Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.17
06:19
Втекти б звідсіль від обстрілів щоденних,
Втекти б скоріш і не іти назад
У ці місця здавен благословенні
Громами безкінечних канонад.
Податися б кудись і пережити
Біду поодаль в тиші та теплі,
А не страхатися несамовито
Тут стогонів стражденної зем
Втекти б скоріш і не іти назад
У ці місця здавен благословенні
Громами безкінечних канонад.
Податися б кудись і пережити
Біду поодаль в тиші та теплі,
А не страхатися несамовито
Тут стогонів стражденної зем
2026.09.16
23:43
заманулося приблуді
прогулятися між люди
чи змінилося щось раптом
інший тренд аспект
чи фактор
хто просунувся на моді
хто зашився на городі
хто просвітлення зазнавши
прогулятися між люди
чи змінилося щось раптом
інший тренд аспект
чи фактор
хто просунувся на моді
хто зашився на городі
хто просвітлення зазнавши
2026.09.16
21:49
Спека безглузда розпечене місто тримає в лещатах.
Дихати нічим і нікуди бігти — нудьга неминуча.
Втрата свободи, надії й дороги до відступу втрата
Сенсів нових набуває й висвітлює правду разючу.
Час витікає крізь пальці, для вічності лиш нескінченни
Дихати нічим і нікуди бігти — нудьга неминуча.
Втрата свободи, надії й дороги до відступу втрата
Сенсів нових набуває й висвітлює правду разючу.
Час витікає крізь пальці, для вічності лиш нескінченни
2026.09.16
18:50
А вересень, мов злодій,
зайшов у літній ліс.
У пазусі
рапсодій
журних сюди приніс.
Міняти колір кронам
намірився тихцем.
Не стрівши заборони,
зайшов у літній ліс.
У пазусі
рапсодій
журних сюди приніс.
Міняти колір кронам
намірився тихцем.
Не стрівши заборони,
2026.09.16
17:31
Дубова карета та пара волів —
Куди ми втечем з осередку ланів?
Кому сповідаємось в ніч серед зір,
Як сонце сховає себе межи гір?
Вози при дорозі, краватки коней,
Чи стрінеться нам на шляху Апулей*
В часи полохливі непевних мірил,
Куди ми втечем з осередку ланів?
Кому сповідаємось в ніч серед зір,
Як сонце сховає себе межи гір?
Вози при дорозі, краватки коней,
Чи стрінеться нам на шляху Апулей*
В часи полохливі непевних мірил,
2026.09.16
16:34
. І
Закони – альфа і омеґа
про береги та обереги
людей і нелюдів, однак
вони виконуються як
дитячі іграшки у лєґо
у клоунаді про бардак.
Та не сміємося наразі,
Закони – альфа і омеґа
про береги та обереги
людей і нелюдів, однак
вони виконуються як
дитячі іграшки у лєґо
у клоунаді про бардак.
Та не сміємося наразі,
2026.09.16
14:45
Нашіптує безсоння повсякчас
натхненних віршів сонячні сюжети.
Ще пам'ятаю, як кружляли вальс
і відривались від землі на злеті.
Хотілося, щоб свічка воскова
на підвіконні танула до ранку
і наодинці мовились слова —
натхненних віршів сонячні сюжети.
Ще пам'ятаю, як кружляли вальс
і відривались від землі на злеті.
Хотілося, щоб свічка воскова
на підвіконні танула до ранку
і наодинці мовились слова —
2026.09.16
14:00
Безкрила осінь, безвиїзна осінь.
Олешки в блокаді їстоньки просять.
Сухариків банка - запас золотий.
Ні світла, ні газу, куди їм іти,
Як міни повсюди, зиркають вирви,
Снаряди летять. Хіба люди винні?
Будинки зруйновані. Щит це живий.
Виснажлива осі
Олешки в блокаді їстоньки просять.
Сухариків банка - запас золотий.
Ні світла, ні газу, куди їм іти,
Як міни повсюди, зиркають вирви,
Снаряди летять. Хіба люди винні?
Будинки зруйновані. Щит це живий.
Виснажлива осі
2026.09.16
13:37
Відрахунок ведеться на долі секунди.
Щось повинно відбутися саме тепер.
Ці секунди, як лицарі, в лати закуті.
Я поглянув у даль і в знемозі завмер.
Може, випити залпом гіркої цикути.
Я прорвався у небо, у вічний етер.
Щось повинно відбутися. Маятн
Щось повинно відбутися саме тепер.
Ці секунди, як лицарі, в лати закуті.
Я поглянув у даль і в знемозі завмер.
Може, випити залпом гіркої цикути.
Я прорвався у небо, у вічний етер.
Щось повинно відбутися. Маятн
2026.09.16
08:39
Яблуня з червоними плодами золотіє під моїм вікном.
Чуєш, Боже, осінь цими днями
[попри рев тривог і гніву гамір]
ллється долу яблучним вином.
Бачиш, Боже, крізь густіші тіні сонця пробиваються мечі.
Ці мечі – похмурих днів святині
[як вони на
Чуєш, Боже, осінь цими днями
[попри рев тривог і гніву гамір]
ллється долу яблучним вином.
Бачиш, Боже, крізь густіші тіні сонця пробиваються мечі.
Ці мечі – похмурих днів святині
[як вони на
2026.09.16
06:58
Мій війною утомлений слух знов налякано ловить
Монотонне дзижчання "шахеда" в загуслій пітьмі.
Його тінь смертоносна несеться вздовж схилів Дніпрових,
Маневруючи звично, а іноді лиш по прямій.
А за мить мій напружений слух чує радісно тишу
І тремтл
Монотонне дзижчання "шахеда" в загуслій пітьмі.
Його тінь смертоносна несеться вздовж схилів Дніпрових,
Маневруючи звично, а іноді лиш по прямій.
А за мить мій напружений слух чує радісно тишу
І тремтл
2026.09.15
23:58
Знайомі скрипалі —
квартет —
мелодію заграли:
була глибінь, а потім — злет,
сум з радістю в спіралі,
лелечий голос з-під небес,
русалчин тихий з моря.
В любові вмер хтось і воскрес,
квартет —
мелодію заграли:
була глибінь, а потім — злет,
сум з радістю в спіралі,
лелечий голос з-під небес,
русалчин тихий з моря.
В любові вмер хтось і воскрес,
2026.09.15
23:17
шуз у тебе оксамитний
черевики знамениті
згляд немов наркот
& швидкий твій фрік-джайв, ха
стукаю, не чуєш? у твоє вікно
стукаю, не чуєш? у твої двері, ов
стукаю, не чуєш? у бруді вуличним
ей
черевики знамениті
згляд немов наркот
& швидкий твій фрік-джайв, ха
стукаю, не чуєш? у твоє вікно
стукаю, не чуєш? у твої двері, ов
стукаю, не чуєш? у бруді вуличним
ей
2026.09.15
22:44
твої стосунки із пеклом
нічим вони не інакші
ніж у віршарів типових
нехай собі гумористів
якщо не хочеться кави
нормально попити чаю
простої води лигнути
чому би не з водогону
нічим вони не інакші
ніж у віршарів типових
нехай собі гумористів
якщо не хочеться кави
нормально попити чаю
простої води лигнути
чому би не з водогону
2026.09.15
17:57
Чоловік пішов до лісу
Грибів позбирати,
Аж на нього стриб – гадюка
Й ну його кусати.
Душу й тіло змордувала,
До серця дістала,
Нижче пояса вкусила
Грибів позбирати,
Аж на нього стриб – гадюка
Й ну його кусати.
Душу й тіло змордувала,
До серця дістала,
Нижче пояса вкусила
2026.09.15
17:53
Новітній сніг пішов для нас неждано,
Укривши сподівання на весну.
Новітній сніг, як істина жадана,
Яка покрила душу вогняну.
Літопис тиші пише ця негода,
Хорали душ, поеми небуття.
Романи вічності здобули гордість
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Укривши сподівання на весну.
Новітній сніг, як істина жадана,
Яка покрила душу вогняну.
Літопис тиші пише ця негода,
Хорали душ, поеми небуття.
Романи вічності здобули гордість
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
Она по проволоке ходила
Эта история, рассказанная мне дважды, первый раз в Тель-Авиве, на Блошином рынке, а второй раз – в Иерусалиме, у меня дома, связана с популярной песней, конечно же, косвенно. Наша героиня действительно была артисткой цирка и по проволоке ходила. А все остальное, вплоть до трагического финала, имеет свою собственную предысторию. Но прежде чем изложить ее, обратимся еще раз к песне.
Помните эти по-телеграфному скупые, но такие памятные людям довоенной поры и незабываемые до сих пор строчки:
“22 июня, ровно в четыре часа,
Киев бомбили, нам объявили,
Что началася война”?
С нее, с войны, которая застала наших героев в Киеве, начнем и мы повествование. А дело было так.
С приближением немцев к городу, когда в первую очередь эвакуировали предприятия, то ли оказался незадействованным один из многочисленных составов, то ли и в самом деле кому-то пришла в голову мысль спасать не только имущество, но также и детей, был сформирован специальный эшелон. Каждый, кто хотел, мог отправить в нем своего ребенка в глубокий тыл.
Первой об этом узнала тетя Маня, которая уже успела отдать на попечение сопровождающих нянь годовалую Светочку и советовала сделать то же своей сестре – маме Саши К., который и поведал мне эту историю.
– Ты в своем уме? – только и спросила Ривка. – Чтобы я своего несмысленыша поручила кому-то чужому? Да ни за что на свете. Где я потом буду искать его? А как, не дай Бог, заболеет в дороге?.. Да страшно даже подумать, как я буду жить без своего карапузика.
Но тетя Маня не была похожа на идише-маму. Гражданская война, продразверстки, коллективизация, борьба с попами и раввинами, постоянный поиск “врагов народа”, в которых и она принимала самое горячее участие, превратили юную большевичку в верноподданую партии. И 613 заповедей были заменены лозунгом “Кто не с нами – тот против нас”, миньян – “совещанием тройки”, ежедневный псалом – квадратно-гнездовым чтением газеты “Правда”, а отцы ее предков – Авраам, Ицхак и Яаков слились для нее в лик непогрешимого Отца народов – Сталина.. От былого еврейства остался у тети Мани разве что неистребимый местечковый акцент...
...Итак, эшелон с несколькими сотнями детей разного возраста, среди которых было и десятка полтора из еврейских семей, каким-то чудом буквально в последний миг вырываясь из, казалось бы, неизбежного окружения, выскакивая из-под многочисленных бомбежек с воздуха, целехоньким и невредимым прибыл в городок Сердобольск...
– Ну, а Свету, еврейскую девочку, помните ли вы, Степанида Ивановна? – спрашивает Саша, когда после двадцатилетних поисков всей его многочисленной родни наконец-то удалось отыскать хоть одного из участников той эпопеи.
– А как же! – отвечает пожилая женщина и роняет на пол только что помытые тарелки. – Помню Светочку, голубчик. У нее еще такие смешные кудряшки были. А ты кем приходишься ей?
– Двоюродным братом. Может, знаете что-то о ее дальнейшей судьбе?
– Не только знаю, но даже видела ее как-то в цирке. Она же артистка.
И Степанида Ивановна рассказывает, как на протяжении недели в детский дом, где она работала няней, приходили муж и жена, как оказалось потом – артисты эвакуированного из Москвы цирка. Все присматривались да присматривались к малышам, а потом уехали, забрав с собой и Светочку. Удочерили девочку.
И снова, теперь уже с большей долей вероятности успеха ищет по всем циркам необъятного Союза род К-нов свое недостающее звено. Нелегко только по одному имени отыскать человека, но вдохновляет то, что круг поиска постепенно сужается. И вот наконец-то удача: в только что построенный цирк, что на площади Победы, среди других артистов приезжает и долгожданная Света. Никто, как они, ее родня, с таким замиранием сердца не следит за тем, как она не просто ходит по проволоке, а еще и делает головокружительные сальто под самым куполом цирка. Правда, не столько смотрят, сколько волнуются и молят Бога, чтобы все это как можно быстрее закончилось, ждут не дождутся, когда их Светочка-Светуленька сойдет жива и невредима вниз...
И вот все они уже за кулисами с огромными букетами роз и пионов. Впереди рано состарившаяся мама. Она волнуется и от этого густо пересыпанная идишем русская речь почти непонятна артистке.
– Это же твоя мама, – объясняет Саша.
– Вот эта старая жидовка – моя мама? – выпаливает пунцовая от негодования Света. – Вы что – пришли поиздеваться надо мной? Да у меня есть свои мать и отец. Вы же их видели на арене...
– Да нет же, – пытается успокоить артистку Саша. – Это и в самом деле твоя мама, а Юра и я – твои братья.
Юра, у которого кулак обычно обгоняет язык, еле сдерживает себя от негодования. Вот-вот сорвется парень.
– Да, Светочка, да. Мы все – твоя родня. Ищем тебя с самой войны и вот наконец-то, слава Богу, нашли.
– Пошли вы все к черту. Прочь от меня. Не хочу вас больше ни видеть, ни слышать. Вон отсюда! Вон! Все до одного!..
И несостояшаяся дочь и сестра, истерично крича, начала выталкивать всех за дверь. Первой оказалась там ее мать.
Такого позора гордая тетя Маня не смогла вынести. И без того неуравновешенная, она вскоре совсем лишилась рассудка, а где-то через год и скончалась в клинике для душевнобольных, известной киевлянам больше как Павловская...
– Мне кажется, – завершает раздумчиво Саша свой рассказ, – что тетя Маня сама всю жизнь ходила по невидимой ее глазу проволоке, ловко натянутой вождями партии. Правда, в отличие от Светы, ходила без страховки... Ну, да земля ей пухом!
И мы молча подняли рюмки. И за тетю Маню, и за миллионы обездоленных жестоким экспериментом большевизма – материализацией призрака коммунизма.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Она по проволоке ходила
Эта история, рассказанная мне дважды, первый раз в Тель-Авиве, на Блошином рынке, а второй раз – в Иерусалиме, у меня дома, связана с популярной песней, конечно же, косвенно. Наша героиня действительно была артисткой цирка и по проволоке ходила. А все остальное, вплоть до трагического финала, имеет свою собственную предысторию. Но прежде чем изложить ее, обратимся еще раз к песне.
Помните эти по-телеграфному скупые, но такие памятные людям довоенной поры и незабываемые до сих пор строчки:
“22 июня, ровно в четыре часа,
Киев бомбили, нам объявили,
Что началася война”?
С нее, с войны, которая застала наших героев в Киеве, начнем и мы повествование. А дело было так.
С приближением немцев к городу, когда в первую очередь эвакуировали предприятия, то ли оказался незадействованным один из многочисленных составов, то ли и в самом деле кому-то пришла в голову мысль спасать не только имущество, но также и детей, был сформирован специальный эшелон. Каждый, кто хотел, мог отправить в нем своего ребенка в глубокий тыл.
Первой об этом узнала тетя Маня, которая уже успела отдать на попечение сопровождающих нянь годовалую Светочку и советовала сделать то же своей сестре – маме Саши К., который и поведал мне эту историю.
– Ты в своем уме? – только и спросила Ривка. – Чтобы я своего несмысленыша поручила кому-то чужому? Да ни за что на свете. Где я потом буду искать его? А как, не дай Бог, заболеет в дороге?.. Да страшно даже подумать, как я буду жить без своего карапузика.
Но тетя Маня не была похожа на идише-маму. Гражданская война, продразверстки, коллективизация, борьба с попами и раввинами, постоянный поиск “врагов народа”, в которых и она принимала самое горячее участие, превратили юную большевичку в верноподданую партии. И 613 заповедей были заменены лозунгом “Кто не с нами – тот против нас”, миньян – “совещанием тройки”, ежедневный псалом – квадратно-гнездовым чтением газеты “Правда”, а отцы ее предков – Авраам, Ицхак и Яаков слились для нее в лик непогрешимого Отца народов – Сталина.. От былого еврейства остался у тети Мани разве что неистребимый местечковый акцент...
...Итак, эшелон с несколькими сотнями детей разного возраста, среди которых было и десятка полтора из еврейских семей, каким-то чудом буквально в последний миг вырываясь из, казалось бы, неизбежного окружения, выскакивая из-под многочисленных бомбежек с воздуха, целехоньким и невредимым прибыл в городок Сердобольск...
– Ну, а Свету, еврейскую девочку, помните ли вы, Степанида Ивановна? – спрашивает Саша, когда после двадцатилетних поисков всей его многочисленной родни наконец-то удалось отыскать хоть одного из участников той эпопеи.
– А как же! – отвечает пожилая женщина и роняет на пол только что помытые тарелки. – Помню Светочку, голубчик. У нее еще такие смешные кудряшки были. А ты кем приходишься ей?
– Двоюродным братом. Может, знаете что-то о ее дальнейшей судьбе?
– Не только знаю, но даже видела ее как-то в цирке. Она же артистка.
И Степанида Ивановна рассказывает, как на протяжении недели в детский дом, где она работала няней, приходили муж и жена, как оказалось потом – артисты эвакуированного из Москвы цирка. Все присматривались да присматривались к малышам, а потом уехали, забрав с собой и Светочку. Удочерили девочку.
И снова, теперь уже с большей долей вероятности успеха ищет по всем циркам необъятного Союза род К-нов свое недостающее звено. Нелегко только по одному имени отыскать человека, но вдохновляет то, что круг поиска постепенно сужается. И вот наконец-то удача: в только что построенный цирк, что на площади Победы, среди других артистов приезжает и долгожданная Света. Никто, как они, ее родня, с таким замиранием сердца не следит за тем, как она не просто ходит по проволоке, а еще и делает головокружительные сальто под самым куполом цирка. Правда, не столько смотрят, сколько волнуются и молят Бога, чтобы все это как можно быстрее закончилось, ждут не дождутся, когда их Светочка-Светуленька сойдет жива и невредима вниз...
И вот все они уже за кулисами с огромными букетами роз и пионов. Впереди рано состарившаяся мама. Она волнуется и от этого густо пересыпанная идишем русская речь почти непонятна артистке.
– Это же твоя мама, – объясняет Саша.
– Вот эта старая жидовка – моя мама? – выпаливает пунцовая от негодования Света. – Вы что – пришли поиздеваться надо мной? Да у меня есть свои мать и отец. Вы же их видели на арене...
– Да нет же, – пытается успокоить артистку Саша. – Это и в самом деле твоя мама, а Юра и я – твои братья.
Юра, у которого кулак обычно обгоняет язык, еле сдерживает себя от негодования. Вот-вот сорвется парень.
– Да, Светочка, да. Мы все – твоя родня. Ищем тебя с самой войны и вот наконец-то, слава Богу, нашли.
– Пошли вы все к черту. Прочь от меня. Не хочу вас больше ни видеть, ни слышать. Вон отсюда! Вон! Все до одного!..
И несостояшаяся дочь и сестра, истерично крича, начала выталкивать всех за дверь. Первой оказалась там ее мать.
Такого позора гордая тетя Маня не смогла вынести. И без того неуравновешенная, она вскоре совсем лишилась рассудка, а где-то через год и скончалась в клинике для душевнобольных, известной киевлянам больше как Павловская...
– Мне кажется, – завершает раздумчиво Саша свой рассказ, – что тетя Маня сама всю жизнь ходила по невидимой ее глазу проволоке, ловко натянутой вождями партии. Правда, в отличие от Светы, ходила без страховки... Ну, да земля ей пухом!
И мы молча подняли рюмки. И за тетю Маню, и за миллионы обездоленных жестоким экспериментом большевизма – материализацией призрака коммунизма.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
