Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.29
18:06
Був на лови вийшов кіт,
заховався, хитрий, під
широченним лопухом,
роздивляється кругом:
де горобчики сідають,
і як миші сновигають.
заховався, хитрий, під
широченним лопухом,
роздивляється кругом:
де горобчики сідають,
і як миші сновигають.
2026.08.29
17:57
Пам’ятаєш, був тоді
соковитий серпень,
наші тіні на воді,
вдивлені у себе.
Тихо річечка пливла
крізь поранок чистий,
нам замріяна імла
соковитий серпень,
наші тіні на воді,
вдивлені у себе.
Тихо річечка пливла
крізь поранок чистий,
нам замріяна імла
2026.08.29
08:07
некрикливо та помірно
вибираємось у протяг
навіть і не травоїдний
в кожній плоті мов у ноті
ця любов недоста вірна
та її бажаєш досі
у ранжирі хай віджилім
хай незбутнім се відносно
вибираємось у протяг
навіть і не травоїдний
в кожній плоті мов у ноті
ця любов недоста вірна
та її бажаєш досі
у ранжирі хай віджилім
хай незбутнім се відносно
2026.08.29
07:34
ЗОЛОТА МАСКА ТУТАНХАМОНА
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви,
у стилі давньоєгипетської сакральної драми)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Тутанхамон – молодий живий бог, фараон Єгипту, чиє життя обірвалося на злеті.
Анхесенамон – його юна коха
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви,
у стилі давньоєгипетської сакральної драми)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Тутанхамон – молодий живий бог, фараон Єгипту, чиє життя обірвалося на злеті.
Анхесенамон – його юна коха
2026.08.29
07:24
Мене війна стійким зробила
І сил, і віри додала, -
Не розколовся, наче брила,
Лише здригався, мов земля.
Коли горіло все навколо,
Комусь не бідкався в рукав, -
Лиш зуби зціплював од болю
І кулаки не розтискав.
І сил, і віри додала, -
Не розколовся, наче брила,
Лише здригався, мов земля.
Коли горіло все навколо,
Комусь не бідкався в рукав, -
Лиш зуби зціплював од болю
І кулаки не розтискав.
2026.08.28
21:08
Хоч на хвилиноньку? Нащо виходити,
Краще я ляжу посплю.
Завтра Гаврило з майдану повернеться,
Він може годину лю-лю.
- Знаю я цього Гаврила триклятого:
Він теж мене якось лю-лю.
Куплю я на чорному ринку рушниченьку-
Краще я ляжу посплю.
Завтра Гаврило з майдану повернеться,
Він може годину лю-лю.
- Знаю я цього Гаврила триклятого:
Він теж мене якось лю-лю.
Куплю я на чорному ринку рушниченьку-
2026.08.28
19:47
До осені от-от...- час плинний не спинити,
Подільська нива віддала свій урожай,
І притухає сонцепроменевий жар,
Сплітає мудрість з сенсом щедрі серцю ниті.
Ловий й цінуй життя, прекрасні щастя миті.
Вже складені копиці, вщухла сіножать.
До осені о
Подільська нива віддала свій урожай,
І притухає сонцепроменевий жар,
Сплітає мудрість з сенсом щедрі серцю ниті.
Ловий й цінуй життя, прекрасні щастя миті.
Вже складені копиці, вщухла сіножать.
До осені о
2026.08.28
17:20
Дня — лиш на скік горобиний,
решта — тривожна пітьма.
Хмари пливуть безупинно.
Місяць мигне крадькома
й знову пірне у безодню —
губляться зорі тоді,
наче ті вівці голодні
в кинутій ним череді.
решта — тривожна пітьма.
Хмари пливуть безупинно.
Місяць мигне крадькома
й знову пірне у безодню —
губляться зорі тоді,
наче ті вівці голодні
в кинутій ним череді.
2026.08.28
16:59
Я самотній, я вмирав би
Я самотній, я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
дівча, тобі відома правда
І уранці я вмирав би
І увечері я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
Я самотній, я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
дівча, тобі відома правда
І уранці я вмирав би
І увечері я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
2026.08.28
14:09
Густий ефір чудить і клякне,
Як Сходу зоряні пентаклі,
Де довгі хасбулатні саклі
І дощ над згарищами ллє,
Де сум як сіль – а чи для того,
Щоби окреслити дорогу
Як руну з каменю чи рогу,
Коли недолі бубон б’є?
Як Сходу зоряні пентаклі,
Де довгі хасбулатні саклі
І дощ над згарищами ллє,
Де сум як сіль – а чи для того,
Щоби окреслити дорогу
Як руну з каменю чи рогу,
Коли недолі бубон б’є?
2026.08.28
11:50
ЦЕЗАР І КЛЕОПАТРА: ОСТАННЯ ЦАРИЦЯ НІЛУ
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви)
«Жінки – це не просто окраса палаців; вони – таємне кермо, що повертає кораблі імперій туди, куди не здатна допливти жодна чоловіча відвага».
Плутарх, «Пор
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви)
«Жінки – це не просто окраса палаців; вони – таємне кермо, що повертає кораблі імперій туди, куди не здатна допливти жодна чоловіча відвага».
Плутарх, «Пор
2026.08.28
07:31
Голубіє обрій поза лісом,
Покотився вгору сонця диск, -
Ранні роси сіються, мов бісер,
Із трави жовтавої, як віск.
Корінці упоює волога,
Зменшуючи спраглість у рази, -
Жаль, що словом висловить незмога
Поєднання болю і краси.
Покотився вгору сонця диск, -
Ранні роси сіються, мов бісер,
Із трави жовтавої, як віск.
Корінці упоює волога,
Зменшуючи спраглість у рази, -
Жаль, що словом висловить незмога
Поєднання болю і краси.
2026.08.27
21:28
козак нептах сягає тонкощі премудрі
йому не рідні аж ніяк
усі ці оксамити перські сукні
чи сурогатний самогінний
арманьяк
він знає достеменно наперед
все це є бабське зманливе безпутнє
про що розказував безвусий
йому не рідні аж ніяк
усі ці оксамити перські сукні
чи сурогатний самогінний
арманьяк
він знає достеменно наперед
все це є бабське зманливе безпутнє
про що розказував безвусий
2026.08.27
16:29
Ніч вже землю огорнула, село засинало.
На околиці собаки на когось брехали.
«Може, десь лисицю вчули чи чужий хтось пхає.
Молодь більше понад річку до ранку гуляє.
А то в інший бік…» Думки ці в голові майнули
У Миколи, душа поки в сонний край пірнула
На околиці собаки на когось брехали.
«Може, десь лисицю вчули чи чужий хтось пхає.
Молодь більше понад річку до ранку гуляє.
А то в інший бік…» Думки ці в голові майнули
У Миколи, душа поки в сонний край пірнула
2026.08.27
15:55
На городі жабеня
під листочком спить щодня.
А харчується вночі.
Умина не калачі,
їсть, сердешне, шкідників,
що літають із ярків.
під листочком спить щодня.
А харчується вночі.
Умина не калачі,
їсть, сердешне, шкідників,
що літають із ярків.
2026.08.27
13:09
Ці нагороди виснуть на гілках,
Що невідомо нам від кого дані.
Вони злетять, мов полохливий птах,
У спогади далекі і прадавні.
Ці нагороди упадуть в серця,
Там сотворивши сніжне королівство.
Послання від небесного Отця
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Що невідомо нам від кого дані.
Вони злетять, мов полохливий птах,
У спогади далекі і прадавні.
Ці нагороди упадуть в серця,
Там сотворивши сніжне королівство.
Послання від небесного Отця
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
Она по проволоке ходила
Эта история, рассказанная мне дважды, первый раз в Тель-Авиве, на Блошином рынке, а второй раз – в Иерусалиме, у меня дома, связана с популярной песней, конечно же, косвенно. Наша героиня действительно была артисткой цирка и по проволоке ходила. А все остальное, вплоть до трагического финала, имеет свою собственную предысторию. Но прежде чем изложить ее, обратимся еще раз к песне.
Помните эти по-телеграфному скупые, но такие памятные людям довоенной поры и незабываемые до сих пор строчки:
“22 июня, ровно в четыре часа,
Киев бомбили, нам объявили,
Что началася война”?
С нее, с войны, которая застала наших героев в Киеве, начнем и мы повествование. А дело было так.
С приближением немцев к городу, когда в первую очередь эвакуировали предприятия, то ли оказался незадействованным один из многочисленных составов, то ли и в самом деле кому-то пришла в голову мысль спасать не только имущество, но также и детей, был сформирован специальный эшелон. Каждый, кто хотел, мог отправить в нем своего ребенка в глубокий тыл.
Первой об этом узнала тетя Маня, которая уже успела отдать на попечение сопровождающих нянь годовалую Светочку и советовала сделать то же своей сестре – маме Саши К., который и поведал мне эту историю.
– Ты в своем уме? – только и спросила Ривка. – Чтобы я своего несмысленыша поручила кому-то чужому? Да ни за что на свете. Где я потом буду искать его? А как, не дай Бог, заболеет в дороге?.. Да страшно даже подумать, как я буду жить без своего карапузика.
Но тетя Маня не была похожа на идише-маму. Гражданская война, продразверстки, коллективизация, борьба с попами и раввинами, постоянный поиск “врагов народа”, в которых и она принимала самое горячее участие, превратили юную большевичку в верноподданую партии. И 613 заповедей были заменены лозунгом “Кто не с нами – тот против нас”, миньян – “совещанием тройки”, ежедневный псалом – квадратно-гнездовым чтением газеты “Правда”, а отцы ее предков – Авраам, Ицхак и Яаков слились для нее в лик непогрешимого Отца народов – Сталина.. От былого еврейства остался у тети Мани разве что неистребимый местечковый акцент...
...Итак, эшелон с несколькими сотнями детей разного возраста, среди которых было и десятка полтора из еврейских семей, каким-то чудом буквально в последний миг вырываясь из, казалось бы, неизбежного окружения, выскакивая из-под многочисленных бомбежек с воздуха, целехоньким и невредимым прибыл в городок Сердобольск...
– Ну, а Свету, еврейскую девочку, помните ли вы, Степанида Ивановна? – спрашивает Саша, когда после двадцатилетних поисков всей его многочисленной родни наконец-то удалось отыскать хоть одного из участников той эпопеи.
– А как же! – отвечает пожилая женщина и роняет на пол только что помытые тарелки. – Помню Светочку, голубчик. У нее еще такие смешные кудряшки были. А ты кем приходишься ей?
– Двоюродным братом. Может, знаете что-то о ее дальнейшей судьбе?
– Не только знаю, но даже видела ее как-то в цирке. Она же артистка.
И Степанида Ивановна рассказывает, как на протяжении недели в детский дом, где она работала няней, приходили муж и жена, как оказалось потом – артисты эвакуированного из Москвы цирка. Все присматривались да присматривались к малышам, а потом уехали, забрав с собой и Светочку. Удочерили девочку.
И снова, теперь уже с большей долей вероятности успеха ищет по всем циркам необъятного Союза род К-нов свое недостающее звено. Нелегко только по одному имени отыскать человека, но вдохновляет то, что круг поиска постепенно сужается. И вот наконец-то удача: в только что построенный цирк, что на площади Победы, среди других артистов приезжает и долгожданная Света. Никто, как они, ее родня, с таким замиранием сердца не следит за тем, как она не просто ходит по проволоке, а еще и делает головокружительные сальто под самым куполом цирка. Правда, не столько смотрят, сколько волнуются и молят Бога, чтобы все это как можно быстрее закончилось, ждут не дождутся, когда их Светочка-Светуленька сойдет жива и невредима вниз...
И вот все они уже за кулисами с огромными букетами роз и пионов. Впереди рано состарившаяся мама. Она волнуется и от этого густо пересыпанная идишем русская речь почти непонятна артистке.
– Это же твоя мама, – объясняет Саша.
– Вот эта старая жидовка – моя мама? – выпаливает пунцовая от негодования Света. – Вы что – пришли поиздеваться надо мной? Да у меня есть свои мать и отец. Вы же их видели на арене...
– Да нет же, – пытается успокоить артистку Саша. – Это и в самом деле твоя мама, а Юра и я – твои братья.
Юра, у которого кулак обычно обгоняет язык, еле сдерживает себя от негодования. Вот-вот сорвется парень.
– Да, Светочка, да. Мы все – твоя родня. Ищем тебя с самой войны и вот наконец-то, слава Богу, нашли.
– Пошли вы все к черту. Прочь от меня. Не хочу вас больше ни видеть, ни слышать. Вон отсюда! Вон! Все до одного!..
И несостояшаяся дочь и сестра, истерично крича, начала выталкивать всех за дверь. Первой оказалась там ее мать.
Такого позора гордая тетя Маня не смогла вынести. И без того неуравновешенная, она вскоре совсем лишилась рассудка, а где-то через год и скончалась в клинике для душевнобольных, известной киевлянам больше как Павловская...
– Мне кажется, – завершает раздумчиво Саша свой рассказ, – что тетя Маня сама всю жизнь ходила по невидимой ее глазу проволоке, ловко натянутой вождями партии. Правда, в отличие от Светы, ходила без страховки... Ну, да земля ей пухом!
И мы молча подняли рюмки. И за тетю Маню, и за миллионы обездоленных жестоким экспериментом большевизма – материализацией призрака коммунизма.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Она по проволоке ходила
Эта история, рассказанная мне дважды, первый раз в Тель-Авиве, на Блошином рынке, а второй раз – в Иерусалиме, у меня дома, связана с популярной песней, конечно же, косвенно. Наша героиня действительно была артисткой цирка и по проволоке ходила. А все остальное, вплоть до трагического финала, имеет свою собственную предысторию. Но прежде чем изложить ее, обратимся еще раз к песне.
Помните эти по-телеграфному скупые, но такие памятные людям довоенной поры и незабываемые до сих пор строчки:
“22 июня, ровно в четыре часа,
Киев бомбили, нам объявили,
Что началася война”?
С нее, с войны, которая застала наших героев в Киеве, начнем и мы повествование. А дело было так.
С приближением немцев к городу, когда в первую очередь эвакуировали предприятия, то ли оказался незадействованным один из многочисленных составов, то ли и в самом деле кому-то пришла в голову мысль спасать не только имущество, но также и детей, был сформирован специальный эшелон. Каждый, кто хотел, мог отправить в нем своего ребенка в глубокий тыл.
Первой об этом узнала тетя Маня, которая уже успела отдать на попечение сопровождающих нянь годовалую Светочку и советовала сделать то же своей сестре – маме Саши К., который и поведал мне эту историю.
– Ты в своем уме? – только и спросила Ривка. – Чтобы я своего несмысленыша поручила кому-то чужому? Да ни за что на свете. Где я потом буду искать его? А как, не дай Бог, заболеет в дороге?.. Да страшно даже подумать, как я буду жить без своего карапузика.
Но тетя Маня не была похожа на идише-маму. Гражданская война, продразверстки, коллективизация, борьба с попами и раввинами, постоянный поиск “врагов народа”, в которых и она принимала самое горячее участие, превратили юную большевичку в верноподданую партии. И 613 заповедей были заменены лозунгом “Кто не с нами – тот против нас”, миньян – “совещанием тройки”, ежедневный псалом – квадратно-гнездовым чтением газеты “Правда”, а отцы ее предков – Авраам, Ицхак и Яаков слились для нее в лик непогрешимого Отца народов – Сталина.. От былого еврейства остался у тети Мани разве что неистребимый местечковый акцент...
...Итак, эшелон с несколькими сотнями детей разного возраста, среди которых было и десятка полтора из еврейских семей, каким-то чудом буквально в последний миг вырываясь из, казалось бы, неизбежного окружения, выскакивая из-под многочисленных бомбежек с воздуха, целехоньким и невредимым прибыл в городок Сердобольск...
– Ну, а Свету, еврейскую девочку, помните ли вы, Степанида Ивановна? – спрашивает Саша, когда после двадцатилетних поисков всей его многочисленной родни наконец-то удалось отыскать хоть одного из участников той эпопеи.
– А как же! – отвечает пожилая женщина и роняет на пол только что помытые тарелки. – Помню Светочку, голубчик. У нее еще такие смешные кудряшки были. А ты кем приходишься ей?
– Двоюродным братом. Может, знаете что-то о ее дальнейшей судьбе?
– Не только знаю, но даже видела ее как-то в цирке. Она же артистка.
И Степанида Ивановна рассказывает, как на протяжении недели в детский дом, где она работала няней, приходили муж и жена, как оказалось потом – артисты эвакуированного из Москвы цирка. Все присматривались да присматривались к малышам, а потом уехали, забрав с собой и Светочку. Удочерили девочку.
И снова, теперь уже с большей долей вероятности успеха ищет по всем циркам необъятного Союза род К-нов свое недостающее звено. Нелегко только по одному имени отыскать человека, но вдохновляет то, что круг поиска постепенно сужается. И вот наконец-то удача: в только что построенный цирк, что на площади Победы, среди других артистов приезжает и долгожданная Света. Никто, как они, ее родня, с таким замиранием сердца не следит за тем, как она не просто ходит по проволоке, а еще и делает головокружительные сальто под самым куполом цирка. Правда, не столько смотрят, сколько волнуются и молят Бога, чтобы все это как можно быстрее закончилось, ждут не дождутся, когда их Светочка-Светуленька сойдет жива и невредима вниз...
И вот все они уже за кулисами с огромными букетами роз и пионов. Впереди рано состарившаяся мама. Она волнуется и от этого густо пересыпанная идишем русская речь почти непонятна артистке.
– Это же твоя мама, – объясняет Саша.
– Вот эта старая жидовка – моя мама? – выпаливает пунцовая от негодования Света. – Вы что – пришли поиздеваться надо мной? Да у меня есть свои мать и отец. Вы же их видели на арене...
– Да нет же, – пытается успокоить артистку Саша. – Это и в самом деле твоя мама, а Юра и я – твои братья.
Юра, у которого кулак обычно обгоняет язык, еле сдерживает себя от негодования. Вот-вот сорвется парень.
– Да, Светочка, да. Мы все – твоя родня. Ищем тебя с самой войны и вот наконец-то, слава Богу, нашли.
– Пошли вы все к черту. Прочь от меня. Не хочу вас больше ни видеть, ни слышать. Вон отсюда! Вон! Все до одного!..
И несостояшаяся дочь и сестра, истерично крича, начала выталкивать всех за дверь. Первой оказалась там ее мать.
Такого позора гордая тетя Маня не смогла вынести. И без того неуравновешенная, она вскоре совсем лишилась рассудка, а где-то через год и скончалась в клинике для душевнобольных, известной киевлянам больше как Павловская...
– Мне кажется, – завершает раздумчиво Саша свой рассказ, – что тетя Маня сама всю жизнь ходила по невидимой ее глазу проволоке, ловко натянутой вождями партии. Правда, в отличие от Светы, ходила без страховки... Ну, да земля ей пухом!
И мы молча подняли рюмки. И за тетю Маню, и за миллионы обездоленных жестоким экспериментом большевизма – материализацией призрака коммунизма.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
