Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.05
23:07
І був народ близьким до краху –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
2026.08.05
21:37
Ешелон довжелезний. «Телячі» вагони.
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
2026.08.05
16:32
Притулюся тобі до плеча, у смиренні притихну,
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
2026.08.05
13:59
Так цілий світ для тебе замалий.
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
2026.08.05
12:51
Ця оповідь – спроба зазирнути за завісу сухої історичної хроніки. Мені хотілося показати стародавню Александрію 48 року до н.е. періоду цариці Клеопатри та римського імператора Юлія Цезаря як живий організм: з її шумом порту, запахами нільського мулу, роз
2026.08.05
11:36
Тобі написала б я, милий, листа,
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.
Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.
Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
2026.08.05
09:49
мене тримали і тримають
наївні ревнощі твої
мов декадентські ледь
міщанські втім
тендітні фрукти
ледь зіпсовані із краю
не зовсім навіть
мазохізм чи фемінізм
наївні ревнощі твої
мов декадентські ледь
міщанські втім
тендітні фрукти
ледь зіпсовані із краю
не зовсім навіть
мазохізм чи фемінізм
2026.08.05
05:58
З часів обтесаних чепіг
Цей край благословен, -
Стоїть на пагорбах своїх
Мій Вишгород здавен.
З глибин століть і дотепер
Нічому не скоривсь, -
Не обвалився він униз,
А в товщу хмар встромивсь.
Цей край благословен, -
Стоїть на пагорбах своїх
Мій Вишгород здавен.
З глибин століть і дотепер
Нічому не скоривсь, -
Не обвалився він униз,
А в товщу хмар встромивсь.
2026.08.05
00:56
Змикає туго в коло Уробороса -
безвісний Архітектор снів і проявів -
і того, хто пророчить певно й голосно,
і того, хто частується напоями,
і того, хто для шляху ще не збуджений -
а збудиться колись - це точно станеться -
і, хай він мислить нині
безвісний Архітектор снів і проявів -
і того, хто пророчить певно й голосно,
і того, хто частується напоями,
і того, хто для шляху ще не збуджений -
а збудиться колись - це точно станеться -
і, хай він мислить нині
2026.08.04
21:35
Ні доказів, ні печатки —
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.
Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.
Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч
2026.08.04
20:06
У саду медово пахне втома,
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.
Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.
Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
2026.08.04
17:38
Заблукали хасиди в Путивлі.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.
Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.
Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.
2026.08.04
16:35
коли нема про що писати-
пиши хоч ні про шо,
бо головне то сам процес,
як той казав - війна фігня,
ну а маневри - головне!
та все ж,
не прагни світ змінити,
бо вже відомо всім,
пиши хоч ні про шо,
бо головне то сам процес,
як той казав - війна фігня,
ну а маневри - головне!
та все ж,
не прагни світ змінити,
бо вже відомо всім,
2026.08.04
13:01
вона сидітиме сумна
тарас чубай собі співа
і ти співаєш із чубаєм
у заворушливих тонах
серпневий ранок між атак
і серпокрили ще ганяють
у небі чистім аж до краю
літає тополиний пух
тарас чубай собі співа
і ти співаєш із чубаєм
у заворушливих тонах
серпневий ранок між атак
і серпокрили ще ганяють
у небі чистім аж до краю
літає тополиний пух
2026.08.04
13:00
Здіймусь я на пагорб величний
І хліба з росою вкушу.
Нехай мене тиша покличе
В безодню озер і дощу.
Нехай мене кличе безмовність,
Нехай мене кличе печаль,
Немов недописана повість,
І хліба з росою вкушу.
Нехай мене тиша покличе
В безодню озер і дощу.
Нехай мене кличе безмовність,
Нехай мене кличе печаль,
Немов недописана повість,
2026.08.04
10:32
Ольга Фадєєва (1906-1986)
Давно вам, друзі, всім відомо,
що днів у тижні рівно сім,
але найкращий, звісно, – сьомий,
він посміхається усім!
Бо неділя – це вітанки
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Давно вам, друзі, всім відомо,
що днів у тижні рівно сім,
але найкращий, звісно, – сьомий,
він посміхається усім!
Бо неділя – це вітанки
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сонце Місяць /
Проза
ноумен
На околиці периферійного міста Д., на теренах малогабаритної квартири скраю останнього поверху панельного будинку, на стереотипному залізному ліжку із пружинною сіткою, пересічний ґендер И. снить або, вірніше, марить, начеб його переслідують (монстри), яких він не може бачити явно, усе ж, так само як інші, хто марить подібні нехай таки інші сни, він усвідомлює, що він є переслідуваним, одночасно, за лаштунками цього усвідомлення, чаїться переконання, що все відбувається вві сні, пойнятому переживаннями нагальними, а якщо б (монстри) все ж колись матеріалізувалися, щоби настигнуть його, тоді він мусить прокинутися із кошмарів, єдине, що наразі И. не має вільної навіть хвилини задля спекулятивних розважень щодо. Духи всечасно голодні, така аксіома, й водночас такий саме лейтмотив жаху теперішнього, який спричиняє безрадне усвідомлення постійно неявного прийдешнього (монстри), містично зневіряючись збезлюділими передмістями, не суціль подібними на звичні, проте, не заглиблюючись в парадокси знаття із подвійним дном, И. не має жодного сумніву, що він перебуває саме в тих, достоту звісних параметрах, переслідуваний безпросвітно. Відсутність міських пекельних шумів, що звичай страшенно дратують, нерідко висаджуючи їй-бо до проявів афективних, ніяк не заморочує И., а чи він узагалі зважає на відсутність таких подразнень, питання риторичного мабуть розряду. Погодні обставини, мимохіть фокусовані його зором, представляються відповіднішими до міжсезоння, осіннього, не то зимового, за відтінками буро-сірими, палітри всихаючої твані з аналогічними контрастами, під геть невиразним небом понад перелатані ветхі дахівки, з-під яких будинкові фасади зловісні—обшарпані, ледь не злоякісно. Спогади, що певно мали би правити за орієнтири в тій блуканині, містять чимало подробиць щодо ідентифікації всяких тривіалій, прикладом, здавна розкопаних канав із іржавими трубами в них, бетонних стовпів, трохи оздоблених півзітлілим паперовим лахміттям, старих дощаних парканів, гнилих зісподу, а нагорі з кривою колючого дроту, невизначеного псевдобрунатного кольору, який при наявному світлі ввижається практично чорним. Покручені, вузлуваті дерева, з їхньою шерехкою, хаотично полусканою шкірою, слідами вапняних побілок давніших часів, й самі нагадують химерних комашок, що зачаїлися десь під корою, замерлі синхронно в анабіозному безчасі під небом зачарованим, обернувшись на монотонність декорації до узбіччя доріг нескінченних. Як по тих узбіччях, прозова очевидність, жодного разу не пострічати нічого вартісного бодай прикметного, хіба відцвілий мотлох, перетлілі одежні ганчірки, витрухаюча деревина, просякнутий брудом поліетилен, паскудні органічні залишки, своїм походженням нецікаві навідсіч, тьмаве каміння, нерегулярний сміттєкрам, самоцінний неквапний розпад, що ніби проповідує думку про вічність, котрій одній либонь під силу стравити що завгодно, переглядаючи всі ймовірності сновидінь, скільки не було б імовірних вертань їхніх. Якби ж то И. ще розумів, куди його звіює жахом всепоглинаючим, тут головне не спинятися, оскільки не сховатись ніде, та й не існує правдивого сховку, тільки макабричні відстані, що треба здолати й чим хуткіш. Надовкіл самі контури, овиди, румовища безпотребного світу, заскочені на довільних стадіях збою миттєвості, побіжно-брутальні, не варті жодної уваги, ніби всюди лиш те, що притаманно драпувалося черговою тінню, самі ж тіні неодмінно десь-інде. И. проминає вищезазначене поспіхом, аніде не сягнувши супокою, все зауваживши без особливо інтересу, проз ескізи одноманітно примарні, серпанком слабко позірним, лине чи біжить, не відчуваючи ґрунту, все далі й далі, все кудись ще, на сторону прокидання, поки не припиниться переслідування, яке вилучиться зі спогаду воднораз із явою конкретики чуттів тілесного-тлінного, сповідаючих тутешність, що переважно осмислюється як подолання інерції, замісу імпульсів, натхнень, суєти, очікування, втоми, агонії тощо; з іншого боку, в оцій обжитій неначе тутешності жоден насправді не відає, за шо оттак-от із ним, чого це із ним саме, позаяк відвертих, прямих відповідей не найдено, атож, придумай собі годящу версію, підбери придуманий кимсь іще варіант до смаку, чи просто дай спокій, викинувши дурню з голови
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ноумен
На околиці периферійного міста Д., на теренах малогабаритної квартири скраю останнього поверху панельного будинку, на стереотипному залізному ліжку із пружинною сіткою, пересічний ґендер И. снить або, вірніше, марить, начеб його переслідують (монстри), яких він не може бачити явно, усе ж, так само як інші, хто марить подібні нехай таки інші сни, він усвідомлює, що він є переслідуваним, одночасно, за лаштунками цього усвідомлення, чаїться переконання, що все відбувається вві сні, пойнятому переживаннями нагальними, а якщо б (монстри) все ж колись матеріалізувалися, щоби настигнуть його, тоді він мусить прокинутися із кошмарів, єдине, що наразі И. не має вільної навіть хвилини задля спекулятивних розважень щодо. Духи всечасно голодні, така аксіома, й водночас такий саме лейтмотив жаху теперішнього, який спричиняє безрадне усвідомлення постійно неявного прийдешнього (монстри), містично зневіряючись збезлюділими передмістями, не суціль подібними на звичні, проте, не заглиблюючись в парадокси знаття із подвійним дном, И. не має жодного сумніву, що він перебуває саме в тих, достоту звісних параметрах, переслідуваний безпросвітно. Відсутність міських пекельних шумів, що звичай страшенно дратують, нерідко висаджуючи їй-бо до проявів афективних, ніяк не заморочує И., а чи він узагалі зважає на відсутність таких подразнень, питання риторичного мабуть розряду. Погодні обставини, мимохіть фокусовані його зором, представляються відповіднішими до міжсезоння, осіннього, не то зимового, за відтінками буро-сірими, палітри всихаючої твані з аналогічними контрастами, під геть невиразним небом понад перелатані ветхі дахівки, з-під яких будинкові фасади зловісні—обшарпані, ледь не злоякісно. Спогади, що певно мали би правити за орієнтири в тій блуканині, містять чимало подробиць щодо ідентифікації всяких тривіалій, прикладом, здавна розкопаних канав із іржавими трубами в них, бетонних стовпів, трохи оздоблених півзітлілим паперовим лахміттям, старих дощаних парканів, гнилих зісподу, а нагорі з кривою колючого дроту, невизначеного псевдобрунатного кольору, який при наявному світлі ввижається практично чорним. Покручені, вузлуваті дерева, з їхньою шерехкою, хаотично полусканою шкірою, слідами вапняних побілок давніших часів, й самі нагадують химерних комашок, що зачаїлися десь під корою, замерлі синхронно в анабіозному безчасі під небом зачарованим, обернувшись на монотонність декорації до узбіччя доріг нескінченних. Як по тих узбіччях, прозова очевидність, жодного разу не пострічати нічого вартісного бодай прикметного, хіба відцвілий мотлох, перетлілі одежні ганчірки, витрухаюча деревина, просякнутий брудом поліетилен, паскудні органічні залишки, своїм походженням нецікаві навідсіч, тьмаве каміння, нерегулярний сміттєкрам, самоцінний неквапний розпад, що ніби проповідує думку про вічність, котрій одній либонь під силу стравити що завгодно, переглядаючи всі ймовірності сновидінь, скільки не було б імовірних вертань їхніх. Якби ж то И. ще розумів, куди його звіює жахом всепоглинаючим, тут головне не спинятися, оскільки не сховатись ніде, та й не існує правдивого сховку, тільки макабричні відстані, що треба здолати й чим хуткіш. Надовкіл самі контури, овиди, румовища безпотребного світу, заскочені на довільних стадіях збою миттєвості, побіжно-брутальні, не варті жодної уваги, ніби всюди лиш те, що притаманно драпувалося черговою тінню, самі ж тіні неодмінно десь-інде. И. проминає вищезазначене поспіхом, аніде не сягнувши супокою, все зауваживши без особливо інтересу, проз ескізи одноманітно примарні, серпанком слабко позірним, лине чи біжить, не відчуваючи ґрунту, все далі й далі, все кудись ще, на сторону прокидання, поки не припиниться переслідування, яке вилучиться зі спогаду воднораз із явою конкретики чуттів тілесного-тлінного, сповідаючих тутешність, що переважно осмислюється як подолання інерції, замісу імпульсів, натхнень, суєти, очікування, втоми, агонії тощо; з іншого боку, в оцій обжитій неначе тутешності жоден насправді не відає, за шо оттак-от із ним, чого це із ним саме, позаяк відвертих, прямих відповідей не найдено, атож, придумай собі годящу версію, підбери придуманий кимсь іще варіант до смаку, чи просто дай спокій, викинувши дурню з голови
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
