грудях вистукував пульс.
Та Єва в мені крізь віки воскресала
2026.06.18
22:09
Танець у піску на морі ]
Атож, ось і ми, а точніш, ось і я, сам-один
Видимі речі, які були спільними, о давніше
Пам’ять розтягується, я вражений, чому би ні
Бо це був прегарний час, я сміявся
Часи змінилися, недосяжна ти, я не можу скаржитись
Були
Атож, ось і ми, а точніш, ось і я, сам-один
Видимі речі, які були спільними, о давніше
Пам’ять розтягується, я вражений, чому би ні
Бо це був прегарний час, я сміявся
Часи змінилися, недосяжна ти, я не можу скаржитись
Були
2026.06.18
20:12
Коли війна закінчилась, москалі завзято
Узялись про перемоги книжечки писати.
Тонни книжок написали про Московську битву,
Як їм удалося вперше ворога розбити,
Сталінградську, Курську, звісно, про взяття Берліна,
Як поставили фашистів вони на коліна.
Узялись про перемоги книжечки писати.
Тонни книжок написали про Московську битву,
Як їм удалося вперше ворога розбити,
Сталінградську, Курську, звісно, про взяття Берліна,
Як поставили фашистів вони на коліна.
2026.06.18
20:04
Війни невигойні стигмати.
Печаль Арахна тче і тче.
Виходить на узвишшя Мати
І руку прикладає до очей.
Кого там надивляє, – не питайте.
Про те в нас знають навіть малюки...
...Війни невигойні стигмати,
Невжеж ви оселились навіки?
Печаль Арахна тче і тче.
Виходить на узвишшя Мати
І руку прикладає до очей.
Кого там надивляє, – не питайте.
Про те в нас знають навіть малюки...
...Війни невигойні стигмати,
Невжеж ви оселились навіки?
2026.06.18
14:21
Лютує сіре небо грозове.
Живуть під ним приборкані міщани.
Безпосередність малюка Жерве
Зустрілася з підступністю Вальжана.
Знов заглушають Божу благодать
Реальності приземлені куплети.
Нічого не змінилося. Дзвенять
Живуть під ним приборкані міщани.
Безпосередність малюка Жерве
Зустрілася з підступністю Вальжана.
Знов заглушають Божу благодать
Реальності приземлені куплети.
Нічого не змінилося. Дзвенять
2026.06.18
12:57
Ми зійшлися, щоб множився рід,
Щоб зростав український нарід,
Та життя скерувало не так -
Ми злучали котів і собак.
Бо найперше цінує наш рід
Непоганий стабільний дохід,
А як треба продовжити рід -
Щоб зростав український нарід,
Та життя скерувало не так -
Ми злучали котів і собак.
Бо найперше цінує наш рід
Непоганий стабільний дохід,
А як треба продовжити рід -
2026.06.18
11:59
А кого я знайду на забутій стежині?
Може, Будду, а може, в лахмітті Христа.
Чи Конфуція в давній, старій одежині.
Ця стежина - пролог до нового хреста.
На зарослій і вкритій снігами стежині
Відшукаю забуті, затихлі слова,
Що сховались колись у зел
Може, Будду, а може, в лахмітті Христа.
Чи Конфуція в давній, старій одежині.
Ця стежина - пролог до нового хреста.
На зарослій і вкритій снігами стежині
Відшукаю забуті, затихлі слова,
Що сховались колись у зел
2026.06.18
10:15
Кінець! Я все колишнє перезрів.
Кольт у руці не виправить мій нрав,
та крапку покладе тому, як жив,
нехай і з тим, за що усе б віддав.
Моя душа неначе за дверми,
в яких немає клямки вороття
аби не повернути до юрми,
Кольт у руці не виправить мій нрав,
та крапку покладе тому, як жив,
нехай і з тим, за що усе б віддав.
Моя душа неначе за дверми,
в яких немає клямки вороття
аби не повернути до юрми,
2026.06.18
08:09
Вовк почув від Лиса вість,
Що разів, напевно, шість
У саду з'являвся гість,
Що кору і зелень їсть,
І від саду аж до гаю
Непокареним петляє,
Бо, не маючи утоми,
Відточив отак прийоми
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Що разів, напевно, шість
У саду з'являвся гість,
Що кору і зелень їсть,
І від саду аж до гаю
Непокареним петляє,
Бо, не маючи утоми,
Відточив отак прийоми
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Величко Анастасія (2000) /
Проза
Міф про Любов
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Міф про Любов
Міліони років назад, коли весь світ був величезним океаном, на Олімпі оселився Юпітер. Він був богом грому та блискавок, найшанованішим серед інших олімпійців. Юпітер весь час намагався створити світ на землі. Щодня дбав про вчасні опади та посухи, опікувався новими видами рослин, рівняв поверхні, але і будував гори, щоб злегкістю можна було потрапити богам-виконавцям на маленький земний рай. Великий бог уважно слідкував, щоб кожен виконував своє діло, але якщо хтось і лінувався, то кидав у нього маленькі блискавки, які швидко повертали робітників до діла. Через довгий час Земля була готова. Це був прекрасний рай зі стиглими садами фруктів, полями квітів, блакитними оазісами та приємною погодою. Одного дня, прогулюючись по своїх нових володіннях, Юпітер здалеку побачив прекрасну жінку. Вона була настільки красивою, що на мить бог забув про все навколо. Він був зачарований вродою незнайомки, але не наважувався підійти. Натомість послав до таємничої відвідувачки богиню Фортуну, яка детально мала все взнати та доповісти Юпітеру. Бог був щасливий, адже розумів, що зовсім скоро дізнається, як позалицятися до незнайомки. Але не все було так, як про це він мріяв: Фортуні видалося дізнатися лише ім'я жінки - Діона, і вона, як виявилося, цариця над океанідами. "Так, це справжня цариця над усіма жінками, яких мені довелося бачити" - зізнався Юпітер. "Найшанованіший боже серед усіх нас, мав би ти знати, що вона закохана в одного олімпійця вже досить давно, але, як шкода, не хочу відкривати свого великого секрету" - жалісливо розповіла Фортуна. Юпітера це дуже засмутило. Цілі ночі він тільки й думав про чудесну Діону, яка б могла стати його дружиною та володаркою раю на землі. Минали дні, а Юпітер так і не наважувався підійти до океаніди. Він споглядав, як вона щовечора сідала на великий камінь посеред океану і дивилася на Олімп, в пошуках свого обранця.
Одна дня, в день народження найвеличнішого бога Юпітера, всі зібралися на Олімпі, що гарно його привітати. Це було грандіозне свято, яке відвідали усі, окрім коханої Діони. В повному сумі Бог спустився на землю, аби ще раз уважно розгледіти володіння. Він зупинився біля глибокого океану, в якому щовечора бачив царицю свого серця. "Ох, де ж ти, мила моя, в яких водах плаваєш та про кого щовечора складаєш пісні, - стиха промовив Юпітер. - Як же мені хочеться бути поруч з тобою у цю мить, люба Діоно". І тільки бог промовив ці слова, як на березі з'явилася його улюблена океаніда. Вона зустріла його у розкішному зеленому платті та промовила: " Юпітере! Чи мене ти кликав у свої обійми щойно?". "Так, прекрасна Діоно. Я щиро закоханий у твої блакитні очі, лагідне волосся, яке плавно спадає на шию, коли ти сидиш на камені, та в твоє ласкаву посмішку" - відповів олімпієць. Тоді Дона підійшла до Юпітера, ніжно взяла його за руку та відповіла, що давно вже закохана у нього, що всі її думки та погляди летять на Олімп тільки до коханого, найвизначнішого серед усіх богів. Так на світі з'явилася маленька богиня Венера - плід прекрасного кохання Юпітера та Діони.
З того дня кохання полонило світ та дало початок життя на землі. Венера і до сьогоднішніх днів допомагає людям знайти любов та створити неповторний подарунок їхніх щирих почуттів.
2018
Одна дня, в день народження найвеличнішого бога Юпітера, всі зібралися на Олімпі, що гарно його привітати. Це було грандіозне свято, яке відвідали усі, окрім коханої Діони. В повному сумі Бог спустився на землю, аби ще раз уважно розгледіти володіння. Він зупинився біля глибокого океану, в якому щовечора бачив царицю свого серця. "Ох, де ж ти, мила моя, в яких водах плаваєш та про кого щовечора складаєш пісні, - стиха промовив Юпітер. - Як же мені хочеться бути поруч з тобою у цю мить, люба Діоно". І тільки бог промовив ці слова, як на березі з'явилася його улюблена океаніда. Вона зустріла його у розкішному зеленому платті та промовила: " Юпітере! Чи мене ти кликав у свої обійми щойно?". "Так, прекрасна Діоно. Я щиро закоханий у твої блакитні очі, лагідне волосся, яке плавно спадає на шию, коли ти сидиш на камені, та в твоє ласкаву посмішку" - відповів олімпієць. Тоді Дона підійшла до Юпітера, ніжно взяла його за руку та відповіла, що давно вже закохана у нього, що всі її думки та погляди летять на Олімп тільки до коханого, найвизначнішого серед усіх богів. Так на світі з'явилася маленька богиня Венера - плід прекрасного кохання Юпітера та Діони.
З того дня кохання полонило світ та дало початок життя на землі. Венера і до сьогоднішніх днів допомагає людям знайти любов та створити неповторний подарунок їхніх щирих почуттів.
2018
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
