ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.30
22:48
Ти була красива, наче юна Геба*,
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
2024.04.30
14:02
Перенеслись у перше травня!!!
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
2024.04.30
13:53
М-оя душа проникливо сприймає
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
2024.04.30
11:05
Ходить бісова невіра
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
2024.04.30
09:40
У розтині часу нам істини вже не знайти,
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
2024.04.30
09:33
Ти з дитинства не любиш усі ті кайдани правил.
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
2024.04.30
09:00
Росою осідає на волосся
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
2024.04.30
06:01
Так вперіщило зненацька,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
2024.04.29
23:07
Шепіт весни над містом
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.
Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.
Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
2024.04.29
13:58
Найважливіший перший крок…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
2024.04.29
12:22
Хочеш вірити в бога - вір.
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
2024.04.29
11:37
ІІ
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
2024.04.29
07:54
Черевички мені дарував кришталеві. Як мрію.
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
2024.04.29
07:50
Ось чути здалеку могутню мову лісу.
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.
Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.
Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,
2024.04.29
07:39
Ти взірець української дівчини.
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –
2024.04.29
05:28
Розкричалися ворони,
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Зайці
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Зайці
Унадилися на мій город зайці. Стрибучих вуханчиків як магнітом притягувала качаниста в кінці городу. Вони б їли її удень і вночі, якби не люди.
Уранці вздовж грядок влаштовують токовище одуди; вишукуючи черв’ячків туди-сюди бігають трясогузки та чубаті синиці; між кущиками динь і кавунів, полюючи на ропух, чалапають буслики; в арахісі та перцях сокоче зграйка куріпок, а на кинутому городі, який за два роки заріс могутнім пиріякою, звили гніздечка дві пари вівсянок. Щоранку, вчепившись чіпкими лапками у стеблину чорнобиля, вони зустрічають мене тривожним цвіканням. Я їх не чіпаю, обходжу сусідським сінокосом, на якому вже з четвертої години припнуто теличку та бичка. І вся та живність лякає зайців своїм невпинним рухом та гучними голосами.
Куцохвості спочатку харапудилися від кожного руху, галопом мчали на заливні луки, які починалися в кінці мого городу. Але поволі звикли до шерхоту, свисту, клекоту і тупотіння живих істот поруч із собою, оскільки їх ніхто не чіпав. А зверху, кружляючи ген під хмарами, дивляться на це живе царство хижі очі пари яструбів. Їх бачать ластівки і тому тривожно свистять, попереджуючи своїх братів і сестер про небезпеку.
І тільки присутність людей полохає зайців. Ще здалеку побачив трьох косооких, які гуртом гризли одну капустину. Тихенько підкрадаюся, часто зупиняючись, ось уже навис над ближнім зайцем, розпазурив пальці аби вхопити за вуха, аж тут бац – куці мене побачили і як рвонуть навтьоки аж гай зашумів!
Повтікали одуди та лелеки, куріпки здійнялися легенькою хмаркою і відлетіли на безпечну відстань. А от сусідський бичок навпаки – наставив ріжки і гребе ратицями. Якби не ланцюг – зірвався би і помчав до мене. Але я знаю як його заспокоїти: у кошику, з яким я прийшов на поле, лежить з десяток яблук. Зачувши їх запах і теличка, і бичок вимогливо мукнули.
«Знаю, що любите» - подумав я. «Зараз дам». Підхожу до тваринок і починаю їх годувати.
Похрумавши яблука, вони тягнуться до мене мокрими носами, знову мукають, кумедно крутять хвостами. Трохи почухавши їхні лоби задля власного задоволення чимчикую до загризеної насмерть капустини.
Толку з неї вже ніякої, тож хай стирчить,- сьогодні увечері або завтра уранці вухані навідаються знову, можливо закінчать те, що почали.
Але не все так просто: як правило, зайці не повертаються до тієї самої капустини, а уподобують нову. Тож до кінця сезону урожай може бути переполовинено або зіпсовано взагалі. Моя дружина каже: « Хай їдять, на всіх вистачить». І я так думаю: сім років мак не родив і ніхто не вмер. Так і з цією капустою.
Хутенько насмикав зеленого пір’я цибулі, видовбав кілька редисок, нарвав кропу і спустився левадою униз аж до луків поглянути чи пора вже косити траву. Таки пора, бо мишій вже виріс вище коліна, а конюшина вище щиколотки. Якщо підросте ще – коса буде застрягати в пучках трави і косовиця стане удесятеро важчою. Отже,- завтра уранці за роботу.
А ще обабіч городу зацвіли кульбаби. Вибачайте, дорогесенькі, але і вас викошу, бо насієтеся потім, що не встигатиму сапати. Повертаючись назад, поворушив скирту з компостом, поправив тички для огірків, які де-не-де трохи роз'їхалися і сів на стільчика, який лежав у борозні, біля грядок з морквою.
Морков'яна муха не відклала личинок у стовбурці, бо устиг її побризкати настоєм полину вчасно, тож урожай цієї культури мусить бути хорошим. Одна халепа: потрібно регулярно прополювати. Годину сидіти у позі зю ще можу, а потім дуже болить спина. Коли дискомфорт стає відчутним – встаю. Що не встиг сьогодні – закінчу завтра. Або дружину запущу – вона у мене моторна. Тільки треба чимось задобрити перш ніж просити. Бо скаже : «Ти три грядки моркви не можеш виполоти, а в мене десять грядок цибулі на руках. І стільки ж часнику з буряком».
День пройшов у звичайних житейських клопотах. Увечері, потомлені, миттєво засинаємо, навіть не націлувавшись для годиться.
А уранці хапаю косу та мантачку і, взувши гумові чоботи аби не намочити холодною росою ноги, знову чимчикую на город.
Ніхто мене не зустрічає: немає куріпок, лелек та одудів, не видно вівсянок. Корівок теж іще не вивели на пашу. А в моїй капусті лежать два мертвих зайці: їхні шиї передущено тонкими сталевими тросиками з яких зроблені петлі для ловитви. Одним кінцем кожну линву прив’язано до металевого кілка, яким зазвичай утримують худобу на паші, тож вирватися вуханям не вдалося б ніколи.
Я знаю хто це зробив, людина професійно полює на живність і винищує усе, до чого дотягнуться її руки. Мисливський пес та рушниця з оптикою не залишають шансів жодній тварині ні в лісі, ні на лузі. А тепер ще ось це: капкани та петлі на людських городах.
Беру мішка, якого взяв із собою аби накосити трохи жита курам і рушаю росянистими слідами мисливця, які зосталися на траві ще звечора вздовж сусідських городів.
Ось і в Чикилдихи лежить задушений заєць, ще через десяток городів, у Мотрі, надибую на лисицю. Поки дійшов до протилежного кінця поля з городами знайшов ще дві мертві тварини. Повиймав усі металічні кілки, змотав петлі, і вийняв забитих тварин. Все те склав у мішок і рушив до села.
Додому не пішов, оскільки дружина здійняла би галас і побігла би сваритися до гицеля. Не любить вона страшенно мисливців, каже « Ми наче печерні люди – невже мало того що на фермах вирощуємо? Обов'язково треба усе живе довкола повбивати і в рота скласти?»
Віддав зайців та лисицю бабі Марії. У неї пенсія мінімальна, дітей немає, бідує страшно. Для неї ця живність справді буде манною з неба, а не забавкою. А залізні кілки віддав бабі Степаниді, ми з дружиною у неї молоко беремо.
За годину вернувся на поле, підняв кинуту у траві косу та взявся до роботи. Сонце, що зійшло, вигулькнуло на кілька хвилин з-за хмари і знову сховалося в суцільному сірому покрові. Припарювало, отже буде дощ. Перші краплі вже зривалися з неба і шурхотіли у свіжоскошеній траві.
Я озирнувся і побачив, що мій сусіда-мисливець суне в мою сторону з трьома псами на поводках, які винюхували сліди того, хто покрав їхню здобич. «Невже упіймають?» - майнуло в голові.
«Ні!» - громом відповіло небо і з чорної хмари упала густа враннішня злива.
29.01.2019р.
Уранці вздовж грядок влаштовують токовище одуди; вишукуючи черв’ячків туди-сюди бігають трясогузки та чубаті синиці; між кущиками динь і кавунів, полюючи на ропух, чалапають буслики; в арахісі та перцях сокоче зграйка куріпок, а на кинутому городі, який за два роки заріс могутнім пиріякою, звили гніздечка дві пари вівсянок. Щоранку, вчепившись чіпкими лапками у стеблину чорнобиля, вони зустрічають мене тривожним цвіканням. Я їх не чіпаю, обходжу сусідським сінокосом, на якому вже з четвертої години припнуто теличку та бичка. І вся та живність лякає зайців своїм невпинним рухом та гучними голосами.
Куцохвості спочатку харапудилися від кожного руху, галопом мчали на заливні луки, які починалися в кінці мого городу. Але поволі звикли до шерхоту, свисту, клекоту і тупотіння живих істот поруч із собою, оскільки їх ніхто не чіпав. А зверху, кружляючи ген під хмарами, дивляться на це живе царство хижі очі пари яструбів. Їх бачать ластівки і тому тривожно свистять, попереджуючи своїх братів і сестер про небезпеку.
І тільки присутність людей полохає зайців. Ще здалеку побачив трьох косооких, які гуртом гризли одну капустину. Тихенько підкрадаюся, часто зупиняючись, ось уже навис над ближнім зайцем, розпазурив пальці аби вхопити за вуха, аж тут бац – куці мене побачили і як рвонуть навтьоки аж гай зашумів!
Повтікали одуди та лелеки, куріпки здійнялися легенькою хмаркою і відлетіли на безпечну відстань. А от сусідський бичок навпаки – наставив ріжки і гребе ратицями. Якби не ланцюг – зірвався би і помчав до мене. Але я знаю як його заспокоїти: у кошику, з яким я прийшов на поле, лежить з десяток яблук. Зачувши їх запах і теличка, і бичок вимогливо мукнули.
«Знаю, що любите» - подумав я. «Зараз дам». Підхожу до тваринок і починаю їх годувати.
Похрумавши яблука, вони тягнуться до мене мокрими носами, знову мукають, кумедно крутять хвостами. Трохи почухавши їхні лоби задля власного задоволення чимчикую до загризеної насмерть капустини.
Толку з неї вже ніякої, тож хай стирчить,- сьогодні увечері або завтра уранці вухані навідаються знову, можливо закінчать те, що почали.
Але не все так просто: як правило, зайці не повертаються до тієї самої капустини, а уподобують нову. Тож до кінця сезону урожай може бути переполовинено або зіпсовано взагалі. Моя дружина каже: « Хай їдять, на всіх вистачить». І я так думаю: сім років мак не родив і ніхто не вмер. Так і з цією капустою.
Хутенько насмикав зеленого пір’я цибулі, видовбав кілька редисок, нарвав кропу і спустився левадою униз аж до луків поглянути чи пора вже косити траву. Таки пора, бо мишій вже виріс вище коліна, а конюшина вище щиколотки. Якщо підросте ще – коса буде застрягати в пучках трави і косовиця стане удесятеро важчою. Отже,- завтра уранці за роботу.
А ще обабіч городу зацвіли кульбаби. Вибачайте, дорогесенькі, але і вас викошу, бо насієтеся потім, що не встигатиму сапати. Повертаючись назад, поворушив скирту з компостом, поправив тички для огірків, які де-не-де трохи роз'їхалися і сів на стільчика, який лежав у борозні, біля грядок з морквою.
Морков'яна муха не відклала личинок у стовбурці, бо устиг її побризкати настоєм полину вчасно, тож урожай цієї культури мусить бути хорошим. Одна халепа: потрібно регулярно прополювати. Годину сидіти у позі зю ще можу, а потім дуже болить спина. Коли дискомфорт стає відчутним – встаю. Що не встиг сьогодні – закінчу завтра. Або дружину запущу – вона у мене моторна. Тільки треба чимось задобрити перш ніж просити. Бо скаже : «Ти три грядки моркви не можеш виполоти, а в мене десять грядок цибулі на руках. І стільки ж часнику з буряком».
День пройшов у звичайних житейських клопотах. Увечері, потомлені, миттєво засинаємо, навіть не націлувавшись для годиться.
А уранці хапаю косу та мантачку і, взувши гумові чоботи аби не намочити холодною росою ноги, знову чимчикую на город.
Ніхто мене не зустрічає: немає куріпок, лелек та одудів, не видно вівсянок. Корівок теж іще не вивели на пашу. А в моїй капусті лежать два мертвих зайці: їхні шиї передущено тонкими сталевими тросиками з яких зроблені петлі для ловитви. Одним кінцем кожну линву прив’язано до металевого кілка, яким зазвичай утримують худобу на паші, тож вирватися вуханям не вдалося б ніколи.
Я знаю хто це зробив, людина професійно полює на живність і винищує усе, до чого дотягнуться її руки. Мисливський пес та рушниця з оптикою не залишають шансів жодній тварині ні в лісі, ні на лузі. А тепер ще ось це: капкани та петлі на людських городах.
Беру мішка, якого взяв із собою аби накосити трохи жита курам і рушаю росянистими слідами мисливця, які зосталися на траві ще звечора вздовж сусідських городів.
Ось і в Чикилдихи лежить задушений заєць, ще через десяток городів, у Мотрі, надибую на лисицю. Поки дійшов до протилежного кінця поля з городами знайшов ще дві мертві тварини. Повиймав усі металічні кілки, змотав петлі, і вийняв забитих тварин. Все те склав у мішок і рушив до села.
Додому не пішов, оскільки дружина здійняла би галас і побігла би сваритися до гицеля. Не любить вона страшенно мисливців, каже « Ми наче печерні люди – невже мало того що на фермах вирощуємо? Обов'язково треба усе живе довкола повбивати і в рота скласти?»
Віддав зайців та лисицю бабі Марії. У неї пенсія мінімальна, дітей немає, бідує страшно. Для неї ця живність справді буде манною з неба, а не забавкою. А залізні кілки віддав бабі Степаниді, ми з дружиною у неї молоко беремо.
За годину вернувся на поле, підняв кинуту у траві косу та взявся до роботи. Сонце, що зійшло, вигулькнуло на кілька хвилин з-за хмари і знову сховалося в суцільному сірому покрові. Припарювало, отже буде дощ. Перші краплі вже зривалися з неба і шурхотіли у свіжоскошеній траві.
Я озирнувся і побачив, що мій сусіда-мисливець суне в мою сторону з трьома псами на поводках, які винюхували сліди того, хто покрав їхню здобич. «Невже упіймають?» - майнуло в голові.
«Ні!» - громом відповіло небо і з чорної хмари упала густа враннішня злива.
29.01.2019р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію