Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.11
23:17
Не на жарт розкис маслюк:
час пливе, а він — малюк.
Не росте вже котрий день.
Всі глузують, навіть пень.
Співчуває лиш сорока,
що сліпа на ліве око:
час пливе, а він — малюк.
Не росте вже котрий день.
Всі глузують, навіть пень.
Співчуває лиш сорока,
що сліпа на ліве око:
2026.10.11
22:15
часу дрібязок все що лишилося
змарнувати його нарешті
ми зійшлися і розійшлися ми
в розподіленій цій мережі
всяк за своїми снами і віршами
небажаннями снів і віршів
недовірив і недовірився
недорадив
змарнувати його нарешті
ми зійшлися і розійшлися ми
в розподіленій цій мережі
всяк за своїми снами і віршами
небажаннями снів і віршів
недовірив і недовірився
недорадив
2026.10.11
18:04
Про що ж він думав? Той, що уславився розбоєм,
Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
***
Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
Хто, як і він, сокирою й хрестом
На дружбу спокушав далекі од
Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
***
Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
Хто, як і він, сокирою й хрестом
На дружбу спокушав далекі од
2026.10.11
16:56
Ще з часів радянської влади у літературному колі поетами вважалися тільки ті, хто був членом спілки письменників. З моїх пошуків я зрозумів, що Володимир Мацуцький не є членом спілки, а ви називаєте його поетом. Може це ваша особиста думка?
Ні, це не о
2026.10.11
16:33
Господи! Як зимно! Як же зимно!
Мій малий осінній острівець
Перетворює на крик нестримний
Сповідь недолюблених сердець.
Спомин золотавою стезею
Йде та озирається назад.
Зрадники, ханжі та фарисеї
Мій малий осінній острівець
Перетворює на крик нестримний
Сповідь недолюблених сердець.
Спомин золотавою стезею
Йде та озирається назад.
Зрадники, ханжі та фарисеї
2026.10.11
15:33
Дрімай, дрімай, - шепоче в'ялий вітер,
Скотившись із німіючих ланів,
Шипшині, що взялась палахкотіти
Червонопристрасно, й не ясно, що на ній:
Чи ягоди, чи запізнілі квіти,
Чи розсипи коралові на дні
Мілкого яру, де присіло літо
На схил півден
Скотившись із німіючих ланів,
Шипшині, що взялась палахкотіти
Червонопристрасно, й не ясно, що на ній:
Чи ягоди, чи запізнілі квіти,
Чи розсипи коралові на дні
Мілкого яру, де присіло літо
На схил півден
2026.10.11
12:30
Вже кілька днів гриміло десь на сході
І виднокіл щоночі весь палав.
Максим пів ночі взагалі не спав,
Стояв, на схід дивився на городі.
Чого хотів насправді, він не знав.
Сказати чесно й німці вже дістали.
Та й москалів не надто і чекали.
Отож, пів
І виднокіл щоночі весь палав.
Максим пів ночі взагалі не спав,
Стояв, на схід дивився на городі.
Чого хотів насправді, він не знав.
Сказати чесно й німці вже дістали.
Та й москалів не надто і чекали.
Отож, пів
2026.10.11
09:42
Ліхтар негаснучий — латунь,
Ломбарду стіл — живий товариш,
Заледве в спалахах мовчун,
Дощами схований між згарищ.
Латаття жовте, чорний кмин,
Родинний герб — лиха данина
Всього, що чхає, як комин,
Ломбарду стіл — живий товариш,
Заледве в спалахах мовчун,
Дощами схований між згарищ.
Латаття жовте, чорний кмин,
Родинний герб — лиха данина
Всього, що чхає, як комин,
2026.10.11
08:34
Зазираю у очі бездонні,
Як у чорних агатах тону.
Ой, ви коні, мої вірні коні,
Вам відкрию свою таїну.
Що кохаю звабливу циганку,
Та не знаю, чи любить мене?
То веселкою світиться зранку,
А то вітром в степу промайне.
Як у чорних агатах тону.
Ой, ви коні, мої вірні коні,
Вам відкрию свою таїну.
Що кохаю звабливу циганку,
Та не знаю, чи любить мене?
То веселкою світиться зранку,
А то вітром в степу промайне.
2026.10.11
07:16
Сталось так, як сталось,
Сталось так, як є, -
Те, що відлунало
Спати не дає.
Де отой звукопис,
Що два серця грів, -
Залишився попіл
Від гарячих слів.
Сталось так, як є, -
Те, що відлунало
Спати не дає.
Де отой звукопис,
Що два серця грів, -
Залишився попіл
Від гарячих слів.
2026.10.11
00:18
На вакації до Печеніжина
Позбирались дівчата розніжені.
Кожній з них догоджай,
Хлопа в ліжко давай –
Та пішли вони із Печеніжина.
В політичних структурах Одеси
Просувають чужі інтереси
Позбирались дівчата розніжені.
Кожній з них догоджай,
Хлопа в ліжко давай –
Та пішли вони із Печеніжина.
В політичних структурах Одеси
Просувають чужі інтереси
2026.10.10
19:17
Не спитала любов, не спитала,
так, зненацька, у серце ввійшла:
хоч без слів,
але піснею стала,
хоч без квітів,
але зацвіла.
2011
так, зненацька, у серце ввійшла:
хоч без слів,
але піснею стала,
хоч без квітів,
але зацвіла.
2011
2026.10.10
16:37
Хризантеми запалюють осінь:
Жменьки сонця на зимному ґрунті.
Як їм затишно в дружньому гурті!
Невисокі, деінде і рослі.
Не лякають їх ночі холодні,
Подих вогкого трепету вітру.
Оживляють собою палітру
Жменьки сонця на зимному ґрунті.
Як їм затишно в дружньому гурті!
Невисокі, деінде і рослі.
Не лякають їх ночі холодні,
Подих вогкого трепету вітру.
Оживляють собою палітру
2026.10.10
16:03
Дивлюсь я на колишню повінь,
Що стала привидом і сном,
Де чатовий лиш місяць повня
Киває ввічливо чолом.
На місці повені болото,
Сухі багнети комишів.
На березі дружина Лота
Що стала привидом і сном,
Де чатовий лиш місяць повня
Киває ввічливо чолом.
На місці повені болото,
Сухі багнети комишів.
На березі дружина Лота
2026.10.10
12:30
Всі часто поспішають та дарма,
Бо часу завжди мало чи нема .
Постійно не встигаєм вічно ми,
А хочеться спинити гарну мить.
Бо день, як м’ячик, просто скік та скік.
Біжиш за ним, а він уже утік.
Зупинишся, оглянешся, а там…
Бо часу завжди мало чи нема .
Постійно не встигаєм вічно ми,
А хочеться спинити гарну мить.
Бо день, як м’ячик, просто скік та скік.
Біжиш за ним, а він уже утік.
Зупинишся, оглянешся, а там…
2026.10.10
12:23
безперечно святково
і пристрасно
хоч би навіть через утому
підноситься географічне
топонімічне тобто
при своїй винятковій митниці
пан матвій звісний
всім вам відомий
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і пристрасно
хоч би навіть через утому
підноситься географічне
топонімічне тобто
при своїй винятковій митниці
пан матвій звісний
всім вам відомий
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сонце Місяць /
Проза
ноумен
На околиці периферійного міста Д., на теренах малогабаритної квартири скраю останнього поверху панельного будинку, на стереотипному залізному ліжку із пружинною сіткою, пересічний ґендер И. снить або, вірніше, марить, начеб його переслідують (монстри), яких він не може бачити явно, усе ж, так само як інші, хто марить подібні нехай таки інші сни, він усвідомлює, що він є переслідуваним, одночасно, за лаштунками цього усвідомлення, чаїться переконання, що все відбувається вві сні, пойнятому переживаннями нагальними, а якщо б (монстри) все ж колись матеріалізувалися, щоби настигнуть його, тоді він мусить прокинутися із кошмарів, єдине, що наразі И. не має вільної навіть хвилини задля спекулятивних розважень щодо. Духи всечасно голодні, така аксіома, й водночас такий саме лейтмотив жаху теперішнього, який спричиняє безрадне усвідомлення постійно неявного прийдешнього (монстри), містично зневіряючись збезлюділими передмістями, не суціль подібними на звичні, проте, не заглиблюючись в парадокси знаття із подвійним дном, И. не має жодного сумніву, що він перебуває саме в тих, достоту звісних параметрах, переслідуваний безпросвітно. Відсутність міських пекельних шумів, що звичай страшенно дратують, нерідко висаджуючи їй-бо до проявів афективних, ніяк не заморочує И., а чи він узагалі зважає на відсутність таких подразнень, питання риторичного мабуть розряду. Погодні обставини, мимохіть фокусовані його зором, представляються відповіднішими до міжсезоння, осіннього, не то зимового, за відтінками буро-сірими, палітри всихаючої твані з аналогічними контрастами, під геть невиразним небом понад перелатані ветхі дахівки, з-під яких будинкові фасади зловісні—обшарпані, ледь не злоякісно. Спогади, що певно мали би правити за орієнтири в тій блуканині, містять чимало подробиць щодо ідентифікації всяких тривіалій, прикладом, здавна розкопаних канав із іржавими трубами в них, бетонних стовпів, трохи оздоблених півзітлілим паперовим лахміттям, старих дощаних парканів, гнилих зісподу, а нагорі з кривою колючого дроту, невизначеного псевдобрунатного кольору, який при наявному світлі ввижається практично чорним. Покручені, вузлуваті дерева, з їхньою шерехкою, хаотично полусканою шкірою, слідами вапняних побілок давніших часів, й самі нагадують химерних комашок, що зачаїлися десь під корою, замерлі синхронно в анабіозному безчасі під небом зачарованим, обернувшись на монотонність декорації до узбіччя доріг нескінченних. Як по тих узбіччях, прозова очевидність, жодного разу не пострічати нічого вартісного бодай прикметного, хіба відцвілий мотлох, перетлілі одежні ганчірки, витрухаюча деревина, просякнутий брудом поліетилен, паскудні органічні залишки, своїм походженням нецікаві навідсіч, тьмаве каміння, нерегулярний сміттєкрам, самоцінний неквапний розпад, що ніби проповідує думку про вічність, котрій одній либонь під силу стравити що завгодно, переглядаючи всі ймовірності сновидінь, скільки не було б імовірних вертань їхніх. Якби ж то И. ще розумів, куди його звіює жахом всепоглинаючим, тут головне не спинятися, оскільки не сховатись ніде, та й не існує правдивого сховку, тільки макабричні відстані, що треба здолати й чим хуткіш. Надовкіл самі контури, овиди, румовища безпотребного світу, заскочені на довільних стадіях збою миттєвості, побіжно-брутальні, не варті жодної уваги, ніби всюди лиш те, що притаманно драпувалося черговою тінню, самі ж тіні неодмінно десь-інде. И. проминає вищезазначене поспіхом, аніде не сягнувши супокою, все зауваживши без особливо інтересу, проз ескізи одноманітно примарні, серпанком слабко позірним, лине чи біжить, не відчуваючи ґрунту, все далі й далі, все кудись ще, на сторону прокидання, поки не припиниться переслідування, яке вилучиться зі спогаду воднораз із явою конкретики чуттів тілесного-тлінного, сповідаючих тутешність, що переважно осмислюється як подолання інерції, замісу імпульсів, натхнень, суєти, очікування, втоми, агонії тощо; з іншого боку, в оцій обжитій неначе тутешності жоден насправді не відає, за шо оттак-от із ним, чого це із ним саме, позаяк відвертих, прямих відповідей не найдено, атож, придумай собі годящу версію, підбери придуманий кимсь іще варіант до смаку, чи просто дай спокій, викинувши дурню з голови
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ноумен
На околиці периферійного міста Д., на теренах малогабаритної квартири скраю останнього поверху панельного будинку, на стереотипному залізному ліжку із пружинною сіткою, пересічний ґендер И. снить або, вірніше, марить, начеб його переслідують (монстри), яких він не може бачити явно, усе ж, так само як інші, хто марить подібні нехай таки інші сни, він усвідомлює, що він є переслідуваним, одночасно, за лаштунками цього усвідомлення, чаїться переконання, що все відбувається вві сні, пойнятому переживаннями нагальними, а якщо б (монстри) все ж колись матеріалізувалися, щоби настигнуть його, тоді він мусить прокинутися із кошмарів, єдине, що наразі И. не має вільної навіть хвилини задля спекулятивних розважень щодо. Духи всечасно голодні, така аксіома, й водночас такий саме лейтмотив жаху теперішнього, який спричиняє безрадне усвідомлення постійно неявного прийдешнього (монстри), містично зневіряючись збезлюділими передмістями, не суціль подібними на звичні, проте, не заглиблюючись в парадокси знаття із подвійним дном, И. не має жодного сумніву, що він перебуває саме в тих, достоту звісних параметрах, переслідуваний безпросвітно. Відсутність міських пекельних шумів, що звичай страшенно дратують, нерідко висаджуючи їй-бо до проявів афективних, ніяк не заморочує И., а чи він узагалі зважає на відсутність таких подразнень, питання риторичного мабуть розряду. Погодні обставини, мимохіть фокусовані його зором, представляються відповіднішими до міжсезоння, осіннього, не то зимового, за відтінками буро-сірими, палітри всихаючої твані з аналогічними контрастами, під геть невиразним небом понад перелатані ветхі дахівки, з-під яких будинкові фасади зловісні—обшарпані, ледь не злоякісно. Спогади, що певно мали би правити за орієнтири в тій блуканині, містять чимало подробиць щодо ідентифікації всяких тривіалій, прикладом, здавна розкопаних канав із іржавими трубами в них, бетонних стовпів, трохи оздоблених півзітлілим паперовим лахміттям, старих дощаних парканів, гнилих зісподу, а нагорі з кривою колючого дроту, невизначеного псевдобрунатного кольору, який при наявному світлі ввижається практично чорним. Покручені, вузлуваті дерева, з їхньою шерехкою, хаотично полусканою шкірою, слідами вапняних побілок давніших часів, й самі нагадують химерних комашок, що зачаїлися десь під корою, замерлі синхронно в анабіозному безчасі під небом зачарованим, обернувшись на монотонність декорації до узбіччя доріг нескінченних. Як по тих узбіччях, прозова очевидність, жодного разу не пострічати нічого вартісного бодай прикметного, хіба відцвілий мотлох, перетлілі одежні ганчірки, витрухаюча деревина, просякнутий брудом поліетилен, паскудні органічні залишки, своїм походженням нецікаві навідсіч, тьмаве каміння, нерегулярний сміттєкрам, самоцінний неквапний розпад, що ніби проповідує думку про вічність, котрій одній либонь під силу стравити що завгодно, переглядаючи всі ймовірності сновидінь, скільки не було б імовірних вертань їхніх. Якби ж то И. ще розумів, куди його звіює жахом всепоглинаючим, тут головне не спинятися, оскільки не сховатись ніде, та й не існує правдивого сховку, тільки макабричні відстані, що треба здолати й чим хуткіш. Надовкіл самі контури, овиди, румовища безпотребного світу, заскочені на довільних стадіях збою миттєвості, побіжно-брутальні, не варті жодної уваги, ніби всюди лиш те, що притаманно драпувалося черговою тінню, самі ж тіні неодмінно десь-інде. И. проминає вищезазначене поспіхом, аніде не сягнувши супокою, все зауваживши без особливо інтересу, проз ескізи одноманітно примарні, серпанком слабко позірним, лине чи біжить, не відчуваючи ґрунту, все далі й далі, все кудись ще, на сторону прокидання, поки не припиниться переслідування, яке вилучиться зі спогаду воднораз із явою конкретики чуттів тілесного-тлінного, сповідаючих тутешність, що переважно осмислюється як подолання інерції, замісу імпульсів, натхнень, суєти, очікування, втоми, агонії тощо; з іншого боку, в оцій обжитій неначе тутешності жоден насправді не відає, за шо оттак-от із ним, чого це із ним саме, позаяк відвертих, прямих відповідей не найдено, атож, придумай собі годящу версію, підбери придуманий кимсь іще варіант до смаку, чи просто дай спокій, викинувши дурню з голови
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
