ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2019.09.16 09:51
Довбає тімницю у саднах
Щодня Аглая Саловсмак.
Волає: - Голови квадраті
У бевзів. Круглі - в розумак.

Тому я личком повновидна,
Віршата варяться в главі.
Лиш я одна пошани гідна

Ігор Деркач
2019.09.16 09:09
ІПолетіли у вирій бусли
і жура до оселі вертає.
А у нас іще – ка_ні_ку_ли:
я не чую, – немає коли,
а у тебе мене вже немає.

А життя як отой водопад
доливає літа по десятку,

Микола Соболь
2019.09.16 05:36
Стрункі берези та дуби розлогі
До неба піднялися край дороги.

Їх щиро радує і літо, і зима…
(Хоча Петровича вже сьомий рік нема).

У виснажену землю голу, лису
По пагінцю приносив їх із лісу…

Петро Скоропис
2019.09.16 02:16
Великий муж дивився у вікно,
а світ її очей кінчався краєм
тканини його грецької туніки,
яка скидалась із-за складок на
заціпле у бентезі море.
Він же
дивився у вікно і його зір
сягав такої далечі, що губи

Світлана Майя Залізняк
2019.09.15 19:37
Одне ємке слово окреслює намережане сьогодні Чорногузом. Таке миготливе, зриме слово - маячня.
Я прийняла рішення залишити сайт. Тут мені, зрілій поетці, зі стажем перебування аж 9 років, пропонувалася роль мовчазної авторки серед аматорів та кількох вит

Олександр Сушко
2019.09.15 18:18
Напишу цього разу без жартів,
Голу істину зрійте без шат.
Геніальні поети чубаті,
Сиві кучми на главах лежать.

Їм і оплески, й почестей шуби,
І осанна розчулених дів.
А у мене - лобище як бубон,

Любов Бенедишин
2019.09.15 17:12
Навіщо шипи-докори?
Що далі – і так відомо.
Тікай із мого Содому
У рідну свою Гоморру:
Оманою-баговинням,
Образами-манівцями…
Окремо – нам крок до тями.
А вкупі – нема спасіння.

Ярослав Чорногуз
2019.09.15 16:20
Пробувши понад 10 років на цьому дивовижному інтернет-ресурсі "Поетична робітня", який очолює Велимир Маньєрист ( і саме він створив тут цей неповторний світ класичної римованої романтичної поезії, де шляхетні трубадури оспівують неземну вроду прекр

Ніна Виноградська
2019.09.15 16:08
Твоя нещирість в рухах і в словах,
Неправда розмиває береги.
На острові любові – повний крах.
Човни, розбиті вщент… Киги-киги –

Сумує чайка. З розпачу кричить,
Бо змило буревієм все навкруг.
І острівець, – беззахисний вночі,

Володимир Бойко
2019.09.15 10:45
На дерев безшелесність,
Лісів безгоміння
Проливається сонця
Прощальне проміння.
На порозі у осені
Літо постане
І останнє тепло
Охолоне й розтане.

Тетяна Левицька
2019.09.15 09:10
Шумний дощ стугонить, кучерявіє, хлюпає зливно,
чорні хмари хустками сирітськими - примхи планид.
Я до тебе душею, матусю, тягнусь інстинктивно,
не знаходжу тепла, лиш свічу за впокій панахид.
Відзвенів благовіст, відчитали молитви за тризни,
пригад

Віктор Кучерук
2019.09.15 06:51
В тобі незміряно багато
Солодких крихіток надій
І ти умієш дарувати
Їх тим, хто мучиться в біді.
Чимало нас вже б стали тліном,
Якби не мовила ти: Стоп!..
І не вказала всім із тіні
До світла безліч точних троп.

Микола Соболь
2019.09.15 06:16
Тусовки модні, дискотеки…
Не спить ночами Миколаїв
Таксі «Шансон» і фонотека
Блатна на весь бульвар лунає.
Одні «одягнені» у справи,
Машини, вишукані шати…
Своїм життям живе Держава.
А хтось на схід йде. Воювати.

Сергій Губерначук
2019.09.14 19:16
В осонні вересень так радісно сурмить
у розтруби дерев, у ріг достатку,
перебирає струни верховіть
мільярдом арф осіннього початку.

Збігаються вітри з усіх-усюд
гойдати ліс у сонячній колисці,
аби приспати безперервний труд

Іван Потьомкін
2019.09.14 16:57
Заговорив по-українськи вірш Рубцова.
В моєму серці тихо так заговорив,
Немов озвався давній-давній друг,
А з ним і отроцтво озвалось.

Заговорив по-українськи вірш Рубцова
І Вологодщину, пісну на врожаї,
Врожайну на зажурну пісню,

Ігор Деркач
2019.09.14 13:42
Нема коли поглянути угору.
Та і навіщо линути у даль?
У цю суху осінньо-літню пору
у кожного своя жура-печаль.

Рушаємо із бабиного літа
у затяжні тумани і дощі,
аби були оказії зігріти
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Микола Кора
2019.09.01

Анастасія Романюк
2019.08.04

Сергій Губерначук
2019.07.07

Ярослав Філософ
2019.07.03

Віктор Сурженко
2019.06.19

Юлія Савіцька
2019.04.01

Надія Тарасюк
2019.02.03






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Сонце Місяць (1974) / Проза

 ноумен
 
На околиці периферійного міста Д., на теренах малогабаритної квартири скраю останнього поверху панельного будинку, на стереотипному залізному ліжку із пружинною сіткою, пересічний ґендер И. снить або, вірніше, марить, начеб його переслідують (монстри), яких він не може бачити явно, усе ж, так само як інші, хто марить подібні нехай таки інші сни, він усвідомлює, що він є переслідуваним, поки за лаштунками цього усвідомлення снується знаття, що все відбувається вві сні, пойнятому переживаннями нагальними, а якщо би ті (монстри) все ж колись матеріалізувалися, щоби настигнуть його, тоді він мусить нарешті прокинутися із кошмарів, єдине тільки, що наразі И. не має вільної навіть хвилини задля спекулятивних розважень щодо. Духи всечасно голодні, така аксіома, й водночас такий саме лейтмотив жаху теперішнього, який спричиняє безрадне усвідомлення постійно неявного прийдешнього (монстрів), зневіряючись містично збезлюділими передмістями, не суціль подібними на всім звичні, проте, не заглиблюючись в парадокси знаття із подвійним дном, И. не піддає сумніву, що перебуває саме в тих, достоту відомих параметрах, переслідуваний безпросвітно. Відсутність міських пекельних шумів, що звичай страшенно дратують, нерідко висаджуючи їй-бо до проявів афективних, ніяк не заморочує И., а чи він узагалі зважає на відсутність таких подразнень, це питання риторичного мабуть розряду. Погодні обставини, мимохіть фокусовані його зором, представляються відповіднішими до міжсезоння, як не осіннього, то зимового, за відтінками буро-сірими, палітри всихаючої твані з аналогічними контрастами, під невиразним небом понад перелатані ветхі дахи, з-під яких будинкові фасади обшарпані, зловісні, ледь не злоякісні. Спогади, що певно мали би правити за орієнтири в тій блуканині, містять чимало подробиць для ідентифікації всяких тривіалій, прикладом, здавна розкопаних канав із іржавими трубами в них, бетонних стовпів, трохи оздоблених півзітлілим паперовим лахміттям, старих дощаних парканів, гнилих зісподу, а нагорі з кривою колючого дроту, невизначено-брунатного кольору, який при наявному світлі ввижається практично чорним. Покручені, вузлуваті дерева, з їх шерехкою, хаотично полусканою шкірою, слідами вапняних побілок давніших часів, й самі нагадують химерних комашок, що зачаїлися десь під корою, замерлі синхронно в анабіозному безчасі під небом зачарованим, обернувшись на монотонність декорації до узбіччя доріг нескінченних. Як по тих узбіччях, прозова очевидність, жодного разу не пострічати нічого вартісного бодай прикметного, хіба відцвілий мотлох, перетлілі одежні ганчірки, витрухаюча деревина, просякнутий брудом поліетилен, паскудні органічні рештки, своїм походженням нецікаві навідсіч, тьмаве каміння, рандомний сміттєкрам, самоцінний неквапний розпад, що ніби проповідує думку про вічність, котрій одній під силу стравити що завгодно, переглядаючи всі ймовірності сновидінь, скільки не було б імовірних вертань їхніх. Якби ж то И. ще розумів, куди його звіює жахом всепоглинаючим, тут головне не спинятися, оскільки не сховатись ніде, та й не існує правдивого сховку, тільки макабричні відстані, що треба здолати й чим хуткіш. Надовкіл самі контури, овиди, румовища безпотребного світу, заскочені на довільних стадіях збою миттєвості, побіжно-брутальні, не варті жодної уваги, ніби всюди лиш те, що притаманно драпувалося черговою тінню, самі ж тіні неодмінно десь-інде. И. проминає вищезазначене поспіхом, аніде не сягнувши супокою, все зауваживши без особливо інтересу, проз ескізи одноманітно примарні, серпанком слабко позірним, лине чи біжить, не відчуваючи ґрунту, все далі й далі, все кудись ще, на сторону прокидання, поки не припиниться переслідування, яке вилучиться зі спогаду воднораз із явою конкретики чуттів тілесного-тлінного, сповідаючих тутешню реальність, що переважно осмислюєш подоланням інерції, замісу імпульсів, натхнень, суєти, очікування, втоми, агонії тощо, але, з іншого боку, в оцій обжитій неначе реальності жоден насправді не відає, за що так ось із ним, для чого йому все це, тому що відвертих, прямих відповідей не найдено, тож придумай собі годящу версію, підбери придуманий кимсь іще варіант до смаку, чи просто дай спокій нарешті, викинувши дурне з голови





 

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.


Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-01-22 02:19:53
Переглядів сторінки твору 3118
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.748
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2019.03.31 13:42
Автор у цю хвилину відсутній