Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.13
20:00
І
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
2026.03.13
19:57
За Росією, навіки втраченою,
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
2026.03.13
19:40
Хто ти, жінко? Яка ти, квітко?
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
2026.03.13
19:39
Поворожу на чистих сторінках
сліпучо білих - білим і на біло...
Зіллю свій жаль і все, що наболіло -
хай чистість та вбере і біль, і страх...
На білім болю пам'ять настою,
зіп'ю лиш раз і виллю, щоб забути...
Так розірву прокляття чорні пута,
сліпучо білих - білим і на біло...
Зіллю свій жаль і все, що наболіло -
хай чистість та вбере і біль, і страх...
На білім болю пам'ять настою,
зіп'ю лиш раз і виллю, щоб забути...
Так розірву прокляття чорні пута,
2026.03.13
11:42
Не віриться, що перше серпня
До нас навшпиньках підійшло,
Встромивши вістря прямо в серце,
Нахмуривши сумне чоло.
Воно прийшло, як піхотинець
Крізь огорожі та рови.
Воно пропхалось попідтинню
До нас навшпиньках підійшло,
Встромивши вістря прямо в серце,
Нахмуривши сумне чоло.
Воно прийшло, як піхотинець
Крізь огорожі та рови.
Воно пропхалось попідтинню
2026.03.13
11:36
Щоденно поїзди гудками плакали,
Коли везли вигнанців по землі,
Котра пахтіла кров'ю вурдалакові,
Що жадібно від галасу хмелів.
Хватав жінок, дітей, і люто бавився,
Незнаний звір залісенських боліт,
Гонимий і жадобою і заздрістю
Коли везли вигнанців по землі,
Котра пахтіла кров'ю вурдалакові,
Що жадібно від галасу хмелів.
Хватав жінок, дітей, і люто бавився,
Незнаний звір залісенських боліт,
Гонимий і жадобою і заздрістю
2026.03.13
05:57
Пересохли джерела натхнення
І озер задоволень нема, -
Маячить за плечима у мене
Без ніяких здобутків сума.
Повисає, мов прапор поразки,
Мов безсилля і слабкості знак, -
Мов закінчення доброї казки,
Яке щойно дошкрябав сяк-так...
І озер задоволень нема, -
Маячить за плечима у мене
Без ніяких здобутків сума.
Повисає, мов прапор поразки,
Мов безсилля і слабкості знак, -
Мов закінчення доброї казки,
Яке щойно дошкрябав сяк-так...
2026.03.13
05:08
Осипався із підборіддя мій грим
Занурю печалі у віскі & джин
Приборкувач занапастив свій батіг
І леви замовкли і тигри притихли
Ла-ла-ла-ла-ла-ла-ей
О вип’єм усі адже клоун помер
Занурю печалі у віскі & джин
Приборкувач занапастив свій батіг
І леви замовкли і тигри притихли
Ла-ла-ла-ла-ла-ла-ей
О вип’єм усі адже клоун помер
2026.03.12
23:33
Зимова соната лунає красиво,
Сніжинки легенькі пошиють серпанок.
Казкова новела лягає курсивом -
Краплинки надії прикрасять світанок.
Октави небесні співають блакиттю,
Стражденні рядочки запахли зимою.
Ласкаво засяють минулі століття,
Сніжинки легенькі пошиють серпанок.
Казкова новела лягає курсивом -
Краплинки надії прикрасять світанок.
Октави небесні співають блакиттю,
Стражденні рядочки запахли зимою.
Ласкаво засяють минулі століття,
2026.03.12
22:48
Себе, коханого, люби,
Люби шалено й емоційно.
Ти найдорожчий і безцінний
Серед безликої юрби.
Себе, коханого, люби,
Не припиняй ні на хвилину,
Нехай думки до себе линуть
Люби шалено й емоційно.
Ти найдорожчий і безцінний
Серед безликої юрби.
Себе, коханого, люби,
Не припиняй ні на хвилину,
Нехай думки до себе линуть
2026.03.12
17:24
У часи, як в Україні ще чумакували.
Ішли валки чумацькії по Дикому полю,
Випробовували часто мінливую долю,
Бо усякі небезпеки на них там чигали.
Хижаки та ще, не дай Бог, степові пожежі,
Від яких порятуватись було неможливо.
Чи то в балці налетить
Ішли валки чумацькії по Дикому полю,
Випробовували часто мінливую долю,
Бо усякі небезпеки на них там чигали.
Хижаки та ще, не дай Бог, степові пожежі,
Від яких порятуватись було неможливо.
Чи то в балці налетить
2026.03.12
17:01
І
Знищує совкове покоління
бог війни, але цупке коріння
пріє – не пани, і не раби,
а розтерте жорнами судьби
і не пересіяне насіння
під орала іншої доби.
Ера воєн вирушає далі,
Знищує совкове покоління
бог війни, але цупке коріння
пріє – не пани, і не раби,
а розтерте жорнами судьби
і не пересіяне насіння
під орала іншої доби.
Ера воєн вирушає далі,
2026.03.12
15:16
Я чув, що скоро весняна відлига
Розтопить лід прозоро-кришталевий...
І дійсно! Тануть вже баби зі снігу...
Та серед них немає королеви.
Усупереч весні у серці зимно.
Куди не подивлюсь - нема нікого.
О, руйнівна фантазіє нестримна!
Розтопить лід прозоро-кришталевий...
І дійсно! Тануть вже баби зі снігу...
Та серед них немає королеви.
Усупереч весні у серці зимно.
Куди не подивлюсь - нема нікого.
О, руйнівна фантазіє нестримна!
2026.03.12
11:36
Зло, не покаране належне за життя,
Спроможне мстити навіть з того світу.
В далекому минулім Ірод,
В нашу епоху біснуватий Гітлер
Керує помислами всіма із того світу
Пройдисвітів сьогоднішніх безпросвітних,
Готових на будь-яке зло, навіть на яде
Спроможне мстити навіть з того світу.
В далекому минулім Ірод,
В нашу епоху біснуватий Гітлер
Керує помислами всіма із того світу
Пройдисвітів сьогоднішніх безпросвітних,
Готових на будь-яке зло, навіть на яде
2026.03.12
11:08
Подорожній іде
невідомо куди, він продирається
крізь ніч. Його ніхто
не чекає. Його вічним посохом
стала самотність,
а вічним другом - покинутість.
До кого він постукає у двері?
До відчаю, зневіри?
невідомо куди, він продирається
крізь ніч. Його ніхто
не чекає. Його вічним посохом
стала самотність,
а вічним другом - покинутість.
До кого він постукає у двері?
До відчаю, зневіри?
2026.03.12
10:43
Його музика давала натхнення майже кожному композитору європейської традиції - від Моцарта до Шенберга. Навіть рок-музиканти світового рівня Кіт Емерсон та Інгві Мальмстін вважають його своїм вчителем.
Тарас Шевченко згадував Баха у повісті «Варнак».
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тарас Шевченко згадував Баха у повісті «Варнак».
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сонце Місяць /
Проза
ноумен
На околиці периферійного міста Д., на теренах малогабаритної квартири скраю останнього поверху панельного будинку, на стереотипному залізному ліжку із пружинною сіткою, пересічний ґендер И. снить або, вірніше, марить, начеб його переслідують (монстри), яких він не може бачити явно, усе ж, так само як інші, хто марить подібні нехай таки інші сни, він усвідомлює, що він є переслідуваним, одночасно, за лаштунками цього усвідомлення, чаїться переконання, що все відбувається вві сні, пойнятому переживаннями нагальними, а якщо б (монстри) все ж колись матеріалізувалися, щоби настигнуть його, тоді він мусить прокинутися із кошмарів, єдине, що наразі И. не має вільної навіть хвилини задля спекулятивних розважень щодо. Духи всечасно голодні, така аксіома, й водночас такий саме лейтмотив жаху теперішнього, який спричиняє безрадне усвідомлення постійно неявного прийдешнього (монстри), містично зневіряючись збезлюділими передмістями, не суціль подібними на звичні, проте, не заглиблюючись в парадокси знаття із подвійним дном, И. не має жодного сумніву, що він перебуває саме в тих, достоту звісних параметрах, переслідуваний безпросвітно. Відсутність міських пекельних шумів, що звичай страшенно дратують, нерідко висаджуючи їй-бо до проявів афективних, ніяк не заморочує И., а чи він узагалі зважає на відсутність таких подразнень, питання риторичного мабуть розряду. Погодні обставини, мимохіть фокусовані його зором, представляються відповіднішими до міжсезоння, осіннього, не то зимового, за відтінками буро-сірими, палітри всихаючої твані з аналогічними контрастами, під геть невиразним небом понад перелатані ветхі дахівки, з-під яких будинкові фасади зловісні—обшарпані, ледь не злоякісно. Спогади, що певно мали би правити за орієнтири в тій блуканині, містять чимало подробиць щодо ідентифікації всяких тривіалій, прикладом, здавна розкопаних канав із іржавими трубами в них, бетонних стовпів, трохи оздоблених півзітлілим паперовим лахміттям, старих дощаних парканів, гнилих зісподу, а нагорі з кривою колючого дроту, невизначеного псевдобрунатного кольору, який при наявному світлі ввижається практично чорним. Покручені, вузлуваті дерева, з їхньою шерехкою, хаотично полусканою шкірою, слідами вапняних побілок давніших часів, й самі нагадують химерних комашок, що зачаїлися десь під корою, замерлі синхронно в анабіозному безчасі під небом зачарованим, обернувшись на монотонність декорації до узбіччя доріг нескінченних. Як по тих узбіччях, прозова очевидність, жодного разу не пострічати нічого вартісного бодай прикметного, хіба відцвілий мотлох, перетлілі одежні ганчірки, витрухаюча деревина, просякнутий брудом поліетилен, паскудні органічні залишки, своїм походженням нецікаві навідсіч, тьмаве каміння, нерегулярний сміттєкрам, самоцінний неквапний розпад, що ніби проповідує думку про вічність, котрій одній либонь під силу стравити що завгодно, переглядаючи всі ймовірності сновидінь, скільки не було б імовірних вертань їхніх. Якби ж то И. ще розумів, куди його звіює жахом всепоглинаючим, тут головне не спинятися, оскільки не сховатись ніде, та й не існує правдивого сховку, тільки макабричні відстані, що треба здолати й чим хуткіш. Надовкіл самі контури, овиди, румовища безпотребного світу, заскочені на довільних стадіях збою миттєвості, побіжно-брутальні, не варті жодної уваги, ніби всюди лиш те, що притаманно драпувалося черговою тінню, самі ж тіні неодмінно десь-інде. И. проминає вищезазначене поспіхом, аніде не сягнувши супокою, все зауваживши без особливо інтересу, проз ескізи одноманітно примарні, серпанком слабко позірним, лине чи біжить, не відчуваючи ґрунту, все далі й далі, все кудись ще, на сторону прокидання, поки не припиниться переслідування, яке вилучиться зі спогаду воднораз із явою конкретики чуттів тілесного-тлінного, сповідаючих тутешність, що переважно осмислюється як подолання інерції, замісу імпульсів, натхнень, суєти, очікування, втоми, агонії тощо; з іншого боку, в оцій обжитій неначе тутешності жоден насправді не відає, за шо оттак-от із ним, чого це із ним саме, позаяк відвертих, прямих відповідей не найдено, атож, придумай собі годящу версію, підбери придуманий кимсь іще варіант до смаку, чи просто дай спокій, викинувши дурню з голови
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ноумен
На околиці периферійного міста Д., на теренах малогабаритної квартири скраю останнього поверху панельного будинку, на стереотипному залізному ліжку із пружинною сіткою, пересічний ґендер И. снить або, вірніше, марить, начеб його переслідують (монстри), яких він не може бачити явно, усе ж, так само як інші, хто марить подібні нехай таки інші сни, він усвідомлює, що він є переслідуваним, одночасно, за лаштунками цього усвідомлення, чаїться переконання, що все відбувається вві сні, пойнятому переживаннями нагальними, а якщо б (монстри) все ж колись матеріалізувалися, щоби настигнуть його, тоді він мусить прокинутися із кошмарів, єдине, що наразі И. не має вільної навіть хвилини задля спекулятивних розважень щодо. Духи всечасно голодні, така аксіома, й водночас такий саме лейтмотив жаху теперішнього, який спричиняє безрадне усвідомлення постійно неявного прийдешнього (монстри), містично зневіряючись збезлюділими передмістями, не суціль подібними на звичні, проте, не заглиблюючись в парадокси знаття із подвійним дном, И. не має жодного сумніву, що він перебуває саме в тих, достоту звісних параметрах, переслідуваний безпросвітно. Відсутність міських пекельних шумів, що звичай страшенно дратують, нерідко висаджуючи їй-бо до проявів афективних, ніяк не заморочує И., а чи він узагалі зважає на відсутність таких подразнень, питання риторичного мабуть розряду. Погодні обставини, мимохіть фокусовані його зором, представляються відповіднішими до міжсезоння, осіннього, не то зимового, за відтінками буро-сірими, палітри всихаючої твані з аналогічними контрастами, під геть невиразним небом понад перелатані ветхі дахівки, з-під яких будинкові фасади зловісні—обшарпані, ледь не злоякісно. Спогади, що певно мали би правити за орієнтири в тій блуканині, містять чимало подробиць щодо ідентифікації всяких тривіалій, прикладом, здавна розкопаних канав із іржавими трубами в них, бетонних стовпів, трохи оздоблених півзітлілим паперовим лахміттям, старих дощаних парканів, гнилих зісподу, а нагорі з кривою колючого дроту, невизначеного псевдобрунатного кольору, який при наявному світлі ввижається практично чорним. Покручені, вузлуваті дерева, з їхньою шерехкою, хаотично полусканою шкірою, слідами вапняних побілок давніших часів, й самі нагадують химерних комашок, що зачаїлися десь під корою, замерлі синхронно в анабіозному безчасі під небом зачарованим, обернувшись на монотонність декорації до узбіччя доріг нескінченних. Як по тих узбіччях, прозова очевидність, жодного разу не пострічати нічого вартісного бодай прикметного, хіба відцвілий мотлох, перетлілі одежні ганчірки, витрухаюча деревина, просякнутий брудом поліетилен, паскудні органічні залишки, своїм походженням нецікаві навідсіч, тьмаве каміння, нерегулярний сміттєкрам, самоцінний неквапний розпад, що ніби проповідує думку про вічність, котрій одній либонь під силу стравити що завгодно, переглядаючи всі ймовірності сновидінь, скільки не було б імовірних вертань їхніх. Якби ж то И. ще розумів, куди його звіює жахом всепоглинаючим, тут головне не спинятися, оскільки не сховатись ніде, та й не існує правдивого сховку, тільки макабричні відстані, що треба здолати й чим хуткіш. Надовкіл самі контури, овиди, румовища безпотребного світу, заскочені на довільних стадіях збою миттєвості, побіжно-брутальні, не варті жодної уваги, ніби всюди лиш те, що притаманно драпувалося черговою тінню, самі ж тіні неодмінно десь-інде. И. проминає вищезазначене поспіхом, аніде не сягнувши супокою, все зауваживши без особливо інтересу, проз ескізи одноманітно примарні, серпанком слабко позірним, лине чи біжить, не відчуваючи ґрунту, все далі й далі, все кудись ще, на сторону прокидання, поки не припиниться переслідування, яке вилучиться зі спогаду воднораз із явою конкретики чуттів тілесного-тлінного, сповідаючих тутешність, що переважно осмислюється як подолання інерції, замісу імпульсів, натхнень, суєти, очікування, втоми, агонії тощо; з іншого боку, в оцій обжитій неначе тутешності жоден насправді не відає, за шо оттак-от із ним, чого це із ним саме, позаяк відвертих, прямих відповідей не найдено, атож, придумай собі годящу версію, підбери придуманий кимсь іще варіант до смаку, чи просто дай спокій, викинувши дурню з голови
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
